Постанова

від 03.09.2024 по справі 907/358/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 907/358/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників:

прокуратури - Мовчан О. В.,

відповідача-1 - не з`явилися,

відповідача-2 - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Ужгородської міської ради, Громадської організації "Закарпатське обласне товариство "Романі Чгіб (ромська мова)"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.05.2021 (колегія суддів: Матущак О. І. - головуючий, Бонк Т. Б., Якімець Г. Г.) у справі

за позовом Ужгородської місцевої прокуратури в інтересах держави

до: 1) Ужгородської міської ради, 2) Громадської організації "Закарпатське обласне товариство "Романі Чгіб (ромська мова)"

про скасування рішення Ужгородської міської ради про безоплатну передачу та витребування нерухомого майна у власність територіальної громади,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У травні 2020 року заступник керівника Ужгородської місцевої прокуратури (далі - Прокурор) звернувся в інтересах держави до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Ужгородської міської ради, Громадської організації "Закарпатське обласне товариство "Романі Чгіб (ромська мова)" (далі - ГО "Закарпатське обласне товариство "Романі Чгіб (ромська мова)" про визнання незаконним та скасування рішення Ужгородської міської ради від 14.11.2019 № 1754 "Про безоплатну передачу майна комунальної власності" та витребування у ГО "Закарпатське обласне товариство "Романі Чгіб (ромська мова)" нерухомого майна площею 140,9 м2, розташованого за адресою: м. Ужгород, вул. Оноківська, 16, у власність територіальної громади м. Ужгорода.

1.2. Позовні вимоги Прокурора обґрунтовані порушенням інтересів держави з огляду на незаконне відчуження об`єкта комунальної власності, що, за доводами Прокурора, призвело до бюджетних втрат. Прокурор зазначав, що Ужгородська міська рада, якій належать повноваження щодо володіння, користування та розпорядження спірним об`єктом комунальної власності, діяла всупереч інтересам територіальної громади, не у спосіб та не в межах повноважень, визначених законодавством.

На думку Прокурора, волевиявлення територіальної громади м. Ужгорода як власника нерухомого майна на безоплатну передачу могло бути тільки за умови неухильного дотримання вимог законодавства при прийнятті оспорюваного рішення.

1.3. Крім того, Прокурор із посиланням на приписи статті 19 Конституції України зазначав, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, можуть реалізовувати свої повноваження, які чітко визначені та передбачені законодавством України. За доводами Прокурора, воля територіальної громади як власника майна може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Водночас Прокурор наголошував на тому, що Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна" визначено два способи приватизації, а саме: продаж об`єктів права державної або комунальної власності на аукціоні; викуп об`єктів приватизації.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 24.11.2020 (суддя Ремецькі О. Ф.) у справі № 907/358/20 відмовлено у повному обсязі в задоволенні позовних вимог Прокурора в інтересах держави до Ужгородської міської ради, ГО "Закарпатське обласне товариство "Романі Чгіб (ромська мова)" про визнання незаконним та скасування рішення Ужгородської міської ради та витребування нерухомого майна у власність територіальної громади м. Ужгорода.

2.2. Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги Прокурора в інтересах держави про визнання незаконним та скасування рішення Ужгородської міської ради від 14.11.2019 № 1754 "Про безоплатну передачу майна комунальної власності", господарський суд першої інстанції виходив із того, що задоволення такої позовної вимоги не призведе до відновлення володіння територіальною громадою м. Ужгорода спірними об`єктом нерухомого майна.

З урахуванням викладеного місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що позовна вимога Прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Ужгородської міської ради від 14.11.2019 № 1754 "Про безоплатну передачу майна комунальної власності" не є ефективним способом захисту.

2.3. Щодо позовної вимоги Прокурора про витребування у ГО "Закарпатське обласне товариство "Романі Чгіб (ромська мова)" нерухомого майна площею 140,9 м2, розташованого за адресою: м. Ужгород, вул. Оноківська, 16, у власність територіальної громади м. Ужгорода, то господарський суд першої інстанції зазначив про відсутність правових підстав для витребування у ГО "Закарпатське обласне товариство "Романі Чгіб (ромська мова)" спірного нерухомого майна, оскільки, за висновком суду, це майно передано ГО "Закарпатське обласне товариство "Романі Чгіб (ромська мова)" із суспільною важливою метою та у визначений законодавством спосіб.

2.4. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 13.05.2021 скасовано рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.11.2020 у справі № 907/358/20 в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Ужгородської міської ради від 14.11.2019 № 1754 "Про безоплатну передачу майна комунальної власності" та ухвалено в цій частині нове рішення, яким визнано незаконним та скасовано рішення Ужгородської міської ради від 14.11.2019 № 1754 "Про безоплатну передачу майна комунальної власності". В іншій частині рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.11.2020 у справі № 907/358/20 залишено без змін.

2.5. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення господарського суду першої інстанції, встановив, що предметом позову, зокрема, є витребування комунального майно, яке відчужене самим органом місцевого самоврядування - Ужгородською міською радою ГО "Закарпатське обласне товариство "Романі Чгіб (ромська мова)" шляхом дарування. Наведене, за висновком апеляційного господарського суду, свідчить про те, що представництво Прокурором інтересів держави у цій справі є законним та обґрунтованим.

2.6. Водночас апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Ужгородської міської ради від 14.11.2019 № 1754 "Про безоплатну передачу майна комунальної власності" та задовольняючи наведену позовну вимогу Прокурора, зазначив, що приписами Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" не передбачена можливість приватизації (відчуження) комунального майна шляхом безоплатної передачі у власність юридичної особи, зокрема, на підставі договору дарування.

З урахуванням викладеного апеляційний господарський суд дійшов висновку, що оспорюване рішення Ужгородської міської ради є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки прийняте всупереч приписам Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна".

2.7. Щодо позовної вимоги Прокурора про витребування у ГО "Закарпатське обласне товариство "Романі Чгіб (ромська мова)" спірного нерухомого майна, то апеляційний господарський суд зазначив, що важливою умовою звернення з віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем зобов`язально-правових відносин. Крім того, апеляційний господарський суд зазначив, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З огляду на межі позовних вимог та наявність дійсного договору дарування на момент подання позову до суду, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Прокурора про витребування у ГО "Закарпатське обласне товариство "Романі Чгіб (ромська мова)" спірного нерухомого майна не можуть бути задоволені.

3. Короткий зміст касаційних скарг та заперечень на них

3.1. Не погоджуючись із постановою Західного апеляційного господарського суду від 13.05.2021 у справі № 907/358/20, до Верховного Суду звернулася Ужгородська міська рада з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.11.2020 у справі № 907/358/20 залишити в силі.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, Ужгородська міська рада зазначає, що оскаржувана постанова апеляційного господарського суду ухвалена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Ужгородська міська рада, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. На думку Ужгородської міської ради, Прокурор не довів, що орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого належать відповідні повноваження, не здійснюють, або здійснюють неналежним чином захист інтересів держави у сфері використання комунального майна.

Крім того, на думку скаржника, на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 30 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", зокрема, стосовно можливості прийняття органом місцевого самоврядування рішення про безоплатне відчуження об`єктів комунальної власності на користь фізичних та юридичних осіб на підставі договору дарування.

Ужгородська міська рада також вважає, що на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень частини 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", зокрема, стосовно можливості прийняття органом місцевого самоврядування рішення про безоплатне відчуження об`єктів комунальної власності на користь фізичних та юридичних осіб на підставі договору дарування.

За доводами скаржника, на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень частини 5 статті 3 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна", зокрема, стосовно можливості прийняття органом місцевого самоврядування рішення про безоплатне відчуження об`єктів комунальної власності на користь фізичних та юридичних осіб та/або встановлення цією нормою заборони на прийняття рішення про безоплатне відчуження об`єктів комунальної власності на користь фізичних та юридичних осіб на підставі договору дарування.

3.4. Не погоджуючись із постановою Західного апеляційного господарського суду від 13.05.2021 у справі № 907/358/20, до Верховного Суду звернулася ГО "Закарпатське обласне товариство "Романі Чгіб (ромська мова)" з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.11.2020 у справі № 907/358/20 залишити в силі.

3.5. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, ГО "Закарпатське обласне товариство "Романі Чгіб (ромська мова)" зазначає, що оскаржувана постанова апеляційного господарського суду ухвалена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. ГО "Закарпатське обласне товариство "Романі Чгіб (ромська мова)", звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.6. На думку скаржника, на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 30 частини 1 статті 26 закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" стосовно можливості прийняття органом місцевого самоврядування рішення про безоплатне відчуження об`єктів комунальної власності на користь юридичної особи на підставі договору дарування.

Скаржник також вважає, що на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень частини 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" стосовно можливості прийняття органом місцевого самоврядування рішення про безоплатне відчуження об`єкта комунальної власності на користь юридичної особи та встановлення заборони на прийняття рішення про безоплатне відчуження об`єкта комунальної власності на підставі договору дарування.

3.7. Прокурор у відзиві на касаційні скарги Ужгородської міської ради, ГО "Закарпатське обласне товариство "Романі Чгіб (ромська мова)" просить касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін. Прокурор зазначає, що Ужгородська міська рада як власник спірного нерухомого майна та орган, уповноважений здійснювати захист інтересів держави, сама допустила порушення та прийняла рішення, яке суперечить вимогам законодавства. Тому, на думку Прокурора, Ужгородська міська рада повинна бути відповідачем у цій справі, що процесуально позбавляє її можливості бути позивачем.

Наведене, на думку Прокурора, свідчить про відсутність у цьому випадку органу, уповноваженого здійснювати захист інтересів держави, та покладає на Прокурора обов`язок звернутися із позовом для захисту інтересів держави. Крім того, Прокурор вважає, що Ужгородська міська рада, якій належать повноваження щодо володіння, користування та розпорядження спірним об`єктом комунальної власності, діяла всупереч інтересам територіальної громади, не у спосіб та не в межах повноважень, визначених законодавством.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що ГО "Закарпатське обласне товариство "Романі Чгіб (ромська мова)" на підставі договору позички від 24.10.2008 набула у безоплатне користування нежитлове приміщення площею 140,9 м2, розташоване за адресою: м. Ужгород, вул. Оноківська, 16.

4.2. Рішенням Ужгородської міської ради від 11.10.2018 № 1275 ГО "Закарпатське обласне товариство "Романі Чгіб (ромська мова)" передано в оперативне управління нежитлове приміщення площею 140,9 м2, розташоване за адресою: м. Ужгород, вул. Оноківська, 16.

4.3. 09.04.2019 ГО "Закарпатське обласне товариство "Романі Чгіб (ромська мова)" звернулося до Ужгородської міської ради з клопотанням про передачу у власність зазначеного нежитлового приміщення.

4.4. На зборах ГО "Закарпатське обласне товариство "Романі Чгіб (ромська мова)", затверджених протоколом від 17.11.2003 № 3, та згідно з наказом ГО "Закарпатське обласне товариство "Романі Чгіб (ромська мова)" від 17.09.2004 № 34 прийнято рішення "Про створення навчально-виробничого центру "Ніка", засновником якого є ГО "Закарпатське обласне товариство "Романі Чгіб (ромська мова)".

4.5. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що рішенням Ужгородської міської ради від 14.11.2019 № 1754 вирішено безоплатно передати у власність ГО "Закарпатське обласне товариство "Романі Чгіб (ромська мова)" майно комунальної власності - нежитлове приміщення площею 140,9 м2, розташоване за адресою: м. Ужгород, вул. Оноківська, 16. Крім того, цим рішенням вирішено уповноважити міського голову на укладення від імені територіальної громади м. Ужгород в особі Ужгородської міської ради договору дарування зазначеного приміщення.

4.6. Згідно з протоколом пленарного засідання Ужгородської міської ради від 14.11.2019 № 41 за результатами голосування рішення "Про безоплатну передачу майна комунальної власності" було прийнято більшістю голосів депутатів, з яких: за - 25; проти - 0; утрималися - 2; не голосували - 5.

4.7. Господарські суди попередніх інстанцій також установили, що 28.01.2020 між територіальною громадою м. Ужгород в особі Ужгородської міської ради та ГО "Закарпатське обласне товариство "Романі Чгіб (ромська мова)" укладено договір дарування.

4.8. Відповідно до пунктів 1- 3 договору дарування дарувальник безоплатно передає у власність (дарує), а обдарований приймає у власність вбудоване приміщення площею 140,9 м2, розташоване за адресою: м. Ужгород, вул. Оноківська, 16. Нерухоме майно належить Ужгородській міській раді на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САА № 910142, виданого 11.06.2004 Виконавчим комітетом Ужгородської міської ради на підставі розпорядження від 30.05.1994 № 29, зареєстрованого 14.06.2004 Комунальним підприємством "Ужгородське міжрегіональне бюро технічної інвентаризації". Сторони оцінюють предмет договору в сумі 229 773,00 грн.

4.9. Прокурор, вважаючи, що Ужгородська міська рада, якій належать повноваження щодо володіння, користування та розпорядження спірним об`єктом комунальної власності, діяла всупереч інтересам територіальної громади, не у спосіб та не в межах повноважень, визначених законодавством, звернувся до Господарського суду Закарпатської області із цим позовом.

5. Розгляд касаційних скарг та позиція Верховного Суду

5.1. Ухвалою Верховного Суду від 20.08.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Ужгородської міської ради на постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.05.2021 у справі № 907/358/20 та вирішено здійснити розгляд справи у відкритому судовому засіданні.

Ухвалою Верховного Суду від 20.08.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ГО "Закарпатське обласне товариство "Романі Чгіб (ромська мова)" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.05.2021 у справі № 907/358/20 та вирішено здійснити розгляд справи у відкритому судовому засіданні.

Ухвалою Верховного Суду від 14.09.2021 зупинено провадження за касаційними скаргами Ужгородської міської ради, ГО "Закарпатське обласне товариство "Романі Чгіб (ромська мова)" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.05.2021 у справі № 907/358/20 до розгляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду справи № 925/1133/18.

Ухвалою Верховного Суду від 05.08.2024 поновлено касаційне провадження за касаційними скаргами Ужгородської міської ради та ГО "Закарпатське обласне товариство "Романі Чгіб (ромська мова)" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.05.2021 у справі № 907/358/20 та вирішено здійснити розгляд справи у відкритому судовому засіданні.

5.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.3. Заслухавши суддю-доповідача, Прокурора, дослідивши доводи, наведені у касаційних скаргах та відзиві на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

5.4. Предметом позову в цій справі є вимоги Прокурора в інтересах держави до Ужгородської міської ради, ГО "Закарпатське обласне товариство "Романі Чгіб (ромська мова)" про визнання незаконним та скасування рішення Ужгородської міської ради від 14.11.2019 № 1754 "Про безоплатну передачу майна комунальної власності" та витребування у ГО "Закарпатське обласне товариство "Романі Чгіб (ромська мова)" нерухомого майна у власність територіальної громади м. Ужгорода.

5.5. Підставою позовних вимог, на думку Прокурора, є порушенням інтересів держави з огляду на незаконне відчуження Ужгородською міською радою об`єкта комунальної власності. Прокурор зазначав, що Ужгородська міська рада, якій належать повноваження щодо володіння, користування та розпорядження спірним об`єктом комунальної власності, діяла всупереч інтересам територіальної громади, не у спосіб та не в межах повноважень, визначених законодавством.

5.6. Верховний Суд, переглядаючи оскаржувану постанову, зазначає, що касаційне провадження у цій справі № 907/358/20 зупинялося до закінчення перегляду в касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судових рішень у справі № 925/1133/18.

Колегія суддів установила, що ухвалою Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 07.09.2023 справу № 925/1133/18 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

11.06.2024 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 925/1133/18, яка 17.07.2024 оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

З огляду на викладене колегія суддів враховує висновки, які викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18.

5.7. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 зазначила, що Прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави.

Прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

5.8. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення господарського суду першої інстанції, установив, що предметом позову, зокрема, є витребування комунального майна, відчуженого самим органом місцевого самоврядування - Ужгородською міською радою на користь ГО "Закарпатське обласне товариство "Романі Чгіб (ромська мова)" шляхом дарування. Наведене, за висновком апеляційного господарського суду, свідчить про те, що представництво Прокурором інтересів держави у цій справі є законним та обґрунтованим.

5.9. Такі висновки апеляційного господарського суду відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, до закінчення перегляду якої зупинялося касаційне провадження у цій справі № 907/358/20. Тому доводи Ужгородської міської ради про неправильне застосування апеляційним господарським судом приписів статті 23 закону України "Про прокуратуру" є необґрунтованими.

5.10. Водночас під час касаційного провадження Верховний Суд здійснює перегляд оскаржуваної постанови тільки в частині задоволення позовної вимоги Прокурора в інтересах держави про визнання незаконним та скасування рішення Ужгородської міської ради від 14.11.2019 № 1754 "Про безоплатну передачу майна комунальної власності", оскільки скаржники не погоджуються з висновками апеляційного господарського суду саме в цій частині.

5.11. Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги Прокурора в інтересах держави про визнання незаконним та скасування рішення Ужгородської міської ради від 14.11.2019 № 1754 "Про безоплатну передачу майна комунальної власності", господарський суд першої інстанції виходив із того, що задоволення такої позовної вимоги Прокурора не призведе до відновлення володіння територіальною громадою м. Ужгорода спірними об`єктом нерухомого майна. З урахуванням викладеного місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що позовна вимога Прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Ужгородської міської ради від 14.11.2019 № 1754 "Про безоплатну передачу майна комунальної власності" не є ефективним способом захисту.

5.12. Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги Прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Ужгородської міської ради від 14.11.2019 № 1754 "Про безоплатну передачу майна комунальної власності" та задовольняючи наведену позовну вимогу Прокурора, зазначив, що приписами Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" не передбачена можливість приватизації (відчуження) комунального майна шляхом безоплатної передачі у власність юридичної особи, зокрема, на підставі договору дарування. З урахуванням викладеного апеляційний господарський суд дійшов висновку, що оспорюване рішення Ужгородської міської ради є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки прийняте всупереч приписам Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна".

5.13. Ужгородська міська рада та ГО "Закарпатське обласне товариство "Романі Чгіб (ромська мова)" не погоджуються з висновками апеляційного господарського суду, а тому звернулися з касаційними скаргами на постанову в частині задоволення позовної вимоги Прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Ужгородської міської ради від 14.11.2019 № 1754 "Про безоплатну передачу майна комунальної власності".

5.14. Ужгородська міська рада та ГО "Закарпатське обласне товариство "Романі Чгіб (ромська мова)", звертаючись із касаційними скаргами, посилаються на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.15. Пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

5.16. Зміст наведеної норми права свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

5.17. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та постановах Верховного Суду від 06.02.2024 у справі № 916/1431/23, від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 23.05.2023 у справі № 910/10442/21, від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19.

5.18. Крім того, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 18.05.2023 у справі № 927/1177/21, від 04.04.2023 у справі № 902/311/22.

5.19. Скаржники вважають, що на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 30 частини 1 статті 26 закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" стосовно можливості прийняття органом місцевого самоврядування рішення про безоплатне відчуження об`єктів комунальної власності на користь фізичних та юридичних осіб на підставі договору дарування.

5.20. Крім того, на думку скаржників, на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень частини 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" стосовно можливості прийняття органом місцевого самоврядування рішення про безоплатне відчуження об`єкта комунальної власності на користь юридичної особи та встановлення заборони на прийняття рішення про безоплатне відчуження об`єкта комунальної власності на підставі договору дарування.

5.21. Ужгородська міська рада також вважає, що на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини 5 статті 3 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна", зокрема, стосовно можливості прийняття органом місцевого самоврядування рішення про безоплатне відчуження об`єктів комунальної власності на користь фізичних та юридичних осіб та/або встановлення цією нормою заборони на прийняття рішення про безоплатне відчуження об`єктів комунальної власності на користь фізичних та юридичних осіб на підставі договору дарування.

5.22. Перевіривши та надавши оцінку таким доводам Ужгородської міської ради та ГО "Закарпатське обласне товариство "Романі Чгіб (ромська мова)", колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

5.23. Водночас аналіз частини 2 статті 19 Конституції України свідчить про те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, можуть реалізовувати свої повноваження, які чітко визначені законодавством України.

5.24. Відповідно до статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (тут і далі - в редакції, чинній на момент прийняття Ужгородською міською радою оспорюваного рішення) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

5.25. Пунктом 30 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання про прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об`єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об`єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, прийняття рішення про здійснення державно-приватного партнерства щодо об`єктів комунальної власності, у тому числі на умовах концесії, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

5.26. Частиною 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

5.27. Колегія суддів, здійснивши аналіз наведених статей Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", зазначає, що положення цих статей надають органам місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад повноваження, зокрема, щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

5.28. Проте зазначеними приписами статей Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" не передбачено повноважень органу місцевого самоврядування приймати рішення про безоплатне відчуження об`єктів комунальної власності на користь фізичних та юридичних осіб.

5.29. Крім того, Закон України "Про приватизацію державного і комунального майна" (тут і далі - в редакції, чинній на момент прийняття Ужгородською міською радою оспорюваного рішення) регулює правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим.

5.30. За змістом пункту 22 статті 1 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" приватизація державного або комунального майна - це платне відчуження майна, що перебуває у державній або комунальній власності, на користь фізичних та юридичних осіб, які відповідно до цього Закону можуть бути покупцями.

5.31. Відповідно до частини 5 статті 3 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" приватизація (відчуження) майна, що перебуває у комунальній власності, здійснюється органами місцевого самоврядування відповідно до вимог цього Закону.

5.32. Аналіз частини 5 статті 3 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" свідчить про те, що законодавець визначив поняття відчуження комунального майна як його приватизацію.

5.33. Разом з тим приписами статті 13 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" визначені способи приватизації.

5.34. Так, за змістом 13 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" приватизація державного або комунального майна здійснюється шляхом: 1) продажу об`єктів права державної або комунальної власності на аукціоні, у тому числі: аукціоні з умовами; аукціоні без умов; аукціоні за методом покрокового зниження стартової ціни та подальшого подання цінових пропозицій; аукціоні із зниженням стартової ціни; аукціоні за методом вивчення цінових пропозицій; 2) викупу об`єктів приватизації.

5.35. Колегія суддів зазначає, що наведеними приписами Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" також не передбачено можливості прийняття органом місцевого самоврядування рішення про безоплатне відчуження об`єктів комунальної власності на користь фізичних та юридичних осіб.

5.36. Верховний Суд зазначає, що діяльність органів державної та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує органів державної влади у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.08.2024 у справі № 910/18431/23, від 08.08.2024 у справі № 921/467/23, від 09.05.2024 у справі № 927/939/23, від 06.02.2024 у справі № 910/186/21.

5.37. Отже, відсутність законодавчо визначеної заборони на вчинення певних дій не надає права органам державної та виконавчої влади, органам місцевого самоврядування вчиняти такі дії.

5.38. Наведеним спростовуються доводи скаржників про те, що приписи Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" не містять жодної норми стосовно можливості відчуження об`єктів комунальної власності виключно на платній основі та не містять заборони на прийняття рішення про безоплатне відчуження об`єктів комунальної власності на користь фізичних та юридичних осіб.

5.39. З огляду на наведене колегія суддів погоджується з правильним висновком апеляційного господарського суду про те, що приписами Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" не передбачено можливості приватизації (відчуження) комунального майна шляхом безоплатної передачі у власність юридичної особи.

5.40. Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про те, що оспорюване рішення Ужгородської міської ради від 14.11.2019 № 1754 "Про безоплатну передачу майна комунальної власності" є незаконним, оскільки прийняте всупереч приписам Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна".

5.41. Крім того, апеляційний господарський суд правильно зазначив про необґрунтованість висновку господарського суду першої інстанції щодо передачі ГО "Закарпатське обласне товариство "Романі Чгіб (ромська мова)" спірного майна на досягнення суспільної мети, оскільки Закон України "Про приватизацію державного і комунального майна" не містить виключень щодо приватизації об`єктів комунального майна для відповідних категорій юридичних осіб.

5.42. Отже, за результатами розгляду цієї справи Верховний Суд не встановив порушення чи неправильного застосування апеляційним господарським судом приписів Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна".

5.43. Водночас колегія суддів зазначає, що, вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06.02.2024 у справі № 916/1431/23, від 07.05.2024 у справі № 910/11383/23, від 20.06.2023 у справі № 904/2470/22, від 04.04.2023 у справі № 902/311/22.

5.44. За змістом частин 1, 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

5.45. Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

5.46. Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

5.47. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалися Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

5.48. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

5.49. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили би компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

5.50. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

5.51. Додатково в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги позивача не можуть бути задоволені.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 та постановах Верховного Суду від 06.02.2024 у справі № 916/1431/23, від 07.05.2024 у справі № 910/11383/23, від 20.06.2023 у справі № 904/2470/22, від 04.04.2023.

5.52. Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

5.53. При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та постановах Верховного Суду від 06.02.2024 у справі № 916/1431/23, від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 18.10.2022 у справі № 912/4031/20, від 13.09.2022 у справі № 910/9727/21.

5.54. Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 та постановах Верховного Суду від 06.02.2024 у справі № 916/1431/23, від 20.06.2023 у справі № 904/2470/22, від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 04.10.2022 у справі № 914/2476/20, від 08.11.2022 у справі № 917/304/21.

5.55. З урахуванням викладеного колегія суддів зазначає, що, розглядаючи по суті позовні вимоги Прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Ужгородської міської ради від 14.11.2019 № 1754 "Про безоплатну передачу майна комунальної власності", суди повинні були з`ясувати, чи є спосіб захисту, обраний Прокурором, ефективним для захисту права держави у спірних правовідносинах.

5.56. Зміст рішення господарського суду першої інстанції свідчить про те, що суд з`ясовував, чи є спосіб захисту, обраний Прокурором, в частині визнання незаконним та скасування рішення Ужгородської міської ради від 14.11.2019 № 1754 "Про безоплатну передачу майна комунальної власності", ефективним для захисту права держави у спірних правовідносинах.

5.57. При цьому місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що задоволення позовної вимоги Прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Ужгородської міської ради від 14.11.2019 № 1754 "Про безоплатну передачу майна комунальної власності" не є ефективним способом захисту, оскільки задоволення такої позовної вимоги не призведе до відновлення володіння територіальною громадою м. Ужгорода спірним об`єктом нерухомого майна.

5.58. Натомість апеляційний господарський суд, обмежившись правильним посиланням на незаконність оспорюваного рішення Ужгородської міської ради, не перевірив та не спростував висновку господарського суду першої інстанції про те, що задоволення позовної вимоги Прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Ужгородської міської ради від 14.11.2019 № 1754 "Про безоплатну передачу майна комунальної власності" не є ефективним способом захисту.

5.59. Водночас колегія суддів, здійснюючи касаційний перегляд оскаржуваної постанови, вважає за необхідне відповідно до частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України врахувати висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у поставові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, до закінчення перегляду якої зупинялося касаційне провадження у цій справі № 907/358/20, про те, що позовна вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи, оскільки таке рішення вичерпало свою дію виконанням.

Подібний висновок також викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 та постанові Верховного Суду від 27.08.2024 у справі № 924/128/21, постанові Верховного Суду від 20.04.2021 у справі № 922/1030/20.

5.60. Колегія суддів зазначає, що позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність прийнятого рішення органу місцевого самоврядування без заявлення вимоги про визнання його незаконним та скасування, оскільки таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на яке воно спрямоване.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 та постановах Верховного Суду від 07.05.2024 у справі № 910/11383/23, від 26.09.2023 у справі № 910/2392/22.

5.61. Отже, висновки господарського суду першої інстанції про те, що задоволення позовної вимоги Прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Ужгородської міської ради від 14.11.2019 № 1754 "Про безоплатну передачу майна комунальної власності" не є ефективним способом захисту, є правильними та такими, що відповідають наведеним висновкам Великої Палати Верховного Суду.

5.62. За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.05.2021 у справі № 907/358/20 в частині задоволення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Ужгородської міської ради від 14.11.2019 № 1754 "Про безоплатну передачу майна комунальної власності", а рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.11.2020 у справі № 907/358/20 в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Ужгородської міської ради від 14.11.2019 № 1754 "Про безоплатну передачу майна комунальної власності" залишити в силі.

5.63. Водночас Верховний Суд також зазначає, що деякі доводи касаційних скарг стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Пунктом 4 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

6.3. Згідно зі статтею 312 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

6.4. Враховуючи положення законодавства та встановлені судами фактичні обставини справи, колегія суддів зазначає, що касаційні скарги Ужгородської міської ради та ГО "Закарпатське обласне товариство "Романі Чгіб (ромська мова)" належить задовольнити, оскаржувану постанову апеляційного господарського суду - скасувати в частині задоволення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування оспорюваного рішення Ужгородської міської ради, а рішення господарського суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зазначеної позовної вимоги - залишити в силі.

7. Судові витрати

З огляду на приписи статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати належить покласти на Ужгородську місцеву прокуратуру.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційні скарги Ужгородської міської ради, Громадської організації "Закарпатське обласне товариство "Романі Чгіб (ромська мова)" задовольнити.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.05.2021 у справі № 907/358/20 скасувати в частині задоволення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Ужгородської міської ради від 14.11.2019 № 1754 "Про безоплатну передачу майна комунальної власності".

3. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.11.2020 у справі № 907/358/20 в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Ужгородської міської ради від 14.11.2019 № 1754 "Про безоплатну передачу майна комунальної власності" залишити в силі.

4. Стягнути з Ужгородської місцевої прокуратури на користь Ужгородської міської ради 4204 (чотири тисячі двісті чотири) грн 00 коп. витрат зі сплати судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції.

5. Стягнути з Ужгородської місцевої прокуратури на користь Громадської організації "Закарпатське обласне товариство "Романі Чгіб (ромська мова)" 4204 (чотири тисячі двісті чотири) грн 00 коп. витрат зі сплати судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції.

6. Доручити Господарському суду Закарпатської області видати накази на виконання цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак