Постанова

від 04.09.2024 по справі 145/219/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 145/219/21

провадження № 61-13666св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В.,

Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Гніванський завод спецзалізобетону»,

третя особа - Первинна профспілкова організація профспілки залізничників та транспортних будівельників України Приватного акціонерного товариства «Гніванський завод спецзалізобетону»,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 23 лютого 2023 року у складі судді Вальчука В. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 серпня 2023 року в складі колегії суддів: Матківської М. В., Войтка Ю. Б., Денишенко Т. О.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Приватного акціонерного товариства «Гніванський завод спецзалізобетону» (далі - ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону») про визнання незаконним звільнення та поновлення на посаді, скасування наказу та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивований тим, що уберезні 1995 року позивач була прийнята на роботу до ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» та більше 10 років займала посаду інженера з підготовки виробництва.

Після вступу до іншої первинної профспілкової організації, а саме Первинної профспілкової організації профспілки залізничників та транспортних будівельників України Приватного акціонерного товариства «Гніванський завод спецзалізобетону» (далі - ППО ЗАЛП ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону»)стосовно неї та її колег, які також набули членство у вказаній профспілковій організації, розпочались дискримінаційні дії з боку правління товариства з примусом до звільнення з підприємства. Зрештою позивача було звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

06 вересня 2018 року відповідно до норм Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» у ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» була утворена нова профспілкова організація - ППО ЗАЛП ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону», яка є організаційною ланкою Профспілки залізничників та транспортних будівельників України.

В цій організації у зв`язку із невеликою кількістю членів ОСОБА_1 займає декілька посад, а також неодноразово виконувала обов`язки голови первинної профспілкової організації (востаннє у вересні 2020 року). 12 листопада 2018 року, після повідомлення правління ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» про державну реєстрацію ППО ЗАЛП ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону»,наступного дня голову профспілкової організації було звільнено.

Після чергового поновлення голови їх профспілкової організації ОСОБА_2 на роботі, в травні 2019 року, загальними зборами ППО ЗАЛП ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» було ініційовано чергову подачу документів стосовно діяльності профспілки, в тому числі учасники профспілки намагались провести передбачені законом дії щодо укладення нового колективного договору. Крім того, за піврічну несплату заробітної плати проти правління товариства відкрито кримінальне провадження.

З цього часу неправомірні дії з боку посадових осіб відповідача перейшли на новий рівень цькування, погроз, не допуску до робочих місць, винесення доган та звільнень. Щоденні приниження стосувались неможливості виконувати роботу в нормальній обстановці, неналежних умов праці та невиплати посадових окладів в повному обсязі, незбільшення окладів відповідно до умов трудового, колективного договору, недопущення працівників (членів профспілки) до їх робочих місць та відсторонення від роботи.

Восени 2020 року, після прийняття на роботу нового юрисконсульта підприємства ОСОБА_3 , відношення до членів їх профспілки стало нестерпним, а поведінка адміністративного персоналу відповідача зухвалою, порушення їх трудових прав активізувалось з новою силою. До членів профспілки знову почали безпідставно застосовувати стягнення (догани) за порушення трудової дисципліни, а також погрожувати звільненням, приховувати від них накази, які стосувались їх особисто та їхньої роботи, демонстративно не приймати, не реєструвати та ігнорувати звернення, листи, доповідні та службові записки. У разі якщо вказані документи і реєструвались, то жодного реагування на них не було.

З кінця 2019 року та протягом всього 2020 року жодний із залишених для реєстрації листів, що адресований ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» від ППО ЗАЛП ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону», не реєструвався, а документи відправлені поштою не отримувались (зокрема, листи повертались з відміткою про відмову адресата отримувати пошту).

10 листопада 2020 року до її кабінету зайшли ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 і інші особи та наголосили, що вона повинна ознайомитись з певним наказом шляхом його підписання. Під час візування наказу позивач зрозуміла, що це наказ про скорочення певних посад. При спробі прочитати наказ його у неї відібрали, а сам наказ прочитати не дали, пообіцявши надати копію та зазначивши, що вона зможе прочитати його потім. Оскільки позивач не очікувала обману, то оригінал наказу вона підписала, але копію в подальшому їй так і не надали. Спочатку працівники відмовляли у наданні наказу у зв`язку із вказівкою керівництва, тому позивач написала відповідну службову від 10 листопада 2020 року. Проте цю службову записку тривалий час ігнорували. Потім позивач написала ще одне звернення до керівництва ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» від 25 листопада 2020 року, але копію наказу про скорочення посад їй так і не надали.

30 грудня 2020 року голова ППО ЗАЛП ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону», членом та одним із заступників голови якої є позивач, під час чергового засідання загальних зборів повідомила про те, що 28 грудня 2020 року їй надійшов лист ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону»№ 794/08 про надання згоди на скорочення посади, яку займала ОСОБА_1 , на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Проте рішенням від 05 січня 2021 року ППО ЗАЛП ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону»згоди на звільнення позивача не надала.

Всупереч вказаному рішенню наказом ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» від 11 січня 2021 року № 8-ос ОСОБА_1 звільнено з роботи.

Своє звільнення позивач вважає незаконним, а відповідний наказ таким, що порушує норми трудового законодавства України та її права.

ОСОБА_1 просила:

визнати незаконними дії ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» щодо звільнення її, інженера з підготовки виробництва, на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України за скороченням чисельності працівників та поновити її на посаді;

визнати незаконним та скасувати наказ ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» від 11 січня 2021 року № 8-ос;

зобов`язати ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» провести відповідні розрахунки втраченого заробітку за час вимушеного прогулу та стягнути їх з відповідача на її користь за весь період вимушеного прогулу;

компенсувати їй за рахунок відповідача всі судові витрати та поштові витрати, пов`язані з розглядом справи та поновлення на роботі.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 13 липня 2022 року залучено до участі у справі як третю особу ППО ЗАЛП ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону».

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 23 лютого 2023 року, яке залишене без змінпостановою Вінницького апеляційного суду від 16 серпня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Під час розгляду справи суд встановив, що відповідач не порушував трудових прав ОСОБА_1 під час її звільнення. Оскільки роботодавець дотримався вимог трудового законодавства і норм Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», підстав для задоволення позову немає.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначала, що вона не отримувала копії наказу від 09 листопада 2020 року № 70 про скорочення займаної нею посади на підприємстві. Також матеріали справи не містять доказів повідомлення первинної профспілкової організації залізничників про намір такого скорочення. Проте, на переконання суду апеляційної інстанції, такі твердження спростовуються матеріалами справи, зокрема копією наказу від 09 листопада 2020 року № 70, згідно з яким позивач ознайомилась із його змістом, підтвердивши це своїм підписом.

Про повідомлення ППО ЗАЛП ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» про скорочення посади, яку обіймала ОСОБА_1 , свідчить подання № 752/08 і № 794/08 про надання згоди на її звільнення за скороченням чисельності, які надіслано 10 грудня 2020 року та 21 грудня 2020 року відповідачем на адресу профспілкової організації. Факт отримання вказаного подання підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

В оскаржуваному рішенні суду першої інстанції зазначено, що із наданого позивачем повідомлення ППО ЗАЛП ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» від 05 січня 2020 року № 1, адресованого керівництву ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону», виходячи з дати складання цього документа та його змісту, вбачається що він складений набагато раніше подій, які в ньому описані, а тому не може мати ніякого відношення до справи. Проте апеляційний суд не погодився з таким висновком суду першої інстанції, адже у цьому документів викладено обставини щодо ненадання згоди на скорочення ОСОБА_1 , а дата «2020 р.» є очевидною опискою.

Доводи апеляційної скарги про те, що ППО ЗАЛП ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» не надавала згоди на звільнення ОСОБА_1 та повідомила про це відповідача, апеляційний суд відхилив, оскільки у матеріалах справи відсутні докази отримання або відмови від отримання ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» надісланого 06 січня 2021 року витягу із протоколу зборів профспілкової організації від 05 січня 2021 року № 1 та повідомлення про відмову у наданні згоди на звільнення позивача.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції стосовно того, що позивач не надала доказів на підтвердження її права на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці відповідно до статті 42 КЗпП України.

ППО ЗАЛП ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» в своїй діяльності керується статутом професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України, затвердженим Першим Установчим з`їздом профспілки залізничників і транспортних будівельників України 23 січня 1992 року, зареєстрованим Міністерством юстиції України 14 березня 2000 року (свідоцтво № 1359), зі змінами (далі - статут). У пункті 6.1.2 цього статуту визначено виключний перелік виборних органів профспілки та профспілкових організацій, які можуть бути створені. В первинних профспілкових організаціях, виборними органами є ревізійні комісії та комітети профспілки, їх президії. Відповідно до пункту 6.2.1 статуту на загальних зборах первинної профспілкової організації для ведення поточної профспілкової роботи обираються: у профгрупі - профспілковий груповий організатор, його заступник; у цеховій організації підрозділу підприємства - цеховий профспілковий комітет; у первинній профспілковій організації, що об`єднує менше 15 членів - голова первинної профспілкової організації, його заступники; у первинній профспілковій організації, що об`єднує 15 і більше членів профспілки - профспілковий комітет.

До ППО ЗАЛП ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» на момент створення входило п`ять членів разом з головою. При цьому на момент звільнення ОСОБА_1 лише троє із п`яти членів ППО ЗАЛП ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» були працівниками цього підприємства. Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідно до статуту у ППО ЗАЛП ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» не могло бути ніяких виборних органів, крім ревізійної комісії. Для діяльності первинної профспілкової організації передбачено лише обрання голови та заступників, які є виборними особами, а не виборними органами первинної профспілкової організації, що свідчить про нетотожність цих понять.

Доводи апеляційної скарги про те, що наказом ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» від 11 січня 2021 року № 8-ос позивача було звільнено у зв`язку із скороченням чисельності працівників, в той час як у наказі від 09 листопада 2020 року № 70 йшлося про скорочення посади, не заслуговують на увагу, адже за своєю суттю ці формулювання є тотожними.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У вересні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 23 лютого 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 серпня 2023 року скасувати, а справу направити для перегляду за встановленою юрисдикцією.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що:

рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм процесуального та матеріального права, спір вирішено без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду;

відповідач не надав жодного належного доказу того, що в ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» дійсно відбувалось скорочення її посади чи скорочення штату взагалі, змін на виробництві чи перепрофілювання товариства. Суди попередніх інстанцій вказану обставину проігнорували, як і більшість доказів, які надавались позивачем на обґрунтування позовних вимог;

первинна профспілкова організація одразу після отримання листа відповідача надала мотивовану відмову у скороченні посади позивача, але її звільнили, не дочекавшись закінчення терміну для надання відповіді профспілки. Крім того, роботодавець відмовився отримувати лист з непогодженням профспілки у скороченні посади позивача, що підтверджується належними доказами. При цьому листи профспілки до відповідача з проханням надати роз`яснення стосовно попередження позивача про майбутнє звільнення були проігноровані. Крім того, ОСОБА_1 під час судового розгляду вказувала, що займає декілька посад у первинній професійній організації, в тому числі заступника голови та члена ревізійної комісії;

постанова апеляційного суду не підписана жодним з суддів колегії, що є підставою для скасування цього судового рішення відповідно до пункту 3 частини першої статті 411 ЦПК України;

суди помилково ототожнили поняття «скорочення посади» та «скорочення чисельності і штату працівників». Згідно з наказом ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» від 09 листопада 2021 року № 70 відділ кадрів товариства зобов`язано попередити про наступне вивільнення з роботи у зв`язку із скороченням посад з 11 січня 2021 року, зокрема ОСОБА_1 . Проте відповідно до наказу ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» від 11 січня 2021 року № 8-ос ОСОБА_1 звільнено у зв`язку зі скороченням чисельності працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Тому, на переконання позивача, документ про попередження про її звільнення не узгоджується з наказом про звільнення, а підстава для звільнення є фіктивною;

позивач наголошує, що їй не було запропоновано усіх вакантних посад на підприємстві на момент звільнення. При цьому виконання роботи за посадою позивача для підприємства є безальтернативною, тому її посаду не могли скоротити за виключенням повної ліквідації підприємства. Щодо запропонованих посад роботодавець не роз`яснив їй як працівнику обсяг роботи та трудової функції за такими посадами. Крім того, одноразова пропозиція вакантних посад на підприємстві не може вважатись належним виконанням обов`язків, передбачених статтею 49-2 КЗпП України. Також відповідач не дотримався процедури проведення скорочення працівників, порушив норми статті 49-2 КЗпП України та статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»;

суди попередніх інстанцій безпідставно не застосували до спірних правовідносин норми статті 235 КЗпП України;

ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» вчиняє дискримінаційні дії щодо позивача та інших працівників, які є членами ППО ЗАЛП ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону». Такі дії пов`язані з виходом працівників із профспілки, яка існувала раніше та яка підконтрольна голові правлінню ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону»;

на час звільнення позивач мала сім`ю (чоловік пенсіонер та малолітня донька, яка навчалась у школі), тобто вона була особою, в сім`ї якої немає інших працівників із самостійним заробітком та працівником, який потребував захисту. Проте ні роботодавець, ні суди попередніх інстанцій вказаної обставини не врахували;

норми Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» не містять у собі порядку втрати права участі у профспілці, тому цей порядок визначається статутами профспілок. При цьому звільнення з підприємства не передбачає автоматичної втрати членства в профспілковій організації. Профспілка прийняла рішення не виключати своїх членів до ухвалення остаточних судових рішень стосовно порушень прав членів первинної профспілкової організації. Крім того, відповідно до норм статуту ППО ЗАЛП ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» конференції і з`їзди профспілки вважаються правомочними при участі в них не менше ніж двох третин обраних делегатів. Тобто будь-яке рішення прийняте 2/3 учасників є законними. Відповідно до протоколу від 05 січня 2021 року № 1 явка учасників була 100 %, а рішення щодо ненадання згоди на звільнення працівника прийнято одноголосно. Таким чином, навіть за умови, що участь у засіданні профспілки мали право брати троє представників, які працюють на підприємстві, то всі вони були присутні та проголосували за таке рішення. При цьому законодавство не містить заборони щодо присутності на засіданнях первинної профспілкової організації інших осіб (не членів профспілки), а сама присутність та голосування таких осіб не має наслідком недійсність рішень, прийнятих на такому засіданні;

дії роботодавця ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» мали наслідком порушення прав позивача, вони вчиненні з метою уникнення відповідальності за незаконні дії та спрямовані на остаточне знищення ППО ЗАЛП ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону».

Аргументи інших учасників справи

У жовтні 2023 року від ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» надійшов відзив, в якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відзив мотивований тим, що:

однією з підстав касаційного оскарження ОСОБА_1 вказує те, що постанова суду апеляційної інстанції не підписана жодним з суддів колегії. Це, на переконання позивача, є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції відповідно до пункту 3 частини першої статті 411 ЦПК України. Проте позивачу направлено поштовим зв`язком копію постанови, а не її оригінал. Зазначена копія постанови апеляційного суду виготовлена з використанням автоматизованої системи документообігу суду, що засвідчено електронним цифровим підписом. Копія постанови посвідчується відповідальною посадовою особою апарату суду та печаткою суду із зазначенням дати, що узгоджується з нормами Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, яка затверджена наказом Державної судової адміністрації України від 20 серпня 2019 року № 814 (зі змінами). Тому відповідні доводи касаційної скарги є безпідставними;

аргумент касаційної скарги про те, що суди не надали оцінку доказам про повернення поштового відправлення, в якому відповідачу надсилався витяг з протоколу від 05 січня 2021 року № 1 (про непогодження профспілковою організацією звільнення позивача), є необґрунтованими. Таких доказів позивач не подавала ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції, відповідного клопотання у матеріалах справи немає. Дійсно разом з позовною заявою ОСОБА_1 долучила копію протоколу первинної профспілкової організації від 05 січня 2021 року № 1. Опис про надсилання зазначеного протоколу до матеріалів справи долучено разом із поясненнями третьої особи. Будь-яких інших доказів з цього приводу, в тому числі, що відповідач відмовився отримувати зазначений лист, у матеріалах справи немає. При цьому як протокол від 05 січня 2021 року № 1, так і опис до нього досліджено судами попередніх інстанцій, їм надано правову оцінку;

суди зробили правильний висновок, що у протоколі від 05 січня 2021 року № 1 зазначено осіб, які брали участь у голосуванні, зокрема: ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Проте ці особи не могли брати участь у засіданні ППО ЗАЛП ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону», а тим більше голосувати, адже на час прийняття зазначеного рішення вони були звільнені з підприємства та вже не могли бути членами профспілки. Аналогічна ситуація була і під час прийняття рішень, які були оформлені протоколом від 21 вересня 2020 року № 10, який надано позивачем. Таким чином, витяги з протоколів від 21 вересня 2020 року № 10 та від 05 січня 2021 року № 1 не мають жодної юридичної сили, є недостовірними, а суди обґрунтовано не прийняли їх як належні докази. Крім того, повідомлення від 05 січня 2021 року № 1 відповідач не отримував, доказів його надсилання позивач не надала. При цьому дата складання цього документа та його зміст свідчить про те, що він складений набагато раніше подій, які в ньому описані;

ОСОБА_1 свідомо вводить суд в оману з метою отримання позитивного для неї судового рішення;

суди попередніх інстанцій дослідили усі обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Крім того, позивачу з моменту оголошення наказу від 09 листопада 2020 росу № 70 неодноразово пропонувались вільні посади на підприємстві, проте вона відмовлялась не лише від запропонованих посад, а й взагалі від спілкування з працівниками відділу кадрів роботодавця. Незважаючи на дивну поведінку позивача, 17 листопада 2020 року відповідач направив на домашню адресу ОСОБА_1 цінний лист з описом, в якому було запропоновано позивачу посаду економіста з праці, майстра бетонозмішувального цеху, прибиральника виробничих приміщень. Цей лист ОСОБА_1 отримала особисто 23 листопада 2020 року, що підтверджується відміткою про отримання у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення. Проте жодної відповіді на вказаний лист не надала;

доводи ОСОБА_1 про те, що відповідач порушив пункт 2 статті

49-2 КЗпП України є безпідставними. Позивач стверджує, що на момент її скорочення у товаристві на посаді інженера з підготовки виробництва працювала ОСОБА_10 , яка не виконувала своїх обов`язків, а лише рахувалась на цій посаді. Такі аргументи є неправдивими, оскільки ОСОБА_11 ніколи не працювала інженером з підготовки виробництва, а відповідно до наказу ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» від 31 жовтня 2017 року № 222-ос її призначено інженером виробничо-технологічного відділу, на цій посаді вона працює і по цей час. Вказана посада не має жодного відношення до посади інженера з підготовки виробництв та кардинально відрізняється за функціональними обов`язками, потребує відповідних знань та навичок, а також вимагає профільної вищої технічної освіти. Крім того, ОСОБА_11 працює на підприємстві більше 20 років, має вищу технічну освіту та є висококваліфікованим спеціалістом. Тому твердження позивача, що роботодавець порушив її переважне право на залишення на роботі є необґрунтованим. Крім того, позивач не надала жодного доказу на підтвердження того, що саме у неї наявні обставини для застосування переважного права на залишення на роботі;

посилання позивача у касаційній скарзі на висновки, викладені у постановах Верховного Суду, переважно є нерелевантним до спірних правовідносин у цій справі.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 145/219/21 та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 05 січня 2024 року направлено до Тиврівського районного суду Вінницької області копії матеріалів касаційного провадження № 61-13666ск23 за касаційною скаргою ОСОБА_1 у справі № 145/219/21 для вирішення питання щодо відновлення втраченого судового провадження.

Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 05 червня 2024 року повністю відновлено втрачене судове провадження у цій справі.

У липні 2024 року матеріали цивільної справи № 145/219/21 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 серпня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 29 вересня 2023 року зазначено, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19, від 05 лютого 2020 року у справі № 725/3265/18, від 15 квітня 2019 року у справі № 443/636/18, від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17, 03 квітня 2020 року у справі № 360/2251/19, від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17, від 18 листопада 2019 року у справі № 817/894/17, від 29 вересня 2022 року у справі № П/857/7/22, від 29 серпня 2018 року у справі № 910/23428/17, від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 459/28/11-ц та у постановах Верховного суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17, від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, від 01 липня 2015 року у справі № 6-703цс15, від 02 листопада 2016 року у справі № 6-2261цс16, від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14, від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16, від 01 жовтня 2013 року у справі № 21-319а13, від 25 березня 2014 року у справі № 21-44а14; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що згідно з наказом ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» від 09 листопада 2020 року № 69 було скорочено з 11 січня 2021 року, зокрема, посаду інженера з підготовки виробництва 2 категорії.

Наказом ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» від 09 листопада 2020 року № 70 відділ кадрів товариства зобов`язано попередити про наступне вивільнення з роботи у зв`язку зі скороченням посад з 11 січня 2021 року, зокрема, ОСОБА_1 . Із цим наказом позивач ознайомлена 11 січня 2021 року, про що свідчить її особистий підпис.

ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» надіслав на адресу ОСОБА_1 повідомлення щодо пропонованих посад, відповідно до якого у зв`язку зі скороченням в порядку працевлаштування позивачу пропонувалися посади, зокрема: економіст з праці ремонтно-механічного цеху, майстер цеху бетонозмішувального, прибиральник виробничих приміщень паро-силового цеху. Повідомлення направлено 17 листопада 2020 року та отримано ОСОБА_1 23 листопада 2020 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

10 грудня 2020 року ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» на адресу ППО ЗАЛП ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» надіслав подання № 752/08 про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 , яке отримано адресатом 30 грудня 2020 року.

21 грудня 2020 року відповідач повторно надіслав на адресу ППО ЗАЛП ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону»подання № 794/08 про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 , яке отримане адресатом 28 грудня 2020 року, про що свідчить відповідна відмітка на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.

Відповідно до витягу із протоколу від 05 січня 2021 року № 1 зборів ППО ЗАЛП ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону», у складі якої перебуває п`ять членів профспілки, що були присутні на зборах, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . У наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 відмовлено.

06 січня 2021 року витяг із протоколу разом із повідомленням про прийняте рішення ППО ЗАЛП ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» надіслані ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону».

У журналі вхідної кореспонденції ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» відсутні будь-які записи про отримання ним витягу з протоколу від 05 січня 2021 року № 1 чи будь-яких інших документів від ППО ЗАЛП ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону».

Згідно з наказом від 11 січня 2021 року № 8-ос ОСОБА_1 , інженера з підготовки виробництва 2 категорії виробничо-технологічного відділу, 11 січня 2021 року звільнено у зв`язку зі скороченням чисельності працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Відповідно до акта про відмову від 11 січня 2021 року ОСОБА_1 відмовилася від ознайомлення з наказом про своє звільнення та отримання трудової книжки. Разом з цим матеріали справи містять копію наказу ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» від 11 січня 2021 року № 8-ос, яка надана позивачем як додаток до позовної заяви, на якому є відмітка: «З наказом ознайомлена: з наказом не згодна, не отримано дозволу профспілки 11 січня 2023 року, підпис ОСОБА_1 ».

11 січня 2021 року та 18 січня 2021 року на адресу ОСОБА_1 направлено листи № 15/08 і № 44/08 (повторно), у яких позивачу запропоновано з`явитись на підприємстві для отримання трудової книжки. Від отримання листів ОСОБА_1 відмовилася, про що свідчить відповідна відмітка у рекомендованих повідомленнях про вручення поштового відправлення.

Відповідно до довідки від 03 червня 2021 року № 828/02 ОСОБА_1 нараховано і виплачено на її картковий рахунок всі належні до виплати суми у розмірі 18 327,73 грн, а саме заробітна плата - 17 084,88 грн та компенсація за невикористану відпустку - 1 242,85 грн.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством (статті 2, 36, 40, 41 КЗпП України).

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП Українизвільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників (стаття 49-2 КЗпП України, тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення (див. постанову Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року в справі № 6-40цс15).

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

У частині другій статті 42 КЗпП України, зокрема, визначено, що при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам з тривалішим безперервним стажем роботи на цьому підприємстві, в установі, організації. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Тлумачення статті 42 КЗпП України дає підстави для висновку, що переважне право на залишення на роботі при скороченні однорідних професій та посад визначається кваліфікацією і продуктивністю праці. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України, а також якщо це передбачено законодавством України. Застосування положень статті 42 КЗпП України можливе серед всіх працівників, які обіймають ідентичні (тотожні, однакові) посади.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року у справі № 641/5330/16-ц (провадження № 61-19724св18)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17 (провадження № 61-38337св18), на яку посилається позивач у касаційній скарзі, зазначено, що «розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення. При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Таким чином, однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, провадження № 11-431асі18».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2020 року у справі № 725/3265/18 (провадження № 61-11251св19) зазначено, що «процедура звільнення працівника у разі скорочення має відбуватися на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП, відповідно до якого скорочення чисельності або штату працівників - одна з підстав для розірвання трудового договору. Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв`язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією. При виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури».

В оцінці правомірності звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України Верховний Суд виходить з того, що суди зобов`язані з`ясовувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення (див. постанову Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17, постанови Верховного Суду від 15 квітня 2019 року у справі № 443/636/18 (провадження № 61-1568св19), від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17 (провадження № 61-38337св18)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 569/4763/16-ц (провадження № 61-14651св18), на яку посилається особа, яка подала касаційну скаргу, вказано, що «власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15). При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року № 6-40цс15».

У першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці. Для такої перевірки повинні досліджуватися документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України. Також для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом виготовлення довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто ці обставини повинен з`ясовувати сам роботодавець, приймаючи відповідне рішення (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 вересня 2021 року у справі № 452/2056/18 (провадження № 61-6712св20)).

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

при зверненні із позовом ОСОБА_1 посилалась на те, що при її звільненні на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» роботодавець (відповідач) не запропонував їй іншої роботи (усіх вакантних посад) на цьому ж підприємстві, без згоди профспілкової організації, без урахування її досвіду, кваліфікації та продуктивності її праці (переважного права на залишення на роботі). Основним мотивом протиправних дій роботодавця позивач вважала неприязні відносини між нею та керівництвом ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» у зв`язку з членством та активною участю у діяльності ППО ЗАЛП ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону»;

при відмові у задоволенні позову суди послалися на те, що ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» не порушував трудових прав ОСОБА_1 під час її звільнення, адже попередив її про майбутнє звільнення за два місяці до дати фактичного звільнення (з наказом ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» про скорочення посади інженера з підготовки виробництва 2 категорії з 11 січня 2021 року, яку займала ОСОБА_1 , позивач ознайомилась 10 листопада 2020 року під особистий підпис) та запропонував вакантні посади, які існували на підприємстві (повідомлення про вакантні посади, направлене листом 17 листопада 2020 року та отримане ОСОБА_1 23 листопада 2020 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення). Крім того, на переконання судів попередніх інстанцій, роботодавець дотримався вимог трудового законодавства і норм Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Позивач також не надала доказів на підтвердження її права на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці відповідно до статті 42 КЗпП України;

суди встановили, що у ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» згідно з наказом від 09 листопада 2020 року № 69 було скорочено з 11 січня 2021 року, зокрема, посаду інженера з підготовки виробництва 2 категорії. Це свідчить про проведення на підприємстві змін в організації виробництва і праці, що мало на меті вдосконалення структури підприємства. При цьому суди правильно вважали, що саме роботодавець визначає доцільність скорочення чисельності або штату працівників. Прийняття такого рішення є виключною компетенцією власника підприємства чи установи або уповноваженого ними органу та є складовою права на управління діяльністю підприємства чи установи;

проте суди не врахували, що власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Водночас за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав обов`язок щодо працевлаштування працівника, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення;

аналіз матеріалів справи свідчить, що єдине повідомлення (пропозиція вакансій) позивачу направлено листом відповідача від 17 листопада 2020 року, який отримано нею лише 23 листопада 2020 року (т. 1, а.с. 53-54). Водночас у матеріалах справи немає відомостей про те, що після вказаної дати роботодавець пропонував позивачу зайняти вакантні посади. Зазначене може свідчити про невиконання роботодавцем обов`язку щодо пропозиції всіх вакантних посад (інших робіт), які існували протягом періоду попередження про звільнення і які існували саме на день звільнення позивача, але суди попередніх інстанцій на вказане уваги не звернули;

у матеріалах справи також наявний штатний розпис ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» станом на 01 березня 2018 року (т. 1, а.с. 134 зворот - 136). Проте доказів відсутності вакантних посад станом на 11 січня 2021 року, зокрема штатного розпису відповідача станом на кінець 2020 року - початок 2021 рік в матеріалах справи немає. Таким чином, суди належним чином не з`ясували, які саме посади у ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» були вакантними станом на час звільнення позивача - 11 січня 2021 року, чи всі вакантні посади пропонувалися позивачу на день звільнення;

переважне право позивача, передбачене статтею 42 КЗпП України, не могло бути реалізовано під час її звільнення, оскільки як свідчить зміст наказу ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» від 09 листопада 2020 року № 69 «Про внесення змін до штатного розпису та скорочення чисельності працівників» були відсутні інші працівники, які б займали таку саму посаду як позивач та серед яких мали б визначатись особи, які мають переважне право на залишення на роботі на аналогічній посаді.

За таких обставин суди зробили передчасний висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Суд касаційної інстанції не розглядає інші доводи касаційної скарги, оскільки встановлено порушення норм матеріального та процесуального права, які є підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Таким чином, касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржені судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі №530/1731/16-ц).

Ураховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, суд касаційної інстанції розподіл судових витрат не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 23 лютого 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 серпня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 23 лютого 2023 року та постанова Вінницького апеляційного суду від 16 серпня 2023 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко