Постанова

від 04.09.2024 по справі 922/578/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2024 року м. Харків Справа № 922/578/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Здоровко Л.М. , суддя Мартюхіна Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Фурсової А.М.,

за участю представників:

прокурор Хряк О.О. на підставі посвідчення від 01.03.2023 № 072721,

від інших учасників справи не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури, м. Харків (вх.№1670Х/2 від 08.07.2024)

на рішення Господарського суду Харківської області від 06.06.2024 у справі №922/578/24 (повний текст складено 17.06.2024, суддя Шатерніков М.І.)

за позовом Керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області, м. Балаклія, Харківська обл.,

в інтересах держави в особі

1. Балаклійської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області, м.Балаклія, Харківська обл.,

2. Північно-Східного офісу Держаудитслужби, м. Харків,

3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів Східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, м.Харків,

до 1. Комунального некомерційного підприємства Балаклійської міської ради Харківської області "Балаклійська клінічна багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування", м.Балаклія, Харківська обл.,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Вольтар", смт. Зачепилівка, Харківська обл.,

про визнання недійсним договору про закупівлю та застосування наслідків відповідної недійсності,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Ізюмської окружної прокуратури Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі Балаклійської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області (першого позивача) та Північно-Східного офісу Держаудитслужби (другого позивача) з позовом до Комунального некомерційного підприємства Балаклійської міської ради Харківської області "Балаклійська клінічна багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" (першого відповідача) та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вольтар" (другого відповідача), в якому просив суд: визнати недійсним рішення тендерного комітету Комунального закладу охорони здоров`я Балаклійської районної ради "Балаклійська центральна клінічна районна лікарня", оформлене протоколом його засідання №129 від 20.12.2016, про визначення Товариства з обмеженою відповідальністю "Вольтар" переможцем тендеру на закупівлю згідно державного класифікатора продукції та послуг ДК 016:2010 32.50.1 - Інструменти і прилади медичні, хірургічні та стоматологічні; ДК 021:2015 33168100-6-Ендоскопи; визнати недійсним договір про закупівлю №4 від 06.01.2017, укладений між Комунальним закладом охорони здоров`я Балаклійської районної ради "Балаклійська центральна клінічна районна лікарня" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вольтар"; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вольтар" (код ЄДРПОУ: 39177728; вул. Радянська, буд. 80, смт Зачепилівка, Зачепилівський район, Харківська обл., 64400) на користь Комунального некомерційного підприємства Балаклійської міської ради Харківської області "Балаклійська клінічна багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" (код ЄДРПОУ: 02003793; вул. Партизанська, 25, м. Балаклія, Ізюмський район, Харківська обл., 64200) 349 500,00 грн, а з Комунального некомерційного підприємства Балаклійської міської ради Харківської області "Балаклійська клінічна багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" (код ЄДРПОУ: 02003793; вул. Партизанська, 25, м. Балаклія, Ізюмський район, Харківська обл., 64200) одержані ним 349 500,00 грн за рішенням суду стягнути в дохід держави; судові витрати прокурор просив покласти на відповідачів.

10.04.2024 до Господарського суду Харківської області Ізюмською окружною прокуратурою подано заяву про зміну предмету позову, в якій прокурором фактично виключено одну позовну вимогу, викладену у позовній заяві про визнання недійсним рішення тендерного комітету Комунального закладу охорони здоров`я Балаклійської районної ради "Балаклійська центральна клінічна районна лікарня", оформлене протоколом його засідання № 129 від 20.12.2016.

У зв`язку з чим прокурор остаточно позовні вимоги визначив наступним чином: визнати недійсним договір про закупівлю №4 від 06.01.2017, укладений між Комунальним закладом охорони здоров`я Балаклійської районної ради "Балаклійська центральна клінічна районна лікарня" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вольтар"; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вольтар" на користь Комунального некомерційного підприємства Балаклійської міської ради Харківської області "Балаклійська клінічна багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" 349 500,00 грн, а з Комунального некомерційного підприємства Балаклійської міської ради Харківської області "Балаклійська клінічна багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" одержані ним 349 500,00 грн за рішенням суду стягнути в дохід держави.

У підготовчому засіданні 11.04.2024 місцевим господарським судом постановлено ухвалу про прийняття заяви про зміну предмету позову до розгляду, визначаючи, що предметом розгляду цієї справи є вимога в редакції, зазначеній у заяві про зміну предмету позову.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 06.06.2024 у справі №922/578/24 у задоволенні позову Керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області (64207, Харківська область, Ізюмський район, м. Балаклія, вул. Жовтнева, 13-а) в інтересах держави в особі першого позивача - Балаклійської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області (64207, Харківська область, Ізюмський район, м.Балаклія, вул. Жовтнева, 18, ідент. код 44663704) другого позивача - Північно-Східного офісу Держаудитслужби (61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 4 під., 10 поверх, ідент. код 40478572); 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів - Східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України (61022, місто Харків, майдан Свободи, будинок 5, Держпром, 6 під`їзд, 1 поверх, кімната 35; код ЄДРПОУ: 22630473) до першого відповідача - Комунального некомерційного підприємства Балаклійської міської ради Харківської області "Балаклійська клінічна багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" (64207, Харківська область, Ізюмський район, м. Балаклія, вул. Партизанська, 25, ідент. код 02003793) та до другого відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Вольтар" (64400, Харківська область, Зачепилівський район, смт Зачепилівка, вул. Радянська, 80; ідент. код 39777728) про визнання недійсним договору про закупівлю та застосування наслідків відповідної недійсності відмовлено. Ухвалено, витрати зі сплати судового збору залишити за прокурором.

Відмовляючи у задоволені позову місцевий господарський суд зазначає, що прокурором не доведено, що вчинений правочин є оспорюваним у розумінні ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), оскільки сам лише факт вчинення ТОВ "Вольтар" та ТОВ "Аліус-Фарм" порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлені рішенням Антимонопольного комітету України, не є свідченням його укладенням з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. При цьому, зазначає про обрання прокурором неефективного способу захисту, оскільки визнання недійсним вже виконаного договору не відновить порушені інтереси держави через неможливість проведення нового тендеру чи двосторонньої реституції (покупець не зможе повернути товар, який використовував 6 років та буде змушений компенсувати вартість отриманого іншій стороні договору), що стало самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Харківська обласна прокуратура із вказаним рішенням не погодилась, звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення Господарського суду Харківської області від 06.06.2024 у справі №922/578/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі; судові витрати відшкодувати на користь Харківської обласної прокуратури за рахунок відповідачів; справу розглянути за участі представника Харківської обласної прокуратури; про дату, час та результати розгляду апеляційної скарги повідомити сторони та Харківську обласну прокуратуру.

В обґрунтування заявлених вимог зазначає про таке:

- встановлення порушення з боку ТОВ "Вольтар" законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів проведеного Комунальним закладом охорони здоров`я Балаклійської районної ради "Балаклійська центральна клінічна районна лікарня" тендера; усуненням встановлених Законом України "Про публічні закупівлі" обмежень та конкуренції під час проведення публічної закупівлі, має наслідком визнання поведінки 2-го відповідача як такої, що суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки порушує правові та економічні засади функціонування вказаної сфери суспільних правовідносин;

- поведінка ТОВ "Вольтар" вказує на виключну мету здобуття перемоги у торгах на власних умовах щодо вартості товару, що свідчить про вчинення дій, які заборонені Законом та має наслідком укладення оспорюваного правочину;

- місцевий господарський суд дійшов неправомірного висновку щодо недоведеності прокурором підстав, передбачених ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, для визнання правочину недійсним, як підстави для застосування наслідків, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України;

- доводи суду, що договір є виконаним, а прокурором не доведено наявності шкоди, заподіяної внаслідок укладення оспорюваного договору, не спростовують встановлених обставин та не впливають на підстави для задоволення позовних вимог;

- судом не враховано, що наслідки вчинення узгоджених антиконкурентних дій та наслідки, що застосовуються за результатами визнання правочину недійсними з визначених прокурором підстав, за своєю суттю є різними юридичними категоріями. У зв`язку з цим, притягнення ТОВ "Вольтар" до адміністративно-господарської відповідальності не впливає на можливість застосування наслідків недійсності правочину.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 06.06.2024 у справі №922/578/24; справу призначено до розгляду.

13.08.2024 від Комунального некомерційного підприємства Балаклійської міської ради Харківської області "Балаклійська клінічна багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" через підсистему "Електронний Суд" надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№10614), в якому 1-й відповідач просить суд залишити апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури від 05.07.2024 за № 15/2 на рішення Господарського суду Харківської області від 06.06.2024 у справі № 922/578/24 без задоволення.

Вказаний відзив на апеляційну скаргу досліджено судовою колегією та долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги, просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Інші сторони в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлені, про причини неявки суд не повідомили.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 ГПК України.

Щодо права прокурора на звернення з даним позовом, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Такі випадки передбачено частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", за приписами якої прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У пунктах 3, 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 зазначається, що в основі інтересів держави є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі, як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання, тощо.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, наведені вище норми законів та Рішення Конституційного Суду України, надають прокуророві право звертатися до суду з позовами про захист інтересів держави, обґрунтовуючи при цьому, в чому саме полягає таке порушення.

Аналогічну позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 23.05.2006 у справі №16/472, від 03.04.2007 у справі №05-5-46/8142, від 15.05.2007 у справі №12/111 та Верховний Суд від 26.07.2018у справі №926/1111/15.

У випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.

У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Подібна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №910/5201/19, від 05.10.2022 у справі №923/199/21, від 05.10.2022 у справі №922/1830/19.

Тобто, під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган. Подібна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справі №923/199/21, від 05.10.2022 у справі №922/1830/19.

У постанові від 14.12.2022 у справі №2-3887/2009 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.

Так, згідно з частиною 1 статті 6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з нормами частини 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Частиною 4 статті 71 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Згідно статті 32 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать управління закладами освіти, охорони здоров`я, культури, фізкультури і спорту, оздоровчими закладами, молодіжними центрами, які належать територіальним громадам або передані їм, молодіжними підлітковими закладами за місцем проживання, організація їх матеріально-технічного та фінансового забезпечення.

Доходи місцевих бюджетів, інші кошти, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (ст.142 Конституції України, ст.16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"), територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема на доходи місцевих бюджетів, інші кошти (ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Тобто, органи місцевого самоврядування мають широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території.

У статті 143 Конституції України зазначено, що місцеві органи самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки та збори відповідно до закону; утворюють, реорганізовують та ліквідують комунальні підприємства, організації, установи.

Таким чином, завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності.

Правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) оспорюваного договору, на підставі яких ці кошти витрачено, такому суспільному інтересу не відповідає.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засновником Комунального закладу охорони здоров`я Балаклійської районної ради "Балаклійська центральна клінічна районна лікарня" була Балаклійська районна рада.

22.11.2018 було змінено назву Комунального закладу охорони здоров`я Балаклійської районної ради "Балаклійська центральна клінічна районна лікарня" на Комунальне некомерційне підприємство Балаклійської районної ради Харківської області "Балаклійська центральна клінічна районна лікарня".

Постановою Верховної Ради України від 17.07.2020 № 807-ІХ "Про утворення та ліквідацію районів" в Харківській області утворено Ізюмський район (з адміністративним центром у місті Ізюм) у складі територій Балаклійської міської, Барвінківської міської, Борівської селищної, Донецької селищної, Ізюмської міської, Куньєвської сільської, Оскільської сільської, Савинської селищної територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України (п.п. 20 п. 1 Постанови), разом з тим, ліквідовано Балаклійський район (п.п. 20 п. 3 Постанови).

Відповідно до ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Згідно з абз. 2, 4 п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні та обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу. Правонаступник районної ради району, ліквідованого Верховною Радою України, після припинення відповідних районних рад як юридичних осіб, але не пізніше 1 липня 2021 року, зобов`язаний передати у комунальну власність територіальних громад усі об`єкти спільної власності територіальних громад району, які знаходяться на території цих територіальних громад, відповідно до розмежування видатків між бюджетами, встановлених Бюджетним кодексом України.

Рішення V сесії VІІІ скликання від 21.01.2021 № 50- VІІІ Балаклійської міської ради Харківської області Комунальне некомерційне підприємство Балаклійської районної ради Харківської області "Балаклійська центральна клінічна районна лікарня" прийнято у комунальну власність Балаклійської територіальної громади Харківської області в особі Балаклійської міської ради Харківської області.

Відповідно до рішенням V сесії VІІІ скликання від 21.01.2021 № 51-VІІІ Балаклійської міської ради Харківської області "Про зміну засновника, назви та затвердження Статуту Комунального некомерційного підприємства Балаклійської районної ради Харківської області "Балаклійська центральна клінічна районна лікарня" Балаклійська міська рада Харківської області увійшла до складу засновників Комунального некомерційного підприємства Балаклійської районної ради Харківської області "Балаклійська центральна районна лікарня" та змінено назву підприємства на Комунальне некомерційне підприємство Балаклійської міської ради Харківської області "Балаклійська клінічна багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування".

Таким чином, з урахуванням наведених норм, Балаклійська міська рада, яка є правонаступником щодо прав та обов`язків Балаклійської районної ради Харківської області, має повноваження здійснювати контроль щодо законності проведення закупівель за бюджетні кошти, прийнятих за результатами таких закупівель рішень та контроль за ефективністю використання бюджетних коштів при укладенні господарських договорів з підпорядкованим їй підприємством.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією рф проти України на території України введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався відповідно до Указів Президента.

Указом Президента № 680/2022 від 01.10.2022 "Про утворення військових адміністрацій населених пунктів у Харківській області" на виконання Закону України "Про правовий режим воєнного стану" утворено Балаклійську міську військову адміністрацію Ізюмського району Харківської області.

Згідно з ч. 9 ст. 4 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" у зв`язку з утворенням військових адміністрацій населених пунктів повноваження військово-цивільних адміністрацій цих населених пунктів припиняються з дня початку здійснення відповідною військовою адміністрацією своїх повноважень.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" військові адміністрації у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України "Про оборону України", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", "Про критичну інфраструктуру", цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Повноваження військових адміністрацій здійснюються ними в порядку, визначеному законами України для здійснення повноважень відповідних місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Військові адміністрації населених пунктів на відповідній території здійснюють повноваження, зокрема, із складання та затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього, забезпечення виконання відповідного бюджету; управління закладами освіти, установами освіти, закладами охорони здоров`я, культури, фізичної культури і спорту, надавачами соціальних послуг, які належать територіальним громадам або передані їм, молодіжними, підлітковими закладами за місцем проживання; організації їх матеріально-технічного та фінансового забезпечення; організації надання ними послуг, у тому числі соціальних.

Начальник військової адміністрації є розпорядником бюджетних коштів (п. 4 ч. 7 ст. 15 Закону України "Про правовий режим воєнного стану").

Відповідно до постанови Верховної Ради України "Про здійснення начальниками військових адміністрацій населених пунктів у Харківській області повноважень, передбачених частиною другою статті 10 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 16.11.2022 № 2777-ХІ у період воєнного стану в Україні та протягом 30 днів після його припинення чи скасування, зокрема, Балаклійської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області, крім повноважень, віднесених до його компетенції Законом України "Про правовий режим воєнного стану", здійснює повноваження міської ради, її виконавчого комітету, відповідного міського голови.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 22.10.2022 проведена державна реєстрація юридичної особи Балаклійської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області.

Таким чином, з утворенням Балаклійської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області повноваження Балаклійської міської ради Ізюмського району Харківської області були призупинені.

Права та обов`язки юридичної особи, повноваження якої призупинено Балаклійської міської ради Ізюмського району Харківської області, перейшли до правонаступника Балаклійської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області.

Враховуючи, що укладення неправомірного договору від 06.01.2017 № 4 призвело, як зазначає прокурор, до порушення інтересів держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, шкода у зв`язку з його укладенням завдана спільній власності територіальних громад, захист якої, відповідно до законодавства, має здійснювати Балаклійська міська військова адміністрація Ізюмського району Харківської області, остання, відповідно, є органом, уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах, а тому є належним позивачем у цій справі.

Схожі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 (провадження № 12-72гс19) Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що сам факт не звернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси територіальної громади, свідчить про те, що зазначений орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурором надано документи, що підтверджують дотримання ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", а саме: листом № 58/1-4111вих-23 від 13.11.2023 прокурор повідомив Північно-Східний офіс Держаудитслужби, листом №58/1-4115вих-23 від 13.11.2023 - Балаклійську міську військову адміністрацію Ізюмського району Харківської області, що у разі не вжиття відповідних заходів прокурор буде звертатись до суду з позовом.

Враховуючи бездіяльність Північно-Східного офісу Держаудитслужби та Балаклійської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області щодо звернення до суду за захистом свого порушеного права, прокурор правомірно у лютому 2024 року звернувся із даним позовом до суду.

Таким чином, прокурором дотримані процедури, передбачені законодавством України для звернення до суду в інтересах держави, так само як і обґрунтовано в чому може полягати порушення інтересів держави. Тобто, вбачаються обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави прокуратурою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм права при винесенні оскаржуваного рішення, а також проаналізувавши докази, котрі стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в обґрунтування своїх вимог та заперечень, колегія суддів апеляційної інстанції встановила наступне.

Комунальним закладом охорони здоров`я Балаклійської районної ради "Балаклійська центральна клінічна районна лікарня" 01.12.2016 в електронній системі закупівель опубліковано оголошення про проведення відкритих торгів із закупівлі медичного обладнання, ідентифікатор публічної закупівлі UА-2016-12-01-001190-с, доступне за посиланням https://ргоzorro.gov.uа/tеnder/UА-2016-12-01-001190-с.

Очікувана вартість предмета закупівлі становила 350 000,00 гривень.

Правом на участь у зазначеній процедурі закупівлі скористались дві юридичні особи, а саме: тендерні пропозиції з метою участі у відкритих торгах подано: ТОВ "Вольтар" (з тендерною пропозицією 349 500,00 грн, яка упродовж аукціону не змінювалася) та ТОВ "Аліус-Фарм" (з тендерною пропозицією 350 000,00 грн, яка упродовж аукціону не змінювалася), що підтверджується формою реєстру отриманих пропозицій.

Згідно з протоколом розгляду тендерних пропозицій № 129 від 20.12.2016 пропозиція учасника - ТОВ "Вольтар" визнана найбільш економічно вигідною; відповідає кваліфікаційним критеріям, встановленим ст. 16, та вимогам, встановленим ст. 17 Закону України "Про публічні закупівлі" та умовам тендерної документації.

А відтак, тендерним комітетом Комунального закладу охорони здоров`я Балаклійської районної ради "Балаклійська центральна клінічна районна лікарня" визнано переможцем і акцептовано пропозицію ТОВ "Вольтар", яка відповідала вимогам тендерної документації замовника та мала ціну 349 500,00 гривень. Рішення оформлено протоколом № 129 від 20.12.2016.

У зв`язку з викладеним, в електронній системі закупівель опубліковано повідомлення про намір укласти договір від 20.12.2016 р. № 2745.

06.01.2017 між Комунального закладу охорони здоров`я Балаклійської районної ради "Балаклійська центральна клінічна районна лікарня", як покупцем, та ТОВ "Вольтар", як постачальником, було укладено договір поставки № 4 від 06.01.2017, за умовами якого ТОВ "Вольтар" (другий відповідач) зобов`язався передати у встановлений строк у власність Комунального закладу охорони здоров`я Балаклійської районної ради "Балаклійська центральна клінічна районна лікарня" (першого відповідача) гастродуоденоскоп біопсійний з волоконною оптикою герметичний ГДБ-ВО-Г (9,5) - "Ломо" (ДК 016:2010 32.50.1 - Інструменти і прилади медичні, хірургічні та стоматологічні; ДК 021:2015 33168100-6-Ендоскопи), а покупець зобов`язався прийняти товар і оплатити його на умовах, передбачених даним договором.

Згідно п. 2.2 договору № 4 вартість договору складала 349 500,00 грн, в т.ч. ПДВ 22864,49 грн.

06.01.2017 було сформовано звіт про результати проведення процедури закупівлі UА-2016-12-01-001190-с.

Як вказує перший відповідач та не спростовано матеріалами справи, обладнання було оплачене після фактичного отримання - 08.02.2017.

Рішенням Адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 11.08.2020 № 70/76-р/к у справі № 3/01-83-19 визнано, що ТОВ "Вольтар" та ТОВ "Аліус-Фарм" вчинили порушення, передбачене п. 1 ст. 50 та п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів шляхом погодження своєї поведінки під час підготовки тендерних пропозицій та участі у процедурі закупівлі, проведеної Комунальним закладом охорони здоров`я Балаклійської районної ради "Балаклійська центральна клінічна районна лікарня" "Гастродуоденоскоп біопсійний з волоконною оптикою герметичний ГДБ-ВО-Г (9,5)-"Ломо" (ДК 021:2015: 33168100-6 - Ендоскопи ДК 016:2010: 32.50.1 - Інструменти і прилади медичні, хірургічні та стоматологічні" (ідентифікатор закупівлі в системі "Prozorro" UА-2016-12-01-001190-с).

Прокурор вважає, що вчинення другим відповідачем (ТОВ "Вольтар") та ТОВ "Аліус-Фарм" порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів публічної закупівлі, проведеної Комунальним закладом охорони здоров`я Балаклійської районної ради "Балаклійська центральна клінічна районна лікарня", призвели до того, що Рішення тендерного комітету, оформленого протоколом від 20.12.2016 № 126, є таким, що завідомо суперечило інтересам держави та суспільства з умислу однієї сторони ТОВ "Вольтар", а відтак договір № 4 від 06.01.2017, укладений за результатами проведення такої спірної закупівлі, підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 3 ст. 228 ЦК України, із застосуванням наслідків його недійсності.

06.06.2024 прийнято оскаржуване судове рішення з підстав, викладених вище.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам між сторонами, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

В частині 3 ст. 5 Господарського кодексу України (далі ГК України) визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

До загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, зокрема, визначено, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

В частині 5 статті 13 ЦК України унормовано, що не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, а також недобросовісна конкуренція.

Закон України "Про захист економічної конкуренції" визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

У статті 1, ч. 2 ст. 4 цього Закону визначено, що економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку. Суб`єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов`язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

Згідно з п. 4 частини 2 статті 6 зазначеного Закону антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів.

За змістом п. 1 ст. 50 цього Закону антиконкурентні узгоджені дії є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.

Як визначено у преамбулі Закону України "Про публічні закупівлі" № 922-VIII від 25.12.2015 (в редакції, чинній на момент оголошення та проведення процедури закупівлі, за результатами якої відповідачами укладено оспорюваний договір), цей Закон встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону закупівлі здійснюються за принципом добросовісної конкуренції серед учасників.

Частиною 3 статті 42 Конституції України визначено, що держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю - договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари.

Основні вимоги до договору про закупівлю та внесення змін до нього встановлено статтею 36 Закону України "Про публічні закупівлі", частина перша якої визначає, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Згідно з частиною третьою статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" забороняється укладання договорів, що передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур закупівель, крім випадків, передбачених цим Законом.

Прийняття та дотримання законодавства про боротьбу з недобросовісною конкуренцією, зокрема, у сфері публічних закупівель та закупівель, які прирівнюються до державних, відповідає інтересам держави (суспільства). Саме держава взяла на себе обов`язок відповідно до статті 4 Закону України "Про захист економічної конкуренції" здійснювати заходи щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки суб`єктів господарювання, які сприяють розвитку конкуренції (п. 5.39 постанови Верховний Суду від 26.10.2022 у справі №904/5558/20).

Невід`ємною умовою ефективного функціонування економічної системи в Україні є розвиток якісного конкурентного середовища - як результату й сукупності умов взаємодії усіх суб`єктів ринку, за відповідного рівня економічного змагання й можливості впливу окремих економічних агентів на загальноринкову ситуацію.

В обґрунтування позову прокурор, зокрема, зазначає, що порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, заборонених відповідно до п. 1 ст. 50, п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", що стосуються спотворення результатів торгів та свідчать про невідповідність указаних фактів як правовій природі здійснення публічних закупівель у цілому, яка заснована на чесній господарській діяльності учасників тендерів та замовників, так і інтересам держави та суспільства.

Відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Отже, для правильного вирішення спору необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою зі сторін і якою мірою виконано зобов`язання, а також з`ясувати наявність наміру (умислу), яка означає, що сторони (сторона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б в однієї зі сторін щодо настання відповідних наслідків.

Верховний Суд у постанові від 10.06.2021 у справі № 910/114/19, на яку посилається прокурор в обґрунтування заявлених позовних вимог, та предметом у якій було визнання недійсним договору про закупівлю як такого, що суперечить інтересам держави та суспільства, вказав, що визначене положеннями Закону України "Про публічні закупівлі" спеціальне законодавче регламентування процедури закупівлі товарів, робіт і послуг для потреб держави хоч і має на меті створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, розвиток добросовісної конкуренції і запобігання проявам корупції, проте одночасно слугує захисту інтересів держави, а тому така процедура спрямована, перш за все, на задоволення потреб держави у певних групах товарів, робіт і послуг в особі конкретних замовників, які фінансуються за рахунок бюджетних коштів. Відтак, прямий інтерес держави полягає у неухильному дотриманні учасниками процедури закупівлі та замовником встановлених Законом вимог. Питання, чи мало місце протиправне діяння та чи вчинене воно відповідною особою, як і спрямованість умислу особи, окрім вироку суду, постановленого у кримінальній справі може доводитися іншими наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності з урахуванням вимог, визначених у главі V ГПК України (п.п. 32, 34 постанови).

Обставини вчинення ТОВ "Вольтар" порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів публічної закупівлі Комунальним закладом охорони здоров`я Балаклійської районної ради "Балаклійська центральна клінічна районна лікарня" гастродуоденоскопу біопсійного з волоконною оптикою герметичний ГДБ-ВО-Г (9,5)-"ЛОМО" (ідентифікатор закупівлі в системі "Prozorro" UА-2016-12-01-001190-с), підтверджуються рішенням Адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 11.08.2020 № 70/76-р/к у справі № 3/01-83-19.

Разом з тим, сам лише факт вчинення ТОВ "Вольтар" та ТОВ "Аліус-Фарм" порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлений Рішенням Антимонопольного комітету України, не є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними як таких, що вчинені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (частина третя статті 228 ЦК України).

Як слушно зазначив суд першої інстанції, не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства. Для визнання недійсним правочину на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 3 ст. 228 ЦК України має бути доведено, що зміст правочину та мета його вчинення завідомо суперечать інтересам держави і суспільства.

Як вбачається з матеріалів справи, у відкритих торгах №UA-2016-12-01-001190-c брали участь лише два суб`єкта господарювання: ТОВ "Вольтар" з первинною пропозицією 349 500,00 грн та ТОВ "Аліус-Фарм" з первинною пропозицією 350 000,00 грн.

Матеріали справи не містять відомостей про наявність інших потенційних учасників спірної закупівлі, які б могли задовольнити потреби замовника за менші кошти.

Прокурором також не надано доказів наявності на ринку на час проведення спірної закупівлі більш вигідних для замовника цінових пропозицій, як і не надано доказів того, що товар за договором про закупівлю був поставлений за завищенням цін або того, що аналогічні товари могли бути поставлені з використанням менших ресурсів.

Крім того, судом враховано, що умови оспорюваного договору були виконані його сторонами у повному обсязі у лютому 2017 року, що не заперечується жодною із сторін спору.

Доказів невідповідності кількості, вартості або якості поставленого ТОВ "Вольтар" товару, розміру завданих замовнику збитків, наявності інших порушень при виконанні умов договору про закупівлю, як підстави для висновку про посягання особою на суспільні, економічні основи держави і суспільства за наслідками його укладення, матеріали справи не містять.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність прокурором підстав, з якими пов`язано визнання оспорюваного правочину як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільству в розумінні ст. 228 ЦК України, та визнання його недійсним.

Крім того, слід зазначити, що за порушення законодавства про захист економічної конкуренції Законом України "Про захист економічної конкуренції" передбачена відповідальність. Зокрема, за порушення, визначене пунктами 1, 2 та 4 ст. 50 цього Закону, накладаються штрафи (стаття 51, частина друга статті 52).

Пунктом 4 частини першої статті 17 Закону України "Про публічні закупівлі" також встановлено, що замовник приймає рішення про відмову учаснику в участі у процедурі закупівлі та зобов`язаний відхилити тендерну пропозицію учасника або відмовити в участі у переговорній процедурі закупівлі (крім випадків, зазначених у пунктах 2, 4, 5 частини другої статті 40 цього Закону) в разі, якщо суб`єкт господарювання (учасник) протягом останніх трьох років притягувався до відповідальності за порушення, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів тендерів.

Саме у вказаний спосіб держава гарантує розвиток добросовісної конуренції, забезпечує ефективність правового регулювання сфери публічних закупівель, прозорість процедур. При цьому позбавлення суб`єкта господарювання права протягом трьох років брати участь у процедурах закупівель є тим запобіжчиком, за допомогою якого держава усуває недобросовісність суб`єктів господарювання від можливості мати доступ до публічних коштів.

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор також посилається на положення ч. 1 ч. 1 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції, чинній на момент укладення спірного правочину), з огляду на що вказує, що неправомірна поведінка, що мала місце на стадії проведення процедури закупівлі, має наслідком визнання недійсним договору про закупівлю від 06.01.2017 № 4.

Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою для визнання правочину недійсним є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст. 203 ЦК України).

З аналізу правової природи відкритих торгів як способу забезпечення потреб замовника шляхом закупівлі товарів, робіт, послуг, ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення відкритих торгів, оформлення за їх результатом договору про закупівлю, є правочином, який може бути визнаний недійсним у судовому порядку з підстав недодержання при його вчиненні вимог, передбачених частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 Цивільного кодексу України. При цьому підставою визнання такого договору недійсним є порушення установлених законодавством правил проведення торгів, визначених, зокрема, Законом України "Про публічні закупівлі", за наслідком проведення яких фактично є дії сторін щодо укладання договору.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.10.2022 у справі № 916/2519/21.

Судова колегія погоджується з доводами прокурора про порушення правил проведення торгів, визначених законом України "Про публічні закупівлі," за наслідками проведення яких укладено оспорюваний правочин. Разом з тим, в даному випадку слід враховувати спосіб захисту порушених прав держави в порядку статті 216 ЦК України, на яку посилається прокурор в позові.

Так, за змістом абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Одним із таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).

Так, системне тлумачення абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України свідчить, що законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції; правила абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція.

Висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №396/29/17.

З недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається у його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію у натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).

Крім того, наслідком недійсності правочину є відшкодування за рахунок винної сторони другій стороні недійсного правочину або третій особі збитків і моральної шкоди, завданих у зв`язку із вчиненням недійсного правочину (частина друга статті 216 ЦК України).

Отже, ЦК України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: (1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України); (2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв`язку із вчиненням такого правочину (частина друга статті 216 цього кодексу).

В свою чергу, з урахуванням обставин справи та визначених меж прокурорських повноважень керівником Ізюмської окружної прокуратури Харківської області сформовано другу позовну вимогу про стягнення ТОВ "Вольтар" на користь Комунального некомерційного підприємства Балаклійської міської ради Харківської області "Балаклійська клінічна багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" коштів у сумі 349 500,00 грн, отриманих за договором №4 від 06.01.2017.

При цьому, якщо у позові не заявлено вимоги про застосування двосторонньої реституції, суд має розглянути питання щодо ефективності способу захисту в цілому, і якщо проведення двосторонньої реституції не відновить права позивача, а погіршить його становище, або взагалі є неможливим, то це є підставою для відмови у задоволення позову про визнання договору недійсним, адже невідворотнім наслідком такого задоволення є двостороння реституція (постанова Верховного Суду від 21.09.2021 у справі №904/1907/15).

Слід також враховувати правову позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладеною у постанові від 03.12.2021 у справі №906/1061/20, відповідно до якої позовна вимога про визнання недійсним виконаного договору без вирішення судом питання про застосування правових наслідків такої недійсності може бути самостійним предметом розгляду у господарському суді, адже заявлення такої вимоги є також належним способом захисту, який передбачений законом. Також у пункті 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №923/196/20 міститься висновок, що частина перша статті 14 ГПК України передбачає обов`язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Водночас вирішуючи питання про можливість задоволення такого позову, суд, з урахуванням конкретних обставин справи має визначитися із ефективністю обраного позивачем способу захисту - визначити наслідки визнання договору недійсним для держави, в інтересах якої прокурором подано позов, з`ясувати, яким чином будуть відновлені права держави як позивача, зокрема можливість проведення двосторонньої реституції, можливість проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, необхідність відшкодувати іншій стороні правочину вартість товару (робіт, послуг) чи збитки.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі №761/26815/17 (провадження №61-16353сво18) також зроблено висновок, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. За своєю суттю ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Судом першої інстанції установлено, що ТОВ "Вольтар" виконало, а Комунальний заклад охорони здоров`я Балаклійської районної ради "Балаклійська центральна клінічна районна лікарня" прийняв товар за договором поставки на зазначену прокурором суму без зауважень. Відповідно прийнятий товар оплачений, що підтверджується наданою до матеріалів справи інформацію про транзакцію № 43930125 (т1, а.с. 76).

Оскільки прокурор не ставить під сумнів факт поставки товару, то відповідно в рамках двосторонньої реституції постачальник повинен отримати компенсацію вартості поставленого товару у розмірі на момент відшкодування (з урахуванням обставин користування майном у період з 2017 по 2022 роки).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обраний прокурором спосіб захисту прав у цій справі є неефективним, адже повернення до державного бюджету грошових коштів за поставлений товар при застосуванні наслідків недійсності правочину, не звільняє замовника від обов`язку відшкодуванням вартості товару, який використовувався протягом 6 років. При цьому, існує обґрунтоване припущення того, що вартість цієї компенсації буде більшою, ніж та, що вже сплачена за оспорюваним договором. Вказане, у свою чергу, буде мати наслідком не захист інтересів щодо яких заявлено позов, а їх порушення.

Колегія суддів також зазначає, що для належного обґрунтування ефективності обраного прокурором способу захисту прав держави у сфері публічних закупівель, останній має довести не тільки факт порушення у процедурі закупівлі, а й довести доцільність такого захисту, зокрема, економічну, яка може полягати у попередженні нераціонального витрачання бюджетних коштів у публічній закупівлі необхідного для здійснення своєї діяльності в подальшому.

У такому випадку застосування наслідків недійсності правочину може відповідати інтересам держави, якщо припиниться витрачання коштів відповідного бюджету внаслідок припинення спірного зобов`язання на майбутнє. Разом з цим у даному випадку прокурор має довести, що задоволення заявлених ним вимог дозволить у подальшому забезпечити можливість досягнення кінцевих результатів, які мав намір досягнути компетентний орган, оголошуючи публічну закупівлю, на більш вигідних для публічних інтересів умовах.

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування заявлених вимог щодо застосування наслідків недійсності договору, прокурор зазначає лише, що в бюджет повернуться грошові кошти за фактично сплачений товар. Однак прокурор не доводить обставин нераціональності використання коштів та економічну доцільність такого позову, з урахуванням того, що публічний інтерес на закупівлю "Гастродуоденоскопу біопсійного з волоконною оптикою герметичний ГДБ-ВО-Г (9,5) Ломо" у разі задоволення позову залишиться незадоволений та потребуватиме подальшого витрачання бюджетних коштів для проведення повторної публічної закупівлі.

При цьому, ефективним способом захисту права може бути звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі уповноважених на здійснення контролю щодо публічних закупівель органів, якщо вони не здійснюють ефективно захисту інтересів держави у спірному правовідношенні, з позовом про стягнення до відповідного бюджету сум надмірно використаних коштів у процедурі публічних закупівель (шкоди), доводячи, що внаслідок неправомірних дій осіб, до яких має бути звернена така вимога, вартість закуплених замовником робіт/послуг, є завищеною порівняно зі звичайними оптовими/роздрібними ринковими цінами.

За таких обставин, на думку судової колегії, суд першої інстанції також дійшов правильних висновків про відсутність підстав для задоволення цього позову з підстав недоведеності обставин ефективності обраного прокурором способу захисту про визнання недійсним договору, який є виконаним.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Верховний Суд звертає увагу на те, що хоча поняття "обґрунтованого" рішення не можна тлумачити як таке, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент учасників справи, а міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення, проте суд у будь-якому випадку, навіть без відображення окремих аргументів у своєму рішенні (якщо він вважає їх такими, що не впливають на правильне рішення спору або не відносяться до суті справи), в силу імперативних приписів статті 236 ГПК України повинен під час розгляду справи надати оцінку особливо тим аргументам учасників справи, оцінка яких є необхідною для правильного вирішення спору.

Суд зауважує, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією виключно національних судів першої та апеляційної інстанцій. Проте зважаючи на прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Суд апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що господарським судом першої інстанції надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Враховуючи викладене та беручи до уваги унормовані статтею 269 ГПК України межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було повно та всебічно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення Господарського суду Харківської області від 06.06.2024 у справі № 922/578/24 з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін, а апеляційної скарги Харківської обласної прокуратури - без задоволення.

З урахуванням приписів ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору, що були понесені у суді апеляційної інстанції, покладаються на прокурора.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 06.06.2024 у справі №922/578/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження постанови апеляційного господарського суду передбачені статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 16.09.2024.

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя Л.М. Здоровко

Суддя Н.О. Мартюхіна