Постанова

від 04.09.2024 по справі 908/558/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" вересня 2024 р. Справа№ 908/558/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Козир Т.П.

Агрикової О.В.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.05.2024

у справі №908/558/24 (суддя Паламар П.І.)

за позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ватсон-Телеком"

про стягнення 5 144 437,00 грн,

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання, -

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.05.2024 у справі №908/558/24 позовну заяву ОСОБА_1 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ватсон-Телеком" (далі - Товариство) 5 144 437,00 грн залишено без розгляду на підставі частини 4 статті 202 та пункту 4 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а також на підставі статті 129 ГПК України стягнуто з позивачки в дохід Державного бюджету України 61 733,24 грн судового збору.

17.06.2024 на виконання вищезазначеної ухвали Господарським судом міста Києва видано відповідний наказ.

Постановляючи вказану ухвалу, суд виходив з того, що позивач не з`явився в підготовче засідання, не повідомив суд про неявку та про поважність причини такої неявки, а також не подав заяви про розгляд справи за його відсутності. Крім цього, з огляду на зазначене, судовий збір, сплату якого ОСОБА_1 було відстрочено до ухвалення судового рішення у справі, у відповідності до вимог статті 129 ГПК України, необхідно стягнути з останньої в дохід Державного бюджету України.

Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою, ОСОБА_1 звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що ухвала суду першої інстанції є необґрунтованою, оскільки прийнята з порушенням норм процесуального права.

В обґрунтування скарги апелянтка вказує на те, що її не було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи №908/558/24, оскільки вона не отримувала копії ухвали Господарського суду міста Києва від 17.04.2024 про відкриття провадження в цій справі. Станом на дату призначеного засідання у даній судовій справі адвокат Цимбал Вадим Ігорович вже не був представником позивачки і жодного іншого представника остання не мала. Суд першої інстанції вдався до надмірного формалізму, залишивши позов без розгляду у зв`язку з першою неявкою у підготовче засідання. Стягнення з позивача судового збору в дохід Державного бюджету України було передчасним, з огляду на те, що спір по суті не було вирішено, що може призвести до подвійної сплати судового збору, оскільки у скаржниці є право на повторне звернення до суду.

В апеляційній скарзі скаржницею викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, обґрунтоване неотриманням копії оскаржуваної ухвали засобами поштового зв`язку, та отриманням зазначеної ухвали під розписку безпосередньо в приміщенні суду першої інстанції лише 11.06.2024.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.06.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №908/558/24. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги позивачки на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.05.2024 у справі №908/558/24 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

11.07.2024 матеріали справи № 908/558/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2024 поновлено ОСОБА_1 пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 28.05.2024 у справі №908/558/24. Відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою та призначено її розгляд на 04.09.2024. Товариству встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 05.08.2024. Зупинено дію ухвали Господарського суду міста Києва від 28.05.2024 у справі №908/558/24.

Товариство не скористалося правом, наданим статтею 263 ГПК України на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Разом із цим, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (частина 3 статті 263 ГПК України).

У судове засідання 04.09.2024 сторони явку своїх уповноважених представників не забезпечили, хоча про день, місце та час були повідомлені належним чином.

Згідно з частинами 11-13 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

За приписами частини 1, пункту 2 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Водночас, колегія звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.10.2020 у справі №361/8331/18.

Враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №910/9836/18.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представників сторін, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, враховуючи, що останні про поважність причин нез`явлення до суду апеляційної інстанції не повідомляли, колегія суддів, зважаючи на те, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для вирішення заяви у даній справі без заслуховування пояснень позивача та відповідача, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд заяви без участі вказаних осіб.

Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 255 ГПК України ухвала суду першої інстанції про залишення позову без розгляду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при постановленні оскаржуваної ухвали норм процесуального права, дійшла висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, у березні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ватсон-Телеком" (далі - Товариство) 5 144 437,00 грн, з яких: 3 030 000,00 грн - кошти, які були сплачені на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 09.10.2015, який було визнано у судовому порядку недійсним, 2 144 437,00 грн - вартість здійснених поліпшень нерухомого майна, яке виступало предметом вищезазначеного договору.

У прохальній частині позову ОСОБА_1 заявлено вимогу про відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення у справі. Також, ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 14.03.2024 у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору відмовлено, позовну заяву залишено без руху та встановлено строк та спосіб для усунення недоліків позовної заяви - шляхом подання суду доказів надсилання відповідачеві копії позовної заяви з доданими до неї документами, сплати судового збору у розмірі 847 840,00 грн, або подання суду документів, які підтверджують підстави звільнення позивача від сплати судового збору.

19.03.2024 ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції із заявою про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 26.03.2024 матеріали позовної заяви разом із заявою про забезпечення позову передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва у зв`язку із закриттям провадження у справі про банкрутство Товариства та розташуванням спірного майна, що є предметом спору, у місті Києві.

15.04.2024 вищезазначені матеріали та заява надійшли до Господарського суду міста Києва.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 17.04.2024 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову було відмовлено. Відстрочено останній сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі. Прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження у справі №908/558/24 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 28.05.2024.

У призначене підготовче засідання ОСОБА_1 не з`явилася, про причини неявки суд не повідомляла, заяви про розгляд справи за її відсутності не подавала.

Враховуючи вищезазначене, ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.05.2024 у справі №908/558/24 позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без розгляду на підставі частини 4 статті 202 та пункту 4 частини 1 статті 226 ГПК України, а також на підставі статті 129 ГПК України стягнуто з позивачки в дохід Державного бюджету України 61 733,24 грн судового збору.

Оскільки судом першої інстанції за твердженням ОСОБА_1 постановлено незаконну ухвалу про залишення позову без розгляду у справі №908/4307/24, остання звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Оцінюючи подані заявником докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з ухвалою місцевого господарського суду, а доводи скаржника вважає необґрунтованими.

Залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду справи без прийняття рішення суду по суті спору в зв`язку з виявленими обставинами, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому.

Пунктом 2 частини 1 статті 42 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом.

Відповідно до частини 2 статті 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою.

Згідно з частиною 4 статті 202 ГПК України у разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Пунктом 4 частини 1 статті 226 ГПК України передбачено, що суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору, або позивач (його представник) не з`явився у підготовче засідання чи у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Аналіз змісту наведених норм процесуального закону свідчить, що обов`язковими умовами для застосування, передбачених частиною 4 статті 202, пунктом 4 частини 1 статті 226 ГПК України, процесуальних наслідків неявки позивача у судове засідання є одночасно його належне повідомлення про час і місце судового засідання та відсутність заяви позивача про розгляд справи за його відсутності.

Отже, правом на залишення позову без розгляду суд наділений у разі неявки належним чином повідомленого позивача, якщо від нього не недійшла заява про розгляд справи за його відсутності і якщо його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

У разі відсутності у позивача наміру брати участь у підготовчому чи судовому засіданні, нормами статей 202, 226 ГПК України передбачено подання позивачем заяви про розгляд справи за його відсутності. Тобто право позивача як особи, яка подала позов та зацікавлена в його розгляді, не бути присутнім у судовому засіданні кореспондується з його обов`язком подати до суду відповідну заяву про розгляд справи за його відсутності.

Саме у разі подання позивачем заяви про розгляд справи за його відсутності і лише в тому разі, якщо його нез`явлення перешкоджає розгляду справи, суд відповідно до вимог статей 120, 121 ГПК України може визнати явку позивача обов`язковою та викликати його у судове засідання.

Водночас, частина 4 статті 202, пункт 4 частини 1 статті 226 ГПК України не містять умов про те, що для залишення позову без розгляду позивач має не з`явитися у підготовче чи судове засідання саме у зв`язку з визнанням судом його явки обов`язковою та викликом до суду.

Крім того положення частини 4 статті 202 та пункту 4 частини 1 статті 226 ГПК України не пов`язують залишення позовної заяви без розгляду з необхідністю надання судом оцінки можливості вирішення спору за відсутності представника позивача, який не з`явився на виклик суду, не повідомив про причини неявки, будучи належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду. Однак, наведене не стосується випадків, коли позивач подав заяву про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору. Тобто оцінка можливості вирішення спору по суті за відсутності представника позивача має обов`язково надаватись судами у разі, якщо позивач не з`явився на виклик суду, але звернувся із заявою про розгляд справи за його відсутності.

Таким чином, правове значення для прийняття судом рішення про залишення позову без розгляду з підстави нез`явлення позивача у судове засідання, передбаченої цими нормами процесуального права, має одночасна наявність таких обставин, так звані умови для залишення позову без розгляду у випадку неявки позивача в судове засідання:

1) належне повідомлення судом позивача про час і місце судового засідання;

2) неявка позивача в судове засідання або неповідомлення позивачем суду причин його неявки в судове засідання;

3) неподання позивачем суду заяви про розгляд справи за його відсутності.

При цьому зміст частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України свідчить про те, що передбачена цими нормами процесуального права така процесуальна дія суду як залишення позову без розгляду з підстави нез`явлення позивача у судове засідання або неповідомлення про причини своєї неявки не залежить від того, чи була визнана судом явка позивача в судове засідання обов`язковою.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.03.2023 у справі №910/17906/21.

У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначала, що вона не була належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи. Однак колегія суддів не погоджується з такими доводами апелянта, виходячи з такого.

Згідно з приписами частин 3, 4 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії. Цей термін може бути скорочений судом у випадку, коли цього вимагає терміновість вчинення відповідної процесуальної дії (огляд доказів, що швидко псуються, неможливість захисту прав особи у випадку зволікання тощо).

Порядок вручення судового рішення, визначено статтею 242 ГПК України.

Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення (абзац 7 частини 6 статті 242 ГПК України).

Частиною 7 статті 242 ГПК України встановлено, якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.

Колегією суддів встановлено, що позов ОСОБА_1 про стягнення з Товариства 5144437,00 грн було подано через систему "Електронний суд" представником позивача Цимбалом Вадимом Ігоровичем , який мав зареєстрований електронний кабінет в ЄСІТС.

Як було раніше зазначено, ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2024 відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі. Прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження у справі №908/558/24 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 28.05.2024.

Відповідно до доданих до матеріалів справи, зокрема, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 22.01.2021 №2/59-9 на ім`я Цимбала В.І. , а також довіреності від 31.05.2022 (дійсна до 31.12.2024), вказаний адвокат був представником ОСОБА_1.

Із матеріалів справи вбачається, що копія вищезазначеної ухвали була направлена до електронного кабінету представника позивача 18.04.2024 о 20:00, що підтверджується відповідним повідомленням (т. 1, а.с. 101).

Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку про те, що ОСОБА_1 була належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду даної справи.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що з 30.04.2024 між нею та вказаним адвокатом було припинено за взаємною згодою дію договору №05/06/2023 про надання правничої допомоги від 05.06.2023, оскільки це не впливає на ту обставину, що на момент доставки ухвали Господарського суду міста Києва від 17.04.2024 у справі №908/558/24 адвокат Цимбал В.І. ще був представником позивачки, а відтак вважається, що вказана ухвала була вручена й особі, яку останній представляв - ОСОБА_1 . Більше того, розриваючи угоду про надання правової допомоги та припиняючи повноваження адвоката Цимбала В.І., позивачка, керуючись принципом розумності, зобов`язана була пересвідчитись на якій стадії перебувала справа, участь у якій остання брала через представника. Станом на 30.04.2024 відомості про призначення справи до розгляду було внесено до Єдиного реєстру судових рішень, а призначення засідання на 28.05.2024 давало ОСОБА_1. достатньо часу для того, щоб взяти участь у призначеному засіданні, або підготувати відповідні заяви.

Разом із цим, як було правильно встановлено місцевим господарським судом, у судове засідання 28.05.2024 ОСОБА_1 не з`явилася, про причини неявки у судове засідання суд не повідомляла та не подала заяви про розгляд справи за її відсутності.

Крім цього, колегія суддів також вважає необґрунтованими аргументи скаржниці щодо неможливості залишення позову без розгляду у зв`язку з першою неявкою в підготовче засідання, оскільки пункт 4 частини 1 статті 226 ГПК України було викладено в редакції Закону №3200-IX від 29.06.2023. Згідно внесених змін суд уповноважений на залишення позову без розгляду як на стадії підготовчого провадження, так і на стадії розгляду справи по суті. При цьому, вказана норма не містить умов щодо кількості неявок, необхідних для залишення позову без розгляду.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом було правомірно залишено позов ОСОБА_1 без розгляду на підставі частини 4 статті 202 та пункту 4 частини 1 статті 226 ГПК України.

Також у своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 не погоджувалася зі стягненням з неї в дохід Державного бюджету судового збору, сплату якого було відстрочено. Однак колегія суддів не погоджується з такими доводами апелянта, виходячи з такого.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за умов, визначених у цій статті.

Аналіз наведених положень статті 8 Закону дає підстави для висновку про те, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини можуть бути підставою для відстрочення (за умов, передбачених статтею 8 Закону України "Про судовий збір") або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру чи звільнення сторони від сплати такого.

Необхідно зазначити, що звільнення від сплати судового збору (відстрочення, розстрочення його сплати або зменшення його розміру) з підстав, передбачених статтею 8 Закону України "Про судовий збір", є прерогативою суду, який вирішує питання відкриття провадження (прийняття заяви, скарги тощо).

Зазначені норми є диспозитивними і встановлюють не обов`язок, а повноваження суду на власний розсуд (за наявності передбачених законом умов) звільнити особу від сплати судового збору (відстрочити, розстрочити його сплату або зменшити його розмір).

Також зі змісту вказаної норми випливає, що максимальний термін, на який суд може відстрочити виконання рішення - до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно частини 1 статті 232 ГПК України судовими рішеннями є: ухвали, рішення, постанови, судові накази.

Процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал. Розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду (частини 2, 3 статті 232 ГПК України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 233 ГПК України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати. Ухвали суду, постановлені окремим документом, підписуються суддею (суддями) і приєднуються до справи. Ухвали, постановлені судом, не виходячи до нарадчої кімнати, заносяться до протоколу судового засідання (частини 4, 5 статті 233 ГПК України).

Як було раніше зазначено, залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду справи без прийняття рішення суду по суті спору в зв`язку з виявленими обставинами, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому.

Згідно з частиною 2 статті 226 ГПК України про залишення позову без розгляду постановляється ухвала, в якій вирішуються питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з бюджету.

Особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення обставин, що були підставою для залишення позову без розгляду, має право звернутися до суду повторно (частина 4 статті 226 ГПК України).

Водночас, частиною 5 статті 6 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що за повторно подані позови, що раніше були залишені без розгляду, судовий збір сплачується на загальних підставах.

Отже, із системного аналізу вищезазначених норм законодавства випливає, що судове рішення у даній справі було постановлено у формі ухвали від 28.05.2024. Виходячи з фактичних обставин справи, інше тлумачення терміну "судове рішення у справі" суперечитиме приписам частини 5 статті 6 Закону України "Про судовий збір".

Оскільки до постановлення оскаржуваного судового рішення матеріали справи не містили доказів сплати судового збору, судом першої інстанції правомірно стягнуто до державного бюджету судовий збір у розмірі 61 733,24 грн.

Також колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що положеннями статті 7 Закону України "Про судовий збір" врегульовано порядок повернення судового збору. Тобто у разі наявності відповідних підстав, позивачка не позбавлена можливості звернутися до суду із відповідним клопотанням.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статтями 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на правильність прийнятої судом ухвали.

Згідно зі статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, висновки суду, викладені в ухвалі, відповідають встановленим обставинам справи, а доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду не спростовують, а тому підстав для скасування оскаржуваної ухвали не вбачається, відповідно, апеляційна скарга позивача має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянтку.

Керуючись статтями 253-254, 269-271, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.05.2024 у справі №908/558/24 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.05.2024 у справі №908/558/24 залишити без змін.

3. Поновити дію ухвали Господарського суду міста Києва від 28.05.2024 у справі №908/558/24.

4. Матеріали справи №908/558/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені статтями 287-289 ГПК України.

Повний текст складено 12.09.2024.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Т.П. Козир

О.В. Агрикова