Постанова

від 20.11.2024 по справі 914/2547/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" листопада 2024 р. Справа №914/2547/23

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіО.С. Скрипчук

суддівН.М. КравчукО.І. Матущака,

секретар судового засідання В.Б. Лагутін,

розглянувши апеляційну скаргу Львівської міської ради б/н від 23.09.2024 (вх. № 01-05/2659/24 від 23.09.2024)

на рішення Господарського суду Львівської області від 02.09.2024 (повний текст рішення складено 12.09.2024, м. Львів, суддя А.Б. Мазовіта)

у справі № 914/2547/23

за позовом Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача Приватного підприємства «Жером», м. Львів

про визнання договору укладеними.

за участю представників:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: І.В. Левицький.

ВСТАНОВИВ:

Львівська міська рада звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного підприємства «Жером» про визнання договору укладеними.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що у комунальній власності позивача перебуває земельна ділянка за адресою вул. Брюховицька, 41 у м. Львові загальною площею 0,5242 га, кадастровий номер 4610137500:11:002:0138. Відповідно до ухвали Львівської міської ради від 18.06.2009 №2741 позивач передав вищевказану земельну ділянку в оренду на 10 років. 01.03.2010 між сторонами було укладено договір оренди землі №Ш-1780 строком до 18.06.2019. Ухвалою від 31.10.2019 №5846 термін оренди земельної ділянки було продовжено на 5 років. Однак, вимоги ухвали не виконано, договір оренди земельної ділянки не укладено. Позивач відповідно до вимог ст. 641 ЦК України надіслав на адресу відповідача проект договору оренди земельної ділянки, який містить усі істотні умови, передбачені ст. 15 Закону України «Про оренду землі». Проте, позивачу підписані примірники вказаних договорів не поверталися, як і не надходили зауваження відповідача щодо умов договору.

Як зазначив позивач, укладення договору оренди земельної ділянки є обов`язковим, оскільки, зважаючи на форму власності земельної ділянки, укладення спірного договору ґрунтується на вказівці закону (ст. 124 ЗК України, ст. 179 ГК України, ст. 1 Закону України «Про оренду землі»), який передбачає, що підставою користування земельною ділянкою із земель комунальної власності є договір оренди, який укладається з орендарем власником нежитлових приміщень, які розташовані на ній. Таким чином, позивач звернувся до суду із позовом про визнання укладеним між сторонами договору оренди земельної ділянки терміном на 5 років загальною площею 0,5242 га з кадастровим номером 4610137500:11:002:0138, яка розташована у м. Львові, вул. Брюховицька, 41 з моменту винесення судом рішення на умовах, зазначених у позовній заяві.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 02.09.2024 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Судом першої інстанції встановлено,що на виконання ухвали Львівської міської ради від 31.10.2019 № 5846 «Про продовження ПП «Жером» терміну оренди земельної ділянки на вул. Брюховицькій,41» уповноважений орган позивача надсилав відповідачу проект договору оренди землі для підписання. Як вбачається із листа від 04.02.2020 за вих. №2403-вих-7820 Управління земельних ресурсів Львівської міської ради, такий договір відповідачем було підписано та повернуто позивачу. Однак, надалі такий договір оренди землі не був підписаний та не був зареєстрований Львівською міською радою з огляду на непідписання відповідачем договору про відшкодування втрат від недоотримання коштів Львівською міською радою за фактичне землекористування. Вказані обставини були підтверджені і представником позивача в судових засіданнях у даній справі.

Місцевий суд вказав, що 03.02.2023 уповноваженим органом позивача було повторно надіслано відповідачу для підписання проекти договору оренди землі та договору про відшкодування втрат від недоотриманих коштів за фактичне землекористування, які відповідачем не було підписано. Наведене стало підставою для звернення позивача із позовом, який є предметом розгляду у даній справі. Водночас, всупереч своїй попередній поведінці, яка і підтверджує недобросовісність його дій, позивач подав даний позов без заявлення додаткової вимоги про визнання укладеним договору про відшкодування втрат від недоотримання коштів за фактичне землекористування, а також не подав окремого позову із такою вимогою.

Суд також зазначив, що чинне законодавство не передбачає неможливості підписання договору оренди землі в силу неукладення інших, пов`язаних з цим договорів. Водночас, позивач не був позбавлений можливості, у разі непідписання відповідачем договору про відшкодування втрат від недоотримання коштів за фактичне землекористування, передати такий спір на вирішення суду.

Таким чином, на переконання місцевого суду, недотримання позивачем вимог щодо укладення договору не повинно зумовлювати настання негативних наслідків для відповідача, який жодних неправомірних дій не вчинив, зокрема не може мати наслідком спонукання відповідача до виконання ним обов`язку, який раніше було виконано.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані та безпідставні, а тому в позові слід відмовити.

Не погодившись з даним рішенням суду Львівська міська рада звернулась до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н від 23.09.2024 (вх. № 01-05/2659/24 від 23.09.2024), у якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 02.09.2024 у справі № 914/2547/23 та прийняти нове рішення яким задоволити позовні вимоги повністю.

Апелянт не погоджується з висновками суду про те, що проект договору оренди землі не був підписаний та не був зареєстрований Львівською міською радою з огляду на непідписання відповідачем договору про відшкодування втрат від недоотримання коштів Львівською міською радою за фактичне землекористування.

На переконання скаржника, судом не взято до уваги аргументацію позивача, а саме, те що після скерування пропозиції підписання договору у 2020 році Львівська міська рада звернулася до суду із позовом про стягнення безпідставно збережених коштів за користування Приватного підприємства «Жером» земельною ділянкою по вул. Брюховицька, 41 у м. Львові 12.06.2023 рішенням Господарського суду Львівської області по справі № 914/695/23 позов задоволено. Постановою Західного апеляційного господарського суду залишено рішення без змін. А тому відпала підстава підписання договору про відшкодування коштів і Львівська міська рада повторно звернулася із пропозицією укладення договору оренди 03.02.2023 року.

Разом з тим, апелянт зазначає, що судом у рішенні не надано оцінки аргументу позивача щодо сплати орендної плати, яка має справлятись виключно на підставі договору оренди, який не укладено, і відповідачем проводиться сплата за користування землею яка є значно нижчою, ніж передбачено проектом договору.

Відтак, внаслідок неотримання коштів місцевим бюджетом за використання земельної ділянки у розмірі орендної плати порушуються інтереси територіальної громади м. Львова.

Скаржник вказує, що ПП «Жером» у порушення вимог законодавства з моменту прийняття вищезазначеного рішення органом місцевого самоврядування по дату звернення Львівською міською радою з відповідним позовом ухиляються від укладення договору оренди земельної ділянки.

У судове засідання 20.11.2024 представник позивача явки уповноваженого представника не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про час та дату судового засідання.

У судове засідання 20.11.2024 з`явився представник відповідача, надав пояснення, проти доводів апеляційної скарги заперечив.

Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Згідно з інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка на АДРЕСА_1 загальною площею 0,5242 га, кадастровий номер 4610137500:11:002:0138, перебуває у комунальній власності Львівської міської ради.

Відповідно до ухвали Львівської міської ради від 18.06.2009 №2741 «Про користування ПП «Жером» земельною ділянкою на вул. Брюховицькій, 41», Львівська міська рада передала Приватному підприємству «Жером» земельну ділянку площею 0,5242 га на вул. Брюховицькій, 41 в оренду терміном на 10 років для обслуговування будівлі станції технічного обслуговування автомобілів за рахунок земель житлової та громадської забудови за функцією використання - землі комерції.

01.03.2010 між Львівською міською радою та Приватним підприємством «Жером» було укладено договір оренди землі Ш-1780, про що у книзі записів реєстрації договорів оренди землі вчинено запис.

Відповідно до п. 1 договору оренди землі орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться м. Львів, вул. Брюховицькій, 41 для обслуговування будівлі станції технічного обслуговування автомобілів.

В оренду надана земельна ділянка, кадастровий номер 4610137500:11:002:0138, загальною площею 0,5242 га (п. 2 договору оренди землі).

Згідно п. 8 договору оренди землі договір укладено на 10 років до 18.06.2019.

Ухвалою Львівської міської ради від 31.10.2019 № 5846 «Про продовження ПП «Жером» терміну оренди земельної ділянки на вул. Брюховицькій, 41» на підставі звернення Приватного підприємства «Жером» від 12.06.2019 ухвалено продовжити Приватному підприємству «Жером» на 5 років термін оренди земельної ділянки площею 0,5242 га (у тому числі площею 0,0240 га у межах червоних ліній з обмеженнями без права капітального будівництва та посадки багаторічних насаджень) на вул. Брюховицькій, 41 (кадастровий номер 4610137500:11:002:0138) для обслуговування будівлі станції технічного обслуговування автомобілів (код КВЦПЗ 03.15 - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови) за рахунок земель житлової та громадської забудови.

Відповідно до п. 2. вказаної ухвали зобов`язано Приватне підприємство «Жером» у тримісячний термін укласти з Львівською міською радою договір оренди землі, встановивши річну орендну плату за землю у розмірі 11 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, та зареєструвати його відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Листом від 04.02.2020 за вих. №2403-вих-7820 Управління земельних ресурсів Львівської міської ради на листи Приватного підприємства «Жером» від 15.02.2020 за вих. №2-2770/АП-ШР-24 та від 21.01.2020 за вих. №2-1226-Шр-24 повідомило, що підписані Приватним підприємством «Жером» договори оренди землі не можуть бути зареєстровані Львівською міською радою без договору про відшкодування втрат від недоотримання коштів Львівською міською радою за фактичне землекористування.

Відділом державного контролю за використанням та охороною земель у м. Львові департаменту містобудування Львівської міської ради 19.10.2022 було проведено обстеження земельної ділянки за адресою вул. Брюховицька, 41 у м. Львові та складено акт, у якому встановлено, що Приватне підприємства «Жером» фактично використовує земельну ділянку площею 0,5242 га, кадастровий номер 4610137500:11:002:0138 за адресою вул. Брюховицька, 41 для обслуговування громадського будинку, офісних приміщень за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки.

03.02.2023 Департаментом містобудування Львівської міської ради на адресу Приватного підприємства «Жером» було надіслано для підпису проект договору оренди землі, кадастровий номер 4610137500:11:002:0138, розрахунок розміру орендної плати за земельну ділянку комунальної власності, договір про відшкодування втрат від недоотримання коштів Львівською міською радою за фактичне землекористування; копію ухвали Львівської міської ради від 31.10.2019 №5846.

Як ствердив позивач, відповідач підписаного договору не повернув, зауважень щодо умов договору не висловив.

При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного.

Пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України передбачено добросовісність як стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 розтлумачено застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), що ґрунтується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини лежить принцип добросовісності користування цивільними правами. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка особи, що не відповідає її попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Аналіз частини 2 статті 13 ЦК України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.

Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права, «injuria». Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Термін «зловживання правом» свідчить про те, що ця категорія стосується саме здійснення суб`єктивних цивільних прав, а не виконання обов`язків. Обов`язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб`єктивного цивільного права.

Заборона зловживання правом по суті випливає з якості рівнозваженості, закладеної такою засадою, як юридична рівність учасників цивільних правовідносин. Ця формула виражає втілення в цивільному праві принципів пропорційності, еквівалентності, справедливості під час реалізації суб`єктивних цивільних прав і виконання юридичних обов`язків.

Здійснення суб`єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності до принципів правомірності здійснення суб`єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. Їх сукупність є обов`язковою для застосування при здійсненні усіх без винятку суб`єктивних цивільних прав.

Дослідження питання про здійснення особою належного їй суб`єктивного матеріального права відповідно до його мети тісно пов`язане з аналізом фактичних дій суб`єкта на предмет дотримання вимоги добросовісності.

За змістом статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. Законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Якщо особа, яка має право на оскарження документа чи юридичного факту, безпосередньо висловилася або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати таке право, така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба згодом реалізувати право на оскарження суперечитиме попередній поведінці та має призводити до припинення зазначеного права (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.10.2020 у справі №450/2286/16-ц).

За змістом частини другої статті 13 Цивільного кодексу України недобросовісна поведінка однієї особи, яка полягає у вчиненні дій, що можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом. Сутність зловживання правом полягає у недобросовісному вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, зокрема, всупереч меті останнього. За змістом приписів Цивільного кодексу України поняття «добросовісність» ототожнюється з поняттям «безвинність», а «недобросовісність» - з виною. За діяння, якими завдано шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наступати відповідальність (наприклад, на підставі частини третьої статті 39 Цивільного кодексу України). Оскільки настання відповідальності, за загальним правилом, пов`язується з виною, то такі діяння є винними (висновок сформульований Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04.09.2020 у справі № 311/2145/19).

Як встановлено судом, на виконання ухвали Львівської міської ради від 31.10.2019 № 5846 «Про продовження ПП «Жером» терміну оренди земельної ділянки на вул. Брюховицькій,41» уповноважений орган позивача надсилав відповідачу проект договору оренди землі для підписання. Як вбачається із листа від 04.02.2020 за вих. №2403-вих-7820 Управління земельних ресурсів Львівської міської ради, такий договір відповідачем було підписано та повернуто позивачу. Однак, надалі такий договір оренди землі не був підписаний та не був зареєстрований Львівською міською радою з огляду на непідписання відповідачем договору про відшкодування втрат від недоотримання коштів Львівською міською радою за фактичне землекористування. Вказані обставини були підтверджені і представником позивача в судових засіданнях у даній справі.

03.02.2023 уповноваженим органом позивача було повторно надіслано відповідачу для підписання проекти договору оренди землі та договору про відшкодування втрат від недоотриманих коштів за фактичне землекористування, які відповідачем не було підписано.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що чинне законодавство не передбачає неможливості підписання договору оренди землі в силу неукладення інших, пов`язаних з цим договорів. Водночас, позивач не був позбавлений можливості, у разі непідписання відповідачем договору про відшкодування втрат від недоотримання коштів за фактичне землекористування, передати такий спір на вирішення суду.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 67 постанови від 26.05.2020 року (справа №908/299/18) визначила умову за якою строна договору може звернутись до суду з позовом про «визнання договору укладеним», і це може відбутись коли сторона «відмовляється або ухиляється від укладення договору оренди землі». У даній справі встановлено, сам позивач відмовлявся від укладення договору оренди землі, який передав на розгляд суду і сам позивач ухилявся від його підписання та реєстрації, що підтверджується листом-відповіддю позивача від 04.02.2020 року.

Таким чином, недотримання позивачем вимог щодо укладення договору не повинно зумовлювати настання негативних наслідків для відповідача, який жодних неправомірних дій не вчинив, зокрема не може мати наслідком спонукання відповідача до виконання ним обов`язку, який раніше було виконано.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що ухвалою Львівської міської ради від 31.10.2019 № 5846 «Про продовження ПП «Жером» терміну оренди земельної ділянки на вул. Брюховицькій, 41» на підставі звернення Приватного підприємства «Жером» від 12.06.2019 ухвалено продовжити Приватному підприємству «Жером» на 5 років термін оренди земельної ділянки площею 0,5242 га. Виходячи зі змісту вказаної ухвали слід вважати, що термін дії договору оренди до 31.10.2019.

Львівська міська рада звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом про визнання договору укладеним 22.08.2023, тобто через 4 роки після прийняття вищевказаної ухвали.

Львівська міська рада просить суд визнати договір оренди укладеним з дати постановлення рішення суду, тобто з 2024 до 2029 року, про що немає рішення (згоди) органу місцевого самоврядування. Термін дії ухвали ЛМР №5846 від 31.10.2019 завершився, нової ухвали на продовження строку оренди з 2024 до 2029 року міська рада не приймала.

Згідно ст. 15 ЗУ «Про оренду землі», строк дії договору оренди є істотною умовою договору оренди землі. Згідно пунтку 6.6. ухвали Львівської міської ради № 1995 від 25.05.2017 термін оренди земельної ділянки починається з часу прийняття ухвали про надання в оренду земельної ділянки.

Згідно ч. 2 ст.16 ЗУ «Про оренду землі», укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами земельних торгів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 у справі № 32/563 (провадження № 12-172г18) зазначила, що відсутність рішення ради про передачу в оренду земельної ділянки, тобто волевиявлення орендодавця на виникнення орендних земельних правовідносин, виключає можливість передачі цієї земельної ділянки в користування (оренду) шляхом укладення відповідного договору оренди. Аналогічний правовий висновок щодо застосування приписів статті 116 і частини першої статті 124 Земельного кодексу України при вирішенні спору про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки комунальної власності викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду України від 17.01.2011 у справі № 35/390 (провадження № 3-66г10).

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги необґрунтовані та безпідставні, а тому в позові слід відмовити.

Підсумовуючи все вищевказане, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Ці доводи не спростовують фактів, покладених в основу рішення Господарського суду Львівської області від 02.09.2024 у справі №914/2547/23.

За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

З огляду на вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Львівської міської ради б/н від 23.09.2024 (вх. № 01-05/2659/24 від 23.09.2024) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 02.09.2024 у справі № 914/2547/23 залишити без змін.

3. Судовий збір сплачений за апеляційну скаргу покласти на апелянта.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Повний текст постанови виготовлено 02.12.2024.

Головуючий суддя О.С. Скрипчук

СуддяН.М. Кравчук

Суддя О.І. Матущак