Постанова

від 11.09.2024 по справі 915/61/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2024 рокум. ОдесаСправа № 915/61/22

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.

секретар судового засідання: Ісмаілова А.Н.

за участю представників учасників справи:

від Товариства з обмеженою відповідальністю КИП, м. Миколаїв не з`явився

від Миколаївської міської ради не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю КИП , м. Миколаїв

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.04.2024 року, м. Миколаїв, суддя Адаховська В.С., повний текст рішення складено та підписано 24.05.2024 року

у справі №915/61/22

за позовом Миколаївської міської ради, м. Миколаїв

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю КИП , м. Миколаїв

про стягнення заборгованості з орендної плати

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У січні 2022 року Миколаївська міська рада звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просила суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю КИП, м. Миколаїв, на користь Миколаївської міської ради заборгованість з орендної плати в сумі 65 350 грн. 65 коп., за користування з 01.03.2016 до 01.03.2019 земельною ділянкою площею 594 кв.м для обслуговування нерухомого майна по вул. Привільній, 39/1 у м. Миколаєві, а також відшкодувати за рахунок відповідача судові витрати.

Позовні вимоги Миколаївської міською радою обґрунтовані тим, що відповідачем, всупереч умовам укладеного з Миколаївською міською радою договору оренди землі №6421 від 17.03.2009 року, неналежним чином виконуються господарські зобов`язання в частині повної та своєчасної оплати орендної плати за користування земельною ділянкою площею 594 кв.м., наланої для обслуговування нерухомого майна, розташованого за адресою: вул. Привільна, 39/1 у м. Миколаєві, внаслідок чого позивачем нараховано заборгованість у зазначеному вище розмірі за період з 01.03.2016 до 01.03.2019 в зв`язку з неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю КИП, м. Миколаїв його господарських зобов`язань.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 11.04.2024 року у справі №915/51/22 позовні вимоги Миколаївської міської ради задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість з орендної плати в сумі 43 608 грн. 64 коп. за користування земельною ділянкою площею 594 кв.м., наданої для обслуговування нерухомого майна, розташованого за адресою: вул. Привільна, 39/1 у м. Миколаєві; вирішено питання щодо відшкодування судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги є обгрунтованими, але підлягає до стягнення з відповідача загальна сума орендної плати за період з становить 43 608 грн. 64 коп. за період несплати з 12.03.2017 до 01.03.2019, бо, враховуючи продовження Законом України від 30.03.2020 №540-ІХ строків позовної давності, визначених статтями 257-259 Цивільного кодексу України, такі вимоги заявлені в межах строку позовної давності з врахуванням звернення позивача до суду в січні 2022 року. В той же час, заявлена до стягнення з відповідача сума орендної плати, що нарахована позивачем за період несплати з 01.03.2016 по 11.03.2017, є такою, що заявлена позивачем до стягнення до суду поза межами строку позовної давності, що є підставою для відмови в таких позовних вимогах.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю КИМ, м. Миколаїв з рішенням суду першої інстанції не погодилося, тому звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.04.2024 року у справі №916/61/22 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в повному обсязі в задоволенні позовних вимог Миколаївської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «КИП», м. Миколаїв.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Зокрема, скаржник, посилаючись на встановлені судом першої інстанції обставини справи, зазначив, що в період нарахування Миколаївською міською радою орендних платежів, а саме з 01.03.2016 по 01.03.2019 року були відсутні будь-які договори оренди, укладені між Миколаївською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «КИП», м. Миколаїв. Також апелянт зазначає, шо позивачем не надано жодних доказів здійснення державної реєстрації права оренди земельної ділянки за Товариством з обмеженою відповідальністю «КИП», м. Миколаїв. До того ж, він вважає, що позивачем при розгляді справи не надано жодного доказу користування Товариством з обмеженою відповідальністю «КИП», м. Миколаїв спірною земельною ділянкою, за начебто користування якою заявлено до нього вимогу про стягнення заборгованості з орендної плати, тому взагалі відсутні підстави для стягнення будь-якої заборгованості з орендної плати.

А тому, на думку відповідача, вказане свідчить про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, що відповідно до ст.280 Господарського процесуального кодексу України, є підставою для скасування рішення суду.

Крім того, апелянт наголошує, що позивачем пропущений строк позовної давності на звернення з вимогою про стягнення заборгованості з орендної плати за договором оренди землі, бо відповідно до ст.257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлена тривалістю у 3 роки, в позовній заяві позивач зазначає про стягнення коштів за період несплати з 01.03.2016 року по 01.03.2019 року. При цьому позов подано до суду 18 січня 2022 року. Отже, на його думку, позовні вимоги є такими, що заявлені після спливу строку позовної давності, що є також підставою для відмови у задоволенні позову.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.08.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю КИП, м. Миколаїв, на рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.04.2024 року у справі №915/61/22, справу призначено до судового розгляду.

02.09.2024 року через канцелярію до Південно-західного апеляційного господарського суду від Миколаївської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. №2326/24/Д2), у якому позивач просив суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю КИП, м. Миколаїв, оскаржуване рішення залишити без змін. Відзив колегією суддів долучено до матеріалів справи.

У відзиві, зокрема, позивач зазначає, що при виникненні (переході) у Товариства з обмеженою відповідальністю «КИП», м. Миколаїв, права власності на об`єкт нерухомого майна, право попереднього власника на оренду землі під ним припиняється без припинення дії вказаного договору оренди землі, що свідчить про автоматичну заміну орендаря у договорі без необхідності укладення додаткової угоди до договору.

Також позивач вказує, що Миколаївською міською радою правомірно була визначена сума розміру орендної плати за період її несплати, виходячи з розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки, з урахуванням чинності витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 24.04.2012 № 1629-01 та коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель, які були встановлені органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (Держгеокадастр) у відповідні роки.

Також, на думку позивача, до періоду, за який стягується кошти за безоплатне користування земельною ділянкою, не застосовуються визначені загальні строки, оскільки трирічний строк позовної давності сплив вже під час дії карантину, коли законом його було продовжено.

Представники учасників справи в судове засідання не з`явилися, про дату час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином шляхом направлення копії ухвали суду про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду на електронну адресу таких осіб, про причини неявки в судове засідання суд апеляційної інстанції не повідомили, будь-яких заяв чи клопотань процесуального характеру суду апеляційної інстанції не надали.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відтак, оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не була визнана обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «КИП», м. Миколаїв, не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.04.2024 року у справі №915/61/22 не потребує скасування, з огляду на наступне.

Господарським судом Миколаївської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

17.03.2009 на підставі рішення Миколаївської міської ради №23/40 від 25.04.2008 між Миколаївською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальності ІДМ (орендар) було укладено договір оренди землі №6421 (надалі договір), за яким останньому було передано в оренду земельну ділянку для обслуговування магазину, розташованого за адресою: м. Миколаїв, вул. Привільна, 39/1 /Центральний район/.

Відповідно до п. 2.1, 2.2 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 594 кв.м., у тому числі 168 кв.м. під капітальною забудовою, 23 кв.м. під спорудами, 401 кв.м. під проїздами, проходами, площадками, 2 кв.м. під зеленими насадженнями, без права передачі її в суборенду. На земельній ділянці знаходяться споруди, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю ІДМ на праві власності.

У відповідності до п. 2.4 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки згідно з витягом технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 26.08.2008 за № 118 (з урахуванням коефіцієнту щорічної індексації 1,152), на час укладення цього договору становить 221 230 грн. 31 коп.

Відповідно до п. 3.1 договору, договір діє протягом 10 /десяти/ років з дати його державної реєстрації. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору письмово звернутися до Миколаївської міської ради з клопотанням про продовження строку оренди.

Згідно п. 4.2 договору розмір орендної плати за рік складає: 6 636 грн. 91коп., виходячи з наступного: річна орендна плата за земельну ділянку (594 кв. м) встановлюється у розмірі 3 (трьох) відсотків від її нормативної грошової оцінки, де: нормативна грошова оцінка земельної ділянки (594 кв.м) (з урахуванням коефіцієнту щорічної індексації 1,152) на час укладання цього договору становить 221 230 грн. 31 коп.

Відповідно до п. 4.3 договору розмір нормативної грошової оцінки не є сталим і змінюється у зв`язку з проведенням її щорічної індексації та внесенням змін на підставі діючого законодавства й інших нормативних документів. Розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки змінюватиметься без внесення змін та доповнень до цього договору.

Відповідно до п. 4.4 договору термін і порядок внесення орендної плати за землю:

- орендна плата за землю вноситься орендарем за період з 25.04.2008 до 01 числа місяця наступного за тим, у якому відбулася реєстрація договору одноразовим внеском, а далі щомісячно з розрахунку щомісяця, як 1/12 (одна дванадцята) від розміру річної орендної плати (якщо термін оренди менше місяця, розмір орендної плати встановлюється пропорційно строку користування землею у місяці), протягом 30 днів місяця наступного за звітним на: р/р 33214812700006 (поточний рахунок) Місцбюджет Центрального району (отримувач платежу), ГУДКСУ у Миколаївська область (банк-отримувач), МФО 826013, код ЄДРПОУ 23626096 (ідентифікаційний код отримувача), 13050200 (код платежу).

Відповідно до п. 4.6 договору умови цього договору про розмір орендної плати можуть переглядатися за згодою сторін, шляхом внесення змін у вигляді договору про зміни, що буде невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до пп. в п. 9.1 договору орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Відповідно до пп. д, и п. 9.4 договору орендар зобов`язаний:

- своєчасно вносити орендну плату;

- у разі відчуження усіх будівель та споруд, розташованих на земельній ділянці, наданій в оренду, орендар може звернутися до міської ради з клопотанням дострокового розірвання договору, при цьому він зобов`язаний повідомити нового власника про необхідність переоформлення на себе правових документів на землю. Договір оренди буде достроково розірваний з ініціативи орендаря з дати укладення договору оренди землі між міською радою та новим власником споруд.

Відповідно до п. 12.2 договору дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи-орендаря. Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (п. 14.1 договору).

Відповідно до витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 24.04.2012 № 1629-01 нормативна грошова оцінка земельної ділянки для обслуговування магазину по вул. Привільна, 39/1 загальною площею 594 кв.м., складає 388844,28 грн.

З державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що з 27.12.2012 право власності на нерухоме майно, що розташоване за адресою: м. Миколаїв, вул. Привільна, буд. 39/1 належить Товариству з обмеженою відповідальністю КИП, м. Миколаїв.

Отже, відповідачем було набуте речове право власності на нерухоме майно з вищевказаною адресою, яке розташоване на земельній ділянці комунальної форми власності загальною площею 594 кв.м., внаслідок чого саме відповідач став фактичним користувачем цієї земельної ділянки, яка перебувала у користуванні попереднього землекористувача для обслуговування зазначеного нерухомого майна.

Як вбачається з матеріалів справи, договір оренди землі №6421 від 17.03.2009 було укладено з попереднім власником нерухомого майна - Товариством з обмеженою відповідальності ІДМ, який був чинним до 17.03.2019.

Об`єкт нерухомого майна, розташований по вул. Привільній, буд. 39/1 у м.Миколаєві, який перебуває у власності відповідача, розташований на земельній ділянці, що належить до земель комунальної власності, загальною площею 594 кв.м. Тобто, відповідач повинен був сплачувати кошти за користування зазначеною земельною ділянкою.

У період з 01.03.2016 до 01.03.2019 користувачем земельної ділянки площею 594 кв.м, на якій розташований вказаний об`єкт нерухомості, був відповідач, який не сплачував кошти у вигляді орендної плати за договором оренди землі, чим були порушені права Миколаївської міської ради як органу місцевого самоврядування та власника земельної ділянки щодо неодержання коштів за час безоплатного використання земельної ділянки.

Відповідно до інформації Головного управління ДФС у Миколаївській області №74/9/14-29-50-05 від 13.12.2018, зазначено, що: Товариство з обмеженою відповідальністю ДНІПРО ЮГ ЛТД (попередня назва платника Товариство з обмеженою відповідальністю ІДМ), ЄДРПОУ 32612699) знаходиться на основному обліку в ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпра. На підставі рішення Миколаївської міської ради від 25.04.2008 року № 23/40 ТОВ ДНІПРО ЮГ ЛТД (ТОВ ІДМ) була передана в оренду земельна ділянка площею 594 кв.м для обслуговування магазину, розташованого по вул. Привільній, 39/1 в м. Миколаїві, та укладено договір оренди землі від 17.03.2009 № 6421. Термін дії договору оренди землі від 17.03.2009 № 6421 до 17.03.2019 року. Всього згідно наданої до ДПІ податкової звітності з плати за землю по договору оренди землі від 17.03.2009 № 6421 платником задекларовані такі суми орендної плати: - за 2015 рік задекларовано грошових зобов`язань у сумі 11655,33 грн. ТОВ ДНІПРО ЮГ ЛТД (ТОВ ІДМ) за податкові періоди 2016-2018 роки податкову звітність з плати за землю до ДПІ не надано. ТОВ ДНІПРО ЮГ ЛТД (ТОВ ІДМ) до місцевого бюджету було сплачено орендної плати в 2015 році 4860,55 грн, з 2016 року сплата орендних платежів не здійснювалась. За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у приватній власності Товариства з обмеженою відповідальністю КИП , м. Миколаїв (код ЄДРПОУ 38457925) з 22.12.2012 знаходиться нерухоме майно, що розташоване на земельній ділянці по вул. Привільній, 39/1 у м. Миколаїві. Товариствлм з обмеженою відповідальністю КИП, м. Миколаїв за податкові періоди 2016-2018 роки податкова звітність з плати за землю за земельну ділянку по вул. Привільній, 39/1, загальною площею 594 кв.м. для обслуговування магазину до ДПІ не надавалась.

У зв`язку з цим, позивачем розмір недоотриманого доходу у вигляді орендної плати за безоплатне використання спірної земельної ділянки розраховано як розмір орендної плати за землю за договором оренди землі №6421 від 17.03.2009 та відповідно до рішення Миколаївської міської ради №3/40 від 27.01.2011 Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Миколаєва, яке набрало чинності з 01.06.2011 (https://mkrada.gov.ua/documents/2721.html) (зі змінами № 6/39 від 09.06.2011, №12/58 від 23.12.2011, №15/24 від 01.03.2012) за період часу з 01.03.2016 до 01.03.2019, що становить 65 350 грн. 65 коп.

01.02.2019 позивач звернувся з листом № 339/02.02.01-22/11/14/19 до відповідача, в якому повідомив, що у зв`язку з нездійсненням відповідачем плати за землю, останній запрошується на засідання комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.

20.02.2019 на засіданні комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам визначено розмір збитків, нанесених Миколаївській міській раді Товариством з обмеженою відповідальністю КИП, м. Миколаїв, у зв`язку з несплатою за користування земельною ділянкою у період з 01.03.2016 до 01.03.2019 у сумі 65350,65 грн, про що складено Акт комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам від 20.02.2019, який затверджено рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 342 від 12.04.2019.

22.04.2019 Миколаївська міська рада звернулась до Товариства з обмеженою відповідальністю КИП з листом №1785/02.02.01-22/11/14/19 від 22.04.2019, в якому повідомила останнього про визначення комісією, засідання якої відбулось 20.02.2019, розміру збитків, нанесених Миколаївській міській раді, у зв`язку з несплатою за використання земельної ділянки для обслуговування нерухомого майна у період з 01.03.2016 до 01.03.2019 у розмірі 65350 грн. 65 коп та просила сплатити вищевказану суму, долучивши акт комісії та витяг з рішення виконкому про затвердження акту № 342 від 12.04.2019.

Відповідач нараховану суму не сплатив, заперечень або зауважень не надав, вимоги позивача залишив без розгляду та задоволення, що зумовило звернення позивача до суду з вимогами про стягнення коштів.

Інших належних та допустимих письмових доказів щодо наявних між сторонами спірних правовідносин, матеріали справи не містять.

Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю КИП, м. Миколаїв на користь Миколаївської міської ради заборгованості з орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності площею 594 кв.м для обслуговування нерухомого майна, що розташоване за адресою: Миколаївська область, м. Миколаєв, вул. Привільна, буд. 39/1, за період з 01.03.2016 до 01.03.2019 у розмірі 65350 грн. 65 коп.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви, за якими суд апеляційної інстанції не погодився з аргументами, викладеними скаржником в апеляційній скарзі, та погодився з висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Частиною 1 ст. 3 Земельного кодексу України унормовано, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до положень статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

За змістом ст. 122, 123, 124 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передання в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Частиною 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Відповідно до ст. 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за приписами ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. До обов`язків землекористувачів згідно зі статтею 96 Земельного кодексу України віднесено своєчасну сплату земельного податку або орендної плати.

Відповідно до ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

За умовами частини другої ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Разом з тим, відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 125, ч. 5 ст. 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Частиною 1 статті 377 Цивільного кодексу України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Земельним кодексом України (в редакції від 30.10.2010 року) передбачені підстави припинення у особи права користування земельною ділянкою. Так, зокрема, однією з підстав є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці (п."е" ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу).

Згідно з частинами 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За змістом частини 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

У розумінні наведених положень законодавства, зокрема частини 2 статті 120 Земельного кодексу України, частини 2 статті 377 Цивільного кодексу України та частини 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі" при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки, відповідно, новий власник об`єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто, має місце заміна сторони у зобов`язанні.

Аналогічну правову позицію викладено у багатьох постановах Верховного Суду, зокрема від 04.07.2019 у справі №911/2244/18, від 04.07.2019 у справі №914/1925/18 тощо та таке є усталеною судовою практикою.

При цьому, у разі переходу права власності на нерухомість, заміна орендаря земельної ділянки у відповідному чинному договорі оренди землі відбувається автоматично, в силу прямої норми закону, незалежно від того, чи відбулося документальне переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін до договору стосовно орендаря, оскільки переоформлення лише формально відображає те, що прямо закріплено у законі.

Крім того, перехід права на земельну ділянку до нового набувача нерухомого майна відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою (п. 7.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 року у справі № 910/18560/16; п. 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 року у справі № 263/6022/16-ц).

Враховуючи приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані (правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року по справі №629/4628/16-ц, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 року по справі №922/3412/17, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 року по справі №320/5877/17).

Отже, до нового власника нерухомого майна (відповідача у даній справі) в силу ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України, ст. 7 Закону України "Про оренду землі" автоматично перейшло право оренди земельною ділянкою на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача, та обов`язок зі сплати орендної плати за землю. Невнесення змін до договору оренди землі, на якій розташована відчужена нерухомість, не звільняє нового власника (відповідача) від обов`язку сплати орендної плати.

До нового власника об`єкта нерухомості переходить і встановлений податковим законом обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку (орендної плати), на якій розташоване набуте ним майно.

Так, під час апеляційного перегляду справи, колегією суддів встановлено, що між Миколаївською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю ІДМ (орендар) було укладено договір оренди землі № 6421 від 17.03.2009, відповідно до умов якого в оренду передано земельну ділянку загальною площею 594 кв.м. для обслуговування магазину, розташованого у м. Миколаїві по вул. Привільній, 39/1 Центральний район (п. 1.1, 2.1, 2.2, 2.3, 5.1 договору). Строк дії договору 10 років з дати його державної реєстрації (п. 3.1 договору), тобто до 17.03.2019.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що з 20.02.2013 право власності на нерухоме майно, розташоване по вул. Привільній, буд. 39/1 у м. Миколаєві Миколаївської області належить Товариству з обмеженою відповідальністю КИП.

Отже, колегія суддів зазначає, що в силу приписів ст. 377 Цивільного кодексу України, ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 7 Закону України Про оренду землі після відчуження об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припинився щодо відчужувача, однак діяв на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набув також право оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже й відповідні права та обов`язки, у тому числі зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою.

Доказів сплати відповідачем орендної плати за користування земельною ділянкою за період з 01.03.2016 до 01.03.2019, в матеріалах справи не міститься, а тому колегія суддів вважає позовні вимоги Миколаївської міської ради до відповідача про стягнення коштів недоотриманої орендної плати в сумі 65 350 грн. 65 коп. повністю обґрунтованими, тому що при виникненні у Товариства з обмеженою відповідальністю «КИП» права власності на об`єкт нерухомого майна, право оренди землі попереднього власника припиняється без припинення дії вказаного договору оренди землі, що свідчить про автоматичну заміну орендаря у договорі.

Щодо нормативної грошової оцінки землі колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Водночас за статті 18 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років; розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7-10 років.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про оцінку земель» виготовлена технічна документація нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Рішення рад, зазначених у цій статті, щодо технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок набирають чинності у строки, встановлені відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України.

Так, за пунктом 271.2 статті 271 Податкового кодексу України рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Враховуючи викладене, у пунктах 2, 3 рішення Миколаївської міської ради від 10.07.2019 № 52/18 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Миколаєва» зазначено, що дане рішення набирає чинності 01.01.2020. З дня введення в дію цього рішення визнано таким, що втратило чинність, рішення Миколаївської міської ради від 27.01.2011 № 3/40 «Про затвердження грошової оцінки земель м. Миколаєва», яке набрало чинності з 01.06.2011 (режим доступу: https://mkrada.gov.ua/documents/2721.html).

За результатами нормативної грошової оцінки земель складається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються за заявою зацікавленої особи як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1647-16#Text.

Отже, колегія суддів звертає увагу на те, що з 2011 по 2019 рік розмір нормативної грошової оцінки не змінювався та був затверджений рішенням Миколаївської міської ради від 27.01.11 № 3/40 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Миколаєва».

Відповідно до рішення Миколаївської міської ради від 10.08.2019 № 52/18 було затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Миколаєва, однак, дане рішення набирало чинності 01.01.2020.

Підпунктом 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 Податкового кодексу України встановлено, що базою оподаткування земельним податком є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Відповідно до п. 271.2 ст. 271 Податкового кодексу України рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

За приписами п. 289.2 ст. 289 Податкового кодексу України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.

За змістом вказаних норм для визначення суми податкових зобов`язань з земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності використовується нормативна грошова оцінка земель. Відповідно до законодавства вона проводиться раз у 5-7 років, а для визначення поточних зобов`язань необхідно проіндексувати її на коефіцієнт індексації, який щороку розраховує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік. При цьому, коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно (тобто накопичувально) залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, а не від дати набрання чинності рішенням ради про затвердження нормативної грошової оцінки. (Дана позиція підтверджується постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23.06.2022 року по справі №160/8668/19)

Відповідно до пункту 9 підрозділу 6 розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України індекс споживчих цін за 20172023 роки, що використовується для визначення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення, застосовується із значенням 100%.

На виконання вказаної норми Податкового кодексу України, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (яка, в свою чергу, є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин) листом від 06.01.2021 №22-28-0.222-171/2-21 повідомила, що коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки земель становлять, зокрема: коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель у розрізі років становить: 2012 рік 1,0; 2013 рік 1,0; 2014 рік 1,249; 2015 рік 1,433 (крім сільськогосподарських угідь) і 1,2 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); 2016 рік 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,06 (для земель несільськогосподарського призначення); 2017 рік 1,0.

Відомості, зазначені у цьому листі, є загальнодоступними для всіх платників, організацій, підприємств та відповідачем не спростовані.

А тому, зазначена вище інформація, надана Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру, необхідна для обчислення і справляння плати за землю.

Отже, розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки застосований при розрахунку недоодержаного доходу у вигляді орендної плати за період безоплатного користування земельної ділянки вирахуваний наступним чином:

Гр.оц.= Норм. Грошова оцінка згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (388 844,28 грн.) помножити на коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки земель (2012 рік 1,0; 2013 рік 1,0; 2014 рік 1,249; 2015 рік 1,433; 2016 рік 1,06; 2017 рік 1,0;).

Тобто, Гр.оц. (у період з 01.0.2016 до 01.01.2017) = 388 844,28 х 1,0 х 1,0 х 1,249 х 1,433=695 960,10 грн;

Гр.оц.(у період з 01.0.2017 до 01.01.2018)= 695 960,10 х 1,06 = 737 717,71 грн;

Гр.оц.(у період з 01.0.2018 до 01.01.2019)= 695 960,10 х1 = 737 717,71 грн.

Отже, колегія суддів зазначає, що Миколаївською міською радою правомірна була визначена сума розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки, з урахуванням чинності витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 24.04.2012 № 1629-01 та коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель, які були встановлені органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (Держгеокадастр) у відповідні роки, а тому доводи апелянта в цій частині також не заслуговують на увагу.

Щодо спливу строку позовної давності, на який посилається відповідач в апеляційній скарзі, слід зазначити наступне.

У відповідності до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки

Перебіг позовної давності обчислюється за загальним правилом від дня, коли особа довідалася (могла довідатись) про порушення свого права (частина перша статті 261

Цивільного кодексу України).

За змістом статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому, так і в позасудовому порядку.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу.

Так, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на всій території України з 12.03.2020 у зв`язку із респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARSCoV2, був установлений карантин, який потім був неодноразово продовжений постановами Кабінету Міністрів України (на цей час карантинні обмеження в Україні тривають).

У подальшому після введення карантину Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» було внесено зміни, зокрема, до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, який був доповнений пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Отже, строк загальної позовної давності, який був продовжений вищевказаним Законом України, має застосовуватись з урахуванням дії карантину в Україні.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду Касаційного цивільного суду від 07.09.2022 у справі № 679/1136/21, відповідно до якої, виходячи із взаємозв`язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень Цивільного кодексу України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню.

Суд першої інстанції врахував пропуск строку позовної давності позивачем при його зверненні до суду з позовними вимогами і задовольнив їх частково, що є правомірним.

Тому Південно-західний апеляційний господарський суд вважає правильним висновок Господарського суду Миколаївської області про наявність у відповідача обов`язку щодо сплати орендної плати у період з 12.03.2017 року по 01.03.2019 року (коли строк позовної давності було продовжено під час дії карантину) за користування земельною ділянкою відповідачем, а доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для скасування або зміни вірного по суті судового рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю КИП, м. Миколаїв не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.04.2024 року у справі №915/61/22 ухвалене з дотриманням норм матеріального права та вимог процесуального закону, з огляду на що скасування або зміни не потребує.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю КИП, м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.04.2024 року у справі №915/61/22 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.04.2024 року у справі №915/61/22 залишити без змін.

Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 16 вересня 2024 року.

Головуючий суддя Г.І. ДіброваСудді Н.М. Принцевська А.І. Ярош