Постанова

від 11.09.2024 по справі 910/17961/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

(додаткова)

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" вересня 2024 р. Справа№ 910/17961/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

за участю секретаря судового засідання Кузьменко А.М.

представники учасників по справі в судове засідання не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Максінвест." про вирішення питань розподілу судових витрат, пов`язаних з розглядом апеляційних скарг Акціонерного товариства "Українська залізниця" філія "Центр забезпечення виробництва"

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2024 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2024

у справі № 910/17961/23 (суддя Сташків Р.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Максінвест."

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення 2 189 003,89 грн,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.01.2024 у справі № 910/17961/23 позов задоволено. Присуджено до стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Максінвест." 2 188 800,00 грн боргу, 203,89 грн 0,1% річних, а також 26 268,05 грн судового збору.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Українська залізниця" філія "Центр забезпечення виробництва" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2024 у справі № 910/17961/23 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Додатковим рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 у справі № 910/17961/23 присуджено до стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Максінвест." 40 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись із прийнятим додатковим рішенням, Акціонерне товариство "Українська залізниця" філія "Центр забезпечення виробництва" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 у справі № 910/17961/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Максінвест." про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом зазначеної справи у суді першої інстанції.

За результатами розгляду вищезазначеної апеляційної скарги:

- постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" філія "Центр забезпечення виробництва" залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2024 у справі № 910/17961/23 залишено без змін;

- постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" філія "Центр забезпечення виробництва" залишити без задоволення, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 у справі № 910/17961/23 - без змін.

До Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява про розподіл судових витрат, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, які понесені позивачем у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції у сумі 27 000,00 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 прийнято до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Максінвест." про вирішення питань розподілу судових витрат; призначено розгляд вищевказаної заяви позивача на 11.09.2024.

10.09.2024 до суду апеляційної інстанції від відповідача надійшли заперечення на заяву позивача про розподіл судових витрат, в яких відповідач просив суд відмовити у задоволенні заяви позивача, оскільки на думку відповідача, заявлені позивачем витрати на правову допомогу не підтверджені належними доказами.

В судове засідання, яке відбулося 11.09.2024, представники сторін не з`явилися.

Відповідно до ч. 4 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Крім того, враховуючи те, що явка представників сторін, судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась, колегія суддів визнала можливим здійснювати розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом апеляційної скарги в даній справі за відсутності представників сторін.

Розглянувши заяву позивача про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом апеляційних скарг Акціонерного товариства "Українська залізниця" філія "Центр забезпечення виробництва" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2024 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 у справі № 910/17961/23, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, які містяться у матеріалах справи, колегія суддів вважає, що вказана заява позивача підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати зокрема на професійну правничу допомогу.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано: витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з висновком ЄСПЛ, викладеним у рішенні від 02.06.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Колегією суддів враховано, що заяву про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу з відповідними доказами подано з дотриманням приписів ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

У матеріалах справи міститься договір № 234/2023 про надання правової допомоги від 23.08.2023, який укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Максінвест." (клієнтом, позивачем) та Адвокатським об`єднанням "ГРУПА БІЗНЕС ПАРТНЕРІВ" (адвокатське об`єднання).

Відповідно до п. 1.1 договору № 234/2023 від 23.08.2023 клієнт доручає, а адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.

На підставі акта приймання - передавання наданих адвокатських послуг від 13.0.2024, позивач прийняв надані адвокатським об`єднанням послуги з надання правничої допомоги за договором про надання правової допомоги від 23.08.2023 № 234/2023 у судовій справі № 910/17961/24, а саме: підготовка відзиву на апеляційну скаргу - 15 000,00 грн; підготовка заперечень на клопотання відповідача про зупинення провадження у справі - 9000,00 грн; участь адвоката у судовому засіданні - 3000,00 грн.

Загальна сума наданих послуг з правничої допомоги склала 27 000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, позивачем надано платіжну інструкцію № 154 від 17.06.2024 на суму 27 000,00 грн.

Судова колегія враховує, що за п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 вказаного вище Закону). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

У постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав про те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України.

Колегія суддів також виходить з того, що чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

При цьому, ч.ч. 4 -6, 7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, визначає випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат.

Разом з тим, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правничу допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правничу допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

Суд касаційної інстанції неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (п. 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (п.п. 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (п. 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

До того ж у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами ст.ст. 123 - 130 Господарського процесуального кодексу України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів зазначає, що подані позивачем докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в цілому у сукупності відповідають вимогам ст.ст. 73, 75-79 Господарського процесуального кодексу України.

Судова колегія, у контексті оцінки доказів, поданих позивачем на обґрунтування заяви, звертається до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, зокрема:

"127. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

133. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

135. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у п. 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

145. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

147. Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо".

У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 викладено правову позицію, згідно з якою у розумінні положень ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Разом з цим, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Вказаний правовий висновок міститься у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18.

При цьому, самі лише посилання на неспівмірність витрат та незгода із сумою понесених витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви позивача про розподіл судових витрат (аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 910/5410/19).

Перевіривши матеріали справи, врахувавши доводи відповідача про те, що обставини, викладені позивачем у поданій заяві не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат, судова колегія вважає, що відповідачем не доведено підстав для відмови у заявлених позивачем витрат на правничу допомогу.

Отже, з огляду на наявні в матеріалах справи докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи обставини даної справи, предмет та підстави позовних вимог, необґрунтованість заперечень відповідача, колегія суддів дійшла висновку про реальність понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, а також обґрунтованість та співмірність розміру таких витрат.

За таких обставин, за висновком суду апеляційної інстанції, заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Максінвест." про вирішення питань розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 27 000,00 грн підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 123, 126, 129, 244 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Максінвест." про вирішення питань розподілу судових витрат у справі № 910/17961/23 - задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, місто Київ, вулиця Єжи Гедройця, будинок 5; код ЄДРПОУ 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Максінвест." (03150, місто Київ, вулиця Єжи Гедройця, будинок 6, офіс 203; код ЄДРПОУ 43991731) 27 000,00 грн (двадцять сім тисяч грн 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Видачу наказу на виконання цієї додаткової постанови доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/17961/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Додаткова постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст додаткової постанови складено 16.09.2024.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко