Постанова

від 12.09.2024 по справі 906/271/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2024 року Справа № 906/271/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Саврій В.А., суддя Миханюк М.В. , суддя Коломис В.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмет-Інвест" на рішення Господарського суду Житомирської області від 15.05.2024 (повний текст - 20.05.2024) у справі №906/271/24 (суддя Шніт А.В.)

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центру забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмет-Інвест"

про стягнення 219293,97 грн

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до ч.13 ст.8, ч.3 ст.252 та ч.ч.2, 10 ст.270 ГПК України

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 15.05.2024 у справі №906/271/24 задоволено позов Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центру забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмет-Інвест". Стягнуто з відповідача на користь позивача 219293,97грн пені та 3289,41грн витрат зі сплати судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрмет-Інвест" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

В скарзі апелянт, зокрема, зазначає, що за товар, який є предметом Договору від 28.03.2023 №ПЗ/НХ-235256/НЮ, 19.02.2024 було здійснено останню оплату вартості Товару на суму 2057546,31 та в свою чергу було вивезено брухт, а саме: останнє вивезення було здійснено 23.02.2024 на суму 120931,00 грн, що склало на загальну суму 1127945,30 грн, отже умови договору виконуються по мірі можливості.

Нарахована позивачем пеня базується на умовах Договору №ПЗ/НХ-235256/НЮ, які є обов`язковими для виконання, у тому числі для відповідача. При цьому, реалізуючи своє право господарської діяльності, відповідач добросовісно відноситься до зобов`язань при виконанні договору №ПЗ/НХ-235256/НЮ та здійснює з його боку усі можливі заходи для виконання зобов`язань.

В свою чергу, апелянт наголошує, що товариством даний металобрухт придбано на аукціонних торгах, де обов`язковою умовою було підписання вищезазначеного договору, без можливості внесення змін умов договору, в тому числі і щодо штрафних санкцій.

Звертає увагу, що прострочення виконання зобов`язань дійсно мало місце, проте не з вини цілеспрямованої, недобросовісної поведінки, а через поважні причини, що не було враховано судом першої інстанції при прийнятті рішення по справі.

За доводами апелянта, дана ситуація склалася у зв`язку з непередбачуваними обставинами, а саме: в зв`язку з «військовим станом» та браком працівників-водіїв, які були призвані до лав Збройних сил України, а також надзвичайно витратної логістики щодо вивезення товару.

Зазначає, що протягом всього строку перебування товару на території позивача, доказів створення будь-яких перешкод у здійсненні підприємницької діяльності внаслідок перебування товару в його розпорядженні, суду не було надано, як не надано доказів понесення збитків. АТ «Українська залізниця» зі своєї сторони з листами про необхідність вивезення товару зі складу продавця до ТОВ «Укрмет-Інвест» не зверталась, що на думку відповідача свідчить про відсутність для продавця значної необхідності у звільненні власної території (складу) від проданого товару. Отже, наслідки невиконання боржником зобов`язання з вивезення придбаного товару є вочевидь більш вигідним для кредитора, ніж належне виконання основного зобов`язання за договором оплати товару. Отже, використання штрафних санкцій є інструментом отримання додаткових доходів.

Апелянт вважає, що зменшення від нарахованої пені в сумі 219293,97 грн, у даному випадку на 80% та стягнення пені в сумі 43858,79 грн, буде співмірним до вартості товару, та адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника та, одночасно з цим, буде засобом недопущення використання штрафних санкцій як інструменту отримання додаткових доходів.

Звертає увагу, що позивач в суді першої інстанції не навів ніякої інформації про збитки, які йому нібито заподіяні несвоєчасною оплатою належного їм товару за договором, у зв`язку з чим, розмір заявленої до стягнення пені не є співмірним зі збитками, наявність яких позивачем навіть не доведена, хоча ці обставини не взято до уваги при прийнятті рішення по справі судом першої інстанції.

На підставі викладеного скаржник просить суд апеляційної інстанції змінити рішення Господарського суду Житомирської області від 15.05.2024 у справі №906/271/24 та зменшити стягнення пені до суми 25558,87 грн. Стягнути з позивача АТ "Українська залізниця" на користь відповідача ТОВ "Укрмет-Інвест" судовий збір.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №906/271/24 у складі: головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Тимошенко О.М., суддя Павлюк І.Ю.

Листом Північно-західного апеляційного господарського суду №906/271/24/4656/24 від 20.06.2024 витребувано матеріали справи з господарського суду Житомирської області.

28.06.2024 матеріали справи №906/271/24 надійшли на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.07.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмет-Інвест" на рішення господарського суду Житомирської області від 15.05.2024 у справі №906/271/24 - залишено без руху.

22.07.2023 на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмет-Інвест" про усунення недоліків апеляційної скарги.

Розпорядженням керівника апарату суду від 22.07.2024, у зв`язку із перебуванням у відпустці головуючої судді Розізнаної І.В., та суддів членів-колегії Тимошенка О.М. та Павлюк І.Ю., призначено повторний автоматизований розподіл справи №906/271/24.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №906/271/24 у складі: головуючий суддя Саврій В.А., суддя Коломис В.В., суддя Миханюк М.В.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмет-Інвест" на рішення Господарського суду Житомирської області від 15.05.2024 у справі №906/271/24. Роз`яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. Запропоновано позивачу у строк до 16.08.2024 подати письмовий відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст.263 ГПК України.

31.07.2024 через систему «Електронний суд» від позивача надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначає, що Господарський суд Житомирської області в оскаржуваному рішенні вірно встановив наявність прострочення виконання зобов`язань за Договором з боку відповідача (що не заперечується і самим ТОВ "Укрмет-Інвест").

Факт створення відповідачем будь-яких перешкод у здійсненні позивачем підприємницької діяльності внаслідок перебування невивезеного товару з його території не є предметом доказування під час розгляду даної справи, оскільки позивачем заявлено вимогу про стягнення пені за прострочення внесення першої попередньої оплати за товар згідно Договору, а не щодо застосування до відповідача штрафних санкцій за невчасне вивезення товару з території позивача.

Вважає, що заявлений позивачем до стягнення розмір пені в межах даної справи, є співрозмірним до суми заборгованості відповідача з невиконання обов`язку внесення першої попередньої оплати за Договором.

Зазначає, що в матеріалах справи №906/271/24 відсутні будь-які інші докази щодо наявності обставин, які є підставами для зменшення розміру пені, передбачених ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України, тому Господарський суд Житомирської області дійшов вірного висновку щодо відсутності підстав для відмови (частковому задоволенні) позову.

На підставі викладеного позивач просить суд апеляційної інстанції залишити рішення Господарського суду Житомирської області від 15.05.2024 у справі №906/271/24 без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрмет-Інвест» - без задоволення.

Розглядом матеріалів справи встановлено.

28.03.2023 між Акціонерним товариством "Українська залізниця" (продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрмет-Інвест" (покупець, відповідач) укладено Договір купівлі-продажу №ПЗ/НХ/-235256/НЮ (а.с.7-12), відповідно до пункту 1.1 якого продавець зобов`язується передати у власність, а покупець - прийняти та оплатити металобрухт (брухт металів чорних вторинних згідно з ДСТУ 4121-2002) (далі - Товар).

Згідно пункту 2.1 ціна Договору складається із сукупної вартості Товару відповідно до Специфікації (Додаток 1 до Договору) та вартості послуг щодо організації навантаження Товару (у разі їх надання) відповідно до Специфікації(-й) щодо організації навантаження Товару (Додаток 3 до Договору) та становить загалом 4 365 662,16грн.

Відповідно до п. 2.4 Договору оплата вартості Товару здійснюється покупцем чотирма рівними частинами у такому порядку:

- сума першої попередньої оплати 25%, яка становить 936605,43грн (без ПДВ), сплачується покупцем на поточний рахунок продавця, вказаний у реквізитах для розрахунків за Товар, протягом 10 (десяти) банківських днів з дати підписання сторонами Договору на підставі надісланого продавцем рахунку;

- сума другої оплати 25%, яка становить 963605,43грн (без ПДВ), сплачується покупцем на поточний рахунок продавця, вказаний у реквізитах для розрахунків за Товар, протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати надсилання продавцем відповідного рахунку;

- сума третьої оплати 25%, яка становить 963605,43грн (без ПДВ), сплачується покупцем на поточний рахунок продавця, вказаний у реквізитах для розрахунків за Товар, протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати надсилання продавцем відповідного рахунку;

- сума четвертої оплати 25%, яка становить 936605,43грн (без ПДВ), здійснюється остаточно і сплачується покупцем на поточний рахунок продавця, вказаний у реквізитах для розрахунків за Товар, протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати надсилання Продавцем відповідного рахунку.

Як встановлено пунктом 2.6 Договору рахунки для оплати вартості Товару та послуг щодо організації навантаження Товару надсилаються покупцеві на адресу електронної пошти, що зазначена в реквізитах Покупця в розділі 11 цього Договору.

Пунктом 5.2 Договору передбачено, за порушення покупцем строків оплати за Товар та/або послуги щодо організації навантаження Товару, визначених пунктами 2.4, 2.5 цього Договору, продавець має право стягнути з покупця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення виконання зобов`язання, за кожен день прострочення.

Згідно пункту 9.7 цей Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2023, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Філією "Центр забезпечення виробництва" АТ "Укрзалізниця" на електронну адресу ТОВ "Укрмет-Інвест" направлено рахунок №ЦЗВМБ-169 від 28.03.2023 на суму 963605,34грн щодо необхідності здійснення авансового платежу (авансової плати) за брухт вид №501 ДСТУ 4121-2002 згідно з п.2.4.1 Договору (а.с.20-21).

ТОВ "Укрмет-Інвест" попередню оплату згідно рахунку №ЦЗВМБ-169 від 28.03.2023 здійснило 10.01.2024 на суму 376000,00грн, 15.01.2024 на суму 200000,00грн, 23.01.2024 на суму 200000,00грн, 02.02.2024 на суму 235000,00грн (а.с.22-25).

Позивач звернувся до відповідача з претензією №ЦЗВ-20/4580 від 23.11.2023 з вимогою сплатити пеню в сумі 219293,97грн (а.с.6-19), яка на момент звернення до суду першої інстанції з позовом залишилась без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наступне:

Згідно положень ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Як встановлено ч.1 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов`язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше (ч.3 ст.173 ГК України).

Як встановлено ч.1 ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Правовідносини між сторонами виникли на підставі Договору купівлі-продажу №ПЗ/НХ/-235256/НЮ від 28.03.2023.

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ч.1 ст.656 ЦК України).

Частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 2.4.1 Договору погоджено, що оплата вартості Товару здійснюється покупцем чотирма рівними частинами у такому порядку: сума першої попередньої оплати 25%, яка становить 963605,43грн (без ПДВ), сплачується покупцем на поточний рахунок продавця, вказаний у реквізитах для розрахунків за Товар, протягом 10 (десяти) банківських днів з дати підписання сторонами Договору на підставі надісланого продавцем рахунку.

Договір купівлі-продажу №ПЗ/НХ/-235256/НЮ підписаний сторонами 28.03.2023.

Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, строк оплати за товар, придбаний згідно вказаного договору купівлі-продажу, настав 11.04.2023.

Проте, ТОВ "Укрмет-Інвест" першу попередню оплату згідно рахунку №ЦЗВМБ-169 від 28.03.2023 здійснило 10.01.2024 на суму 376000,00грн, 15.01.2024 на суму 200000,00грн, 23.01.2024 на суму 200000,00грн, 02.02.2024 на суму 235000,00грн (а.с.22-25).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Згідно ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Згідно з ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст.230 ГК України).

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як визначено п.5.2 Договору передбачено, за порушення покупцем строків оплати за Товар та/або послуги щодо організації навантаження Товару, визначених пунктами 2.4, 2.5 цього Договору, продавець має право стягнути з покупця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення виконання зобов`язання, за кожен день прострочення.

Згідно наведеного позивачем у позовній заяві розрахунку суми пені, останнім заявлено до стягнення пеню, нараховану за період 12.04.2023-10.10.2023 у розмірі 219293,97грн (а.с.3).

Перевіривши в апеляційному провадженні розрахунок, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що розрахунок є арифметично невірним, оскільки розмір пені за вказаний період за прострочення внесення першої попередньої оплати в розмірі 963605,43грн, становить 225615,67грн. Разом з тим, суд першої інстанції був позбавлений права збільшувати розмір позовних вимог та повинен розглядти вимоги про стягнення пені в заявленому позивачем розмірі - 219293,97грн.

З огляду на викладене, позовна вимога позивача в частині стягнення з відповідача пені в сумі 219615,67грн за прострочення здійснення першої попередньої оплати, задоволена правомірно.

Апелянт не спростовує розмір заявленої пені, при цьому вважає що її розмір підлягав зменшенню на 80% .

Колегія суддів зазначає, що згідно ст.233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Як встановлено ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Як правильно відмічає суд першої інстанції, аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми штрафних санкцій, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Встановивши відповідні обставини, суд вирішує питання щодо можливості зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд. Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 03.06.2019 у справі №914/1517/18.

В обґрунтування зменшення розміру пені відповідач посилався на недоведення позивачем факту спричинення йому відповідачем збитків внаслідок прострочення внесення першої попередньої оплати за договором купівлі-продажу №ПЗ/НХ/-235256/НЮ від 28.03.2023 та факту створення останнім будь-яких перешкод у здійсненні позивачем підприємницької діяльності перебуванням невивезеного товару з його території.

За змістом ч.2 ст.218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Господарський кодекс України встановлює, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами (частина 1 статті 229 ГК України).

У вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені. При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

Разом з тим, безпідставне зменшення пені нівелюватиме саме значення пені як відповідальності за порушення грошового зобов`язання, що має на меті захист прав та інтересів кредитора, у зв`язку з порушенням його права на своєчасне виконання зобов`язань (відповідно до строків, передбачених договором).

Як правильно зазначив суд першої інстанції, факт створення відповідачем будь-яких перешкод у здійсненні позивачем підприємницької діяльності внаслідок перебування невивезеного товару з його території не є предметом доказування під час розгляду даної справи, оскільки позивачем заявлено вимогу про стягнення пені за прострочення внесення першої попередньої оплати згідно Договору купівлі-продажу №ПЗ/НХ/-235256/НЮ від 28.03.2023, а не щодо застосування до відповідача штрафних санкцій за невчасне вивезення товару з території позивача.

Всупереч приписам статей 73 і 74 ГПК України відповідачем належним чином не обґрунтовано, не доведено і не підтверджено належними, допустимими і достатніми доказами наявність підстав для зменшення розміру пені за прострочення внесення першої попередньої оплати згідно Договору купівлі-продажу №ПЗ/НХ/-235256/НЮ від 28.03.2023.

Також, нормами чинного цивільного та господарського законодавства не ставиться в залежність право нарахування кредитором неустойки (зокрема, пені) від наявності збитків, спричинених йому невиконанням чи неналежним виконанням своїх зобов`язань боржником.

Крім цього, судом апеляційної інстанції враховано, що сам лише факт ведення бойових дій чи запровадження обмежень воєнного часу в Україні автоматично не звільняє сторону від виконання будь-яких зобов`язань та від відповідальності, якщо такі обставини прямо не перешкоджають фізично чи юридично виконати конкретний обов`язок за договором.

Війна як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин юридична особа / фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання.

Отже, форс-мажор (в даному випадку військова агресія російської федерації) повинен бути у причинному зв`язку з негативними наслідками для господарської діяльності. Відповідач, який посилається на вищезгадані обставини, повинен довести, що саме військова агресія призвела до унеможливлення виконання конкретного зобов`язання за договором.

Разом з цим, як вбачається із матеріалів справи, відповідачем не надано суду доказів звернення до позивача із поданням відповідного сертифікату ТПП України щодо виникнення обставин непереборної сили та унеможливлення виконання зобов`язання за укладеним сторонами Договором купівлі-продажу №ПЗ/НХ/-235256/НЮ від 28.03.2023 внаслідок непереборної сили (внаслідок ведення воєнних дій), а також не надано до суду жодного доказу на підтвердження того, що обставини, на які останній посилається, були форс-мажорними саме в межах виконання зобов`язання за Договором купівлі-продажу №ПЗ/НХ/-235256/НЮ від 28.03.2023.

Також, колегія суддів звертає увагу, що договір купівлі-продажу було укладено 28.03.2023, тобто воєнні дії на той момент тривали вже більше року, а тому відповідач мав усвідомлювати всі ризики укладення такого договору.

Настання несприятливих фінансових умов внаслідок збройної агресії російської федерації саме для відповідача не підтверджено останнім належними та допустимими доказами.

Колегія суддів приймає до уваги, що позивач та відповідач здійснюють господарську діяльність в однакових умовах воєнного стану.

Посилання відповідача на скрутне матеріальне становище за відсутності інших підстав для зменшення пені, а також враховуючи розумний розмір заявленої пені, колегія суддів вважає недостатнім для задоволення заяви відповідача.

Колегія суддів погоджується, що розмір заявленої позивачем до стягнення пені в межах даної справи, є розумним, співмірним до суми заборгованості відповідача за невиконання обов`язку внесення першої попередньої оплати за договором, та таким, що не порушує баланс між інтересами боржника та кредитора.

При цьому, інші докази щодо наявності обставин, які є підставами для зменшення розміру пені, передбачених ст.551 Цивільного кодексу України та ст.233 Господарського кодексу України в матеріалах справи відсутні.

Тому, Господарський суд Житомирської області правомірно відмовив в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 80%.

Відповідно до ст.ст.74, 76 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. (ст.78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Тлумачення змісту вказаних статей свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Приймаючи до уваги наведене вище, враховуючи наявні у матеріалах справи докази, встановлені факти та зміст позовних вимог, враховуючи стандарт переваги більш вагомих доказів, загальних засад, встановлених у ст.3 Цивільного кодексу України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 80% та про стягнення з відповідача 219293,97грн пені.

Згідно ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.

При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").

В силу приписів ч.1 ст.276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Відповідно до положень ст.129 ГПК України витрати зі сплати судового збору у справі покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст.8, 129, 252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмет-Інвест" на рішення Господарського суду Житомирської області від 15.05.2024 у справі №906/271/24 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст.287 ГПК України.

Повний текст постанови складений 12.09.2024.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Миханюк М.В.

Суддя Коломис В.В.