Постанова

від 11.09.2024 по справі 481/252/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

11.09.24

22-ц/812/1075/24

Справа номер 481/252/23 Головуючий суду першої інстанції - Уманська О. В.

Провадження номер 22-ц/812/1075/24 Доповідач суду апеляційної інстанції - Локтіонова О. В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2024 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого - Локтіонової О. В.,

суддів - Серебрякової Т. В., Ямкової О. О.,

із секретарем судового засідання - Колосовою О. М.,

за участі:

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 25 квітня 2024 року, ухвалене о 09 год 17 хв під головуванням судді Уманської О. В. у приміщенні суду у м. Новий Буг Миколаївської області, повний текст якого складено 03 травня 2024 року, за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки та піклування Вільнозапорізької сільської ради Баштанського району Миколаївської області про визначення місця проживання малолітніх дітей,

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2023 року ОСОБА_4 подав до суду позов до ОСОБА_5 про визначення місця проживання доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вказаний позов позивач обґрунтовував наступним.

Позивач та ОСОБА_8 є батьками доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Сторони не перебували у шлюбі, однак, після народження дітей проживали разом. Наприкінці вересня 2022 року вони припинили фактичні шлюбні відносини.

ОСОБА_3 залишила дітей із ОСОБА_4 та виїхала з населеного пункту Новохристофорівка Баштанського району Миколаївської області у невідомому напрямку.

Після вказаної дати відповідач не цікавилася життям дітей.

ОСОБА_4 вказував, що умови проживання дітей в його сім`ї є задовільними, вони забезпечені всім необхідним для проживання та розвитку.

Позивач зазначав, що ОСОБА_3 не має постійного місця проживання, роботи та міцних соціальних зв`язків, а також веде аморальний спосіб життя, який може негативно відобразитися на розвитку дітей.

Як зазначав ОСОБА_4 , на відміну від матері, він створив усі належні умови для проживання дітей та їх розвитку, позитивно характеризується за місцем проживання, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває.

Посилаючись на вказане, ОСОБА_4 просив задовольнити його позовні вимоги.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 25 квітня 2024 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Визначено місце проживання ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з їх батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за місцем його постійного проживання.

З відповідача на користь держави стягнуто судовий збір у сумі 1073,60 грн.

Ухвалюючи таке рішення, суд виходив із того, що належними і допустимими доказами доведено, що проживання дітей разом з батьком буде відповідати найвищім інтересам дітей, їх безпеці, нормальному фізичному та психічному стану та всебічному розвитку, оскільки їх батьком створені належні умови для проживання дітей та їх розвитку, діти тривалий час проживають за місцем проживання батька, де мають стійкі соціальні зв`язки.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, ОСОБА_3 вказувала, що твердження позивача про те, що вона сама пішла з дому не відповідають дійсності, оскільки саме ОСОБА_4 неодноразово виганяв її з будинку, що стало причиною припинення спілкування із дітьми.

Також відповідач зазначала, що на даний час вона має постійний дохід і житло. У 2023 році вона вийшла заміж та народила дитину. Її чоловік має у власності житловий будинок. Доходи їхньої сім`ї складаються з допомоги по народженню, пенсії її чоловіка, виплати йому за нещасний випадок на виробництві, щомісячних одноразових виплат у сумі 150 000 грн за загибель на фронті племінника чоловіка, які він буде отримувати протягом чотирьох років, а також неофіційних заробітків її чоловіка. Відповідач та її чоловік створили гідні умови для проживання дітей разом із ними.

Посилаючись на зазначене, ОСОБА_3 просила задовольнити її апеляційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_4 та ОСОБА_11 є батьками ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1 а.с.9,10).

У період з 09 по 14 вересня 2022 року ОСОБА_11 перебувала на стаціонарному лікуванні у Баштанській ЦРЛ з діагнозом хронічний лівобічний аднексит (т.1 а.с.183-184). Медичні документи з інформацією про наявність у відповідача тілесних ушкоджень нею не подавалося.

03 жовтня 2022 року старостою округу, депутатом округу та фахівцем з соціальної роботи у с. Новохристофорівка Баштанського району Миколаївської області складено акт, в якому зазначено, що у цьому селі однією сім`єю проживають ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_4 та ОСОБА_11 , яка 29 вересня в нічний час виїхала до своїх родичів у м.Баштанку через сварку з ОСОБА_4 . Діти: ОСОБА_16 та ОСОБА_17 лишилися під опікою батька та бабусі. Діти забезпечені усім необхідним. Також у акті вказано, що батько дітей у селі має власний будинок, у якому зроблено поточний ремонт, тримає в господарстві 30 бджолосімей.

Постановою Новобузького районного суду Миколаївської області від 22 грудня 2022 року у справі №481/1142/22 ОСОБА_11 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП (ухилення батьків від виконання обов`язків щодо неповнолітніх дітей), та накладено стягнення у вигляді попередження.

Згідно з актом обстеження умов проживання дітей, ОСОБА_16 та ОСОБА_17 проживають разом із батьком ОСОБА_4 у будинку по АДРЕСА_1 . Зазначений будинок є одноповерховим та складається з чотирьох кімнат, газифікований та має пічне опалення. На момент обстеження у будинку тепло, чисто, кімнати облаштовані меблями та побутовою технікою. Речі першої необхідності та продукти харчування наявні у достатній кількості. У дітей є окремі ліжка, одяг та взуття за сезоном, іграшки та необхідні речі для їх догляду. Мати дітей ОСОБА_11 з дітьми не проживає з вересня 2022 року. Догляд та утримання дітей здійснює батько за допомогою своїх батьків (т.1 а.с.11).

Довідками Вільнозапорізької сільської ради Баштанського району Миколаївської області засвідчено, що по АДРЕСА_2 зареєстроване місце проживання ОСОБА_14 (власник), ОСОБА_15 , ОСОБА_4 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 .

Відповідно до характеристики Вільнозапорізької сільської ради від 10.01.2023 ОСОБА_4 , 1988 р.н., проживає у с. Новохристофорівка з дня народження, не працює, але займається особистим господарством. ОСОБА_4 має спокійний характер, скарг щодо його поведінки не надходило.

Згідно з довідкою ФОП ОСОБА_18 №5 від 29.09.2023 ОСОБА_4 у 2023 році за продаж меду отримав дохід у сумі 108 750 грн (т.1 а.с.232).

Орган опіки та піклування Вільнозапорізької сільської ради Баштанського району Миколаївської області у своєму висновку від 28 березня 2023 року висловив думку про доцільність визначення місця проживання ОСОБА_10 та ОСОБА_9 із батьком ОСОБА_4 .

Обґрунтовуючи свій висновок, орган опіки та піклування зазначив, що за дітьми доглядає батько, а мати їх залишила 29 вересня 2022 року. ОСОБА_11 повідомила, що не планує повертатися до сім`ї. Службою у справах дітей було проведено обстеження умов проживання дітей, в ході якого встановлено, що догляд за дітьми здійснює батько, мати з дітьми не проживає, не утримує їх та не спілкується з ними. У грудні 2022 року ОСОБА_11 було притягнуто до адміністративної відповідальності за невиконання батьківських обов`язків. ОСОБА_14 має належні умови для проживання та виховання дітей, а також дохід для їх утримання. Мати дітей не має місця постійного проживання, декілька разів за останній рік його змінювала, не працює та не має доходу взагалі, таким чином не в змозі забезпечити умови для проживання дітей та утримувати їх матеріально (т.1 а.с.59-60).

07 липня 2023 року ОСОБА_11 уклала шлюб з ОСОБА_19 , після реєстрації якого, отримала прізвище ОСОБА_11 (т.1 а.с.161).

Згідно з актом від 10.07.2023, складеним депутатом Баштанської міської ради у присутності свідків та договором міни від 31.08.2012, ОСОБА_8 проживає у АДРЕСА_3 у будинку, частина якого належить її чоловікові на праві власності.

Довідка ГУ Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 09.10.2023 свідчить, що у період з січня по вересень 2023 року ОСОБА_19 отримав страхові виплати з втрачанням заробітної плати у зв`язку з нещасним випадком на виробництві у загальному розмірі 35 923,82 грн.

Свідок ОСОБА_21 (сестра відповідача) у судовому засіданні суду першої інстанції пояснила, що позивач неодноразово ображав її сестру та застосовував до неї фізичне насилля, у зв`язку з чим вона вимушена була у вересні 2022 року шукати прихистку у неї. Саме позивач створив такі умови для проживання, які призвели до розпаду сім`ї позивача та відповідача.

Свідок ОСОБА_19 (чоловік відповідача) суду пояснив, що восени 2022 року декілька разів за проханням ОСОБА_21 забирав відповідача з с.Новохристофорівки Баштанського району до м.Баштанки до її сестри. ОСОБА_11 кожного разу була пригнічена, мовчазна, плакала, при цьому не розповідала причини свого настрою. Навесні 2023 року ОСОБА_11 , не маючи роботи, погодилася вести його господарство. У липні 2023 року вони уклали шлюб, згодом у них народилася спільна дитина. Він бажає, щоб діти дружини проживали разом з ними. Він забезпечить їм належні умови проживання.

Свідки ОСОБА_22 та ОСОБА_23 пояснили, що бачили, як відповідач відвідувала своїх дітей у с.Новохристофорівка.

Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 27 вересня 2023 року, яке набрало законної сили 07 листопада 2023 року, відмовлено у позбавленні ОСОБА_3 батьківських прав відносно її малолітніх дітей. З неї на користь ОСОБА_4 стягнуто аліменти на утримання малолітніх ОСОБА_10 та ОСОБА_9 у розмірі 1/3 частки з усіх видів її заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 19 квітня 2023 року і до досягнення дітьми повноліття.

Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 24 червня 2024 року, яке не набрало законної сили, оскільки було оскаржено до суду апеляційної інстанції, ОСОБА_3 було відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_4 про визначення місця проживання дітей з нею.

Позиція апеляційного суду та нормативно-правове обґрунтування

Згідно з вимогами статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно з статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі №377/128/18 (провадження №61-44680св18) зазначено, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі №352/2324/17 (провадження №61-14041св19) зазначено, що «питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства».

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява N 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Задовольняючи позов ОСОБА_4 , суд першої інстанції виходив з того, що належними і допустимими доказами доведено, що проживання дітей разом з батьком буде відповідати найвищім інтересам дітей, їх безпеці, нормальному фізичному та психічному стану та всебічному розвитку, оскільки їх батьком створені належні умови для проживання дітей та їх розвитку, діти тривалий час проживають за місцем проживання батька, де мають стійкі соціальні зв`язки.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.

У справі, що переглядається, судом встановлено, що діти сторін ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з народження проживали разом із батьками у АДРЕСА_1 . Проживання у цьому будинку є для них звичним та сталим. У будинку створені належні умови для проживання дітей, вони мають усе необхідне для їх розвитку. Після того, як мати пішла з місця постійного проживання, діти продовжили мешкати у будинку разом із батьком, бабусею та дідусем.

Відповідач не навела обставин та не надала доказів, які б вказували на неможливість проживання дітей разом із батьком.

За встановлених обставин, з урахуванням пріоритетності інтересів дітей, колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції були наявні підстави для задоволення позову ОСОБА_4 .

Судом правильно було враховано, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суд насамперед має виходити з інтересів дітей, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, а також дотримуватися балансу між інтересами дітей, правами батьків на їх виховання і обов`язком батьків діяти в їх інтересах.

Посилання відповідача на те, що нею також створені належні умови для проживання її дітей у їх з чоловіком будинку у м.Баштанка Миколаївської області, колегія суддів відхиляє, оскільки, як вже було сказано вище, у першу чергу треба враховувати інтереси дітей.

Досліджені докази свідчать, що відповідач тривалий час не проживає з дітьми, новий будинок та новий чоловік відповідача для них є незвичними, а тому переміщення їх з звичного середовища до нового невідомо як може відобразитися на психоемоційному стані дітей.

За такого залишення дітей у звичному для них середовищі, з відомими для них людьми, які є їх близькими родичами, на думку колегії суддів, є розумним і правильним.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.374, 375, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 25 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий О. В. Локтіонова

Судді Т. В. Серебрякова

О. О. Ямкова

Повний текст постанови складено 16 вересня 2024 року.