Ухвала

від 10.09.2024 по справі 520/29479/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

10 вересня 2024 р.Справа № 520/29479/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Мельнікової Л.В.,

Суддів: Курило Л.В. , Бегунца А.О. ,

за участю секретаря судового засідання Колесник О.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційними скаргами представника позивача ОСОБА_1 адвоката Коломойцева Миколи Миколайовича та Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2023 по справі № 520/29479/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області, Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В с т а н о в и в:

В провадженні Другого апеляційного адміністративного суду перебуває справа № 520/29479/23 за апеляційними скаргами представника позивача ОСОБА_1 адвоката Коломойцева М.М. та Аварійно-рятувального загону спеціального призначення ГУ ДСНС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2023 року.

Ухвалою суду від 06.08.2024 року у відповідача по справі Аварійно-рятувального загону спеціального призначення ГУ ДСНС у Харківській області витренувались додаткові докази.

Ознайомившись з наданими відповідачем документами, письмовими поясненнями представника позивача стосовно оцінки наданих відповідачем доказів, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування у учасників справи додаткових доказів, з огляду на наступне.

Колегія суддів зауважує, що практика Верховного Суду про наявність підстав при вирішенні спору про стягнення невиплаченої у строки, що встановлено статтею 116 КЗпП України, належної працівнику заробітної плати (її частини), одночасно вирішувати питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення невиплаченої (несвоєчасно виплаченої) працівнику заробітної плати (її частини) при звільненні є сталою та послідовною, що підтверджується, зокрема, висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця (постанова Верховного Суду від 29.01.2024 року у справі № 560/9586/22, постанова Верховного Суду від 29.08.2024 року у справі № 200/3662/23 та інші).

Установивши при розгляді справи про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або, у разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а у разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 21.10.2021 року у справі № 640/14764/20, від 06.07.2023 року у справі № 580/3240/19.

Верховний Суд у постанові від 29.02.2024 року у справі № 240/23771/21 дійшов наступного правового висновку: «…покладення обов`язку з визначення суми відшкодування на відповідача не є остаточним вирішенням спірних правовідносин та не відповідає вказаному в частині другій статті 117 КЗпП України способу захисту порушеного права позивача з боку органу, що вирішує трудовий спір.

Тут колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд, надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП України, неодноразово наголошував на обов`язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30 квітня 2020 у справі № 140/2006/19, від 26 листопада 2020 року у справі № 520/1365/2020, від 29 листопада 2021 року у справі № 120/313/20.

Зокрема, у постанові від 30.04.2020 року у справі № 140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов`язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, встановивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 20 лютого 2023 року у справі № 240/9022/20.

До того ж, непроведення судами попередніх інстанцій відповідного розрахунку за правилами, визначеними Порядком № 100, а лише зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачці середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, призвело до не надання судами оцінки пропорційності розміру відшкодування за затримку розрахунку при звільненні розміру несвоєчасно виплачених позивачці сум, що відповідно до висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц і від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, а також постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, підлягає врахуванню при визначенні розміру, передбаченої статтею 117 КЗпП України, компенсації працівникові майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Так, у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду підсумувала, що з огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, суд, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні.

Мета відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Тож, саме виходячи із природи такого відшкодування, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Ці висновки підтримані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.

На підтримку наведеної вище позиції Великої Палати Верховного Суду, 30 листопада 2020 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 480/3105/19. У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку».

Також, колегія суддів вважає за доцільне запропонувати позивача/його представнику здійснити власний розрахунок сум, які, як він вважає, повинні бути сплачені відповідачем.

Крім того, колегія суддів зауважує, що в обґрунтування вимог апеляційної скарги, Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення ГУ ДСНС у Харківській області, окрім іншого, зазначив про порушення позивачем строку звернення до адміністративного суду, встановленого ст. 233 КЗпП України.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У силу ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

З наведених положень ст. 122 КАС України слідує, що такі не містять норм, які б урегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення).

Разом із тим, такі правовідносини регулюються положеннями ст. 233 КЗпП України, адже зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення ст. 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч. 5 ст. 122 КАС України.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03.08.2023 року у справі № 280/6779/22.

Законом України від 01.07.2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції: Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Отже, до 19.07.2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 року у справі № 460/17052/21, від 06.04.2023 року у справі № 260/3564/22, від 25.04.2023 року у справі № 380/15245/22.

Разом з тим, Законом України від 30.03.2020 року № 540-IX КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту: 1. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020 року (постанова Уряду від 11.03.2020 року № 211) та закінчився 30.06.2023 року (постанова Уряду від 27.06.2023 року № 651).

З огляду на викладене строк звернення до суду продовжений законом, а саме, пунктом 1 Прикінцевих положень Кодексу законів про працю України, на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 28.08.2024 року у справі № 580/9690/23, від 17.08.2023 року у справі № 380/14039/22.

Судовим розглядом справи встановлено, що суд першої інстанції, перевіривши позовну заяву ОСОБА_1 на предмет її відповідності встановленим процесуальним законом вимогам, в ухвалі про відкриття провадження від 23.10.2023 року, установив що позов подано у строк, встановлений ст. 122 КАС України.

Апеляційним розглядом справи встановлено, позивач звернувся до суду з цим позовом 18.10.2024 року. Отже, позивачем пропущено трьохмісячний строк звернення до адміністративного суду з даним позовом, встановлений законом, на 16 днів (останній день строку звернення до адміністративного суду з урахуванням ч. 6 ст. 120 КАС України 02.10.2023 року).

Разом з тим звертаючись до суду з вказаним позовом позивачка не просив поновити строк звернення до суду.

За правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 27.05.2021 року у справі № 140/3708/19, - системний аналіз положень ст. 123 КАС України дає підстави для висновку, що звернення до адміністративного суду з позовом після закінчення строків, установлених законом, не має безумовним наслідком повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду.

Так, ст. 123 КАС України передбачено, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача є надання можливості останньому скористатись можливістю подати заяву про поновлення пропущеного строку в разі її неподання, або ж вказати інші причини поважності пропущеного строку, аніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку та визнані судом неповажними.

Отже, вказані правила процесуального закону щодо надання можливості позивачу подати заяву про поновлення пропущеного строку або вказати інші причини поважності пропущеного строку, слід застосовувати як на стадії відкриття провадження у справі, так і на стадії розгляду справи після відкриття провадження у справі (ч. 3 та 4 ст. 123 КАС України).

Аналогічні правила КАС України встановлено і при вирішення питання щодо прийнятності апеляційних та касаційних скарг.

На неможливість залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду без надання позивачеві можливості заявити клопотання про поновлення такого строку Верховний Суд указував у постановах від 02.07.2024 року у справі № 480/9116/23, від 11.02.2021 року у справі № 140/2046/19, від 10.06. 2020 року у справі № 620/1715/19, від 23.09.2020 року у справі № 640/5645/19, від 03.12.2020 року у справі № 817/660/18, від 17.03.2021 у справі № 160/3092/20, від 18.03.2021 у справі № 640/23204/19, від 20.04.2021 року у справі № 640/17351/19, від 27.02.2021 року у справі № 140/3708/19.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про необхідність надання позивачу строку (10 днів з часу отримання ухвали суду) для вирішення питання про звернення із заявою про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.

Відповідно до ч. 9 ст. 79 КАС України копії доказів, що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 77, 80, 311, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Оголосити у слуханні справи № 520/29479/23 перерву до 13:00 год. 22.10.2024 року, повторив виклик сторін у судове засідання.

Витребувати від Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області:

- інформацію про тарифний розряд за посадою, яку займав позивач ОСОБА_1 у 2020 року та інформацію про встановлений тарифний коефіцієнт за військовим (спеціальним) званням позивача.

- запропонувати позивачу ОСОБА_1 /його представнику адвокату Коломойцеву Миколі Миколайовичу здійснити власний розрахунок сум, які, як він вважає, повинні бути сплачені відповідачем.

Надати ОСОБА_1 строк тривалістю десять календарних днів з моменту отримання вказаної ухвали для усунення недоліків позовної заяви щодо пропуску строків звернення до суду у даній справі, а саме, - звернення до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду.

Витребувані письмові докази надати до канцелярії Другого апеляційного адміністративного суду заздалегідь (до дати судового засідання), у тому числі і засобами електронного поштового зв`язку (inbox@2aa.court.gov.ua).

Копії витребуваних доказів надіслати учасникам справи.

Ухвала Другого апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її підписання, і на підставі ч. 3 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Мельнікова Л.В.Судді Курило Л.В. Бегунц А.О. Ухвала у повному обсязі складена і підписана 16.09.2024 року.