Ухвала

від 16.08.2024 по справі 753/11432/24

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:753/11432/24

Провадження №: 2/755/7534/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" серпня 2024 р. суддя Дніпровського районного суд міста Києва Гаврилова О.В., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Держави Україна в особі: колишнього Міністра інфраструктури України Криклій Владислава Артуровича, колишнього Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури України ОСОБА_3 , Генерального директора Акціонерного товариства «Укрпошта» Смілянського Ігоря Юхимовича, Голови Дарницького районного суду міста Києва Щасної Тетяни Василівни, Київської міської прокуратури, Головного управління Національної поліції у місті Києві, директора Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр №2 Дарницького району міста Києва» Березюка Володимира Павловича, керівника апарату Київського апеляційного суду Радченка Олега Миколайовича, голови касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Гулько Бориса Івановича, начальника Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві Бойко Олени Володимирівни про стягнення упущеної вигоди, пенсії та моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

До Дніпровського районного суду міста Києва, після визначення підсудності Київським апеляційним судом, надійшла позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до колишнього Міністра інфраструктури України Криклій Владислава Артуровича, колишнього Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури України ОСОБА_3 , Генерального директора Акціонерного товариства «Укрпошта» Смілянського Ігоря Юхимовича, Голови Дарницького районного суду міста Києва Щасної Тетяни Василівни, Київської міської прокуратури, Головного управління Національної поліції у місті Києві, директора Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр №2 Дарницького району міста Києва» Березюка Володимира Павловича, керівника апарату Київського апеляційного суду Радченка Олега Миколайовича, голови касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Гулько Бориса Івановича, начальника Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві Бойко Олени Володимирівни про стягнення упущеної вигоди, пенсії та моральної шкоди.

Вказану позовну заяву було передано в провадження судді Гаврилової О.В. у відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно із ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно ізст.124Конституції Україниделегування функційсудів,а такожпривласнення цихфункцій іншимиорганами чипосадовими особамине допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до пункту 57 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється насамперед за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

Згідно з пунктом 21 Великої хартії суддів (Основоположних принципів), затвердженої Консультативною радою європейських суддів 17 листопада 2010 року, засоби для виправлення суддівських помилок мають бути передбачені відповідною системою апеляційного оскарження. Виправлення будь-яких інших помилок в адмініструванні правосуддя є виключною відповідальністю держави.

Відповідно до пункту 55 висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.

Вчинені суддею (судом) процесуальні дії з розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони вчиняються чи ухвалюються. Вчинені судом (суддею) у відповідній справі процесуальні дії й ухвалені у ній рішення не підлягають окремому судовому оскарженню шляхом ініціювання нового судового процесу.

Окрім того, консультативна рада європейських суддів зазначає, що, беручи до уваги принцип незалежності суду: i) засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) повинна бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу); ii) будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя (у тому числі, наприклад, порушення строків розгляду справи) може вимагатися тільки від держави; iii) недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов`язків, навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення (пункт 76 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів).

Зазначений підхід однаково застосовний як особисто до суддів, так і до судів, в яких вони здійснюють правосуддя.

Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Вказаний висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постановах: від 08 травня 2018 року у справі № 521/18287/15-ц (провадження № 14-90цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 14-399цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 (провадження № 14-191цс19).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, на спірні правовідносини, заявлені до суду (судді), не поширюється юрисдикція судів по розгляду заявлених позивачем вимог в порядку цивільного судочинства, оскільки суд як орган, що здійснює правосуддя не може бути відповідачем або іншою стороною, котра бере участь у цивільній справі.

Такий висновок відповідає положенням статей 56, 126, 129 Конституції України, а також роз`ясненням, викладеним у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» та у постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів».

Зазначене також відповідає вимогам статей 6, 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві.

Отже, чинне законодавство дає можливість особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

За таких обставин, слід дійти висновку, що належним відповідачем у таких спорах може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 10 січня 2018 року у справі №454/1642/16-ц та від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс17.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 вказаної Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви №17160/06 та №35548/06, п.33).

Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після визначення складу суду для розгляду справи, інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між особою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви (заяви клопотання, справи про адміністративне правопорушення) та визначення складу суду для її розгляду, а також встановленням у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду.

Вказані висновки відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постановах від 3 квітня 2018 року у справі № 820/5586/16, від 13 березня 2018 року у справі № 800/554/17, від 22 березня 2018 року у справі №П/9901/135/18, від 24 квітня 2018 року у справі № 800/404/17, від 13 червня 2018 року у справі №454/143/17-ц.

Відповідачем за позовом про відшкодування шкоди, завданої у процесі здійснення правосуддя, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 711/2652/17). Якщо на підставі рішення суду за таким позовом держава мала виплатити стороні відшкодування через помилку, допущену у здійсненні правосуддя, саме у держави, а не у сторони справи має бути право притягнути суддю до цивільної відповідальності шляхом подання позову (пункт 37 Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів, постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 636/5534/15).

Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (пункт 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, пункт 33 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц). Суд не наділений повноваженнями представляти державу у суді за позовом про відшкодування шкоди, завданої під час здійснення правосуддя.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо: заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати.

Аналогічні правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц (пункт 59), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 42, 66), від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 37), від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (пункт 36), від 18 вересня 2019 року у справі № 638/17850/17 (пункт 5.30), від 08 листопада 2019 року у справі № 910/7023/19 (пункт 6.20), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (пункт 30).

За таких обставин, суддя приходить до висновку про відмову у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Держави Україна в особі: колишнього Міністра інфраструктури України Криклій Владислава Артуровича, колишнього Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури України ОСОБА_3 , Генерального директора Акціонерного товариства «Укрпошта» Смілянського Ігоря Юхимовича, Голови Дарницького районного суду міста Києва Щасної Тетяни Василівни, Київської міської прокуратури, Головного управління Національної поліції у місті Києві, директора Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр №2 Дарницького району міста Києва» Березюка Володимира Павловича, керівника апарату Київського апеляційного суду Радченка Олега Миколайовича, голови касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Гулько Бориса Івановича, начальника Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві Бойко Олени Володимирівни про стягнення упущеної вигоди, пенсії та моральної шкоди, в частині позовних вимог, заявлених до відповідачів: Голови Дарницького районного суду міста Києва Щасної Тетяни Василівни; керівника апарату Київського апеляційного суду Радченка Олега Миколайовича; голови касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Гулько Бориса Івановича.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 19, 186, 260, 353, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суддя -

п о с т а н о в и в:

Відмовити у відкритті провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Держави Україна в особі: колишнього Міністра інфраструктури України Криклій Владислава Артуровича, колишнього Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури України ОСОБА_3 , Генерального директора Акціонерного товариства «Укрпошта» Смілянського Ігоря Юхимовича, Голови Дарницького районного суду міста Києва Щасної Тетяни Василівни, Київської міської прокуратури, Головного управління Національної поліції у місті Києві, директора Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр №2 Дарницького району міста Києва» Березюка Володимира Павловича, керівника апарату Київського апеляційного суду Радченка Олега Миколайовича, голови касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Гулько Бориса Івановича, начальника Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві Бойко Олени Володимирівни про стягнення упущеної вигоди, пенсії та моральної шкоди, в частині позовних вимог, заявлених до відповідачів: Голови Дарницького районного суду міста Києва Щасної Тетяни Василівни; керівника апарату Київського апеляційного суду Радченка Олега Миколайовича; голови касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Гулько Бориса Івановича.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому повної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя: