Постанова

від 13.09.2024 по справі 640/18562/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/18562/22

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Бужак Н. П.

Суддів: Костюк Л.О., Собківа Я.М.

За участю секретаря: Конченко Н.М.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 26 травня 2023 року, суддя Войтович І.І., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Громадської ради доброчесності про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,-

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Громадської ради доброчесності, в якому просив:

- визнати протиправними дії Громадської ради доброчесності щодо неналежного аналізу та перевірки інформації щодо судді, включення недостовірної інформації до висновку про невідповідність судді Окружного адміністративного суду міста Києва Пащенка Костянтина Сергійовича критеріям доброчесності та професійної етики від 16.12.2020 та поширення його у мережі Інтернет на інформаційному порталі (сайті) Громадської ради доброчесності «http://grd.gov.ua/», порушення порядку затвердження зборами висновку та його оприлюднення;

- зобов`язати Громадську раду доброчесності вилучити з публічного доступу висновок про невідповідність судді Окружного адміністративного суду міста Києва Пащенка Костянтина Сергійовича критеріям доброчесності та професійної етики від 16.12.2020, викладений у електронних документах на інформаційному порталі (сайті) Громадської ради доброчесності «http://grd.gov.ua/» за посиланнями:

«http://grd.gov.ua/wp-content/uploads/2020/12/pashechenkoks_vysn.pdf»;

«http://grd.gov.ua/wp-content/uploads/txs/pashechenkoks_vysn.txt».

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що Громадською радою доброчесності 16.12.2020 затверджено висновок про невідповідність судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, зокрема, до вказаного висновку включено недостовірну інформацію про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики та таку інформацію поширено в мережі Інтернет, вказує про те, що висновок було зроблено без належного аналізу та перевірки інформації щодо судді, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом та наполягає, що єдиним можливим та ефективним способом захисту порушених прав як судді у спірних правовідносинах у процедурі індивідуального оцінювання є звернення з таким позовом до суду.

Окрім того, позивач вказує про те, що остаточне рішення, яке створює правові наслідки для особи, ухвалює Вища кваліфікаційна комісія суддів України та застосовуючи правові висновки у справі № 160/9844/19 у контексті спірних правовідносин не відповідатиме обставинам цієї справи та становитиме обмеження його права на справедливий суд.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 жовтня 2022 року адміністративну справу №640/18562/22 за позовом ОСОБА_1 до Громадської ради доброчесності про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, передано для визначення підсудності до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2022 року визначено територіальну підсудність адміністративної справи №640/18562/22 за позовом ОСОБА_1 до Громадської ради доброчесності про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії - Київському окружному адміністративному суду.

06 грудня 2022 року справа № 640/18562/22 була отримана Київським окружним адміністративним судом та Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, дана справа №640/18562/22 розподілена 07.12.2022 судді Войтович І.І.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2022 року, відповідно до ч. 2 ст. 169 КАС України, вказану позовну заяву залишено без руху з підстав невідповідності останньої вимогам ч. 3 та ч. 6 ст. 161 КАС України, визначено спосіб та строк недоліків позовної заяви шляхом надання до суду окремо складеної заяви про визнання поважними причини пропуску строку звернення до суду з даною позовною заявою, з належним обґрунтуванням причин процесуального пропуску та проханням поновити пропущений строк та оригіналу документу про сплату судового збору за звернення до суду у сумі 992,40 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19 січня 2023 року, відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повернута позивачеві враховуючи положення ч. 2 ст. 123 КАС України.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2023 року у справі № 640/18562/22 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, скасовано ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 19 січня 2023 року та справу направлено до суду для продовження розгляду.

17 травня 2023 року справа отримана з Шостого апеляційного адміністративного суду та відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 17.05.2023, справу передано судді Войтович І.І.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26 травня 2023 року відмовлено у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Громадської ради доброчесності про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 26 травня 2023 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

За змістом частини 1 статті 313 КАС України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Згідно з частиною 2 статті 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів у разі неприбуття жодного із учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Оскільки учасники справи в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, колегія суддів вирішила перейти у письмове провадження.

Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України, суд першої інстанції виходив із того, що даний спір не підлягає розгляду як у порядку адміністративного судочинства, так і в судовому порядку взагалі.

При цьому, судом першої інстанції зазначено, що до повноважень Громадської ради доброчесності не віднесено ухвалення остаточного рішення за наслідками проведення кваліфікаційного оцінювання, яке має саме надавати та приймати відповідне рішення Вища кваліфікаційна комісія суддів України, натомість така Громадська рада доброчесності здійснює допоміжні функції.

Тож, Громадська рада доброчесності є допоміжним органом, який лише сприяє зібранню матеріалів суддівського досьє не маючи при цьому повноважень ухвалювати остаточне рішення щодо відповідності судді займаній посаді.

Отже, зверненню до адміністративного суду має передувати виникнення саме публічно-правового спору у значенні, наведеному у статті 4 КАС України.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" не містить положень про можливість оскарження рішень, дій чи бездіяльності Громадської ради доброчесності до суду.

Відповідно до правового висновку, викладеного у пункті 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2022 у справі №990/120/22 (справа щодо оскарження кандидатом на посаду члена Вищої ради правосуддя дій Етичної ради), спір з Етичною радою з приводу оскарження її рішень, дій або бездіяльності (крім як щодо оцінювання членів Вищої ради правосуддя), зокрема оскарження висновку щодо відповідності кандидата на посаду члена Вищої ради правосуддя критеріям професійної етики та доброчесності, а також списку кандидатів, рекомендованих для обрання на цю посаду, не належить до юрисдикції судів України (у тому числі не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства), а Етична рада у таких правовідносинах не є суб`єктом владних повноважень, який може бути відповідачем.

Таким чином, беручи до уваги суть спірних відносин та їх суб`єктний склад, у суду першої інстанції відсутні визначені КАС України підстави для відкриття провадження у справі за цим позовом.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі, колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до ст.125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Згідно з ч.1 ст.18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" унормовано, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція-це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства. Частиною другою цієї ж статті визначено, що суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду чи відмови у відкритті провадження у справі.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Разом з тим, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Отже, у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення суб`єкта владних повноважень, яке безпосередньо порушує права, свободи чи законні інтереси позивача.

Таким чином, публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Вирішуючи питання обґрунтованості апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) установлено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", оцінюється колегіями ВККС України у порядку, визначеному цим Законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії ВККС України.

Відповідно до статті 83 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність.

Згідно з частинами першою та другою статті 85 Закону № 1402-VІІІ кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди. Рішення про черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання ухвалює ВККС України.

У відповідності до пункту 11 частини четвертої статті 85 Закону № 1402-VIII суддівське досьє має містити інформацію про відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, зокрема копії відповідних декларацій, поданих суддею відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції.

Згідно з частиною шостою статтею 85 Закону № 1402-VIII формування і ведення суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді) здійснюються в автоматизованій системі. Оригінали окремих документів, за рішенням ВККС України, можуть додатково зберігатися у паперовій формі. Формування і ведення суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді) здійснюються у порядку, визначеному ВККС України після консультацій із Радою суддів України.

Таким чином, дослідження досьє та проведення співбесіди як один із етапів кваліфікаційного оцінювання має на меті, окрім іншого, встановити відповідність кандидата на посаду судді критеріям професійної етики та доброчесності.

У відповідності до підпункту 16 частини четвертої зазначеної статті, суддівське досьє має містити висновок ГРД (у разі його наявності).

Частиною першою статті 87 Закону № 1402-VIII установлено, що з метою сприяння ВККС України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання утворюється ГРД.

За частиною шостою статті 87 Закону № 1402-VIII ГРД: 1) збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 2) надає ВККС України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 3) надає, за наявності відповідних підстав, ВККС України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє; 4) делегує уповноваженого представника для участі у засіданні ВККС України щодо кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді); 5) має право створити інформаційний портал для збору інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді.

З аналізу вищезазначених правових норм слідує, що ГРД сприяє Комісії у питаннях кваліфікаційного оцінювання, для чого законодавством передбачено обов`язок ГРД збирати, перевіряти та аналізувати інформацію щодо судді та за наявності відповідних підстав подавати до ВККС України висновок про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності. Висновок ГРД є інформацією, яка міститься у суддівському досьє і підлягає дослідженню Комісією з-поміж інших даних при оцінці показників критеріїв професійної етики та доброчесності.

При цьому, функції, які здійснює ГРД у процедурі кваліфікаційного оцінювання суддів, за своєю суттю не є "владними управлінськими повноваженнями" у розумінні КАС України.

Так, за наведеним у пункті 1 частини першої статті 4 КАС України визначенням, адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

У свою чергу, публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4).

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України, суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

За встановленим у пункті 1 частини першої статті 19 КАС України правилом, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач указує на те, що Громадською радою доброчесності 16.12.2020 затверджено висновок про невідповідність судді Окружного адміністративного суду міста Києва Пащенка Костянтина Сергійовича критеріям доброчесності та професійної етики, зокрема, до вказаного висновку включено недостовірну інформацію про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики та таку інформацію поширено в мережі Інтернет, вказує про те, що висновок було зроблено без належного аналізу та перевірки інформації щодо судді, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом та наполягає, що єдиним можливим та ефективним способом захисту порушених прав як судді у спірних правовідносинах у процедурі індивідуального оцінювання є звернення з таким позовом до суду.

Водночас, аналізуючи зміст статті 87 Закону № 1402-VІІІ, а також Регламент ГРД, які визначають статус ГРД та порядок формування її складу, колегія суддів приходить до висновку, що законодавець поставив собі за мету максимальним чином відмежувати ГРД від органів державної влади, насамперед ВККС України, виключивши існування будь-яких механізмів, які б дозволяли ВККС України (або іншим органам публічної влади) впливати на формування складу ГРД та процес прийняття нею відповідних рішень. При цьому мова йде про відсутність як прямих важелів впливу на ГРД, як-то погодження призначень членів, формування списку кандидатів до ГРД, затвердження рішень ГРД актом ВККС України, участь у засіданнях ГРД члена ВККС України тощо, так і опосередкованих - надання державного фінансування ГРД, створення умов для роботи, надання пільг тощо.

На користь цього свідчать також вимоги нормативних актів щодо персонального складу ГРД, до якої можуть входити лише "представники правозахисних громадських об`єднань, науковці-правники, адвокати, журналісти, які є визнаними фахівцями у сфері своєї професійної діяльності, мають високу професійну репутацію та відповідають критерію політичної нейтральності та доброчесності" та, відповідно, членства у ній не можуть набувати: "особи, протягом останніх п`яти років працювали (проходили службу) в органах прокуратури, Міністерства внутрішніх справ України, поліції, інших правоохоронних органах (органах правопорядку), податкової міліції, Служби безпеки України, митних органах, Національному антикорупційному бюро України, Національному агентстві з питань запобігання корупції; особи, які протягом останніх п`яти років перебували на державній службі; особи, які є суддями або суддями у відставці".

За правовим статусом, визначеним у статті 87 Закону № 1402-VІІІ, ГРД лише сприяє Комісії у питаннях оцінювання та не може виносити остаточного рішення щодо професійної етики та доброчесності. Крім того, така організація роботи ГРД не дає підстав уважати ГРД суб`єктом делегованих повноважень, адже ніякого делегування повноважень та відповідного публічного супроводу (забезпечення) їх передачі не відбувається. ГРД максимальним чином (юридично, організаційно, функціонально) є відмежованою від органів публічної влади та їх службовців.

Згідно з пунктом 4.20 Порядку формування і ведення суддівського досьє, затвердженого рішенням ВККС України від 15 листопада 2016 року № 150/зп-16, висновок ГРД включається до відповідного досьє без проведення жодної перевірки, а тому як складова частина досьє, відповідно до положень пункту 16 частини четвертої, пункту 4 частини п`ятої, частини дев`ятої статті 85 Закону № 1402-VІІІ, підлягає обов`язковому дослідженню, тобто розгляду відповідачем разом з іншими документами, які містяться в суддівському досьє.

Частиною дев`ятою статті 85 Закону № 1402-VІІІ передбачено, що співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження досьє.

Під час співбесіди обов`язковому обговоренню із суддею підлягають дані щодо його відповідності критеріям професійної етики та доброчесності з наданням судді можливості доповнити, уточнити чи спростувати оголошену з досьє інформацію.

На підставі частини першої статті 88 Закону № 1402-VІІІ Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Відтак, у силу законодавчих приписів рішення щодо підтвердження здатності кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя приймає ВККС України. При цьому наявність негативного висновку ГРД стосовно судді обов`язково передбачає необхідність проведення Комісією співбесіди із суддею (у формі засідання) з метою з`ясувати викладені у висновку ГРД обставини та надати їм власну оцінку на предмет відповідності такого судді критеріям доброчесності і професійної етики та, як наслідок, прийняти за підсумками цього обговорення остаточне рішення щодо підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя.

За приписами частини другої статті 88 Закону № 1402-VІІІ, якщо ГРД у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то ВККС України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.

Вказане положення спрямоване на те, щоб ВККС України реагувала та приймала до уваги позицію громадськості, водночас із процитованої норми не випливає, що висновок ГРД є обов`язковим для Комісії у безальтернативному порядку.

Таким чином, з аналізу вищезазначених норм слідує, що у будь-якому випадку висновок ГРД є лише проміжним рішенням, яке не тягне за собою безпосередньо жодних правових наслідків для судді щодо якого здійснюється оцінювання. Висновок ГРД покладає зобов`язання виключно на ВККС України, яка має надати йому відповідну оцінку та врахувати, або не врахувати під час прийняття остаточного рішення щодо судді. До того ж у судді є право надати відповідні коментарі та пояснення щодо фактів, зафіксованих у висновку ГРД. Це вчергове вказує на те, що висновок ГРД не створює самостійних наслідків для судді, адже є проміжним етапом процедури підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя та є лише одним із можливих доказів, аналізуючи які сукупно з іншими доказами, Комісія і має прийняти остаточне рішення щодо учасника процедури оцінювання.

Відтак, виходячи із суті права та інтересу, за захистом якого звернувся позивач, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що ГРД у цих правовідносинах не є самостійним органом (суб`єктом владних повноважень), уповноваженим ухвалювати рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Отже, ГРД не є суб`єктом владних повноважень, не виконує жодної владної управлінської функції, а її висновок, прийнятий щодо судді, не є адміністративним актом (правовим актом індивідуальної дії), що в сукупності виключає можливість його оскарження суддею щодо якого його було прийнято, до адміністративного суду.

Тож оскільки у складі даного спору відсутній суб`єкт владних повноважень, то такий спір не є публічно-правовим і, відповідно, не підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 30 березня 2021 року у справі №160/9844/19, від 09 листопада 2022 року у справі №640/5442/20, від 25 травня 2023 року у справі №640/31194/21, від 31 травня 2024 року у справі № 320/21250/23.

Правовими положеннями ч. 5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до частини шостої статті 170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

Так, поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів і які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Таку правову позицію Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала в судових рішеннях, зокрема в постановах від 22.03.2018 у справі №800/559/17, від 03.04.2018 у справі №9901/152/18, від 30.05.2018 у справі №9901/497/18, від 13.03.2019 у справі №9901/947/18, від 28.10.2020 у справі №9901/160/20, від 10.11.2022 у справі №990/120/22.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Громадської ради доброчесності про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії на підставі пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції є законною, підстави для її скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши доводи позивача, викладені у заяві, прийняв законну ухвалу у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування ухвали Київського окружного адміністративного суду від 26 травня 2023 року.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду є законною і обґрунтованою, ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування не має.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 243, 308, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 26 травня 2023 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Собків Я.М.