Рішення

від 05.09.2024 по справі 910/4597/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.09.2024Справа № 910/4597/24Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря Білошицької А.В., розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Український паливний стандарт" до Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" про стягнення заборгованості,

за участю представників:

позивача: Степанишеної А.В.;

відповідача: Кулика С.А.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У квітні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Український паливний стандарт" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" (далі - Компанія) про стягнення 1 110 100,35 грн, з яких: 1 054 991,41 грн - основна заборгованість, 26 431,56 грн - інфляційні втрати, 28 677,38 грн - три проценти річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки від 2 травня 2023 року № 191-2 у частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22 квітня 2024 року відкрито провадження в справі № 910/4597/24, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 23 травня 2024 року.

У період з 1 травня 2024 року по 10 травня 2024 року суддя Павленко Є.В. перебував у відпустці.

2 травня 2024 року через систему "Електронний суд" від представника Товариства надійшла заява від цієї ж дати про проведення засідання, призначеного на 23 травня 2024 року, а також усіх наступних засідань по справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яку ухвалою суду від 13 травня 2024 року задоволено.

9 травня 2024 року через систему "Електронний суд" від Компанії надійшов відзив від 8 травня 2024 року, у якому остання не заперечувала проти факту наявності заборгованості перед позивачем у розмірі 1 054 991,41 грн, однак вказувала на те, що порушення строків оплати обумовленого договором поставки товару зумовлене настанням обставин непереборної сили - введенням з 24 лютого 2022 року на території України воєнного стану. У зв`язку з цим відповідач просив про зменшення розміру штрафних санкцій та компенсаційних виплат на 90 % від заявлених до стягнення сум. Крім того, на думку відповідача, розмір витрат Товариства на професійну правничу допомогу, який останнє також просить стягнути з Компанії, є неспівмірним зі складністю даної справи.

14 травня 2024 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив від 13 травня 2024 року, у якій останній вказав, що взагалі не заявляв про стягнення штрафних санкцій. Також настання форс-мажорних обставин не звільняє боржника від виконання основного договірного грошового зобов`язання у строки, встановлені договором та чинним законодавством України. При цьому, Компанія не довела, що саме введення військового стану в Україні стало об`єктивною причиною неможливості виконання спірного грошового зобов`язання. У свою чергу, заявлені до стягнення з відповідача інфляційні втрати та три проценти річних є компенсаційними виплатами і не підлягають зменшенню судом на підставі приписів статей 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

17 травня 2024 року через систему "Електронний суд" від Компанії надійшли заперечення від цієї ж дати, у яких остання навела свої доводи на спростування викладених позивачем у відповіді на відзив аргументів.

23 травня 2024 року (до початку призначеного засідання) через систему "Електронний суд" від Компанії надійшло клопотання від цієї ж дати про відкладення розгляду справи.

У підготовчому засіданні цього ж дня суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольні ухвали: про задоволення клопотання Компанії від 23 травня 2024 року та про відкладення підготовчого засідання на 20 червня 2024 року.

20 червня 2024 року (до початку призначеного засідання) через систему "Електронний суд" від Компанії надійшло клопотання від 19 червня 2024 року про закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 500 000,00 грн.

У підготовчому засіданні 20 червня 2024 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольні ухвали: про продовження власної ініціативи суду строку підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання на 17 липня 2024 року.

17 липня 2024 року (до початку призначеного засідання) через систему "Електронний суд" від Компанії надійшло клопотання від цієї ж дати про закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу з доданими до нього доказами сплати усієї суми вказаної заборгованості на рахунок позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17 липня 2024 року провадження у справі в частині стягнення з Компанії на користь Товариства 1 054 991,41 грн основного боргу закрито в зв`язку з відсутністю предмета спору. Цією ж ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 26 431,56 грн інфляційних втрат та 28 677,38 грн трьох процентів річних і призначено її до судового розгляду по суті на 1 серпня 2024 року.

22 липня 2024 року через систему "Електронний суд" від Товариства надійшла заява від цієї ж дати про відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу з доданими до неї доказами понесення таких витрат.

26 липня 2024 року через систему "Електронний суд" від Компанії надійшли заперечення від вказаної дати на вищезазначену заяву Товариства.

У судовому засіданні 1 серпня 2024 року оголошено перерву до 5 вересня 2024 року.

У судовому засіданні 5 вересня 2024 року представник Товариства підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні просив суд відмовити в задоволенні позову, підтримав клопотання Компанії щодо зменшення розміру трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позов та заперечення відповідача, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

2 травня 2023 року між Компанією та Товариством укладено договір поставки № 191-2, за умовами якого останнє зобов`язалося передати у власність відповідача бензин А-95, а Компанія - його прийняти й оплатити на умовах та в порядку, передбачених цим правочином.

Даний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих суб`єктів господарювання.

За умовами пункту 1.2. вказаного правочину номенклатура, асортимент, кількість та ціна за одиницю товару, що буде поставлятись покупцю, зазначається у специфікації (додаток № 1). Поставка кожної партії товару здійснюється за заявками покупця, у яких зазначається номенклатура, асортимент та кількість товару. Заявка є невід`ємною частиною договору.

У специфікації (додаток № 1 до договору) сторони погодили асортимент, кількість, технічні характеристики та вартість товару, зокрема: бензин А-95, у кількості 25 тонн, загальною вартістю 1 178 498,00 грн з ПДВ.

Пунктом 2.1. договору, зокрема, встановлено, що покупець зобов`язаний на визначених даним правочином умовах здійснювати оплату за кожну окрему партію товару на підставі оформлених первинних документів.

Відповідно до пунктів 3.1.- 3.3. зазначеного правочину постачальник зобов`язався поставити товар протягом 4-х календарних днів з дати отримання заявки від покупця, але в будь-якому разі не раніше отримання від покупця повідомлення про готовність прийняти такий товар. Поставка продукції здійснюється згідно з правилами Інкотермс у редакції 2010 року на умовах поставки DDР автомобільним транспортом у місце поставки: 51700, Дніпропетровська область, місто Вільногірськ, вулиця Степова, будинок 1. Датою поставки товару є дата його передачі покупцю, що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною. Перехід права власності на товар від постачальника до покупця відбувається в момент передачі товару на підставі підписаних сторонами належно оформлених первинних документів.

Оплата товару здійснюється покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений у договорі. Оплата товару здійснюється протягом 10-ти банківських днів з дня отримання товару та підписання видаткової накладної на підставі виставленого постачальником рахунку. Днем оплати вважається день списання грошових коштів з поточного рахунку покупця (пункти 8.1.- 8.3. договору).

Відповідно до пунктів 14.1. та 14.2. договору останній вважається укладеним з дати його підписання сторонами та діє до 22 травня 2023 року включно. Закінчення строку дії цього правочину не звільняє жодну з його сторін від виконання своїх зобов`язань за ним та від відповідальності за його порушення (невиконання та/або неналежне виконання), яке мало місце під час дії договору.

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивач за заявкою Компанії від 3 травня 2023 року № 224/1255 здійснив поставку відповідного товару, а саме: бензину А-95 у кількості 22,38 тонн на загальну суму 1 054 991,41 грн. Відповідач прийняв поставлену Товариством продукцію, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями: видаткової накладної від 6 травня 2023 року № 16, товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів (нафти) від 6 травня 2023 року № 16. Вказані документи підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печаткою позивача. Жодних заперечень щодо кількості, асортименту та якості переданого товару зазначені документи не містять.

Також у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про наявність зауважень чи заперечень відповідача відносно поставленої продукції.

6 травня 2023 року Товариство виставило відповідачу рахунок на оплату поставленого товару від цієї ж дати № 16 на суму 1 054 991,41 грн. Однак, відповідач вказаний рахунок у встановлений договором строк не оплатив.

З наявної в матеріалах справи відповіді Компанії від 19 грудня 2023 року вих. № 234/3898 на претензію Товариства вбачається, що відповідач підтвердив наявну в нього заборгованість перед позивачем за вищевказаним договором поставки на загальну суму 1 054 991,41 грн. Однак, вказана заборгованість Компанією погашена не була.

Разом із тим, судом встановлено, що після звернення Товариства до суду з цим позовом відповідач повністю сплатив позивачу суму наявної у нього основної спірної заборгованості.

Даний факт визнається позивачем та підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних інструкцій: від 5 червня 2024 року № 249891 на суму 200 000,00 грн, від 11 червня 2024 року № 250288 на суму 150 000,00 грн, від 17 червня 2024 року № 250466 на суму 150 000,00 грн, від 21 червня 2024 року № 250641 на суму 150 000,00 грн, від 25 червня 2024 року № 250674 на суму 150 000,00 грн, від 27 червня 2024 року № 250764 на суму 150 000,00 грн, від 5 липня 2024 року № 251557 на суму 104 991,41 грн. У зв`язку з цим ухвалою Господарського суду міста Києва від 17 липня 2024 року провадження у справі було закрито в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 1 054 991,41 грн.

Оскільки Компанія розрахувалася за поставлений товар з порушенням строків, визначених умовами договору, Товариство просило суд стягнути з відповідача 26 431,56 грн інфляційних втрат та 28 677,38 грн трьох процентів річних, нарахованих за період прострочення з 17 травня 2023 року по 11 квітня 2024 року на відповідну суму основної заборгованості згідно наданого позивачем розрахунку.

За частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Заявлений позивачем до стягнення розмір вищевказаних компенсаційних виплат є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору.

Оскільки позовні вимоги про стягнення з відповідача сум інфляційних втрат та трьох процентів річних за несвоєчасну сплату поставленої Товариством продукції є обґрунтованими, останні підлягають задоволенню у повному розмірі.

Клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, трьох процентів річних та інфляційних втрат не підлягає задоволенню, оскільки інфляційні нарахування на суму боргу та три проценти річних, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання. Вони виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справі № 703/2718/16-ц.

З огляду на зазначене, три проценти річних та інфляційні втрати не відносяться до неустойки, а тому до цих компенсаційних виплат не застосовуються положення статтей 233 ГК України, 551 ЦК України, на які посилався відповідач у своєму відзиві на позовну заяву.

У свою чергу, позовні вимоги про стягнення з відповідача сум штрафних санкцій позивачем не заявлялися.

При цьому, суд також вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо наявності підстав для звільнення його від відповідальності за невиконання своїх зобов`язань за договором, у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

За змістом частини 2 статті 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Таким чином, для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно з вищенаведеними нормами особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: наявність обставин непереборної сили; їх надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками.

Окрім того, повинен бути наявний елемент неможливості переборення особою перешкоди або її наслідків (альтернативне виконання). Відтак, для звільнення від відповідальності сторона також повинна довести неможливість альтернативного виконання зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 1 жовтня 2020 року в справі № 904/5610/19.

Разом із цим, за умовами пунктів 12.1.- 12.3. договору при настанні обставин непереборної сили (обставин форс-мажору), тобто неможливості повного або часткового виконання будь-якою із сторін зобов`язань по цьому договору внаслідок обставин непереборної сили, а саме: пожежі, стихійного лиха, урядових заборон, блокади, війни, військових дій будь-якого характеру або інших незалежних від сторін обставин, термін (строк) виконання зобов`язань продовжується (переноситься) на такий термін (строк), протягом якого будуть діяти вищевказані обставини та їх наслідки. Сторона, для якої наступили обставини непереборної сили, зобов`язана письмово протягом 5-ти робочих днів з моменту настання цих обставин повідомити іншу сторону про це, вказати орієнтовний термін (строк) дії обставин непереборної сили, а також вжити заходів для зменшення заподіяння збитків другій стороні. Факт настання обставин непереборної сили повинен підтверджуватися сертифікатом Торгово-промислової палати України або уповноваженої нею регіональною Торгово-промисловою палатою.

Частиною 1 статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Отже, тільки відповідний сертифікат торгово-промислової палати є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.

Проте, у порушення приписів чинного законодавства та умов договору, на підтвердження форс-мажорних обставин відповідач не надав відповідного документа.

У свою чергу, повідомлення Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 не є належним та допустимим доказом, що підтверджує наявність обставин непереборної сили, оскільки у ньому не зазначено, яким чином відповідні форс-мажорні обставини впливають на конкретне зобов`язання.

Крім того, судом встановлено, що всупереч вищезазначених пунктів договору в матеріалах даної справи відсутні будь-які докази повідомлення позивача у визначеному цим правочином порядку про настання форс-мажорних обставин, на які посилався відповідач у своєму відзиві.

Суд також враховує, що відповідний договір поставки був укладений між сторонами 2 травня 2023 року, тобто уже в період дії військового стану в Україні, на який відповідач посилався як на обставину непереборної сили.

За таких обставин, доводи відповідача про настання форс-мажорних обставин є необґрунтованими.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, позов Товариства підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, згідно з підпунктом 1 пункту 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (далі - Закон) за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 3 028,00 грн.

При цьому, відповідно до частини 3 статті 4 Закону при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Отже, за чинним законодавством позивач мав сплатити за подання через систему "Електронний суд" до суду цієї позовної заяви судовий збір у розмірі 13 321,21 грн (16 651,51 х 0,8).

Відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 661,31 грн.

Керуючись статтями 80, 86, 123, 124, 126, 129, 165, 221, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" (03035, місто Київ, вулиця Дениса Монастирського (Сурикова), будинок 3; ідентифікаційний код 36716128) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Український паливний стандарт" (43006, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, будинок 67А; ідентифікаційний код 45066779) 26 431 (двадцять шість тисяч чотириста тридцять одну) грн 56 коп. інфляційних втрат, 28 677 (двадцять вісім тисяч шістсот сімдесят сім) грн 38 коп. трьох процентів річних та 661 (шістсот шістдесят одну) грн 31 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 16 вересня 2024 року.

СуддяЄ.В. Павленко