Рішення
від 03.09.2024 по справі 903/606/24
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03 вересня 2024 року Справа № 903/606/24

Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В.М., за участі секретаря судового засідання Назарова Н.В., розглянувши справу

за позовом: Володимирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Володимирської районної військової адміністрації Волинської області

до відповідача-1: Затурцівської сільської ради

до відповідача-2: Головного управління Держгеокадастру у Волинській області

про скасування наказу та рішення, скасування права комунальної власності, скасування державної реєстрації земельної ділянки та повернення земельної ділянки

Представники сторін:

прокурор: Костюк Наталія Володимирівна;

від позивача: не прибули;

від відповідача-1: не прибули;

від відповідача-2: ОСОБА_1

Встановив: Володимирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Володимирської районної військової адміністрації Волинської області звернулась з позовом до Затурцівської сільської ради, Головного управління Держгеокадастру у Волинській області та просить:

- визнати незаконним та скасувати п. 129 додатку до наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 10.12.2020 №33-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність»;

- визнати незаконним та скасувати п.п. 5 п. 1 рішення Затурцівської сільської ради від 23.12.2021 №21/32 «Про реєстрацію земельних ділянок у комунальну власність»;

- усунути перешкоди державі в особі Володимирської районної військової адміністрації у здійсненні права користування та розпорядження землями водного фонду шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0722484400:03:000:0652 площею 58, 1494 га, зареєстрованого за Затурцівською сільською радою;

- усунути перешкоди державі в особі Володимирської районної військової адміністрації у здійсненні права користування та розпорядження землями водного фонду шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0722484400:03:000:0652, площею 58, 1494 га, в Державному земельному кадастрі;

- усунути перешкоди державі в особі Володимирської районної військової адміністрації у здійсненні права користування та розпорядження землями водного фонду шляхом зобов`язання Затурцівської сільської ради Володимирського району повернути Володимирській районній військовій адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 0722484400:03:000:0652 площею 58, 1494 га.

Позов прокурора обґрунтовано тим, що спірна земельна ділянка водного фонду всупереч вимогам ст. 19 Конституції України, ст. ст. 25, 26 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст. ст. 83, 84, 117, підпункту «ґ» пункту 24 Розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України поза межами повноважень та поза волею власника прийнята з державної у комунальну власність, а відтак право комунальної власності на спірну земельну ділянку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно неправомірно.

Ухвалою суду від 07.08.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.08.2024.

Ухвалою суду від 26.08.2024 у порядку ст. 120 ГПК України, постановлено повідомити учасників справи про те, що судове засідання відбудеться 03.09.2024.

У судовому засіданні прокурор підтримала заявлені позовні вимоги та просила суд задоволити позов у повному об`ємі.

Представники позивача та відповідача не прибули у судове засідання, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, причин неявки суду не повідомили.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків право на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку.

Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представника позивача та відповідача-1 не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За приписами частин третьої та четвертої статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 129 Конституції України прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя .

Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

При цьому, ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 806/1000/17.

Відповідно до статей 5, 7 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Згідно зі статтями 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля та її надра є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого право власності здійснюють органи державної влади і місцевого самоврядування у межах, визначених Конституцією України і законами України.

Згідно з частиною п`ятою статті 162 ГПК України у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.

Близька за змістом вимога застосовується згідно з абзацами першим і другим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»: прокурор має обґрунтувати наявність підстав для представництва.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц зазначила, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 12.10.2020 у справі № 916/1033/20, від 08.10.2020 у справі № 904/5912/18.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Згідно ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

Водночас, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 № 1635-р «Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій» передбачено реорганізацію Локачинської районної державної адміністрації шляхом її приєднання до Володимир-Волинської районної державної адміністрації.

У відповідності до п. 7 Порядку здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов`язків районних державних адміністрацій, що припиняються, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 № 1321, перехід повноважень, прав та обов`язків (публічно-владне правонаступництво) райдержадміністрацій, що припиняються, до райдержадміністрацій новоутворених районів здійснюється: у разі існування райдержадміністрації в адміністративному центрі новоутвореного району та приєднання до неї райдержадміністрацій, що припиняються, ліквідованих районів - з моменту утворення комісії з реорганізації райдержадміністрації, що припиняється.

Розпорядженням голови Волинської обласної державної адміністрації від 15.01.2021 № 4 утворено комісію з реорганізації Локачинської районної державної адміністрації шляхом приєднання до Володимир-Волинської районної державної адміністрації Волинської області.

Враховуючи зазначене, Володимир-Волинська районна державна адміністрація з моменту утворення згаданої комісії з реорганізації вважається правонаступником прав та обов`язків Локачинської районної державної адміністрації.

Згідно розпорядження Володимир-Волинської районної державної адміністрації № 121 від 05.12.2022 виданого відповідно до статті 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», постанов Верховної Ради України від 15.12.2021 року №1959 «Про перейменування міста Володимир-Волинський Володимир-Волинського району Волинської області», від 18.07.2022 року №2405 «Про перейменування Володимир-Волинського району Волинської області», а також розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.11.2022 року №1030-р «Про перейменування Володимир-Волинської районної державної адміністрації Волинської області» Володимир-Волинську районну державну адміністрацію перейменовано на Володимирську районну державну адміністрацію.

За таких обставин, уповноваженим органом на захист інтересів держави у даних правовідносинах є Володимирська районна державна адміністрація.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 8, 9 ст. 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи - військові адміністрації. Рішення про утворення військових адміністрацій приймається Президентом України за поданням обласних державних адміністрацій або військового командування. Військові адміністрації населених пунктів, районні, обласні військові адміністрації здійснюють свої повноваження протягом дії воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування. У разі утворення районних, обласних військових адміністрацій у день набрання чинності актом Президента України про їх утворення припиняються повноваження відповідних районних, обласних військово-цивільних адміністрацій.

Указом Президента України від 24.02.2022 №68/2022 на базі існуючих районних державних адміністрацій утворено районні військові адміністрації.

Отже, дану позовну заяву правомірно подано в інтересах Володимирської районної військової адміністрації, як уповноваженого органу на розпорядження спірними земельними ділянками.

Із листа заступника керівника Володимирської окружної прокуратури від 10.06.2024 №50/1-1035ВИХ-24 адресованого Володимирській районній державній (військовій) адміністрації вбачається, що прокуратура просила надати інформацію чи приймалися останньою розпорядження про зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки з кадастровим номером 0722484400:03:000:0652 із державної у комунальну власність Затурцівської сільської ради (а.с. 58).

Крім того, прокурор просив вказати чи будуть вживатися заходи усунення порушень вимог земельного законодавства при формуванні та подальшому розпорядженні.

У відповідь на лист Володимирської окружної прокуратури, начальник Володимирської районної військової адміністрації повідомив, що Володимирській РДА не була відома інформація про зміну цільового призначення та про передачу із державної в комунальну власність Затурцівської сільської ради земельної ділянки з кадастровим номером 0722484400:03:000:0652, на якій розміщено об`єкти інфраструктури міжгосподарських меліоративних систем державної власності, а відтак заходи щодо її повернення не вживалися у власність держави адміністрацією не вживалися. Крім того, у листі зазначено, що Володимирська районна державна (військова) адміністрація не заперечує проти представництва інтересів держави в особі адміністрації Володимирською окружною прокуратурою із вказаного питання (а.с. 50).

В подальшому, Володимирська окружна прокуратура листом від 18.06.2024 повідомила Володимирську районну державну (військову) адміністрацію щодо звернення до господарського суду в її інтересах із позовом (а.с. 51).

Отже, прокуратурою дотримано вимоги ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та обґрунтовано підстави для представництва інтересів держави внаслідок бездіяльності, не здійснення позивачем наданих повноважень щодо захисту інтересів держави та не вжиття останніми до цього часу заходів щодо усунення вказаних у повідомленнях прокурора порушень чинного законодавства.

Позов прокурора обґрунтовано тим, що опрацюванням відомостей розміщених у Публічній кадастровій карті України, Єдиному державному реєстрі прав на нерухоме майно встановлено, що у комунальній власності Затурцівської сільської ради перебуває земельна ділянка з кадастровим номером 0722484400:03:000:0652 площею 58,1494 га, категорія земель землі сільськогосподарського призначення (склад угідь - сіножаті).

Як вбачається з витягу Державного земельного кадастру, земельна ділянка з кадастровим номером 0722484400:03:000:0652 зареєстрована у Державному земельному кадастрі 18.10.2013 на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, яка розроблена ДП «Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» 18.10.2013, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення (склад угідь - сіножаті). Місце розташування Волинська область, Озютичівська сільська рада. Орган який зареєстрував земельну ділянку відділ Держземагенства у Локачинському районі (а.с. 26-31).

Згідно інформації ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 13.06.2024 №10-3-0.31-2482/2-24 за період 2011-2013 років ГУ Держгеокадастру у Волинській області на території Озютичівської сільської ради інвентаризація земель сільськогосподарського призначення державної власності, зокрема земельної ділянки з кадастровим номером 0722484400:03:000:0652 не проводилась. Рішення щодо затвердження зазначеної документації ГУ Держгеокадастру у Волинській області не приймались (а.с. 81).

Згідно інформації архівного відділу Володимирської районної військової адміністрації від 14.06.2024 №50/01-33 вбачається, що Локачинська районна державна адміністрація розпорядженням від 21.08.2013 №185 «Про надання дозволу на проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності» надала дозвіл ГУ Держгеокадастру у Волинській області на проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах Локачинського району, в тому числі і земель Озютичівської сільської ради. Розпорядженням Локачинської районної державної адміністрації від 10.12.2013 №293 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності» затверджено відповідну технічну документацію щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення Локачинського району, крім земель Озютичівської сільської ради (а.с. 34-38).

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 №708-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Волинської області» Озютичівська сільська рада увійшла до складу Затурцівської сільської ради.

Із матеріалів справи вбачається, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 10.12.2020 №33-ОТГ та Акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 10.12.2020 спірна земельна ділянка передана у комунальну власність Затурцівської сільської ради (а.с.60-64).

В подальшому, рішенням Затурцівської сільської ради Володимирського району від 23.12.2021 №21/32 «Про реєстрацію земельних ділянок у комунальну власність» вирішено зареєструвати право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0722484400:03:000:0652 площею 58, 1494 га (а.с. 45).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 04.02.2022 державним реєстратором виконавчого комітету Нововолинської міської ради Волинської області проведено державну реєстрацію права комунальної власності Затурцівської сільської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 0722484400:03:000:0652 площею 58,1494 га. Підстава для реєстрації рішення Затурцівської сільської ради Володимирського району «Про реєстрацію земельних ділянок у комунальну власність» від 23.12.2021 №21/32 (а.с. 32).

Згідно інформації з публічно доступного веб-порталу kadastr.live (за посиланням: https://kadastr.live/) через вищевказану земельну ділянку протікає річка Турія (а.с. 44).

Наявність річки та прибережних захисних смуг на земельній ділянці з кадастровим номером 0722484400:03:000:0652 підтверджується викопіюваннями з Публічної кадастрової карти України, виготовленими за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру, зокрема викопіюваннями спірної земельної ділянки з застосуванням шарів: умовна прибережна захисна смуга та гідрографія. (а.с. 54-57).

Наявність прибережної захисної смуги також підтверджується схемами природно-сільськогосподарського районування, агровиробничих груп ґрунтів та крутизни схилів від 2013 року, перспективного використання земель від 2013 та сучасного використання земель від 2013 року (а.с. 82-85).

За інформацією Регіонального офісу водних ресурсів у Волинській області від 06.06.2024 на земельній ділянці з кадастровим номером 0722484400:03:000:0652 знаходиться частина річки Турія, яка є магістральним каналом (МК річка Турія) осушувальної системи «Верхів`я річки Турія» та перебуває на балансі РОВР у Волинській області. У листі також зазначено, що водойма відноситься до середніх річок, її довжина становить 192 км, площа водозабору 2922 кв. км. Ширина прибережної захисної смуги річки Турія становить 50 метрів. Крім того, водний об`єкт магістральний канал МК р. Турія, який є об`єктом нерухомого майна державної власності інженерної інфраструктури міжгосподарської меліоративної системи «Верхів`я річки Турія», а також земельна ділянка у межах його прибережної захисної смуги використовується РОВР у Волинській області для потреб ведення водного господарства попередження шкідливої дії вод, осушення земель та забезпечення потреб населення і народного господарства у водних ресурсах. (а.с. 80).

Відтак, прокурор звертаючись до суду в інтересах держави із позовом доводить, що спірна земельна ділянка відноситься до водного фонду та всупереч вимогам ст. 19 Конституції України, ст. ст. 25, 26 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст. ст. 83, 84, 117, підпункту «ґ» пункту 24 Розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України поза межами повноважень та поза волею власника прийнята з державної у комунальну власність, а відтак право комунальної власності на спірну земельну ділянку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно неправомірно.

Відповідач-2 не погоджуючись із доводами прокурора, викладеними у позовній заяві подав заяву за вх.№ 01-75/4862/24 від 15.07.2024 у якій зокрема зазначає, що спірна земельна ділянка є земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, а не водного фонду. Також представник ГУ Держгеокадастру у Волинській області доводить, що підстави представництва прокуратурою інтересів держави в особі Володимирської районної державної (військової) адміністрації відсутні.

Крім того у запереченні на відповідь на відзив за вх.№ 01-75/5258/24 від 31.07.2024 відповідач-2 просить відмовити в задоволенні позову.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходив із наступного.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ст. ст. 317, 321, 328 Цивільного кодексу України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до вимог ст. 25 та пунктів 31, 54 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин; надання згоди на передачу об`єктів з державної у комунальну власність та прийняття рішень про передачу об`єктів з комунальної у державну власність, а також щодо придбання об`єктів державної власності.

Статтями 83, 84 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі, зокрема, передачі їм земель державної власності.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

За вимогами ч. 1 ст. 117 Земельного кодексу України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні.

На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.

Суд встановив, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 10.12.2020 №33-ОТГ та Акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 10.12.2020 спірна земельна ділянка передана у комунальну власність Затурцівської сільської ради (а.с.60-64).

Інформацією Володимирської районної державної (військової) адміністрації підтверджується, що Локачинською районною державною адміністрацією (правонаступник - Володимирська районна державна (військова) адміністрація), не видавались розпорядження про передачу у комунальну власність спірної земельної ділянки, акти приймання - передачі земельної ділянки не підписувались між районною державною (військовою) адміністрацією та Затурцівською сільською радою.

Відповідно до ст. 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів; ґ) штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.

Статтею 60 Земельного кодексу України визначено, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Відповідно ч. 2 ст. 60 Земельного кодексу України прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Аналогічні положення щодо розмірів прибережної захисної смуги для малих річок також містить ст. 88 Водного кодексу України.

Порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством (ст. 85 Водного кодексу України).

Наявність прибережної захисної смуги, підтверджується схемами природно-сільськогосподарського районування, агровиробничих груп ґрунтів та крутизни схилів від 2013 року, перспективного використання земель від 2013 та сучасного використання земель від 2013 року (а.с. 82-85).

Згідно з вимогами пункту «а» ст. 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

При цьому, згідно з Концепцією розвитку водного господарства України схваленої постановою Верховної Ради України від 14.01.2000 № 1390-XIV водне господарство - галузь, завданням якої є забезпечення потреб населення і народного господарства у водних ресурсах, збереження, охорона та відтворення водного фонду, попередження шкідливої дії вод і ліквідація її наслідків.

Відповідно до ст. 1 Водного кодексу України водні ресурси - обсяги поверхневих, підземних і морських вод відповідної території; водний об`єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал (крім каналу на зрошувальних і осушувальних системах), а також водоносний горизонт)

Як вже зазначив суд, за інформацією Регіонального офісу водних ресурсів у Волинській області від 06.06.2024 на спірній земельній ділянці з кадастровим номером 0722484400:03:000:0652 знаходиться частина річки Турія, яка є магістральним каналом (МК річка Турія) осушувальної системи «Верхів`я річки Турія» та перебуває на балансі РОВР у Волинській області. У листі також зазначено, що річка Турія відноситься до середніх річок, її довжина становить 192 км, площа водозабору 2922 кв. км. Ширина прибережної захисної смуги річки Турія становить 50 метрів. Крім того, водний об`єкт магістральний канал МК р. Турія, який є об`єктом нерухомого майна державної власності інженерної інфраструктури міжгосподарської меліоративної системи «Верхів`я річки Турія», а також земельна ділянка у межах його прибережної захисної смуги використовується РОВР у Волинській області для потреб ведення водного господарства попередження шкідливої дії вод, осушення земель та забезпечення потреб населення і народного господарства у водних ресурсах.

Отже, судом встановлено, що спірна земельна ділянка, на якій розміщений об`єкт нерухомого майна - магістральний канал (МК річка Турія) осушувальної системи «Верхів`я річки Турія», перебуває у державній власності та на балансі водогосподарської організації - Регіонального офісу водних ресурсів у Волинській області, а відтак знаходиться у постійному користуванні вказаної державної водогосподарської організації.

Відповідно до ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 № 1423-IX остаточно розмежовані землі державної та комунальної власності.

Так, вказаним законом Розділ X «Перехідні положення» Земельного кодексу України доповнено пунктом 24, за нормами якого з дня набрання чинності цим пунктом, а саме з 27.05.2021, землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад.

При цьому земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Водночас, цим пунктом законодавець визначив ряд виключень, зокрема підпунктами «а», «ґ», «д» пункту 24 Розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України установлено виключення щодо земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, земель під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності, а також об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 117 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про меліорацію земель» меліоративна система - технологічно цілісна інженерна інфраструктура, що включає в себе такі окремі об`єкти, як меліоративна мережа каналів, трубопроводів (зрошувальних, осушувальних, осушувально-зволожувальних, колекторно-дренажних) з гідротехнічними спорудами і насосними станціями, захисні дамби, спостережна мережа, дороги і споруди на них, взаємодію яких забезпечує управління водним, тепловим, повітряним і поживним режимом ґрунтів на меліорованих землях.

Отже, на спірній земельній ділянці розташований об`єкт інженерної інфраструктури міжгосподарської меліоративної системи державної власності: магістральний канал (МК річка Турія) осушувальної системи «Верхів`я річки Турія», який обліковується на балансі Регіонального офісу водних ресурсів у Волинській області.

Відповідно до положення про Регіональний офіс водних ресурсів у Волинській області, затвердженого наказом Державного агентства водних ресурсів України від 24.07.2023 №91 Регіональний офіс водних ресурсів у Волинській області є бюджетною неприбутковою організацією та входить до сфери управління Державного агентства водних ресурсів України.

Враховуючи наведене, суд встановив, що уповноваженим управляти вказаним майном є Державне агентство меліорації та рибного господарства України, а балансоутримувачем Регіональний офіс водних ресурсів у Волинській області.

Відповідно до ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Таким чином, об`єкти інженерної інфраструктури міжгосподарської меліоративної системи є нерухомим майном, так як переміщення їх є неможливим без зміни їх призначення.

При цьому, об`єкти інженерної інфраструктури міжгосподарської меліоративної системи є нерухомим майном, так як переміщення їх є неможливим без зміни їх призначення.

Отже, всупереч вимогам ст. 19 Конституції України, ст. ст. 25, 26 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст. ст. 20, 83, 84, 117, підпунктів «а», «ґ», «д» пункту 24 Розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, ст. 1 Закону України «Про меліорацію земель» відділом Держземагенства у Локачинському районі безпідставно внесено до Державного земельного кадастру відомості про земельну ділянку водного фонду, як земельну ділянку сільськогосподарського призначення та у подальшому Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області поза межами повноважень та поза волею власника (Володимирської районної державної (військової) адміністрації) передано, а Затурцівською сільською радою Володимирського району прийнято з державної у комунальну власність земельну ділянку із кадастровим номером 0722484400:03:000:0652 площею 58,1494 га із розташованим на ній об`єктом інженерної інфраструктури міжгосподарської меліоративної системи державної власності - магістральним каналом (МК річка Турія).

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», судам слід мати на увазі, що спори, пов`язані із земельними відносинами, розглядаються в позовному провадженні. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК).

Слід врахувати, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 висловила позицію щодо правомірності вимоги про визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру як способу захисту в спірних правовідносинах.

Зокрема, у п.п. 113-121 вказаної постанови зазначено, що «Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57) та від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40)).

Крім того, у пункті 64 постанови від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 Велика Палата Верховного Суду сформулювала наступний правовий висновок: «Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. На підставі оскаржуваного рішення селищної ради було здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду в господарських судах».

Отже, у даному випадку скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області є належним способом захисту поновлення порушених прав.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2024 № 927/1206/21 здійснила правовий висновок, що власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 143), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 99), від 07.04.2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46)).

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 1 лютого 2020 року у справі №922/614/19 (пункт 52)).

Нескасований невизнаний недійсним акт породжує негативні правові наслідки, на які вплинула реалізація незаконного акта, а тому оскарження рішення суб`єкта владних повноважень за умови його невідповідності закону спрямоване на захист інтересу в юридичній визначеності на майбутнє (при подальшому розпорядженні спірною ділянкою). Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення), тому його можна оскаржити впродовж усього часу тривання порушення.

Дана позиція узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 15.09.2020 (справа №469/1044/17) пункт 83.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що п. 129 додатку до наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 10.12.2020 №33-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», п.п. 5 п. 1 рішення Затурцівської сільської ради від 23.12.2021 №21/32 «Про реєстрацію земельних ділянок у комунальну власність» підлягає визнанню незаконним та скасуванню в порядку, визначеному ст. ст. 16, 21, 393 Цивільного кодексу України та ст. ст. 152, 155 Земельного кодексу України.

Щодо вимоги про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження землями водного фонду шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0722484400:03:000:0652 площею 58, 1494 га суд встановив наступне.

Правовідносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, а також у постановах Верховного Суду від 24.01.2020 № 910/10987/18, від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15.

Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (ч. 2 статті 18 цього Закону).

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав, вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Отже, у даному випадку допускаються такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:

1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;

3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Водночас, позовні вимоги про скасування державної реєстрації речового права не можуть бути звернені до державного реєстратора (приватного нотаріуса). Державний реєстратор (приватний нотаріус) зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі, чи не був залучений.

Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно.

Дана правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц (пункт 72), від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункт 36), від 16.01.2019 у справі № 755/9555/18 (пункт 25), від 21.08.2019 у справі № 805/2857/17-а, від 22.01.2020 у справі № 587/2326/16-ц (пункт 24).

При цьому, даний спір має приватноправовий характер, оскільки оскарження рішення про державну реєстрацію права власності земельної ділянки безпосередньо пов`язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права власності цієї ж земельної ділянки. З огляду на суб`єктний склад сторін спору він має вирішуватися за правилами господарського судочинства.

Врахована вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 04.04.2018 у справі № 817/1048/16, від 18.04.2018 у справі № 804/1001/16, від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 23.01.2019 у справі № 821/1297/17 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах.

Суд встановив, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, 04.02.2022 державним реєстратором виконавчого комітету Нововолинської міської ради Волинської області проведено державну реєстрацію права комунальної власності Затурцівської сільської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 0722484400:03:000:0652 площею 58,1494 га. Підстава для реєстрації рішення Затурцівської сільської ради Володимирського району «Про реєстрацію земельних ділянок у комунальну власність» від 23.12.2021 №21/32 (а.с. 32).

Відтак, спірна земельна ділянка площею 58,1494 га з кадастровим номером 0722484400:03:000:0652 зареєстрована на праві комунальної власності за Затурцівською сільською радою.

Оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, відповідний запис формально наділяє відповідача певними юридичними правами щодо земельної ділянки і одночасно позбавляє відповідних прав позивача - Володимирської районної військової (державної) адміністрації.

Враховуючи зазначене та положення статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», суд дійшов висновку, що прокурор звернувся з ефективним способом захисту порушеного права.

За наведених обставин, позовна вимога щодо скасування державної реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку площею 58, 1494 га з кадастровим номером 0722484400:03:000:0652, що розташована за межами населених пунктів Затурцівської сільської ради Володимирського району, за Затурцівською сільською радою на підставі рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Нововолинської міської ради Євдокимова М.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04.02.2022, індексний номер 63244481, заявлена прокурором правомірно, не спростована відповідачами належними та допустимими доказами, а відтак підставна та підлягає до задоволення.

Щодо наявності порушень вимог земельного законодавства, а відтак підстав для скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0722484400:03:000:0652 в Державному земельному кадастрі суд встановив наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про землеустрій», в редакції чинній на момент формування спірної земельної ділянки, інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Частиною 2 ст. 35 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що у разі виявлення при проведенні інвентаризації земель державної та комунальної власності земель, не віднесених до тієї чи іншої категорії, віднесення таких земель до відповідної категорії здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі відповідної документації із землеустрою, погодженої та затвердженої в установленому законом порядку.

Так, вимоги щодо проведення інвентаризації земель під час здійснення землеустрою та складання за її результатами технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель визначає Порядок проведення інвентаризації земель, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2012 № 513.

Згідно з п. 2 Порядку (в редакції, чинній на момент формування спірної земельної ділянки) інвентаризація земель проводиться з метою забезпечення ведення Державного земельного кадастру, здійснення контролю за використанням і охороною земель; визначення якісного стану земельних ділянок, їх меж, розміру, складу угідь; узгодження даних, отриманих в результаті проведення інвентаризації земель, з інформацією, що міститься у документах, які посвідчують право на земельну ділянку, та у Державному земельному кадастрі; прийняття за результатами інвентаризації земель Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної республіки Крим, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування відповідних рішень; здійснення землеустрою.

Інвентаризація земель проводиться виходячи принципів плановості, достовірності та повноти даних, послідовності і стандартності процедур, доступності використання інформаційної бази, узагальнення даних з додержанням єдиних засад та технології їх оброблення (п. 3 Порядку).

Відповідно до п. 7 Порядку вихідними даними для проведення інвентаризації земель є: матеріали з Державного фонду документації із землеустрою; відомості з Державного земельного кадастру в паперовій та електронній формі, у тому числі Поземельної книги, книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, файлів обміну даними про результати робіт із землеустрою; містобудівна документація, затверджена в установленому законодавством порядку; планово-картографічні матеріали, в тому числі ортофотоплани, складені за результатами виконання робіт відповідно до Угоди про позику між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку від 17.10.2003; відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень; копії документів, які посвідчують право на земельну ділянку або підтверджують сплату земельного податку; матеріали, підготовлені за результатами обстеження земельних ділянок щодо їх якісного стану. Під час проведення інвентаризації земель використовуються матеріали аерофотозйомки, лісовпорядкування, проекти створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду, схеми формування екомережі, програми у сфері формування, збереження та використання екомережі.

Згідно з п. 26 Порядку за результатами проведення інвентаризації земель виконавцями розробляється технічна документація відповідно до статті 57 Закону України «Про землеустрій».

Технічна документація погоджується та затверджується в порядку, встановленому статтею 186 Земельного кодексу України. Відомості, отримані за результатами інвентаризації земель, вносяться до Державного земельного кадастру відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 (п.п. 27, 29 Порядку).

Приписами ч. 13 ст. 186 ЗК України у редакції, чинній на дату формування спірної земельної ділянки, визначено, що технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель погоджується територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, і затверджується замовником технічної документації.

Відповідно до п. 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

Як вже встановив суд, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0722484400:03:000:0652 зареєстрована у Державному земельному кадастрі 18.10.2013 на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, яка розроблена ДП «Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» 18.10.2013, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення (склад угідь - сіножаті). Місце розташування Волинська область, Озютичівська сільська рада. Орган який зареєстрував земельну ділянку відділ Держземагенства у Локачинському районі (а.с. 26-31).

Згідно інформації ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 07.06.2024 №10-3-0.32-2411/2-24 документація із землеустрою згідно якої сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 0722484400:03:000:0652 до місцевого фонду документації із землеустрою не передавалась, інформація щодо видачі правовстановлюючих документів на вищевказану земельну ділянку у відділі відсутня (а.с. 22).

При цьому, за період 2011-2013 років ГУ Держгеокадастру у Волинській області на території Озютичівської сільської ради інвентаризація земель сільськогосподарського призначення державної власності, зокрема земельної ділянки з кадастровим номером 0722484400:03:000:0652 не проводилась, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 81).

Між тим, розпорядженням Локачинської районної державної адміністрації від 10.12.2013 №293 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності» затверджено відповідну технічну документацію. Згідно додатку до вищевказаного розпорядження «Обсяги виконаних робіт з інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності у Локачинському районі» про інвентаризовано 120 земельних ділянок загальною площею 2287,7 га по 17 сільських радах Локачинського району, серед яких відсутня Озютичівська сільська рада (а.с. 36).

Враховуючи зазначене, суд погоджується із доводами прокурора, що інформація з Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, згідно якої земельна ділянка з кадастровим номером 0722484400:03:000:0652 зареєстрована у Державному земельному кадастрі 18.10.2013 на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель не відповідає дійсності, а відтак відділом Держземагенства у Локачинському районі безпідставно внесено до Державного земельного кадастру відомості про земельну ділянку водного фонду, як земельну ділянку сільськогосподарського призначення (склад угіль - сіножаті).

Статтею 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

За змістом ч.1 ст.24 вищевказаного Закону державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

За приписами ст. 3 Закону України «Про Державний земельний кадастр» основними принципами, на яких базується Державний земельний кадастр, є зокрема, принципи об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі.

Суд встановив, що під час реєстрації в Державному земельному кадастрі спірної земельної ділянки невірно визначено категорію земельної ділянки як землі сільськогосподарського призначення, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 0722484400:03:000:0652 належить до земель водного фонду.

Слід звернути увагу, що подальша наявність відомостей щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0722484400:03:000:0652 у Державному земельному кадастрі порушуватиме принципи об`єктивності, достовірності, повноти відомостей та унеможливить відновлення порушеного права держави, у власності якої повинна перебувати спірна земельна ділянка, оскільки реєстрація у Державному земельному кадастрі земельної ділянки з цільовим призначенням землі запасу сільськогосподарського призначення відносить її до земель комунальної власності, що у свою чергу надає право відповідачу-1: Затурцівській сільській раді у будь-який час повторно внести відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною 1 ст. 5 ГПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до ч. 13 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; а також якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", не було зареєстровано протягом року з вини заявника.

Положення аналогічного змісту закріплені також у ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» та п. 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, згідно з якими державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Суд дійшов висновку, що прокурором обрано такий спосіб захисту, який може відновити інтереси держави та попередити загрозу порушення права на землі державною власності, а саме скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0722484400:03:000:0652.

Враховуючи вище зазначені обставини, позовна вимога в частині скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0722484400:03:000:0652, площею 58,1494 га 18.10.2013 підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а відтак підставна та підлягає до задоволення.

Щодо позовної вимоги про усунення перешкод державі в особі Володимирської районної військової адміністрації у здійснення права користування та розпорядження землями водного фонду шляхом зобов`язання Затурцівської сільської ради Володимирського району повернути Володимирській районній військовій адміністрації земельну ділянку суд виходив із такого.

Згідно із ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори, правочини, інші юридичні факти.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб

Згідно приписів ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За змістом ч. 1, ч. 2 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Як вже неодноразово зазначав суд, до Державного земельного кадастру внесено відомості про спірну земельну ділянку 0722484400:03:000:0652, площею 58,1494 га водного фонду, як землю сільськогосподарського призначення.

Водночас, Відділ Держземагенства у Локачинському районі розпорядився земельною ділянкою, що відноситься до земель водного фонду, що спричинило незаконну зміну цільового призначення земельної ділянки та в подальшому призвело до неправомірного вибуття земель з державної власності у комунальну.

За змістом статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16.

При цьому, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні за змістом висновки викладено, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно до ч. 1 ст. 167 ЦК України визначено, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Згідно ч. 1 ст. 170 ЦК України, держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (ч. 2 ст. 326 ЦК України).

За приписами ст. 317 Цивільного кодексу України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Відповідно до ст. 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Водночас, держава позбавлена можливості належним чином здійснювати повноваження власника спірної земельної ділянки водного фонду, оскільки за Затурцівською сільською радою зареєстровано право комунальної власності на цю земельну ділянку.

У відповідності до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в п.4.26 постанови від 19.09.2019 у справі №906/1063/18).

Негаторний позов подається у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Отже, предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в п.47 постанови від 15.10.2019 у справі №902/1003/17).

Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Якщо ж на час подання позову порушення припинилися, то й відпадає підстава для пред`явлення негаторного позову. Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей.

Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення (правові висновки у постанові Вищого господарського суду України від 07.06.2016 у справі №907/810/15).

Як встановив суд, на спірній земельній ділянці розміщений об`єкт нерухомого майна - магістральний канал (МК річка Турія) осушувальної системи «Верхів`я річки Турія», що перебуває у державній власності та на балансі водогосподарської організації - Регіонального офісу водних ресурсів у Волинській області.

Між тим, у зв`язку із внесенням відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру, як землі сільськогосподарського призначення, земельна ділянка водного фонду може використовувались як земля сільськогосподарського призначення та бути переданою селищною радою у власність та користування фізичним чи юридичним особам, проте в силу наведених вище вимог законодавства вона не може перебувати у приватній чи комунальній власності, оскільки на ній розміщений об`єкт нерухомого майна державної власності, а саме об`єкт інженерної інфраструктури міжгосподарських меліоративних систем державної власності меліоративний канал (МК річки Турія).

Отже, ефективним способом захисту у даному випадку є негаторний позов про усунення перешкод власнику у користуванні та розпорядженні майном, що йому належить.

У відповідності до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі (ст. 1213 ЦК України).

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19).

З огляду на викладені обставини справи та порушені права та законні інтереси держави, суд дійшов висновку, що позовна вимога про усунення перешкод державі в особі Володимирської районної військової адміністрації у здійсненні права користування та розпорядження землями водного фонду шляхом зобов`язання Затурцівської сільської ради Володимирського району повернути Володимирській районній військовій адміністрації земельну ділянку 0722484400:03:000:0652, площею 58,1494 га підставна та підлягає до задоволення.

У заяві за вх.№ 01-75/4862/24 від 15.07.2024 відповідач-2 виклав заперечення до позову з підстав звернення прокурора з позовом як «спору держави з державою». Зокрема, посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 13.11.2019 у справі №826/3115/17, від 11.02.2020 у справі №922/614/19, від 14.11.2018 у справі №183/1617/19, від 22.01.2020 у справі №910/1809/18, від 09.08.2023 у справі №915/86/23, від 11.04.2024 у справі № 545/1103/20 .

Водночас, такі доводи відповідача-2 не взято до уваги суду, оскільки зазначені правові позиції не є релевантними до даної справи.

Враховуючи наведене, на підставі належним чином оцінених доказів, відхиливши доводи відповідача-2, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наведених вище підстав.

Інші доводи та заперечення судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору задоволення позовних вимог з наведених вище підстав, впливу не мають.

Згідно з приписами ст.129 ГПК, судовий збір покладається на відповідачів пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 202, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

вирішив:

1. Позов задоволити.

2. Визнати незаконним та скасувати п. 129 додатку до наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 10.12.2020 №33-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність».

3. Визнати незаконним та скасувати п.п. 5 п. 1 рішення Затурцівської сільської ради від 23.12.2021 №21/32 «Про реєстрацію земельних ділянок у комунальну власність».

4. Усунути перешкоди державі в особі Володимирської районної військової адміністрації у здійсненні права користування та розпорядження землями водного фонду шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0722484400:03:000:0652 площею 58, 1494 га, зареєстрованого за Затурцівською сільською радою.

5. Усунути перешкоди державі в особі Володимирської районної військової адміністрації у здійсненні права користування та розпорядження землями водного фонду шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0722484400:03:000:0652, площею 58, 1494 га, в Державному земельному кадастрі.

6. Усунути перешкоди державі в особі Володимирської районної військової адміністрації у здійсненні права користування та розпорядження землями водного фонду шляхом зобов`язання Затурцівської сільської ради Володимирського району (45523, Волинська обл., Володимирський район, с. Затурці, вул. Липинського, буд. 66, код ЄДРПОУ: 04332087) повернути Володимирській районній військовій адміністрації (44700, Волинська область, м.Володимир, вул. Небесної Сотні, 3, код ЄДРПОУ 04051359) земельну ділянку з кадастровим номером 0722484400:03:000:0652 площею 58, 1494 га.

7. Стягнути з Затурцівської сільської ради Володимирського району (45523, Волинська обл., Володимирський район, с. Затурці, вул. Липинського, буд. 66, код ЄДРПОУ: 04332087) на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) 10 280, 47 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

8. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (43021, Волинська область, м. Луцьк, вул. Винниченка, 67, код ЄДРПОУ 39767861) на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) 4844, 80 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Північно-Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 13.09.2024.

СуддяВ. М. Дем`як


Суд	Господарський суд Волинської області
Дата ухвалення рішення	03.09.2024
Оприлюднено	16.09.2024
Номер документу	121595470
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про визнання незаконним акта, що порушує право власності на земельну ділянку

Судовий реєстр по справі —903/606/24

Рішення від 03.09.2024

Господарське

Господарський суд Волинської області

Дем'як Валентина Миколаївна

Ухвала від 26.08.2024

Господарське

Господарський суд Волинської області

Дем'як Валентина Миколаївна

Ухвала від 07.08.2024

Господарське

Господарський суд Волинської області

Дем'як Валентина Миколаївна

Ухвала від 01.07.2024

Господарське

Господарський суд Волинської області

Дем'як Валентина Миколаївна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 03.09.2024 по справі 903/606/24ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —903/606/24

Рішення від 03.09.2024

Ухвала від 26.08.2024

Ухвала від 07.08.2024

Ухвала від 01.07.2024

Рішення
від 03.09.2024 по справі 903/606/24
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ