Постанова

від 05.09.2024 по справі 340/8174/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

05 вересня 2024 року м. Дніпросправа № 340/8174/23

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),

суддів: Божко Л.А., Суховарова А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27.02.2024 ( суддя першої інстанції Хилько Л.І.) в адміністративній справі №340/8174/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду з цим позовом, у якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.07.2023 № 221624-2410-1128-UА35080030000042560, яким було визначено податкове зобов`язання зі сплати земельного податку з фізичних осіб на суму 65440,10 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства до останнього переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника. За таких обставин, позивачка з моменту реєстрації ФГ "Меркурій" втратила статус землекористувача, а такий статус з моменту реєстрації перейшов саме до вказаного господарства. Наведене є підставою для визнання спірного податкового повідомлення-рішення протиправним, оскільки податкове зобов`язання визначено не тому суб`єкту, який є землекористувачем.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27.02.2024 позовні вимоги було задоволено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління ДПС у Кіровоградській області подало апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що дії контролюючого органу при винесені оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є правомірними.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Виконавчим комітетом Новопразької селищної ради Олександрійського району було видано ОСОБА_2 Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 47,5 га для ведення фермерського господарства, що розташована на території Новопразької селищної ради Олександрійського району.

Земельна ділянка була зареєстрована у Державному земельному кадастрі за кадастровим номером: 3520355400:02:003:9135 (а.с.21-22).

28.12.1992 зареєстровано ФГ "Меркурій", головою якого було призначено ОСОБА_2 (а.с.16-17).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21.03.2016 у справі № 398/4967/15-ц за ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнано право постійного користування земельною ділянкою площею 47,2 га, яка розташована на території Новопразької селищної ради, кадастровий номер 3520355400:02:003:9135, по 1/3 частині за кожним (а.с.14-15).

Згідно із Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, вказана вище земельна ділянка на праві постійного користування перебуває у ОСОБА_1 , ОСОБА_3 і

ОСОБА_4 (а.с.37).

14 липня 2023 року Головним управлінням ДПС у Кіровоградській області прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Ф" № 221624-2410-1128-UА35080030000042560, якими позивачу, згідно з пп.54.3.3 п.54.3 ст.54 та відповідно до п.286.5 ст.286 розділу ХІІ ПК України, визначено суму податкового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2023 рік в сумі 65440,10 грн (а.с.9).

Вважаючи протиправними зазначене вище податкове повідомлення-рішення, позивач звернулася до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу).

За приписами підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які користуються земельними ділянками державної та комунальної власності:

на праві постійного користування;

на умовах оренди.

Умовами підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з п.269.1 ст.269 ПК України платниками плати за землю є: платники земельного податку: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування; платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.

Відповідно до п.270.1 ст.270 ПК України об`єктами оподаткування платою за землю є: об`єкти оподаткування земельним податком: 270.1.1.1. земельні ділянки, які перебувають у власності; земельні частки (паї), які перебувають у власності; земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування; об`єкти оподаткування орендною платою - земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди.

Пунктом 271.1 статті 271 ПК України передбачено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельної ділянки, нормативну грошову оцінку якої не проведено.

Згідно п.271.2 ст.271 ПК України рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Відповідно до п.274.1 ст.274 ПК України ставка податку за земельні ділянки, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для лісових земель - не більше 0,1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

Ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форм власності). (п.274.2 ст.274 ПК України)

Згідно з п.286.1 ст.286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є: а) дані державного земельного кадастру; б) дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; в) дані державних актів, якими посвідчено право власності або право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на землю); г) дані сертифікатів на право на земельні частки (паї); ґ) рішення органу місцевого самоврядування про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв); д) дані інших правовстановлюючих документів, якими посвідчується право власності або право користування земельною ділянкою, право на земельні частки (паї); е) дані Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначеного у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Згідно з п.286.1 ст.286 ПК України центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.286.5 ст.286 ПК України нарахування фізичним особам сум плати за землю проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки, у тому числі право на яку фізична особа має як власник земельної частки (паю), які надсилають платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу, разом із детальним розрахунком суми податку, який, зокрема, але не виключно, має містити кадастровий номер та площу земельної ділянки, розмір ставки податку та розмір пільги зі сплати податку.

Нарахування фізичним особам сум земельного податку з підстав, визначених підпунктами в, г, д пункту 286.1 цієї статті, проводиться контролюючими органами виключно у разі надання зазначених даних такими фізичними особами.

Згідно з п.287.1 ст.287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Облік фізичних осіб - платників податку і нарахування відповідних сум проводяться контролюючими органами за місцем знаходження земельної ділянки, у тому числі право на яку фізична особа має як власник земельної частки (паю), щороку до 1 травня. (пункт 287.2 статті 287 ПК України).

Відповідно до п.287.5 ст.287 ПК України податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до пункту 287.10 статті 287 ПК України податкове зобов`язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу.

Пунктом 289.1 статті 289 ПК України передбачено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

Згідно з п.289.2 ст.289 ПК України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І : 100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік.

У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок.

Відповідно до п.289.3 ст.289 ПК України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації не пізніше 15 січня поточного року забезпечують інформування центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, і власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель.

Згідно з пунктом 9 підрозділу 6 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України індекс споживчих цін за 2017 - 2023 роки, що використовується для визначення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення, застосовується із значенням 100 відсотків.

Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що платниками податку є власники земельних ділянок, або землекористувачі, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» від 19.06.2003 №973-IV (далі - Закон №973-IV) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно з статтею 4 Закону №973-IV фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець. Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи - статуту, для господарства без статусу юридичної особи - договору (декларації) про створення фермерського господарства). В установчому документі зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.

Головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа. Голова фермерського господарства представляє фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об`єднаннями відповідно до закону.

Право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство (ч.1 ст.5 Закону № 973-IV).

Згідно до вимог ч.1 ст.7 Закону № 973-IV надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Згідно пункту «а» частини третьої статті 22 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до ст. 8 Закону № 973-IV фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Таким чином можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації такого фермерського господарства.

Згідно з пунктом «б» частини першої статті 14 Закону №973-IV, фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право самостійно господарювати на землі.

Відповідно до статті 19 Закону №973-IV до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Виходячи із положень зазначених правових норм колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що користування фермерським господарством земельною ділянкою, що передана до складу його майна засновником - фізичною особою, дає підстави визнати його землекористувачем у відповідності до підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

У правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, який міститься у постанові від 20 березня 2019 року (справа №615/2197/15-ц), зазначено, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа голова

Тобто, з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 року у справі №320/5724/17 та від 23.06.2020 року у справі №922/989/18.

Так, у пункті 60 постанови від 23.06.2020 року у справі 179/1043/16-ц Велика Палата сформулювала тезу про те, що за змістом системного тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, статей 31, 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

При цьому діючим законодавством України в сфері регулювання земельних правовідносин не передбачено обв`язку фермерського господарства укладати договори оренди, які були передані у статутний капітал такого фермерського господарства, або були передані на праві постійного користування фізичним особам виключно для створення фермерського господарства, що передбачає внесення в статутний капітал такої земельної ділянки без якої створення фермерського господарства є неможливим.

Судом першої інстанції зазначено, що хоча земельна ділянка загальною площею 47,2 га кадастровий номер: 3520355400:02:003:9135 перебуває у фактичному користуванні ФГ "Меркурій", ОСОБА_1 не оформила належним чином передачу своєї частки такої земельної ділянки (15,73 га) цьому фермерському господарству як землекористувачу.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки постійним користувачем 1/3 частки земельної ділянки кадастровий номер: 3520355400:02:003:9135 є позивач, суд вважає, що саме на позивача відповідно до статті 269 ПК України покладено обов`язок щодо сплати земельного податку з фізичних осіб. Той факт, що використання земельної ділянки відбувається через створене ФГ "Меркурій" не змінює статусу позивача, як постійного користувача земельної ділянки та не звільняє її від визначеного чинним законодавством обов`язку сплачувати земельний податок. Не звільняє від цього обов`язку і навіть можлива сплата ФГ "Меркурій" земельного податку.

Так,матеріалами справи встановлено, що відповідно до довідки про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями (за даними форми 6-зем) Новопразької селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області № 834 від 21.09.2023 р., саме фермерське господарство "Меркурій" самостійно використовує та обробляє землі запису комунальної власності передану в постійне користування для ведення фермерського господарства ділянку, кадастровий номер № 3520355400:02:003:9135 площею 47,20 га, рілля.

Крім того, відомості щодо користування фермерським господарством "Меркурій" земельною ділянкою кадастровий номер № 3520355400:02:003:9135 площею 47,20 га, також відображається в податкових деклараціях платника єдиного податку четвертої групи, та сплачуються відповідні платежі та збори.

За відомостями з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 24.09.2023 року, за ОСОБА_1 на підставі вище вказаного рішення суду, зареєстроване речове право право постійного користування земельною ділянкою площею 47,20 га кадастровий № 3520355400:02:003:9135 для ведення фермерського господарства, індексний номер (номер запису про право в державному реєстрі прав) 36249074 від 14.11.2019 року.

Нормативна грошова оцінка складає 1 636 003,55 грн.

Отже, ОСОБА_1 не є суб`єктом господарювання, не зареєстрована, і ніколи не була як фізична особа підприємець.

Починаючи з 1992 року і по сьогоднішній день, саме Фермерське господарство «Меркурій» використовує земельну ділянку кадастровий номер № 3520355400:02:003:9135 площею 47,20 га, а не фізична особа ОСОБА_1 , а тому обов`язок внесення плати за землю має фермерське господарство "Меркурій" (що воно і робить), а не позивач.

Таким чином, виникає подвійне оподаткування як з юридичної особи (Фермерського господарства «Меркурій») так і з фізичної особи ОСОБА_1 .

Виходячи з викладено та беручи до уваги ту обставину, що земельна ділянка з кадастровим номером № 3520355400:02:003:9135, площею 47,20 га, фактично перебуває у користуванні саме юридичної особи Фермерського господарства «Меркурій», а фізична особа, яка її отримала з цільовим призначенням "для ведення селянського (фермерського) господарства", здійснює на ній діяльність не особисто, а через створену ним юридичну особу, відповідно земельний податок підлягає сплаті фактичним землекористувачем - фермерським господарством, до якого перейшли права й обов`язки землекористувача.

Отже, у позивача відсутній обов`язок зі сплати земельного податку з фізичних осіб за земельну ділянку з кадастровим номером № 3520355400:02:003:9135, оскільки відповідний обов`язок покладено на ФГ «Меркурій», яке є фактичним землекористувачем, що підтверджується доказами, які містяться у матеріалах справи та не спростовано відповідачем.

Однак, суд першої інстанції вірно звернув увагу на ту обставину, що відповідачем вирахувано земельний податок в розмірі 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (545334,52 грн. х 12% = 65440,1 грн.) на підставі рішення Новопразької селищної ради Олександрійського району від 23.06.2022 року №647, як суб`єкту господарювання, у якого перебуває земельна ділянка у постійному користуванні.

Згідно п.274.2. ст.274 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форм власності).

Згідно ст.55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб`єктами господарювання є:

1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

При цьому позивач не є суб`єктом господарювання в розумінні вказаних норм, а тому застосування спірним податковим повідомленням рішенням ставки земельного податку в розмірі 12% за рішенням Новопразької селищної ради Олександрійського району від 23.06.2022 року №647 є безпідставним.

Також доводами апеляційної скарги не спростовано порушення відповідачем вимоги п.286.5 ст.286 ПК України, щодо строку винесення податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин відповідачем не доведено правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність позовних вимог та їх задоволення.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Підстав для розподілу судових витрат підставі статті 139 КАС України немає.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27.02.2024 в адміністративній справі №340/8174/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 05 вересня 2024 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 09 вересня 2024 року.

Головуючий - суддяН.А. Олефіренко

суддяЛ.А. Божко

суддяА.В. Суховаров