Постанова

від 04.09.2024 по справі 922/38/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/38/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенко І.С.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників сторін:

позивача - Жилко С.Е.

відповідача - Мельник М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОР-ДЕВЕЛОПМЕНТ"</a>

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 (у складі колегії суддів: Терещенко О.І. (головуючий), Тихий П.В., Плахов О.В.)

та рішення Господарського суду Харківської області від 19.03.2024 (суддя Аріт К.В.)

за позовом Харківської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОР-ДЕВЕЛОПМЕНТ"</a>,

про стягнення 6 813 598,02 грн, розірвання договору та повернення земельної ділянки,-

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. Харківська міська рада (надалі - Рада, Позивач) звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОР-ДЕВЕЛОПМЕНТ"</a> (надалі - ТОВ "ТОР-ДЕВЕЛОПМЕНТ", Відповідач, Скаржник) в якому просить суд: стягнути заборгованість зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою по вул. Коцарська, 58-А у м. Харкові відповідно до договору оренди землі від 25.12.2006 № 540667100100 (надалі - Договір) за період з 17.03.2019 по 28.02.2022 у розмірі 6813598,02 грн; розірвати Договір; зобов`язати ТОВ "ТОР-ДЕВЕЛОПМЕНТ" повернути земельну ділянку загальною площею 0,5463 га по вул.Коцарській, 58-А у м.Харкові (кадастровий номер 6310137200:01:025:0004) до земель запасу міста Харкова.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем обов`язку зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою загальною площею 0,5463 га по вул. Коцарській, 58-А у м.Харкові (кадастровий номер 6310137200:01:025:0004), відповідно до Договору, з урахуванням додаткової угоди від 28.04.2009, за період з 17.03.2019 по 28.02.2022 в розмірі 6813598,02 грн.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 19.03.2024, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 12.06.2024, позовні вимоги задоволено повністю.

2.2. Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що з моменту переходу права власності на розташоване на земельній ділянці нерухоме майно до нового власника - ТОВ "ТОР-ДЕВЕЛОПМЕНТ", відбулась фактична заміна орендаря у правовідносинах з огляду на набуття ним прав й обов`язків нового землекористувача. Встановивши обставину неналежного виконання Відповідачем обов`язку зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою загальною площею 0,5463 га по вул. Коцарській, 58-А у м. Харкові в розмірі 6813598,02 грн, суди виснували про наявність підстав для стягнення відповідної заборгованості у судовому порядку та розірвання договору в порядку частини першої статті 141 Земельного кодексу України та частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі ТОВ "ТОР-ДЕВЕЛОПМЕНТ" просить Суд скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 19.03.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.06.2024, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

3.2. При зверненні з касаційною скаргою Відповідач посилається на застосування судами попередніх інстанцій статті 141 Земельного кодексу України, частини першої статі 32 Закону України "Про оренду землі" без врахування висновку Верховного Суду, викладеного у пунктах 51 та 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18.

За позицією Відповідача, судами при розгляді позовної вимоги про розірвання договору не враховано принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, а відтак, і наявність права у ТОВ "ТОР-ДЕВЕЛОПМЕНТ" на користування нею.

3.3. Скаржник звертає увагу на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: частини першої статті 377 Цивільного кодексу України, частини другої статті 120 Земельного кодексу України, частини третьої статті 7 Закону України "Про оренду землі" у взаємозв`язку зі статтями 13, 17, 19, 21, частиною другою статті 24, частиною другою статті 25 Закону України "Про оренду землі", статтею 792 Цивільного кодексу України, статтею 126 Земельного кодексу України, частиною 2 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у випадку переходу права оренди до набувача нерухомого майна, яке на ній знаходиться.

За позицією Відповідача, набуття новим власником нерухомого майна повного обсягу прав орендаря земельної ділянки, на якій знаходиться відповідне майно, є можливим виключно після отримання земельної ділянки від орендодавця по акту приймання-передачі та реєстрації права оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Окрім цього, Скаржник вказує, що у взаємозв`язку частини 3 статті 7, статей 21, 25 Закону України "Про оренду землі", частини першої статті 377 Цивільного кодексу України, частини другої статті 120 Земельного кодексу України новий орендар сплачує орендну плату в розмірі, яка встановлена договором оренди на момент коли попередній орендар став його стороною, з індексацією такої орендної плати, починаючи з наступного місяця, без врахування усього періоду користування земельною ділянкою такою особою.

3.4. Одночасно Відповідач наголошує про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи: з огляду на 1) не дослідження зібраних у справі докази; 2) встановлення обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів - Договору, датованого 25.12.2006.

Безпосередньо Скаржник вказує про надання неналежної оцінки: 1) Договору в частині дати укладення такого правочину; 2) розрахунку заборгованості за відповідним позовом; 3) обставині фактичного користування земельною ділянкою Відповідачем.

4. Розгляд справи Верховним Судом

4.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.07.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "ТОР-ДЕВЕЛОПМЕНТ" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 та рішення Господарського суду Харківської області від 19.03.2024 у справі № 922/38/24 на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України й призначено розгляд справи у судовому засіданні на 28.08.2024.

4.2. 01.08.2024 від Ради надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому Позивач просить відмовити в задоволенні касаційної скарги ТОВ "ТОР-ДЕВЕЛОПМЕНТ", а оскаржувані рішення залишити без змін.

4.3. У судове засідання, яке відбулось 28.08.2024, оголошено перерву в розгляді справи до 04.09.2024.

5. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

5.1. Рішенням 46 сесії Ради 4 скликання від 06.03.2006 № 61/06 "Про припинення та надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" надано Фізичній особі-підприємцю Мільгевській Світлані Іванівні (надалі - ФОП Мільгевська С.І.) в оренду строком до 01.03.2031 земельну ділянку площею 0,5463 га по вул. Коцарській, 58-А в межах, які визначені договором оренди землі за реєстраційним № 72154/05 від 06.12.2005, для експлуатації та обслуговування адміністративних, виробничих та складських будівель.

5.2. Надалі 16.11.2006 між Радою та ФОП Мільгевською С.І. укладено Договір, строком до 01.03.2031; земельна ділянка за договором була надана в оренду для експлуатації та обслуговування адміністративних, виробничих та складських будівель.

5.3. Договір зареєстровано у Харківській регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 25.12.2006 за № 540667100100.

5.4. Відповідно до умов Договору ФОП Мільгевській С.І. передано в оренду земельну ділянку загальною площею 0,5463 га по вул. Коцарській, 58-А у м. Харкові (кадастровий номер 6310137200:01:025:0004) із земель несільськогосподарського призначення - промисловості, для експлуатації та обслуговування адміністративних, виробничих та складських будівель.

5.5. Пунктом 3 Договору визначено, що на земельній ділянці розташовані нежитлові будівлі літ. "Е-1", літ. "Д-1", літ. "Г-1", літ. "В-1", літ. "Б-1" та літ. "А-1".

5.6. Відповідно до п. 10 Договору обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

5.7. Згідно з пунктом 11 Договору орендна плата за земельну ділянку сплачується рівними частками щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

5.8. За змістом п.п. ї) пункту 31 Договору неповернення земельної ділянки в зазначений термін не звільняє орендаря від плати за фактичне користування земельною ділянкою. Плата за землю у цьому випадку вноситься у розмірах, визначених цим договором.

5.9. 28.04.2009 між Радою та ФОП Мільгевською С.І. укладено додаткову угоду до Договору, якою внесені зміни до пунктів 5, 9 зазначеного Договору.

5.10. Згідно з пунктом 5 додаткової угоди до Договору нормативно грошова оцінка земельної ділянки на дату укладення додаткової угоди становить 13744808, 00 грн.

5.11. Відповідно до абз. 2 пункту 9 додаткової угоди до Договору розмір орендної плати за земельну ділянку на рік становить 5,6 % від суми нормативної грошової оцінки земельної ділянки та складає 886705,05 грн в рік, або 73892,09 грн в місяць.

5.12. 06.07.2018 ФОП Мільгевська С.І. внесла належне їй на праві власності нерухоме майно до статутного капіталу ТОВ "ТОР-ДЕВЕЛОПМЕНТ", що підтверджується актом приймання-передавання майна до статутного капіталу б/н від 06.07.2018, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Метелицею О.О. та зареєстровано в реєстрі за № 600, 601.

5.13. Право власності на передані до статутного капіталу будівлі зареєстроване за Відповідачем 28.07.2018, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

5.14. На підставі угоди від 30.05.2019 про розірвання договору оренди землі, укладеного між Радою та ФОП Мільгевською С.І., розірвано Договір.

5.15. При зверненні з позовною заявою Рада вказує, що ТОВ "ТОР-ДЕВЕЛОПМЕНТ" набувши 28.07.2018 право власності на нежитлові будівлі: літ. "Е-1", літ. "Д-1", літ. "Г-1", літ. "В-1", літ. "Б-1" та літ. "А-1", загальною площею 1817,40 кв. м, що розташовані на земельній ділянці по вул.Коцарській,58-А у м. Харкові з кадастровим номером 6310137200:01:025:0004, відповідно до положень частини першої статті 377 Цивільного кодексу України, частин першої, другої статті 120 Земельного кодексу України, частини третьої статті 7 Закону України "Про оренду землі" автоматично набуло право оренди вказаної земельної ділянки, , при цьому Договір припинився в частині оренди земельної ділянки з її попереднім орендарем - ФОП Мільгевською С. І.

5.16. Відповідно до листа Головного управління Державної податкової служби у Харківській області від 21.12.2023 № 26521/5/20-40-04-02-12 ТОВ "ТОР-ДЕВЕЛОПМЕНТ" є платником земельного податку, зокрема за земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:01:025:0004 площею 0,5463 га.

5.17. За даними податкових декларацій з плати за землю за 2019-2020 роки платником задекларовано до сплати за земельну ділянку площею 0,5463 га за 2019 рік - 476365,13 грн, за 11 місяців 2020 року - 436668,04 грн, за 2021 рік - 686582,74 грн, за 2022 рік - 125873,54 грн (за січень-лютий 2022 року - 62936,77 грн) земельного податку.

5.18. Розмір базової орендної плати за додатковою угодою від 28.04.2009 до Договору з квітня 2009 року за земельну ділянку складає 73892,09 грн в місяць.

5.19. Позивач вказує, що розмір орендної плати, яку повинен був сплатити Відповідач з 17.03.2019 по 28.02.2022 складає: за період 17.03.2019 - 31.12.2019 - 2190160,96 грн; за період 01.01.2020 - 31.12.2020 (крім березня 2020 року) - 2601451,93 грн; за період 01.01.2021 - 31.12.2021 - 3100412,47 грн; за період 01.01.2022 - 28.02.2022 547179,11 грн. Базовим місяцем для розрахунку розміру орендної плати за додатковою угодою від 28.04.2009 до Договору є квітень 2009 року; починаючи з травня 2009 року орендна плата повинна сплачуватися вже з урахуванням індексу інфляції. Заборгованість Відповідача зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою відповідно до Договору за період з 17.03.2019 по 28.02.2022 складає 6813598,02 грн.

5.20. Вказані вище обставини стали підставою для звернення Ради з відповідним позовом в якому остання просить стягнути з ТОВ "ТОР-ДЕВЕЛОПМЕНТ" заборгованість зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою по вул.Коцарська, 58-А у м. Харкові за період з 17.03.2019 по 28.02.2022 у розмірі 6813598,02 грн; розірвати Договір та зобов`язати Відповідача повернути відповідну земельну ділянку до земель запасу міста Харкова.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

6.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.3. Предметом позову у даній справі є стягнення з Відповідача заборгованості зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою по вул. Коцарська, 58- А у м. Харкові відповідно до умов Договору, розірвання Договору та зобов`язання орендаря повернути земельну ділянку орендодавцеві.

6.4. Підстави позову обґрунтовані набуттям ТОВ "ТОР-ДЕВЕЛОПМЕНТ" прав та обов`язків орендаря за Договором автоматично з моменту набуття товариством права власності на нежитлові будівлі літ. "Е-1", літ. "Д-1", літ. "Г-1", літ. "В-1", літ. "Б-1" та літ. "А-1", та невиконанням Відповідачем обов`язку щодо своєчасного та повного проведення сплати орендної плати за користування земельною ділянкою у визначені строки.

6.5. Встановивши, що 06.07.2018 ФОП Мільгевська С.І., у період орендних правовідносин з Радою щодо користування земельною ділянкою по вул. Коцарська, 58-А у м. Харкові загальною площею 0,5463 га, кадастровий номер 6310137200:01:025:0004, внесла належні їй на праві власності та розміщені на такій земельній ділянці нежитлові будівлі літ. "Е-1", літ. "Д-1", літ. "Г-1", літ. "В-1", літ. "Б-1" та літ. "А-1" до статутного капіталу ТОВ "ТОР-ДЕВЕЛОПМЕНТ" (яке надалі зареєструвало відповідне право 28.07.2018), суди виснували про автоматичне набуття товариством права оренди вказаної земельної ділянки та сторони орендних правовідносин з Позивачем.

6.6. При зверненні з касаційною скаргою ТОВ "ТОР-ДЕВЕЛОПМЕНТ" вказує про неправомірність такої правової позиції судів, заперечуючи автоматичне набуття ним статусу орендаря за Договором, укладеним раніше між ФОП Мільгевська С.І. та Радою.

6.7. За позицією Скаржника, судами не враховано, що набуття новим власником нерухомого майна повного обсягу прав орендаря земельної ділянки, на якій знаходиться відповідне майно, є можливим виключно після отримання земельної ділянки від орендодавця по акту приймання-передачі та реєстрації права оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

На підставі викладеного Скаржник вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: частини першої статті 377 Цивільного кодексу України, частини другої статті 120 Земельного кодексу України, частини третьої статті 7 Закону України "Про оренду землі" у взаємозв`язку зі статтями 13, 17, 19, 21, частиною другою статті 24, частиною другою статті 25 Закону України "Про оренду землі", статтею 792 Цивільного кодексу України, статтею 126 Земельного кодексу України, частиною 2 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у випадку переходу права оренди до набувача нерухомого майна, яке на ній знаходиться.

6.8. Щодо посилань Скаржника на відповідну підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Суд зазначає таке.

6.9. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

6.10. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України необхідно встановити відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а також, наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

6.11. Проаналізувавши доводи, наведені у касаційній скарзі, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Суд зазначає таке.

6.12. Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

6.13. Приписами статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

6.14. Статтею 174 Господарського кодексу України зазначено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

6.15. Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

6.16. За змістом частини першої статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

6.17. Частинами першою, другою статті 120 Земельного кодексу України визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

6.18. У постановах Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 910/22093/17, від 20.03.2019 у справі № 910/6186/17, висловлено, що відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України, статті 120 Земельного кодексу України та принципу слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, у разі переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об`єкти, оскільки право власності на будівлі з усіма відповідними власності складовими - володінням, користуванням, розпорядженням ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості, у власності або користуванні.

6.19. За змістом статті 141 Земельного кодексу України підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

6.20. Відповідно до частини 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

6.21. Тобто, особа, яка набула право власності на це нерухоме майно, фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене, у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника. При цьому договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 22.06.2023 у справі № 910/16433/21, від 06.09.2022 у справі № 920/591/21, від 09.02.2022 у справі № 914/3250/20, від 13.10.2020 у справі № 908/3146/19.

6.22. У розумінні наведеної норми законодавства при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови) право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки, відповідно, новий власник об`єкта нерухомості, до якого переходить право оренди, набуває право оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто має місце заміна сторони у зобов`язанні.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 913/165/21, від 06.09.2022 у справі № 920/591/21, від 12.10.2021 у справі № 905/1695/19, від 26.05.2020 у справі № 921/613/17-г/17.

6.23. Після відчуження об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також право оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже й відповідні права та обов`язки.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20.09.2022 у справі № 925/1082/20, від 07.06.2022 у справі № 922/605/15, від 07.09.2022 у справі № 925/1081/20, від 15.08.2023 у справі № 903/852/21.

6.24. Тобто, за вищенаведеними висновками Верховного Суду, особа, новий власник об`єкта нерухомості, до якого переходить право користування земельною ділянкою, автоматично набуває право оренди за чинним договором оренди, а відтак, і статусу сторони таких орендних правовідносин.

6.25. Отже, висновок Верховного Суду стосовно питання застосування частини першої статті 377 Цивільного кодексу України, частини другої статті 120 Земельного кодексу України, частини третьої статті 7 Закону України "Про оренду землі" за відсутності документального оформлення договірних правовідносин та реєстрації права оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно частково наведений у вищенаведених постановах Верховного Суду.

При цьому, його зміст є достатнім для розгляду спору у даній справі з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

6.26. Ураховуючи викладене вище, відповідна підстава касаційного оскарження не отримала свого підтвердження, що виключає можливість скасування судових рішень та викладення правового висновку щодо застосованих судами положень законодавства.

6.27. Стосовно тверджень Скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у взаємозв`язку частини 3 статті 7, статей 21, 25 Закону України "Про оренду землі", частини першої статті 377 Цивільного кодексу України, частини другої статті 120 Земельного кодексу України щодо порядку та розміру сплати новим орендарем орендної плати Суд зазначає таке.

6.28. Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

6.29. Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

6.30. У статті 792 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

6.31. Статтею 93 Земельного кодексу України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

6.32. За змістом статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

6.33. Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

6.34. Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

6.35. Сформована Позивачем сума заборгованості за період з 17.03.2019 по 28.02.2022 являє собою різницю розміру орендної плати, яку повинен був сплатити Відповідач у сумі 8439204,47 грн з розміром фактично сплаченої плати за користування земельною ділянкою сумі 1625606,45 грн.

6.36. При розрахунку розміру орендної плати, яку повинен був сплатити Відповідач за період з 17.03.2019 по 28.02.2022, належність якого встановлено судами попередніх інстанції, Радою враховано інфляційне збільшення орендної плати включаючи періоди користування земельною ділянкою попереднім орендарем.

6.37. При зверненні з касаційною скаргою Скаржник заперечує правомірність такого висновку судів, вказуючи що у взаємозв`язку частини 3 статті 7, статей 21, 25 Закону України "Про оренду землі", частини першої статті 377 Цивільного кодексу України, частини другої статті 120 Земельного кодексу України новий орендар сплачує орендну плату в розмірі, яка встановлена договором оренди на момент коли попередній орендар став його стороною, з індексацією такої орендної плати, починаючи з наступного місяця орендних правовідносин, без урахування усього періоду користування земельною ділянкою попереднім орендарем.

6.38. У розрізі даного аргументу Скаржник вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, як підстави касаційного оскарження у справі згідно з пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

6.39. Проаналізувавши наведені доводи Суд зазначає таке.

6.40. Відповідно до статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

6.41. Пунктом 14.1.136 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що орендна плата для цілей розділу XII цього Кодексу - обов`язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди.

6.42. Таким чином, законодавством прямо передбачено здійснення обчислення розміру орендної плати з урахуванням індексів інфляції як істотну умову договору оренди землі, в разі, якщо інше не встановлено договором.

6.43. Крім того, Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 у справі № 904/2820/18 зазначив, що сплата орендних платежів за землю без урахування індексів інфляції може свідчити про порушення умови укладеного між сторонами договору оренди землі.

6.44. Відповідно до пункту 10 Договору обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

6.45. Пунктом 11 Договору сторони погодили, що орендна плата за земельну ділянку сплачується рівними частинами щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

6.46. Відповідні правові висновки щодо внесення орендної плати за земельну ділянку з урахуванням індексів інфляції викладені у постановах Верховного Суду від 07.10.2019 у справі № 922/3321/18, від 16.03.2020 у справі № 922/1658/19.

6.47. При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.02.2020 у справі № 922/510/19 виснувала про те, що особа, яка набула права власності на нерухоме майно, фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене, у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника.

6.48. За змістом даного висновку Верховного Суду обсяг прав та обов`язків нового орендаря земельної ділянки, зокрема й в частині розміру сплати орендної плати, дорівнює обсягу попереднього користувача земельної ділянки.

6.49. Отже, висновок Верховного Суду стосовно застосування у взаємозв`язку частини 3 статті 7, статей 21, 25 Закону України "Про оренду землі", частини першої статті 377 Цивільного кодексу України, частини другої статті 120 Земельного кодексу України щодо питання визначення розміру сплати орендної плати новим орендарем земельної ділянки частково наявний у вищенаведених постановах Верховного Суду, а його зміст є достатнім для розгляду спору у даній справі з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Поряд з цим, Суд зазначає, що розмір сплати орендної плати новим орендарем, який набув відповідне право згідно з вимогами частини першої статті 377 Цивільного кодексу України, частини другої статті 120 Земельного кодексу України, залежить від умов укладеного з попереднім орендарем договору в частині порядку обчислення розміру орендної плати за землю. Тобто, порядок обчислення розміру сплати орендної плати новим орендарем, який набув таке право відповідно до частини першої статті 377 Цивільного кодексу України, частини другої статті 120 Земельного кодексу України, не є сталим або універсальним для всіх випадків. Він змінюється відповідно до конкретних умов договору та індивідуальних обставин спору.

Таким чином, неможливо сформулювати єдиний підхід до визначення порядку обчислення розміру орендної плати для всіх подібних випадків, оскільки кожна справа залежить від специфіки договору та конкретних обставин, що виключає універсальний висновок у цьому питанні.

6.50. З огляду на викладене, наведена Скаржником підстава касаційного скарження також не отримала свого підтвердження, що виключає можливість скасування судових рішень з відповідних підстав та викладення правового висновку щодо застосованих судами положень законодавства.

6.51. Щодо аргументів Скаржника в частині заперечення правомірності позовної вимоги Ради про розірвання договору та повернення земельної ділянки до земель запасу міста, слід зазначити таке.

6.52. Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема у вигляді розірвання договору.

6.53. За приписами статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

6.54. Відповідно до частини третьої статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

6.55. Передбачене статтею 188 Господарського кодексу України, надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує та може звернутися за захистом свого порушеного права шляхом подання позову до відповідача про розірвання договору.

6.56. Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 914/2649/17.

6.57. У статті 32 Закону України "Про оренду землі" унормовано, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду, у тому числі в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору.

6.58. Систематична несплата земельного податку або орендної плати згідно з пп. "д" частини першої статті 141 Земельного кодексу України є підставою для припинення права користування земельною ділянкою, одним з видів якої є користування землею на умовах оренди.

6.59. Задовольняючи позовні вимоги у відповідній частині суди попередніх інстанцій на підставі наведених вище норм законодавства врахували обставину систематичної несплати Відповідачем орендної плати за користування земельною ділянкою.

6.60. За аргументами Скаржника, судом неправильно застосовано положення статті 141 Земельного кодексу України, частини першої статі 32 Закону України "Про оренду землі", оскільки не враховано висновок Верховного Суду, викладений у пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 щодо застосування принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, а відтак, і наявність права у ТОВ "ТОР-ДЕВЕЛОПМЕНТ" на користування нею.

6.61. Розглядаючи вказані доводи Скаржника, Суд звертає увагу, що наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

6.62. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

6.63. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

6.64. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

6.65. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

6.66. Суд зазначає, що предметом спору у справі № 921/158/18 було визнання незаконними (протиправними) дій міської ради стосовно незатвердження нею проєкту землеустрою щодо відведення особі земельної ділянки в оренду та визнання договору оренди укладеним. Обґрунтовуючи правомірність позовних вимог, особа зазначала, що, попри те що вона є власником нерухомого майна на земельній ділянці, яка перебуває у розпорядженні міської ради, остання вчиняє бездіяльність у питанні оформлення правовідносин щодо користування цією земельною ділянкою. При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 досліджувалося питання належності юрисдикції такого спору з огляду на суб`єктний склад його сторін та характер спірних правовідносин. Оцінюючи дотримання судами вимог процесуального законодавства, Верховний Суд звернувся до принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруд (зміст якого розкривається у статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України), наголосивши, що особа, яка законно набула у власність будинок чи споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під ними після їх набуття. З огляду на це та обставини справи Верховний Суд дійшов висновку про підвідомчість спору господарському суду, оскільки позов подано з метою захисту саме цивільного права та інтересу, що унеможливлює його вирішення в порядку адміністративного судочинства.

Отже, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 застосування концепції єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку чи споруди здійснювалось в розрізі питання підвідомчості такої категорії спору господарському суду.

У цій постанові не досліджувалось питання щодо застосування зазначеної концепції в контексті розірвання орендних правовідносин між новим орендарем земельної ділянки та її орендодавцем відповідно до положень статті 141 Земельного кодексу України, частини першої статі 32 Закону України "Про оренду землі".

6.67. Відтак, відсутні підстави для висновку про подібність справи № 921/158/18 зі справою, що переглядається, з огляду на різне правове регулювання правовідносин, щодо яких виник спір, відмінність предмета касаційного дослідження. Вказане виключає можливість перегляду оскаржених рішень у відповідній частині.

6.68. Стосовно аргументів Скаржника щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, з огляду на недослідження зібраних у справі доказів, слід зазначити таке.

6.69. Скаржник вказує про надання судами неналежної оцінки: 1) Договору в частині визначення дати укладення такого правочину між Радою та ФОП Мільгевською С.І. (у зв`язку з чим Відповідач вказує про встановлення обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимого доказу); 2) розрахунку заборгованості за відповідним позовом; 3) обставині фактичного користування земельною ділянкою Відповідачем.

6.70. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

6.71. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

6.72. За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не само по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

6.73. З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими доводи Скаржника про неналежне дослідження судами зібраних у справі доказів за умови не підтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

6.74. З приводу тверджень Скаржника про встановлення судами обставин справи, які мають суттєве значення, на підставі недопустимого доказу - Договору від 25.12.2006, слід зазначити таке.

6.75. Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України ("допустимість доказів") обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

6.76. Отже, допустимість доказів означає, що у певних випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування (постанови Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 913/38/20, від 25.02.2021 у справі № 904/7804/16, від 26.02.2021 у справі № 908/2847/19, від 14.04.2021 у справі № 910/7431/19).

6.77. Водночас за змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належність доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Тобто, з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

6.78. Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.

6.79. Однак, відповідно до положень пункту 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України до повноважень суду касаційної інстанції віднесено вирішення питання тільки щодо допустимості доказу. Установлення цього дефекту доказу є питанням права в тому значенні, що висновок про недопустимість доказу можна зробити виключно із застосуванням норми матеріального права, яка містить пряму заборону використання відповідного засобу доказування на підтвердження певної фактичної обставини справи.

6.80. У цьому випадку недопустимість врахування Договору як доказу в справі обґрунтовується Скаржником неправильним відображенням судами в тексті судових рішень дати його укладення, а саме зазначенням дати укладення 25.12.2006 замість 16.11.2006.

6.81. Суд зазначає, що недопустимий доказ - це доказ, який не може бути прийнятий судом для розгляду або врахування під час ухвалення рішення у справі з огляду на його невідповідність певним вимогам законодавства або отримання з порушенням процесуальних норм.

6.82. Відповідач не вказує на наявність вищезазначених вад дослідженого судами Договору, а пов`язує недопустимість його врахування як доказу у справі з неправильним відображенням судами дати його укладення.

6.83. Отже, Скаржник аргументує дефектність цього доказу виключно некоректним зазначенням судами дати договору в тексті судових рішень, що, утім, не відповідає сутності та критеріям недопустимості доказу в розумінні положень законодавства і, відповідно, не свідчить про його недопустимість.

6.84. За таких обставин наведена Скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилась під час касаційного провадження, що виключає можливість скасування оскаржуваних судових рішень з відповідних підстав.

6.85. Разом із тим Суд враховує, що суди попередніх інстанцій, зазначаючи про договір у тексті судових рішень, фактично відобразили дату його укладення 25.12.2006, вказавши також про його реєстрацію у Харківській регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" в Державному реєстрі земель за №540667100100 25.12.2006.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що метою укладення 28.04.2009 між Радою та ФОП Мільгевською С. І. є внесення змін до раніше укладеного між сторонами договору оренди, зареєстрованого 25.12.2006 у Харківській регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" в Державному реєстрі земель за №540667100100. Таким чином, дата 25.12.2006 була встановлена судами як дата реєстрації первинного договору оренди на земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Харків, вул. Коцарська, 58-А загальною площею 0,5463 га, кадастровий номер 6310137200:01:025:0004.

При цьому Суд зазначає, що разом з позовною заявою Радою було подано копію спірного договору та додатків до нього, текст яких досліджувався під час судового розгляду справи судами попередніх інстанцій. Відповідач під час розгляду спору не заперечував щодо його змісту та не доводив наявності іншого договору, яким регулюються правовідносини між ним та Радою. Більше того звертаючись з касаційною скаргою він також не зазначає інших правових підстав для здійснення користування спірною земельною ділянкою. Отже, зазначене в сукупності дає підстави Суду зробити висновок щодо наявності помилки у даті укладення Договору, яку намагається використати Скаржник для скасування законних та обґрунтованих судових рішень.

У зв`язку з цим відображення судами попередніх інстанцій у тексті судових рішень дати укладення договору 25.12.2006 не впливає на сутність справи, має ознаки технічної помилки, і може бути виправлено Судом без необхідності направлення справи на новий розгляд.

Суд наголошує, що виправлення технічної помилки відповідає принципу процесуальної економії та сприяє своєчасному вирішенню спору. Це дозволяє забезпечити швидке і ефективне відновлення справедливості, не порушуючи права сторін і не викликаючи необхідності повторного розгляду справи, що є важливою метою господарського судочинства.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. За приписами пункту 3 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

7.2. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша, четверта статті 311 вказаного Кодексу).

7.3. Оскільки колегія суддів вважає за необхідне змінити резолютивну частину рішення суду першої інстанції в частині визначення дати спірного договору оренди земельної ділянки, з мотивів, викладених у цій постанові, касаційну скаргу ТОВ "ТОР-ДЕВЕЛОПМЕНТ" слід задовольнити частково, оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 19.03.2024 змінити, виклавши абзаци 2-3 резолютивної частини рішення у редакції, наведеній у резолютивній частині цієї постанови.

8. Розподіл судових витрат

8.1. Оскільки у даній справі спір виник внаслідок неправильних дій ТОВ "ТОР-ДЕВЕЛОПМЕНТ", відповідно до частини дев`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, не зважаючи на результати її перегляду, витрати за подання касаційної скарги покладаються на Скаржника.

Керуючись статтями 129, 240, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОР- ДЕВЕЛОПМЕНТ" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 та рішення Господарського суду Харківської області від 19.03.2024 у справі № 922/38/24 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Харківської області від 19.03.2024 у справі № 922/38/24 змінити в частині визначення дати договору оренди земельної ділянки, виклавши абзаци 2-3 резолютивної частини рішення в такій редакції:

"Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОР-ДЕВЕЛОПМЕНТ"</a> (адреса: 02090, м.Київ, вул.Гродненська, 32; код ЄДРПОУ 41994510) на користь Харківської міської ради (адреса: 61003, м.Харків, м-н Конституції, 7; код ЄДРПОУ 04059243, платіжні реквізити: отримувач - ГУК Харків обл/МТГ Харків, код отримувача (ЄДРПОУ) - 37874947, рахунок (IBAN) - UA508999980334109812000020649, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету - 18010600) заборгованість зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою по вул. Коцарській, 58-А у м. Харкові відповідно до договору оренди землі від 16.11.2006 (зареєстрований 25.12.2006 у Харківській регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" в Державному реєстрі земель за №540667100100) за період з 17.03.2019 по 28.02.2022 у розмірі 6813598,02 грн.

Розірвати договір оренди землі від 16.11.2006 щодо земельної ділянки загальною площею 0,5463 га по вул. Коцарській, 58-А у м. Харкові (зареєстрований 25.12.2006 у Харківській регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" в Державному реєстрі земель за №540667100100)."

3. В іншій частині оскаржувані рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко