Постанова

від 28.08.2024 по справі 910/10982/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" серпня 2024 р. Справа№ 910/10982/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сибіги О.М.

суддів: Кравчука Г.А.

Вовка І.В.

секретар судового засідання: Король Д.А.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 28.08.2024

Розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "БК Інтербуд"

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2024

у справі № 910/10982/23 (суддя Паламар П.І.)

за позовом Київської міської ради

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Гудвіл Інвест Сервіс"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "БК Інтербуд"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

1. Центральне Міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Києва)

2. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Києва Манойло Наталія Григорівна

3. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Києва Щвець Руслан Олегович

4. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Києва Меженська Кароліна Сергіївна

5. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Києва Бояринцева Ольга Віталіївна

про визнання правочину недійсним, усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Київська міська рада (позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом (у редакції уточненої позовної заяви № б/н від 04.08.2023) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гудвіл Інвест Сервіс" (відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "БК Інтербуд" (відповідач-2) про:

- визнання недійсним акту приймання-передачі нерухомого майна від 22.12.2015 б/н, яким право власності на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 789886280000) за адресою вул. Ващенка Григорія, 8 у Дарницькому районі міста Києві набуто Товариством з обмеженою відповідальністю "БК Інтербуд";

- усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельними ділянками шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Манойло Н.Г. про державну реєстрацію права власності від 02.02.2016 № 28042177 на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою вул. Ващенка Григорія, 8 у Дарницькому районі міста (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 789886280000) в межах земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:90:290:0013 та 8000000000:90:290:0079 за Товариством з обмеженою відповідальністю "БК Інтербуд" з одночасним припиненням права останнього на нього;

- усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельними ділянками шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "БК Інтербуд" знести об`єкт самочинного будівництва: нежитлову будівлю літ. "А", загальною площею 2291,5 кв.мта повернути Київській міській раді земельні ділянки під зазначеним об`єктом нерухомого майна, орієнтовною площею 2291,5 кв.м, що розташована за адресою: вул. Ващенка Григорія, 8 у Дарницькому районі міста Києва в межах земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:90:290:0013, 8000000000:90:290:0079 з приведенням їх у придатний для використання стан.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Київська міська рада є власником земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:90:290:0013 та 8000000000:90:290:0079, за адресою: вул. Ващенка Григорія, 8 у Дарницькому районі міста Києва. При цьому Київська міська рада жодних рішень щодо передачі у власність чи користування вказаних земельних ділянок не приймала, однак такі земельні ділянки стали об`єктом неодноразових реєстраційних дій в тому числі щодо власників, що наразі позивачем оскаржуються. Так, позивач стверджує, що проведені відповідачем-2 та третіми особами реєстраційні дії свідчать про незаконне заволодіння земельними ділянками, а відтак підлягають скасуванню оскільки наявні підстави для усунення власнику перешкод у володінні та розпорядженні земельними ділянками шляхом приведення їх у придатний для використання стан.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2023 (суддя Паламар П.І.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання та залучено до участі у справі в якості третіх осіб на стороні відповідачів, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Центральне Міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Києва), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м. Києва Манойло Наталію Григорівну, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м. Києва Щвеця Руслана Олеговича, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м. Києва Меженську Кароліну Сергіївну, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м. Києва Бояринцеву Ольгу Віталіївну.

13.12.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.04.2024 по справі №910/10982/23 позов задоволено частково. Визнано недійсним правочин з відчуження будівлі по вул. Григорія Ващенка, 8 у м. Києві загальною площею 95,3 м2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 789886280000) між Товариством з обмеженою відповідальністю "БК Інтербуд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гудвіл Інвест Сервіс", оформлений рішенням Товариства з обмеженою відповідальністю "Гудвіл Інвест Сервіс" № 16 від 22 грудня 2015 р. та актом приймання-передачі нерухомого майна від 22 грудня 2015 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гудвіл Інвест Сервіс" і Товариством з обмеженою відповідальністю "БК Інтербуд". Скасовано рішення приватного нотаріуса Манойло Наталії Григорівни про державну реєстрацію права власності від 2 лютого 2016 р. № 28042177 на об`єкт нерухомого майна по вул. Григорія Ващенка, 8 у м. Києві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 789886280000) за Товариством з обмеженою відповідальністю "БК Інтербуд" з одночасним припиненням прав Товариства з обмеженою відповідальністю "БК Інтербуд" на нього. Усунуто перешкоди у користуванні Київською міською радою земельними ділянками по вул. Григорія Ващенка, 8 у м. Києві площею 0,2327 га (кадастровий номер 8000000000:90:290:0013) та площею 0,3668 га (кадастровий номер 8000000000:90:290:0079) шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "БК Інтербуд" повернути Київській міській раді указані земельні ділянки з приведенням їх у придатний для використання стан. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гудвіл Інвест Сервіс" на користь Київської міської ради 1342,00 грн. витрат по оплаті судового збору. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "БК Інтербуд" на користь Київської міської ради 6710,00 грн. витрат по оплаті судового збору.

В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції зазначено, що рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 27.10.2015 у справі № 760/18278/15-ц, на підставі якого за ТОВ "Гудвіл Інвест Сервіс" було визнано право власності на будівлю, скасовано Апеляційним судом міста Києва 12.01.2017. При цьому, відповідач-1 не мав прав на землю під такою будівлею, отже вона є самочинним будівництвом. Як наслідок, відповідач-1 набув незаконно право власності на таку будівлю та не мав прав та підстав для її відчуження відповідачу-2, отже і ТОВ "БК Інтербуд" є незаконним та недобросовісним власником майна.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 03.04.2024 по справі №910/10982/23, 08.05.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "БК Інтербуд" звернулось з апеляційною скаргою б/н від 08.05.2024, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 03.04.2024 у справі № 910/10982/23, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Київської міської ради про визнання правочину недійсним, усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою залишити без задоволення.

Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, з огляду на те, що (1) ТОВ "БК Інтербуд" набуло право власності на будівлю, яка не є об`єктом самочинного будівництва; (2) судом було допущено непропорційне та невиправдане втручання у право приватної власності добросовісного набувача майна; (3) правочин з набуття ТОВ "БК Інтербуд" права власності на будівлю не є правочином, спрямованим на заволодіння земельними ділянками комунальної власності, та він не міг бути визнаним недійсним з підстав його нікчемності; (4) судом було безпідставно не застосовано позовну давність, про яку заявлено ТОВ "БК Інтербуд".

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.05.2024, матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "БК Інтербуд" передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Палій В.В., Вовк І.В.

28.05.2024 ухвалою Північного апеляційного господарського суду витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/10982/23.

10.06.2024 супровідним листом №910/10982/23/3229/24 від 07.06.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/10982/23.

18.06.2024 ухвалою Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БК Інтербуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2024 у справі № 910/10982/23 залишено без руху та зазначено, що протягом десяти днів з дня вручення/доставлення даної ухвали, Товариство з обмеженою відповідальністю «БК Інтербуд» має право усунути недоліки, а саме надати докази відправки копії апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2024 у справі № 910/10982/23 Товариству з обмеженою відповідальністю "Гудвіл Інвест Сервіс", приватним нотаріусам Київського міського нотаріального округу м. Києва Манойло Наталії Григорівні, Щвецю Руслану Олеговичу , Меженській Кароліні Сергіївні та Бояринцевій Ользі Віталіївні .

21.06.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "БК Інтербуд" (через систему «Електронний суд»), звернулось до Північного апеляційного господарського суду з заявою про усунення недоліків.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "БК Інтербуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2024 у справі №910/10982/23, призначено до розгляду на 31.07.2024.

11.07.2024 до Північного апеляційного господарського суду від Київської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги заперечує та наводить власні на їх спростування, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі. Позивач наголошує на тому, що у ТОВ "БК Інтербуд" відсутнє право власності на спірний об`єкт нерухомого майна, у зв`язку з тим, що на момент видачі акту приймання-передачі цього об`єкту він був самочинним будівництвом, а докази легалізації самочинного будівництва у способи, передбачені статтею 376 ЦК України в матеріалах справи відсутні.

Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 31.07.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку з перебуванням судді Вовка І.В. у відпустці.

Згідно Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.07.2024 справу № 910/10982/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Сибіги О.М., суддів Палія В.В., Кравчука Г.А.

31.07.24 ухвалою Північного апеляційного господарського суду новоутвореною колегією прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БК Інтербуд" та призначено до розгляду на 31.07.2024.

В судовому засіданні 31.07.2024 судом оголошувалася перерва до 21.08.2024.

Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 21.08.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку з перебуванням судді Палія В.В. у відпустці.

Згідно Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.08.2024 справу № 910/10982/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Сибіги О.М., суддів Вовка І.В., Кравчука Г.А.

21.08.24 ухвалою Північного апеляційного господарського суду новоутвореною колегією прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БК Інтербуд" та призначено до розгляду на 21.08.2024.

В судовому засіданні 21.08.2024 судом оголошувалася перерва до 28.08.2024.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну Товариства з обмеженою відповідальністю "БК Інтербуд" слід задовольнити, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2024 у справі №910/10982/23 скасувати, з наступних підстав.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно було встановлено Господарським судом міста Києва та перевірено судом апеляційної інстанції, державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Канівець Л.М. прийнято рішення № 26579347 від 30 листопада 2015 про державну реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю "Гудвіл Інвест Сервіс" (відповідач-1) права приватної власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлові будівлі загальною площею 95,3 м2, що складаються з літери "А" площею 31,3 м2, літери "Б" площею 32 м2, літери "В" площею 32 м2 по вул. Григорія Ващенка, 8 у м. Києві.

Підставою для державної реєстрації права власності вищевказаного майна було рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 27.10.2015 у справі № 2-7725/15, яке в подальшому було скасоване рішенням Апеляційного суду м. Києва від 12.01.2017, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень.

В період чинності рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 27.10.2015 у справі № 2-7725/15 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Манойло Н.Г. проведено державну реєстрацію права приватної власності (рішення № 28042177 від 02.02.2016) за Товариством з обмеженою відповідальністю "БК Інтербуд" (відповідач-2) на вищевказаний об`єкт нерухомого майна.

Підставою для державної реєстрації права власності на вказане майно за відповідачем-2 були: статут, серія та номер: 10651020000021790, виданий 22 грудня 2015 р; видавник: Товариство з обмеженою відповідальністю "БК Інтербуд", акт приймання-передачі нерухомого майна: б/н, виданий 22 грудня 2015 р., видавник Товариство з обмеженою відповідальністю "БК Інтербуд" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Гудвіл Інвест Сервіс"; протокол загальних зборів учасників: №16, виданий 22 грудня 2015 р.; видавник: Товариство з обмеженою відповідальністю "Гудвіл Інвест Сервіс".

18.07.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Швецем Русланом Олеговичем прийняті рішення:

- № 30677189 про внесення змін до розділу, а саме, нежитлові будівлі загальною площею 95,3 м2, що складаються з літери "А" площею 31,3 м2, літери "Б" площею 32 м2, літера "В" площею 32 м2, об`єкт житлової нерухомості: Ні, змінено на житлові будівлі: квартира літ. "А", квартира літ. "Б", квартира літ. "В", об`єкт житлової нерухомості: Так;

- № 30677186 про внесення змін до права власності, а саме додано декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорій складності, серія та номер: КВ142161901390, виданий 8 липня 2016 р., видавник: Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві.

В подальшому, 13.11.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Швецем Русланом Олеговичем прийнято рішення:

- № 55130564 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень яким за відповідачем-2 зареєстровано право користування (найму (оренди)) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремим частинами на нежитлову будівлю літ. "А", загальна площа 96 м2. Підставою державної реєстрації вказаний: договір оренди, серія та номер: 3428, виданий 13 листопада 2020 р.;

- № 55130564, яким внесено зміни до Реєстру, а саме житлові будівлі: квартира літ. "Б", квартира літ. "В", об`єкт житлової нерухомості: Так, змінено на нежитлову будівлю літ. "А", об`єкт житлової нерухомості: Ні. Додано загальну площу 96 м2.

01.11.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Меженською К.С. прийнято рішення № 61274267 та № 61274267 про внесення змін до розділу, а саме загальну площу 96 м2 змінено на загальну площу 2403 м2, та про реєстрацію змін до права власності, яким додано довідку про показники об`єкта нерухомого майна № 03/10, виданий 21 липня 2021 р., видавник: ФОП Червінська М.І.

12.06.2023 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Бояринцевою О.В. прийнято рішення № 67975775 про внесення змін до розділу, а саме: загальну площу 2403 м2 змінено на 2291,5 м2 та реєстрацію змін до права власності, а саме додано інший тип договору, довідку-характеристику №30/05-657, виданий 30 травня 2023, видавник: ТОВ "Тоскор".

У листопаді 2020 ТОВ`БК Інтербуд» звернулося до Київської міської ради з клопотанням № 501101433 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. Григорія Ващенка, 8 у м. Києві.

У відповідь на клопотання ТОВ «БК Інтербуд» листом № 0570202/22407 від 01.12.2020 Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомлено про необхідність усунення зауважень щодо уточнення цільового призначення земельної ділянки, документального підтвердження законності виникнення та експлуатації об`єктів містобудування.

Посилаючись на те, що рішення про передачу спірної земельної ділянки під будівництво ані відповідачам, ані іншим юридичним особам не приймалося, Київська міська рада звернулася до суду з вказаним позовом.

ТОВ «БК Інтербуд» проти позовних вимог заперечувало, посилаючись на те, що (1) право власності на будівлю набуто товариством в порядку, передбаченому законодавством за відплатним правочином, тому ТОВ «БК Інтербуд» є добросовісним набувачем; (2) 14.04.2016 ТОВ «БК Інтербуд» було зареєстровано у Департаменті державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві Декларацію № КВ082161051614 про початок виконання будівельних робіт "Реконструкція нежитлових приміщень (літ. А, Б, В) під житлові по вул. Григорія Ващенка, 8 у м. Києві"; (3) по завершенню відповідних будівельних робіт було зареєстровано Декларацію № КВ142161901390 про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності; (4) 28.07.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Швецем Р.О. зареєстровано право власності на реконструйовану будівлю (індексний № 30677186) за ТОВ «БК Інтербуд»; (5) набувши право власності на об`єкт нерухомого майна у ТОВ «БК Інтербуд» виникло право користування земельною ділянкою, на якій розташоване таке майно. Крім того, ТОВ «БК Інтербуд» заявило про сплив строку позовної давності до заявлених позовних вимог.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Спір у даній справі виник з огляду на відсутність згоди Київської міської ради щодо користування земельними ділянками територіальної громади міста Києва, а дії ТОВ «БК Інтербуд» та третіх осіб свідчать про наміри незаконного заволодіння земельними ділянками позивача без наявності на те правових підстав.

За викладених обставин Київська міська рада просить суд:

- визнати недійсним акт приймання-передачі нерухомого майна від 22.12.2015 № б/н, яким право власності на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 789886280000) за адресою вул. Ващенка Григорія, 8 у Дарницькому районі міста Києві набуто Товариством з обмеженою відповідальністю "БК Інтербуд";

- усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельними ділянками шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Манойло Н.Г. про державну реєстрацію права власності від 02.02.2016 № 28042177 на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою вул. Ващенка Григорія, 8 у Дарницькому районі міста (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 789886280000) в межах земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:90:290:0013 та 8000000000:90:290:0079 за Товариством з обмеженою відповідальністю "БК Інтербуд" з одночасним припиненням права останнього на нього;

- усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельними ділянками шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "БК Інтербуд" знести об`єкт самочинного будівництва: нежитлову будівлю літ. "А", загальною площею 2291,5 кв.мта повернути Київській міській раді земельні ділянки під зазначеним об`єктом нерухомого майна, орієнтовною площею 2291,5 кв.м, що розташована за адресою: вул. Ващенка Григорія, 8 у Дарницькому районі міста Києва в межах земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:90:290:0013, 8000000000:90:290:0079 з приведенням їх у придатний для використання стан.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

З системного аналізу норм чинного законодавства слідує, що акт приймання-передачі нерухомого майна від 22.12.2015 є письмовим документом, який містить найменування сторін, предмет самої передачі, посвідчує факт такої передачі. Тобто, акт приймання-передачі є лише первинним документом, який підтверджує належне виконання особами зобов`язань з передачі та отримання майна. А тому, не має ознак правочину у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України та не може бути визнаний недійсним.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги Київської міської ради в частині визнання недійсним акту приймання-передачі нерухомого майна від 22.12.2015 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, отже рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Отже, положеннями ст. 328 Цивільного кодексу України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, за якою право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не передбачена законом.

Частиною 4 статті 334 Цивільного кодексу України визначено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

За змістом ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, зокрема обмеження речових прав.

Відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне. Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна.

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Тому за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

Що стосується добросовісності набуття майна, то Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що підтвердження такої добросовісності покладається на набувача, який має довести, що він не знав і не міг знати про те, що воно придбане у особи, яка не мала права його відчужувати. Добросовісність набуття виключається, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться записи про арешт майна, заборону його відчуження, наявна інформація в Єдиному державному реєстрі судових рішень про судовий спір щодо цього майна, за обставинами якого останнє може перебувати у володінні іншої особи, ніж власник, і може бути повернутим власникові чи витребуваним на його користь. Такі відомості, за словами ВП ВС, повинні спонукати покупця до більшої обачливості (постанова ВП ВС від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц).

Тобто, особа, яка набуває нерухоме майно у власність, вправі покладатись на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяжень, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно чи їх обтяжень, особа, яка добросовісно покладалась на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обмежень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

Така позиція суду узгоджуються з висновками, які неодноразово робив Верховний Суд у своїх постановах, зокрема постановах від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, від 31.05.2022 у справі № 750/9652/20.

За відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови ВП ВС від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17).

При вирішенні таких спорів необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, набутого за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження».

За таких обставин, зважаючи на недоведеність позивачем належними та допустимими доказами факту того, що ТОВ «БК Інтербуд», приймаючи спірне нерухоме майно у власність та зареєструвавши за собою право власності на спірний об`єкт нерухомого майна за відсутності в Реєстрі відомостей про права інших осіб на спірне нерухоме майно або їх обтяжень, з огляду на достовірність відомостей Реєстру, діяло недобросовісно.

Принагідно колегія суддів відмічає, що у постанові від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 Цивільного кодексу України). Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними. Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07).

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі "The former king of Greece and others v. Greece" (Колишній король Греції та інші проти Греції). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах. Принцип "належного урядування" не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном.

Дотримання принципу "належного урядування" оцінюється одночасно з додержанням принципу "пропорційності", при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення "справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини". Цей критерій є оціночним і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії. Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

З урахуванням вищенаведених фактичних обставин справи, наданих сторонами доказів, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що ТОВ «БК Інтербуд» (відповідач-2) є добросовісним набувачем та законним власником нерухомого майна - нежитлової будівлі літ. «А», загальною площею 2291,5 кв.м. Право власності відповідачем-2 набуте правомірно, що передбачає його законність і добросовісність.

За встановлених вище обставин, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не спростовано доводи відповідача-2 про добросовісність набуття ним спірного нерухомого майна та не надано суду належних доказів щодо недобросовісності відповідача-2 як останнього набувача нерухомого майна, відтак позовні вимоги в частині скасування рішення приватного нотаріуса Манойло Н.Г. про державну реєстрацію права власності від 02.02.2016 № 28042177 на спірний об`єкт нерухомого майна за Товариством з обмеженою відповідальністю "БК Інтербуд" з одночасним припиненням права останнього на нього є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають, отже рішення суду першої інстанції в цій частині також підлягає скасуванню.

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині скасування рішення про державну реєстрацію права власності на спірний об`єкт нерухомого майна за Товариством з обмеженою відповідальністю "БК Інтербуд" з одночасним припиненням права останнього на нього, позовні вимоги про зобов`язання відповідача-2 знести об`єкт самочинного будівництва в межах земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:90:290:0013, 8000000000:90:290:0079 з приведенням їх у придатний для використання стан, які є похідними, також задоволенню не підлягають, за вище встановлених колегією суддів підстав.

Щодо строку позовної давності до заявлених позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Так, можливість судового захисту суб`єктивного права особи в разі його порушення, визнання або оспорювання, серед іншого, обумовлена строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу - позовною давністю (ст. 256 ЦК України).

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна позиція міститься також в постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 922/1425/17.

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами ст. 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (ст. 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз положень ст. 261 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов.

Така правова позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 05.12.2018 у справі № 522/2201/15-ц та відображена у постановах Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 911/926/17, від 23.01.2019 у справі № 916/2130/15, від 23.01.2019 у справі № 910/2868/16.

Таким чином, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об`єктивно могла дізнатися про порушення цього права або про особу, яка його порушила.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 наведено правовий висновок про те, що в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.

Колегія суддів зауважує, що Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошував, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право).

Таким чином, за змістом названих норм, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Подібний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц (провадження №14-96цc18), від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц (провадження №14-381цс18), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження №14-208цс18, пункт 73), від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (провадження №14-452цс18, пункт 80), від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (провадження №14-132цс18, пункт 61), № 522/2201/15-ц (провадження №14-179цс18, пункт 62) та № 522/2110/15-ц (провадження №14-247цс18, пункт 61), від 07.08.2019 у справі № 2004/1979/12 (провадження №14-194цс19, пункт 71), від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18 (провадження №14-27-цс19, пункт 134), від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц (провадження №14-396цс-19, пункт 51), від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17-ц (провадження №14-448цс19, пункт 28).

Як встановлено колегією суддів, 26.10.2016 Заступник прокурора міста Києва Репецький С.В. в інтересах Київської міської ради звернувся до Апеляційного суду міста Києва з апеляційною скаргою на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 27.10.2016 у справі № 760/18278/15-ц, яким, на думку прокурора, були порушені права Київської міської ради, як власника земельних ділянок, на яких розташовані нежитлові будівлі, які є предметом дослідження у даній справі.

За результатом розгляду апеляційної скарги Заступника прокурора міста Києва Репецького С.В. в інтересах Київської міської ради на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 27.10.2016 у справі № 760/18278/15-ц Апеляційним судом міста Києва 12.01.2017 ухвалено рішення, зі змісту якого слідує, що представник Київської міської ради у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу, отже станом на момент винесення рішення суду Київська міська рада була обізнана про порушення свого права на спірні земельні ділянки та мала можливість вжити заходів щодо усунення перешкод в користуванні та розпорядженні земельними ділянками, однак цього не зробила.

Враховуючи, що перебіг строку позовної давності розпочав свій перебіг 13.01.2017 та сплив 12.01.2020, тоді як з позовом у даній справі Київська міська рада звернулася лише у липні 2023, тобто із пропуском строку позовної давності понад 3 (три) роки, вказане є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції оцінивши наявні у матеріалах справи докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Згідно з частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України).

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення зокрема є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 1 ст. 277 ГПК України).

При прийнятті оскаржуваного рішення суд першої інстанції неповно з`ясував обставин, що мають значення для справи, невірно встановив обставини справи, що призвело до прийняття незаконного рішення, тож колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду у даній справі - скасуванню з прийняттям нового про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Судові витрати

Відповідно до частини 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати (судовий збір) за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БК Інтербуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2024 у справі № 910/10982/23 - задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2024 у справі № 910/10982/23 - скасувати, прийняти нове, яким у позові відмовити.

3. Судовий збір за подачу позову до суду першої інстанції залишити за Київською міською радою.

4. Стягнути з Київської міської ради (код ЄДРПОУ: 22883141; вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01044) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БК Інтербуд» (код ЄДРПОУ: 40189877; вул. Мирного Панаса,11, м. Київ, 01011) 9 662 (дев`ять тисяч шістсот шістдесят дві) грн. 40 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

6. Матеріали справи № 910/10982/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

У зв`язку з перебуванням судді Кравчука Г.А. з 02.09.2024 по 15.09.2024 у відпустці, повний текст постанови складено та підписано 16.09.2024.

Головуючий суддя О.М. Сибіга

Судді Г.А. Кравчук

І.В. Вовк