Рішення

від 02.09.2024 по справі 914/2547/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.09.2024 Справа № 914/2547/23

Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б., за участю секретаря судового засідання Артишук В.І., розглянув матеріали позовної заяви

за позовом: Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача: Приватного підприємства «Жером», м. Львів

про визнання договору укладеними

за участю представників:

від позивача: Поліщук О.С. - представник;

від відповідача: не з`явився

Обставини розгляду справи.

22.08.2023 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Львівської міської ради, м. Львів до Приватного підприємства «Жером», м. Львів про визнання договору укладеними.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 24.08.2023 позовну заяву залишено без руху.

31.08.2023 на адресу суду надійшло клопотання позивача про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 01.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 25.09.2023.

20.09.2023 через канцелярію суду від Приватного підприємства «Жером» надійшов відзив на позовну заяву (вх. №22790/23 від 20.09.2023).

25.09.2023 через канцелярію суду від Львівської міської ради надійшли заперечення на відзив (вх. №23073/23 від 25.09.2023).

В підготовчому засіданні 25.09.2023 було оголошено перерву до 09.10.2023.

05.10.2023 через канцелярію суду від Приватного підприємства «Жером» надійшли заперечення на позовну заяву (вх. №24157/23 від 05.10.2023).

В підготовчому засіданні 09.10.2023 було оголошено перерву до 30.10.2023.

27.10.2023 через канцелярію суду від Приватного підприємства «Жером» надійшла заява про застосування наслідків спливу строку позовної давності (вх. №26108/23 від 27.10.2023).

Ухвалою від 30.10.2023 суд продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів, підготовче засідання відклав на 13.11.2023.

В підготовчому засіданні 13.11.2023 було оголошено перерву до 04.12.2023.

В підготовчому засіданні 04.12.2023 було оголошено перерву до 18.12.2023.

Ухвалою від 18.12.2023 суд відклав підготовче засідання на 25.01.2024.

В підготовчому засіданні 25.01.2024 було оголошено перерву до 15.02.2024.

13.02.2024 через канцелярію суду від Приватного підприємства «Жером» надійшло клопотання про долучення доказів (вх. №4307/24 від 13.02.2024).

У зв`язку із оголошенням повітряної тривоги на території Львівської області, підготовче засідання, призначене на 15.02.2024, не відбулося.

Ухвалою від 15.02.2024 суд відклав підготовче засідання на 04.03.2024.

22.02.2024 через канцелярію суду від Львівської міської ради надійшли заперечення на заяву (вх. №5272/24 від 22.02.2024).

Ухвалою від 04.03.2024 суд відклав підготовче засідання на 18.03.2024.

Ухвалою від 18.03.2024 суд визнав поважними причини пропуску відповідачем процесуального строку для подання доказів, поновив відповідачу пропущений процесуальний строк для подання доказів та прийняв докази, що долучені відповідачем до заяви (вх. №4307/24 від 13.02.2024), відклав підготовче засідання на 01.04.2024.

В підготовчому засіданні 01.04.2024 було оголошено перерву до 15.04.2024.

Ухвалою від 15.04.2024 суд відклав підготовче засідання на 29.04.2024.

З огляду на те, що за результатами підготовчого провадження було вирішено усі необхідні завдання, сторонами подані усі докази, які доводять обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, суд ухвалою від 29.04.2024 закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 20.05.2024.

В судовому засіданні 20.05.2024 було оголошено перерву до 20.06.2024.

Ухвалою від 20.06.2024 суд відклав розгляд справи на 01.07.2024.

В судовому засіданні 01.07.2024 було оголошено перерву до 18.07.2024.

Ухвалою від 18.07.2024 суд відклав розгляд справи на 02.09.2024.

28.08.2024 через канцелярію суду від Приватного підприємства «Жером» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із перебуванням уповноваженого представника у відпустці (вх. №21189/24 від 28.08.2024).

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

В судовому засіданні 02.09.2024 представник позивача заперечив щодо вказаного клопотання.

Зважаючи на заперечення представника позивача, з огляду на тривалий розгляд справи та неодноразові відкладення розгляду справи, суд не вбачав підстав для подальшого відкладення, а тому в задоволенні клопотання відповідача відмовив.

Заяв про відвід суду не поступало.

Суть спору та правова позиція сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що у комунальній власності позивача перебуває земельна ділянка за адресою вул. Брюховицька, 41 у м. Львові загальною площею 0,5242 га, кадастровий номер 4610137500:11:002:0138. Відповідно до ухвали Львівської міської ради від 18.06.2009 №2741 позивач передав вищевказану земельну ділянку в оренду на 10 років. 01.03.2010 між сторонами було укладено договір оренди землі №Ш-1780 строком до 18.06.2019. Ухвалою від 31.10.2019 №5846 термін оренди земельної ділянки було продовжено на 5 років. Однак, вимоги ухвали не виконано, договір оренди земельної ділянки не укладено. Позивач відповідно до вимог ст. 641 ЦК України надіслав на адресу відповідача проект договору оренди земельної ділянки, який містить усі істотні умови, передбачені ст. 15 Закону України «Про оренду землі». Проте, позивачу підписані примірники вказаних договорів не поверталися, як і не надходили зауваження відповідача щодо умов договору.

Як зазначив позивач, укладення договору оренди земельної ділянки є обов`язковим, оскільки, зважаючи на форму власності земельної ділянки, укладення спірного договору ґрунтується на вказівці закону (ст. 124 ЗК України, ст. 179 ГК України, ст. 1 Закону України «Про оренду землі»), який передбачає, що підставою користування земельною ділянкою із земель комунальної власності є договір оренди, який укладається з орендарем власником нежитлових приміщень, які розташовані на ній. Таким чином, позивач звернувся до суду із позовом про визнання укладеним між сторонами договору оренди земельної ділянки терміном на 5 років загальною площею 0,5242 га з кадастровим номером 4610137500:11:002:0138, яка розташована у м. Львові, вул. Брюховицька, 41 з моменту винесення судом рішення на умовах, зазначених у позовній заяві.

В судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов. Зокрема, зазначив, що проект договору оренди земельної ділянки надсилався позивачем до відповідача і відповідач підписав його та надіслав позивачу, що підтверджується листом-відповіддю позивача від 04.02.2020. Таким чином, відповідач не відмовився від укладення договору оренди землі і не ухилився від його укладення, натомість від укладення договору оренди ухиляється сам позивач.

Також, як зазначив відповідач, договір оренди землі не може бути укладений на підставі ухвали позивача №5846 від 31.10.2019, оскільки така не відповідає Порядку продажу земельних ділянок комунальної власності та нарахування орендної плати за землю у м. Львові, затвердженому ухвалою Львівської міської ради від 25.05.2017 №1995, не може бути виконана в силу визначених у ній протиправних умов. Зокрема, у вищевказаній ухвалі неправомірно визначений розмір річної орендної плати - 11% від нормативно грошової оцінки. Натомість, розмір орендної плати у вигляді 11% від нормативної грошової оцінки землі застосовується у випадку, якщо визначається орендна плата за земельні ділянки, надані для обслуговування адміністративних, офісних будівель/споруд. Водночас, земельна ділянка, яка знаходиться у користуванні відповідача, надана для обслуговування будівлі станції технічного обслуговування автомобілів. Жодних адміністративних, офісних будівель та споруд на вказаній земельній ділянці немає і ніколи не було.

Крім того, умова щодо укладення нового договору оренди у 3 місячний термін з моменту прийняття цієї ухвали не могла бути виконана з огляду на чинність попереднього договору оренди земельної ділянки від 01.03.2010, який був чинним до 26.10.2020. Також, на думку відповідача, в ухвалі №5846 від 31.10.2019 визначена неправомірна умова про те, щоб у тримісячний термін укласти договір про відшкодування недоотриманих коштів за користування ділянкою у розмірі орендної плати з 01.01.2017 до часу укладення договору оренди.

З моменту прийняття ухвали №5846 від 31.10.2019 і до моменту звернення позивача до суду з позовом про визнання договору укладеним пройшло вже близько 4 років. Таким чином, умова договору про його укладення на 5 річний термін з моменту винесення рішення буде суперечити самій ухвалі №5846 від 31.10.2019, згідно якої цей 5 річний термін продовження оренди спливає у жовтні 2024 року і його неправомірно буде застосовувати до правовідносин сторін на сьогоднішній день, шляхом визнання договору укладеним з моменту постановлення рішення суду.

Відповідач не ухиляється від оплати за користування земельною ділянкою, він вчасно та у повному обсязі вносить плату, що підтверджує добросовісність його дій та відсутність зловживань.

Відповідач додатково зазначив, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання договору оренди укладеним з пропуском позовної давності, а тому суд повинен застосувати наслідки пропуску позовної давності.

У процесі розгляду справи суд встановив наступне.

Згідно з інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка на вул. Брюховицька 41 у м. Львові загальною площею 0,5242 га, кадастровий номер 4610137500:11:002:0138, перебуває у комунальній власності Львівської міської ради.

Відповідно до ухвали Львівської міської ради від 18.06.2009 №2741 «Про користування ПП «Жером» земельною ділянкою на вул. Брюховицькій, 41», Львівська міська рада передала Приватному підприємству «Жером» земельну ділянку площею 0,5242 га на вул. Брюховицькій, 41 в оренду терміном на 10 років для обслуговування будівлі станції технічного обслуговування автомобілів за рахунок земель житлової та громадської забудови за функцією використання - землі комерції.

01.03.2010 між Львівською міською радою та Приватним підприємством «Жером» було укладено договір оренди землі Ш-1780, про що у книзі записів реєстрації договорів оренди землі вчинено запис.

Відповідно до п. 1 договору оренди землі орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться м. Львів, вул. Брюховицькій, 41 для обслуговування будівлі станції технічного обслуговування автомобілів.

В оренду надана земельна ділянка, кадастровий номер 4610137500:11:002:0138, загальною площею 0,5242 га (п. 2 договору оренди землі).

Згідно п. 8 договору оренди землі договір укладено на 10 років до 18.06.2019.

Ухвалою Львівської міської ради від 31.10.2019 № 5846 «Про продовження ПП «Жером» терміну оренди земельної ділянки на вул. Брюховицькій, 41» на підставі звернення Приватного підприємства «Жером» від 12.06.2019 ухвалено продовжити Приватному підприємству «Жером» на 5 років термін оренди земельної ділянки площею 0,5242 га (у тому числі площею 0,0240 га у межах червоних ліній з обмеженнями без права капітального будівництва та посадки багаторічних насаджень) на вул. Брюховицькій, 41 (кадастровий номер 4610137500:11:002:0138) для обслуговування будівлі станції технічного обслуговування автомобілів (код КВЦПЗ 03.15 - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови) за рахунок земель житлової та громадської забудови.

Відповідно до п. 2. вказаної ухвали зобов`язано Приватне підприємство «Жером» у тримісячний термін укласти з Львівською міською радою договір оренди землі, встановивши річну орендну плату за землю у розмірі 11 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, та зареєструвати його відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Листом від 04.02.2020 за вих. №2403-вих-7820 Управління земельних ресурсів Львівської міської ради на листи Приватного підприємства «Жером» від 15.02.2020 за вих. №2-2770/АП-ШР-24 та від 21.01.2020 за вих. №2-1226-Шр-24 повідомило, що підписані Приватним підприємством «Жером» договори оренди землі не можуть бути зареєстровані Львівською міською радою без договору про відшкодування втрат від недоотримання коштів Львівською міською радою за фактичне землекористування.

Відділом державного контролю за використанням та охороною земель у м. Львові департаменту містобудування Львівської міської ради 19.10.2022 було проведено обстеження земельної ділянки за адресою вул. Брюховицька, 41 у м. Львові та складено акт, у якому встановлено, що Приватне підприємства «Жером» фактично використовує земельну ділянку площею 0,5242 га, кадастровий номер 4610137500:11:002:0138 за адресою вул. Брюховицька, 41 для обслуговування громадського будинку, офісних приміщень за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки.

03.02.2023 Департаментом містобудування Львівської міської ради на адресу Приватного підприємства «Жером» було надіслано для підпису проект договору оренди землі, кадастровий номер 4610137500:11:002:0138, розрахунок розміру орендної плати за земельну ділянку комунальної власності, договір про відшкодування втрат від недоотримання коштів Львівською міською радою за фактичне землекористування; копію ухвали Львівської міської ради від 31.10.2019 №5846.

Як ствердив позивач, відповідач підписаного договору не повернув, зауважень щодо умов договору не висловив.

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України передбачено добросовісність як стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 розтлумачено застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), що ґрунтується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини лежить принцип добросовісності користування цивільними правами. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка особи, що не відповідає її попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Аналіз частини 2 статті 13 ЦК України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.

Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права, «injuria». Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Термін «зловживання правом» свідчить про те, що ця категорія стосується саме здійснення суб`єктивних цивільних прав, а не виконання обов`язків. Обов`язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб`єктивного цивільного права.

Заборона зловживання правом по суті випливає з якості рівнозваженості, закладеної такою засадою, як юридична рівність учасників цивільних правовідносин. Ця формула виражає втілення в цивільному праві принципів пропорційності, еквівалентності, справедливості під час реалізації суб`єктивних цивільних прав і виконання юридичних обов`язків.

Здійснення суб`єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності до принципів правомірності здійснення суб`єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. Їх сукупність є обов`язковою для застосування при здійсненні усіх без винятку суб`єктивних цивільних прав.

Дослідження питання про здійснення особою належного їй суб`єктивного матеріального права відповідно до його мети тісно пов`язане з аналізом фактичних дій суб`єкта на предмет дотримання вимоги добросовісності.

За змістом статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. Законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Якщо особа, яка має право на оскарження документа чи юридичного факту, безпосередньо висловилася або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати таке право, така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба згодом реалізувати право на оскарження суперечитиме попередній поведінці та має призводити до припинення зазначеного права (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.10.2020 у справі №450/2286/16-ц).

За змістом частини другої статті 13 Цивільного кодексу України недобросовісна поведінка однієї особи, яка полягає у вчиненні дій, що можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом. Сутність зловживання правом полягає у недобросовісному вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, зокрема, всупереч меті останнього. За змістом приписів Цивільного кодексу України поняття «добросовісність» ототожнюється з поняттям «безвинність», а «недобросовісність» - з виною. За діяння, якими завдано шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наступати відповідальність (наприклад, на підставі частини третьої статті 39 Цивільного кодексу України). Оскільки настання відповідальності, за загальним правилом, пов`язується з виною, то такі діяння є винними (висновок сформульований Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04.09.2020 у справі № 311/2145/19).

Як встановлено судом, на виконання ухвали Львівської міської ради від 31.10.2019 № 5846 «Про продовження ПП «Жером» терміну оренди земельної ділянки на вул. Брюховицькій,41» уповноважений орган позивача надсилав відповідачу проект договору оренди землі для підписання. Як вбачається із листа від 04.02.2020 за вих. №2403-вих-7820 Управління земельних ресурсів Львівської міської ради, такий договір відповідачем було підписано та повернуто позивачу. Однак, надалі такий договір оренди землі не був підписаний та не був зареєстрований Львівською міською радою з огляду на непідписання відповідачем договору про відшкодування втрат від недоотримання коштів Львівською міською радою за фактичне землекористування. Вказані обставини були підтверджені і представником позивача в судових засіданнях у даній справі.

Натомість, 03.02.2023 уповноваженим органом позивача було повторно надіслано відповідачу для підписання проекти договору оренди землі та договору про відшкодування втрат від недоотриманих коштів за фактичне землекористування, які відповідачем не було підписано. Наведене стало підставою для звернення позивача із позовом, який є предметом розгляду у даній справі. Водночас, всупереч своїй попередній поведінці, яка і підтверджує недобросовісність його дій, позивач подав даний позов без заявлення додаткової вимоги про визнання укладеним договору про відшкодування втрат від недоотримання коштів за фактичне землекористування, а також не подав окремого позову із такою вимогою.

Слід також зазначити, що чинне законодавство не передбачає неможливості підписання договору оренди землі в силу неукладення інших, пов`язаних з цим договорів. Водночас, позивач не був позбавлений можливості, у разі непідписання відповідачем договору про відшкодування втрат від недоотримання коштів за фактичне землекористування, передати такий спір на вирішення суду.

Таким чином, недотримання позивачем вимог щодо укладення договору не повинно зумовлювати настання негативних наслідків для відповідача, який жодних неправомірних дій не вчинив, зокрема не може мати наслідком спонукання відповідача до виконання ним обов`язку, який раніше було виконано.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані та безпідставні, а тому в позові слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оскільки спір виник з вини позивача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти на позивача.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

В судовому засіданні 02.09.2024 оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено та підписано 12.09.2024.

Суддя Мазовіта А.Б.