Рішення

від 12.09.2024 по справі 907/294/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2024 р. м. УжгородСправа № 907/294/24

Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,

за участю секретаря судового засідання Піпар А.Ю.

Розглянув матеріали справи

за позовом ОСОБА_1 , с. Велика Копаня Виноградівського району Закарпатської області

до відповідача 1 ОСОБА_2 , с. Верхній Коропець Мукачівського району Закарпатської області

до відповідача 2 ОСОБА_3 , с. Негрово Іршавського району Закарпатської області

до відповідача 3 ОСОБА_4 , с. Доробратово Іршавського району Закарпатської області

до відповідача 4 Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Інвест-Сервіс», с. Негрово Іршавського району Закарпатської області

про визнання трудових відносин припиненими

За участю представників:

позивача не з`явився;

відповідачів не з`явилися.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідача 1 - ОСОБА_2 , до відповідача 2 - ОСОБА_3 та до відповідача 3 ОСОБА_4 , в якому просить суд визнати припиненими трудові відносини ОСОБА_1 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Інвест-Сервіс» та виключити з Єдиного державного реєстру запис про ОСОБА_1 як директора товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Інвест-Сервіс» (з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 20.05.2024).

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/294/24 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 березня 2024 року.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 25 березня 2024 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків, виявлених судом.

Зважаючи на усунення позивачем недоліків позовної заяви в установленому порядку та строк, суд ухвалою від 01 квітня 2024 року прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, постановив розглянути спір за правилами загального позовного провадження, встановив учасникам справи процесуальні строки для подання заяв по суті спору та призначив підготовче засідання на 23 квітня 2024 року.

За наслідками проведеного у справі підготовчого провадження, з огляду на вирішення у підготовчому засіданні зазначених у частині 2 ст. 182 ГПК України питань, що підлягали з`ясуванню судом, ухвалою від 25 червня 2024 суд постановив підготовче провадження закрити та призначити судовий розгляд справи по суті на 17 липня 2024 року.

З огляду на відсутність належних доказів повідомлення відповідачів про розгляд справи по суті, ухвалою від 17.07.2024 судове засідання відкладено до 12.09.2024 з урахуванням положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У день проведення судового засідання 12 вересня 2024 року від позивача через систему «Електронний суд» подано заяву від 12.09.2024 про розгляд справи без участі позивача та його представника. За змістом означеної заяви позовні вимоги позивач підтримує в повному обсязі.

В підготовчі та судові засідання представники відповідачів жодного разу не з`явилися, причини неявки суду не повідомили, клопотань про відкладення не заявили, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином у встановленому законом порядку шляхом надіслання судових ухвал за зареєстрованим місцем проживання відповідачів та до електронного кабінету відповідача 4, правом заперечити проти позовних вимог та надати суду відзив на позов, - відповідачі не скористалися.

Так, відповідач 1 ОСОБА_2 повідомлявся про неодноразові відкладення підготовчих засідань у даній справі, закриття підготовчого провадження і призначення справи до розгляду по суті та відкладення судового засідання за зазначеною в відповіді №519700 від 01.04.2024 з Єдиного державного демографічного реєстру на запит суду адресою реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення про отримання ОСОБА_2 процесуальних документів суду №0600927845439, поштовими конвертами про повернення без вручення відповідачу 1 рекомендованих відправлень №0600905272737, №0600915197830, №0600922367741 із зазначенням причин невручення: «Адресат відсутній за вказаною адресою», «За закінченням терміну зберігання».

Відповідач 2 ОСОБА_3 повідомлявся про неодноразові відкладення підготовчих засідань у даній справі, закриття підготовчого провадження і призначення справи до розгляду по суті та відкладення судового засідання за зазначеною в відповіді №519711 від 01.04.2024 з Єдиного державного демографічного реєстру на запит суду адресою реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 , що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення про отримання ОСОБА_3 процесуальних документів суду №0600915213267, листом АТ «Укрпошта» за №1.10.004.-16799-24 від 24.06.2024 року.

Відповідач 3 ОСОБА_4 повідомлявся про неодноразові відкладення підготовчих засідань у даній справі, закриття підготовчого провадження і призначення справи до розгляду по суті та відкладення судового засідання за зазначеною в відповіді №519719 від 01.04.2024 з Єдиного державного демографічного реєстру на запит суду адресою реєстрації місця проживання: АДРЕСА_3 , що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення про отримання ОСОБА_4 процесуальних документів суду №0600915220867, листом АТ «Укрпошта» за №1.10.004.-16799-24 від 24.06.2024 року, поштовими конвертами про повернення без вручення відповідачу 3 рекомендованих відправлень №0600937659285, №0600927854918 із зазначенням причини невручення: «За закінченням терміну зберігання».

Відповідач 4 про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином у встановленому законом порядку шляхом надіслання ухвал від 23.04.2024, 21.05.2024, 30.05.2024, 25.06.2024, 17.07.2024 до електронного кабінету ТОВ «Ресурс-Інвест-Сервіс», що підтверджується довідками про доставку електронного листа від 30.04.2024, 21.05.2024, 05.06.2024, 01.07.2024, 22.07.2024 року.

Згідно з п.п. 81, 82 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 за №270 (надалі Правила) рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначкою «Судова повістка»), повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі в об`єкті поштового зв`язку вручаються адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним.

Відповідно до п. 99 Правил у разі відмови адресата (одержувача) від одержання поштового відправлення, коштів за поштовим переказом поштове відправлення, поштовий переказ не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертається відправнику (крім випадків, коли відправником надано розпорядження «не повертати»). Таке відправлення вручається відправнику за умови оплати ним плати за пересилання відправлення.

Такі поштові відправлення, поштові перекази не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертаються за зворотною адресою.

У разі коли адресат (одержувач) відмовляється засвідчити своїм підписом або в інший спосіб, передбачений оператором поштового зв`язку, факт відмови від одержання поштового відправлення, коштів за поштовим переказом, такі поштове відправлення, поштовий переказ зберігаються у приміщенні об`єкта поштового зв`язку протягом установленого пунктом 101 цих Правил строку (крім рекомендованих листів з позначкою «Судова повістка»), після закінчення якого повертаються оператором поштового зв`язку за зворотною адресою.

У разі коли адресат (одержувач) відмовляється засвідчити своїм підписом факт відмови від одержання рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», працівник об`єкта поштового зв`язку робить позначку «Адресат відмовився» і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.

У разі відмови адресата (одержувача) (представника юридичної особи, уповноваженого на одержання пошти) від одержання рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» працівник об`єкта поштового зв`язку робить на ньому позначку «Адресат відмовився» у спосіб та відповідно до порядку, встановленого оператором поштового зв`язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.

У разі неможливості вручення адресатам (одержувачам) поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом строку, що встановлюється оператором поштового зв`язку, відправлення «EMS» - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод.

Строк зберігання за заявою відправника/адресата (одержувача) і за додаткову плату може бути продовжений.

У разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» або реєстрованого поштового відправлення з позначкою «Адміністративна послуга» такі відправлення разом з бланком повідомлення про вручення повертаються за зворотною адресою у порядку, визначеному в пунктах 81, 82, 83, 84, 91, 99 цих Правил, із зазначенням причини невручення.

Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику, крім випадків, коли відправником надано розпорядження «не повертати» (п.п. 101, 102 Правил).

Відповідно до ч. ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Порядок вручення судових рішень визначено у ст. 242 ГПК України, за змістом ч. 5 якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Частиною 11 статті 242 ГПК України визначено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Системний аналіз ст. ст. 120, 242 ГПК України, п.п. 81, 82, 101 Правил свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відмову адресата від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (схожа правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19).

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачі вважаються належним чином повідомленими про розгляд даної справи в суді, мали достатньо часу та можливості надати свої заперечення з приводу предмета спору, докази, які мають значення для розгляду справи по суті, а неявка сторін в судове засідання не перешкоджає розгляду справи та не може слугувати підставою для відкладення судового засідання.

Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки наявних в матеріалах справи доказів.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачами 1-3 своїх обов`язків як учасників ТОВ «Ресурс-Інвест-Сервіс», що полягає у нерозгляді та відсутності прийнятого рішення щодо поданої позивачем заяви від 25.01.2024 про звільнення його з посади керівника (директора) Товариства та призначення нового директора, у зв`язку з чим ОСОБА_1 просить суд прийняти рішення, яким визнати припиненими трудові відносини ОСОБА_1 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Інвест-Сервіс» та виключити з Єдиного державного реєстру запис про ОСОБА_1 як директора товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Інвест-Сервіс» (з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 20.05.2024).

Заперечення (відзив) відповідача.

Відповідачем не подано суду відзиву на позов в розумінні статті 165 ГПК України.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-осіб - підприємців та громадський формувань від 07.03.2024, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Інвест-Сервіс» є юридичною особою, засновниками (учасниками) Товариства є ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , з розмірами часток учасників 500,00 грн, 500,00 грн та 1000,00 грн відповідно; керівником ТОВ «Ресурс-Інвест-Сервіс» відповідно до наявної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних-осіб - підприємців та громадський формувань інформації з 20.11.2021 є ОСОБА_1 .

29 січня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до учасників ТОВ «Ресурс-Інвест-Сервіс» з заявою від 25.01.2024 в якій, враховуючи намір звільнитися із займаної посади директора Товариства у відповідності до п. 6.4. Статуту Товариства просив зібратися на позачергові збори 26.02.2024 за адресою: с. Негрово, вул. Гагаріна, 1А об 11:00 год з метою вирішення питання звільнення його з посади директора та призначення нового директора ТОВ Ресурс-Інвест-Сервіс».

На підтвердження надіслання позивачем заяви від 25.01.2024 на адресу учасників ТОВ «Ресурс-Інвест-Сервіс» суду надано копії фіскальних чеків від 29.01.2024 про надіслання ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 рекомендованих відправлень за трек-номерами 9040004164232, 9040004154215 та №9040004147515.

За встановленими судом обставинами загальні збори учасників ТОВ «Ресурс-Інвест-Сервіс» 26.02.2024 не відбулися у зв`язку з відсутністю учасників Товариства, які не прибули на такі збори у дату, час та місце, що зазначені в заяві директора ТОВ «Ресурс-Інвест-Сервіс» ОСОБА_1 відповідно до заяви від 25.01.2024 про їх скликання.

Вказана обставина не спростована відповідачами у справі, які не надали суду доказів проведення загальних зборів та вирішення питання щодо звільнення директора ТОВ «Ресурс-Інвест-Сервіс» та/або доказів наявності поважних причин, які унеможливлювали участь засновників (учасників) Товариства в таких загальних зборів у визначені директором дату, час та місці.

Наведені обставини слугували підставою звернення позивача з даним позовом до суду, який вважаючи порушеними власні трудові права як керівника ТОВ «Ресурс-Інвест-Сервіс» у правовідносинах між ним та учасниками Товариства з приводу управління Товариством, просить суд визнати припиненими трудові відносини ОСОБА_1 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Інвест-Сервіс» та виключити з Єдиного державного реєстру запис про ОСОБА_1 як директора товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Інвест-Сервіс».

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Приписами ст. 80 Цивільного кодексу України передбачено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Конституційний Суд України в абзацах другому та четвертому пункту 3.2 свого Рішення № 1-рп/2010 від 12.01.2010 у справі № 1-2/2010 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України, посилаючись на положення законів, що регулюють цивільно-правові відносини, а саме частину першу статті 98 та частину першу статті 99 ЦК України, а також чинні на той час частину першу статті 23, пункт «г» частини п`ятої статті 41, частину першу статті 59 Закону України «Про господарські товариства» і частину п`яту статті 58 Закону України «Про акціонерні товариства», виснував, що підставою набуття виконавчим органом товариства повноважень є факт його обрання (призначення) загальними зборами учасників (акціонерів) або укладення із членом виконавчого органу товариства трудового договору, який від імені товариства може підписувати голова наглядової ради чи особа, уповноважена на те наглядовою радою.

При цьому Конституційний Суд України наголосив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово підтримувала ці висновки, зокрема, в постановах від 10.09.2019 у справі № 921/36/18 та від 30.01.2019 у справі № 145/1885/15-ц, де також виснувала, що хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

Відповідно до ст. 97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Частинами першою - четвертою статті 99 ЦК України передбачено, зокрема, що загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб.

Згідно з ст. 28 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (тут і надалі Закон № 2275-VIII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) органами товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган.

Загальні збори учасників є вищим органом товариства (частина перша статті 29 Закону № 2275-VIII), до компетенції якого належить, зокрема, обрання одноосібного виконавчого органу товариства (пункт 7 частини другої статті 30 Закону № 2275-VIII).

Разом з тим Закон № 2275-VIII також передбачає укладення з членом виконавчого органу товариства договору. Так, частиною дванадцятою статті 39 Закону № 2275-VIII передбачено, що з одноосібним виконавчим органом та кожним членом колегіального виконавчого органу укладається цивільно-правовий або трудовий договір (контракт). Договір (контракт), що укладається з одноосібним виконавчим органом та членом колегіального виконавчого органу, від імені товариства підписує особа, уповноважена на таке підписання загальними зборами учасників.

Аналіз цієї норми в сукупності з положеннями останнього речення частини сьомої статті 39, частини шостої статті 40 та частини восьмої статті 42 Закону № 2275-VIII дозволяє дійти висновку про те, що договір, про який ідеться в частині дванадцятій статті 39 цього Закону, є цивільно-правовим або трудовим договором (контрактом).

Про застосовність такого підходу свідчить також те, що Законом України від 15.07.2021 № 1667-IX «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні» статтю 39 Закону № 2275-VIII доповнено частиною чотирнадцятою, яка передбачає, що у випадках і на умовах, передбачених законом, повноваження виконавчого органу товариства може виконувати юридична особа, зареєстрована відповідно до законодавства України (особа, яка здійснює функції управління).

Відтак, чинна редакція Закону № 2275-VIII встановлює обрання особи виконавчим органом товариства або до складу цього органу в межах відносин з управління товариством і окремо передбачає укладення цивільно-правового або трудового договору.

Отже, за загальним правилом створення (обрання) виконавчого органу товариства відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства (частина перша статті 99 ЦК України, пункт 7 частини другої статті 30 Закону № 2275-VIII) або в окремих випадках - наглядової ради товариства (частина друга статті 38 Закону № 2275-VIII). Це рішення породжує між особами, яких воно стосується, корпоративні відносини, у яких обрана особа наділяється повноваженнями з управління.

Ці корпоративні відносини також є підставою для виникнення відносин представництва товариства перед третіми особами, а також трудових відносин, що регулюються законодавством про працю, та виникають у зв`язку з укладенням в установленому порядку (частина дванадцята статті 39 Закону № 2275-VIII) з одноосібним виконавчим органом (членом колегіального виконавчого органу) трудового договору (контракту).

Такий трудовий договір (контракт) може визначати окремі аспекти діяльності одноосібного виконавчого органу (члена колегіального виконавчого органу) як працівника товариства, зокрема, строк здійснення ним повноважень; права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальну); умови матеріального забезпечення; умови звільнення з посади (у тому числі дострокового).

Судом встановлено, що позивач з 20.11.2021 призначений на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Інвест-Сервіс», однак обставин укладення з ним трудового договору (контракту) в порядку, передбаченому частиною дванадцятою статті 39 Закону № 2275-VIII судом не встановлено, а сторони у справі не стверджують про наявність чи існування таких обставин.

Таким чином, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Інвест-Сервіс» не укладало з ОСОБА_1 трудового договору (контракту), суд висновує, що між позивачем та відповідачем 4 не виникав спір стосовно припинення такого правочину, а відтак до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення норм КЗпП України, зокрема статті 38 цього Кодексу, яка визначає порядок розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника.

Водночас, суд звертає увагу, що в обох випадках - коли особу обрано до складу виконавчого органу (між товариством та особою встановлені відносини управління товариством) та укладено трудовий договір (встановлені трудові відносини) і коли існують тільки відносини з управління товариством без укладення трудового договору - саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену законом відповідальність, становлять основу відносин між товариством та цією особою.

При цьому, суд враховує, що позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та/або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством.

Наведені висновки суду відповідають правовій позиції, що викладена в постанові Великої палати Верховного суду від 06.09.2023 у справі №127/27466/20, яку суд вважає релевантною до застосування в спірних правовідносинах.

Відповідно до ч. 1 ст. 98 ЦК України, загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства, якщо інше не встановлено законом.

Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом (ч. 2 ст. 98 ЦК України).

Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства. Учасники товариства, що володіють не менш як десятьма відсотками голосів, можуть вимагати скликання загальних зборів (ч. 4 ст. 98 ЦК України).

Згідно приписів ст. 99 ЦК України, загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу.

Статтею 39 Закону № 2275-VIII передбачено, що виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу товариства належить вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та наглядової ради товариства (у разі утворення). Виконавчий орган товариства підзвітний загальним зборам учасників і наглядовій раді товариства (у разі утворення) та організовує виконання їхніх рішень. Виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є «директор», якщо статутом не передбачена інша назва.

Частиною тринадцятою статті 39 Закону № 2275-VIII передбачено, що повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов`язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим. Статутом товариства може бути передбачено вимогу про обрання нових членів чи тимчасових виконувачів обов`язків для всіх членів колегіального виконавчого органу.

Як вже зазначалось судом вище, відповідно до ст. 29 Закону № 2275-VIII, загальні збори учасників є вищим органом товариства. Кожен учасник товариства має право бути присутнім на загальних зборах учасників, брати участь в обговоренні питань порядку денного і голосувати з питань порядку денного загальних зборів учасників.

Кожен учасник товариства на загальних зборах учасників має кількість голосів, пропорційну до розміру його частки у статутному капіталі товариства, якщо інше не передбачено статутом.

Пунктом 7 ч. 2 ст. 30 Закону № 2275-VIII передбачено, що до компетенції загальних зборів учасників належать зокрема: обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону № 2275-VIII, загальні збори учасників скликаються у випадках, передбачених цим Законом або статутом товариства, а також: з ініціативи виконавчого органу товариства.

Виконавчий орган товариства зобов`язаний вчинити всі необхідні дії для скликання загальних зборів учасників у строк не пізніше 20 днів з дня отримання вимоги про проведення таких зборів (ч. 8 ст. 31 Закону № 2275-VIII).

При цьому слід враховувати, що за змістом пункту 1 частини другої статті 36 Закону № 2275-VIII рішення загальних зборів учасників товариства про обрання та припинення повноважень виконавчого органу не можуть прийматись шляхом опитування.

Порядок скликання загальних зборів учасників товариства визначено статтею 32 Закону № 2275-VIII, частина перша якої передбачає, що загальні збори учасників скликаються виконавчим органом товариства. Статутом товариства може бути визначений інший орган, уповноважений на скликання загальних зборів учасників.

Виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства.

Повідомлення, передбачене частиною третьою цієї статті, надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. Статутом товариства може бути встановлений інший спосіб повідомлення. У повідомленні про загальні збори учасників зазначаються дата, час, місце проведення, порядок денний. Якщо до порядку денного включено питання про внесення змін до статуту товариства, до повідомлення додається проект запропонованих змін. Виконавчий орган товариства приймає рішення про включення запропонованих питань до порядку денного загальних зборів учасників (частини 2-6 статті 32 Закону № 2275-VIII).

Відповідно до положень статті 33 Закону № 2275-VIII, загальні збори учасників проводяться в порядку, встановленому законом та статутом товариства. Учасники товариства беруть участь у загальних зборах учасників особисто або через своїх представників. Загальні збори учасників передбачають спільну присутність учасників товариства в одному місці для обговорення питань порядку денного або можуть проводитися у режимі відеоконференції, що дозволяє бачити та чути всіх учасників загальних зборів учасників одночасно, чи із застосовуванням інших засобів електронної ідентифікації. Загальні збори учасників проводяться за місцезнаходженням товариства, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Суду не надано доказів, що положення Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Інвест-Сервіс» містять інші відмінні від зазначених в Законі № 2275-VIII положень щодо порядку скликання загальних зборів учасників Товариства, строку їх проведення, порядку повідомлення учасників тощо.

За встановленими у справі обставинами позивач ОСОБА_1 на виконання приписів ст. ст. 32 і 33 Закону № 2275-VIII, надіслав у встановлений Законом строк кожному діючому учаснику ТОВ «Ресурс-Інвест-Сервіс» (відповідачам 1-3) повідомлення про скликання на 26.02.2024 загальних зборів учасників Товариства цінним листом (рекомендовані відправлення за трек-номерами 9040004164232, 9040004154215 та №9040004147515), дотримуючись таким чином порядку скликання загальних зборів учасників, передбаченого Законом № 2275-VIII, з визначеним порядком денним таких загальних зборів учасників:

1) Звільнення ОСОБА_1 з посади директора Товариства;

2) Призначення нового директора ТОВ «Ресурс-Інвест-Сервіс».

При цьому, як свідчить наданий позивачем акт від 26.02.2024, загальні збори учасників ТОВ «Ресурс-Інвест-Сервіс» у визначений виконавчим органом час та місці не відбулись у зв`язку з неприбуттям на такі збори учасників Товариства та, як наслідок, зборами не прийнято жодного рішення про припинення повноважень ОСОБА_1 , як директора ТОВ «Ресурс-Інвест-Сервіс», що підтверджується також як витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-осіб - підприємців та громадський формувань від 07.03.2024, так і наявною в Єдиному державному реєстрі на час розгляду справи в суді інформацією, відповідно до якої керівником відповідача 4 досі являється позивач.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.09.2023 у справі №127/27466/20 зазначено, що застосуванню в спірних правовідносинах підлягають положення частин другої - п`ятої та одинадцятої статті 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», за змістом яких виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства. Повідомлення, передбачене частиною третьою цієї статті, надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. Статутом товариства може бути встановлений інший спосіб повідомлення. У повідомленні про загальні збори учасників зазначаються дата, час, місце проведення, порядок денний. Виконавчий орган товариства зобов`язаний надати учасникам товариства можливість ознайомитися з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного на загальних зборах учасників. Виконавчий орган товариства забезпечує належні умови для ознайомлення з такими документами та інформацією за місцезнаходженням товариства у робочий час, якщо інший порядок не передбачений статутом товариства.

Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.09.2023 у справі №127/27466/20 дійшла висновку про те, що директор для припинення своїх повноважень як одноосібного виконавчого органу за своєю ініціативою мав скликати загальні збори учасників товариства (пункт 1 частини першої, частина сьома статті 31 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю») з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень шляхом обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов`язків (частина тринадцята статті 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»), оскільки вирішення цього питання належить до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства (частина перша статті 99 Цивільного кодексу України, пункт 7 частини другої статті 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).

При цьому, як зазначено у згаданій постанові від 06.09.2023 у справі №127/27466/20, директор мав дотриматись вимог статті 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та Статуту щодо порядку скликання загальних зборів учасників товариства, зокрема: не пізніше, ніж за 30 днів до початку зборів шляхом надсилання поштовим відправленням з описом вкладення повідомити кожного з учасників товариства про порядок денний, дату, час і місце їх проведення, а також надати учасникам можливість ознайомитися з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного, і забезпечити належні умови для ознайомлення з такими документами та інформацією за місцезнаходженням товариства в робочий час.

Позатим, Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 № 14-рп/2004, від 16.10.2007 № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначив, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов`язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має 1) не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й 2) за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення.

У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими.

Аналогічну позицію висловив Верховний Суд від 24.12.2019 у постанові по справі №758/1861/18.

Таким чином, встановленими у даній справі обставинами підтверджується, що невирішення на загальних зборах ТОВ «Ресурс-Інвест-Сервіс» питання щодо звільнення позивача є прямим порушенням гарантованого ОСОБА_1 . Конституцією України права на працю та на припинення трудових відносин, а в спірних правовідносинах уповноважені особи на прийняття рішення про звільнення директора Товариства (відповідачі 1-3) проігнорували повідомлення позивача про його звільнення та не розглянули по суті заяву позивача про звільнення протягом передбачених законодавством строків, що призводить до ситуації, коли положення закону щодо письмового попередження учасників (засновників) про бажання звільнитися за власним бажанням з боку засновників фактично нівелюється, а іншого порядку звільнення директора з його ініціативи чинне законодавство не передбачає, хоча положення статті 43 Конституції України, які є нормами прямої дії (абз. 2 ст. 8 Конституції України) забороняють використання примусової праці в Україні.

На підставі вище викладеного, суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права - визнання трудових відносин з відповідачем припиненими є правомірним, ефективним в спірних правовідносинах, оскільки позивачем вичерпано процедурні можливості реалізувати своє право на припинення трудових відносин з ТОВ «Ресурс-Інвест-Сервіс» як керівника даного Товариства в позасудовому порядку, а відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення судом.

Надаючи оцінку позовній вимозі про виключення з Єдиного державного реєстру запису про ОСОБА_1 як директора товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Інвест-Сервіс», суд враховує, що відповідно до пункту 13 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», в Єдиному державному реєстрі, зокрема, містяться відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо.

Суд звертає увагу, що реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, особа, звертаючись до суду, вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

Зазначені правові позиції неодноразово висловлювались Верховним Судом, та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Таким чином, під ефективним засобом (способом) захисту слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, по захист якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (схожі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», у тому числі щодо зобов`язання вчинення реєстраційних дій.

За загальним правилом процедура звільнення директора із займаної посади внаслідок припинення трудових відносин з Товариством має супроводжуватись внесенням відповідного запису (виключення директора) що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

При цьому, рішення суду про визнання трудових відносин припиненими після набрання таким рішенням законної сили є підставою для внесення змін та виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про директора Товариства органом державної реєстрації.

Заявником змін до Єдиного державного реєстру відповідно до ст. 1 п. 8 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» може бути, зокрема, позивач або уповноважена ним особа - у разі подання судового рішення, що набрало законної сили та має наслідком зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі або про заборону вчинення реєстраційних дій в Єдиному державному реєстрі.

В будь якому разі рішення господарського суду, що набрало законної сили, про припинення прав управління особою як керівником юридичної особи, змінює встановлений статтею 10 вказаного Закону статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру. Такі відомості втрачають статус достовірних на підставі рішення господарського суду, і не можуть бути використані у спорі з третьою особою. Рішення господарського суду, таким чином, є актом, який спростовує презумпцію достовірності відомостей реєстру, а такі відомості з набранням рішенням законної сили втрачають свою достовірність незалежно від факту здійснення реєстраційної дії, пов`язаною з державною реєстрацією відповідних змін.

При цьому, суд приймає до уваги, що зобов`язання державного реєстратора здійснити дії щодо виключення відповідних відомостей про юридичну особу, а саме про керівника (директора), буде примушенням державного реєстратора здійснити дії, які суперечать, зокрема, статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», яка надає державному реєстратору лише право зареєструвати зміну керівника (директора) на підставі відповідного рішення загальних зборів товариства, а саме по собі виключення відомостей про керівника (директора) товариства без заміни на нового / іншого керівника (директора) буде порушувати публічний порядок, адже керівник наділений широким колом повноважень.

До аналогічних висновків дійшла і Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 06.09.2023 у справі №127/27466/20.

З урахуванням викладеного, в задоволенні позовних вимог позивача про виключення з Єдиного державного реєстру запису про ОСОБА_1 як директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Інвест-Сервіс» належить відмовити.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до часткового задоволення судом.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони у справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В той же час, з урахуванням ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» зайво сплачений позивачем судовий збір в розмірі 1211,20 грн може бути повернутий з Державного бюджету України ОСОБА_1 в порядку п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» за його клопотанням.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 129, 221, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати припиненими трудові відносини та повноваження директора/керівника ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Інвест-Сервіс» (90114, с. Негрово Закарпатської області, вул. Гагаріна, буд. 1А, код ЄДРПОУ 37713416).

3. В решті позову відмовити.

4. Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 605,60 грн (шістсот п`ять гривень 60 копійок) в повернення сплаченого судового збору.

5. Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 605,60 грн (шістсот п`ять гривень 60 копійок) в повернення сплаченого судового збору.

6. Стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 605,60 грн (шістсот п`ять гривень 60 копійок) в повернення сплаченого судового збору.

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Інвест-Сервіс» (90114, с. Негрово Закарпатської області, вул. Гагаріна, буд. 1А, код ЄДРПОУ 37713416) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 605,60 грн (шістсот п`ять гривень 60 копійок) в повернення сплаченого судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.

Повне судове рішення складено та підписано 16 вересня 2024 року.

СуддяЛучко Р.М.