Постанова

від 12.09.2024 по справі 705/5942/23

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1195/24Головуючий по 1 інстанціїСправа №705/5942/23 Категорія: 301030000 Єщенко О.І. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2024 року Черкаський апеляційнийсуд в складі колегії:

суддів Новікова О.М., Карпенко О.В., Сіренка Ю.В.,

за участю секретаря Ярошенка Б.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника Національного Банку України Донченка О.Г. на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 22 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного Банку України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Уманська перша державна нотаріальна контора, про скасування заборони на відчуження нерухомого майна, -

в с т а н о в и в:

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом.

В обґрунтуванняпозовних вимогзазначала,що вонає власником частинибудинку,розташованого по АДРЕСА_1 . Дана частина будинку належить їй на підставі договору дарування від 18.12.2006, посвідченого приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу.

На даний час вона вирішила розпорядитися вище вказаним нерухомим майном. При зверненні до нотаріуса їй повідомили, що на будинок по АДРЕСА_1 накладено арешт. Підставою внесення заборони на відчуження майна зазначено архівний: «повідомлення б/н Уманський Держбанк». Відповідно до даного повідомлення власниками будинку по АДРЕСА_1 зазначені: ОСОБА_2 і ОСОБА_3 . Уманською міською державною нотаріальною конторою 27.06.1998 були внесені відомості про заборону відчуження належної їй частини будинку, дана заборона перенесена до Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна.

Підстави виникнення такої заборони їй невідомі, не отримала такої інформації вона і від нотаріуса. Відповідно до довідки КП «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» житловий будинок по АДРЕСА_1 був збудований в 1990 році і зареєстрований за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , виданого Уманським відділом житлового господарства 10.08.1990. Ні ОСОБА_2 , ні ОСОБА_3 ніколи не були власниками будинку АДРЕСА_1 . На підставі довідки КП «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» нотаріус самостійно не може зняти заборону на відчуження майна, чим порушуються її права, як власниці нерухомого майна та позбавляє можливості розпоряджатися даним майном на власний розсуд. Яким конкретно банком була внесена заборона також невідомо.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила суд зняти заборону на відчуження нерухомого майна, а саме частини будинку АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_6 , внесену реєстратором Уманської міської державної нотаріальної контори 10.05.2007 за номером 4928927 та за номером 4928937.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 22 травня 2024 року позов задоволено.

Скасовано заборону на відчуження нерухомого майна, а саме частини будинку АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_6 , внесену реєстратором Уманської міської державної нотаріальної контори 10.05.2007 за номером 4928927 та за номером 4928937.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на сьогодні позивач має намір розпорядитися належним їй майном, проте через наявність обтяження позбавлена можливості це зробити. Беручи до уваги, що з моменту ліквідації Держбанку та за відсутності будь-якого з його правонаступників, підстава для продовження існування обтяжень № 4928927 та № 4928937 у вигляді заборони на нерухоме майно, яке було здійснене на підставі повідомлення б/н Уманського Держбанку» від 10.05.2007. Отже обтяження, накладене на майно, порушує право власності позивача.

Не погоджуючисьз вказанимрішенням Національнийбанк Україниподав апеляційнускаргу вякій посилаючисьна те,що рішенняє незаконнимта необґрунтованим,прийнятим з невідповідністю висновків суду обставинам справи та порушенням норм процесуального права, а тому просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування поданої апеляційної скарги вказує, що Національний банк України є неналежним відповідачем по справі, оскільки не наділений функціями офіційного визнання і підтвердження фактів набуття, зміни або припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно.

Національний банк не є правонаступником «Уманського Держбанку», а тому не можу бути належним відповідачем у цій справі.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Трепак О.І. вказує, що судове рішення відповідає вимогам законності та обґрунтованості. Звернуто увагу суду на постанову ВС від 13 червня 2024 року у справі №333/8899/21, у якій судом касаційної інстанції переглянуто справу та зроблено правові висновки у правовідносинах, коли «відсутня» особа, яка має відповідати за позовом.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить наступних висновків.

Статтею 263ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач ОСОБА_1 є власницею частини будинку, розташованого по АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 18.12.2006, посвідченого приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу.

Маючи намір розпорядитися нерухомим майном, ОСОБА_1 звернулась до нотаріуса, де їй повідомили, що на будинок по АДРЕСА_1 накладено арешт.

Відповідно до інформації з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна наявне обтяження № 4928927 та № 4928937, зареєстровані 10.05.2007 реєстратором Уманською міською державною нотаріальною конторою на підставі: "Повідомлення, б/н, Уманський Держбанк. Об`єкт обтяження: будинок, адреса: АДРЕСА_1 . Власниками будинку по АДРЕСА_1 зазначені: ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .

Відповідно до довідки КП «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» житловий будинок по АДРЕСА_1 був збудований в 1990 році і зареєстрований за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 та № 24, виданих Уманським відділом житлового господарства 10.08.1990.

Ні ОСОБА_2 , ні ОСОБА_3 ніколи не являлись власниками будинку АДРЕСА_1 . ОСОБА_5 свою частину будинку продала ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Уманською держнотконторою 09.12.1997 за № 1-4271, яка подарувала ОСОБА_8 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Крижанівською І.В. 18.12.2006 за № 3859.

Станом на 01.01.2013 вищевказаний будинок зареєстрований в Уманському відділку КП «ЧООБТІ» за: ОСОБА_8 частина; ОСОБА_9 частина.

Згідно із довідкою в.о. начальника відділу ДВС у м. Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) згідно даних АСВП (спец розділ) у відділі відсутні виконавчі документи про стягнення з ОСОБА_1 боргів на користь фізичних, юридичних осіб та держави.

20.03.1991 було прийнято Закон Української РСР № 872-ХІІ «Про банки і банківську діяльність» та постанову Верховної Ради України № 873-ХІІ «Про порядок введення в дію Закону України «Про банки і банківську діяльність», за якими Верховною Радою України Український республіканський банк Держбанку СРСР було оголошено власністю України і на його базі створено Національний банк України.

Відповідно до постанови ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР від 17.07.1987 № 821 Про вдосконалення системи банків в країні і посилення їх впливу на підвищення ефективності економіки (далі - Постанова № 821) реорганізовано діючі та утворено нові спеціалізовані банки, які створили систему банків у такому складі: Державний банк СРСР (Держбанк СРСР), Банк зовнішньоекономічної діяльності СРСР (Зовнішекономбанк СРСР), Промислово-будівельний банк СРСР (Промбудбанк СРСР), Агропромисловий банк СРСР (Агропромбанк СРСР), Банк Житлово-комунального господарства і соціального розвитку СРСР (Житлосоцбанк СРСР), Банк трудових заощаджень і кредитування населення СРСР (Ощадний банк СРСР).

Пунктом 8 Постанови № 821 передбачено створення банками СРСР в союзних республіках відповідних республіканських банків з прямим підпорядкуванням банкам СРСР.

Згідно з пунктами 2 та 3 Постанови Верховної Ради Української PCP Про порядок введення в дію Закону України Про банки і банківську діяльність від 20.03.1991 № 873-ХІІ Верховною Радою України оголошено власністю України Український республіканський банк Держбанку СРСР і створено на його базі Національний банк України. Постановою Президії Верховної Ради України від 07.10.1991 № 1605-ХІІ затверджено статут Національного банку України, в якому не визначалось правонаступництво Національного банку України.

Отже, Український республіканський банк Держбанк СРСР немає правонаступників.

У даній справі, єдиний суб`єкт, який мав право ініціювати і зняти вказане обтяження у позасудовому порядку - Український республіканський банк Держбанку СРСР надати повідомлення про відсутність зобов`язань не може в силу його ліквідації. Національним банком України не було зареєстровано банк, який є правонаступником Держбанку СРСР.

Отже, з моменту ліквідації Держбанку та за відсутності будь-якого з його правонаступників, підстава для продовження існування обтяжень № 4928927 та № 4928937 у вигляді заборони на нерухоме майно, невизначене, все майно ОСОБА_1 , яке було здійснене на підставі повідомлення б/н «Уманського Держбанку» від 10.05.2007, відпала, а тому така заборона порушує права позивача.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).

Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Частиною 1 ст.319ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності згідно з ч. 1 ст.321ЦК України є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений його права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.391ЦК України власник майна, права якого порушені, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Таке право особи реалізується шляхом звернення до суду з позовом про захист свого порушеного права та усунення будь-яких перешкод у вільному та на власний розсуд користуванні та розпорядженні майном.

Національний банк України як у суді першої інстанції, так і в апеляційній скарзі наполягає на тому, що є неналежним відповідачем у справі, оскільки не є правонаступником «Уманського Держбанку».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову (див. висновок Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 761/42332/17).

Якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону) (частина перша статті 8 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 вересня 2023 року у справі № 295/7291/20 (провадження № 61-11106св21), на яку посилається банк у апеляційній скарзі зроблено висновок, що:

тлумачення частини першої статті 8 ЦК України свідчить: законодавець визначив порядок усунення прогалин в приватному праві. Приватні відносини є різноманітними, а соціальне життя ? рухливе. У зв`язку з цим може виникнути необхідність визначення певного правила, яке не закріплено в приватно-правових нормах безпосередньо; умовами застосування аналогії закону є те, що: відносини, до яких застосовується аналогія, охоплюються предметом цивільно-правового регулювання (статті 1, 9 ЦК); наявність прогалини в їх регулюванні (прогалини в праві); відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників приватних відносин (норми акту цивільного законодавства або договору); існують правові норми, що регулюють подібні за змістом відносини; застосування аналогії закону не повинно суперечити суті цих відносин.

Касаційний суд зауважує, що можуть існувати випадки, коли «відсутня» особа, яка має відповідати за позовом, тобто бути відповідачем (наприклад, припинення юридичної особи внаслідок ліквідації). Касаційний суд констатує, що в ЦК України є прогалина та відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників приватних відносин для випадку, коли «відсутня» особа, яка має відповідати за позовом, тобто, бути відповідачем (наприклад, припинення юридичної особи внаслідок ліквідації). Подібною нормою є абзац третій частини четвертої статті 277 ЦК України, відповідно до якої, якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, то фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування (абзац третій частини четвертої статті 277 ЦК України).

Тому Касаційний Суд підкреслює, що коли «відсутня» особа, яка має відповідати за позовом, тобто бути відповідачем (наприклад, припинення юридичної особи внаслідок ліквідації), то особа (іпотекодавець) може звернутися із заявою про встановлення факту припинення іпотеки, скасування запису про заборону відчуження нерухомого майна та запису про іпотеку згідно з абзацом третім частини четвертої статті 277 ЦК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону.

… затаких обставинта зурахуванням наявнихпідстав вважатиіпотеку припиненою,касаційний судвважає заможливе встановитифакт припиненняіпотеки таскасувати записпро заборонувідчуження наіпотечне майнота проіпотеку,які внесеніна підставідоговору іпотекивід 26грудня 2006року. Касаційний суд акцентує увагу, що ця постанова Верховного Суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про скасування заборони відчуження нерухомого майна та запису про іпотеку».

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про скасування заборони на відчуження майна, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що підстави виникнення такої заборони їй невідомі, а особи зазначені як власники домоволодіння ніколи ними не були.

При цьому, Держбанк ліквідовано та правонаступників він не має.

Відповідачем за цим позовом ОСОБА_1 визначила Національний банк України, мотивуючи це тим, що в забороні зазначено, що повідомлення направлено Держбанком, але не конкретизовано яким, а тому відповідачем у даній справі, на переконання позивача, є Національний банк України.

Колегія суддівзауважує,що Національнийбанк Українине єправонаступником Держбанку,тому уцій справіНаціональний банкУкраїни неє належнимвідповідачем.Належним відповідачемза вимогоюпро скасуваннязапису прозаборону відчуженнянерухомого майнає самеДержбанк,проте йогодіяльність припиненабез правонаступника. Водночас запис про реєстрацію обтяження не скасований, а наявність такого запису порушує право власника майна.

У постанові Верховного Суду від 13 червня 2024 року у справі №333/8899/21 зазначено наступне: «касаційний суд підкреслює, що коли «відсутня» особа, яка має відповідати за позовом, тобто бути відповідачем (наприклад, припинення юридичної особи внаслідок ліквідації), то особа (іпотекодавець) може звернутися із заявою про встановлення факту припинення іпотеки, скасування відповідних обтяженьв Державномуреєстрі речовихправ нанерухоме майно згідно з абзацом третім частини четвертої статті 277 ЦК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону».

Колегія суддів не заперечує доводи Національного банку України, що він не є належним відповідачем, проте у цій справі, коли «відсутня» особа, яка має відповідати за позовом (припинення юридичної особи внаслідок ліквідації без правонаступників), позивач не має іншої можливості, ніж як на підставі рішення суду скасувати заборону належного йому на праві власності нерухомого майна (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 вересня 2023 року у справі № 295/7291/20 (провадження № 61-11106св21)).

За таких обставин, з урахуванням наявних підстав вважати заборону такою, що порушує право позивача, відсутності належного відповідача та загальних засад(принципів) цивільного судочинства, суд першої інстанції обґрунтовано ухвалив рішення про скасування заборони відчуження нерухомого майна частини житлового будинку.

Суд застосовує аналогію закону й аналогію права тоді, коли, на переконання суду, певні відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого регулювання не містить, внаслідок чого є прогалина в законодавчому регулюванні. Зазначені висновки стосуються як матеріального, так і процесуального права. Відсутність у процесуальних кодексах положень про аналогію не є перешкодою для застосування такої аналогії (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11, провадження № 14-31цс21)).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скарги без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника Національного банку України Донченка О.Г. залишити без задоволення.

Рішення Уманськогоміськрайонного судуЧеркаської областівід 22травня 2024року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 16 вересня 2024 року.

Судді: