Постанова

від 05.09.2024 по справі 912/965/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.09.2024 року м.Дніпро Справа № 912/965/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Паруснікова Ю.Б., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 29.04.2024 (суддя Тимошевська В.В.)

у справі № 912/965/24

за позовом - ОСОБА_1

до відповідача-1: ОСОБА_2

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Рассвєт-Агро"

про визнання недійсним рішення загальних зборів

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , яка містить вимоги до ОСОБА_2 та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рассвєт-Агро" про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Рассвєт-Агро" (код ЄДР 05440360), оформлене протоколом № 1 від 14.12.2021.

Одночасно з позовом ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення позову, яка, з урахуванням заяви про уточнення, поданої 17.04.2024, містить вимоги наступного змісту:

- заборонити ТОВ "РАССВЄТ-АГРО" в особі директора ОСОБА_2 вчиняти правочини, які спрямовані на відчуження нерухомого майна, власником яких є Товариство з обмеженою відповідальністю "РАССВЄТ-АГРО"; укладати договори суборенди щодо земельних ділянок, що знаходяться в оренді Товариства з обмеженою відповідальністю "РАССВЄТ-АГРО"; вчиняти правочини, спрямовані на відчуження рухомого майна - сільськогосподарської техніки, власником якої є Товариство з обмеженою відповідальністю "РАССВЄТ-АГРО";

- заборонити Державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно вчиняти, здійснювати, проводити реєстраційні дії відносно правочинів, договорів, угод, інших юридичних акті укладених з боку ТОВ "РАССВЄТ-АГРО" в особі директора ОСОБА_2 які спрямовані на відчуження майна та майнових прав, власником яких є Товариство з обмеженою відповідальністю "РАССВЄТ-АГРО";

- заборонити посадовим особам Головного управління Держспоживслужби в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 40342220) вчиняти дії спрямовані на зняття з обліку сільськогосподарської техніки, зареєстрованої за ТОВ "РАССВЄТ-АГРО".

Ухвалою від 18.04.2024 суд відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, з урахуванням заяви про уточнення від 17.04.2024.

26.04.2024 позивачем подано нову заяву від 26.04.2024 про забезпечення позову, відповідно до якої позивач просить застосувати заходи забезпечення позову у вигляді:

- заборони ТОВ "РАССВЄТ-АГРО" в особі директора ОСОБА_2 вчиняти правочини, які спрямовані на відчуження нерухомого майна, власником яких є Товариство з обмеженою відповідальністю "РАССВЄТ-АГРО"; укладати договори суборенди щодо земельних ділянок, що знаходяться в оренді Товариства з обмеженою відповідальністю "РАССВЄТ-АГРО"; вчиняти правочини, спрямовані на відчуження рухомого майна - сільськогосподарської техніки, власником якої є Товариство з обмеженою відповідальністю "РАССВЄТ-АГРО";

- заборонити Державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно вчиняти, здійснювати, проводити реєстраційні дії відносно правочинів, договорів, угод, інших юридичних акті укладених з боку ТОВ "РАССВЄТ-АГРО" в особі директора ОСОБА_2 які спрямовані на відчуження майна та майнових прав, власником яких є Товариство з обмеженою відповідальністю "РАССВЄТ-АГРО";

- заборонити посадовим особам Головного управління Держспоживслужби в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 40342220) вчиняти дії спрямовані на зняття з обліку сільськогосподарської техніки, зареєстрованої за ТОВ "РАССВЄТ-АГРО".

Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 29.04.2024 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову від 26.04.2024 у справі №912/965/24 відмовлено повністю.

Не погодившись з вказаною ухвалою ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати ухвалу господарського суду Кіровоградської області від 29.04.2024 у справі № 912/965/24, прийняти нове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що ухвала суду першої інстанції прийнята за невідповідності висновків суду обставинам справи та з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- позивач вважає, що ОСОБА_2 вчиняються дії на шкоду майновим інтересам ТОВ "РАССВЄТ-АГРО" та на користь новоствореному ТОВ "Агро-Стайл", оскільки, відповідно до ст. 8 ЗУ "Про оренду землі", укладення договорів суборенди щодо земельних ділянок, які перебували у користуванні ТОВ "РАССВЄТ-АГРО" має наслідком передачі земельних ділянок у користування з боку орендаря суборендарю і як наслідок, позбавлення орендаря прав на ведення товарного сільськогосподарського виробництва на них, що відповідно позбавляє орендаря (ТОВ "РАССВЄТ-АГРО") права на отримання прибутку від ведення товарного сільськогосподарського виробництва на орендованих земельних ділянках. Позаяк, ОСОБА_1 заперечуються повноваження ОСОБА_2 на здійснення повноважень, визначених ст. 40 Статут ТОВ "РАССВЄТ-АГРО", в тому числі й на вчинення правочинів такого роду від імені та в інтересах ТОВ "РАССВЄТ-АГРО";

- наявний зв`язок між заходами забезпечення позову, вжити які просив заявник та предметом і підставами позову. Метою поданої заяви про забезпечення позову виступає тимчасове, на період вирішення спору по суті, обмеження відповідача-1 у здійсненні майнових повноважень, які спрямовані на відчуження майна та майнових прав Товариства, оскільки такі дії матимуть відповідні юридичні наслідки та можуть призвести до ускладнення чи унеможливлення виконання судового рішення в разі задоволення позову, а також погіршення майнового становища Товариства, що безпосередньо впливає на корпоративні права та інтереси учасника товариства - позивача;

- вжиття "майнових" заходів забезпечення позову, які обмежать директора Товариства у несумлінних діях, спрямованих на відчуження майна - є виправданими та узгоджується з предметом і підставами позову, в тому числі і з огляду на наявності ще у володінні та користуванні ТОВ "Рассвєт-Агро" значної кількості рухомого, нерухомого майна та майнових прав щодо нерухомого майна;

- обраний Позивачем вид забезпечення позову не призводить до невиправданого обмеження майнових прав ТОВ "Рассвєт-Агро", оскільки майно та майнові права фактично залишаться у володінні та користуванні титульного власника (ТОВ "Рассвєт-Агро"), а буде обмежено лише можливість ОСОБА_2 розпоряджатися ними від імені Товариства.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

12.07.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача-1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

Від відповідача-2 відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні 05.09.2024 приймали участь представники позивача (апелянта) та відповідача-1. Відповідач-2, будучи повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, уповноваженого представника не направив, про причини неявки суд не проінформував.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що явка сторін обов`язковою не визнавалась, враховуючи межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, а саме, що суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 269 ГПК України), а також скорочені строки розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, визначені ч. 2 ст. 273 ГПК України, колегія суддів не вбачає наявність правових та фактичних підстав для відкладення розгляду справи та продовжує розгляд справи.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з урахуванням того, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі відповідача-2.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності..

Представник позивача (апелянта) просив суд апеляційну скаргу задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати та прийняти нове рішення, яким вжити за заявою заходи забезпечення позову.

Представник відповідача-1 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, в тому числі з підстав, викладених у відзиві, наполягав на необхідності залишення ухвали суду першої інстанції без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, до Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , яка містить вимоги до ОСОБА_2 та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рассвєт-Агро" про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Рассвєт-Агро" (код ЄДР 05440360), оформлене протоколом № 1 від 14.12.2021.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на ті обставини, що оспорюване рішення прийнято з порушенням корпоративних прав позивача на участь у загальних зборах товариства, що є підставою для визнання його недійсним.

Ухвалою господарського суду від 18.04.2024 подану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 912/965/24 за правилами загального позовного провадження.

Одночасно з позовом ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення позову, яка, з урахуванням заяви про уточнення, поданої 17.04.2024, містить вимоги наступного змісту:

- заборонити ТОВ "РАССВЄТ-АГРО" в особі директора ОСОБА_2 вчиняти правочини, які спрямовані на відчуження нерухомого майна, власником яких є Товариство з обмеженою відповідальністю "РАССВЄТ-АГРО"; укладати договори суборенди щодо земельних ділянок, що знаходяться в оренді Товариства з обмеженою відповідальністю "РАССВЄТ-АГРО"; вчиняти правочини, спрямовані на відчуження рухомого майна - сільськогосподарської техніки, власником якої є Товариство з обмеженою відповідальністю "РАССВЄТ-АГРО";

- заборонити Державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно вчиняти, здійснювати, проводити реєстраційні дії відносно правочинів, договорів, угод, інших юридичних акті укладених з боку ТОВ "РАССВЄТ-АГРО" в особі директора ОСОБА_2 які спрямовані на відчуження майна та майнових прав, власником яких є Товариство з обмеженою відповідальністю "РАССВЄТ-АГРО";

- заборонити посадовим особам Головного управління Держспоживслужби в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 40342220) вчиняти дії спрямовані на зняття з обліку сільськогосподарської техніки, зареєстрованої за ТОВ "РАССВЄТ-АГРО".

Ухвалою від 18.04.2024 суд відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, з урахуванням заяви про уточнення від 17.04.2024.

26.04.2024 позивачем подано нову заяву від 26.04.2024 про забезпечення позову, відповідно до якої позивач просить застосувати заходи забезпечення позову у вигляді:

- заборони ТОВ "РАССВЄТ-АГРО" в особі директора ОСОБА_2 вчиняти правочини, які спрямовані на відчуження нерухомого майна, власником яких є Товариство з обмеженою відповідальністю "РАССВЄТ-АГРО"; укладати договори суборенди щодо земельних ділянок, що знаходяться в оренді Товариства з обмеженою відповідальністю "РАССВЄТ-АГРО"; вчиняти правочини, спрямовані на відчуження рухомого майна - сільськогосподарської техніки, власником якої є Товариство з обмеженою відповідальністю "РАССВЄТ-АГРО";

- заборонити Державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно вчиняти, здійснювати, проводити реєстраційні дії відносно правочинів, договорів, угод, інших юридичних актів укладених з боку ТОВ "РАССВЄТ-АГРО" в особі директора ОСОБА_2 які спрямовані на відчуження майна та майнових прав, власником яких є Товариство з обмеженою відповідальністю "РАССВЄТ-АГРО";

- заборонити посадовим особам Головного управління Держспоживслужби в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 40342220) вчиняти дії спрямовані на зняття з обліку сільськогосподарської техніки, зареєстрованої за ТОВ "РАССВЄТ-АГРО".

Заявник просить застосувати аналогічні з заявою від 17.04.2024 заходи про забезпечення позову - забороною відповідачу та іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання (п. 2, 3 ч. 1 ст. 137 ГПК України), а також наводить аналогічні підстави заяви для забезпечення позову.

Обґрунтовуючи звернення до суду з заявою про забезпечення позову позивач, окрім вже викладених раніше підстав для забезпечення, вказує, що як йому стало відомо після отримання відповіді на адвокатський запит до Головного управління Держпродспоживслужби в Кіровоградській області, за період з 01.02.2024 по 22.04.2024 на підставі протоколу загальних зборів № 1/24 від 16.02.2024, за заявою ОСОБА_2 як директорам ТОВ "РАССВЄТ-АГРО" було знято з обліку по ТОВ "РАССВЄТ-АГРО" 15 одиниць сільськогосподарської техніки, яка використовувалась в сільськогосподарській діяльності товариства. На підтвердження вказаного позивачем надано лист Головного управління Держпродспоживслужби в Кіровоградській області № 22/04 від 22.04.2024.

Про існування вищевказаного протоколу № 1/24 від 16.02.2024 ОСОБА_1 дізнався після отримання відповіді на адвокатський запит; участі у загальних зборах 16.02.2024 позивач не приймав та про їх проведення не був повідомлений.

У зв`язку з даними обставинами, станом на день звернення з даною заявою про забезпечення позову, ОСОБА_1 вимушений здійснювати підготовку матеріалів позовної заяви про визнання недійсним протоколу зборів № 1/24 від 16.02.2024 з тотожних підстав, як і рішення загальних зборів у даній справі № 912/965/24, для її подачі до Господарського суду Кіровоградської області.

З огляду на вищевикладені обставини, позивач вважає, що ОСОБА_2 продовжив свою протиправну поведінку, спрямовану на завдання шкоди майновим інтересам ТОВ "РАССВЄТ-АГРО" та здійснює від імені ТОВ "РАССВЄТ-АГРО" відчуження належної ТОВ "РАССВЄТ-АГРО" сільськогосподарської техніки. Також, існує об`єктивне припущення, що вказані 15 одиниць сільськогосподарської техніки в подальшому будуть зареєстровані за ТОВ "Агро-Стайл", з метою отримання ТОВ "Агро-Стайл" технічної змоги обробляти одержані у користування на праві суборенди земельні ділянки у сільськогосподарський період 2024 року.

Окрім того, заявник зазначає, що відповідач цілеспрямовано здійснює протиправні дії на шкоду майнових інтересів товариства не додержуючись вимог Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" і статуту ТОВ "РАССВЄТ-АГРО" на підставі недійсних рішень загальних зборів, які фактично не проводяться у відповідності до вимог закону та статуту.

За результатом розгляду заяви суд першої інстанції не встановив зв`язку між обраними позивачем заходами забезпечення позову і предметом позовних вимог, а тому відмовив у її задоволенні.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 136 Господарського процесуального кодексу України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Частиною 1 статті 137 ГПК України встановлено, що позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. Згідно ч. 4 ст. 137 ГПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 139 ГПК України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та адресу електронної пошти, за наявності; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову. До заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Апеляційний суд наголошує, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011 року №4-рп/2011), сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст.55 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 16.06.2011р. №5-рп/2011).

Отже, забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 зазначила, що під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між заявленим заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи не поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Адекватність заходу щодо забезпечення позову, який застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві (іншим особам) вчиняти певні дії (висновки про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №916/2786/17).

Заходи щодо забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів щодо забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Саме на необхідності оцінки цих обставин неодноразово акцентував Верховний Суд в постановах від 23.03.2020 у справі № 910/7338/19, від 24.06.2020 у справі № 902/1051/19, від 11.08.2020 у справі № 911/3136/19, від 26.08.2020 у справі № 907/73/19, від 19.10.2020 у справі № 915/373/20, від 14.07.2021 у справі № 910/17014/20, від 28.07.2021 у справі №910/3704/21, від 12.10.2021 у справі № 908/1487/21 (908/1624/21), від 19.05.2022 у справі № 913/2239/21.

За таких обставин, обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Така правова позиція, наведена в постановах Верховного Суду від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, від 31.08.2020 у справі №917/1274/19.

За загальним правилом умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтована вірогідність утруднення або неможливість виконання майбутнього рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову.

Як зазначив Верховний Суд у постановах від 20.04.2018 у справі № 914/1475/17 особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

З урахуванням наведеного, заява про забезпечення позову повинна бути обґрунтованою з поданням належних і допустимих доказів, що підтверджують можливість виникнення в подальшому ускладнень при виконанні судового рішення, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.08.2021 у справі № 904/4982/21.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 28.08.2019 у справі №910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17.

Відтак, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем (ами) дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Водночас, у даній справі предметом позову є вимоги немайнового характеру -визнання недійсним рішення загальних зборів.

Відповідно до правового висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, оскільки предметом позову є усунення перешкод у користуванні зайнятою земельною ділянкою та скасування державної реєстрації, тобто позовні вимоги немайнового характеру, то в цьому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду

Подібні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 25.02.2019 у справі № 924/790/18, від 15.01.2020 у справі № 915/1912/19, від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 25.02.2020 у справі № 924/789/18, від 12.03.2020 у справі № 916/3479/19, від 18.03.2020 у справі № 904/2641/19, від 24.06.2020 у справі № 902/1051/19, від 07.09.2020 у справі № 904/1766/20, від 09.09.2020 у справі № 906/1336/19, від 16.11.2020 у справі №910/7596/20, від 11.02.2021 у справі № 915/1185/20, від 27.11.2023 у справі № 903/639/23.

Таким чином, оскільки спір є немайновим, рішення в якому не передбачає примусового виконання, то така підстава вжиття заходів забезпечення позову як ризики невиконання та утруднення виконання рішення суду про задоволення позовних вимог не повинна досліджуватися взагалі.

Крім того, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18 звернула увагу, що при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Так, суд першої інстанції зазначив, що позивач вже звертався до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову у цій справі та ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 18.04.2024 йому було відмовлено.

В ухвалі суду від 18.04.2024 суд встановив, що підставами для відмови у забезпеченні позову згідно ухвали від 18.04.2024 не слугувало вчинення або невчинення дій відповідачем щодо належного ТОВ "РАССВЄТ-АГРО" майна.

Згідно ухвали від 18.04.2024 суд не встановив зв`язку між заходами забезпечення позову, вжити які просить заявник, і предметом позовної вимоги (мети захисту права), з огляду на те, що згідно ЄДРПОУ щодо ОСОБА_2 наявний запис від 14.09.2021, у тому числі, як про іншу особу, яка має право вчиняти дії від імені ТОВ "Рассвєт-Агро", у тому числі підписувати договори, і такий запис не є спростованим, а тому вважається достовірним.

Подана позивачем заява про забезпечення позову у наведеному вище контексті не містить нових обставин, які є іншими порівняно з обставинами, що вже були предметом дослідження судом в ухвалі від 18.04.2024.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком господарського суду та зазначає, що позивач заявив позовну вимогу про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства, яка направлена на захист його корпоративних прав, в той час запропоновані ним заходи забезпечення позову стосуються заборони ТОВ "РАССВЄТ-АГРО" в особі директора ОСОБА_2 вчиняти правочини, які спрямовані на відчуження нерухомого майна, власником яких є Товариство з обмеженою відповідальністю "РАССВЄТ-АГРО"; укладати договори суборенди щодо земельних ділянок, що знаходяться в оренді Товариства з обмеженою відповідальністю "РАССВЄТ-АГРО"; вчиняти правочини, спрямовані на відчуження рухомого майна - сільськогосподарської техніки, власником якої є Товариство з обмеженою відповідальністю "РАССВЄТ-АГРО", що направлено на захист майнових (речових) прав самого Товариства.

Згідно ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Отже, позивачем у господарській справі є особа, яка вважає, що у спірних правовідносинах її право або охоронюваний законом інтерес порушується, оспорюється чи не визнається.

Відповідачем є особа, яку позивач вважає такою що порушила, оспорює чи не визнає право або охоронюваний законом інтерес позивача.

Слід зауважити, що позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору, а тому позивач не може заявляти вимоги направлені на захист прав відповідача, якщо він не є особою (органом), що уповноважений представляти інтереси відповідача.

Колегія суддів зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини зокрема ґрунтуються на принципі майнової самостійності їх учасників. Вказане, безпосередньо, стосується й юридичних осіб, що мають самостійну правосуб`єктність та власне майно й не можуть ототожнюватися з правосуб`єктністю та майном учасників таких осіб.

Згідно ст. 96 ЦК України за своїми зобов`язаннями юридична особа відповідає самостійно усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом, а саме ст. 2 і ст. 3 Закон №2275. За ст.3 Закону №2275 товариство несе відповідальність за своїми зобов`язаннями всім належним йому майном. Іншими словами деліктозданість юридичної особи і її учасника (засновника), як елемент правосуб`єктності, не співпадає.

Отже, можна зробити висновок, що відповідальність юридичної особи та її засновників не тотожна одна одній. З цього слід дійти висновку про те, що дії юридичної особи (правочини) через її органи можуть спричинити негативні наслідки для майна такої юридичної особи і не можуть мати прямих негативних наслідків для її учасників чи тягнути будь-яку відповідальність для них.

В свою чергу, сучасний підхід до використання теорії «проникнення за корпоративну завісу» сформувався в ЄСПЛ починаючи з рішення 1995 року у справі Agrotexim and Others v. Greece.

Застосовуючи зазначений підхід, ЄСПЛ відтворив правову позицію Міжнародного суду ООН, що була висловлена ним у рішенні у справі Barcelona Traction, Light and Power Company Limited від 05.02.1970.

У пункті 56 вказаного вище рішення відзначено, що незалежність юридичної особи не можна вважати абсолютною. У цьому контексті «проникнення за корпоративну завісу» або «ігнорування статусу юридичної особи» визнається адекватним та справедливим у певних обставинах або для досягнення певної мети.

Так, у пункті 66 рішення від 24 жовтня 1995 року у справі Agrotexim and Others v. Greece, № 14807/89) ЄСПЛ зазначив, що підходи «проникнення за корпоративну завісу» або «ігнорування статусу юридичної особи» можуть застосуватись тільки у виняткових випадках, наприклад коли чітко встановлено, що компанія не мала можливості безпосередньо звернутись до інституцій Конвенції через органи управління юридичної особи або через ліквідаторів.

У пункті 26 рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України» ЄСПЛ зазначив, що проникнення за «корпоративну завісу» або нехтування правосуб`єктністю компанії може буде виправданим лише за виключних обставин, зокрема якщо точно встановлено, що компанія не може звернутися до конвенційних установ через органи, утворені згідно з її статутом, або у випадку ліквідації - через її ліквідаторів.

В даному випадку саме Товариство, яке є відповідачем у справі, має здатність особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді, а тому суд не вбачає наявність виняткових обставин, за яких би допускалось проникнення за «корпоративну завісу» та звернення учасників товариства (яким є позивач) з позовом в інтересах самого товариства.

Наведене відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (пункти 75-77, 82, 86).

При цьому необхідно зазначити, що інтереси юридичної особи можуть не збігатися з інтересами її учасників (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (пункт 62)).

Крім того, як відзначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.05.2024 у справі № 916/379/23 рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні статті 202 ЦК України і до них не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 ЦК України, які визначають підстави недійсності правочину за статтею 216 ЦК України.

Зазначені рішення є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин, а тому вважаються скасованими з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням.

Таке розуміння правової природи рішень загальних зборів як актів ненормативного характеру, а не правочинів, викладене в правових позиціях Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постановах від 20.03.2018 у справі № 916/375/17, від 28.03.2018 у справі № 910/22291/16, від 12.04.2018 у справі № 922/2688/17, від 21.03.2018 у справі № 927/699/17, від 01.09.2022 у справі № 922/2402/21, від 19.04.2023 року у справі № 916/4097/21 та інших, Постанові Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин» № 4 від 25.02.2016 (пункт 2.12). Відступу від такої позиції щодо правової природи рішення загальних зборів учасників не встановлено.

Натомість позивач намагається заборонити директору Товариства вчиняти правочини щодо майна та речових прав самого Товариства.

У даній справі судом розглядаються вимоги немайнового характеру - визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Рассвєт-Агро" (код ЄДР 05440360), оформлене протоколом № 1 від 14.12.2021, яке не пов`язане з відчуженням майна та речових прав ТОВ "РАССВЄТ-АГРО", тобто заявлені заходи забезпечення позову не пов`язані з предметом позову.

При цьому як правильно зауважив суд першої інстанції з посиланням на ухвалу від 18.04.2024, з Витягу з ЄДРПОУ слідує, що відомості про ОСОБА_2 , як про керівника, включено 16.12.2021, а відомості як про особу, яка може вчиняти дії від імені юридичної особи, включено 14.09.2021.

Тобто ще до прийняття оспорюваного рішення ОСОБА_2 був визначений особою, яка може вчиняти дії від імені ТОВ "Рассвєт-Агро", у тому числі підписувати договори (згідно статуту). Вказаний запис залишився незмінним після внесення відомостей щодо керівника ТОВ "Рассвєт-Агро" ОСОБА_2 . Відтак, згідно ЄДРПОУ щодо ОСОБА_2 наявні два окремих записи як про керівника, так і про особу, яка має право вчиняти дії від імені ТОВ "Рассвєт-Агро". Вказані записи (керівник та інша особа) не пов`язані між собою підставами їх виникнення та передбачають повноваження діяти від імені товариства з різних підстав.

Варто також акцентувати увагу на тому, що на стадії прийняття рішення про забезпечення позову судом не досліджується обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом встановлення судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (такий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 02.09.2019 у справі № 917/137/19, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20, від 21.01.2021 у справі №924/881/16 (924/811/20), від 17.09.2021 у справі № 910/3547/21).

За таких умов, судом лише досліджувався взаємозв`язок заходів забезпечення з предметом позову та не надавалася оцінка і не робився висновок щодо законності дій конкретного керівника.

В свою чергу, слід наголосити, що саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення або істотного ускладнення ефективного захисту, поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (правові позиції Верховного Суду у постанові від 13.01.2020 у справі №922/2163/17, від 13.05.2022 у справі № 922/4415/21, від 24.05.2022 у справі № 926/3300/21, від 09.06.2022 у справі № 924/1277/20, від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21, від 21.07.2022 у справі № 914/1351/16, від 25.07.2022 у справі № 910/8482/18, від 05.08.2022 у справі №905/447/22, від 18.08.2022 у справі № 72з-22).

Підсумовуючи, апеляційний суд доходить висновку, що заявником не наведено підставних доводів щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності вимог щодо забезпечення позову, адекватності заходів до забезпечення позову, що застосовуються судом та їх пов`язаності із предметом позову та співвідношення із можливими негативними наслідками для інших учасників справи.

За вказаних обставин колегією суддів відхиляються доводи скаржника як необґрунтовані.

Встановлені обставини свідчать про відсутність правових та фактичних підстав для вжиття заходів забезпечення позову у даній справі, про які просить позивач, а тому є правильною відмова господарського суду у задоволенні поданої ним заяви.

Таким чином, доводи апеляційної скарги, вичерпна оцінка яким була надана вище по тексту постанови, не спростовують висновків суду першої інстанції за результатом вирішення відповідного процесуального питання.

Звертаючись з апеляційною скаргою, скаржник не довів порушення судом норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, як необхідної передумови для скасування оскаржуваної ухвали, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 29.04.2024 у справі № 912/965/24 - без змін.

Розподіл судових витрат (судового збору) здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами ст. 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 136-140, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 29.04.2024 у справі № 912/965/24 залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 29.04.2024 у справі №912/965/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 16.09.2024

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя Ю.Б. Парусніков

Суддя А.Є. Чередко