Постанова

від 21.08.2024 по справі 534/1680/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 534/1680/20

провадження № 61-17180св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Сердюка В. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кириченко Галина Володимирівна, на постанову Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Обідіної О. І., Бутенко С. Б., Прядкіної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на частку у майні.

Позов обґрунтований тим, що з листопада 1991 року вона проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

На час відкриття спадщини їх подружні відносини не були узаконені, тому вона не є спадкоємцем майна померлого, а його єдиним спадкоємцем є син ОСОБА_2 , який оформив спадщину після смерті батька.

Вона з ОСОБА_3 більше 28 років проживали однією сім`єю, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, здійснювали спільні витрати, придбавали майно в інтересах сім`ї, мали подружні взаємні права та обов`язки, інші усталені відносини, притаманні подружжю.

З урахуванням уточнених позовних вимог просила:

- встановити факт її проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року з ОСОБА_3 до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати об`єктами спільної сумісної власності її та ОСОБА_3 : житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 ;транспортний засіб марки «SSANG YONG», модель «REXTON 2696», 2008 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 ; транспортний засіб марки «BMW», модель «525 2497», 1997 року випуску, номер шасі НОМЕР_3 , державний номерний знак НОМЕР_4 ; транспортний засіб марки «МАЗ 64229 14860», 1991 року випуску, номер шасі НОМЕР_5 , державний номерний знак НОМЕР_6 ; причіп марки «TABBERT 5001», 1980 року випуску, номер шасі НОМЕР_7 , державний номерний знак НОМЕР_8 ; транспортний засіб марки «FORD TRANSIT 1998», 2003 року випуску, номер шасі НОМЕР_9 , державний номерний знак НОМЕР_10 ; транспортний засіб марки «JAWA 350 350», 1979 року випуску, номер шасі НОМЕР_11 , державний номерний знак НОМЕР_12 ; причіп марки «ПП АНС 5 Н», 1986 року випуску, номер шасі НОМЕР_13 , державний номерний знак НОМЕР_14 (далі - транспортні засоби);

- визнати за нею право особистої власності на 1/2 частину житлового будинку, 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 5310290309:09:009:0197, по 1/2 частині кожного транспортного засобу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 15 лютого 2023 року в позові відмовлено.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції керувався тим, що позивачка не довела належними та допустимими доказами факт її проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю та факт придбання ними майна за спільні кошти.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Кириченко Г. В., задоволено частково. Рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 15 лютого 2023 року скасовано, ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Встановлено факт проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_3 в період з 01 січня 2004 року до дня смерті ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано об`єктами спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 житловий будинок та транспортні засоби.

В іншій частині позову відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачка надала докази, які підтверджують факт проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_3 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з 01 січня 2004 року до дня смерті ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач не спростував, що за час спільного проживання ОСОБА_3 і ОСОБА_1 однією сім`єю вони придбали вказане майно.

Відмовивши у позові в частині визнання за ОСОБА_1 права особистої власності на 1/2 частину спірного майна, суд апеляційної інстанції виходив з того, що така вимога фактичного стосується правовідносин при вирішенні спору про поділ майна подружжя, що в цьому випадку неможливо внаслідок смерті одного з подружжя - ОСОБА_3 , який втратив цивільну правоздатність відповідно до статті 25 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У листопаді 2023 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року, просить її скасувати, рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 15 лютого 2023 року залишити в силі.

У грудні 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кириченко Г. В., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року, просила її в частині відмови у позові скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не застосував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18, від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності чоловіку та жінці, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Суд першої інстанції з`ясував обставини справи без порушень норм процесуального права в частині оцінки доказів у їх сукупності, правильно застосував норми матеріального права, що є підставою для правильного вирішення спору Комсомольським міським судом Полтавської області, оскільки встановлення фактичного проживання за однією адресою його батька ОСОБА_3 з ОСОБА_1 не є встановленням факту проживання однією сім`єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кириченко Г. В., мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не застосував правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 31 липня 2023 року у справі № 537/5352/21, не дослідив зібрані у справі докази.

Вона не згодна з постановою суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Аргументи інших учасників справи

Відзиви на касаційні скарги не надійшли.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 та витребувано матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кириченко Г. В.

У травні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2024 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кириченко Г. В., відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ОСОБА_2 без задоволення та про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кириченко Г. В., з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З листопада 1991 року до літа 1994 ОСОБА_1 зі своєю дочкою та ОСОБА_3 проживали однією сім`єю у квартирі АДРЕСА_2 .

Влітку 1994 року вони переїхали на постійне проживання в будинок АДРЕСА_3 , який ОСОБА_3 придбав до знайомства з нею. За цією адресою її дочка ОСОБА_4 проживала до свого повноліття. З осені 1995 року разом з ними стали проживати батьки ОСОБА_3 - мати ОСОБА_5 та батько ОСОБА_6 , які були особами похилого віку та потребували сторонньої допомоги. До моменту смерті, відповідно 1998 року та 2008 року, ОСОБА_1 доглядала за ними.

Після смерті ОСОБА_6 будинок з господарськими будівлями на АДРЕСА_3 перейшов у власність ОСОБА_3 як спадщина.

З 2002 року разом з батьком і ОСОБА_1 став проживати син ОСОБА_3 - ОСОБА_2 , а після одруження у 2011 році також із своєю дружиною.

У 2012 році, після народження сина, ОСОБА_2 разом з родиною переїхав у будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який був побудований та зареєстрований за ОСОБА_3 .

На підтвердження заявлених вимог щодо встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 позивачка надала письмові докази: довідки Дмитрівського старостинського округу, ксерокопію погосподарської книги за 2006-2010 роки та 2011-2015 роки за адресою: АДРЕСА_3 , декларації суб`єкта декларування ОСОБА_1 за 2017-2019 роки, гарантійні талони придбаної побутової техніки, укладені на її ім`я договори про надання комунальних послуг та квитанції про оплату спожитого газу, фотокартки за різні періоди їх спільного з ОСОБА_3 життя.

Відповідно до довідок Дмитрівського старостинського округу ОСОБА_3 проживав за адресою: АДРЕСА_3 з 1994 року до 21 березня 2014 року без реєстрації, а з 21 березня 2014 року до дня смерті був зареєстрований за вказаною адресою.

ОСОБА_1 проживала у вказаному будинку з 1994 року до 18 грудня 2003 року без реєстрації, а з 18 грудня 2003 року і на сьогодні зареєстрована та проживає за вказаною адресою.

Згідно з ксерокопіями погосподарських книг за 2006-2010 роки та 2011-2015 роки за адресою: АДРЕСА_3 власником домогосподарства є ОСОБА_3 . а членами домогосподарства - його батько ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , проте у книзі за 2011-2015 рік ОСОБА_1 вже вказана як голова домогосподарства.

Згідно з довідкою, виданою директором Дмитрівської середньої загальноосвітньої школи, дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає на АДРЕСА_3 , була зарахована до 3 класу і відрахована у зв`язку з отриманням повної середньої освіти у 2003 році.

Відповідно до декларацій за 2017-2019 роки ОСОБА_1 в розділі «Інформація про членів сім`ї» вказувала ОСОБА_3 як особу, з якою спільно проживає декларант, але не перебуває в шлюбі. В інших розділах декларацій позивачка вносила відомості щодо рухомого та нерухомого майна як об`єктів декларування, які на сьогодні є предметом спору, а також вказувала дохід ОСОБА_3 як особи, з якою спільно проживає.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Предметом позову у справі, що переглядається, є встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на частку у майні.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно зі статтями 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Згідно із частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (частини третя та четверта статті 368 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Таким чином, обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження

№ 14-130цс19) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; ведення спільного побуту; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю у наведеному визначенні. Таким чином, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю (див. постанову Верховного Суду від 15 травня 2024 року у справі № 359/8093/20, провадження № 61-9484св23).

Відповідно до статей 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням необхідно розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, у свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, необхідно віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі собою, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою у разі відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Наведені правові висновки узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; показання свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16.

Згідно з усталеною судовою практикою самі лише показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу (постанова Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16-ц).

Закон не визначає, які конкретно докази є беззаперечним підтвердженням факту проживання однією сім`єю, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду під час їх оцінки.

Суд апеляційної інстанції, оцінивши докази у справі, встановив що з 01 січня 2004 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 спільно проживали однією сім`єю, мали спільний побут, взаємні права та обов`язки, притаманні подружжю, та дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проживання позивачки з ОСОБА_3 однією сім`єю як чоловіка і дружини без реєстрації шлюбу в період з 01 січня 2004 року до 26 червня 2020 року включно.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічні норми є у статті 368 ЦК України.

У частині першій статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу (спільного проживання).

Верховний Суд зауважує, що для позовів про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, належним способом захисту є вимоги про визнання права власності на частку у майні.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 31 липня 2023 року у справі № 537/5352/21, провадження № 61-5234св23, на яку посилається ОСОБА_1 у касаційній скарзі.

Оскільки спірне майнонабуте ОСОБА_3 під час перебування у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_1 , воно належить їм на праві спільної сумісної власності.

Суд апеляційної інстанції встановив факт проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_3 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу і визнав вказане майно об`єктами спільної сумісної власності.

Презумпцію спільності права власності ОСОБА_3 і ОСОБА_1 на вказане рухоме та нерухоме майно, яке набуте ними за час спільного проживання, відповідач належними та допустимими доказами не спростував.

Відмовляючи у позові про визнання права власності на частку у майні, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що така вимога фактичного стосується правовідносин при вирішенні спору про поділ майна між подружжям, що в цьому випадку неможливо внаслідок смерті одного з подружжя - ОСОБА_3 , який втратив цивільну правоздатність відповідно до статті 25 ЦК України, оскільки суд встановив факт проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_3 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

З огляду на норми статті 74 СК України Верховний Суд зазначає, що особа, яка проживала з померлим однією сім`єю без реєстраії шлюбу, має право вимагати визнання права власності на майно померлого як частку у праві спільної сумісної власності чоловіка та жінки, які проживали без реєстрації шлюбу, за умови встановлення судами факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Тому позов ОСОБА_1 про визнання права власності на частку у майні підлягає задоволенню.

Таким чином, оскільки суд апеляційної інстанції визнав спірне майно об`єктами спільної сумісної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , Верховний Суд зазначає, що є підстави для визнання за ОСОБА_1 права особистої власності на 1/2 частину спільного майна.

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції встановив факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнав спірне майно об`єктами спільної сумісної власності, відповідач належними та допустимими доказами це не спростував, тому касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд апеляційної інстанції не застосував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18, від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, Верховний Суд до уваги не бере з огляду на таке.

Посилаючись у касаційній скарзі на неврахування апеляційним судом вказаних правових висновків, відповідач зазначив номери постанов суду касаційної інстанції, проте не зазначив, щодо якої конкретно норми права Верховний Суд зробив висновок та яка норма, на думку заявника, неправильно застосована судом апеляційної інстанції при розгляді цієї справи.

Верховний Суд зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в подібній справі.

З огляду на викладене Верховний Суд зазначає, що посилання ОСОБА_2 на постанови Верховного Суду, без заначення норми, яка імовірно неправильно застосована, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченим пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ОСОБА_2 без задоволення, а оскаржуваного судового рішення в частині вирішення вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю - без змін.

Відповідно до частин першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Зважаючи на те, що рішення суду апеляційної інстанції щодо визнання права власності на частку у майніухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, воно підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення позову.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Позивачка сплатила судовий збір за вирішення вимог про про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на частку у майні в суді першої інстанції - 2 522,50 грн, в суді касаційної інстанції - 1 816,00 грн.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 29 травня 2023 року відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Проте Полтавський апеляційний суд у постанові від 18 жовтня 2023 року не вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Ціна позову за вимогами майнового характеру на час збільшення позовних вимог (19 квітня 2021 року) становила 84 080,86 грн.

Верховний Суд вимогу про визнання права власності на частку у майні задовольнив.

За вимогу майнового характеру (визнання права власності на частку у майні) у суді першої інстанції необхідно було сплатити 908,00 грн, у суді апеляційної інстанції - 1 362,00 грн, у суді касаційної інстанції - 1 816,00 грн, а всього 4 086,00 грн.

Враховуючи, що в суді апеляційної інстанції позивачка судовий збір не сплатила, Верховний Суд вимогу майнового характеру (визнання права власності на частку у майні) задовольнив, то з відповідача на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути 2 724,00 грн (908,00 грн + 1 816,00 грн) судового збору за подання позовної заяви та касаційної скарги.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кириченко Галина Володимирівна, задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на частку у майні скасувати,ухвалити в цій частині нове рішення.

Позовну вимогу ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку у майні задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право особистої власності на 1/2 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/2 частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,2084 га, кадастровий номер 5310290309:09:009:0197, за адресою: АДРЕСА_4 частину транспортного засобу марки «SSANG YONG», модель «REXTON 2696», 2008 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 ; 1/2 частину транспортного засобу марки «BMW», модель «525 2497», 1997 року випуску, номер шасі НОМЕР_3 , державний номерний знак НОМЕР_4 ; 1/2 частину транспортного засобу марки «МАЗ 64229 14860», 1991 року випуску, номер шасі НОМЕР_15 , державний номерний знак НОМЕР_6 ; 1/2 частину причепу марки «TABBERT 5001», 1980 року випуску, номер шасі НОМЕР_7 , державний номерний знак НОМЕР_8 ; 1/2 частину транспортного засобу марки «FORD TRANSIT 1998», 2003 року випуску, номер шасі НОМЕР_9 , державний номерний знак НОМЕР_10 ; 1/2 частину транспортного засобу марки «JAWA 350 350», 1979 року випуску, номер шасі НОМЕР_11 , державний номерний знак НОМЕР_12 ; 1/2 частину причепу марки «ПП АНС 5 Н», 1986 року випуску, номер шасі НОМЕР_13 , державний номерний знак НОМЕР_14 .

Постанову Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року в частині вирішення вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування судового збору 2 724,00 грн (дві тисячі сімсот двадцять чотири) грн 00 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

А. С. Олійник

В. В. Сердюк