ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"11" березня 2025 р. Справа№ 910/10982/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Михальської Ю.Б.
суддів: Іоннікової І.А.
Тищенко А.І.
секретар судового засідання: Ніконенко Ю.А.
за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 11.03.2025,
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БК Інтербуд»
на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2024 (повний текст рішення складено 23.04.2024)
у справі №910/10982/23 (суддя Паламар П.І.)
за позовом Київської міської ради
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Гудвіл Інвест Сервіс»
2) Товариства з обмеженою відповідальністю «БК Інтербуд»
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:
1) Центральне Міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Києва)
2) Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Києва Манойло Наталія Григорівна
3) Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Києва Швець Руслан Олегович
4) Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Києва Меженська Кароліна Сергіївна
5) Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Києва Бояринцева Ольга Віталіївна
про визнання правочину недійсним, усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою, -
В С Т А Н О В И В :
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2023 року Київська міська рада (далі, позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гудвіл Інвест Сервіс» (далі, відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «БК Інтербуд» (далі, відповідач-2), в якому просила суд про:
- визнання недійсним акту приймання-передачі нерухомого майна від 22.12.2015 б/н, яким право власності на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 789886280000) за адресою вул. Ващенка Григорія, 8 у Дарницькому районі міста Києві набуто Товариством з обмеженою відповідальністю «БК Інтербуд»;
- усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельними ділянками шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Манойло Н.Г. про державну реєстрацію права власності від 02.02.2016 № 28042177 на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою вул. Ващенка Григорія, 8 у Дарницькому районі міста (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 789886280000) в межах земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:90:290:0013 та 8000000000:90:290:0079 за Товариством з обмеженою відповідальністю «БК Інтербуд» з одночасним припиненням права останнього на нього;
- усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельними ділянками шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «БК Інтербуд» знести об`єкт самочинного будівництва: нежитлову будівлю літ. «А», загальною площею 2291,5 кв.мта повернути Київській міській раді земельні ділянки під зазначеним об`єктом нерухомого майна, орієнтовною площею 2291,5 кв.м, що розташована за адресою: вул. Ващенка Григорія, 8 у Дарницькому районі міста Києва в межах земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:90:290:0013, 8000000000:90:290:0079 з приведенням їх у придатний для використання стан.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Київська міська рада є власником земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:90:290:0013 та 8000000000:90:290:0079, за адресою: вул. Ващенка Григорія, 8 у Дарницькому районі міста Києва, на яких розташоване майно, що є самочинним будівництвом й право власності на яке незаконно було зареєстровано спочатку за відповідачем-1, а згодом за відповідачем-2. Київська міська рада наголошує, що рішень про надання у власність чи користування спірними земельними ділянками будь-яким особам не приймала. Первинна реєстрація права власності на нежитлові будівлі загальною площею 95,3 кв.м., розташовані на земельних ділянках комунальної власності КМР, була здійснена за відповідачем-1 30.11.2015 на підставі рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 27.10.2015 у справі №760/18278/15-ц, яке у подальшому було скасоване рішенням Апеляційного суду міста Києва від 12.01.2017 й у якому встановлено, що ТОВ «Гудвіл Інвест Сервіс» не є власником або користувачем земельних ділянок, на яких розташовані спірні нежитлові приміщення. За доводами КМР наявність рішення Апеляційного суду міста Києва від 12.01.2017 у справі №760/18278/15-ц виключає законність прийняття наступних рішень про відчуження такого майна на користь відповідача-2 (за актом приймання-передачі нерухомого майна від 22.12.2015) й реєстрації права власності на нього за відповідачем-2, реконструкція такого майна без наявних у відповідача-2 прав на земельну ділянку, на якій таке майно розташоване, порушує земельне законодавство та суперечить законодавству у сфері містобудування.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2023 залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів, а саме Центральне Міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Києва) (далі, третя особа-1), Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м. Києва Манойло Наталію Григорівну (далі, третя особа-2), Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м. Києва Швеця Руслана Олеговича (далі, третя особа-3), Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м. Києва Меженську Кароліну Сергіївну (далі, третя особа-4), Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м. Києва Бояринцеву Ольгу Віталіївну (далі, третя особа-5).
Історія справи, короткий зміст оскаржуваного рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.04.2024 у справі №910/10982/23 (суддя Паламар П. І.) позов задоволено частково.
Визнано недійсним правочин з відчуження будівлі по вул. Григорія Ващенка, 8 у м. Києві загальною площею 95,3 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 789886280000) між ТОВ «БК Інтербуд» та ТОВ «Гудвіл Інвест Сервіс», оформлений рішенням ТОВ «Гудвіл Інвест Сервіс» №16 від 22.12.2015 та актом приймання-передачі нерухомого майна від 22.12.2015.
Скасовано рішення приватного нотаріуса Манойло Наталії Григорівни про державну реєстрацію права власності від 2 лютого 2016 р. № 28042177 на об`єкт нерухомого майна по вул. Григорія Ващенка, 8 у м. Києві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 789886280000) за Товариством з обмеженою відповідальністю «БК Інтербуд» з одночасним припиненням прав Товариства з обмеженою відповідальністю «БК Інтербуд» на нього.
Вирішено усунути перешкоди у користуванні Київською міською радою земельними ділянками по вул. Григорія Ващенка, 8 у м. Києві площею 0,2327 га (кадастровий номер 8000000000:90:290:0013) та площею 0,3668 га (кадастровий номер 8000000000:90:290:0079) шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «БК Інтербуд» повернути Київській міській раді указані земельні ділянки з приведенням їх у придатний для використання стан.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд зазначив, що рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 27.10.2015 у справі № 760/18278/15-ц, на підставі якого за ТОВ «Гудвіл Інвест Сервіс» було визнано право власності на будівлю, скасовано Апеляційним судом міста Києва 12.01.2017. При цьому, відповідач-1 не мав прав на землю під такою будівлею, отже вона є самочинним будівництвом.
Відповідачі в установленому порядку не набули права власності на самочинно збудоване майно, а тому укладений між ними правочин з відчуження самочинного будівництва, оформлений рішенням відповідача-1 та актом приймання-передачі між відповідачами, суперечить вимогам статей 376, 658 Цивільного кодексу України.
Вчиненням відповідачами вищевказаного правочину, який зумовив державну реєстрацію права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за відповідачем-2, були створені штучні підстави для отримання останнім земельної ділянки під таким об`єктом нерухомого майна на неконкурентних засадах (без земельних торгів).
Таким чином, зазначений правочин фактично спрямований на незаконне заволодіння належними позивачу земельними ділянками по вул. Григорія Ващенка, 8 у м. Києві.
Враховуючи, що між сторонами наявний спір з приводу недійсності такого правочину (позивач ставиться до нього як до оспорюваного, а відповідач-2 заперечує його недійсність), суд вважав за необхідне постановити рішення про встановлення нікчемності такого правочину на підставі частини 2 статті 215, частин 1-2 статті 228 Цивільного кодексу України. Посилання відповідача-2 на добросовісність набуття прав на спірне нерухоме майно спростовуються зібраними у справі доказами, тому є необґрунтованими.
Виходячи з наведеного, а також встановлених обставин ненабуття відповідачами права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, недійсності правочину між ними щодо переходу прав на це майно, суд виснував, що позивач як заінтересована особа вправі заявляти як про застосування наслідків недійсності правочину, так і вимагати на підставі статті 391 Цивільного кодексу України, частин другої, третьої статті 152 Земельного кодексу України усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання землями комунальної власності.
Оскільки наявне рішення про реєстрацію за відповідачем-2 права власності на нежилу будівлю по вул. Григорія Ващенка, 8 у м. Києві порушує права позивача на розпорядження наявними за вказаною адресою земельними ділянками, у т.ч. їх продажу або передачі у користування на конкурентних засадах, то поданий на захист цих прав позов підлягає задоволенню.
Водночас, з урахуванням встановлених обставин відсутності на земельних ділянках по вул. Григорія Ващенка, 8 у м. Києві (кадастрові №№ 8000000000:90:290:0013, 8000000000:90:290:0079) нежитлової будівлі літ «А» загальною площею 2291,5 кв.м, про знесення якої заявлено позов, вимоги позову про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками підлягають частковому задоволенню в частині зобов`язання відповідача-2 повернути заявлені земельні ділянки з приведенням їх у придатний для використання стан.
Щодо посилань відповідача-2 на сплив позовної давності за заявленими у позові вимогами, то суд визнав їх необґрунтованими, оскільки про обставини зайняття спірних земельних ділянок позивач міг та повинен був довідатися не пізніше 23.11.2020, коли відповідач-2 звернувся до нього із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2024 у справі №910/10982/23 (головуючий суддя Сибіга О.М., судді Кравчук Г.А., Вовк І.В.) рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
Постанова аргументована тим, що акт приймання-передачі нерухомого майна від 22.12.2015 є письмовим документом, який містить найменування сторін, предмет самої передачі, посвідчує факт такої передачі. Тобто, акт приймання-передачі є лише первинним документом, який підтверджує належне виконання особами зобов`язань з передачі та отримання майна, а тому не має ознак правочину у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України та не може бути визнаний недійсним. За таких обставин, позовні вимоги в частині визнання недійсним акта приймання-передачі нерухомого майна від 22.12.2015 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Зважаючи на недоведеність позивачем належними та допустимими доказами факту того, що ТОВ «БК Інтербуд», приймаючи спірне нерухоме майно у власність та зареєструвавши за собою право власності на спірний об`єкт нерухомого майна за відсутності в Реєстрі відомостей про права інших осіб на спірне нерухоме майно або їх обтяжень, з огляду на достовірність відомостей Реєстру, діяло недобросовісно, суд дійшов висновку, що ТОВ «БК Інтербуд» (відповідач-2) є добросовісним набувачем та законним власником нерухомого майна - нежитлової будівлі літ. «А», загальною площею 2291,5 кв.м. Право власності відповідачем-2 набуте правомірно, що передбачає його законність і добросовісність. Позивачем не спростовано доводи відповідача-2 про добросовісність набуття ним спірного нерухомого майна та не надано суду належних доказів щодо недобросовісності відповідача-2 як останнього набувача нерухомого майна, відтак позовні вимоги в частині скасування рішення приватного нотаріуса Манойло Н.Г. про державну реєстрацію права власності від 02.02.2016 № 28042177 на спірний об`єкт нерухомого майна за Товариством з обмеженою відповідальністю «БК Інтербуд» з одночасним припиненням права останнього на нього є необґрунтованими.
Оскільки суд апеляційної інстанції не вбачав підстав для задоволення позовних вимог в частині скасування рішення про державну реєстрацію права власності, позовні вимоги про зобов`язання знести об`єкт самочинного будівництва, які є похідними, також задоволенню не підлягали.
Водночас, суд апеляційної інстанції встановив, що позов у даній справі подано з пропуском позовної давності понад 3 (три) роки й вказане є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.12.2024 задоволено частково касаційну скаргу Київської міської ради, постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2024 у справі №910/10982/23 скасовано, справу передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції обставини самочинного будівництва на земельній ділянці позивача не досліджував та не встановлював. Так, поза увагою суду залишилися доводи про те, що спірна земельна ділянка не була відведена для будівництва спірної будівлі, не оцінено обставини здійснення такого будівництва, зміни розмірів будівлі і набуття права власності відповідачами на це майно. Колегія суддів зауважила, що суду необхідно встановити всі ключові обставини, які необхідні під час розгляду позову, заявленого на підставі статей 376, 391 Цивільного кодексу України, врахувати характер спірних правовідносин і підстави виникнення відповідного права власності.
Також колегія суддів суду касаційної інстанції звернула увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові 15.11.2023 у справі №916/1174/22, де сформовано висновок щодо належних способів захисту у разі звернення власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, до особи, яка здійснила самочинне будівництво. Колегія суддів зазначила, що у контексті обставин встановлення належного та ефективного способу захисту у межах справи №910/10982/23, важливим є дослідження та встановлення основних ознак спірного майна.
У свою чергу, суд касаційної інстанції визнав передчасним висновок суду апеляційної інстанції про те, що акт приймання-передачі не має ознак правочину у розумінні Цивільного кодексу України та не може бути визнаний недійсним.
Крім того, колегія суддів звернула увагу на помилковість висновків апеляційного господарського суду щодо застосування позовної давності, оскільки її застосовано попри те, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
У свою чергу, суд звернув увагу на позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.09.2023 у справі №910/8413/21, відповідно до якої приписи про застосування позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов). Натомість негаторний позов може бути пред`явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення. Такий підхід у судовій практиці є усталеним.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів, пояснень скаржника з урахуванням постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.12.2024
Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 03.04.2024 у справі №910/10982/23, Товариство з обмеженою відповідальністю «БК Інтербуд» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2024 у справі №910/10982/23, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Київської міської ради про визнання правочину недійсним, усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою залишити без задоволення.
Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача-2 зводяться до того, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки ТОВ «БК Інтербуд» набуло право власності на будівлю, яка не є об`єктом самочинного будівництва; судом було допущено непропорційне та невиправдане втручання у право приватної власності добросовісного набувача майна; правочин з набуття ТОВ «БК Інтербуд» права власності на будівлю не є правочином, спрямованим на заволодіння земельними ділянками комунальної власності, та він не міг бути визнаним недійсним з підстав його нікчемності; судом було безпідставно не застосовано позовну давність, про яку заявлено ТОВ «БК Інтербуд».
30.01.2025 від відповідача-2 через підсистему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення у справі з урахуванням висновків, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.12.2024 у даній справі.
У поданих поясненнях відповідач-2 зазначив, що безпідставними є посилання позивача та суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні та на те, що спірна будівля є об`єктом самочинного будівництва, що нібито підтверджує рішення Апеляційного суду м. Києва від 12.01.2017 у справі № 760/18278/15-ц.
Так, жодні відповідні фактичні обставини (зокрема факт самочинного будівництва) судом апеляційної інстанції в межах цивільної справи №760/18278/15-ц не встановлювались, адже питання наявності чи відсутності ознак самочинного будівництва не було предметом вказаної справи. Рішення ж суду апеляційної інстанції було мотивовано виключно тим, що в матеріалах справи відсутні документи, що свідчили б про набуття ТОВ «Гудвіл Інвест Сервіс» прав на будівлю та земельну ділянку під нею, а тому у суду першої інстанції були відсутні підстави приймати рішення про визнання права власності.
При цьому, надання відповідачем-1 в межах цивільної справи №760/18278/15-ц недостатньої кількості доказів своїх прав на будівлю чи набуття прав на землю автоматично не свідчить про їх відсутність чи про наявність ознак самочинного будівництва.
Незалежно від підстав набуття права власності на будівлю ТОВ «Гудвіл Інвест Сервіс» відповідач-2 набув таке право в порядку, передбаченому законодавством, у лютому 2016 року за відплатним правочином (в обмін на частку у статутному капіталі вартістю 480 тис. грн).
У подальшому протягом квітня-липня 2016 року відповідачем-2 було проведено реконструкцію будівлі в порядку, передбаченому частиною 5 статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», та зареєстровано право власності на створену в результаті реконструкції будівлю. Вказане підтверджується наявними в матеріалах справи деклараціями № КВ082161051614 від 14.04.2016 про початок виконання будівельних робіт «Реконструкція нежитлових приміщень (літ. А, Б, В) під житлові по вул. Ващенка Григорія, 8 в Дарницькому районі м. Києва» та №KB142161901390 від 08.07.2016 про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності.
Право власності відповідача-2 на будівлю після реконструкції було зареєстровано в ДРРП 27.01.2016, що підтверджується рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу, м. Київ, Манойло Наталії Григорівни від 02.02.2016 № 28042177.
Саме тому відповідно до положень статті 328, частин 1 та 2 статті 331, частини 1 статті 332 (в редакції на 2016 рік) Цивільного кодексу України після здійсненої реконструкції ТОВ «БК Інтербуд» набуло право власності на утворену в результаті переробки нову будівлю. Як наслідок, право власності на будівлю виникло у відповідача-2 в порядку, передбаченому законодавством.
За вищевказаних умов відповідач-2 не може нести відповідальність за будь-які дії попередніх власників будівлі, а скасування у 2017 році судом апеляційної інстанції рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 27.10.2015 у справі №760/18278/15-ц, яким визнано право власності ТОВ «Гудвіл Інвест Сервіс» на будівлю, автоматично не свідчить про те, що така будівля є самочинною і тим паче не свідчить про незаконність набуття на неї права власності відповідачем-2.
Також скаржник наголошує, що позовні вимоги про скасування рішень державних реєстраторів з одночасним припиненням права власності відповідачів не відповідають належному способу захисту.
Стосовно строку позовної давності, то відповідач-2 зазначає, що у даному випадку позивач просить суд визнати недійсним акт приймання-передачі, скасувати рішення про реєстрацію права власності на будівлю за ТОВ «БК ІНТЕРБУД» від 02.02.2016 та усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання відповідача-2 знести будівлю. Тобто ознаки негаторного позову наявні лише в частині вимог про знесення будівлі.
Вчинення правочину та прийняття рішення про державну реєстрацію права власності на майно не є триваючими порушеннями, оскільки мають чітко визначений момент їх вчинення у часі та не є вимогами негаторного позову.
У даному випадку позовна заява була подана до суду 10.07.2023 з пропуском трирічного строку позовної давності, оскільки позивач мав можливість дізнатися про укладення спірного акту приймання-передачі нерухомого майна від 22.12.2015 №б/н та державну реєстрацію права власності на будівлю за відповідачем-2 ще у січні 2017 року після винесення рішення Апеляційного суду міста Києва від 12.01.2017. Однак, починаючи з січня 2017 року позивачем не вживалися жодні дії з метою оскарження права власності на будівлю та її знесення, що свідчить про пропуск строку позовної давності для оскарження саме акту приймання-передачі нерухомого майна від 22.12.2015 № б/н та рішення про державну реєстрацію права власності на будівлю за відповідачем-2.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та додаткових пояснень позивача урахуванням постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.12.2024
11.07.2024 до Північного апеляційного господарського суду від Київської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач проти доводів апеляційної скарги заперечує, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі.
Позивач наголошував на тому, що у ТОВ «БК Інтербуд» відсутнє право власності на спірний об`єкт нерухомого майна у зв`язку з тим, що на момент видачі акту приймання-передачі цього об`єкту він був самочинним будівництвом, а докази легалізації самочинного будівництва у способи, передбачені статтею 376 Цивільного кодексу України в матеріалах справи відсутні.
05.02.2025 від позивача через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшли додаткові пояснення з урахуванням висновків, наведених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.12.2024 у даній справі.
У поданих поясненнях позивач наголосив на тому, що матеріали справи не містять рішення суду, яке б набрало законної сили, про визнання за відповідачем-1 або відповідачем-2 права власності на об`єкт самочинного будівництва, що виключає виникнення права власності за ТОВ «Гудвіл Інвест Сервіс» чи ТОВ «БК Інтербуд» на спірний об`єкт. Київською міською радою ані відповідачу-1, ані відповідачу-2 земельна ділянка, на якій розташований спірний об`єкт, не передавалась, що є самодостатньою підставою для кваліфікації вказаного об`єкта як самочинного будівництва. Крім того, про самочинність будівництва йдеться і в рішенні Апеляційного суду міста Києва від 12.01.2017 у справі №760/18278/15-ц.
Водночас, згідно наявних у матеріалах справи актів обстеження земельних ділянок від 02.12.2020, 21.09.2022, 29.02.2024, складених Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу КМР (КМДА), на спірних земельних ділянках розташована відкрита автостоянка, будь-які будівлі та споруди (капітальні чи тимчасові) відсутні, земельна ділянка з кадастровими номером 8000000000:90:290:0079 не огороджена, а земельна ділянка з кадастровими номером 8000000000:90:290:0013 частково огороджена бетонним парканом (з однієї сторони), ділянки вкриті ґрунтовим покриттям, на них паркуються автомобілі. Тобто, нежитлової будівлі літ. «А» загальною площею 2291,5 кв.м., про знесення якої заявлено позов, немає.
Отже, судом першої інстанції зроблено правильний висновок, що саме рішення про державну реєстрацію за відповідачем-2 права власності на спірний об`єкт самочинного будівництва порушує права позивача на розпорядження наявними за вказаною адресою земельними ділянками, у тому числі порушують права КМР на їх продаж або передачу в користування на конкурентних засадах. Обраний позивачем спосіб захисту є ефективним, а отже вимога позивача про скасування рішення приватного нотаріуса Манойло Наталії Григорівни про державну реєстрацію права власності від 2 лютого 2016 року № 28042177 на об`єкт нерухомого майна по вул. Григорія Ващенка, 8 у м. Києві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 789886280000) за Товариством з обмеженою відповідальністю «БК Інтербуд» з одночасним припиненням прав Товариства з обмеженою відповідальністю «БК Інтербуд» на нього підлягає задоволенню.
Щодо наявності ознак нікчемного правочину в акті приймання-передачі нерухомого майна від 22.12.2015, то такий акт є правочином, який підтверджує волевиявлення сторін, має юридичні наслідки - набуття та припинення права власності на нерухоме майно. Водночас, жодного правочину з нерухомим майном неможливо здійснити, якщо воно знаходиться на земельній ділянці комунальної власності, не маючи при цьому відповідного документа (дозволу), що засвідчує речове право на неї. Встановлені судами першої та апеляційної інстанції фактичні обставини справи свідчать про те, що Акт приймання-передачі згідно із частиною 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним, оскільки відчуження спірного об?єкта нерухомого майна, оформлене вказаним Актом приймання-передачі, здійснено ТОВ «ГУДВЛ ІНВЕСТ СЕРВІС» як особою, яка не набула права власності на таке майно, оскільки останнє є результатом самочинного будівництва, а набувач після оформлення Акту приймання-передачі та реєстрації права власності на об?єкт нерухомого майна додатково вчинив щодо нього численні реєстраційні дії (істотне збільшення площі об?єкта нерухомого майна, зміна типу об?єкта нерухомого майна) та після цього ініціював процедуру оформлення прав на земельну ділянку у позаконкурентний спосіб; відчуження об?єкта нерухомого майна спрямоване на незаконне заволодіння земельними ділянками комунальної власності, розташованими під таким об?єктом.
Також позивач наголосив на відсутності підстави для застосування строку позовної давності, оскільки вимоги КМР, які спрямовані на скасування рішень про державну реєстрацію, припинення права власності на об`єкт самочинного будівництва, звільнення земельних ділянок територіальної громади м. Києва від майна відповідача-2 та зобов`язання його повернути їх з приведенням у придатний для використання стан, є різновидом негаторного позову, передбаченого статтею 391 Цивільного кодексу України, згідно з якою власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, а тому на неї не поширюється позовна давність. Більш того, позовні вимоги про усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельними ділянками адресовані ТОВ «БК «Інтербуд», а тому безпосередньою підставою заявлених позовних вимог є факт самовільного зайняття земельних ділянок саме ТОВ «БК «Інтербуд» та створення саме цим суб`єктом перешкод Київській міській раді у володінні та користуванні земельними ділянками комунальної форми власності. Про обставини зайняття ТОВ «БК «Інтербуд» спірних земельних ділянок позивач міг та повинен був довідатися не пізніше 23.11.2020, коли ТОВ «БК «Інтербуд» звернулося до нього із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення однієї зі спірних земельних ділянок. З урахуванням цього відсутні підстави для констатації порушення КМР строку позовної давності у цій справі.
Треті особи письмових відзивів на апеляційну скаргу суду не надали, що у відповідності до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
13.01.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/10982/23 на новий розгляд.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.01.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БК Інтербуд» передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Яковлєв М.Л.
У зв`язку із перебуванням судді Яковлєва М.Л., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, з 15.01.2025 на лікарняному, розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/195/25 від 16.01.2025 призначено повторний автоматизований розподіл справи.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.01.2025 справу №910/10982/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Іоннікова І.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БК Інтербуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2024 у справі №910/10982/23 прийнято до провадження колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів: Тищенко А.І., Іоннікової І.А., розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «БК Інтербуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2024 у справі №910/10982/23 призначено на 18.02.2025, встановлено учасникам справи строк для подачі письмових пояснень з урахуванням висновків, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.12.2024 у справі №910/10982/23, а також заяв та клопотань протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.
У судове засідання, призначене на 18.02.2025, з`явилися представники Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «БК Інтербуд».
Суд у судовому засіданні 18.02.2025, заслухав пояснення представників позивача та відповідача-2 по суті спору.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2025 у справі оголошено перерву до 11.03.2025.
У судовому засіданні 11.03.2025 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.
Явка представників учасників справи
У судове засідання, призначене на 11.03.2025, з`явилися представники позивача та відповідача-2.
Представники відповідача-1 та третіх осіб у судове засідання не з`явились.
11.03.2025 від приватного нотаріуса Манойло Н.Г. до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання з проханням здійснювати розгляд справи у її відсутності.
Відповідач-1, треті особи -1, 3-5 про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялися судом належним чином у відповідності до положень статті 120 Господарського процесуального кодексу України, про що у матеріалах справи містяться поштові повернення з ухвалами суду від 20.01.2025 та 18.02.2025.
Згідно з частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
За наведених обставин справи колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги по суті за відсутності представників відповідача-1 та третіх осіб.
Представник відповідача-2 у судовому засіданні просив суд задовольнити його апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Представник позивача у судовому засіданні просив суд у задоволенні апеляційної скарги відповідача-2 відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 27.10.2015 у справі №760/18278/15-ц було визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Гудвіл Інвест Сервіс» право власності, зокрема, на нежитлову будівлю по вул. Ващенка Григорія, буд. 8, у Дарницькому районі м. Києва загальною площею 95,3 кв.м, що складається з літери «А» площею 31,3 кв.м, літери «Б» площею 32,0 кв.м та літери «В» площею 32,0 кв.м.
На підставі цього рішення суду 30.11.2015 державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Канівець Л.М. прийнято рішення №26579347 про державну реєстрацію права власності на вищевказане майно за відповідачем-1.
У подальшому рішенням Апеляційного суду міста Києва від 12.01.2017 рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 27.10.2015 у справі №760/18278/15-ц про визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю «Гудвіл Інвест Сервіс» права власності на нежитлову будівлю по вул. Ващенка Григорія, буд. 8, у Дарницькому районі м. Києва загальною площею 95,3 кв.м. було скасоване, у відповідному позові відмовлено. Апеляційним судом із посиланням на положення статті 376 Цивільного кодексу України було встановлено, що позивачем не було надано суду доказів, що він є власником або користувачем земельних ділянок, на яких розташовані спірні нежитлові приміщення, а також доказів наявності у нього належного дозволу та затвердженого проекту будівництва, дозволу власника або користувача земельних ділянок на здійснення такого будівництва та визнання за позивачем права власності на збудований об`єкт.
Водночас, матеріалами справи підтверджується, що 22.12.2015 ТОВ «Гудвіл Інвест Сервіс», яке 10.12.2015 стало засновником та учасником іншого ТОВ «БК Інтербуд», ухвалило рішення №16 про передачу до статутного капіталу останнього вищевказаної нежитлової будівлі по вул. Ващенка Григорія, буд. 8, у Дарницькому районі м. Києва загальною площею 95,3 кв.м.
Передача майна між відповідачами оформлена актом приймання-передачі від 22 грудня 2015 року.
Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Манойло Н.Г. проведено державну реєстрацію права приватної власності (рішення №28042177 від 02.02.2016) за Товариством з обмеженою відповідальністю «БК Інтербуд» (відповідач-2) на вищевказаний об`єкт нерухомого майна.
Підставою для державної реєстрації права власності на вказане майно за відповідачем-2 були: статут, серія та номер: 10651020000021790, виданий 22 грудня 2015 р; видавник: Товариство з обмеженою відповідальністю «БК Інтербуд», акт приймання-передачі нерухомого майна: б/н, виданий 22 грудня 2015 р., видавник Товариство з обмеженою відповідальністю «БК Інтербуд» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Гудвіл Інвест Сервіс»; протокол загальних зборів учасників: №16, виданий 22 грудня 2015 р.; видавник: Товариство з обмеженою відповідальністю «Гудвіл Інвест Сервіс».
У подальшому 18.07.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Швецем Русланом Олеговичем прийняті такі рішення:
- №30677189 про внесення змін до розділу, а саме, нежитлові будівлі загальною площею 95,3 кв.м., що складаються з літери «А» площею 31,3 кв.м., літери «Б» площею 32 кв.м., літера «В» площею 32 кв.м., об`єкт житлової нерухомості: Ні, змінено на житлові будівлі: квартира літ. «А», квартира літ. «Б», квартира літ. «В», об`єкт житлової нерухомості: Так;
- №30677186 про внесення змін до права власності, а саме додано декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорій складності, серія та номер: КВ142161901390, виданий 8 липня 2016 р., видавник: Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві.
13.11.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Швецем Русланом Олеговичем прийнято такі рішення:
- №55130564 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким за відповідачем-2 зареєстровано право користування (найму (оренди)) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремим частинами на нежитлову будівлю літ. «А», загальна площа 96 кв.м.. Підставою державної реєстрації вказаний: договір оренди, серія та номер: 3428, виданий 13 листопада 2020 р.;
- №55130564, яким внесено зміни до Реєстру, а саме житлові будівлі: квартира літ. «Б», квартира літ. «В», об`єкт житлової нерухомості: Так, змінено на нежитлову будівлю літ. «А», об`єкт житлової нерухомості: Ні. Додано загальну площу 96 кв.м.
01.11.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Меженською К.С. прийнято рішення №61274267 та №61274267 про внесення змін до розділу, а саме загальну площу 96 кв.м. змінено на загальну площу 2403 кв.м., та про реєстрацію змін до права власності, яким додано довідку про показники об`єкта нерухомого майна № 03/10, виданий 21 липня 2021 р., видавник: ФОП Червінська М.І.
12.06.2023 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Бояринцевою О.В. прийнято рішення №67975775 про внесення змін до розділу, а саме: загальну площу 2403 кв.м. змінено на 2291,5 кв.м. та реєстрацію змін до права власності, а саме додано інший тип договору, довідку-характеристику №30/05-657, виданий 30 травня 2023, видавник: ТОВ «Тоскор».
У листопаді 2020 року ТОВ «БК «Інтербуд» звернулося до Київської міської ради з клопотанням №501101433 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. Григорія Ващенка, 8 у м. Києві.
У відповідь на клопотання ТОВ «БК Інтербуд» листом № 0570202/22407 від 01.12.2020 Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомлено про необхідність усунення зауважень щодо уточнення цільового призначення земельної ділянки, документального підтвердження законності виникнення та експлуатації об`єктів містобудування.
Відповідно до актів обстеження земельних ділянок №№ 20-0699-02 від 02.12.2020, А-22-0018/03 від 21.09.2022, складених Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), на земельних ділянках по вул. Григорія Ващенка, 8 у м. Києві розташована відкрита автостоянка, на території розміщений побутовий вагончик та тимчасова споруда для охорони, ділянки частково огороджені бетонним парканом, встановлений шлагбаум для заїзду на територію.
Відповідно до акта обстеження земельних ділянок № ДК/54-АО/2024 від 29.02.2024, складеного Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), вищевказані земельні ділянки не забудовані, будь-які будівлі та споруди (тимчасові чи капітальні) відсутні, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:290:0079 не огороджена, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:290:0013 частково огороджена бетонним парканом (з однієї сторони), з інших сторін доступ до ділянки не обмежений. Ділянки вкриті ґрунтовим покриттям, на них паркуються автомобілі.
Київська міська рада, посилаючись на те, що рішення про передачу спірної земельної ділянки під будівництво ані відповідачам, ані іншим юридичним особам не приймалося, звернулася до суду з позовом у даній справі.
ТОВ «БК Інтербуд» проти позовних вимог заперечувало, посилаючись на те, що (1) право власності на будівлю набуто товариством в порядку, передбаченому законодавством за відплатним правочином, тому ТОВ «БК Інтербуд» є добросовісним набувачем; 14.04.2016 ТОВ «БК Інтербуд» було зареєстровано у Департаменті державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві Декларацію № КВ082161051614 про початок виконання будівельних робіт «Реконструкція нежитлових приміщень (літ. А, Б, В) під житлові по вул. Григорія Ващенка, 8 у м. Києві»; (3) по завершенню відповідних будівельних робіт було зареєстровано Декларацію № КВ142161901390 про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності; (4) 28.07.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Швецем Р.О. зареєстровано право власності на реконструйовану будівлю (індексний № 30677186) за ТОВ «БК Інтербуд»; (5) набувши право власності на об`єкт нерухомого майна, у ТОВ «БК Інтербуд» виникло право користування земельною ділянкою, на якій розташоване таке майно. Крім того, ТОВ «БК Інтербуд» заявило про сплив строку позовної давності до заявлених позовних вимог.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з частиною 1 статті 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, враховуючи вказівки, що містяться у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.12.2024 у даній справі та додаткові пояснення позивача та відповідача-2, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача-2 не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін із таких підстав.
Щодо суті заявлених позовних вимог судом апеляційної інстанції встановлено наступне.
За змістом статей 317, 318 Цивільного кодексу України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.
Згідно із частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати (стаття 325 Цивільного кодексу України).
У комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування (стаття 327 Цивільного кодексу України).
Здійснення власником свого права власності передусім полягає у безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 Цивільного кодексу України).
Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Позов у даній справі заявлено з метою захисту права комунальної власності Київради на земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:90:290:0013 та 8000000000:90:290:0079.
Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 83 Земельного кодексу України та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
Розпорядження землями комунальної власності м. Києва, в тому числі надання земельних ділянок у власність чи у користування, у відповідності до статті 9 Земельного кодексу України та зазначеного вище Закону відноситься до виключних повноважень Київської міської ради як колегіального органу.
Територіальні громади одночасно є первинними носіями прав місцевого самоврядування і суб`єктами повноважень, пов`язаних із володінням, користуванням та розпорядженням об`єктами, розташованими на їх території. Зазначена норма Закону про місцеве самоврядування визначає право комунальної власності як невід`ємне право територіальної громади володіти, доцільно, економно та ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
Отже, виключно Київська міська рада має права розпоряджатись землями комунальної власності на території міста Києва шляхом прийняття відповідних рішень.
З матеріалів справи слідує, що на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель 21 листопада та 6 грудня 2021 року по вул. Григорія Ващенка, 8 у м. Києві сформовані та зареєстровані земельні ділянки відповідно площею 0,2327 га (кадастровий номер 8000000000:90:290:0013) та площею 0,3668 га (кадастровий номер 8000000000:90:290:0079) з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови.
Це підтверджується відомостями з Державного земельного кадастру, які учасниками справи не заперечуються.
Отже, земельні ділянки 8000000000:90:290:0013 та 8000000000:90:290:0079 є комунальною власністю територіальної громади міста Києва, повноваження щодо розпорядження якими належать Київській міській раді.
Щодо правомірності реєстрації за відповідачами права власності на майно на спірних земельних ділянках суд зазначає таке.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 Цивільного кодексу України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 Цивільного кодексу України).
Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина 4 статті 373 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.
Згідно із частиною 1 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 Цивільного кодексу України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва.
Стаття 376 Цивільного кодексу України розміщена у главі 27 «Право власності на землю (земельну ділянку)», тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.
Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).
Самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.
Разом із цим сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду, не слід розглядати як окреме відносно факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки.
Здійснення самочинного будівництва порушує права власника земельної ділянки, у тому числі у разі відсутності державної реєстрації права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за відповідною особою. Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об`єкти нерухомості - що обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою.
Отже, самочинно побудоване нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване за жодною особою, все одно обмежує власника відповідної земельної ділянки в користуванні та розпорядженні такою земельною ділянкою.
Права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 Цивільного кодексу України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.
Відповідно до частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
При цьому формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови від 07.04.2020 у справі №916/2791/13; пункти 53-56 постанови від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц; пункт 46 постанови від 20.07.2022 у справі №923/196/20).
Тобто відповідно до приписів частин третьої та п`ятої статті 376 Цивільного кодексу України як особа, що здійснила самочинне будівництво, так і власник земельної ділянки, на якій здійснили самочинне будівництво, можуть набути самочинно збудоване майно у власність. Однак для цього їм необхідно дотримуватись чіткого алгоритму дій, передбаченого в зазначеній статті.
Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 Цивільного кодексу України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 Цивільного кодексу України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.
Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності.
Такий висновок наведений, зокрема, у пункті 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі №914/2350/18 (914/608/20)).
Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.
Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту.
Як вбачається з матеріалів справи, первинна реєстрація права власності на майно -
нежитлову будівлю по вул. Ващенка Григорія, буд. 8, у Дарницькому районі м. Києва загальною площею 95,3 кв.м, що складається з літери «А» площею 31,3 кв.м, літери «Б» площею 32,0 кв.м та літери «В» площею 32,0 кв.м. на спірних земельних ділянках проведена 30.11.2015 за ТОВ «Гудвіл Інвест Сервіс» на підставі рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 27.10.2015 у справі №760/18278/15-ц, яким за вказаним товариством визнано право власності на це майно.
Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Разом із цим, судом встановлено, що указана справа розглядалась Солом`янським районним судом міста Києва без залучення власника земельної ділянки - Київської міської ради (на якій право власності на майно загальною площею 95,3 кв.м. було визнано судом за ТОВ «Гудвіл Інвест Сервіс»), а тому ухвалене у справі №760/18278/15-ц рішення суду за жодних обставин не може бути протиставлене особі, яка не брала участі у цій справі.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за землею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (пункт 8.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №910/18560/16 (провадження №12-143гс18)).
Тому не допускається набуття права власності на об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або іншого речового права на земельну ділянку, яке передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на такій земельній ділянці.
Отже, виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності набуває той, хто має речове право на землю.
Так, судом встановлено, що у подальшому рішенням Апеляційного суду міста Києва від 12.01.2017 рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 27.10.2015 у справі №760/18278/15-ц про визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю «Гудвіл Інвест Сервіс» права власності на нежитлову будівлю по вул. Ващенка Григорія, буд. 8, у Дарницькому районі м. Києва загальною площею 95,3 кв.м. було скасоване, й у відповідному позові відмовлено.
При цьому апеляційний суд у справі №760/18278/15-ц із посиланням на положення статті 376 Цивільного кодексу України встановив, що позивачем не було надано суду доказів, що він є власником або користувачем земельних ділянок, на яких розташовані спірні нежитлові приміщення, а також доказів наявності у нього належного дозволу та затвердженого проекту будівництва, дозволу власника або користувача земельних ділянок на здійснення такого будівництва та визнання за позивачем права власності на збудований об`єкт.
Також суд апеляційної інстанції у справі №760/18278/15-ц як на підставу для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції послався на порушення останнім норм процесуального права через незалучення до участі у справі ні власника земельних ділянок - Київську міську раду, ні користувачів земельних ділянок, якщо вони були.
Відповідно до частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Таким чином, право власності та право користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності виникає лише за наявності рішення зазначених органів і тільки в межах вказаних в цих рішеннях. Такі повноваження в межах міста Києва є виключною компетенцією Київської міської ради.
Отже, єдиною підставою набуття права власності чи права користування земельними ділянками комунальної власності в м. Києві для громадян та юридичних осіб є відповідне рішення Київської міської ради.
Однак доказів на підтвердження того, що спірні земельні ділянки були передані у власність чи користування будь-яким особам (зокрема, ТОВ «Гудвіл Інвест Сервіс») матеріали справи не містять.
Відповідно, наявність чинного станом на дату реєстрації за відповідачем-1 (30.11.2015), а згодом за відповідачем-2 (02.02.2016) права власності на спірне майно рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 27.10.2015 у справі №760/18278/15-ц, де Київська міська рада не була учасником справи, не може свідчити (враховуючи відсутність доказів передачі такої земельної ділянки ТОВ «Гудвіл Інвест Сервіс» у власність чи користування) про добросовісне набуття ТОВ «Гудвіл Інвест Сервіс» права власності на відповідне майно, й, відповідно, правомірність його відчуження іншій особі (відповідачу-2), а також не позбавляє власника спірної земельної ділянки (позивача) прав на цю землю.
Більш того, обставини самочинного будівництва ТОВ «Гудвіл Інвест Сервіс» на спірних земельних ділянках й були фактично підтверджені судом апеляційної інстанції у межах справи №760/18278/15-ц (рішення від 12.01.2017), яким рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 27.10.2015 у справі №760/18278/15-ц про визнання права власності на спірне майно за відповідачем-1 було скасоване.
Крім того, колегія суддів наголошує, що судове рішення не є підставою виникнення права власності (не породжує права власності), а лише підтверджує наявне право власності, набуте на законних підставах.
Доводи відповідача-2 про те, що надання ТОВ «Гудвіл Інвест Сервіс» у межах справи №760/18278/15-ц недостатньої кількості доказів своїх прав на будівлю чи набуття прав на землю автоматично не свідчить про їх відсутність чи про наявність ознак самочинного будівництва судом до уваги не приймаються, оскільки факт відсутності таких доказів ні скаржником, ні будь-яким іншим учасником даної господарської справи не спростований.
Докази на підтвердження того, що спірна земельна ділянка була передана у власність чи користування будь-яким особам (у тому числі відповідачам у даній справі) у матеріалах справи відсутні, як і відсутні докази того, що відповідач-1 набув право власності на об`єкт самочинного будівництва у встановленому статтею 376 Цивільного кодексу України порядку (на підставі рішення суду).
Попри встановлені обставини, ТОВ «Гудвіл Інвест Сервіс», яке фактично не набуло права власності на самочинно побудоване майно на законних підставах, 22.12.2015 на загальних зборах учасників товариства ухвалило рішення №16 про передачу в якості внеску до статутного капіталу ТОВ «БК Інтербуд», учасником якого він є, вищевказаної нежитлової будівлі по вул. Ващенка Григорія, буд. 8, у Дарницькому районі м. Києва загальною площею 95,3 кв.м..
Передача майна (нежитлової будівлі по вул. Ващенка Григорія, буд. 8, у Дарницькому районі м. Києва загальною площею 95,3 кв.м.) між відповідачами оформлена актом приймання-передачі від 22.12.2015.
Відповідно до підпункту 7.3.1. пункту 7.3. Статуту ТОВ «БК Інтербуд», затвердженого загальними зборами учасників (протокол №1 від 10.12.2015) та зареєстрованим державним реєстратором 22.12.2015, ТОВ «Гудвіл Інвест Сервіс» передає в якості внеску до статутного капіталу Товариства нерухоме майно вартістю 480 000,00 грн, а саме: нежитлові будівлі по вул. Ващенка Григорія, буд. 8, у Дарницькому районі м. Києва загальною площею 95,3 кв.м., що складаються з літери «А» площею 31,3 кв.м, літери «Б» площею 32,0 кв.м та літери «В» площею 32,0 кв.м. (майно належить ТОВ «Гудвіл Інвест Сервіс» на підставі рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 27.10.2015).
Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Манойло Н.Г. проведено державну реєстрацію права приватної власності (рішення №28042177 від 02.02.2016) за Товариством з обмеженою відповідальністю «БК Інтербуд» (відповідач-2) на вищевказаний об`єкт нерухомого майна.
Підставою для державної реєстрації права власності на вказане майно за відповідачем-2 вказані: статут, серія та номер: 10651020000021790, виданий 22 грудня 2015 р; видавник: Товариство з обмеженою відповідальністю «БК Інтербуд», акт приймання-передачі нерухомого майна: б/н, виданий 22 грудня 2015 р., видавник Товариство з обмеженою відповідальністю «БК Інтербуд» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Гудвіл Інвест Сервіс»; протокол загальних зборів учасників: №16, виданий 22 грудня 2015 р.; видавник: Товариство з обмеженою відповідальністю «Гудвіл Інвест Сервіс».
Позивачем у даній справі заявлено, зокрема, позовну вимогу про визнання недійсним акту приймання-передачі нерухомого майна від 22.12.2015 б/н, яким право власності на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 789886280000) за адресою вул. Ващенка Григорія, 8 у Дарницькому районі міста Києві набуто Товариством з обмеженою відповідальністю «БК Інтербуд».
Суд касаційної інстанції, направляючи дану справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, визнав передчасним висновок суду апеляційної інстанції про те, що акт приймання-передачі не має ознак правочину у розумінні Цивільного кодексу України та не може бути визнаний недійсним.
Встановлення правової природи акта приймання-передачі - це питання дослідження як змісту такого акта приймання-передачі, так і інших доказів, наявних у матеріалах справи. Отже, суд досліджує акт в кожному конкретному випадку та надає йому оцінку в залежності від того, чи підтверджує він волевиявлення сторін, а також чи має він юридичні наслідки, в залежності від чого суд робить висновок щодо того, чи є акт правочином та щодо ефективного способу захисту.
За змістом частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Отже, стаття 328 Цивільного кодексу України не встановлює вичерпного переліку підстав набуття права власності та передбачає можливість набуття учасниками цивільних правовідносин права власності не лише з договору, а й з інших правочинів, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, в тому числі за актом приймання-передачі.
Можливість оспорення акта приймання-передачі нерухомого майна шляхом заявлення відповідної вимоги про визнання його недійсним відповідає правовим висновкам, наведеним у постановах Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №927/352/18, від 10.09.2019 у справі №918/370/18.
Згідно з частинами 1-4 статті 202 Цивільного кодексу України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину.
Отже, правочин - це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Гудвіл Інвест Сервіс», оформленим протоколом №16 від 22.12.2015, вирішено передати в якості внеску до статутного капіталу ТОВ «БК Інтербуд» нежитлову будівлю по вул. Ващенка Григорія, буд. 8, у Дарницькому районі м. Києва загальною площею 95,3 кв.м.
На виконання рішення загальних зборів 22.12.2015 між відповідачами було складено акт приймання приймання-передачі нерухомого майна від 22.12.2015, відповідно до якого відповідач-1 передав, а відповідач-2 прийняв майно, яке було зазначено у вказаному протоколі загальних зборів відповідача-1.
Отже, надаючи належну оцінку акту приймання приймання-передачі майна від 22.12.2015, апеляційний суд доходить висновку про те, що такий акт є правочином, який підтверджує волевиявлення сторін, має юридичні наслідки - набуття та припинення права власності на нерухоме майно.
Такий двосторонній акт у цих правовідносинах свідчить про погоджену дію шляхом волевиявлення обох сторін цього двостороннього правочину на набуття певних цивільних прав та обов`язків. Оскарження правочину, оформленого актом (у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України) в цьому випадку є належним способом захисту цивільних прав та обов`язків в розумінні статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України.
Із аналізу норм законодавства вбачається, що право розпорядження майном на підставі будь-яких цивільно-правових угод (правочинів) належить виключно власникові майна. І навпаки, у разі якщо особа не є власником майна, вона не має права розпоряджатися майном, що не належить їй.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що згідно із частинами першою, другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним; позовна вимога про визнання правочину нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо юридичних наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, оцінює правочин на предмет його нікчемності. Такі висновки сформульовані у постановах від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц (провадження №14-28цс20, пункти 84 - 86), від 12.10.2021 у справі №910/17324/19 (провадження №12-12гс21, пункти 61, 62), від 02.11.2021 у справі №917/1338/18 (провадження №12-86гс20, пункти 120 - 124).
Враховуючи, що ТОВ «Гудвіл Інвест Сервіс» не набуло законного права власності на майно площею 95,3 кв.м. на спірних земельних ділянках, вказане товариство не могло реєструвати за собою право власності на майно та, відповідно, розпоряджатись ним, зокрема, шляхом передачі у власність третім особам, у тому числі відповідачу-2 на підставі спірного акту від 22.12.2015.
Відтак, неіснуюче право власності на об`єкт нерухомості не породжує й прав щодо розпорядження майном, а подальші правочини щодо нього є нікчемними.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, яким на підставі частини 2 статті 215, частин 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України встановлено нікчемність як правочину спірного акту від 22.12.2015.
Враховуючи зазначене, підстава, за якої відповідач-2 набув право власності на спірне майно, є нікчемною й не може свідчити про законність набуття відповідачем-2 права власності на таке майно.
Стосовно позовної вимоги про скасування рішення приватного нотаріуса Манойло Наталії Григорівни про державну реєстрацію права власності від 2 лютого 2016 року №28042177 на об`єкт нерухомого майна по вул. Григорія Ващенка, 8 у м. Києві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 789886280000) за Товариством з обмеженою відповідальністю «БК Інтербуд» з одночасним припиненням прав Товариства з обмеженою відповідальністю «БК Інтербуд» на нього, колегія суддів зазначає таке.
За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала, зокрема, у постановах від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі
№145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі №922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах №334/3161/17 (пункт 55) і №200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі №916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі №766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі №143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (пункт 21)).
Статтею 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, відповідні права чи обтяження припиняються.
Крім того, необхідно зазначити, що навіть у випадку, якщо буде встановлено, що суб`єкт державної реєстрації прав правомірно прийняв рішення про державну реєстрацію права (зокрема, для державної реєстрації подані всі необхідні документи, які вимагаються відповідно до закону, та відсутні встановлені законом підстави саме для відмови в державній реєстрації права), це не є перешкодою для задоволення позову.
Така позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №915/127/18 та Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №915/572/17.
Велика Палата Верховного Суду у постанові 15.11.2023 у справі №916/1174/22 сформувала висновок щодо належних способів захисту у разі звернення власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво до особи, яка здійснила самочинне будівництво. Зокрема, вказано на випадки, коли не можуть вважатися належними вимогами про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, про припинення права власності.
Так, за обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.
Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.
У свою чергу, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі №914/1785/22 наведена правова позиція щодо належного та ефективного способу захисту власника земельної ділянки, на якій самовільно збудована тимчасова споруда, що не є нерухомим майном. Велика Палата Верховного Суду у цій постанові погодилася з висновками місцевого суду про те, що нежитлові приміщення є тимчасовими спорудами, які не відносяться до нерухомого майна, а відповідач використовує спірні земельні ділянки позивача без установлених законом підстав, тому зазначив, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 391 Цивільного кодексу України. За змістом цієї постанови ефективним способом захисту порушеного права власника земельної ділянки є негаторний позов, зокрема шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності на такі приміщення та зобов`язання звільнити самовільно зайняті земельні ділянки у спосіб демонтажу нежитлових приміщень.
Отже, у контексті обставин встановлення належного та ефективного способу захисту у межах справи №910/10982/23, важливим є дослідження та встановлення основних ознак спірного майна.
Як уже зазначалося, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (наприклад, постанови від 07 квітня 2020 року у справі №916/2791/13, від 23 червня 2020 року у справі №680/214/16-ц).
Отже, сама лише обставина державної реєстрації майна як нерухомого не може бути покладена в обґрунтування висновку про його юридичне та фактичне існування на спірних земельних ділянках.
Як вбачається з матеріалів справи, після реєстрації 2 лютого 2016 року права власності на майно за відповідачем-2, на підставі заяви відповідача-2 у реєстрі були змінені характеристики вказаного об`єкта, а саме загальну площу 96 кв.м. змінено на загальну площу 2403 кв.м. (рішення третьої особи-4 від 1 листопада 2021 року №61274267, №61274267), а з 2403 кв.м. змінено на загальну площу 2291,5 кв.м. (рішення третьої особи-5 від 12 червня 2023 року №67975775), що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №337738420 від 3 липня 2023 року.
Скаржник зазначає, що ним була проведена реконструкція будівлі й наразі судом встановлено, що згідно з інформацією із державного реєстру речових прав на нерухоме майно воно являє собою нежитлову будівлю «А» загальною площею 2291,5 кв.м.
На підтвердження факту законності проведеної реконструкції будівлі ТОВ «БК Інтербуд» посилається на те, що 14.04.2016 ТОВ «БК Інтербуд» було зареєстровано у Департаменті державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві Декларацію №КВ082161051614 про початок виконання будівельних робіт «Реконструкція нежитлових приміщень (літ. А, Б, В) під житлові по вул. Григорія Ващенка, 8 у м. Києві», а по завершенню відповідних будівельних робіт було зареєстровано Декларацію №КВ142161901390 про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності.
Зазначене, на думку скаржника, свідчить і про законність набуття ним права власності на реконструйований об`єкт.
Однак, враховуючи встановлений судом факт самочинності будівництва будівлі, конфігурація та площа якої в подальшому змінювалась, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для висновку про законність набуття відповідачем права власності на реконструйований об`єкт.
Крім того, за змістом наведених у Законі України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначень будівництво - це нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт об`єкта будівництва.
Відповідно до статті 26 Закону «Про регулювання містобудівної діяльності» у редакції, чинній станом на дату реєстрації в Департаменті державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві Декларації №КВ082161051614 про початок виконання будівельних робіт, право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.
Однак, як підтверджується матеріалами справи, відповідач-2 не є ні власником, на законним користувачем спірних земельних ділянок, на яких розташований спірний об`єкт.
Водночас, відповідно до актів обстеження земельних ділянок №20-0699-02 від 02.12.2020, №А-22-0018/03 від 21.09.2022, складених Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), на земельних ділянках по вул. Григорія Ващенка, 8 у м. Києві розташована відкрита автостоянка, на території розміщений побутовий вагончик та тимчасова споруда для охорони, ділянки частково огороджені бетонним парканом, встановлений шлагбаум для заїзду на територію.
Згідно з актом обстеження земельних ділянок №ДК/54-АО/2024 від 29.02.2024 (том 2, а.с. 208-209), складеного Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), вищевказані земельні ділянки не забудовані, будь-які будівлі та споруди (тимчасові чи капітальні) відсутні, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:290:0079 не огороджена, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:290:0013 частково огороджена бетонним парканом (з однієї сторони), з інших сторін доступ до ділянки не обмежений. Ділянки вкриті ґрунтовим покриттям, на них паркуються автомобілі.
Акти обстеження земельної ділянки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення законодавства суб`єктами господарювання.
Зміст останнього акту огляду сторонами не заперечується, тому приймається судом до уваги в якості належного доказу щодо поточного стану спірних земельних ділянок.
Надані ж позивачем акти огляду за 2020-2021 роки описують стан цих ділянок на час їх дослідження, а тому оцінюються судом критично, оскільки не підтверджують актуальність стану земельних ділянок на момент звернення позивача до суду з позовом у даній справі.
Таким чином, станом на дату прийняття оскаржуваного рішення суду та даної постанови на спірних земельних ділянках відсутній як такий об`єкт нерухомості площею 2291,5 кв.м.
Представник відповідача-2 у судовому засіданні 18.02.2025 наголошував на тому, що будівля відповідача площею 2291,5 кв.м. (після її реконструкції) являла собою паркінг відкритого типу й фактично за наслідками вчинених у 2023 році незаконних дій Київради та Департаменту була знесена останнім.
Однак колегія суддів не досліджує зазначені обставини, оскільки питання правомірності знесення об`єкту самочинного будівництва по вул. Григорія Ващенка, 8 у м. Києві, про яке наголошує скаржник, не є предметом розгляду даної справи, тому доводи відповідача-2 з цього приводу є безпідставними та не впливають на висновки суду в даній справі.
Таким чином, ураховуючи неправомірність, з огляду на встановлені обставини справи, первинної реєстрації права власності на майно на спірній земельній ділянці, нікчемність правочину від 22.12.2015 щодо передачі права власності на будівлю відповідачем-1 відповідачу-2, як наслідок - неправомірність подальших реєстраційний дій щодо майна, а також із урахуванням встановлених обставин відсутності на земельних ділянках по вул. Григорія Ващенка, 8 у м. Києві (кадастрові номери 8000000000:90:290:0013, 8000000000:90:290:0079) нежитлової будівлі літ «А» загальною площею 2291,5 кв.м., що відповідачем-2 не спростовано, колегія суддів вважає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права власника земельної ділянки шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Манойло Н.Г. про державну реєстрацію права власності від 02.02.2016 № 28042177 на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою вул. Ващенка Григорія, 8 у Дарницькому районі міста (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 789886280000) в межах земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:90:290:0013 та 8000000000:90:290:0079 за Товариством з обмеженою відповідальністю «БК Інтербуд» з одночасним припиненням права останнього на нього ефективним, а позовні вимоги в цій частині такими, що були правомірно задоволені судом першої інстанції.
Щодо позовної вимоги про усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельними ділянками шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «БК Інтербуд» знести об`єкт самочинного будівництва: нежитлову будівлю літ. «А», загальною площею 2291,5 кв.мта повернути Київській міській раді земельні ділянки під зазначеним об`єктом нерухомого майна, орієнтовною площею 2291,5 кв.м, що розташована за адресою: вул. Ващенка Григорія, 8 у Дарницькому районі міста Києва в межах земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:90:290:0013, 8000000000:90:290:0079 з приведенням їх у придатний для використання стан, колегія суддів зазначає таке.
Згідно з частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Колегія суддів наголошує, що для реалізації права на забудову відповідної земельної ділянки особа зобов`язана у встановленому законом порядку набути право власності або користування на землю.
Ураховуючи наведене, коли належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки (частина друга статті 152 Земельного кодексу України).
Відповідно до частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Відповідна позовна вимога є різновидом негаторного позову, передбаченого статтею 391 Цивільного кодексу України, згідно з якою власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Матеріалами справи підтверджується та судом встановлено, що будівлі на спірних земельних ділянках, право власності на які спочатку було зареєстроване за відповідачем-1, а згодом за відповідачем-2, є самочинним будівництвом у розумінні частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України, оскільки були збудовані на земельних ділянках, які не були надані їх власником у користування для цієї мети.
Згідно зі статтею 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
Вимога про зобов`язання відповідача повернути спірні земельні ділянки позивачу також є різновидом негаторного позову.
Верховний Суд у постанові від 20.10.2020 у справі №910/13356/17 виклав висновок про те, що способом захисту у негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов`язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).
Враховуючи наведені правові норми та встановлену судом обставину відсутності на земельних ділянках по вул. Григорія Ващенка, 8 у м. Києві (кадастрові номери 8000000000:90:290:0013, 8000000000:90:290:0079) нежитлової будівлі літ «А» загальною площею 2291,5 кв.м., про знесення якої заявлений позов, оскільки судом встановлено, що відповідач-2 не має законних прав ані на об`єкти самочинного будівництва (право власності на які було зареєстроване в реєстрі як на об`єкт нерухомості), ані на земельну ділянку, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вимоги позову про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками підлягають частковому задоволенню в частині зобов`язання відповідача-2 повернути заявлені земельні ділянки з приведенням їх у придатний для використання стан.
Оскільки на земельній ділянці відсутній об`єкт нерухомості, який на праві власності значиться у реєстрі за відповідачем-2, позов в частині зобов`язання відповідача-2 усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельними ділянками шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «БК Інтербуд» знести об`єкт самочинного будівництва: нежитлову будівлю літ. «А», загальною площею 2291,5 кв.м., задоволенню не підлягає.
Стосовно посилань скаржника на добросовісність набуття ним права власності на майно та неможливість втручання держави у його право на мирне володіння майном, оскільки це суперечить гарантіям статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає таке.
Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
У спірному випадку, на переконання суду, відповідач-2, який зареєстрував за собою право власності на будівлю, а в подальшому здійснив його реконструкцію, проявивши розумну обачність, не міг не знати про незаконність його набуття, адже нормативні акти, які регулюють питання набуття у власність об`єктів нерухомості, їх будівництва, реконструкції є доступними, чіткими та передбачуваними. Тому немає підстав вважати, що як у первинного набувача, так і у відповідача-2, існували перешкоди самостійно чи з допомогою фахівця у галузі права ознайомитися із зазначеними актами та зробити висновки щодо самочинності будівництва відповідного об`єкту на спірних земельних ділянках з огляду на відсутність рішення їх власника про надання у власність або користування відповідачам для відповідної мети.
З огляду на вказане відповідач-2 не може вважатися добросовісним набувачем майна.
Недобросовісне заволодіння майном не відповідає критерію мирного володіння майном. Натомість таке заволодіння є порушенням мирного володіння інших осіб.
Таким чином, відповідачем-2 в апеляційній скарзі не наведено обґрунтованих спростувань висновків суду першої інстанції по суті спору.
Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Щодо заяви відповідача-2 про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.
Так, вказана заява мотивована тим, що Київській міській раді було достеменно відомо про скасування Апеляційним судом міста Києва рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 27.10.2016 у справі № 760/18278/15-ц, оскільки заступником прокурора міста Києва Репецьким С.В. відповідна апеляційна скарга була подана в інтересах Київської міської ради як власника земельних ділянок, на яких розташовані нежитлові будівлі, що є предметом дослідження у даній справі. Отже, у позивача виникло право вчинити дії по внесенню відповідних змін про право власності до ДРРП й саме з цього моменту позивач мав можливість довідатись про те, що власник будівлі змінився та про оскаржуваний акт від 22.12.2015 і рішення про реєстрацію права власності за ТОВ «БК Інтербуд». Однак, починаючи з січня 2017 року, позивачем не вживались жодні дії з метою оскарження права власності на будівлю та її знесення.
Таким чином, ураховуючи, що перебіг строку позовної давності розпочався 13.01.2017 та сплив 12.01.2020, тоді як з позовом у даній справі Київська міська рада звернулася лише у липні 2023 року, відповідач-2 вважає вказане самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог із підстав пропуску строку позовної давності понад 3 (три) роки.
Зазначені доводи колегією суддів відхиляються з огляду на таке.
Згідно з частиною 1 статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до частини 2 статті 268 Цивільного кодексу України законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виділяє, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина 2 статті 152 Земельного кодексу України). Вказані способи можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.
Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов?язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов?язані з позбавленням його володіння майном. Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов?язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина 2 статті 152 Земельного кодексу України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України).
Підставою даного позову є усунення перешкод власнику у володінні та розпорядженні спірною земельною ділянкою.
Вказаний спір зумовлений тим, що спірна ділянка знаходиться у фактичному користуванні відповідача-2 без установлених законом підстав, тобто у даному випадку позивачем заявлено негаторний позов.
Чинним законодавством передбачено, що негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц та від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 та Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №752/3093/19.
З урахуванням наведеного можна дійти висновку, що оскарження будь-яких рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів або інших правочинів, на підставі яких відбулось порушення прав законного власника майна, можливе протягом усього часу тривання відповідного порушення прав законного власника майна, оскільки їх чинність порушує інтерес у юридичній визначеності.
У цій справі рішення про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна за відповідачем-2 фактично є інструментом, за допомогою якого відповідач-2 формально законним способом продовжує перешкоджати Київраді реалізувати всі правомочності власника земельної ділянки.
Вимоги про визнання недійсним акту, скасування рішення про державну реєстрацію права власності, знесення об`єкту самочинного будівництва і зобов`язання повернути земельну ділянку є елементами єдиного юридичного механізму захисту, спрямованого на досягнення реального результату у вигляді усунення законному власнику усіх перешкод щодо належного володіння та розпорядження спірною земельною ділянкою.
Ураховуючи правову природу спірних правовідносин, які за своїм характером є негаторними, та наведені вище правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо правильного застосування матеріального права у справах відповідної категорії, оскільки земельна ділянка продовжує перебувати у користуванні відповідача-2, а тому порушення прав її законного володільця - Київської міської ради на реалізацію усіх правомочностей власника триває, відсутні підстави для висновку про пропуск прокурором строку позовної давності щодо заявлених ним вимог.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що вимога про усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельними ділянками адресована ТОВ «БК «Інтербуд», а тому безпосередньою підставою заявлених позовних вимог є факт самовільного зайняття земельних ділянок саме ТОВ «БК «Інтербуд» та створення саме цим суб`єктом, а не відповідачем-1, перешкод Київській міській раді у володінні та користування земельними ділянками комунальної форми власності. Про обставини зайняття ТОВ «БК «Інтербуд» спірних земельних ділянок позивач міг та повинен був довідатися не пізніше 23.11.2020, коли ТОВ «БК «Інтербуд» звернулося до нього із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення однієї зі спірних земельних ділянок.
Водночас, відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОУЮ-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12.03.2020 установлено карантин на всій території України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» дія карантину продовжена до 31.12.2022. У подальшому дія карантину була продовжена до 30.06.2023 постановами Кабінету Міністрів України від 23.12.2022 №1423, від 25.04.2023 №383.
Згідно із Законом № 2120-IX від 15.03.2022 розділ Прикінцевих та перехідних положень ЦК України був доповнений пунктом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Чинною редакцією пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (набрала чинності 30.01.2024) передбачено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Отже послідовно та безперервно з 12.03.2020 по 30.01.2024 строки позовної давності, як загальні так і спеціальні, були продовжені на строк дії карантину та строк дії воєнного стану. З 30.01.2024 строки позовної давності були зупинені.
З урахуванням цього також відсутні підстави для констатації порушення КМР строку позовної давності у цій справі.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).
Доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «БК Інтербуд» не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції про часткове задоволення позову.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «БК Інтербуд» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.
Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БК Інтербуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2024 у справі №910/10982/23 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2024 у справі №910/10982/23 залишити без змін.
Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «БК Інтербуд».
Матеріали справи №910/10982/23 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 14.04.2025.
Головуючий суддя Ю.Б. Михальська
Судді І.А. Іоннікова
А.І. Тищенко
Суд | Північний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 11.03.2025 |
Оприлюднено | 15.04.2025 |
Номер документу | 126567177 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них |
Господарське
Північний апеляційний господарський суд
Михальська Ю.Б.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні