Постанова

від 11.09.2024 по справі 190/2272/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5509/24 Справа № 190/2272/23 Суддя у 1-й інстанції - Фирса Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Космачевської Т.В.,

суддів: Никифоряка Л.П., Халаджи О.В.

за участю секретаря судового засідання Паромової О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Войтенко Катерина Володимирівна, на рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2024 року в цивільній справі номер 190/2272/23 за позовом Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах Держави Україна в особі Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області до ОСОБА_1 , фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування з одночасним припиненням речових прав на земельну ділянку, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки з одночасним припиненням речових прав на неї, про витребування із незаконного володіння та користування земельну ділянку у комунальну власність,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2023 року до П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області звернулась Жовтоводська окружна прокуратура Дніпропетровської області в інтересах Держави Україна в особі Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 , фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування з одночасним припиненням речових прав на земельну ділянку, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки з одночасним припиненням речових прав на неї, про витребування із незаконного володіння та користування земельну ділянку у комунальну власність, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2022 року визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) в розмірі 7,63 умовних кадастрових гектарів із земель запасу, що перебували у колективній власності КСП «Лозуватка», розташованих на території Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області. На виконання вказаного рішення суду Вишнівською селищною радою Кам`янського району Дніпропетровської області винесено рішення від 10 травня 2023 року №1028-27/VII про виділення земельної частки (паю) в натурі на місцевості та надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за рішенням суду ОСОБА_1 на території Вишнівської селищної ради. Проте, постановою Дніпровського апеляційного суду від 01.08.2023 року рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2022 року скасовано, в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права на земельну частку (пай) відмовлено. Таким чином, правові підстави для набуття ОСОБА_1 права власності та в подальшому передачі ним в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 1224583000:01:002:0057 ФОП ОСОБА_2 відсутні.

Позивач просив суд визнати недійсним та скасувати рішення Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області від 10 травня 2023 року №1028-27/VII «Про виділення земельної частки (паю) в натурі на місцевості та надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за рішенням суду ОСОБА_1 на території Вишнівської селищної ради», скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку; визнати недійсним договір оренди землі від 01.06.2023 року площею 6,9129 га, кадастровий номер 1224583000:01:002:0057, укладений між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 ; витребувати із незаконного володіння та користування ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 6,9129 га, кадастровий номер 1224583000:01:002:005, у власність Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області; стягнути солідарно з відповідачів сплачений ними судовий збір.

Рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2024 року позов Жовтоводської окружної прокуратури в інтересах Держави Україна в особі Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області до ОСОБА_1 , фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування з одночасним припиненням речових прав на земельну ділянку, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки з одночасним припиненням речових прав на неї, витребування із незаконного володіння та користування земельну ділянку у комунальну власність задоволено частково.

Витребувано з володіння ОСОБА_1 на користь Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області земельну ділянку площею 6,9129 га, кадастровий номер 1224583000:01:002:0057, розташовану на території Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

Скасовано заходи забезпечення позову, накладені ухвалою П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2023 року у цивільній справі №190/2272/23, якою накладено арешт на земельну ділянку площею 6,9129 га, кадастровий номер 1224583000:01:002:0057, яка розташована на території Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області; та заборонено органам, які проводять реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки площею 6,9129 га, кадастровий номер 1224583000:01:002:0057, яка розташована на території Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області.

Із вказаним рішенням не погодився відповідач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Войтенко К.В., подав апеляційну скаргу, просив апеляційний суд скасувати рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2024 року та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Доводами апеляційної скарги наведено, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції не з`ясовані всі обставини справи, судове рішення не містить належного обґрунтування. Надаючи перевагу виключно позиції позивача, суд повністю проігнорував пояснення відповідача, які базуються на належних та допустимих доказах. Оскаржуване рішення суду винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Рішення Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області №1028-27/VIII від 10.05.2023 року «Про виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за рішенням суду ОСОБА_1 на території Вишнівської селищної ради» не відновить право власності Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області, оскільки земельна ділянка не була землею комунальної власності.

Щодо витребування із незаконного володіння та користування ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 , земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 6,9129 га, кадастровий номер 1224583000:01:002:0057, у власність Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області, зазначає, що такий спосіб захисту можливо застосувати лише у разі необхідності повернення майна власнику, який не є володільцем цього майна, з чужого незаконного володіння. Оскільки, спірна земельна ділянка до набуття права власності позивачем перебувала у статусі (невитребуваної) частки (паю) та не була землею державної чи комунальної власності, а перебувала лише у розпорядженні Вишнівської селищної ради Дніпропетровської області, тому неможливо застосовувати такий спосіб захисту та повернути майно у власність Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області, яке їй не належало.

У цій справі прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання рішення Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області №1028-27/VIII від 10.05.2023 року «Про виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за рішенням суду ОСОБА_1 на території Вишнівської селищної ради». Отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області). Позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року у справі №190/1598/22 визнано, що позивач ОСОБА_1 має право на земельну частку (пай) із земель резервного фонду або невитребуваних паїв КСП «Лозуватка», проте відмовив у задоволенні позову з підстав пропущення строку позовної давності.

Таким чином, оскільки суд визнав право на земельну частку (пай) ОСОБА_1 , тому відсутнє незаконне володіння та користування, отже, відсутні підстави для витребування із незаконного володіння та користування ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 6,9129 га, кадастровий номер 1224583000:01:002:0057, у власність Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області.

Від Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі №806/1000/17).

В контексті правовідносин у даній справі, інтереси держави полягають у захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способом, який відноситься до їх відання.

Визначений Земельним кодексом України перехід у комунальну власність земель та майна колективної власності припинених КСП, що залишилися нерозподіленим та не переданим у приватну власність, свідчить про припинення будь-яких прав щодо цього майна у осіб, які у визначеному законодавством порядку та строк не реалізували своє право на таке майно. Право на пай безпідставно було визнано судом першої інстанції за відповідачем, що було встановлено судом апеляційної інстанції, чим створено загрозу майновим інтересам держави в особі органу місцевого самоврядування щодо володіння, користування та розпорядження земельними ділянками комунальної власності, право на які набуто територіальною громадою на підставі п. 21 Перехідних положень ЗК України.

Порушення інтересів держави в даному випадку полягає у протиправному вибутті з власності земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 6,9129 га, власником та розпорядником якої є Вишнівська селищна територіальна громада Дніпропетровської області в особі Вишнівської селищної ради Дніпропетровської області.

Відповідно доабзацу 1п.24Розділу XПерехідних положеньЗК Україниз днянабрання чинностіцим пунктом(27.05.2021року)землями комунальноївласності територіальнихгромад вважаютьсявсі землідержавної власності,розташовані замежами населенихпунктів умежах такихтериторіальних громад,крім окремихвиключень.Спірна земельнаділянка площею6,9129га зкадастровим номером1224583000:01:002:0057розташована натериторії Вишнівськоїселищної радиКам`янського району. Таким чином, Вишнівська селищна рада, як орган місцевого самоврядування територіальної громади, виступає суб`єктом права власності на спірну земельну ділянку.

Рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 31.01.2023 року у справі №190/1598/22 задоволено позов ОСОБА_1 до Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області, яким визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) в землях колективної власності колишнього КСП «Лозуватка», розміром 7,63 умовних кадастрових гектарів, розташованих на території Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області за рахунок земель не розподілених, не витребуваних паїв, які розташовані на території Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області.

За результатами розгляду апеляційної скарги Жовтоводської окружної прокуратури на рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 31.01.2023 року по справі №190/1598/22 постановою Дніпровського апеляційного суду від 01.08.2023 року вказане рішення суду скасовано й ОСОБА_1 відмовлено у задоволені позовних вимог.

Доводи апелянта щодо набуття ним права власності на спірну земельну ділянку є не вірними, адже рішення суду, яке було підставою для набуття права власності, скасовано постановою Дніпровського апеляційного суду від 01.08.2023 року у справі № 190/1598/22.

Особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності. Таким чином, окружною прокуратурою обрано належний спосіб захисту порушених прав, що було встановлено судом першої інстанції.

Від інших учасників справи відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача Жовтоводської окружноїпрокуратури Дніпропетровськоїобласті вінтересах ДержавиУкраїна вособі Вишнівськоїселищної радиКам`янського районуДніпропетровської областіпрокурор Скрипник К.Ю. з доводами апеляційної скарги не погодилась, просила її відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У судове засідання апеляційного суду особі Вишнівська селищна рада Кам`янського району Дніпропетровської області не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, виконавчий комітет Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області просив розглянути апеляційну скаргу ОСОБА_1 без його участі (а.с. 63, 64, том 2).

У судове засідання апеляційного суду відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Войтенко К.В. не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином (а.с. 61, 58, том 2).

У судове засідання апеляційного суду відповідач ФОП ОСОБА_2 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (а.с. 62, том 2).

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю осіб, що не з`явилися.

Заслухавши суддю доповідача, прокурора, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням

особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановленоі цевбачається зматеріалів цивільноїсправи,що рішеннямП`ятихатського районногосуду Дніпропетровськоїобласті від31січня 2022року у справі №190/1598/22 визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) в розмірі 7,63 умовних кадастрових гектар із земель запасу, що перебували у колективній власності КСП «Лозуватка», розташованих на території Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області (а.с. 36-44, том 1 ).

На виконання рішення суду першої інстанції Вишнівською селищною радою Кам`янського району Дніпропетровської області винесено рішення від 10 травня 2023 року №1028-27/VII «Про виділення земельної частки (паю) в натурі на місцевості та надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за рішенням суду ОСОБА_1 на території Вишнівської селищної ради» (а.с. 58-59, том 1).

01 червня 2023 року між ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки, згідно з яким ОСОБА_1 надав, а ФОП ОСОБА_2 прийняв в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,9129 га, кадастровий номер 1224583000:01:002:005 (а.с. 85-88, том 1).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01.08.2023 року рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2022 року скасовано, в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права на земельну частку (пай) відмовлено (а.с. 45-57, том 1).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості в певному обсязі.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, виходячи з наступного.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 4 ЦПК України передбачено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Згідно з пунктом 3 частини 1 та частиною 2 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

На прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III України (стаття 2 Закону України «Про прокуратуру». Прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 1Розділу ХІІІ Закону №1697-VII).

ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або ж у тому разі, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. russia, заява № 42454/02, § 35)).

У постанові Великої Палати від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц зроблено висновок, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду У рішенні від 08 квітня 1999 року №3-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

Представництво інтересів громадянина або держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15.07.2015 року. Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацом 1 частини 2, а також абзацом 1 частини 3 статті 23 зазначеного вище Закону прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно зі ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно правовими актами.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації, центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, відповідно до закону (частини перша, друга статті 84 ЗК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Відповідно до частини 5 статті 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Згідно з частинами другою та третьою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України).

Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями сільськогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.

Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.

При цьому Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18, пункт 86), від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17 (провадження №12-97гс19, пункт 38), від 16 червня 2020 року у справі №372/266/15-ц (провадження №14-396цс19, пункт 33) та від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 (провадження №12-52гс20, пункт 49).

Вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність і про скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди.

Також слід відзначити, що у постанові від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Критерій законності означає, що втручання держави у право особи на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право особи на мирне володіння майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Легітимною метою такого втручання може бути здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним.

Отже особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Тому, заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

З огляду на викладене, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість, право володіння, як складова права власності, неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.

Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2022 року у справі №190/1598/22 визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) в розмірі 7,63 умовних кадастрових гектар із земель запасу, що перебували у колективній власності КПС «Лозуватка», розташованих на території Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області.

На виконання рішення суду першої інстанції Вишнівською селищною радою Кам`янського району Дніпропетровської області винесено рішення від 10 травня 2023 року №1028-27/VII «Про виділення земельної частки (паю) в натурі на місцевості та надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою, щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за рішенням суду ОСОБА_1 на території Вишнівської селищної ради».

01 червня 2023 року між ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки, згідно з яким ОСОБА_1 надав, а ФОП ОСОБА_2 прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,9129 га, кадастровий номер 1224583000:01:002:005.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01.08.2023 року у справі №190/1598/22 рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2022 року скасовано, в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права на земельну частку (пай) відмовлено.

З позовної заяви вбачається, що мета позову Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області спрямована на відновлення власником - Державою в особі Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області володіння спірною земельною ділянкою.

Відтак, апеляційний суд вважає, що оскільки суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що передача спірної земельної ділянки, кадастровий номер 1224583000:01:002:005, у власність ОСОБА_1 із подальшою реєстрацією за ним права власності є незаконною, що встановлено під час розгляду справи №190/1598/22, тому у останнього підлягає витребуванню ця земельна ділянка на користь власника Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області. Втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння спірною ділянкою та її повернення у володіння власника будуть пропорційними зазначеній легітимній меті і, враховуючи встановлені обставини справи, не становитимуть для відповідача надмірного тягаря.

З огляду на викладене, наведені в апеляційній скарзі доводи, були предметом дослідження в суді першої інстанції, висновків суду не спростовують, переважно зводяться до незгоди із встановленими судом обставинами, та спрямовані на переоцінку доказів у справі.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Апеляційний суд у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону.

Підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Войтенко Катерина Володимирівна, залишити без задоволення, рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2024 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 16 вересня 2024 року.

Судді: