Постанова

від 11.09.2024 по справі 910/2503/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/2503/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2024 у справі

за позовом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІГАЗСЕРВІС»,

2) Державного підприємства «УКРКОМУНОБСЛУГОВУВАННЯ»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Кабінет Міністрів України,

про визнання недійсними договорів,

1. Короткий зміст судових рішень

1.1. У лютому 2024 року Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України (далі - позивач, Міністерство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІГАЗСЕРВІС» (далі - відповідач-1, Товариство), Державного підприємства «УКРКОМУНОБСЛУГОВУВАННЯ» (далі - відповідач-2, Державне підприємство), у якому просило визнати недійсними:

- договір №09/12/2022-1 від 09.12.2022, укладений між Державним підприємством та Товариством (далі - Договір №1),

- договір №09/12/2022-2 від 09.12.2022, укладений між Державним підприємством та Товариством (далі - Договір №2);

- договір про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) від 09.12.2022, укладений між Державним підприємством та Товариством (далі - Договір №3).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок виконання вищезазначених договорів, земельна ділянка, на якій буде завершено будівництво, вибуде з державної власності або змінить землекористувача, що згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є підставою для визнання вказаних договорів недійсними.

1.2. 29.02.2024 через відділ діловодства суду Міністерством подано заяву про забезпечення позову, у задоволенні якої ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2024 було відмовлено.

1.3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2024 прийнято позовну заяву Міністерства до розгляду, відкрито провадження у справі №910/2503/24, ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 22.04.2024 о 10:40 год., залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, - Кабінет Міністрів України (далі - КМУ).

1.4. Через відділ діловодства Господарського суду міста Києва 15.03.2024 Міністерство подало заяву про забезпечення позову, у якому просило:

- заборонити вчиняти будь-які дії на виконання розділу 2 «Права та обов`язки Сторін», пунктів 3.1., 3.2., 3.3. договору №09/12/2022-1 від 09.12.2022, укладеного між Товариством та Державним підприємством;

- заборонити Товариству, Державному підприємству та іншим особам вчиняти будь-які дії на виконання пунктів та підпунктів 1.2., 2.1., 2.2., 3.1., 3.2., 3.3., 3.8., 3.9., 3.11, 4.1., 4.3., 4.5., 4.6., 5.2., 5.3., 5.4., 5.5., 6.3. ,7.1. ,7.3. ,7.5., 12.2., 12.3., 12.4., 12.5., 12.9 договору №09/12/2022-2 від 09.12.2022, укладеного між Товариством та Державним підприємством;

- заборонити Товариству та Державному підприємству вчиняти будь-які дії на виконання пунктів 1.1., 1.2., 1.3., 1.6., 1.7., 3.2., 3.3., 3.4., розділу 6 Договору про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) від 09.12.2022 та акта приймання-передачі земельної ділянки від 09.12.2022, укладених між Товариством та Державним підприємством.

Заява мотивована тим, що Товариство, як юридична особа, якій передано функції замовника будівництва, може здійснювати заходи з проведення передпроектних робіт, отримувати дозвільну документацію, розроблювати та затверджувати проектну документацію, виконувати підготовчі та будівельні роботи по будівництву житлового комплексу, приймати в експлуатацію закінчені будівництвом об`єкти, реєструвати права власності на об`єкт містобудування, змінювати цільове призначення земельної ділянки, вносити зміни до державного земельного кадастру тощо;

- внаслідок укладення Договору №3 Товариство не позбавлене можливості реєстрації речового права або іншого похідного права на земельну ділянку у будь-який момент, що несе у собі ризик втрати державою належної їй земельної ділянки;

- у разі виконання сторонами своїх зобов`язань за оспорюваними договорами, навіть у випадку задоволення позову, виконання рішення буде істотно ускладненим або взагалі призведе до унеможливлення виконання рішення суду в межах одного судового провадження без нових звернень до суду;

- негативні наслідки, які можуть настати в результаті невжиття заходів забезпечення позову, з урахуванням права та інтересу Міністерства як об`єкта управління державним майном, превалюють над будь-якими наслідками заборони здійснювати дії у межах оспорюваних договорів;

- визначені Міністерством заходи забезпечення позову є адекватними та співмірними із заявленими позовними вимогами щодо визнання недійсними договорів 1-3 та не може вважатись втручанням в господарську діяльність відповідачів 1, 2, оскільки такі заходи мають тимчасовий характер та стосуються виключно заборони виконання зобов`язання відповідачами за оспорюваними у цій справі договорами до вирішення спору по суті та не матимуть наслідком припинення господарської діяльності відповідачів;

- збереження існуючого становища до розгляду справи по суті дозволить зберегти існуючий стан земельної ділянки та нерухомого майна державної форми власності.

1.5. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2024 у справі № 910/2503/24 (суддя Гумега О. В.) заяву про забезпечення позову задоволено частково. Вжито заходи забезпечення позову шляхом:

- заборони Товариству та Державному підприємству вчиняти будь-які дії на виконання розділу 2 «Права та обов`язки Сторін», пунктів 3.1., 3.2., 3.3. Договору № 09/12/2022-1 від 09.12.2022, укладеного між вказаними відповідачами;

- заборони Товариству та Державному підприємству вчиняти будь-які дії на виконання пунктів та підпунктів 1.2., 2.1., 2.2., 3.1., 3.2., 3.3., 3.8., 3.9., 3.11, 4.1., 4.3., 4.5., 4.6., 5.2., 5.3., 5.4., 5.5., 6.3. ,7.1. ,7.3. ,7.5., 12.2., 12.3., 12.4., 12.5., 12.9 Договору №09/12/2022-2 від 09.12.2022, укладеного між вказаними відповідачами;

- заборони Товариству та Державному підприємству вчиняти будь-які дії на виконання пунктів 1.1., 1.2., 1.3., 1.6., 1.7., 3.2., 3.3., 3.4., розділу 6 Договору про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) від 09.12.2022 та акта приймання-передачі земельної ділянки від 09.12.2022, укладеного між вказаними відповідачами.

Ухвала мотивована тим, що позивач належним чином обґрунтував, у тому числі з посиланням на відповідні обставини та належні докази, причини свого звернення із заявою про забезпечення позову, а також те, що невжиття обраних ним заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Суд відзначив пов`язаність обраних позивачем заходів забезпечення позову з предметом позову у справі № 910/2503/24, ймовірність ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених прав та інтересів держави в особі позивача у разі задоволення позову та невжиття відповідних заходів забезпечення позову.

Врахувавши обставини даної справи та докази на їх підтвердження, на які посилався позивач при зверненні з позовом до суду, які підлягають дослідженню під час розгляду справи по суті, а також доводи позивача у заяві про забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що у разі невжиття відповідних заходів забезпечення позову, вчинення відповідачем-1 та відповідачем-2 дій на виконання умов оспорюваних договорів може призвести до невідворотних наслідків. При цьому суд виходив із чітко визначених позивачем умов оспорюваних договорів, дії на виконання яких позивач просив суд заборонити вчиняти відповідачу-1 та відповідачу-2.

Водночас, суд не вбачав підстав для заборони «іншим особам» вчиняти будь-які дії на виконання умов оспорюваного Договору № 2, оскільки даний договір укладено між відповідачем-1 та відповідачем-2. Відповідно, в силу приписів статті 626 Цивільного кодексу України, Договір № 2 стосується встановлення, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків відповідача-1 та відповідача-2. Крім того, заява про забезпечення позову не містить зазначення, яким саме «іншим особам» належить заборонити вчиняти будь-які дії на виконання умов оспорюваного Договору № 2, а також відсутні обгрунтування щодо забезпечення позову в цій частині.

1.6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2024 у справі № 910/2503/23 ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.03.2024 в частині задоволення заяви Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України про забезпечення позову скасовано та постановлено в цій частині нову ухвалу про відмову у забезпеченні позову. В іншій частині ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.03.2024 у справі №910/2503/24 залишено без змін.

Постанова аргументована тим, що запропоновані заявником способи забезпечення позову мають ознаки вирішення спору по суті. Застосування такого заходу забезпечення позову, як заборона відповідачам вчиняти будь-які дії на виконання умов договору, свідчить про втручання суду у господарські відносини, зокрема, до блокування господарської діяльності відповідачів і, за умови недоведеності наявності порушення прав заявника у зв`язку з укладенням спірного правочину, свідчить про його неспівмірність та порушуватиме збалансованість інтересів сторін справи. Заявлені позивачем заходи не спрямовані на забезпечення збереження «status quo» до остаточного вирішення спору.

2. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

2.1. Міністерство звернулося із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2024 у справі № 910/2503/23 та залишити в силі ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.03.2024.

Скаржник стверджує, що стаття 6 ГК України не забороняє втручання суду в господарські відносини, натомість забороняє лише незаконне втручання. Спрощене й узагальнене тлумачення Судом статті 6 ГК України взагалі виключає застосування будь-яких заходів забезпечення позову в справах, предметом спору в яких є господарські відносини, адже при застосування будь-якого з заходів забезпечення позову суди завжди тим чи іншим чином втручаються в господарські відносини.

Наявність чи відсутність порушення прав заявника є одним з елементів оцінки обґрунтованості позову, яка здійснюється судом при розгляді справи по суті. Втім позивачем і в заяві про забезпечення позову чітко визначено, в чому полягає порушення права власності заявника, як власника державного майна і органу управління однієї із сторін спірних договорів, які укладені без належної згоди заявника. Отже, Суд порушив статті 139 та 140 ГПК України, які не передбачають зазначення в заяві про забезпечення позову та аналіз судом при її розгляді обґрунтованості позовних вимог.

Крім того, суд апеляційної інстанції надавав оцінку твердженням позивача, які той не робив, а саме про те, що «заходи забезпечення позову у цій справі мають тимчасовий характер, спрямовані на забезпечення збереження існуючого стану речей до остаточного вирішення спору».

Посилання апеляційного господарського на постанови Верховного Суду не є релевантним до спору у межах справи № 910/2503/23, оскільки у відповідних справах був інший суб`єктний склад, підстави позовних вимог, як і інші фактичні обставини.

Вжиті ухвалою суду першої інстанції заходи забезпечення позову стосуються лише заборони на вчинення дій відносно конкретно визначених пунктів оспорюваних договорів, а не відносно договорів в цілому, що дозволяє вберегти державу від збитків у надвеликих розмірах. Судом першої інстанції в ухвалі правильно зроблено висновок, що заходи забезпечення позову мають наслідком лише збереження існуючого становища до розгляду справи по суті та ніяким чином не зумовлюють фактичного вирішення спору по суті.

2.2. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «СІТІГАЗСЕРВІС» вказує на безпідставність доводів скаржника, вважає, що позивач не довів, що невжиття заходу забезпечення позову може ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав позивача.

3. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

3.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.08.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства в порядку письмового провадження; витребувано матеріали оскарження у справу № 910/2503/24. Згідно з інформацією автоматизованої бази даних "Діловодство спеціалізованого суду" матеріали оскарження надійшли до Верховного Суду 05.09.2024, у зв`язку з чим справу розглянуто у розумні строки після надходження матеріалів справи на запит до суду касаційної інстанції.

За змістом статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3.2. Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені у ній доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

3.3. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (частина друга статті 136 Господарського процесуального кодексу України).

Позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (пункт 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 01.05.2023 у справі № 914/257/23, від 06.03.2023 у справі № 916/2239/22.

При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову оцінюється обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між заявленим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.12.2023 у справі № 910/15043/21 (910/11194/23)).

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. (частина четверта статті 137 ГПК України).

Колегія суддів також зауважує на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 про таке.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.

Під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20).

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).

Як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

3.4. Як вбачається із оскарженої постанови, відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд апеляційної інстанції узагальнено пославшись на те, що запропоновані заявником способи забезпечення позову мають ознаки вирішення спору по суті, проте будь-яких обґрунтувань такого висновку не навів.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18 та від 10.11.2020 у справі №910/1200/20).

Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.

Колегія суддів зауважує, що відповідно до змісту заяви про забезпечення позову, Міністерство просило заборонити вчиняти дії на виконання окремих пунктів договорів, з обґрунтуванням причин які впливатимуть на подальший ефективний захист стверджуваного порушеного права. Апеляційний господарський суд висновки суду першої інстанції з цього приводу не спростував.

Більше того, суд апеляційної інстанції посилався на те, що заходи забезпечення позову неспівмірні, зокрема, за умови недоведеності наявності порушення прав заявника у зв`язку з укладенням спірного правочину. Однак, зважаючи на зміст оскаржуваної постанови, Верховний Суд не убачає підстав вважати, що суд апеляційної інстанції фактично оцінював співмірність заходів забезпечення позову саме у контексті наявного порушеного права позивача, встановлення якого здійснюється саме за результатами розгляду справи по суті.

У свою чергу, безпідставним є також висновок суду апеляційної інстанції про блокування господарської діяльності відповідачів. Так, встановлена судом першої інстанції заборона вчиняти певні дії, фактично обмежена у часі (до вирішення спору по суті), стосується конкретно встановлених пунктів договорів і, відповідно, визначеного переліку дій, а тому не обмежує право відповідачів займатися господарською діяльністю як такою, а обмежує здійснення конкретно визначених спірним договором обов`язків. За таких обставин, без змістовного обґрунтування у чому саме полягає блокування діяльності відповідачів, за належного обґрунтування підстав визначення саме такого способу забезпечення, помилковим буде відмова у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (рішення Європейського суду з прав людини від 13.01.2011 у справі «Кюблер проти Німеччини»).

Колегія суддів натомість зазначає про те, що спірні заходи забезпечення позову стосуються виключно предмета позову та за цією ознакою є такими, що відповідають вимозі адекватності заходів забезпечення. Такі заходи самі по собі не зумовлюють фактичного вирішення спору по суті, а спрямовані на збереження існуючого наразі стану речей, а тому за відсутності доказів протилежного, є ефективним засобом запобігання неможливості чи утруднення ефективного захисту прав, за захистом яких Міністерство звернулося з цим позовом, у разі задоволення позовних вимог. Крім того, відсутні посилання будь-кого з учасників справи на те, що Міністерство зловживає своїми правами внаслідок подання заяви про забезпечення позову.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи заяву позивача та вживаючи заходи забезпечення позову, виходив із чітко визначених позивачем умов оспорюваних договорів, дії на виконання яких позивач просив суд заборонити вчиняти відповідачам. Такі заходи відповідають вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення захисту прав позивача. За наявності таких обставин, у межах справи № 910/2503/24, з огляду на доводи Міністерства, з урахуванням предмета та підстав позову, заходи забезпечення, вжиті судом першої інстанції, є співмірними.

3.5. У свою чергу, доводи відзиву на касаційну скаргу не спростовують зазначених обставин, а аргументи відповідача змістовно повторюють мотиви суду апеляційної інстанції, які Верховний Суд, з обставин наведених вище, вважає помилковими.

Водночас Верховний Суд зауважує, що суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи, яке розглядається в судовому засіданні не пізніше п`яти днів з дня надходження його до суду (частини перша, друга статті 145 ГПК України).

Відмова у скасуванні забезпечення позову не перешкоджає повторному зверненню з таким самим клопотанням при появі нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування забезпечення позову (частина шоста статті 145 ГПК України).

Отже, учасники справи не позбавлені права, відповідно до положень статті 145 ГПК України, звернутись до суду з вмотивованим клопотанням про скасування заходів забезпечення позову, якщо вважають їх, зокрема, неспівмірними чи такими, що порушують їх права, або внаслідок виявлення нових обставин, які впливають на необхідність забезпечення позову.

3.6. Зважаючи на викладене, Верховний Суд вважає, що доводи касаційної скарги підтвердилися, а суд апеляційної інстанції не спростував обґрунтованих висновків суду першої інстанції про наявність підстав для частково забезпечення позову , що призвело до скасування законної ухвали суду першої інстанції у відповідній частині.

4. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

4.1. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (стаття 312 ГПК України).

4.2. Оскільки в касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції без визначення оскаржуваної частини, однак доводи стосуються лише вжитих заходів забезпечення позову, то касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 300, пунктом 4 частини першої статті 308, статтею 312, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2024 у справі № 910/2503/23 скасувати в частині скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 19.03.2024.

3. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.03.2024 у справі № 910/2503/24 в частині задоволення заяви Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України про забезпечення позову від 15.03.2024 № 138/24 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ