Постанова

від 17.09.2024 по справі 932/4236/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8740/24 Справа № 932/4236/23 Суддя у 1-й інстанції - Овчиннікова О. С. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Новікової Г.В.,

за участі секретаря судового засідання Драгомерецької А.О.,

розглянувши відкритов залісудових засіданьДніпровського апеляційногосуду вмісті Дніпросправу,що виниклаз трудовихправовідносин запозовом ОСОБА_1 до Товаристваз обмеженоювідповідальністю «ДТЕКВисоковольтні мережі»про визнанняпротиправним іскасування наказув частиніпризупинення діїтрудового договорута стягненнясереднього заробіткуза часвимушеного прогулу,в якійподана апеляційнаскарга Товариствомз обмеженоювідповідальністю «ДТЕКВисоковольтні мережі»на рішенняБабушкінського районногосуду м.Дніпропетровська від15квітня 2024року,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2023року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Високовольтні мережі» (далі ТОВ «ДТЕК Високовольтні мережі») про визнання протиправним і скасування наказу в частині призупинення дії трудового договору та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що він 26 грудня 2001року був прийнятий на роботу майстром (ЛМП) Краматорської енергодільниці за переводом з Краматорських електричних мереж ОАО «Донецькобленерго».

01 січня 2019року наказом № 266-к від 29 грудня 2018року його було переведено на посаду майстра бригади із обслуговування та ремонту повітряних ліній електропередачі служби ліній електропередач високовольтних електричних мереж.

В подальшому відповідач змінив назву та було перейменовано в ТОВ «ДТЕК Високовольтні мережі», де він працює на посаді майстра бригади з обслуговування та ремонту електропередач служби ліній електропередач операційної дирекції.

Позивач зазначав, що 11 липня 2022року отримав виписку з наказу № 113-к від 20 червня 2022року «Про призупинення дії трудового договору», який особисто він не отримував та вважав його безпідставним, необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам діючого законодавства.

Ураховуючи викладене, позивач виклав вимоги про: визнання незаконним та скасування наказу ТОВ «ДТЕК Високовольтні мережі» від 20 червня 2022року № 113-к «Про призупинення дії трудового договору» в частині призупинення з 20 червня 2022року дії трудового договору з позивачем; стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 20 червня 2022року по 02 травня 2023року в розмірі 294 690,72грн; а також допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.

Рішенням Бабушкінського районногосуду м.Дніпропетровська від15квітня 2024року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ ТОВ «ДТЕК Високовольтні мережі» № 113-к від 20 червня 2022року в частині призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 .

Поновлено з 20 червня 2022року дію трудового договору, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «ДТЕК Високовольтні мережі».

Стягнуто з ТОВ «ДТЕК Високовольтні мережі» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20 червня 2022року по 02 травня 2023року в розмірі 315 875,04грн без утримання з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині виплати заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ТОВ «ДТЕКВисоковольтні мережі», посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, виклало вимогу про скасування рішення та ухвалення нового про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги зводились до того що, позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки відповідачем було призупинено дію трудових договорів з працівниками через неможливість забезпечення їхньої безпеки під час роботи в небезпечних прифронтових зонах Донецької області. Відповідач не заперечує, що трудові договори з членами бригади майстра ОСОБА_1 було поновлено в січні-березні 2023року. З ОСОБА_1 не поновлено трудовий договір, оскільки він вимагає безпечні умови праці, а підприємство не може їх забезпечити. Позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не підлягають задоволенню з огляду на встановлений механізм відшкодування заробітної плати працівнику за час призупинення дії трудового договору, встановлений частиною четвертою статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач заперечує проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, довідками про доставку електронного листа і смс-повідомлення та отримання документів в електронному суді.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту рішення, яке оскаржено, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що 26 грудня 2001року згідно до наказу № 383-к ОСОБА_1 був прийнятий на роботу майстром (ЛМП) Краматорської енергодільниці за переводом з Краматорських електричних мереж ОАО «Донецькобленерго».

Згідно наказу № 266-к від 29 грудня 2018року позивача з 01 січня 2019року переведено на посаду майстра бригади із обслуговування та ремонту повітряних ліній електропередачі служби ліній електропередач високовольтних електричних мереж.

Згідно наказу № 113-к від 20 червня 2022року призупинено дію трудового договору з позивачем з 20 червня 2022року. Оскаржуваний наказ відповідачем було доведено до позивача шляхом надсилання у месенджер «VIBER», що не суперечить статті 7 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (в редакції, що діяла до 19 липня 2022року).

З показань допитаних в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 судом встановлено, що свідки є членами однієї бригади в ТОВ «ДТЕК Високовольтні мережі», де майстром бригади до 20 червня 2022року працював позивач ОСОБА_1 . Зі свідками також з 20 червня 2022року відповідачем було призупинено дію трудового договору. В бригаді всього 5 осіб працювало: майстер ОСОБА_1 та 4 монтери. З чотирма монтерами в січні-березні 2023року трудові договори було поновлено, всі четверо продовжують працювати, наразі виїжджають на виклик в касках, на броньованому автомобілі у супроводі саперів, місця роботи: м. Селидове, м. Покровськ, м. Лиман, м. Курахове Донецької області, виїзди в прифронтову зону становлять небезпеку для працівників. Свідкам відомо, що ОСОБА_1 звертався до керівництва підприємства з заявою про поновлення трудового договору.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надав належних та допустимих доказів того, що позивач ОСОБА_1 не міг виконувати станом на 20 червня 2022року (дата прийняття оскаржуваного наказу про призупинення дії трудового договору) своїх трудових обов`язків через військові дії проти України. ТОВ «ДТЕК Високовольтні мережі» станом на час збройної агресії російської федерації проти України та станом на час винесення оскаржуваного наказу про призупинення трудового договору свою діяльність не припинило і продовжує здійснювати господарську діяльність, хоча відбулися зміни в організації виробництва і праці, організаційній структурі товариства і скорочення штату працівників, призупинення роботи працівників, пошкодження та втрата майна.

ТОВ «ДТЕК Високовольтні мережі» належними доказами не підтверджено існування передбачених законом підстав для призупинення з позивачем дії трудового договору та виникнення обставин, які виключали можливість сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором, тобто абсолютної неможливості роботодавця надати роботу, а у працівника її виконувати.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що наказ ТОВ «ДТЕК Високовольтні мережі» № 113-к від 20 червня 2022року у частині призупинення дії трудового договору з позивачем є протиправним та підлягає скасуванню зі стягненням з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, розмір якого визначено відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995року № 100.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24 лютого 2022року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.

Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.

Воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

15 березня 2022року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Частинами першою та другою статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (тут і далі в редакції на час винесення оспорюваного наказу від 20 червня 2022року) встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Відповідно до статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором.

Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.

Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.

Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 21 червня 2023року у справі № 149/1089/22 (провадження № 61-292 св 23).

Верховний Суд у постанові від 27 вересня 2023року у справі № 523/11673/22 (провадження № 61-5654 св 23), розглядаючи спір про звільнення 22 серпня 2022року з посади сестри-господині в школі/таборі в м. Одесі на підставі пункту 6 частини першої статті 41 КЗпП України, дійшов висновку, що «існування воєнного стану автоматично не означає знищення (відсутність) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій. При цьому суд зауважує, що пункт 6 частини першої статті 41 КЗпП України не містить умов за яким трудовий договір може бути розірваний з ініціативи роботодавця у зв`язку із нерентабельністю внаслідок того, що установа фактично не працює чи неможливістю роботодавця організувати безпеку працівникам тощо. Згідно з наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22 грудня 2022року № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією», в редакції чинній на час звільнення позивачки з роботи, м. Одеса до переліку таких територій включена не була. Оскільки ДП Українського дитячого центру «Молода гвардія» розташоване на території, де не проводяться бойові дії, неможливість забезпечити позивачку роботою, визначену трудовим договором не пов`язана із відсутністю виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій, а саме по собі існування воєнного стану в країні та обставини, пов`язанні з тим, що фактично дитячій табір не працює, не є підставою для розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця за пунктом шостим частини першої статті 41 КЗпП України».

За змістом статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446 цс 18).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 обіймає посаду майстра бригади із обслуговування та ремонту повітряних ліній електропередачі служби ліній електропередач високовольтних електричних мереж ТОВ «ДТЕК Високовольтні мережі».

Факт введення в Україні з 24 лютого 2022року воєнного стану є загальновідомим.

ТОВ «ДТЕК Високовольтні мережі» обґрунтовувало неможливість надання роботи позивачу тим, що у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України, що призвело до значного скорочення напрямків діяльності Департаменту з експлуатації розподільних мереж товариства, тому з метою забезпечення функціонування підприємства виникла необхідність вжити заходів щодо призупинення дії трудових договорів з працівниками, забезпечити роботою за посадами яких було неможливо.

У наказі ТОВ «ДТЕК Високовольтні мережі» про призупинення дії трудового договору № 113-к від 20 червня 2022року вказано про те, що з 20 червня 2022року до припинення або скасування воєнного стану в Україні призупинено дію трудових договорів з працівниками, які зазначені у додатку 2 до цього наказу (т.1 а.с.41).

Оскільки у справі не встановлено обставин неможливості надання відповідачем ОСОБА_1 роботи у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, а позивачу її виконувати, тому суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що призупинення дії трудового договору з позивачем є незаконним.

Як на час видачі оспорюваного наказу про призупинення дії трудового договору, так і на час розгляду справи, ТОВ «ДТЕК Високовольтні мережі» здійснювало свій основний вид діяльності та надавало послуги як оператор системи розподілу електричної енергії.

Сама по собі обставина скорочення напрямків діяльності Департаменту з експлуатації розподільних мереж товариства після введення воєнного стану на території України не свідчить про неможливість роботодавця забезпечити позивача, який обіймає посаду майстра бригади із обслуговування та ремонту повітряних ліній електропередачі служби ліній електропередач високовольтних електричних мереж, роботою. Такі висновки спростовують доводи апеляційної скарги у відповідній частині.

Суд має насамперед з`ясувати, а відповідач довести, неможливість надання та виконання роботи.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15 вересня 2023року у справі № 161/7449/22 (провадження № 61-735св23), від 31 січня 2024року у справі № 161/8196/22 (провадження № 61-6897св23).

Тому за умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, а роботодавець може надати роботу, відсутні підстави для призупинення дії трудового договору.

Оскільки суд дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для застосування положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», тому не підлягає застосуванню частина четверта цієї статті про те, що відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.

У КЗпП України відсутня норма права, яка б у цій ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, так як це не є ні простоєм, ні звільненням працівника. Разом з тим, відповідно до статті 43 Конституції України, найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин першої, другої статті 235 КЗпП України, яку суди вірно застосували.

Отже, установивши, що незаконні дії відповідача позбавили позивача можливості працювати, суд обґрунтовано поклав на відповідача обов`язок відшкодувати йому середню заробітну плату за весь час його перебування у вимушеному прогулі, тому доводи апеляційної скарги про те, що такий обов`язок покладається на державу, що здійснює збройну агресію, у цьому випадку безпідставні.

Під час розгляду справи не знайшов свого підтвердження і той факт, що відповідач позбавлений можливості надати роботу позивачу, зокрема, хоча б частково, дистанційно або застосувати інший механізм встановлення скороченої тривалості робочого часу, дня, тижня чи продовження застосування простою, переведення на іншу роботу, яку здатен виконувати позивач відповідно до своєї кваліфікації та досвіду роботи.

Щодо строків звернення до суду апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Відповідно до статті 234 КЗпП України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Водночас положення КЗпП України не містять вичерпного переліку причин, які можна вважати поважними при пропуску строку звернення до суду, вони враховуються у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Тобто, поважність причин означає, що працівник не ставився безвідповідально до питання про захист своїх прав, але його зверненню за захистом перешкоджали об`єктивні причини.

Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду з відповідним позовом у трудових спорах застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у своєму рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020року на всій території України встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02 квітня 2020року, КЗпП України доповнено главою ХІХ «Прикінцеві положення», у якій зазначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Надалі постановами Кабінету Міністрів України цей карантин на території України продовжувався та був відмінений із 30 червня 2023року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023року № 651.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 грудня 2023року у справі № 947/8885/21 дійшов висновку, що запровадження на всій території України карантину законодавець визначив безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Судом встановлено, що наказом відповідача № 113-к від 20 червня 2022року призупинило дію трудового договору із ОСОБА_1 з 20 червня 2022року до припинення або скасування воєнного стану в Україні.

Отже, на час призупинення трудового договору із ОСОБА_1 в Україні діяв встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а строки, визначені статтею 233 КЗпП України, були продовжені на строк дії такого карантину.

02 травня 2023року останній звернувся до суду з метою скасування вказаного наказу, тобто в межах тримісячного строку після зупинення строків, визначених статтею 233 цього Кодексу.

З урахуванням вищевикладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 не був пропущений строк для звернення до суду із даним позовом.

А тому доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Згідно з частиною першою статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

На підставі статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.

Керуючись статтями 259,268,374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Високовольтні мережі» залишити без задоволення.

Рішення Бабушкінського районногосуду м.Дніпропетровська від15квітня 2024року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 17 вересня 2024року.

Судді: