Постанова

від 05.09.2024 по справі 904/735/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.09.2024 року м.Дніпро Справа № 904/735/20

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Іванова О.Г., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.03.2024 (суддя Примак С.А.)

у справі № 904/735/20

за позовом Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго"

до Комунального підприємства "Дніпротепломережа" Дніпропетровської міської ради

про зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.08.2020 позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Визнано грошові вимоги Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго" до відповідача Комунального підприємства "Дніпротепломережа" Дніпропетровської міської ради на загальну суму заборгованості в розмірі 46 411 423,47 грн., що виникли за виконавчим написом №1845, виданим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кулінічем С.А. 23.07.2001. Зобов`язано включити до проміжного ліквідаційного балансу та до реєстру вимог кредиторів Комунального підприємства "Дніпротепломережа" Дніпропетровської міської ради грошові вимоги Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго" в розмірі 46 411 23,47 грн. Стягнуто з Комунального підприємства "Дніпротепломережа" Дніпропетровської міської ради на користь Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго" 2 102,00 грн - витрат на сплату судового збору.

На примусове виконання вказаного рішення суду було видано наказ від 16.09.2020 про стягнення 2 102,00 грн витрат на сплату судового збору.

Також, 24.02.2021 на примусове виконання рішення суду від 18.08.2020 видано наказ про включення до проміжного ліквідаційного балансу та до реєстру вимог кредиторів Комунального підприємства "Дніпротепломережа" Дніпропетровської міської ради грошові вимоги Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго" в розмірі 46 411 423,47 грн.

Від Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго" надійшла скарга на рішення, дії та бездіяльність старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Хоменко Дмитра Юрійовича (вх. № 64668/23 від 18.12.2023).

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 07.03.2024 скаргу Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго" задоволено.

Визнано неправомірними дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Хоменко Дмитра Юрійовича щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 27.11.2023 в рамках ВП №64864198 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 24.02.2021 по справі №904/735/20 про включення до проміжного ліквідаційного балансу та до реєстру вимог кредиторів Комунального підприємства "Дніпротепломережа" Дніпропетровської міської ради грошових вимог Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго" в розмірі 46 411 423,47 грн.

Визнано неправомірною бездіяльність старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Хоменко Дмитра Юрійовича вчинену шляхом свідомого ухилення від виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 24.02.2021 по справі №904/735/20.

Визнано протиправною та скасовано, винесену старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Хоменко Дмитра Юрійовича, постанову про закінчення виконавчого провадження від 27.11.2023 в рамках ВП № 64864198.

Зобов`язано старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Хоменко Дмитра Юрійовича усунити порушення вимог ст. ст. 3, 4, 5, 10, 18, 26, 63 Закону України "Про виконавче провадження" шляхом примусового виконання наказу господарського суду Дніпропетровської області від 24.02.2021 по справі №904/735/20 та здійснення заходів, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" для його примусового виконання.

Не погодившись з вказаною ухвалою Дніпровською міською радою подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 07.03.2024 у справі №904/735/20 та відмовити в задоволенні скарги.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що оскаржувана ухвала прийнята за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- судом попередньої інстанції не враховано, що відповідно до п. 7 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувану органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання. Зважаючи на резолютивну частину рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.08.2020 і зміст наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 24.02.2021 посадові особи Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) та Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), дії яких позивач (скаржник) оскаржує, діяли в межах повноважень та у спосіб прямо передбачений статтею 4 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з чим, підстави для задоволення скарги відсутні;

- враховуючи формулювання визначені у судовому рішенні та наказі, можна дійти висновку, що вказаний наказ Господарського суду Дніпропетровської області від 24.02.20221 у справі №904/735/20 не містить заходів примусового виконання.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

20.05.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

Від відповідача відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судове засідання 05.09.2024 з`явилися представники апелянта (третьої особи) та відповідача. Позивач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, уповноваженого представника не направив.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відтак, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, а також враховуючи межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, з огляду на обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів не вбачає наявність правових та фактичних підстав для відкладення розгляду справи та продовжує її розгляд, вважаючи за можливе здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника позивача.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Представник апелянта в судовому засіданні 05.09.2024 підтримав доводи своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити: ухвалу суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні скарги.

Представник відповідача наполягав на необхідності задоволення апеляційної скарги.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, у лютому 2020 року Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго" (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Комунального підприємства "Дніпротепломережа" Дніпропетровської міської ради (далі - відповідач) про зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.08.2020 позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Визнано грошові вимоги Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго" до відповідача Комунального підприємства "Дніпротепломережа" Дніпропетровської міської ради на загальну суму заборгованості в розмірі 46 411 423,47 грн., що виникли за виконавчим написом №1845, виданим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кулінічем С.А. 23.07.2001. Зобов`язано включити до проміжного ліквідаційного балансу та до реєстру вимог кредиторів Комунального підприємства "Дніпротепломережа" Дніпропетровської міської ради грошові вимоги Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго" в розмірі 46 411 23,47 грн. Стягнуто з Комунального підприємства "Дніпротепломережа" Дніпропетровської міської ради на користь Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго" 2 102,00 грн - витрат на сплату судового збору.

На примусове виконання вказаного рішення суду було видано наказ від 16.09.2020 про стягнення 2 102,00 грн витрат на сплату судового збору.

Також, 24.02.2021 на примусове виконання рішення суду від 18.08.2020 видано наказ про включення до проміжного ліквідаційного балансу та до реєстру вимог кредиторів Комунального підприємства "Дніпротепломережа" Дніпропетровської міської ради грошові вимоги Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго" в розмірі 46 411 423,47 грн. Як вбачається з матеріалів справи, 17.03.2021 заступником начальника відділу Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Приновою С.Г. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 64864198 (далі ВП № 64864198) щодо примусового виконання наказу від 24.02.2021 по справі № 904/735/20.

В подальшому, на виконання постанови начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Більчука О.А. від 29.04.2021, заступником начальника відділу Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Приновою С.Г. було винесено постанову від 12.05.2021 про передачу виконавчого провадження № 64864198 вищезазначеного виконавчого документу, до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).

25.05.2021 постановою старшого державного виконавця Хоменко Д.Ю. вказане виконавче провадження прийняте для подальшого виконання.

Проте, цього ж дня, 25.05.2021, постановами старшого державного виконавця Хоменко Д.Ю. було скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження від 17.03.2021 та винесено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.

Не погодившись з таким рішенням Акціонерне товариство "ДТЕК Дніпроенерго" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з відповідною скаргою, за результатом розгляду якої ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.10.2021 по справі № 904/735/20 скаргу було частково задоволено та скасовано повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 25.05.2021, а також скасовано постанову від 25.05.2021 про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 17.03.2021.

Тому, лише 10.11.2021, на виконання вищезазначеної ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 05.10.2021, старшим державним виконавцем Хоменко Д.Ю. було прийнято дві постанови про скасування вищезазначених Повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 25.05.2021 та постанови від 25.05.2021 про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 17.03.2021, та розпочато примусове виконання наказу від 24.02.2021 по справ № 904/735/20.

На протязі з 10.11.2021 по 27.11.2023 (дата винесення постанови про закінчення виконавчого провадження), тобто більше ніж 2 роки з боку старшого державного виконавця Хоменко Д.Ю. було винесено лише дві постанови про накладення штрафу на Боржника за невиконання, а також повторне невиконання рішення суду, а саме постанова про накладення штрафу від 03.05.2023 у розмірі 5 100,00 грн., а також постанова про накладення штрафу від 14.06.2023 у розмірі 10 200,00 грн. відповідно.

При цьому за текстом оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження від 27.11.2023 відсутня інформація щодо подальшого виконання вищезазначених двох постанов про накладення штрафу, належного їх направлення на адресу Боржника та отримання ним, винесення постанови про накладення арешту на кошти Боржника з послідуючим виконанням примусового стягнення зазначених штрафів.

В свою чергу, за текстом оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження від 27.11.2023 відсутня інформація:

- щодо належного направлення виконавчою службою на адресу Боржника та відповідно отримання ним постанови про відкриття виконавчого провадження від 17.03.2021, постанови від 25.05.2021 про прийняття виконавчого провадження, двох постанов від 10.11.2021 про скасування процесуального документу. Хоча за текстом перелічених постанов зазначено про необхідність направлення їх копій сторонам виконавчого провадження;

- відносно дій, які виконував старший державний виконавець Хоменко Д.Ю. щодо з`ясування наявності чи відсутності невиконання Боржником наказу від 24.02.2021 по справі № 904/735/20, наявності чи відсутності поважних причин невиконання Боржником наказу від 24.02.2021 по справі № 904/735/20, враховуючи, що його виконання пов`язано із включенням грошових вимог Стягувача до проміжного ліквідаційного балансу та до реєстру вимог кредиторів.

В Автоматизованій системі виконавчого провадження по виконавчому провадженню №64864198 вищезазначена інформація теж відсутня.

Також старшим державним виконавцем Хоменко Д.Ю., в порушення п. 3 ч. 2 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", повністю проігноровано заяви стягувача від 23.03.2023 вих. №01/125, від 09.11.2023 вих. № 943/1000 щодо повідомлення стягувача про стан виконання наказу від 24.02.2021 по справі № 904/735/20 із направленням письмових доказів його виконання, які так й залишилися без розгляду.

У зв`язку з чим, від позивача Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго" до Господарського суду Дніпропетровської області надійшла скарга на рішення, дії та бездіяльність старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Хоменко Дмитра Юрійовича (вх. № 64668/23 від 18.12.2023).

Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість її вимог та доведеність наявними в матеріалах справи доказами.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

За приписами ч. 1 ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Разом з тим, згідно ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Як передбачено ч. 1 ст. 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Так, умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України "Про виконавче провадження".

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження").

Судові накази віднесено до виконавчих документів, на підставі яких рішення підлягають примусовому виконанню органами державної виконавчої служби (пп. 1-1 ч. 1 ст. 3 3акону України "Про виконавче провадження").

За ч. 1 ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Частиною 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша цієї статті). Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (п. 1 ч. 2 цієї статті). Виконавець під час здійснення виконавчого провадження, зокрема, має право безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції та інших осіб; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом (пункти 5, 6, 15, 16 та 22 ч. 3 цієї статті).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов (ч. 1 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження").

Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, встановлено ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ч.ч. 1, 2 цієї статті за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного ч. 6 ст. 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Згідно ч. 3 ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом (абз. 2 ч. 3 ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження").

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження (абз. 3 ч. 3 ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження").

Судом встановлено та не спростовано учасниками справи, що старшим державним виконавцем Хоменко Д.Ю. під час здійснення примусового виконання наказу від 24.02.2021 по справі № 904/735/20:

- не вчинено виконавчих дій, передбачених ч. 1 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження" (Закон № 1404-VIII), в тому числі щодо вчинення виконавчих дій та прийняття рішень шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів, у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами;

- не встановлено обставин, за яких наказ від 24.02.2021 по справі № 904/735/20 не може бути виконаний без участі Боржника;

- порушено вимоги ч. 2 ст. 18, ст. 63 Закону України № 1404-VIII та не здійснено заходів примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом, а саме положеннями ст. 63 Закону України № 1404-VIII, якими передбачено перевіряти виконання рішення Боржником, встановлювати факт його невиконання без поважних причин, та лише після повторної перевірки виконання рішення Боржником приймати рішення відповідно до ч. 3 ст. 63 Закон України № 1404-VIII.

При цьому необхідно враховувати відсутність відомостей щодо отримання боржником копій постанови про відкриття виконавчого провадження від 17.03.2021, постанови від 25.05.2021 про прийняття виконавчого провадження, двох постанов від 10.11.2021 про скасування процесуального документу, постанов про накладення штрафу від 03.05.2023 та від 14.06.2023, що являється порушенням положень ч. 1 ст. 28 Закону України № 1404-VIII.

Таким чином, висновок старшого державного виконавця Хоменко Д.Ю. у оскаржуваній постанові про закінчення виконавчого провадження від 27.11.2023 про те, що рішення суду у визначений строк боржником виконано не було, мало місце повторне невиконання рішення боржником без поважних причин, й як наслідок - виконати рішення без участі боржника неможливо, в зв`язку з чим виконавче провадження підлягає закінченню є передчасним, що призвело до протиправних дій щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 27.11.2023.

При цьому бездіяльність старшого державного виконавця Хоменко Д.Ю. щодо примусового виконання виконавчого документу, враховуючи значущий для стягувача розмір заборгованості, призвела до порушення прав і охоронюваних законом інтересів стягувача в частині не виконання судового рішення та не включення грошових вимог стягувача в розмірі 46 411 423,47 грн. до проміжного ліквідаційного балансу та до реєстру вимог кредиторів Боржника з послідуючим неправомірним винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження від 27.11.2023.

Так, право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін [рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Стгеесе), від 19.03.1997 п. 40. Reports of Judgments and Decisions 1997-11]. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок [рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" (Immobiliare Saffi v. Italy), GCJ. N 22774/93, n. 66. ECHR 1999-V].

У рішенні «Горнсбі проти Греції» (§ 40) ЄСПЛ наголосив, що відповідно до усталеного прецедентного права п. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

У пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 по справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) суд зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд і водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 Конвенції як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

У справі «Глоба проти України» (заява № 15729/07, §§ 26, 27) ЄСПЛ зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності. Суд також повторює, що п. 1 ст. 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. також рішення від 07.06.2005 у справі «Фуклев проти України», заява № 71186/01, § 84).

Аналіз статей 3, 8, частин першої, другої статті 55, частин першої, другої статті 129-1 Конституції України у їх системному зв`язку, наведених юридичних позицій Конституційного Суду України дає підстави стверджувати, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання (постанова Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 19/5009/1481/11).

Таким чином, установлена обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника або будь-яких інших осіб, зокрема виконавця, на вчинення чи невчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів (правові висновки Верховного Суду у пункті 13 постанови від 30.08.2018 у справі № 916/4106/14 та підпункті 8.12 постанови від 25.09.2020 у справі № 924/315/17).

Враховуючи все вищевикладене, господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про необхідність задоволення вимог скарги Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго" на рішення, дії та бездіяльність старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Хоменко Дмитра Юрійовича задовольнити у повному обсязі.

Наведеним спростовуються аргументи апелянта про те, що судом попередньої інстанції не враховано, що відповідно до п. 7 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувану органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання. Зважаючи на резолютивну частину рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.08.2020 і зміст наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 24.02.2021 посадові особи Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) та Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), дії яких позивач (скаржник) оскаржує, діяли в межах повноважень та у спосіб прямо передбачений статтею 4 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з чим, підстави для задоволення скарги відсутні.

При цьому варто зазначити, що ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 07.03.2024 прийнята за результатом розгляду скарги АТ «ДТЕК ДНІПРОЕНЕРГО», якою оскаржувалася постанова старшого державного виконавця Хоменко Д.Ю. від 27.11.2023 про закінчення виконавчого провадження щодо примусового виконання наказу від 24.02.2021 по справі № 904/735/20, за текстом якої підставами для закінчення виконавчого провадження зазначені п. 11 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», а не п. 7 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», та зазначено, що станом на 27.11.2023 офіційних повідомлень від Боржника не надходило, рішення суду у визначений строк Боржником виконано не було, виконати рішення без участі Боржника неможливо.

Щодо тверджень скаржника про те, що враховуючи формулювання визначені у судовому рішенні та наказі, можна дійти висновку, що вказаний наказ Господарського суду Дніпропетровської області від 24.02.20221 у справі №904/735/20 не містить заходів примусового виконання, то оцінка таким вже надавалася судом у рішеннях, що набрали законної сили.

Зокрема, судом встановлено, що 25.05.2021, постановами старшого державного виконавця Хоменко Д.Ю., на підставі п.7 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження», було скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження від 17.03.2021 та винесено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, в зв`язку з тим, що в резолютивній частині наказу відсутні заходи примусового виконання рішення суду.

Не погодившись з таким рішенням АТ «ДТЕК ДНІПРОЕНЕРГО» звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з відповідною скаргою, за результатом розгляду якої ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.10.2021 по справі № 904/735/20 скаргу було частково задоволено та скасовано повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 25.05.2021, а також скасовано постанову від 25.05.2021 про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 17.03.2021.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 10.01.2022 апеляційна скарга Дніпровської міської ради на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 05.10.2021 у справі №904/735/20 була залишена без задоволення, ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 05.10.2021 у справі №904/735/20 - без змін.

Суди встановили, що рішенням господарського суду у даній справі зобов`язано боржника включити до проміжного ліквідаційного балансу та до реєстру вимог кредиторів Комунального підприємства «Дніпротепломережа» Дніпропетровської міської ради грошові вимоги Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпроенерго» в розмірі 46 411 423,47 грн.

Відповідно вказане рішення повинно було виконуватися в порядку визначеному розділом VIII Закону України «Про виконавче провадження», тому у старшого державного виконавця Хоменко Д.Ю. були відсутні підстави для скасування постанов від 17.03.2021, прийнятих начальником відділу АНД відділу державної виконавчої служби у місті Дніпро Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Приновою С.Г., з підстав, що виконавчий документ не потребує примусового виконання.

Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки висновків суду у судовому рішенні, що набрало законної сили та вже були предметом апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга Дніпровської міської ради не містить інших аргументів того, у чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість оскаржуваної ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 07.03.2024.

Конституційний Суд України зазначає, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (перше речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012); право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013).

В свою чергу, гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.

Відповідно до вимог ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права (ст. 339 ГПК України).

Нормою ч. 1 ст. 343 ГПК України визначено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 343 ГПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника); якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

За таких умов, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про наявність правових та фактичних підстав для задоволення скарги, відхиляючи доводи апелянта як необґрунтовані.

Розглядаючи спір, який виник у процесі виконання рішення суду у справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, та нормами права, які їх регулюють, повно та всебічно дослідив обставини та наявні у справі докази, надав їм належну правову оцінку.

Порушень або неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення скарги, не встановлено.

Відтак, ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 07.03.2024 у справі №904/735/20 відповідає вимогам ст. 236 ГПК України.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст.ст. 129, 344 ГПК України покладаються на її заявника.

Керуючись статтями 123, 129, 232-236, 269, 275, 277, 282, 339-345 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.03.2024 у справі № 904/735/20 залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.03.2024 у справі №904/735/20 залишити без змін.

Судові витрати покласти на Дніпровську міську раду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 13.09.2024

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя О.Г. Іванов

Суддя А.Є. Чередко