Постанова

від 09.09.2024 по справі 351/2684/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 351/2684/23

Провадження № 22-ц/4808/967/24

Головуючий у 1 інстанції ПОСОХОВ І. С.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючої Томин О.О.

суддів: Бойчука І.В., Пнівчук О.В.,

за участю секретаря Петрів Д.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кузика Володимира Івановича на рішення Снятинського районного суду від 08 квітня 2024 року, ухвалене в складі судді Посохова І.С. у справі за позовом ОСОБА_1 до Снятинської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області про визнання права власності на майно в порядку спадкування,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Снятинської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області про визнання права власності на майно в порядку спадкування.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 . Спадкоємцем після її смерті став її син - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . А після смерті ОСОБА_3 спадкоємцем за заповітом стала позивачка, і звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Однак державним нотаріусом Першої Снятинської державної нотаріальної контори Івано-Франківської області Білоконь К.С. відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,44 га, розташовані на території Попельниківської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області, що належали ОСОБА_2 , спадкоємцем якої був її син ОСОБА_3 .

Спадкоємець не зареєстрував за собою право власності на земельну частку (пай) згідно свідоцтва про право на спадщину, а Попельниківською сільською радою Коломийського району Івано-Франківської області взамін сертифіката на земельну частку (пай) серії ІФ №0093599, за яким посвідчено свідоцтво про право на спадщину, 26.02.2003 року було видано Державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-ІФ №028392 на ім`я померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .

У своїй позовній заяві позивач просила суд визнати за нею - ОСОБА_1 право власності на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,44 га, розташовані на території Попельниківської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області.

Рішенням Снятинського районного суду від 08 квітня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, представник позивача - адвокат Кузик В.І. подав апеляційну скаргу. Вважає дане рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи.

Зазначає, що позивачка є єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті її батька ОСОБА_3 , а він був єдиним спадкоємцем за законом після смерті своєї матері ОСОБА_2 , прийняв у спадщину та отримав відповідні свідоцтва на право на спадщину за законом, зокрема, на спірні земельні ділянки.

Однак через те, що державний акт на дані земельні ділянки був виданий на ім`я померлої ОСОБА_2 після її смерті, і їх не зміг оформити на себе її батько, позивачці нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на ці земельні ділянки.

Тому вона була змушена звернутися до суду.

Вказує, що ОСОБА_3 отримав спірну ділянку у спадщину за законом, отже і позивачка отримала все належне майно батька у спадщину за заповітом, включаючи цю земельну ділянку. Таким чином постанова державного нотаріуса Першої Снятинської державної нотаріальної контори Івано-Франківської області Білоконь К.С. про відмову у вчиненні нотаріальних дій є незаконною, як і рішення суду в даній справі.

Просить скасувати рішення Снятинського районного суду від 08 квітня 2024 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

В судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта - адвокат Кузик В.І. доводи та вимоги апеляційної скарги підтримав.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив. Відповідач повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи належним чином.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, строків розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності представника відповідача.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, згідно з копією Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 07 лютого 1998 року в с. Попельники Снятинського району Івано-Франківської області, ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_2 , актовий запис №4 (а.с. 9).

Відповідно до копії Свідоцтва про одруження, виданого 01 листопада 1958 року в с. Попельники, 01 листопада 1958 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб. Прізвище чоловіка після реєстрації шлюбу « ОСОБА_3 », прізвище дружини - « ОСОБА_3 » (а.с. 40 (зворот)).

ІНФОРМАЦІЯ_5 у ОСОБА_6 та ОСОБА_3 народилася дитина - ОСОБА_7 , що підтверджується копією Свідоцтва про народження cерії НОМЕР_2 , виданого 10.03.1966 року Попельниківською сільською радою Снятинського району Івано-Франківської області, про що в книзі записів актів громадянського стану про народження зроблено відповідний актовий запис №4 (а.с. 60 (зворот)).

За змістом копії Свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 , виданого 23 листопада 1991 року Попельниківською сільською радою народних депутатів, 23 листопада 1991 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зареєстрували шлюб, про що складено відповідний актовий запис №15. Прізвище чоловіка після реєстрації шлюбу - « ОСОБА_7 », прізвище дружини - « ОСОБА_7 » (а.с. 61).

Таким чином, позивач ОСОБА_10 є дочкою ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , і внучкою ОСОБА_2 .

З копії Сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ІФ №0093599, виданого 05.12.2001 року головою Снятинської РДА, вбачається, що цей документ виданий ОСОБА_2 , яка проживає в с. Попельники Снятинського району Івано-Франківської області, про те, що на підставі рішення від 07 лютого 1998 року №8 їй належить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності АФ Верховина розміром 0,51 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі. Цей документ зареєстровано у книзі реєстрації Сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №12 від 22.11.2001 року (а.с. 22).

Відповідно до копій свідоцтв про право на спадщину за законом, виданих 06.12.2001 року державним нотаріусом Першої Снятинської державної нотаріальної контори Білоконь К.С., спадкоємцем майна ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , є її син - ОСОБА_3 . Спадщина, на яку видано ці свідоцтва, складається із: 1/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с. 32), та права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності агрофірми «Верховина», місцезнаходження: с. Джурів Снятинського району Івано-Франківської області, розміром 0,51 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі, належного померлій на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ІФ №0093599, виданого Снятинською районною державною адміністрацією 05 грудня 2001 року на підставі рішення адміністрації №8 від 17 лютого 2000 року і зареєстрованого у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) 22 листопада 2001 року за №12 (а.с. 23, 34).

На підставі вказаного Свідоцтва про право на спадщину за законом 06.12.2001 року внесено зміни до Сертифікату у зв`язку з передачею права на земельні частку (пай). Передано право на земельні частку (пай) розміром 0,51 в умовних кадастрових гектарах ОСОБА_3 (а.с. 22 (зворот)).

Відповідно до копії Заповіту від 30.07.2009 року, посвідченого секретарем виконавчого комітету Попельниківської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області, ОСОБА_6 на випадок своєї смерті все її майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що їй належить і на що вона за законом матиме право, заповіла ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка зареєстрована та проживає в с. Попельники Снятинського району (а.с. 44).

ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується копією Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого 21 червня 2019 року виконавчим комітетом Попельниківської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області, актовий запис №8 (а.с. 12, 39).

Згідно з копією заяви до Першої Снятинської державної нотаріальної контори №1223 від 17.12.2019 року ОСОБА_1 звернулася до державного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті матері ОСОБА_6 . Крім неї спадкоємців по заповіту немає (а.с. 37).

ОСОБА_3 звернувся до державного нотаріуса із заявою про відмову від обов`язкової частки у спадщині після смерті дружини ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с. 38).

Згідно з копією витягу про реєстрацію у спадковому реєстрі №58779883, дата видачі 17.12.2019 року, зареєстрована спадкова справа: 65250030, відомості про спадкодавця: ОСОБА_6 .

Відповідно до копії інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № інформаційної довідки: 58779101, дата видачі 17.12.2019, 14:07, у спадковому реєстрі заповіт: 1045779 чинний. Інформація про заповідача: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .

06 червня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до державного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті матері ОСОБА_6 . На день її смерті залишилось спадкове майно: земельні ділянки, що знаходяться на території с. Попельники Коломийського району Івано-Франківської області (а.с. 51).

Згідно з копією Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06.06.2023 року спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_6 , 1938 р.н., яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 , є її донька ОСОБА_1 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається із земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах згідно з планом площею 0,0895 га, кадастровий номер 2625284100:06:001:1042, місце розташування якої: Івано-Франківська область, Коломийський район, Снятинська міська рада ОТГ, за межами населеного пункту с. Попельники, і зареєстрована за померлою на підставі Держаного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ІФ №037130, виданого Попельниківською сільською радою Снятинського району Івано-Франківської області 26 лютого 2003 року на підставі рішення сесії цієї ж ради від 15 грудня 2002 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №429 (а.с. 52).

Згідно з копією Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06.06.2023 року, спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_6 , 1938 р.н., яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 , є її донька ОСОБА_1 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах згідно з планом площею 0,1277 га, кадастровий номер 2625284100:06:001:0021, місце розташування якої: Івано-Франківська область, Коломийський район, Снятинська міська рада ОТГ, за межами населеного пункту с. Попельники, і зареєстрована за померлою на підставі Держаного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ІФ №037130, виданого Попельниківською сільською радою Снятинського району Івано-Франківської області 26 лютого 2003 року на підставі рішення сесії цієї ж ради від 15 грудня 2002 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №429 (а.с. 53).

Згідно з копією Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11.09.2023 року, спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_6 , 1938 р.н., яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 , є її донька ОСОБА_1 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається 1/4 частки житлового будинку АДРЕСА_2 (а.с. 54).

Згідно з копією Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11.09.2023 року, спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_6 , 1938 р.н., яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 , є її донька ОСОБА_1 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з 1/4 частки земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в межах згідно з планом площею 0,2500 гектара, кадастровий номер 2625284101:01:002:0026, місце розташування якої: АДРЕСА_2 (а.с. 55).

Відповідно до копії Заповіту від 30.07.2009 року, посвідченого секретарем виконавчого комітету Попельниківської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області, ОСОБА_3 на випадок своєї смерті заповів все його майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось, і взагалі, все те, що йому належить і на що він за законом матиме право, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка зареєстрована та проживає в с. Попельники Снятинського району (а.с. 8, 64).

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що свідчить копія Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , виданого 03 лютого 2022 року Снятинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Коломийському районі Івано-Франківської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис № 99 (а.с. 11, 60).

29.07.2022 року ОСОБА_1 звернулася до державного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті батька ОСОБА_3 . Крім неї спадкоємців за заповітом немає (а.с. 59).

За змістом копії витягу про реєстрацію у спадковому реєстрі №69613362, дата видачі 29.07.2022 року, зареєстрована спадкова справа: 69525467, відомості про спадкодавця: ОСОБА_3 .

Згідно з копією інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № інформаційної довідки: 69613296, дата видачі 29.07.2022, 14:27, у спадковому реєстрі заповіт: 48177873 чинний. Інформація про заповідача: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 .

Відповідно до копії Довідки №1432/02-14 від 27 грудня 2022 року, виданої державним нотаріусом Першої Снятинської державної нотаріальної контори Коломийського району Івано-Франківської області Білоконь К.С., після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що проживав в с. Попельники Коломийського району Івано-Франківської області, заведена спадкова справа №214/2022 на підставі заяви про прийняття спадщини за заповітом від 29 липня 2022 року №510 дочки померлого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , жительки с. Попельники Коломийського району Івано-Франківської області. Заяв від інших спадкоємців не надходило. Спадкова справа №214/2022.

З копії Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ІФ №028392, виданого 26.02.2003 року, вбачається, що ОСОБА_2 на підставі рішення Попельниківської сільської Ради народних депутатів від 15.12.2002 року належать на праві приватної власності земельні ділянки, а саме: земельна ділянка № НОМЕР_6 площею 0,127 га, земельна ділянка № НОМЕР_7 площею 0,127 га, земельна ділянка № НОМЕР_8 площею 0,091 га, земельна ділянка № НОМЕР_9 площею 0,092 га, загальною площею 0,44 га, що розташовані на території Попельниківської сільської ради. Землю передано для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №419 (а.с. 10).

Згідно копій витягів із Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 18.11.2022 року, від 22.11.2022 року, від 22.11.2022 року та від 23.11.2022 року зареєстровано вказані земельні ділянки та право власності на них за ОСОБА_2 з 17-22.11.2022 року (а.с. 14-21).

Однак, відповідно до копії Постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії №1433/02-31 від 27 грудня 2022 року, державним нотаріусом Першої Снятинської державної нотаріальної контори Коломийського району Івано-Франківської області Білоконь К.С. відмовлено ОСОБА_1 , жительці с. Попельники Коломийського району Івано-Франківської області, у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,44 га, що розташовані на території Попельниківської сільської ради Івано-Франківської області, на підставі Державного акту на право приватної власності ІІ-ІФ №028392, що належали ОСОБА_2 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_4 , спадкоємцем якої був її син ОСОБА_3 (а.с. 6).

Ухвалюючи оскаржене рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що суду не надано копію Державного акту на право колективної власності на землю з доданим до нього списком громадян-членів колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу або товариства, до якого була включена за життя ОСОБА_2 , що позбавляє суд можливості встановити, чи набула за свого життя ОСОБА_2 право власності на спірні земельні ділянки, а відповідно, чи входять вони до складу спадщини та чи можуть бути успадковані позивачем. А Сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ІФ №0093599 від 05.12.2001 року та рішення №8, на підставі якого був виданий зазначений сертифікат на ім`я ОСОБА_2 , видані уже після її смерті, тобто помилково. Отже і свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 06.12.2001 року державним нотаріусом Білоконь К.С., згідно з яким спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , є її син - ОСОБА_3 , було видане помилково. Також за життя ОСОБА_2 не отримала Державного акту на право приватної власності на землю, а зазначений правовстановлюючий документ був виданий вже після її смерті. Ураховуючи викладене, позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, що ОСОБА_2 за життя набула права власності на спірні земельні ділянки. А тому такі земельні ділянки не могли бути успадковані після неї її сином ОСОБА_3 . Відповідно, й не можуть бути успадковані позивачем після свого батька.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками, з огляду на наступне.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі №628.1475.19 (провадження №61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».

У постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №753.8671.21 (провадження №61-550св22) зазначено, що «кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду».

Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Згідно Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2004 року відносини спадкування регулюються правилами Цивільного кодексу України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, в тому числі щодо прийняття спадщини та кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються ЦК України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 524 ЦК УРСР 1963 року в редакції. Яка була чинною станом на час виникнення спірних правовідносин, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого (частина перша статті 529 ЦК УРСР).

Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця (ст. 525 ЦК УРСР).

Статтями 548, 549 ЦК УРСР було передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається також державною нотаріальною конторою при переході спадкового майна до держави (статті 534, 553, 555 цього Кодексу) (ст. 560 ЦК УРСР).

Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини. При спадкоємстві як за законом, так і за заповітом свідоцтво може бути видане і раніше закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, якщо в державній нотаріальній конторі є дані про те, що, крім осіб, що заявили про видачу свідоцтва, інших спадкоємців немає (ч.ч. 1, 2 ст. 561 ЦК УРСР).

Як зазначено в постанові Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі №127/6627/22 (провадження №61-1525св23), системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Незважаючи на те, що документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво про право на спадщину, такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з часу відкриття спадщини.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно з частиною першою статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19)).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі №914/2350/18 (914/608/20) (провадження №12-83гс21)).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя та четверта статті 12 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 просила визнати за нею в порядку спадкування право власності на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 0,44 га (а саме: земельна ділянка № НОМЕР_6 площею 0,127 га, земельна ділянка № НОМЕР_7 площею 0,127 га, земельна ділянка № НОМЕР_8 площею 0,091 га, земельна ділянка № НОМЕР_9 площею 0,092 га), розташовані на території Попельниківської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області, з огляду на те, що вона є єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті батька ОСОБА_3 , а ОСОБА_3 був єдиним спадкоємцем за законом після смерті своєї матері ОСОБА_2 , прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав, зокрема на спірні земельні ділянки. Таким чином, спадщина у вигляді спірних земельних ділянок належить померлому ОСОБА_3 з часу відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 .

При цьому, встановлено, що спірні земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва згідно копії Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ІФ №028392, виданого 26.02.2003 року, належали бабі позивача ОСОБА_2 . Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №419 (а.с. 10).

Однак, за життя ОСОБА_2 (до 06.02.1998 року) Державний акт на право власності на дані земельні ділянки не видавався. Вказаний правовстановлюючий документ був виданий після її смерті.

Місцевий суд правильно зазначав, що отримання земельних ділянок у власність на пай в колективних сільськогосподарських підприємствах має свої особливості.

Паювання сільськогосподарських земель започатковано Указом Президента України від 08 серпня 1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», згідно з яким паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена КСП без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Процедура паювання згідно з цим Указом передбачала низку послідовних етапів, зокрема: виготовлення Державного акта на право колективної власності на землю та складання списку членів колективного сільськогосподарського підприємства, які мають право на земельну частку (пай); грошову оцінку угідь, що знаходяться у колективній власності згідно з методикою КМ України; визначення вартості та розміру земельної частки (паю) кожного члена, який визначається в умовних кадастрових одиницях комісією КСП, затвердження районною державною адміністрацією визначених комісією КСП розміру земельної частки (паю); видача громадянам районною державною адміністрацією сертифікату на право на земельну частку (пай) та його реєстрація.

І лише після виконання сукупності наведених умов та отримання сертифіката на право на земельну частку (пай) та його реєстрації громадянин має право на виділення йому на пай земельної ділянки в натурі з дотримання положень Земельного кодексу України.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 11 постанови від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», при вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай). Якщо спадкодавець мав право на земельну частку (пай), але за життя не одержав сертифіката на право власності на земельну частку (пай) або помилково не був включений (безпідставно виключений) до списку, доданого до державного акта про колективну власність на землю відповідного сільськогосподарського підприємства, товариства тощо, при вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин Земельного кодексу України (далі - ЗК України), Указу Президента України від 08 серпня 1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» (далі - Указ №720/95).

Згідно з частиною першою статті 1 ЗК України 1990 року, що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, земельні відносини в Україні регулювалися цим Кодексом та іншими актами законодавства України і Республіки Крим, що видавалися відповідно до нього.

Стаття 4 ЗК України 1990 року встановлювала, що землі, які перебувають у державній власності, можуть передаватися в колективну або приватну власність і надаватися у користування, у тому числі в оренду, за винятком випадків, передбачених законодавством України і Республіки Крим.

Документами, що посвідчували право власності або право постійного користування землею згідно зі статтею 23 ЗК України 1990 року, були державні акти, які видавалися і реєструвалися сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів за формою, затвердженою постановою Верховної Ради Української РСР від 13 березня 1992 року №2201-ХІІ.

Згідно з пунктом 2 Указу №720/95 право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі і пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами вказаного підприємства, кооперативу, товариства, згідно зі списком, який прикладається до державного акта на право колективної власності на землю. У разі смерті члена колективного сільськогосподарського підприємства, що набув права на земельну частку (пай) з дня видачі КСП державного акта на право колективної власності на землю, успадкування права на земельний пай здійснюється за загальними правилами спадкування.

За змістом статей 22, 23 ЗК України 1990 року особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в членах колективного сільськогосподарського підприємства на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання колективним сільськогосподарським підприємством цього акта.

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» судам роз`яснено, що член КСП, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність. Позови громадян, пов`язані з паюванням земель (зокрема, про визнання права на земельну частку (пай), її розмір, незаконність відмови у видачі сертифіката, виділення паю в натурі), можуть бути предметом розгляду судів. Відповідачами в таких справах є КСП, сільськогосподарські кооперативи, районна державна адміністрація, яка затверджувала розмір паю, вирішувала питання про видачу сертифіката, а також виконавчий орган чи орган місцевого самоврядування, що має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі, тощо.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають, зокрема: колишні члени КСП, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом. Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 даного Закону основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.

Копію зазначеного вище Державного акту на право колективної власності на землю з доданим до нього списком громадян-членів колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу або товариства, до якого була включена за життя ОСОБА_2 , позивачем суду не надано.

А Сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ІФ №0093599 виданий 05.12.2001 року головою Снятинської РДА на підставі рішення від 07.02.1998 року №8, хоча ОСОБА_2 померла ще ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 22).

Згідно копії долученої апелянтом на стадії апеляційного розгляду справи відповіді на адвокатський запит Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 13.06.2024 року №29-9-0.331-3178/0/2-24 за даними Відділу інформація стосовно видачі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ІФ №028392 ОСОБА_2 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Попельниківської сільської ради Снятинського району відсутня. В місцевому фонді документації із землеустрою та оцінки земель Відділу обліковується «Технічний звіт про виконання комплексу проектно-вишукувальних землевпорядних і геодезичних робіт для складання проекту організації території земельних часток (паїв) та складання державних актів на право приватної власності на землю власникам земельних сертифікатів на території Попельниківської сільської ради Снятинського району Івано-Франківській області». Складовою Звіту є аркуші зі списками громадян - власників сертифікатів Попельниківської сільської ради Снятинського району. В даному списку під №419 зазначена запитувана особа (а.с. 145).

Однак такі не спростовують висновків суду про те, що і Сертифікат на право на земельну частку (пай), і Державний акт на право власності на дані земельні ділянки були видані ОСОБА_2 вже після її смерті.

Отже, за життя остання права власності на спірні земельні ділянки не набула. Відтак, таке не могло входити до складу спадщини після її смерті.

З огляду на викладене, Свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 06.12.2001 року державним нотаріусом Білоконь К.С., згідно з яким спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , є її син - ОСОБА_3 , теж було видане помилково.

І таке право власності не може визнано за позивачем в порядку спадкування.

В постанові Верховного Суду від 25 листопада 2021 року у справі №221/5839/18 (провадження №61-11886св20), зазначено, якщо спадкодавець мав право на земельну частку (пай), але за життя не одержав сертифіката на право власності на земельну частку (пай) або помилково не був включений (безпідставно виключений) до списку, доданого до державного акта про колективну власність на землю відповідного сільськогосподарського підприємства, товариства тощо, при вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин ЗК України, Указу №720/95. Член КСП, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

В постанові Верховного Суду від 10 червня 2022 року у справі №750/519/21 (провадження №61-14957св21) вказано, що згідно з пунктом «г» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини. Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права (пункт 1 частини третьої статті 152 ЗК України). ЗК України у редакції, чинній до 01 січня 2013 року, встановлював, що набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження меж земельної ділянки із власниками чи користувачами суміжних земельних ділянок; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; державна реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до статті 1216 ЦК України не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія пункту 1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України. Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки державні акти на спірні земельні ділянки були виготовлені після смерті спадкодавця, тобто після припинення її цивільної право- і дієздатності, такі земельні ділянки на момент відкриття спадщини не увійшли до її складу.

В постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №692/565/21 (провадження №61-7303св22) зазначено, що посилання позивача на те, що за нею слід визнати право власності на конкретно визначену земельну ділянку №НОМЕР_2, якій присвоєно кадастровий номер 7120689000:03:002:0620, що значиться за спадкодавцем, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, є передчасними, оскільки спадкодавець за життя не оформив належним чином у встановленому законом порядку право власності на конкретну земельну ділянку, а лише набув майнові права на її отримання, а отже, успадковується це саме право на отримання земельної частки (паю), а не право власності на конкретно визначену земельну ділянку в натурі.

Отже вимоги позивача про визнання за нею в порядку спадкування права власності на сформовані земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 0,44 га (а саме: земельна ділянка № НОМЕР_6 площею 0,127 га, земельна ділянка № НОМЕР_7 площею 0,127 га, земельна ділянка № НОМЕР_8 площею 0,091 га, земельна ділянка № НОМЕР_9 площею 0,092 га), розташовані на території Попельниківської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області, єнедоведеними.

За таких обставин суд зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки, і містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кузика Володимира Івановича слід залишити без задоволення, а рішення Снятинського районного суду від 08 квітня 2024 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кузика Володимира Івановича залишити без задоволення.

Рішення Снятинського районного суду від 08 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуюча: О.О. Томин

Судді: І.В. Бойчук

О.В. Пнівчук

Повний текст постанови складено 12 вересня 2024 року.