Рішення

від 11.09.2024 по справі 917/777/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/ Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.09.2024 Справа № 917/777/24

Господарський суд Полтавської області у складі судді Тимощенко О.М., при секретарі судового засідання Михатило А.В.., за участю представника позивача - Пучка В.А., представника відповідача - Ворона О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", пров. Несторівський, 3-5 м. Київ, 04053

до відповідача Київського дочірнього підприємства "НМУ "Електропівденмонтаж", пров. Спортивний, 4в, м. Полтава, 36014

про стягнення 2 159 460,00 грн, -

ВСТАНОВИВ:

09.05.2024 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" до відповідача Київського дочірнього підприємства "НМУ "Електропівденмонтаж" про стягнення штрафу (5%) у розмірі 2 159 460,00 грн за договором про закупівлю №13/208-МТР від 17.01.2024 року (вх. № 518/23).

Ухвалою від 13.05.2024 року відкрито провадження у даній справі, ухвалено розглядати справу у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 06.06.2024 року на 10.00 год. Встановлено учасникам справи строки на подачу заяв по суті спору.

23.05.2024 року до суду через систему "Електронний суд" від представника позивача - Пучки В. А. надійшло клопотання про його участь в судовому засіданні 06.06.2024 року по справі № 917/777/24 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (вх. №7304).

Ухвалою від 24.05.2024 року суд ухвалив задовольнити клопотання представника позивача -Пучки В. А. про його участь в судовому засіданні Господарського суду Полтавської області 06.06.2024 року о 10:00 год. по справі № 917/777/24 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Забезпечити проведення судового засідання у справі № 917/777/24, призначеного на 06.06.2024 року на 10:00 год., зал № 6 (ВКЗ), для представника позивача - Пучки В. А. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням його власних технічних засобів.

Під час розгляду справи у підготовчому засіданні 06.06.2024 року судом оголошено протокольну ухвалу про перерву у підготовчому засіданні до 04.07.2024 року до 09:00 год.

06.06.2024 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву із клопотанням про поновлення пропущеного строку на подачу відзиву ( арк. справи 65-68).

11.06.2024 року до суду через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 8260).

У зв`язку з перебуванням судді Тимощенко О.М. у відпустці засідання суду 04.07.2024 року не відбулося.

Ухвалою від 24.07.2024 року суд продовжив строки підготовчого провадження на 30 днів та призначив підготовче засідання на 15.08.2024 року на 09.00.

Під час розгляду справи у підготовчому засіданні 15.08.2024 року судом оголошено протокольну ухвалу про поновлення відповідачу пропущеного строку на подачу відзиву та про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 11.09.2024 року на 09:00 год.

В судовому засіданні 11.09.2024 року представник позивача підтримав позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні, представник відповідача проти позову заперечував за мотивами відзиву.

В судовому засіданні 11.09.2024 року суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення суду, повідомив коли буде виготовлено повне рішення, роз`яснив порядок, строки оскарження рішення та набранням ним чинності.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач не виконав поставку товару в строки, передбачені умовами договору про закупівлю від 17.01.2024 №13/208-МТР (далі - Договір) на поставку труб насосно-компресорних відповідно до коду ДК 021:2015:44160000-9 Магістралі, трубопроводи, труби, обсадні труби, тюбінги та супутні вироби.

Позивачем до позову подані такі докази: копії Договору від 17.01.2024 року, Додатків №1, № 2, № 3 до Договору, листів відповідача від 02.04.2024 року (з описом вкладення та квитанцією), від 05.04.2024 року, від 18.04.2024 року ( з проектом додаткової угоди та листом ТПП), листів позивача від 02.04.2024 року, від 09.04.2024 року, від 19.04.2024 року, від 24.04.2024 року (з доказами направлення).

Відповідач у відзиві проти позову заперечував з таких підстав:

- Строк поставки за Договором про закупівлю від 14.11.2023 № 23/2712-МТР спливав 18.04.2024.

- 02.04.2024 КДП «НМУ «ЕЛЕКТРОПІВДЕНМОНТАЖ» на адресу ПАТ «УКРНАФТА» було надіслано повідомлення про настання обставин непереборної сили за Договором.

- 18.04.2024 КДП «НМУ «ЕЛЕКТРОПІВДЕНМОНТАЖ» повідомлено ПАТ «УКРНАФТА», що відповідна заява про засвідчення вищезазначених обставин перебуває на розгляді Полтавської торгово-промислової палати.

- 19.04.2024 ПАТ «УКРНАФТА» надіслав на адресу КДП «НМУ ЕЛЕКТРОПІВДЕНМОНТАЖ» повідомлення про розірвання Договору в односторонньому порядку.

- повідомлення було надіслано протягом п`яти днів з моменту, коли Позивачу стало відомо про настання відповідних обставин, для отримання відповідного документу Торгово-промислової палати України потрібен певний період часу, що в свою чергу визначено законодавством України.

- Відповідно до п. 9.7. Договору про закупівлю № 13/208-МТР від 17.01.2024 обставини непереборної сили (форс-мажор) автоматично продовжують строк виконання зобов`язань та строк дії цього Договору на строк дії таких обставин, а тому відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову.

Відповідач правом на подачу доказів разом із відзивом не скористався.

У відповідності до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

У відповідності до ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Судом досліджено всі подані учасниками справи докази.

У справі, що розглядається предметом доказування, з огляду на природу та характер правовідносин, зміст заявлених вимог та доводів сторін, є питання встановлення наявності чи відсутності факту прострочення відповідача та застосування за таке прострочення штрафних санкцій, стягнення яких і є предметом даного позову.

Судом встановлено, що між Публічним акціонерним товариством «Укрнафта» (Позивач) та Київським дочірнім підприємством «НМУ» ЕЛЕКТРОПІВДЕНМОНТАЖ» (Відповідач) укладено договір про закупівлю від 17.01.2024 №13/208-МТР (Договір, арк. справи 8-15) на поставку труб насосно-компресорних відповідно до коду ДК 021:2015:44160000-9 Магістралі, трубопроводи, труби, обсадні труби, тюбінги та супутні вироби (Товар).

При укладенні Договору сторони у п. 2.1. Договору узгодили , що номенклатура, кількість, ціна, умови гарантії, а також строк, місце та умови поставки Товару визначені у Специфікації до даного Договору, яка підписується уповноваженими представниками Сторін, що є Додатком №1 до цього Договору, його невід`ємною частиною.

Відповідно до Специфікації (арк. справи 12-13) КДП «НМУ «Електропівденмонтаж» взяло на себе зобов`язання поставити ПАТ «Укрнафта» наступний Товар:

1) Труба насосно-компресорна НКТ 88,90х6,45 Р110 EUE, виробництва ТОВ «Дніпровський трубний завод», Україна, у кількості 298 тон загальною вартістю 28742994,00 грн. без ПДВ;

2) Труба насосно-компресорна НКТ 88,90х7,34 Р110 NUE, виробництва ТОВ «Дніпровський трубний завод», Україна, у кількості 76 тон загальною вартістю 72480006,00 грн. без ПДВ.

Загальна вартість всього Товару складає 43189200,00 грн. з ПДВ., в тому числі 7198200,00 грн. - ПДВ.

За змістом п. 2 Специфікації до Договору поставка Товару здійснюється партіями протягом 90 календарних днів з моменту здійснення 100% попередньої оплати.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що на підставі статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів. Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать статті 174 Господарського кодексу України.

Статтями 6, 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 Цивільного кодексу України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 Цивільного кодексу України.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 509, 510 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами статей 526-527 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 1 статті 175 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст.ст. 662, 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи свідчать, що 19.01.2024 ПАТ «Укрнафта» здійснено попередню оплату на рахунок КДП «НМУ «Електропівденмонтаж» в розмірі 43189200,00 грн. (арк. справи 16).

З урахуванням дати оплати та п.2 Специфікації граничною датою поставки всього обсягу Товару було 18.04.2024.

Однак, КДП «НМУ «Електропівденмонтаж» не виконало свої зобов`язання за Договором, поставку Товару не здійснило. Наведене відповідачем не спростовано, докази поставки відповідачем суду не надано, на наявність таких доказів він не посилався.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно із статтею 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зокрема, статями 525 - 526 Цивільного кодексу України передбачається, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України та статті 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Одним із видів забезпечення виконання зобов`язань відповідно ст. 546, ст. 549 ЦК України та ст. 199 ГК України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України. Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Пунктом 4 ст. 231 ГК України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від вчинення) таких дій.

Якщо обидві сторони правочину є суб`єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти усвідомлення ризиків при вчиненні відповідного правочину є іншими, ніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або суб`єкт господарювання та пересічний громадянин. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини.

Подібна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №910/17876/19.

Отже, невиконання стороною прийнятих на себе зобов`язань має наслідком визначену відповідальність, яку сторони мали передбачити при укладенні Договору за загальними засадами справедливості, добросовісності, розумності, а тому наслідки невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором покладаються на нього.

Відповідно до п. 7.1. Договору при недотриманні Постачальником строків поставки, Постачальник сплачує Покупцю штраф в розмірі 5% з прострочення до 30 днів та 10% - за прострочення 30 днів і більше.

З огляду на вищенаведене, у зв`язку із порушення строків поставки Товару, на підставі п. 7.1. Договору, Позивачем правомірно нараховано Відповідачу штраф у розмірі 2 159 460,00 грн.

Відхиляючи заперечення відповідача суд зазначає наступне.

У силу ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, за загальними правилами договори укладаються сторонами цивільних (приватних) правовідносин, на принципах рівності сторін та свободи договору, а також з урахуванням обов`язкових вимог щодо такого виду договорів. Принцип свободи договору регламентує вільне волевиявлення сторін на вступ у правові відносини з контрагентами. У зв`язку із цим, суд як орган, що покликаний захищати права та свободи учасників цивільних правовідносин, не вправі втручатись у свободу договору, крім випадків, коли наявне порушення закону, зокрема, порушення прав та інтересів однієї із сторін договору.

У цій справі сторони встановили відповідальність не тільки для постачальника; вони домовилися також про те, що в разі порушення зобов`язання в частині строків оплати товару з покупця стягується пеня (п. 7.4 договору). Отже, визначена договором відповідальність сторін за прострочення виконання своїх обов`язків за договором або за їх невиконання є пропорційною. Кожна сторона в момент підписання договору розуміла які матеріальні та/або трудові затрати вона має понести у зв`язку з виконанням договору, та яка відповідальність буде покладена на неї, якщо матиме місце неналежне виконання умов договору.

Як випливає з матеріалів справи, позивач свої обов`язки за договором виконав вчасно, відтак - позивач мав правомірні сподівання на вчасну поставку товару та планував подальше розпорядження ним у власних інтересах.

Крім того, ризик погіршення умов господарювання є нормальним явищем. Ризик - є однією із ознак підприємництва (згідно ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку). Більш того, принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику є одним із принципів господарської діяльності (ст. 44 ГК України). Отже складнощі, які виникли у відповідача із виконанням спірного договору охоплюються його (відповідача) підприємницьким ризиком. Тому, у суду немає правових підстав перекладати комерційний ризик відповідача на позивача, шляхом звільнення позивача від виконання прийнятих на себе обов`язків за договором.

Оцінюючи доводи відповідача, наведені у відзиві, суд не приймає до уваги посилання останнього на те, що 02.04.2024 КДП «НМУ «ЕЛЕКТРОПІВДЕНМОНТАЖ» на адресу ПАТ «УКРНАФТА» було надіслано повідомлення про настання обставин непереборної сили за Договором, а 18.04.2024 КДП «НМУ «ЕЛЕКТРОПІВДЕНМОНТАЖ» повідомлено ПАТ «УКРНАФТА», що відповідна заява про засвідчення вищезазначених обставин перебуває на розгляді Полтавської торгово-промислової палати. На думку відповідача, у цій справі наявні обставини непереборної сили (форс-мажор), які автоматично продовжують строк виконання зобов`язань та строк дії цього Договору на строк дії таких обставин.

Форс-мажор це положення в контракті, яке звільняє сторону від відповідальності за невиконання зобов`язань (але не від самого виконання зобов`язання), якщо надзвичайна подія безпосередньо перешкоджає виконати зобов`язання. Проте простої неможливості чи непередбачених труднощів для виконання недостатньо, щоб виправдати невиконання. Повинен існувати причинний зв`язок між форс-мажором та неможливістю виконати умови договору в зазначений строк.

В статті 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності (Постанова Верховного Суду по справі №904/3886/21 від 25.01.2022 року).

Водночас форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. При цьому сертифікат ТПП, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.

Такі правові висновки викладались Верховним Судом у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, від 25.11.2021 у справі № 905/55/21, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21, від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та ін.

Отже, стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, але й їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 79 Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980 сторона, яка не виконує свого зобов`язання, повинна повідомити іншу сторону про перешкоду і про її вплив на її здатність здійснити виконання. Якщо інша сторона не отримала це повідомлення протягом розумного строку після того, як про цю перешкоду стало чи повинно було стати відомо стороні, яка не виконує свого зобов`язання, ця остання сторона несе відповідальність за збитки, які є результатом того, що таке повідомлення не було отримане.

Аналогічний підхід міститься в узагальнених нормах європейського звичаєвого права. У Принципах міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА в редакції 2016 року) у ч. 3 ст. 7.1.7 «Непереборна сила (форс-мажор)» вказано, що сторона, яка не виконала зобов`язання, має повідомити іншу сторону про виникнення перешкоди та її вплив на здатність виконувати зобов`язання. Якщо повідомлення не отримане іншою стороною протягом розумного строку після того, як сторона, яка не виконала, дізналася або могла дізнатися про перешкоду, вона несе відповідальність за збитки, які стали результатом неотримання повідомлення. У Принципах Європейського договірного права у ст. 8.108(3), присвяченій питанням форс-мажору, вказано, що невиконуюча зобов`язання сторона має впевнитися у тому, що повідомлення про перешкоду та її вплив на виконання отримане іншою стороною впродовж розумного строку після того, як невиконуюча сторона дізналася або повинна була дізнатися про ці перешкоди. Інша сторона має право на компенсацію збитків, завданих внаслідок неотримання такого повідомлення.

Натомість, відповідачем жодних доказів на підтвердження своїх заперечень і наявність форс-мажорних обставин до суду не надано.

Зі змісту Специфікації до Договору вбачається, що сторони узгодили, що виробником Товару є ТОВ «Дніпровський трубний завод», країна походження Товару - Україна. А отже, згідно з умовами Договору Товар повинен був бути виготовлений на території України та як наслідок транспортуватись територією України не перетинаючи при цьому державний кордон України.

Доказів протилежного відповідач суду не надав, у відзиві на наявність таких доказів не посилався.

За таких обставин, повідомлення КДП «НМУ «Електропівденмонтаж» від 02.04.2024 (арк. справи 17) про неможливість виконання зобов`язання зі своєчасної поставки Товару у зв`язку з суттєвою затримкою товару на кордоні є необґрунтованим та доказами не підтвердженим.

КДП «НМУ «Електропівденмонтаж» так і не було надано ні ПАТ «Укрнафта», ні суду сертифікат Полтавської торгово-промислової палати на підтвердження обставин непереборної сили для відповідача, а лист від 18.04.2024 (арк. справи 28-29) не може вважатись доказом існування форс-мажорних обставин, а свідчить лише про звернення відповідача до торгово-промислової палати.

Як унормовано статтею 129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою четвертою статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у частині першій статті 74 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, посилання відповідачем на складні обставини та на настання форс-мажорних обставин, як на підстави у відмові в задоволенні позову є необґрунтованим.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що у даному випадку мало місце порушення договірних зобов`язань з боку відповідача, позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими, підтвердженими документально та нормами матеріального права та такими, що підлягають задоволенню.

У суду відсутні підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання зобов`язань за договором.

Клопотання про зменшення розміру штрафу відповідач не заявляв.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходив із наступного:

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із задоволенням позовних вимог у повному обсязі, у відповідності до приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 126, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Київського дочірнього підприємства "НМУ" Електропівденмонтаж" (провулок Спортивний 4-в, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 25656015) на користь Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (провулок Нестерівський, 5/3, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 00135390) 2 159 460,00 грн. штрафу та 25 913,52 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення підписано 16.09.2024 року

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені ст. 254, 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Тимощенко О.М.