Постанова

від 22.08.2024 по справі 753/10684/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 753/10684/23

Апеляційне провадження №22-ц/824/8755/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 серпня 2024 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

за участю секретаря Павлової В.В.,

розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 16 лютого 2024 року у справі за позовом Першого заступника Дарницької окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, до ОСОБА_1 , третя особа: Обслуговуючий кооператив «Магнолія», про усунення перешкод у розпорядженні і користуванні земельною ділянкою шляхом скасування рішення про державну реєстрацію речового права та повернення земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

Прокурор в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду з позовом до відповідача про усунення перешкод у розпорядженні і користуванні земельною ділянкою шляхом скасування рішення про державну реєстрацію речового права та повернення земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 13.07.2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Разумовою О.І. прийнято рішення з індексним номером 47765754 про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на садовий будинок літ. А площею 10 кв.м. на АДРЕСА_1 . Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, рішення про державну реєстрацію права власності на садовий будинок літ. А площею 10 кв.м. на АДРЕСА_1 прийнято на підставі довідки від 22.12.2017 року №000155А, виданої обслуговуючим кооперативом «Магнолія» та технічного паспорту від 12.17.2017 року №00314, виданого ТОВ «Проекттехсервісгруп».

Прокурор вважає, що державна реєстрація права власності за ОСОБА_1 проведена з порушенням вимог закону, оскільки довідка від 22.12.2017 року № 000155А обслуговуючим кооперативом «Магнолія» не видавалась, відповідач не був членом ОК «Магнолія», а вказана земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності та має обмеження у використанні через належність до прибережної захисної смуги.

На підставі наведеного, просив суд усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користування та розпорядження земельною ділянкою, площею 0,06 га на АДРЕСА_1 шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Разумової О.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 13.07.2019 року, індексний номер 47765754 та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за фізичною особою ОСОБА_1 на садовий будинок літ. А загальною площею 10 кв.м. на АДРЕСА_1 , припинивши вказане право ОСОБА_1 ; усунути перешкоди територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у розпорядженні та користуванні земельною ділянкою площею 0,06 га шляхом зобов`язання ОСОБА_2 повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,06 га на АДРЕСА_1 , привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від садового будинку літ. А площею 10 кв.м. та металевого паркану.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 лютого 2024 року позов першого заступника Дарницької окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, скасування рішення про державну реєстрацію задоволено частково. Скасовано рішення про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на садовий будинок літ. А загальною площею 10 кв.м. на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1871519680000), прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Разумовою О.І., індексний номер: 47765754 від 13.07.2019 року. Усунуто перешкоди територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні земельною ділянкою площею 0,06 га на АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання ОСОБА_1 за власний рахунок здійснити знесення самочинно збудованого нерухомого майна - садового будинку літ. А загальною площею 10 кв.м. на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1871519680000). В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з цим апелянт просив апеляційний суд оскаржуване рішення скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

29 квітня 2024 року на адресу суду від першого заступника Дарницької окружної прокуратури міста Києва надійшов відзив на апеляційну скаргу.

12 червня 2024 року на адресу суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справ поданих доказів.

19 серпня 2024 року на адресу суду від ОСОБА_1 надійшла заява про зупинення провадження у справі.

Вказане клопотання обґрунтоване тим, що одночасно в провадженні Київського апеляційного суду перебувають апеляційні скарги захисника Баховського М.М. та прокурора на вирок від 09 .04.2024 року Дарницького районного суду м. Києва у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.197-1, ч.4 ст.358 КК України. У зв`язку з цим, вважає, що факти встановлені в одній із справ або в сукупності, будуть мати преюдиціальне значення для справи за позовом, де ставляться вимоги про скасування права власності.

Відповідно до вимог ст.251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.

Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, жоден висновок у кримінальній справі стосовно порядку оцінки доказів не має преюдиціального значення в даній справі, відтак неможливості закінчення розгляду цієї справи до закінчення розгляду кримінальної справи колегія суддів не вбачає.

Інших клопотань в судовому засіданні не сторони заявляли та не підтримували, у зв`язку з чим вони судом не вирішувались.

Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судом встановлено, що згідно з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02.05.2023 року, 13.07.2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Разумовою О.І. прийнято рішення з індексним номером 47765754 про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на садовий будинок літ. А, 1991 р.п., загальною площею 10 кв.м. на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1871519680000).

Підставою внесення відомостей згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02.05.2023 року є технічний паспорт серії та номер 00314, виданий 22.12.2017 року ТОВ «Проекттехсервісгруп» та довідка № 000155А від 22.12.2017 року, видана ОК «Магнолія».

Зі змісту наявної в матеріалах справи копії довідки ОК «Магнолія» № 000155А вбачається, що ОСОБА_1 є членом ОК «Магнолія» згідно рішення загальних зборів членів ОК, протоколом № 1 від 27.04.2013 року. ОСОБА_1 є власником садового будинку АДРЕСА_2 . Садовий будинок АДРЕСА_3 побудований господарчим способом та введений в експлуатацію до 1991 року.

Відповідно до технічного паспорту, виготовленого ТОВ «Проекттехсервісгруп» 22.12.2017 року загальна площа садового будинку за адресою: АДРЕСА_4 , становить 10 кв.м. Будинок побудовано у 1991 році. Межі земельної ділянки вказані зі слів замовника.

Згідно Акту обстеження земельної ділянки №22-0007-02 від 05.01.2022 року, проведеного Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) земельна ділянка площею 0,08 га, розташована за адресою: АДРЕСА_4 перебуває у комунальній власності. Відповідно до даних міського земельного кадастру земельна ділянка, розташована в межах прибережної захисної смуги у мікрорайоні Осокорки у Дарницькому районі м. Києва.

Під час обстеження вказаної земельної ділянки, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:96:473:0101, наданої в оренду ОК «Садово-дачний кооператив «Ентузіаст» встановлено, що земельна ділянка огороджена парканом та на її території розташована будівля невідомого призначення орієнтовною площею 10 кв.м. та тимчасову споруду.

Рішенням Київської міської ради від 26.11.2021 року відмовлено ОСОБА_4 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення колективного садівництва на АДРЕСА_4 орієнтовною площею 0,08 га (земельна ділянка комунальної власності територіальної громади міста Києва) (кадастрова справа № 644030163).Зі змісту рішення вбачається, що спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги водойми, визначеної статтею 60 Земельного кодексу України та статтями 88,89 Водного кодексу України (лист Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської держаної адміністрації) від 26 жовтня 2021 року № 055-26567).

Згідно Пояснювальної записки №ПЗН -30641 від 04.11.2021 року(кадастрова справа № 644030163) земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги водойми, визначеної ст.60 ЗК України та ст.ст.88,89 ВК України.

Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань у провадженні слідчого відділу Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві перебуває кримінальне провадження №12022100020004220, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.12.2022, за ознаками злочинів, передбачених ч.3 ст.197-1,ч.4 ст.358 КК України. 28.03.2023 обвинувальний акт скеровано до суду.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи вимоги прокурора, зазначив, що ОСОБА_1 не набув права власності на самочинно збудований об`єкт нерухомого майна площею 10 кв.м. у передбаченому законом порядку, а тому проведена державна реєстрація прав за ОСОБА_1 на садовий будинок здійснена на підставі документів, які не лише не дають змогу встановити законну підставу виникнення права власності, а і містять недостовірні дані.

Переважна більшість доводів апеляційної скарги співпадають з доводами, заявленими в позовній заяві, які суд першої інстанції розглянув та надав чіткі аргументи, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.

Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року в справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява № 18390/91).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Таким чином, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:

«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»

Таким чином, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Окремо апеляційний суд звертає увагу на неможливість прийняття позиції апелянта стосовно відсутності повноважень прокурора на пред`явлення даного позову.

Так, відповідно до ст.56 ЦПК України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; якщо немає органу державної влади,органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкту владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади (у даному випадку, органом місцевого самоврядування), до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчить про наявність підстав для такого представництва.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові.

Не може погодитись колегія суддів із доводами апеляції стосовно виходу судом першої інстанції за межі позовних вимог.

З позовної заяви вбачається, що прокурор звернувся до суду з вимогою про усунення перешкод в розпорядженні та користуванні земельною ділянкою шляхом скасування рішення приватного реєстратора про державну реєстрацію права власності на садовий будинок та усунення перешкод територіальній громаді в користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання повернути земельну ділянку громаді у спосіб звільнення від садового будинку та металевого паркану.

За таких умов, рішення суду про зобов`язання ОСОБА_1 здійснити знесення такого будинку та паркану за своєю суттю в повній мірі відповідає заявленій вимозі. Суд фактично уточнив некоректне формулювання такої вимоги без зміни її суті. При цьому суд має користуватися принципом jura novit curia» («суд знає закони») саме з метою уточнення формулювання вимог без зміни її суті та підстав.

Не може погодитись колегія суддів і з доводами апелянта щодо неможливості використання у справі доказів, здобутих у рамках кримінального провадження.

Як убачається з матеріалів справи, під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12022105020004220 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.197-1 , ч.4 ст.358 КК України, встановлено факти незаконної реєстрації об`єкта нерухомого майна та порушення прав територіальної громади щодо здійснення користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності. Вказані порушені права підлягають поновленню в порядку цивільного судочинства. Відтак, під час проведення досудового розслідування кримінального провадження отримано відомості, які мають суттєве значення для поновлення порушених прав та мають бути досліджені в цивільному судочинстві, як докази, що обґрунтовують вимоги позовної заяви.

Звертає увагу апеляційний суд і на ту обставину, що фактично в ході розгляду справи було встановлено, що спірна земельна ділянка, зайнята відповідачем, ніколи не передавалась нікому у власність чи користування, що фактично підтвердив і представник апелянта в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог ч.1 ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

За таких умов вказаний будинок є самочинним будівництвом.

В силу положень закону і для визначення його самочинним будівництвом не потрібен будь-який окремий висновок відповідних державних контролюючих органів, як про те зазначав апелянт.

Відповідно до ч. 2. ст.376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

За таких умов, навіть проведена реєстрація права власності, яка є предметом оскарження в даній справі, не породжує у відповідача право власності на вказаний будинок.

У свою чергу відсутність права власності на будинок не обумовлює набуття відповідного права власності на земельну ділянку.

При цьому суд критично відноситься до позиції апелянта щодо того, що будинок було збудовано до 1991 року.

Дані обставини, незважаючи на зазначення про них в техпаспорті, спростовуються матеріалами справи. Даній обставині суд першої інстанції приділив значну увагу та надав їй належну правову оцінку.

За таких умов на вказаний будинок правомірно розповсюджується положення ст.376 ЦК України.

Згідно з ч.4 ст.376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Зважаючи на наведене, суд першої інстанції обґрунтовано, відповідно до положень вищенаведеної норми, зобов`язав відповідача здійснити знесення самочинного будівництва.

Решта доводів апеляційної скарги вже отримали відповідну судову оцінку при вирішенні справи судом першої інстанції, про відсутність підстав для повторного зазначення аргументів суду вказано вище.

На підставі наведеного, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову про усунення перешкод у розпорядженні і користуванні земельною ділянкою шляхом скасування рішення про державну реєстрацію речового права та повернення земельної ділянки,

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 16 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді Т.О. Писана

К.П. Приходько