Постанова

від 16.09.2024 по справі 320/8010/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/8010/23 Суддя (судді) першої інстанції: Головенко О.Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Оксененка О.М.,

суддів: Василенка Я.М.,

Кузьменка В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, в якому просив: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0006852-0410-1027 від 08.10.2020.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки нарахування податкового зобов`язання за нерухоме майно не мало здійснюватись, враховуючи позивач підпадає під визначення сільськогосподарського товаровиробника, згідно норм п.п. «ж» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Подактвого кодексу України.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31 травня 2024 року позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Київській області № 0006852-0410-1027 від 08.10.2020.

Відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що у позивача відсутня сукупність умов, за яких належне йому нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, звільнено від оподаткування відповідно до положень п. п. «ж» п. п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, а отже, при нарахуванні податкового зобов`язання за 2017-2019 роки відповідач діяв правомірно, оскільки використання таких об`єктів має здійснюватись за функціональним призначенням.

На думку скаржника, враховучи відсутність доказів доставки сировини для утримання тварин за адресою об`єкта нерухомого майна: с. Озерна, вул. Колгоспна, 25, Білоцерківський район. Київської області; доказів наявності трудового персоналу залученого до процесу виготовлення продукції; договорів поставки готової продукції покупцям; доказів отримання оплати за здійснення поставки готової продукції покупцям; доказів відображення в бухгалтерському та податковому обліку результатів здійснення господарської діяльності не надано, тому підстави для задоволення позовних вимог - відсутні.

Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 21.08.2008 по 14.05.2019 позивач був зареєстрований, як фізична особа-підприємець згідно номеру запису про державну реєстрацію 23530000000019259.

Відповідно до Єдиного державного реестру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивачем здійснюються наступні види діяльності за кодами КВЕД: 10.41 Виробництво олії та тваринних жирів (основний); 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; 46.33 Оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами; 47.22 Роздрібна торгівля м`ясом і м`ясними продуктами в спеціалізованих магазинах.

У свою чергу, для здійснення виробничої діяльності, зокрема для виробництва та послідуючої реалізації молочних продуктів, м`яса та м`ясопродуктів було придбано нежитлові приміщення, а саме: згідно договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 01.11.2011, придбано нежитлові будівлі літера «А» площею 1275,9 кв.м. та літера «Б» площею 943,2 кв.м., що знаходяться в АДРЕСА_1 .

Разом з тим, Головним управлінням ДПС у Київській області проведено розрахунок податку на об`єкти нерухомого майна належні позивачу та винесено податкове повідомлення-рішення від 08.10.2020 № 0006852-0410-1027, яким позивачу за 2017-2019 роки нараховано податкове зобов`язання у сумі 148990,37 грн.

Не погоджуючись з такими рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач підпадає під статус сільськогосподарського товаровиробника, а тому належні йому на праві власності нежитлові приміщення не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в силу п. п. «ж» п. п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, відтак податкове повідомлення-рішення № 0006852-0410-1027 від 08.10.2020, є протиправним та підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України врегульовує відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

З 01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №71-VIІI «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким, шляхом викладення в новій редакції ст. 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України), було введено новий вид податку для громадян України, яким передбачено сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до п.п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі, нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Підпунктом 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі, його частка.

Водночас, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі, його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі, їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема, документів на право власності (п.п. 266.3.1, п.п. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України).

Згідно п.п. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

З наведених норм Податкового кодексу України вбачається, що підставою для нарахування та сплати податку на нерухоме майно є право власності на відповідну житлову та/або нежитлову нерухомість. При цьому, об`єктом оподаткування може бути як об`єкт нерухомості в цілому, так і його частка. Якщо особа володіє об`єктом на умовах спільної часткової власності (або спільної сумісної власності об`єкта, поділеного в натурі), то й сплачувати податок буде за належну їй частку, а перебування об`єкта житлової нерухомості у спільній сумісній власності може покладати обов`язок щодо сплати податку на нерухоме майно на одного з таких співвласників виключно за їх домовленістю.

При цьому, колегія суддів враховує, що приписами підпункту «ж» пункту 266.2.2. п. 266.2 ст. 266 ПК України не є об`єктом оподаткування: будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від «а» до «л») передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню.

Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив`язку або до статусу суб`єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування («д»), суб`єкти господарювання малого та середнього бізнесу («е»), сільськогосподарський товаровиробник («ж»), громадські організації інвалідів та їх підприємства («з»), релігійні організації («и»)), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання («ґ»), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів («і»), будівлі промисловості («є») тощо).

У той же час, буквальний аналіз пункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована з прив`язкою до сільськогосподарського товаровиробника.

Отже, в розумінні вказаних вимог, нежитлова будівля не підлягає оподаткуванню спірним податком за наявності сумарно наступних умов: така нежитлова будівля віднесена до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000: власником такої будівлі (юридична та фізична особа) є сільськогосподарський товаровиробник; така нежитлова будівля не здається її власником в оренду, лізинг, позичку.

У межах спірних правовідносин слід встановити чи наділений позивач статусом сільськогосподарського товаровиробника у розумінні чинного законодавства та встановити факт використання ним спірних нежитлових будівель, як об`єктів сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб.

У свою чергу, згідно з п. п. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Тобто, визначення «сільськогосподарський товаровиробник», яке міститься у пп. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу XIV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ XII «Податок на майно»).

До того ж, поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» від 18.01.2001 № 2238-III, під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

З метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» від 23 вересня 2008 року № 575-VI (далі також - Закон № 575-VI) у редакції до 04 грудня 2020 року, виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Разом з тим, згідно зі ст. 1 Закону № 575-VI, у редакції з 04.12.2020, виробники сільськогосподарської продукції - це сільськогосподарські товаровиробники, фізичні особи (у тому числі домогосподарства, фізичні особи, що здійснюють діяльність, пов`язану з веденням особистого селянського господарства, самозайняті особи у сфері сільського господарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю.

Аналіз вищевкладених норм дає підстави до висновку, що наведені вище поняття «сільськогосподарський товаровиробник» не суперечать його визначенню у п. п. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України, яке, до того ж, має чітко обмежену сферу застосування.

Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень п. 5.3 ст. 5 ПК України.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 23 вересня 2021 року у справі № 140/2700/149, від 26 листопада 2020 року у справі № 560/168/19, від 04 березня 2021 року у справі № 500/2782/18.

Так, Законом України від 23.11.2018 № 2628-VIII, п. п. «ж» п. п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України викладено в новій редакції, згідно з якою не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Тобто, законодавець уточнив з 01.01.2019, що сільськогосподарським товаровиробником є як юридичні, так і фізичні особи.

У свою чергу, Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2020 № 507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (далі - ДК 018-2000), призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні.

Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Державний класифікатор будівель та споруд є складовою частиною Державної системи класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації.

Згідно з ДК 018-2000 до групи «Будівлі нежитлові інші» (код 127) включено клас «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства» (код 1271).

Клас «Будівлі сільськогосподарського призначення» (код 1271) включає в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та ін.

Відтак, згідно з ДК 018-2000 будівлі класифікуються за їх функціональним призначенням.

Як свідчать матеріали справи, у період з 21.08.2008 по 14.05.2021, позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець, номер запису про державну реєстрацію 23530000000019259.

Відповідно до Єдиного державного реестру юридичних осіб, фізичних осіб-підприемців та громадських формувань, здійснював наступні види діяльності за КВЕД:

10.41 Виробництво олії та тваринних жирів (основний);

46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин;

46.33 Оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами;

47.22 Роздрібна торгівля м`ясом і м`ясними продуктами в спеціалізованих магазинах.

У свою чергу, за змістом проаналізованих норм ПК України та Закону України «Про сільськогосподарський перепис» будівлі та споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, віднесені до відповідного класу ДК 018-2000, використовуються та належать фізичним особам, що займаються сільськогосподарською діяльністю, мають у володінні, користуванні чи розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин, не є об`єктами оподаткування згідно з п. п. «ж» п. п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

Як наслідок, для здійснення виробничої діяльності, зокрема для виробництва та послідуючої реалізації молочних продуктів, м`яса та м`ясопродуктів, позивачем було придбано нежитлові приміщення, а саме, згідно договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 01.11.2011, придбано нежитлові будівлі літера «А» площею 1275,9 кв.м. та літера «Б» площею 943,2 кв.м., що знаходяться в АДРЕСА_1 .

Згідно технічних характеристик, які підтверджуються технічними паспортами, будівля під літерою «А» за своїм функціональним призначенням є корівник, а будівля під літерою «Б» є свинарником.

Тобто, дані нежитлові приміщення використовувалися позивачем для виробництва молочних продуктів, м`яса та м`ясопродуктів, та подальшої їх реалізації, що не спростовано контролюючим органом під час розгляду даного спору.

Враховуючи, що видами діяльності позивача, як ФОП є виробництво олії та тваринних жирів, оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин, оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами, роздрібна торгівля м`ясом і м`ясомісними продуктами в спеціалізованих магазинах, тобто позивач підпадає під визначення сільськогосподарського товаровиробника, з урахуванням норм статті 1 Закону № 575-VI.

При цьому, контролюючим органом не надано ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанцій жодних належних та достатніх доказів, які б спростовували наведене, у тому числі документів, які б підтверджували факт передачі відповідного об`єкту нежитлової нерухомості в оренду, лізинг, позичку.

Посилання скаржника на те, що позивач отримував дохід лише за таким видом економічної діяльності як виробництво олії та тваринних жирів колегія суддів не приймає до уваги, враховуючи, що згідно податкової декларації платника єдиного податку за 2019 рік - позивачем здійнювались наступні види діяльності: 10.41 Виробництво олії та тваринних жирів; 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; 46.33 Оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами; 47.22 Роздрібна торгівля м`ясом і м`ясними продуктами в спеціалізованих магазинах.

З урахуванням викладеного, оскільки позивач підпадає під статус сільськогосподарського товаровиробника, а належні йому на праві власності нежитлові приміщення не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в силу п. п. «ж» п. п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Київській області № 0006852-0410-1027 від 08.10.2020 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 травня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п`ятої ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Оксененко

Судді Я.М. Василенко

В.В. Кузьменко