Постанова

від 10.09.2024 по справі 757/18911/24-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 757/18911/24-ц Головуючий у суді І інстанції: Матійчук Г.О.

провадження № 22-ц/824/11935/2024 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Гаращенка Д.Р., Олійника В.І.,

секретар судового засідання: Дуб С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Шкаровського Дениса Олеговича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 26 квітня 2024 року про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, в якому просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованості за договором позики від 01.08.2022 року у розмірі 10 000 євро, що виникла внаслідок неналежного виконання зобов`язання за договором.

Разом, із позовом до суду надійшла заява позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на належні ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання, якого зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошові кошти в межах суми заявлених позовних вимог в розмірі 10 000, 00 євро, що знаходяться (обліковуються) у банківських установах на території України, на рахунках, що будуть виявлені Державною виконавчою службою або приватним виконавцем в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову; на корпоративні права: Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Матінка» (код ЄДРПОУ 19027734), власником яких є ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання, якого зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), у вигляді 100% частки в статутному капіталі ТОВ Фірма «Матінка», що становить 304 021, 00 гривень; на об?єкти нерухомого майна, що належать ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання, якого зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ); житлове приміщення загальною площею 166.4 кв. м. за адресою АДРЕСА_1 ; машиномісце в підземній автостоянці № НОМЕР_2 загальною площею 12 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 ; машиномісце в підземній автостоянці № НОМЕР_2 загальною площею 12.1 кв. м. за адресою: АДРЕСА_3 ; на об?єкти рухомого майна що належать ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання, якого зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ); автомобіль легковий, BMW X5, державний номер: НОМЕР_3 , 2020 року випуску, номер кузова НОМЕР_4 ; автомобіль легковий BMW М6, державний номер НОМЕР_5 , 2016 року випуску, номер кузова НОМЕР_6 .

Заява мотивована тим, що предметом позовної заяви, із якою звернувся позивач до суду, є стягнення із відповідача заборгованості у розмірі 10 000, 00 євро за договором позики від 01.08.2022 року, тому з метою забезпечення реального та ефективного виконання судового рішення, позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на належне відповідачу майно.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 26 квітня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

Не погодившись з вказаною ухвалою, адвокат Шкаровський Денис Олегович, який діє в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву задовольнити.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що суд першої інстанції не врахував, поведінку відповідача з моменту виникнення заборгованості - 02.10.2022 року та до моменту звернення позивача до суду з позовом, а саме відсутність наміру повернення суми боргу.

На момент звернення до суду з позовною заявою, прострочене зобов`язання триває більш ніж 1 рік і 6 місяців, а відповідач навіть частково не намагався виконати зобов`язання за договором позики від 01.08.2022 року.

Вказував на те, що відповідач, з моменту виникнення у нього простроченої заборгованості перед позивачем, почав активно вживати заходів для уникнення сплати боргу.

На підтвердження вищезазначеного, до позивачем до заяви про забезпечення додано: копію договору застави транспортного засобу та корпоративних прав ТОВ Фірма «Матінка» від 16.02.2023 року, укладеного після виникнення права вимоги у позивача, сторонами якого є відповідач та його мати ( ОСОБА_3 ); копію договору застави транспортного засобу від 21.12.2022 року, укладеного також після виникнення права вимоги у позивача.

Крім того, представник апелянта зазначав, що відповідач є боржником позивача за іншим договором позики - від 10.12.2020 року на загальну суму 350 000,00 доларів США, строк виконання зобов`язань за яким настав 08.12.2021 року.

З метою уникнення сплати цього боргу та недопущення звернення стягнення на нерухоме майно, належне відповідачу, останній 07.07.2022 року уклав договір позики зі своєю матір`ю ( ОСОБА_3 ).

Нібито для забезпечення виконання зобов`язань сина перед матір`ю, відповідач того ж дня уклав договір іпотеки з ОСОБА_3 , за яким мати відповідача стала іпотекодержателем квартири та двох машиномісць, що належали відповідачу. Вищенаведене підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що також долучений до заяви про забезпечення. Відповідач досі не виконує свої зобов`язання і за вказаним договором також.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги вказував також на те, що відповідач обвинувачується у вчиненні злочину згідно з ч. 4 ст. 190 КК України (чинна до 11.08.2023 року), за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 12 років з конфіскацією майна.

Вважає, що з метою уникнення кримінальної відповідальності, зокрема конфіскації майна, відповідач може в будь-який момент розпорядитися коштами, що знаходяться на його рахунках або відчужити майно, яке знаходиться у його власності.

На переконання представника апелянта суд першої інстанції, при винесенні оскаржуваної ухвали, не врахував вищезазначені факти та проігнорував явну наявність ознак ухилення відповідача від виконання зобов`язань за договором та його недобросовісну поведінку.

За наведених обставин, представник апелянта вважає висновок суду першої інстанції про відсутність реальної загрози утруднення або навіть неможливості у майбутньому виконати рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи.

08 липня 2024 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Сперкача Сергія Володимировича, в якому просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити повністю.

Відповідно до ч. 3 ст. 359 ЦПК України, в ухвалі про відкриття апеляційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до ч. 1 ст. 360 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Відповідно до ч. 1 статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до ч. 2 ст. 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

В ухвалі про відкриття апеляційного провадження від 06 червня 2024 року відповідачу ОСОБА_2 надано строк до 13 червня 2024 року для подання відзиву на апеляційну скаргу (а.с. 190).

Як вбачається з матеріалів справи, представник ОСОБА_2 - адвокат Сперкач С.В. отримав копію ухвали про відкриття апеляційного провадження та копію апеляційної скарги 07 червня 2024 року, що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду (а.с. 192).

Разом з тим відзив на апеляційну скаргу представником відповідача подано засобами поштового зв`язку 04 липня 2024 року.

Суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач та його представник не були позбавлені можливості у строк, встановлений апеляційним судом, подати відзив на апеляційну скаргу або подати до апеляційного суду заяву про продовження такого строку, однак таких звернень до суду апеляційної інстанції у встановленому порядку не надходило.

Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Отже, відзив на апеляційну скаргу підлягає залишенню без розгляду, оскільки він поданий до суду поза межами встановленого судом строку.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що судом не встановлено реальної загрози, за якої невжиття саме таких заходів забезпечення позову може призвести до утруднення, або навіть неможливості у майбутньому виконати рішення суду. Суд першої інстанції вважав посилання позивача на ту обставину, що на момент прийняття судом рішення відповідач не буде мати достатньо коштів для погашення перед позивачем заборгованості є лише припущенням, яке не доведене належними доказами.

Однак такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде ухвалене на користь позивача, попередження потенційних труднощів у виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Відповідно до ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до ч. 1 ст. 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, предмет позову та обгрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обгрунтуванням його необхідності.

У постанові ВП ВС від 12.02.2020 року у справі №381/4019/18 зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Таким чином при розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.

Окрім того, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Як вказав Верховний Суд у постанові від 03.11.2020 року у справі №910/7716/20 при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

У даній справі метою звернення позивача до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості є можливість отримання подальшого задоволення своїх грошових вимог на суму 10 000 євро шляхом, зокрема, звернення стягнення на майно боржника у разі недостатності наявних у нього коштів. При цьому інтерес позивача, за обставин цієї справи, полягає у можливості задоволення його вимог про стягнення заборгованості у спосіб звернення стягнення на майно боржника.

З заяви позивача вбачається, що відповідач, з моменту виникнення у нього простроченої заборгованості перед позивачем, почав активно вживати заходів для уникнення сплати боргу.

На підтвердження вищезазначеного, до позивачем до заяви про забезпечення додано: копію договору застави транспортного засобу та корпоративних прав ТОВ Фірма «Матінка» від 16.02.2023 року, укладеного після виникнення права вимоги у позивача, сторонами якого є відповідач та його мати ( ОСОБА_3 ); копію договору застави транспортного засобу від 21.12.2022 року, укладеного також після виникнення права вимоги у позивача.

Крім того, представник позивача зазначав, що відповідач є боржником позивача за іншим договором позики - від 10.12.2020 року на загальну суму 350 000,00 доларів США, строк виконання зобов`язань за яким настав 08.12.2021 року.

З метою уникнення сплати цього боргу та недопущення звернення стягнення на нерухоме майно, належне відповідачу, останній 07.07.2022 року уклав договір позики зі своєю матір`ю ( ОСОБА_3 ).

Нібито для забезпечення виконання зобов`язань сина перед матір`ю, відповідач того ж дня уклав договір іпотеки з ОСОБА_3 , за яким мати відповідача стала іпотекодержателем квартири та двох машиномісць, що належали відповідачу. Вищенаведене підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що також долучений до заяви про забезпечення. Відповідач досі не виконує свої зобов`язання і за вказаним договором також.

Оскільки у разі вчинення будь-яких дій в результаті яких буде відчужено майно відповідача, за рахунок якого можливо задовольнити вимоги кредитора про повернення заборгованості, є обґрунтовані підстави вважати, що таке відчуження майна призведе до ускладнення можливого виконання рішення суду в цій справі про стягнення заборгованості, адже позивач не зможе задовольнити свої вимоги у спосіб звернення стягнення на це майно.

Висновок суду першої інстанції, що заявником (позивачем) не надано доказів, що існує загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду є неспроможним, оскільки метою забезпечення позову є гарантування позивачу належного виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Отже висновки суду першої інстанції з посиланням на відсутність підстав для забезпечення позову є необґрунтованими.

Разом з тим, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги не тільки інтереси позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, доведеності і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду чи утруднення ефективного захисту прав позивача в разі невжиття таких заходів.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Заходи забезпечення позову носять тимчасовий характер і зберігають свою дію до фактичного виконання рішення суду, яким закінчується вирішення спору по суті.

Проаналізувавши наявні у матеріалах справи докази у сукупності із положеннями законодавства, суд апеляційної інстанції вважає, що заява про забезпечення позову є обґрунтованою, разом з тим обраний позивачем спосіб забезпечення є таким, що не буде відповідати інтересам сторін, оскільки арешт вказаного майна чи коштів не є ефективним засобом захисту прав та може порушувати права інших осіб, оскільки на момент розгляду заяви у суду відсутні данні, що це майно на час розгляду належить саме відповідачу.

Як вбачається з вимог позовної заяви, ОСОБА_2 має статус відповідача у справі, матеріально-правова вимога про стягнення заборгованості за договором позики в сумі 10 000 Євро заявлена до відповідача, тому суд апеляційної інстанції з врахуванням вимог ст. ст.149-150 ЦПК України, перевіривши , що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду в разі задоволення позову, з`ясувавши обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заява про забезпечення підлягає до часткового задоволення, зокрема шляхом застосування виду забезпечення позову: накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_2 , у межах заявленої до стягнення суми позовних вимог у розмірі 10 000 Євро.

Такі заходи забезпечення позову є співмірними із вимогами, заявленими позивачем, та не порушують права інших осіб.

За таких обставин, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення вимог заяви про забезпечення позову.

Відтак, доводи апеляційної скарги частково заслуговують на уваги суду апеляційної інстанції, а заява позивача про забезпечення позову підлягає частковому задоволення.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення заяв про забезпечення позову, і не дотримався положень ст. 149, 150 ЦПК України при постановленні оскаржуваної ухвали.

Відповідно до ч. 1 ст. 157 ЦПК України ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, висновки суду не відповідають обставинам справи, ухвала суду першої інстанції прийнята з порушенням норм процесуального права, і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення заяви позивача про забезпечення позову у відповідності до ст. 376 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 376 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Шкаровського Дениса Олеговича, який діє в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 26 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Заяву адвоката Шкаровського Дениса Олеговича, в інтересах ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково.

Накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_2 , у межах заявленої до стягнення суми позовних вимог у розмірі 10 000 Євро.

В іншій частині вимог заяви відмовити.

Постанова підлягає негайному виконанню.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_7 , адреса: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_5 .

Повний текст постанови складено «12» вересня 2024 року.

Головуючий суддя Л.П. Сушко

Судді Д.Р. Гаращенко

В.І. Олійник