Постанова

від 27.11.2024 по справі 753/10684/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 753/10684/23

провадження № 61-12770св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,

Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - перший заступник керівникаДарницької окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - обслуговуючий кооператив «Магнолія»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 лютого 2024 року у складі судді Лужецької О. Р. та постанову Київського апеляційного суду від 22 серпня 2024 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2023 року перший заступник керівника Дарницької окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - обслуговуючий кооператив «Магнолія» (далі - ОК «Магнолія»), про усунення перешкод у розпорядженні і користуванні земельною ділянкою шляхом скасування рішення про державну реєстрацію речового права, повернення земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що 13 липня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Разумовою О. І. прийнято рішення з індексним номером 47765754 про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на садовий будинок літ. А, площею 10 кв. м, на АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02 травня 2023 року рішення про державну реєстрацію права власності на вказаний садовий будинок прийнято на підставі довідки від 22 грудня 2017 року

№ 000155А, виданої обслуговуючим кооперативом «Магнолія» та технічного паспорту від 17 грудня 2017 року № 00314, виданого товариством з обмеженою відповідальністю «Проекттехсервісгруп» (далі - ТОВ «Проекттехсервісгруп»).

Прокурор вважав, що державна реєстрація права власності за ОСОБА_1 на вищевказаний будинок здійснена з порушенням положення закону, оскільки довідка від 22 грудня 2017 року № 000155А обслуговуючим кооперативом «Магнолія» не видавалась, відповідач не був членом цього кооперативу,

а земельна ділянка, на якій розташований садовий будинок, відноситься до земель комунальної власності та має обмеження у використанні через належність до прибережної захисної смуги водойми, смуга відведення каналу без назви.

З урахуванням викладеного прокурор просив суд усунути перешкоди територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, площею 0,06 га, на АДРЕСА_1 шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Разумової О. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 13 липня 2019 року, індексний номер 47765754 та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на садовий будинок літ. А, загальною площею 10 кв. м, розташований за вищевказаною адресою. Прокурор просив зобов`язати ОСОБА_1 повернути територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради спірну земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення

від садового будинку літ. А, площею 10 кв. м, та металевого паркану.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 16 лютого 2024 року позов першого заступника Дарницької окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради задоволено частково. Скасовано рішення про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на садовий будинок літ. А, загальною площею 10 кв. м, по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1871519680000), прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Разумовою О. І., індексний номер: 47765754 від 13 липня 2019 року. Усунуто перешкоди територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради у користуванні земельною ділянкою, площею 0,06 га, по АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання ОСОБА_1 за власний рахунок здійснити знесення самочинно збудованого нерухомого майна - садового будинку літ. А, загальною площею 10 кв. м, по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1871519680000). В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Київської міської прокуратури судовий збір у сумі 5 368 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до положень закону для державної реєстрації права власності на садовий будинок, побудований

до 05 серпня 1992 року, заявнику необхідно було надати: технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси або відомості про кадастровий номер земельної ділянки, на якій споруджено відповідний об`єкт. ОСОБА_1 при реєстрації права власності надав лише технічний паспорт від 22 грудня 2017 року, виданий

ТОВ «Проекттехсервісгруп», та довідку ОК «Магнолія» № 000155. Будь-які належні документи, що свідчили б про присвоєння садовому будинку адреси у встановленому законом порядку, а саме розпорядження Дарницької районної

в м. Києві державної адміністрації або документів із зазначенням відомостей про кадастровий номер земельної ділянки під садовим будинком у справі відсутні.

Отже, реєстрація права власності на садовий будинок за ОСОБА_1 здійснена з порушенням вимог Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 25 грудня 2015 року № 1127, та вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки довідка кооперативу та технічний паспорт не є достатніми та вичерпними документами, на підставі яких здійснюється державна реєстрація права власності на садовий будинок. Такі документи не підтверджують сукупність юридичних фактів, за наявності яких у ОСОБА_1 могло виникнути право власності на спірний будинок.

Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 від 13 липня 2019 року, індексний номер 47765754 на спірний садовий будинок здійснено з порушенням положень статей 22, 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пунктів 12, 42 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 17 жовтня 2013 року № 868, чинної на час виникнення спірних правовідносин.

Крім того, ОК «Магнолія» зареєстровано, як юридичну особу, лише 07 лютого

2005 року, тобто після побудови спірного садового будинку у 1991 році, тому будівництво садового будинку не може пов`язуватися із результатами діяльності ОК «Магнолія». Такі обставини підтверджуються заочним рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 жовтня 2023 року у справі № 753/597/22, яким задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобалія І. В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рогач В. В., про скасування рішень про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, визнання договору купівлі-продажу садового будинку недійсним.

Згідно з інформацією, яка міститься у пункті 5 «Особливі характеристики ділянки» пояснювальної записки від 08 лютого 2023 року № ПЗН-50800 до проєкту рішення Київської міської ради від 23 лютого 2023 року № 08/231-240,ПР «Про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення колективного садівництва на

АДРЕСА_1 » станом на 2019 рік на вказаній земельній ділянці відсутні будь-які будівлі і споруди, що підтверджуються матеріалами аерофотозйомки.

Департаментом з питань державного-архітектурно будівельного контролю виконавчого органу Київської міської ради не видавались документи, що дають право на виконання будівельних/підготовчих робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів по

АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 неодноразово звертався до Київської міської ради з клопотанням про відведення земельної ділянки у власність на підставі зареєстрованого за ним права власності на садовий будинок, площею 10 кв. м, однак отримував відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що державна реєстрація права власності

за ОСОБА_1 на садовий будинок здійснена на підставі документів, які не лише не дають змогу встановити законну підставу виникнення права власності,

а містять недостовірну інформацію.

Рішенням Київської міської ради від 26 листопада 2021 року відмовлено

ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення колективного садівництва на АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,08 га, (земельна ділянка комунальної власності територіальної громади м. Києва) кадастрова справа № 644030163. Зі змісту рішення міської ради вбачається, що спірна земельна ділянка розташована у межах прибережної захисної смуги водойми, визначеної статтею 60 ЗК України та статтями 88,

89 ВК України, що також підтверджується листом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської держаної адміністрації) від 26 жовтня 2021 року № 055-26567.

Згідно з пояснювальною запискою від 04 листопада 2021 року № ПЗН-30641, кадастрова справа № 644030163, земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги водойми, визначеної статтею 60 ЗК України та статтями 88, 89 ВК України.

Департаментом з питань державного-архітектурно будівельного контролю виконавчого органу Київської міської ради не видавались документи, що дають право на виконання будівельних/підготовчих робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів по

АДРЕСА_1 .

Отже, спірний садовий будинок є самочинним будівництвом, а земельна ділянка, на якій він розташований, належить територіальній громаді, тому у прокурора наявні правові підстави для конституційного представництва і захисту порушених прав держави.

Протиправна реєстрація нерухомого майна встановлює правовий зв`язок між майном, державна реєстрація якого є предметом спору у справі та землею комунальної власності, на якій це майно розміщено, відтак безпосередньо впливає на обсяг прав та обов`язків територіальної громади.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Разумової О. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 13 липня 2019 року, індексний номер рішення: 47765754 є незаконним та таким, що порушує положення закону щодо вчинення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Спосіб захисту права територіальної громади шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на спірний садовий будинок дає підстави позивачу відновити становище, яке існувало до порушення його прав.

Районний суд зазначив про те, що вимога про припинення права власності

ОСОБА_1 на садовий будинок задоволенню не підлягає, оскільки задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності призведе до відновлення порушених прав позивача без застосування додаткових способів захисту.

Клопотання представника ОСОБА_1 про застосування строку позовної давності задоволенню не підлягає, оскільки на спірні правовідносини строк позовної давності не поширюється, так як негаторний позов, спрямований на захист законного власника спірної земельної ділянки щодо володіння, користування і розпорядження нею може бути заявлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення. Посилався на відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 22 серпня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 лютого 2024 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що посилання ОСОБА_1 на відсутність повноважень прокурора на пред`явлення позову є безпідставним, оскільки прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого положеннями статті 23 Закону України «Про прокуратуру» і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження підстав для представництва прокурором прав держави. Такі підстави прокурором наведені.

Доводи відповідача про вихід суду першої інстанції за межі позовних вимог є помилковими, оскільки прокурор звернувся до суду з вимогою про усунення перешкод у розпорядженні та користуванні земельною ділянкою шляхом скасування рішення приватного реєстратора про державну реєстрацію права власності на садовий будинок та усунення перешкод територіальній громаді в користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання повернути земельну ділянку громаді у спосіб звільнення від садового будинку та металевого паркану.

Таким чином, рішення суду першої інстанції про зобов`язання ОСОБА_1 здійснити знесення такого будинку та паркану за своєю суттю у повній мірі відповідає заявленій вимозі. Суд фактично уточнив некоректне формулювання такої вимоги без зміни її суті.

Апеляційний суд не погодився з посиланням відповідача на неможливість врахування доказів, отриманих у кримінальному провадженні, тому що під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні

№ 12022105020004220 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 197-1, частиною четвертою статті 358 КК України, встановлено факти незаконної реєстрації об`єкта нерухомого майна та порушення прав територіальної громади щодо здійснення користування і розпорядження земельною ділянкою комунальної власності. Вказані порушені права підлягають поновленню у порядку цивільного судочинства. Відтак, під час проведення досудового розслідування кримінального провадження отримано відомості, які мають суттєве значення для поновлення порушених прав та мають бути досліджені в цивільному судочинстві, як докази, що обґрунтовують вимоги позовної заяви прокурора.

Апеляційний суд зазначив про те, що спірна земельна ділянка, на якій побудовано садовий будинок, ніколи не передавалась нікому у власність чи користування.

За таких умов вказаний будинок є самочинним будівництвом. У силу положень закону і для визначення спірного садового будинку самочинним будівництвом не потрібен будь-який окремий висновок відповідних державних контролюючих органів.

За таких умов, навіть здійснена за відповідачем реєстрація права власності, яка є предметом оскарження у цій справі, не породжує у нього право власності на вказаний будинок.

У свою чергу право власності на садовий будинок, який є самочинним будівництвом, не обумовлює набуття відповідного права власності на земельну ділянку.

При цьому апеляційний суд дійшов висновку про помилковість позиції заявника щодо того, що будинок було збудовано до 1991 року. Такі обставини, незважаючи на зазначення про них у техпаспорті, спростовуються матеріалами справи.

За таких умов на вказаний будинок правомірно поширюються положення

статті 376 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову прокурора відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 753/10684/23

з Дарницького районного суду м. Києва. Підставою відкриття касаційного провадження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У жовтні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2024 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що наведені прокурором обґрунтування щодо наявності підстав для представництва інтересів держави, а саме бездіяльність позивача в особі Київської міської ради не є достатньою правовою підставою для звернення прокурором до суд в інтересах держави. Київська міська рада здійснює свої повноваження від імені територіальної громади, як представницький орган через свої виконавчі органи.

Отже, подача позовної заяви до суду неповноважним представником тягне за собою наслідок залишення її без розгляду.

Прокурор просив зобов`язати ОСОБА_1 повернути територіальній громаді

м. Києва в особі Київської міської ради спірну земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від садового будинку літ. А, площею 10 кв. м, та металевого паркану. Проте районний суд у порушення закону самостійно змінив спосіб судового захисту, а саме усунуто перешкоди територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради у користуванні земельною ділянкою, площею 0,06 га, по

АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання ОСОБА_1 за власний рахунок здійснити знесення самочинно збудованого нерухомого майна.Разом з тим прокурором не заявлялося вимог щодо знесення будинку.

За відповідачем зареєстровано право власності на садовий будинок 17 лютого 2017 року, проте прокурор звернувся до суду лише у червні 2023 року, тобто з пропуском строку позовної давності, про застосування якого заявлено представником ОСОБА_1 і підстав для поновлення цього строку немає.

Посилався на статтю 41 Конституції України щодо непорушності права приватної власності, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо мирного володіння своїм майном.

Доводи особи, яка подала відзив

У жовтні 2024 року перший заступник керівника Дарницької окружної прокуратури м. Києва подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. Помилковими є посилання відповідача на відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі територіальної громади м. Києва, оскільки прокурором повідомлено Київську міську раду про встановлений факт незаконного вибуття спірного майна з комунальної власності листами від 31 січня 2023 року № 46-569ВИХ-23, від 01 лютого 2023 року № 46-593ВИХ-23. Департамент земельних ресурсів, який є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та згідно з положеннями закону забезпечує виконання повноважень у сфері земельних відносин і здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій, повідомив прокурора про невжиття Київською міською радою заходів цивільно-правового характеру у вказаній справі. Таким чином, прокурором обґрунтовано подано цей позов у зв`язку з невжиттям Київською міською радоюзаходів щодо відновлення порушених прав держави.

Доводи ОСОБА_1 про те, що судом самостійно змінено спосіб судового захисту є безпідставними, оскільки прокурором заявлялась вимога про зобов`язання відповідача привести земельну ділянку у придатний для використання стан, у тому числі шляхом знесення будинку і споруд за власні кошти. Необхідність знесення самочинно збудованого об`єкту нерухомого майна обумовлена тим, що воно побудовано на земельній ділянці, яка знаходиться у прибережній захисній смузі водного об`єкту. Безпідставними є доводи відповідача про пропуск прокурором строку позовної давності, оскільки негаторний позов може бути заявлений упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця земельної ділянки водного фонду. Отже, строк позовної давності до спірних правовідносин не застосовується.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

від 02 травня 2023 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Разумовою О. І. 13 липня 2019 року прийнято рішення з індексним номером 47765754 про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на садовий будинок літ. А, 1991 року побудови, загальною площею 10 кв. м, на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1871519680000).

Підставою внесення відомостей відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02 травня 2023 року є технічний паспорт серії та номер 00314, виданий 22 грудня 2017 року ТОВ «Проекттехсервісгруп» та довідка від 22 грудня 2017 року № 000155А, видана ОК «Магнолія».

Згідно з довідкою ОК «Магнолія» № 000155А ОСОБА_1 є членом ОК «Магнолія» на підставі рішення загальних зборів членів ОК, протоколом від 27 квітня

2013 року року № 1. ОСОБА_1 є власником садового будинку

АДРЕСА_2 . Садовий будинок побудований господарчим способом та введений в експлуатацію

до 1991 року.

Відповідно до технічного паспорту від 22 грудня 2017 року, виготовленого

ТОВ «Проекттехсервісгруп», загальна площа садового будинку за адресою:

АДРЕСА_3 , становить 10 кв. м. Будинок побудовано у 1991 році. Межі земельної ділянки вказані зі слів замовника.

Згідно з актом обстеження земельної ділянки від 05 січня 2022 року № 22-0007-02, складеного Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), земельна ділянка,

площею 0,08 га, розташована за адресою: вул. Ентузіастів, 10 (прибережна захисна смуга) Дарницького району у м. Києві перебуває у комунальній власності. Відповідно до інформації міського земельного кадастру земельна ділянка, розташована в межах прибережної захисної смуги у мікрорайоні Осокорки у Дарницькому районі у м. Києві.

Під час обстеження вказаної земельної ділянки, яка межує і з земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:96:473:0101, наданої в оренду ОК «Садово-дачний кооператив «Ентузіаст», встановлено, що земельна ділянка огороджена парканом та на її території розташована будівля невідомого призначення орієнтовною, площею 10 кв. м та тимчасова споруда.

Рішенням Київської міської ради від 26 листопада 2021 року відмовлено

ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення колективного садівництва на АДРЕСА_3 , орієнтовною

площею 0,08 га, (земельна ділянка комунальної власності територіальної громади м. Києва) (кадастрова справа № 644030163). Зі змісту цього рішення вбачається, що спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги водойми, визначеної статтею 60 ЗК України та статтями 88,89 ВК України (лист Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської держаної адміністрації) від 26 жовтня 2021 року

№ 055-26567).

Згідно з пояснювальною запискою від 04 листопада 2021 року № ПЗН-30641 (кадастрова справа № 644030163) земельна ділянка розташована у межах прибережної захисної смуги водойми, визначеної статтею 60 ЗК України та статтями 88, 89 ВК України.

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань у провадженні слідчого відділу Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві перебуває кримінальне провадження

№ 12022100020004220, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12 грудня 2022 року, за ознаками злочинів, передбачених

частиною третьою статті 197-1, частиною четвертою статті 358 КК України.

28 березня 2023 року обвинувальний акт скеровано до суду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Надаючи правову оцінку встановленим судами обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо представництва прокурором інтересів держави

Доводи касаційної скарги про те, що у прокурора були відсутні підстави для звернення до суду у цій справі, на увагу не заслуговують, оскільки прокурором повідомлено Київську міську раду про встановлений факт незаконного вибуття спірного майна з комунальної власності листами від 31 січня 2023 року

№ 46-569ВИХ-23, від 01 лютого 2023 року № 46-593ВИХ-23. Департамент земельних ресурсів повідомив прокурора про невжиття Київською міською радою заходів цивільно правового характеру у вказаній справі. Таким чином, прокурором обґрунтовано подано цей позов, так як він звернувся до суду з метою усунення перешкод у здійсненні права власності на землі водного фонду не тільки територіальною громадою м. Києва, а й Українського народу загалом, що відповідає меті негаторного позову. Повернення земельної ділянки та знесення незаконно споруджених на ній будівель є способом відновлення прав власника на спірну земельну ділянку водного фонду (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 рокуу справі № 922/614/19, провадження № 12-157гс19, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, провадження № 12-194гс19, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, провадження № 14-317цс19).

Щодо суті спору

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з статтями 15 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтями 13, 14, 19 Конституції України визначено, що земля, водні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України

до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Так, стаття 59 ЗК України передбачає обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі, зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не можуть передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій установлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.

Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Відповідно до положень статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Велика Палата Верховного Суду у своїх висновках неодноразово зазначала про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15 (провадження № 14-95цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13 (провадження № 14-452цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14 (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (провадження № 14-364цс19), від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14 (провадження № 14-740цс19)).

Спірні правовідносини стосуються захисту прав територіальної громади

м. Києва на земельну ділянку водного фонду, зокрема, яка перебуває у межах прибережної захисної смуги і на якій розташовано самовільно побудований садовий будинок, що зареєстрований за відповідачем.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі

№ 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) зазначила, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника,

а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові

від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18),

у пункті 70 постанови від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц

(провадження № 14-452цс18)).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін

(частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування

(частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом установлено, що рішенням Київської міської ради від 26 листопада

2021 року відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність для ведення колективного садівництва, з його змісту вбачається, що спірна земельна ділянка розташована у межах прибережної захисної смуги водойми, визначеної статтею 60 ЗК України та статтями 88, 89 ВК України, що також підтверджується листом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської держаної адміністрації) від 26 жовтня 2021 року

№ 055-26567, пояснювальною запискою від 04 листопада 2021 року № ПЗН-30641.

Суди дійшли вірного висновку про те, що спірний садовий будинок розташований на земельній ділянці водного фонду, державна реєстрація на який здійснена

за відповідачем з порушенням положень закону, оскільки довідка ОК «Магнолія» № 0001555А та технічний паспорт не є достатніми та вичерпними документами, на підставі яких здійснюється державна реєстрація права власності на садовий будинок, а також такі документи не підтверджують сукупність юридичних фактів, за наявності яких у ОСОБА_1 могло виникнути право власності на це майно.

Крім того, суди дійшли правильного висновку про те, що ОК «Магнолія» зареєстровано, як юридичну особу, лише 07 лютого 2005 року, тобто після побудови спірного садового будинку у 1991 році, унаслідок чого будівництво садового будинку не може пов`язуватися із результатами діяльності

ОК «Магнолія». Департаментом з питань державного-архітектурно будівельного контролю виконавчого органу Київської міської ради не видавались документи, що дають право на здійснення будівельних/підготовчих робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів по

АДРЕСА_1 .

Ураховуючи викладене, суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, правильно врахували місцезнаходження спірної земельної ділянки, її правовий статус, а також перебування на такій земельній ділянці самочинно побудованого садового будинку, який зареєстровано за відповідачем.

Отже, суди, встановивши наявність у територіальної громади м. Києва порушеного права і правових підстав вимагати його відновлення у передбаченому статтею 391 ЦК України, частиною другою статті 152, пунктом б) частини третьої статті 152 ЗК України порядку, дійшли вірного висновку про задоволення позовних вимог прокурора в інтересах держави про усунення перешкод у розпорядженні і користуванні земельною ділянкою шляхом скасування рішення про державну реєстрацію речового права, повернення земельної ділянки.

Верховний Суд звертає увагу на те, що спосіб захисту - повернення земельної ділянки та демонтаж будівель є адекватними наявним обставинам справи, спрямований на остаточне поновлення порушеного права дійсного власника земельної ділянки.

Аналогічний за змістом правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 483/954/21 (провадження № 61-7919св23), від 31 липня 2024 року у справі № 487/2593/20 (провадження № 61-6734св24).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 листопада 2023 року

у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23) зазначила про те, що «положення статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно.

Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.

За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно» (пункти 109, 111, 112, 113 вищевказаної постанови Великої Палати Верховного Суду).

Ураховуючи викладене, посилання касаційної скарги на те, що суд вийшов за межі позовних вимог, а прокурором обрано неефективний спосіб захисту є безпідставними.

Щодо порушення статті 41 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається

у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном

і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями;

3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою

(див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Усунення перешкод територіальній громаді у користуванні спірною земельною ділянкою переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірної земельної ділянки. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що вона належить до земель водного фонду, а саме до прибережної захисної смуги.

Водоохоронні зони встановлюються вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм для запобігання забрудненню і виснаженню водних об`єктів (абзац перший пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року № 173), для створення сприятливого режиму водних об`єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку

(частина перша статті 87 ВК України).

У межах вказаних зон з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги (частина перша статті 60 ЗК України, частина перша статті 88 ВК України).

Отже, таке використання прибережних захисних смуг, яке не сприятиме досягненню зазначених цілей, може призводити до забруднення та засмічення поверхневих водних об`єктів, а також до втрати ними водності, виснаження водного об`єкта, що впливатиме на можливість задоволення потреб великої кількості людей.

Дотримання встановлених заборон є необхідною умовою використання земельної ділянки, на яку поширюється режим прибережної захисної смуги з тією метою, щоби попередити завдання шкоди загалом навколишньому природному середовищу і зокрема частині світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною, і конкретному водному об`єкту.

Велика Палата Верховного Суду раніше вже звертала увагу на те, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави (зокрема земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення), остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункти «а» і «б» частини першої статті 91, пункти «а» і «б» частини першої статті 96 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. постанови від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) (пункт 127), від 07 листопада

2018 року у справі № 488/6211/14-ц (провадження № 14-235цс18) (пункт 90),

від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) (пункт 53), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження

№ 14-473цс18) (пункт 117)).

Ураховуючи викладене, у втручанні держави у право мирного володіння відповідачем спірним самочинно побудованим садовим будинком, якій розташовано у межах прибережної захисної смуги, є легітимна мета контролю за використанням цієї ділянки за цільовим призначенням згідно із загальними інтересами, що спростовує доводи касаційної скарги у відповідній частині.

Отже, втручання у право мирно володіти відповідачем спірним садовим будинком, який розташовано на земельній ділянці прибережної захисної смуги, здійснювалося відповідно до закону.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду він 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (провадження

№ 14-206цс21).

Щодо доводів про пропуск строку позовної давності

Посилання касаційної скарги на пропуск строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем, є безпідставними, оскільки зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати, як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі відповідний позов слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (див. пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду

від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження №14-452цс18)).

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, а в основному направлені на переоцінку доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець