Ухвала

від 10.09.2024 по справі 922/3929/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

10 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/3929/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Прокопенко О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Котлотурбопром"

на рішення Господарського суду Харківської області від 22.01.2024 (суддя Усата В. В.)

і постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.03.2024 (головуючий суддя Попков Д. О., судді Стойка О. В., Медуниця О. Є.)

у справі № 922/3929/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмонтажізоляція"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Котлотурбопром"

про стягнення коштів,

(представники сторін у судове засіданні не з`явилися)

ВСТАНОВИВ:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Будмонтажізоляція" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Котлотурбопром" (далі - відповідач, скаржник) з вимогами про стягнення основного боргу в сумі 5 171 225,45 грн з ПДВ, 194 239,71 грн 3 % річних та 1 003 399,05 грн інфляційних втрат.

2. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов`язань за договором № 27/11 від 27.11.2020 в частині повної оплати за виконані позивачем роботи.

3. Рішенням Господарського суду Харківської області від 22.01.2024 у справі № 922/3929/23 позов задоволено у повному обсязі.

4. Рішення суду обґрунтоване тим, що підрядник (відповідач) відповідає перед субпідрядником (позивачем) за виконання замовником своїх обов`язків за договором підряду, приймаючи до уваги виконання позивачем робіт за договором № 27/11 від 27.11.2020 в повному обсязі та підписання між сторонами актів прийому-передачі на всю суму договору, місцевий суд вважає, що у відповідача після підписання завершального акта прийому-передачі виник обов`язок щодо розрахунку з позивачем на всю суму вартості робіт, отже останній мав провести повний розрахунок за виконані та прийняті роботи протягом 30-ти днів, як це передбачено пунктом 4.1.4. договору.

5. Місцевим господарським судом було перевірено правильність нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, визнано позовні вимоги у цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

6. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.03.2024 у справі №922/3929/23 рішення Господарського суду Харківської області від 22.01.2024 скасовано в частині стягнення 3% річних у розмірі 10 708,72 грн та інфляційних втрат у розмірі 91 489,57 грн та прийнято в цій частині нове рішення про відмову у задоволені таких вимог. В іншій частині рішення залишено без змін.

7. Відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить рушення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

8. Скаржник в якості підстав касаційного оскарження судових рішень посилається на пункти 1, 2 частини другої статті 287 ГПК України, вказуючи на неврахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у перелічених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, та необхідність відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 904/6023/19 щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

9. Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій нівелювали положення укладеного між сторонами договору та задовольнили вимоги позивача, порушивши баланс інтересів та майнових прав відповідача.

10. За доводами скаржника, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21.01.2021 у справі № 755/6962/19 з приводу застосування статті 525 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а саме, що зобов`язання має виконуватись відповідно до умов договору, сторона повинна дотримуватись умов договору за будь-яких обставин, навіть якщо вона не розуміє їх зміст.

11. Скаржник наголошує, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню принцип "pacta sunt servanda" - "договорів необхідно дотримуватись", закріплений у статті 629 ЦК України, що відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 2-1283/11, Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17.

12. Скаржник звертає увагу, що на час скерування претензії позивач розумів, що не виконав передбачені договором зобов`язання, зокрема в частині реєстрації податкових накладних, надання повного пакету документів для оплати, а також не ініціював підписання завершального акта, як того вимагає пункт 5.2.2 договору. Позивач не надав судам жодних доказів, що він у договірному порядку скерував скаржнику пакет документів для отримання оплати, як це визначено додатком № 3 до договору. Навпроти суди встановили той факт, що податкові накладні були зареєстровані позивачем лише під час розгляду справи, а акт попереднього приймання та введення об`єкта в експлуатацію взагалі не був підписаний.

13. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно ототожнив притримання грошових коштів та необхідність застосування статті 595 ЦК України із відкладальними умовами для оплати, передбаченими положеннями укладеного між сторонами у справі договору, а саме відсиланням до моменту оплати із настанням певної події - отримання належного та повного пакету документів, реєстрації ПДВ у реєстрі, отримання від позивача усієї технічної документації та перевірки якості виконаних робіт та поставленого матеріалу, проведення попередніх випробувань, на підставі чого у подальшому між позивачем та відповідачем повинен бути підписаний акт попереднього приймання та введення об`єкта в експлуатацію.

14. При цьому скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 03.10.2018 у справі Nє 910/8875/17, з якої вбачається, що господарюючий суб`єкт не може бути примушений до виконання господарського зобов`язання, якщо обов`язок з такого виконання у цього суб`єкта ще не виник. Пеня за невиконання грошового зобов`язання до виникнення обов`язку з його виконання також не може нараховуватись. Не застосовуються в цьому випадку і заходи фінансової відповідальності, передбачені статтею 625 ЦК України. Верховний Суд констатував, що притримання оплати може відбуватися тоді, коли у покупця виник обов`язок зі здійснення такої оплати, однак він правомірно і свідомо утримується від виконання цього обов`язку з метою примушення контрагента до належного виконання господарського зобов`язання.

15. За доводами скаржника, суди попередніх інстанцій безпідставно застосували норми права, зокрема статі 625 та 595 ЦК України, без урахуванням правових висновків Верховного Суду та дійсних обставин справи, вказавши, що несвоєчасна оплата коштів на користь позивача була протиправна, а притримання грошових коштів неправомірне, а тому мають бути стягнені 3 % річних та інфляційні втрати на користь позивача. Таким чином суди не встановили належним чином момент виникнення фінансового зобов`язання у відповідача відповідно до положень договору, безпідставно визначивши, що сам відповідач мав роз`яснювати позивачу, які йому необхідно вчинити дії для дотримання умов оплати та звертатись в іншому випадку із зустрічними претензіями до позивача.

16. Крім того, скаржник вважає, що наявна необхідність для відступу від правових висновків, зроблених у постанові Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 904/6023/19, та застосованих апеляційним судом при прийнятті оскаржуваної постанови, з метою їх конкретизації в світлі спірних правовідносин, зокрема, за підрядними чи іншими договорами, за якими відкладальні умови з посиланням на подію з надання зареєстрованих податкових накладних визначені як істотні для отримання оплати, в тому числі щодо обов`язкової реєстрації ПДВ як складової вартості за поставлений товар чи виконану роботу, тобто якщо такі умови визначені у договорі як порядок здійснення господарської діяльності та виконання господарського зобов`язання, який не суперечать положенням законодавства.

17. Позивач, у строк, встановлений Судом, подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги. Аргументи відзиву переважно дублюють мотиви, якими керувалися суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи судові рішення в цій справі.

18. Відповідно до частини другої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

19. Частиною третьою статті 303 ГПК України передбачено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати може бути вирішене до прийняття постанови судом касаційної інстанції.

20. Згідно із частиною четвертою статті 303 ГПК України про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій-четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.

21. Дослідивши матеріали справи та зміст оскаржуваних у справі судових рішень, а також доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про необхідність передачі цієї справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на підставі частини другої статті 302 ГПК України з огляду на таке.

22. Звертаючись до суду із позовом у цій справі позивач зазначив про те, що відповідачем не виконано зобов`язання за договором № 27/11 від 27.11.2020 в частині повної оплати за виконані позивачем роботи, у зв`язку із чим останній просив стягнути із відповідача на свою користь основну суму заборгованості у сумі 5 171 225,45 грн, а також 3% річних у сумі 194 239,71 грн та інфляційні втрати у сумі 1 003 399,05 грн.

23. При цьому, заперечуючи проти позову, відповідач вказав, що позивач не виконав свій обов`язок за договором із надання відповідачу зареєстрованих у встановленому законодавством порядку та строки податкових накладних за актом № 5 на суму 6 526 180,55 грн з ПДВ та актом № 6 на суму 394 426, 94 грн, а також не надав відповідних рахунків, що є умовою для оплати виконаних робіт згідно з додатком № 3 до договору. У зв`язку із чим, на думку відповідача, обов`язок із сплати основної суми заборгованості у нього не настав на момент пред`явлення позову, а тому позовні вимоги є передчасними.

24. Так, суди попередніх інстанцій встановили, що строк оплати 90 % вартості виконаних будівельно-монтажних робіт здійснюється в строк 45 календарних днів після підписання акта виконання робіт та / або послуг та / або устаткування за наступних умов, зокрема, отримання підрядником від субпідрядника податкової накладної, складеної в електронній формі з дотриманням умов реєстрації електронного цифрового підпису уповноваженої особи субпідрядника у порядку, встановленому законодавством, зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних з урахуванням строків реєстрації податкової накладної згідно із законодавством України. Оплата 10 % від вартості устаткування та будівельно-монтажних робіт протягом 45 календарних днів з моменту підписання сторонами акта попереднього приймання та введення в експлуатацію об`єкту в цілому здійснюється за наступних умов, зокрема, отримання підрядником від субпідрядника податкової накладної, складеної в електронній формі з дотриманням умов реєстрації електронного цифрового підпису уповноваженої особи субпідрядника у порядку, встановленому законодавством, зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних з урахуванням строків реєстрації податкової накладної згідно із законодавством України.

25. Також додатком № 3 до договору (умови оплати) сторони передбачили, що у випадку прострочення оплати з причини не надання субпідрядником податкової накладної або в разі порушення ним порядку заповнення і порядку реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, підрядник звільняється від відповідальності за прострочення платежу.

26. Судами встановлено, що позивачем з урахуванням умов договору на реєстрацію подано податкову накладну № 52 від 16.02.2022 на суму 6 526 180,55 грн та податкову накладну № 92 від 10.03.2022 на суму 394 426,94 грн, проте така реєстрація в Єдиному реєстрі податкових накладних була зупинена. Вказані податкові накладні зареєстровано 09.10.2023 в реєстрі за № 9313780815 та за № 9313780848.

27. При цьому, задовольняючи позовні вимоги, зокрема в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, суди дійшли висновку, що невиконання або неналежне виконання таких умов договору як здійснення реєстрації податкової накладної не є правопорушенням у сфері господарювання. Суди посилались на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 904/6023/19 (904/4903/22), від 07.02.2019 у справі № 913/272/18, а також у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі № 917/877/17).

28. Верховний Суд зауважує, що, ураховуючи предмет і підстави позову у цій справі (зокрема в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат), визначальним і ключовим для правильного вирішення спору у цих спірних правовідносинах є встановлення обставин щодо наявності / відсутності у відповідача обов`язку щодо оплати виконаних позивачем робіт до моменту отримання зареєстрованих в реєстрі податкових накладних у тому випадку, якщо договором передбачено умову здійснення такої оплати - отримання відповідачем зареєстрованих позивачем податкових накладних, а відтак і стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних та інфляційних втрат за період до реєстрації таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.

29. Так, у справі № 904/6023/19 (904/4903/22) розглядався спір за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікопольський завод сталевих труб "Ютіст" в особі ліквідатора до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр метал груп" про визнання договору оренди розірваним та виселення відповідача з нежитлових приміщень, переданих у оренду позивачем відповідно до договору оренди. Позов був обґрунтований невиконанням відповідачем як орендарем зобов`язань щодо оплати орендної плати за користування об`єктом оренди протягом більш як трьох місяців підряд, що в силу статті 782 Цивільного кодексу України є підставою для розірвання договору оренди.

30. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 01.05.2023 у справі № 904/6023/19 (904/4903/22), залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 27.07.2023, позов задоволено.

31. При цьому суди попередніх інстанцій у цій справі встановили, що додатковою угодою від 11.05.2022 № 1 до договору оренди пункт 4.3 цього договору сторони виклали у такій редакції: "Для сплати орендної плати орендодавець надає орендарю наступні документи, оформлені державною мовою у відповідності до вимог чинного законодавства України та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, а саме: рахунок, за курсом Національного банку України на день оформлення; податкову накладну в електронній формі (через форму електронного документообігу М.Е.Dос, OPZ тощо) з дотриманням умови щодо реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. Орендар сплачує орендну плату протягом трьох робочих днів після отримання рахунку та податкової накладної в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних".

32. Відхиляючи доводи відповідача щодо неможливості здійснення ним сплати орендних платежів через, зокрема, непроведення позивачем реєстрації податкових накладних, суди керувались тим, що, виходячи з положень статей 173, 174 ГК України, нездійснення реєстрації податкової накладної, розрахунку коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних протягом передбаченого законодавством строку не є порушенням з боку відповідача правил здійснення господарської діяльності - невиконанням господарського зобов`язання, оскільки обов`язок зі складання та реєстрації податкових декларацій виникає у відповідача саме на підставі податкового законодавства. Водночас зазначення сторонами у договорі про обов`язок відповідача здійснити реєстрацію податкової накладної, розрахунку коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних протягом передбаченого законодавством строку не має наслідком зміну характеру відповідних правовідносин з податкових на господарські. Таким чином, невиконання або неналежне виконання таких умов договору (здійснення реєстрації податкової накладної тощо) не є правопорушенням у сфері господарювання.

33. Верховний Суд залишив рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.05.2023 у справі № 904/6023/19 (904/4903/22) та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.07.2023 без змін.

34. Правовідносини у справі № 904/6023/19 (904/4903/22) є подібними із правовідносинами у справі № 922/3929/23, що розглядається.

35. Заразом у справі № 917/877/17 розглядався спір між Публічним акціонерним товариством "Полтаваобленерго" та Комунальним підприємством "Благоустрій Кременчука" щодо стягнення 1 541 930,45 грн збитків, завданих внаслідок порушення відповідачем зобов`язання щодо надання позивачу податкових накладних за договором від 01.03.2001 № 291 на послуги з оренди майна. Позов було обґрунтовано тим, що всупереч вимозі позивача відповідач, порушуючи статтю 201 Податкового кодексу України, не оформив податкові накладні та не зареєстрував їх в Єдиному реєстрі податкових накладних, у такий спосіб позбавивши позивача права на віднесення сплаченого податку на додану вартість до складу податкового кредиту у сумі 1 541 930,45 грн. Протиправний характер поведінки відповідача полягав у порушенні ним податкового законодавства в частині обов`язку надати податкові накладні у зв`язку з наданням послуг з оренди майна за договором оренди та зареєструвати їх в Єдиному реєстрі податкових накладних. Збитками була сума податкового кредиту у розмірі податку на додану вартість, сплаченого позивачем при одержанні послуг з оренди майна відповідно до договору та не отриманого позивачем внаслідок протиправної поведінки (бездіяльності) відповідача.

36. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 30.11.2017, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.04.2018, у задоволенні позову відмовлено повністю.

37. Апеляційний суд виходив, зокрема, з того, що відшкодування податку на додану вартість здійснюється державою в податкових правовідносинах між позивачем і державою, а об`єкт дослідження зводиться до з`ясування дотримання відповідачем вимог податкового законодавства щодо належного (своєчасного) оформлення податкових накладних, їх офіційної реєстрації та наявності чи відсутності у позивача можливості відшкодувати податковий кредит, тобто дослідження не перебуває у площині цивільно-правових (господарсько-правових) відносин. Відповідно до абзацу 15 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України порушення відповідачем порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних не позбавляє позивача права на включення спірної суми до податкового кредиту, а обумовлює її нарахування необхідністю подання разом із податковою декларацією за звітний податковий період заяви зі скаргою на відповідача з доданням певного пакета документів. Отже, суд визнав обґрунтованим висновок про відсутність причинного зв`язку між неотриманою позивачем сумою податкового кредиту та діями відповідача, оскільки позивачем не надано доказів щодо використання ним усіх передбачених податковим законодавством засобів для реалізації свого права на віднесення сум податку до податкового кредиту.

38. Натомість Верховний Суд скасував рішення Господарського суду Полтавської області від 30.11.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.04.2018 у справі № 917/877/17 та прийняв нове рішення, яким позов задовольнив.

39. Верховний Суд керувався тим, що відповідач з порушенням вимог пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України не зареєстрував податкові накладні, у зв`язку з чим позивач був позбавлений права включити суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 1 541 930,45 грн. З огляду на викладене у цьому випадку є прямий причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов`язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту позивача, а також, відповідно, зменшення податкового зобов`язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи. Отже, наявні усі елементи складу господарського правопорушення.

40. Верховний Суд відхилив висновок місцевого господарського суду про відсутність вини відповідача у завданні збитків позивачеві у сумі 1 541 930,45 грн, який аргументований непідписанням позивачем надісланих на його адресу відповідачем актів здачі-прийняття робіт (надання послуг). Наведена обставина не спростувала встановленого судами факту надання послуг з оренди та не була перешкодою для здійснення сторонами розрахунків за договором оренди та, відповідно, для виникнення у відповідача податкового зобов`язання з податку на додану вартість за операціями з поставки послуг з оренди у розумінні податкового законодавства та виконання обов`язку зі складення згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкової накладної та її реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Судами було встановлено, що послуги за договором оренди було надано у липні-листопаді 2015 року та оплачено позивачем у квітні 2016 року. Водночас судами не встановлено, що договір оренди покладав на позивача обов`язок складати або підписувати акти приймання-передачі послуг з оренди за місяць, в якому використовувалось орендоване майно, а також інших обставин, які б свідчили, що податкові накладні не були зареєстровані не з вини відповідача.

41. Відтак спірні правовідносини у справі № 917/877/17 стосувались стягнення збитків, заподіяних позивачу у зв`язку із порушенням відповідачем податкового законодавства, а саме нереєстрацією податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних. Натомість у справі, що розглядається, спірні правовідносини стосуються невиконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору в частині надання позивачу зареєстрованих в реєстрі податкових накладних, реєстрація (надання) яких пов`язується з настанням умов для оплати наданих послуг.

42. Отже, правовідносини у справі № 917/877/17 не є подібними із правовідносинами у справі, що розглядається, тому посилання суду першої інстанції на висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 03.08.2018 у справі № 917/877/17, є хибними.

43. Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.08.2018 у справі № 917/877/17 не викладала висновок щодо віднесення нездійснення реєстрації податкової накладної до порушення податкових правовідносин, а не до правопорушення у сфері господарювання (навіть якщо така реєстрація є умовою оплати наданих послуг, передбаченою укладеним між сторонами договором). Навпаки об`єднана палата скасувала постанову апеляційного суду, який дійшов висновку, що відшкодування податку на додану вартість здійснюється державою в податкових правовідносинах між позивачем і державою, а об`єкт дослідження зводиться до з`ясування дотримання відповідачем вимог податкового законодавства щодо належного (своєчасного) оформлення податкових накладних, їх офіційної реєстрації та наявності чи відсутності у позивача можливості відшкодувати податковий кредит, тобто дослідження не перебуває у площині цивільно-правових (господарсько-правових) відносин.

44. Також нерелевантним є посилання суду попередньої інстанції у справі, що розглядається, на постанову Верховного Суду від 07.02.2019 у справі № 913/272/18, в якій розглядався спір про стягнення штрафу у сумі 1 750 862,54 грн за порушення умов договору поставки від 10.07.2017 № 1083 в частині своєчасної реєстрації податкової накладної на товар у Єдиному реєстрі податкових накладних та збитків у сумі 29 999,22 грн

45. Так, рішенням Господарського суду Луганської області від 09.08.2018, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 13.11.2018, у задоволенні позову було відмовлено. Рішення обґрунтовано тим, що характер санкції, передбаченої пунктом 6.5 договору, не пов`язаний із забезпеченням належного виконання зобов`язань, що виникають з поставки, тому підстав для задоволення позову в частині стягнення штрафу в сумі 1 750 862,54 грн не було. З огляду на відсутність вини відповідача у недоотриманні податку позивачем в очікуваний час (до 19.09.2017) в позові про стягнення збитків на суму 29 999,22 грн також було відмовлено, оскільки доказів понесення позивачем реальних збитків на зазначену суму у зв`язку із реєстрацією Державною фіскальною службою України податкових накладних відповідача 09.10.2017 в матеріалах справи відсутні.

46. Судами у цій справі було встановлено, що за змістом пункту 4.5 договору сторони узгодили, зокрема, що постачальник, який є платником податку на додану вартість, повинен надати покупцю податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умов щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного цифрового підпису уповноваженої платником особи. Відправлення, передавання, одержання, зберігання та організація обігу податкових накладних в електронній формі здійснюються постачальником та покупцем у порядку, визначеному законодавством. Усі податкові накладні та коригування до податкових накладних підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 6.5 договору у разі порушення строку надання або оформлення документів, передбачених пунктами 4.5 і 4.6 договору, постачальник зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 25 % від вартості поставленого товару.

47. Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з посиланням на постанови Верховного Суду у справах № 908/3565/16, № 917/799/17, дійшов висновку, що невиконання або неналежне виконання таких умов договору як здійснення реєстрації податкової накладної не є правопорушенням у сфері господарювання та не може бути підставою для покладення на продавця господарської відповідальності у вигляді штрафної санкції.

48. Висновки Верховного Суду у справі № 913/272/18 стосувались неможливості покладення на відповідача штрафних санкцій, передбачених умовами договору, у зв`язку із несвоєчасною реєстрацією ним податкової накладної. Водночас, у справі № 922/3929/23 (як у справі № 904/6023/19 (904/4903/22)), що розглядається, спірним є питання щодо визначення моменту, з якого у відповідача виникає обов`язок щодо оплати виконаних позивачем робіт, а саме з моменту надання (реєстрації) позивачем податкових накладних, як це передбачено умовами договору, чи з моменту підписання акту приймання виконаних робіт, як встановлено судами попередніх інстанцій.

49. Вирішення питання щодо необхідності дотримання позивачем умов договору щодо реєстрації податкових накладних та відповідно отримання їх відповідачем буде мати наслідком визначення моменту, з якого у відповідача виник обов`язок щодо оплати виконаних позивачем робіт, та можливість стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат за заявлений позивачем період.

50. Колегія суддів у справі, що розглядається, враховує, що положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства.

51. Так, пунктами 3, 6 частини першої статті 3 ЦК України, визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

52. Частинами першою та третьою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

53. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України)

54. Одним з ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин, а тому законодавець передбачив, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга, третя статті 6 ЦК України).

55. Відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

56. Відповідно до частини першої статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

57. Як виснував Верховний Суд у постанові від 11.01.2024 у справі № 916/1247/23 особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

58. Свобода договору як одна із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України) є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін.

59. Із встановлених обставин справи вбачається, що договір сторонами укладено в добровільному порядку, позивач не оспорював умови цього договору в судовому порядку та в межах здійснення провадження у цій справі у місцевому суді жодних зауважень щодо них також не наводив.

60. Таким чином колегія суддів вважає, що між сторонами цього спору існують договірні стосунки на підставі укладеного договору, а тому відносини сторін мають договірний характер і саме договір визначає, зокрема, умови оплати виконаних робіт.

61. Крім того, як вбачається з постанови Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 910/9204/23, ухваленій у подібних правовідносинах та після подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції аналізував умови укладеного між сторонами договору та підтвердив правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо виконання позивачем умов договору, а саме щодо умов оплати товару, яка пов`язується із реєстрацією податкових накладних.

62. Так, у справі № 910/9204/23 суди встановили, що у пункті 6.4 договору сторони погодили, що оплата за товар здійснюється: після його постачання та прийняття покупцем; на 45-й банківський день з дати реєстрації постачальником податкової накладної в системі електронного адміністрування податку на додану вартість; цей строк оплати починає свій перебіг з дня реєстрації постачальником податкової накладної в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстрації коректної податкової накладної, якщо постачальник не зареєстрував, несвоєчасно зареєстрував або зареєстрував з помилками податкову накладну, незалежно від причин такої не реєстрації, не своєчасної реєстрації чи реєстрації податкових накладних з помилками.

63. Верховний Суд погодився із висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що позивач виконав усі необхідні дії для розблокування податкових накладних, і адміністративний суд зобов`язав Державну податкову службу України зареєструвати податкові накладні № 1 та № 2 в Єдиному реєстрі податкових накладних датою їх подання, тому суди правильно виснували, що позивач виконав усі умови договору. Відповідач зобов`язаний оплатити товар на 45-й банківський день з дати реєстрації податкової накладної в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, що в конкретних правовідносинах, з огляду на рішення суду, визначається датою подання. Верховний Суд з урахуванням умов укладеного між сторонами договору виснував, що договір пов`язує початок відліку 45 денного строку з датою реєстрації податкової накладної в системі електронного адміністрування податку на додану вартість (датою внесення відомостей до реєстру вважається день, зазначений в рішенні суду), а не з датою отримання квитанції про реєстрацію податкової накладної, як помилково стверджує скаржник.

64. З огляду на наведе, колегія суддів бажає відступити від висновку щодо застосування норм права, зокрема статей 173, 174 ГК України (і, відповідно, незастосування статей 3, 6, 627 ЦК України щодо свободи договору), стосовно того, що невиконання або неналежне виконання таких умов договору як здійснення реєстрації податкової накладної не є правопорушенням у сфері господарювання (а саме щодо оплати боржником товару, виконаних кредитором робіт, якщо договір пов`язує умови (строк настання) такої оплати із реєстрацією податкових накладних), викладеного у постанові Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 904/6023/19 (904/4903/22) (яка, на думку колегії, є подібною до справи, що переглядається, з урахуванням критеріїв, наведених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20)), яка розглядалась колегією суддів Касаційного господарського суду, що входить до складу Судової палати для розгляду справ про банкрутство, а тому справа № 922/3929/23 підлягає передачі на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Керуючись статтями 234, 301, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Справу № 922/3929/23 передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил