Постанова

від 12.09.2024 по справі 420/8960/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/8960/24

Головуючий в 1 інстанції: Левчук О.А.

Дата і місце ухвалення 31.05.2024 р., м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді доповідача Шеметенко Л.П.

судді Градовського Ю.М.

судді Турецької І.О.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 травня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.02.2003р. по 20.03.2024р.;

- зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи із середньоденного розміру грошового забезпечення 361,43 грн., а саме з 14.02.2003р. по 20.03.2024р. по день фактичного розрахунку виплати нарахованої надбавки за звання Майстра спорту України міжнародного класу у розмірі 15% від посадового окладу інспектора спортивної команди УМВС України в Одеській області у розмірі 95,00 грн., відповідно до рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.12.2024р. у справі №420/23986/23, з відрахуванням установлених законом податків та обов`язкових платежів.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31 травня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Зобов`язано Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 10000,00 грн., з урахуванням обов`язкових відрахувань.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що на момент звільнення ні позивачем, ні Головним управлінням не визнавались зобов`язання щодо сплати на користь позивача грошових сум, законність невиплати яких досліджувалась у справі №420/23986/23, тому на день звільнення ОСОБА_1 . Головним управлінням відповідні грошові суми не нараховувались та через що обов`язку щодо їх виплати у відповідача не було.

При цьому, відповідно до ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Крім того, сума до стягнення, яку задовільнив суд є очевидно неспівмірною та відповідний розсуд призводить до незабезпечення необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і відповідною сумою сатисфакції, що суперечить завданню адміністративного судочинства та не узгоджується із його принципами.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначається про обґрунтованість та законність рішення суду першої інстанції, а тому просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 проходив службу з 20.08.1995 року по 26.08.2015 року в органах внутрішніх справ України та наказом ГУ МВС в Одеській області від 26.08.2015 року №608 о/с звільнений з органів внутрішніх справ України (а.с. 15).

11 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про визнання протиправними дій, які виразилися у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , надбавку за звання Майстра спорту України міжнародного класу у розмірі 15% від посадового окладу 95 грн., інспектора спортивної команди УМВС України в Одеській області, за період з 14.02.2003 по 29.10.2003; зобов`язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , надбавку за звання Майстра спорту України міжнародного класу у розмірі 15% від посадового окладу 95 грн., інспектора спортивної команди УМВС України в Одеській області, за період з 14.02.2003 по 29.10.2003.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року по справі № 420/23986/23, яке набрало законної сили, визнано протиправними дії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області щодо відмови нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за звання Майстра спорту України міжнародного класу у розмірі 15% від посадового інспектора спортивної команди УМВС України в Одеській області у розмірі 95,00 гривень за період з 14.02.2003 по 29.10.2003; зобов`язано Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за звання Майстра спорту України міжнародного класу у розмірі 15% від посадового інспектора спортивної команди УМВС України в Одеській області у розмірі 95,00 грн за період з 14.02.2003 по 29.10.2003.

13 березня 2024 року на виконання судового рішення по справі № 420/23986/23 ОСОБА_1 виплачено кошти (а.с. 17-18, 53).

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Суд першої інстанції, вирішуючи справу та приймаючи рішення, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, зокрема, суд зазначив, що періодом затримки розрахунку при звільнені є період з 27.08.2015 року по 12.03.2024 року, а не з 14.02.2003 року по 20.03.2024 року.

Також, визначаючи суму середнього заробітку, суд встановив, що розмір середнього заробітку позивача за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку (з 27.08.2015 року по 18.07.2022 року (дата внесення змін до КЗпП) становить 640 679,92 грн. (2518 днів х 254,44 грн.) та з 19.07.2022 року по 12.03.2024 року (шість місяців) становить 46 816,96 грн. (184 дні х 254,44 грн.), що значно перевищує розмір несвоєчасно виплаченої суми надбавки на виконання рішення суду, а тому, з урахуванням висновків Верховного Суду, суд першої інстанції зменшив суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 10 000 грн.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку та надаючи правову оцінку рішенню суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Спір у цій справі виник у зв`язку із бездіяльністю відповідача щодо виплати на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, внаслідок несвоєчасної виплати надбавки за звання майстра спорту України міжнародного класу у розмірі 15% від посадового окладу інспектора спортивної команди УМВС України в Одеській області за період з 14.02.2003 р. по 29.10.2003 р.

Зазначену складову грошового забезпечення відповідач виплатив позивачу на виконання судового рішення у справі 13.03.2024 р., після чого позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України.

Колегія суддів зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту працівників міліції визначені Законом України «Про міліцію» (чинного на момент звільнення зі служби позивача).

Водночас, ні Закон України «Про міліцію», а ні інші нормативно-правові акти не врегульовують порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні працівників міліції зі служби питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні.

Проте, такі питання врегульовані КЗпП України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці працівників міліції, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із органів міліції.

Статтями 116, 117 КЗпП України, в редакції на момент звільнення позивача, було передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В свою чергу, статтею 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року, яка діяла на момент виплати позивачу надбавки та на момент звернення позивача до суду, за затримку виплати якої позивач і просить нарахувати середній заробіток, передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

За наведеного правового регулювання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в частині виплати надбавки за звання Майстра спорту України міжнародного класу у розмірі 15% від посадового окладу.

Що стосується доводів апеляційної скарги відповідача про те, що у позивача відсутнє право на отримання відшкодування за затримку виплати надбавки на підставі статті 117 КЗпП України з огляду на наявність спірних правовідносин, які стосуються цієї надбавки та здійснення її виплати за рішенням суду, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у випадку визначення суми виплат судовим рішенням, яка викладена у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Також, у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Великою Палатою Верховного Суду вказано, що у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Після постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, викладена в ній позиція (зокрема, щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).

Також, колегія суддів враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, зокрема, у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, в якій зазначено, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

На підставі наведеного, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача та враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у випадку визначення суми виплат судовим рішенням, яка викладена в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.

Висновки суду апеляційної інстанції відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, в постанові від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22.

Вирішуючи питання щодо періоду, за який підлягає виплаті позивачу середній заробіток за час затримки виплати надбавки, розміру середнього заробітку, колегія суддів виходить з наступного.

Колегія суддів зазначає, що в постановах від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22 та від 21 лютого 2024 року у справі № 160/15380/22, Верховним Судом викладено висновок про необхідність застосування статті 117 КЗпП України в редакції згідно із Законом № 2352-ІХ, яка діяла на дату звернення позивача з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Водночас, за висновком Верховного Суду у постановах від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22 та від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ так і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 року і після цього.

При цьому, ВС зазначено, що період до 19.07.2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців, проте, період з 19.07.2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Застосовуючи наведені висновки Верховного Суду до обставин даної справи, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції визначаючи період обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні дійшов правильного висновку при розгляді справи.

В свою чергу, порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, згідно п.п. 2, 8 якого, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки ГУ МВС в Одеській області від 19.04.2024 року № 650 розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 складає 254,44 грн. (а.с. 52).

Таким чином, розмір середнього заробітку позивача за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку (з 27.08.2015 року по 18.07.2022 року (дата внесення змін до КзПП) становить 640 679,92 грн. (2518 днів х 254,44 грн.) та з 19.07.2022 року по 12.03.2024 року (шість місяців) становить 46 816,96 грн. (184 дні х 254,44 грн.).

Разом з тим, розраховуючи суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції дійшов висновку, що розмір середнього заробітку позивача за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку значно перевищує розмір несвоєчасно виплаченої суми надбавки на виконання рішення суду, а тому судом зменшено таку суму до 10 000 грн.

З цього приводу, колегія суддів зазначає, що згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду у наведених справах дійшла висновку, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Також, згідно висновків Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 щодо застосування ст. 117 КЗпП України, який неодноразово застосовувався ВС і в інших справах наведеної категорії, в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності, і цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Для вірогідного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який був би прямо пропорційний розміру невиплачених працівникові, який звільняється (в цій справі - з військової служби), сум, які належало виплатити при звільненні, важливо з`ясувати розмір усіх сум (складових грошового забезпечення), які особа, яка звільняється, мала отримати при звільненні.

На цьому акцентується увага у згаданій постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

Водночас, згідно висновків Верховного Суду у постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 200/5415/20-а та від 08 червня 2023 року у справі № 340/681/20, запропонований у справі № 480/3105/19 спосіб зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати, як єдино правильний, чи обов`язковий.

ВС зазначив, що критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку, та обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв.

Колегія суддів враховує, що постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, та Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, від 27 квітня 2023 року у справі № 200/5415/20-а, від 08 червня 2023 року у справі № 340/681/20 прийняті під час дії редакції ст.ст. 116, 117 КЗпП України до внесення змін Законом № 2352-IX від 01.07.2022 року.

Водночас, колегія суддів вважає, що конструкції норм ст.ст. 116, 117 КЗпП України в редакції згідно Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року не дають підстав для висновку про неможливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, від 27 квітня 2023 року у справі № 200/5415/20-а, від 08 червня 2023 року у справі № 340/681/20, згідно яких, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Колегія суддів зазначає, що ч. 2 ст. 117 КЗпП України, як в редакції до 19.07.2022 року, так і в редакції згідно Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року, містить однакові приписи, згідно яких, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника.

Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи наведені положення, зокрема, ч. 2 ст. 117 КЗпП України, які не зазнали змін у цій частині, дійшла висновку, що суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач, та враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності ВП ВС вказано на те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Щодо абз. 2 ч. 2 ст. 117 КЗпП України в частині визначення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні органом, який виносить рішення по суті спору, у разі, якщо спір вирішено на користь працівника частково, ВП ВС вказував на те, що таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

При цьому, ВП ВС наголошувалось, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

У вказаних справах Верховним Судом також зазначено, що відповідно до принципу співмірності, розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив роботодавець працівнику при звільненні.

Загальний розмір середнього заробітку з 27.08.2015 року по 18.07.2022 року (2518 днів) та з 19.07.2022 року по 12.03.2024 року (184 к.д.) складає 687 496,88 грн.

З матеріалів справи встановлено, що розмір нарахованої надбавки за звання Майстра спорту України міжнародного класу у розмірі 15% від посадового окладу інспектора спортивної команди УМВС України в Одеській області, який виплачений на виконання рішення суду складає 93,57 грн., що є неспівмірним з розрахованою сумою до стягнення сум середнього заробітку 687 496,88 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджуються з висновком суду першої інстанції, що застосовуючи критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, наведені ВП ВС в постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 та враховуючи, що позивачем рішення суду першої інстанції щодо проведеного судом розрахунку не оскаржено, колегія суддів вважає, що присуджений до нарахування судом першої інстанції розмір середнього заробітку у сумі 10 000 грн., який необхідно виплатити позивачу є співмірним, справедливим та таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям з розміром заборгованості виплаченої на виконання рішень суду, а тому рішення суду підлягає залишенню без змін.

В свою чергу, в апеляційній скарзі відповідач не наводить розрахунку щодо зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу встановленого судом першої інстанції у розмірі 10 000 грн., а лише зазначає про його неспівмірність, а тому, колегією суддів не беруться до уваги такі доводи апелянта, оскільки його правильність спростовується вище наведеними позиціями Верховного Суду.

За результатами розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Колегія суддів зазначає, що доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно встановлено обставини у справі, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість судового рішення.

За таких обставин підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду.

Судове рішення складено у повному обсязі 12.09.2024 р.

Суддя доповідач: Л.П. Шеметенко

Суддя: Ю.М. Градовський

Суддя: І.О. Турецька