Постанова

від 17.09.2024 по справі 904/1649/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.09.2024 року м.Дніпро Справа № 904/1649/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді:Кощеєва І.М. (доповідач)

суддів: Чус О.В., Дарміна М.О.

розглянувши у порядку письмового провадження

без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІДРА-СЕРВІС"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2024р.

(суддя Дупляк С.А., м. Дніпро) у справі

за позовом Акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІДРА-СЕРВІС"

про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

Акціонерне товариство "АКЦЕНТ-БАНК" звернулося до господарського суду з позовною заявою від 03.04.2024 за вих. №б/н до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІДРА-СЕРВІС" (далі - відповідач) про стягнення 143 933,18 грн., з яких: 128 330,39 заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), 3 022,79 грн. заборгованості за процентами, 1 580,00 грн. заборгованості за винагородою, 1 000,00 грн. штрафу (фіксована складова), 10 000,00 грн. штрафу (змінна складова).

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2024р. позовні вимоги задоволено частково - стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІДРА-СЕРВІС" на користь Акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК" 128 330,39 грн. заборгованості за кредитом, 3022,79 грн. процентів, 1580,00 грн. винагороди, 2796,66 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог (про стягнення штрафу, у розмірі 1000,00 грн. (фіксована складова) та штрафу, у розмірі 10000,00 грн. (змінна складова) відмовлено.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, через систему "Електронний суд", Товариство з обмеженою відповідальністю "ГІДРА-СЕРВІС" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду в частині задоволених вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В обґрунтування доводів апеляційної скарги Скаржник посилається на те, що рішення судом першої інстанції (в частині задоволених позовних вимог) прийняте з порушенням норм матеріального права, зокрема ст. 551 ЦК України, а також процесуального права, зокрема ст. 236 та 238 ГПК України, без дослідження усіх істотних обставин справи та підлягає скасуванню з наступних підстав:

-судом першої інстанції не взято до уваги передчасність звернення Позивача до суду із вимогою про стягнення боргу за Кредитним договором №20.98.0000000851 від 18.08.2023 р.;

- п. А3 Договору сторони передбачили, що термін повернення кредиту 16.08.2024 р. Позичальник здійснює погашення Кредиту та процентів щомісячно ануїтетним (однаковими платежами, в розмірі та строки, згідно з графіком платежів (Додаток №1 цього договору). В свою чергу, Позивач не надав Додаток №1 до Кредитного договору №20.98.0000000851 від 18.08.2023 р.. На підставі наведеного, за відсутності такого документу, право Відповідача на погашення заборгованості за Кредитним договором №20.98.0000000851 від 18.03.2023 р., на думку Скаржника, закінчується лише 16.08.2024р., а тому строк прострочення зобов`язань ТОВ «ГІДРА-СЕРВІС» - відсутній;

- судом першої інстанції не вірно досліджено умови кредитного договору та всупереч чинному законодавству, стягнуто з Відповідача суму основного боргу передчасно;

- чинним законодавством не визначено можливість отримання Банком інших винагород за надання кредиту, окрім процентів за користування ним;

- нарахування комісії, як плати за обслуговування кредиту Банком, є незаконним, не відповідає вимогам справедливості та суперечить положенням ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»;

- Господарський суд Дніпропетровської області необґрунтовано відмовив в задоволенні клопотань Відповідача про витребування оригіналів письмових доказів та про розгляд справи в порядку загального провадження з викликом сторін.

- Позивачем не було доведено належними доказами та документами наявність у Відповідача заборгованості за кредитним договором.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Позивач не скористався своїм правом згідно ч.1 ст. 263 ГПК України та не надав суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2024р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Кощеєв І.М. (доповідач), судді Чус О.В., Дармін М.О.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.07.2024р. витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи №904/1649/24. Розгляд питання про залишення апеляційної скарги без руху, про повернення апеляційної скарги, відмову у відкритті апеляційного провадження або про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІДРА-СЕРВІС" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2024р. у справі № 904/1649/24 відкладено до надходження матеріалів оскарження до суду апеляційної інстанції.

05.07.2024р. матеріали справи № 904/1649/24 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.07.2024р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІДРА-СЕРВІС" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2024р. у справі № 904/1649/24 залишено без руху, надано апелянту строк для усунення недоліків апеляційної скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України, у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи.

Ч. 13 ст. 8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ч. 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Ч. 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду в справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

При розгляді цієї справи колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи.

Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.07.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІДРА-СЕРВІС" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2024р., для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

7. Встановлені судом обставини справи

18.08.2023р. між Акціонерним товариством "АКЦЕНТ-БАНК" (далі позивач, банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГІДРА-СЕРВІС" (далі відповідач, позичальник) був укладений кредитний договір №N20.98.0000000851 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 умов якого банк за наявності вільних грошових коштів зобов`язується надати позичальнику кредит у вигляді згідно з п. А.1 цього договору, з лімітом та на цілі, зазначені у п. А.2 цього договору, не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у третьому абзаці п. 2.1.2 цього договору, в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди, в обумовлені цим договором терміни.

Строковий кредит (далі - кредит) надається банком у безготівковій формі шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника з подальшим перерахуванням за цільовим призначенням.

Термін повернення кредиту зазначений у п. А.3 цього договору. Зазначений термін може бути змінений згідно з п.п. А.12, 2.3.2, 2.4.1 цього договору (п. 1.2 договору).

Відповідно до п. 1.3 договору усі істотні умови кредитування наведені у розділі А цього договору - Істотні умови кредитування.

При настанні будь-якої з наступних подій: - порушенні позичальником будь-якого із зобов`язань, передбачених умовами цього договору, у т.ч. у випадку порушення цільового використання кредиту. Банк, на свій розсуд, має право: змінити умови цього договору зажадати від позичальника дострокове повернення кредиту, сплати процентів за його користування, виконання інших зобов`язань за цим договором у повному обсязі шляхом відправлення повідомлення. При цьому згідно зі ст. 212. 611, 651 ЦК України за зобов`язаннями, терміни виконання яких не наступили, терміни вважаються такими, що наступили, у зазначену у повідомленні дату. У цю дату позичальник зобов`язується повернути банку суду кредиту у повному обсязі, проценти за фактичний строк його користування, повністю виконати інші зобов`язання за цим договором (п. 2.3.2 договору).

Цей договір згідно з п. 6.1, вважається укладеним з моменту підписання його сторонами.

Цей договір в частині п. 4.4 цього договору набуває чинності з моменту підписання цього договору, в решті частин - з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту у межах зазначених у них сум та діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторонами за цим договором (п. 6.2 договору).

Істотні умови кредитування

А1. Вид кредиту - строковий кредит.

А2. Ліміт цього договору: у розмірі 200000,00 грн на погашення кредитних зобов`язань за договорами.

А3. Термін повернення кредиту 16.08.2024. Позичальник здійснює погашення кредиту та процентів щомісячно ануїтентними (однаковими платежами в розмірі та в строки згідно з графіком платежів (додаток №1 до договору).

У абзаці 3 п. АЗ кредитного договору зазначено, що згідно зі ст. 212, 651 ЦК України у випадку порушення позичальником будь-якого із зобов`язань, передбачених цим договором, банк на свій розсуд, починаючи з 7-го дня порушення будь-якого із зобов`язань, має право змінити умови цього договору, встановивши інший термін повернення кредиту. При цьому, банк направляє позичальнику письмове повідомлення із зазначенням дати терміну повернення кредиту. У випадку непогашення позичальником заборгованості за цим договором у термін, зазначений у повідомленні, уся заборгованість, починаючи з наступного дня дати, зазначеної у повідомленні, вважається простроченою. У випадку погашення заборгованості у період до закінчення 7днів (включно) з моменту порушення будь-якого із зобов`язань кінцевим терміном повернення кредиту є 16.08.2024.

Меморіальним ордером №TR.32247123.41980.64999 від 18.08.2023р., на суму 200.000,00 грн. (арк. 19, том 1) підтверджується надання позивачем відповідачу кредиту.

Позивачем 15.03.2024р. на адресу відповідача направлялась вимога (повідомлення), відповідно до якої позивач зазначив, що станом на 13.03.2024р. кількість днів прострочення за кредитом складає 146 днів.

Посилаючись на аб. 6 п. А3 та п. 2.3.2 кредитного договору, позивач просив відповідача погасити всю поточну заборгованість за наявним кредитом, у розмірі 129.592,40 грн. до 20.03.2024р..

Вимогу було направлено рекомендованим повідомленням з описом вкладення 15.03.2024р. (арк. 21 (зворот), том 1).

Заборгованість за наданим кредитом (тілом кредиту) відповідач погасив частково.

Вищезазначені обставини і стали причиною виникнення спору.

За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається із тексту апеляційної скарги у цій справі, рішення суду першої інстанції Скаржником оскаржується лише в частині задоволення позовних вимог, а відтак, враховуючи, що рішення в частині часткової відмови у задоволені позову (щодо стягнення штрафу) сторонами не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України в цій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.

Мотивуючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем свого обов`язку по сплаті заборгованості за кредитним договором, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом, у розмірі 128 330,39 грн., за процентами, у розмірі 3022,79 грн. та за винагородою, у розмірі 1580,00 грн. позивачем належним чином обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які містяться в матеріалах справи, а відтак підлягають задоволенню в цій частині.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком (ч. 1 ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Банківський кредит будь-яке зобов`язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов`язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов`язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми (ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

За приписами ч.2 ст.1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 "Позика" глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1054 ЦК України).

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Аналізуючи вищенаведені приписи законодавства, судова колегія наголошує на тому, що у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Судова колегія звертається до правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.04.2023р. у справі № 910/4518/16 (п.п. 80-87), за змістом яких "користування кредитом" - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору. Проценти відповідно до ст. 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

При цьому, надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає ч. 2 ст. 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно "користуватися кредитом", натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за "користування кредитом") за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим, зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Також, у даній постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що при вирішенні відповідних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування (або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту). Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Аналогічна позиція викладена і у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.07.2023р. у справі №916/1575/21.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 1056-1 ЦК України визначено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу.

Статтею 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписом ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов`язання.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Цивільний кодекс України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку. Оспорюваний правочин може бути визнаний судом недійсним за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи (за доведеності порушеного права такої особи), якщо під час вирішення відповідного спору буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину.

Колегія суддів враховує, що кредитний договір № 20.98.0000000851 від 18.08.2023 р. недійсним у встановленому законом порядку не визнавався, а тому підлягає виконанню сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем склалися кредитні правовідносини на підставі укладення між ними кредитного договору №20.98.0000000851 від 18.08.2023 р., на виконання якого банком надано відповідачу кредитні кошти, у розмірі 200 000,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером №TR.32247123.41980.64999 від 18.08.2023р.

У відповідності до п. А2 та А3 Кредитного договору, ліміт цього договору: 200 000.00 грн. видано на погашення кредитних зобов`язань за договорами № 20.98.0000000607 від 01.11.2021р., № 20.98.0000000275 від 31.03.2021р. та № 70.40.0000013351 від 10.05.2023р. зі строком повернення до 16.08.2024р., шляхом здійснення погашення Кредиту та процентів щомісячними ануїтетними (однаковими) платежами в розмірі та у строки з Графіком платежів (Додаток № 1 цього Договору).

Згідно до п. А6, п. А9, п. А10, п. A11 Кредитного договору, за користування кредитом Позичальник сплачує фіксовані проценти у розмірі 24.90 % річних. Також Позичальник сплачує Банку винагороду за відкриття позичкового рахунку у розмірі 0 (нуль) гривень, щомісячну винагороду за кредитне обслуговування у розмірі 0.79 % від суми зазначеного у п. А2 цього Договору ліміту у поточну дату сплати процентів та винагороду за управління фінансових інструментом у розмірі 0.0 % від суми зазначеного у п. А2 цього Договору ліміту у поточну дату сплати процентів.

Згідно до п. А7 Кредитного договору, у випадку порушення Позичальником будь-якого із грошових зобов`язань та при реалізації права Банку, передбаченого п. A3 цього Договору, Позичальник сплачує Банку штраф у розмірі 86 867,02 грн. та пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочки.

Згідно до п.п. 2.2.2-2.2.3 Кредитного договору, Позичальник зобов`язується сплатити проценти за користування кредитом відповідно до п.п. 4.1, 4.2, 4.3 Кредитного Договору та Повернути кредит у терміни, встановлені п.п. 12, 2.2.14, 2.3.2 цього Договору.

Пунктом 2.2.5. кредитного договору позичальник зобов`язується сплатити банку винагороду відповідно до п.п. 2.3.5, 4.4, 4.5, 4.6, 4.13 цього договору.

Відповідно до умов п.4.9 кредитного договору № 20.98.0000000851, зобов`язання за цим Договором у тому числі, строк виконання яких згідно з умовами цього договору не наступив, за умови реалізації Банком права щодо стягнення неустойки згідно з розділом 5 цього Договору, виконуються у наступній послідовності: кошти отримані від Позичальника, а також від інших уповноважених органів/осіб, для погашення заборгованості за цим Договором, перш за все спрямовуються для відшкодування витрат/збитків Банку згідно з п.п.2.2.13,2.3.13 цього Договору, далі для погашення неустойки згідно з розділом 5 цього Договору, далі - простроченої винагороди, далі - винагороди, далі - прострочених процентів, далі - простроченого кредиту, далі - кредиту, якщо інше не передбачене п.7.3. цього Договору.

Згідно умов п.4.5 кредитного договору № 20.98.0000000851, Позичальник сплачує Банку винагороду за кредитне обслуговування згідно з п.А.10 цього Договору.

Згідно умов п.А.10 кредитного договору № 20.98.0000000851, Позичальник щомісячно сплачує Банку винагороду за кредитне обслуговування у розмірі 0,79 % від суми зазначеного у п.А.2 цього договору ліміту у поточну дату сплати процентів.

Відповідно до умов п.А.2 кредитного договору № 20.98.0000000851, ліміт цього договору становить 200 000 грн.

Зважаючи на умови вказаного договору щомісячний розмір винагороди Банку за кредитне обслуговування становить 1580,00 грн. (150 000 грн.*0,79%).

В Додатку 1 до кредитного договору № 20.98.0000000851 зазначена винагорода вказана Банком в графі «Сума комісійних винагород».

Відповідно до п. 5.8 Кредитного Договору, у випадку порушення Позичальником термінів платежів по будь-якому із грошових зобов`язань, передбачених цим договором, більш ніж на 7 днів, що спричинило звернення Банку до судових органів, Позичальник сплачує Банку штраф, що розраховується за наступною формулою: 1000 грн. + 5% від суми встановленого у п. А.2 цього Договору ліміту на цілі, відмінні від платежів для сплати за реєстрацію предметів застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

В п. А3 договору зазначено, що згідно зі ст. 212, 651 ЦК України, у випадку порушення позичальником будь-якого із зобов`язань, передбачених цим договором, банк на свій розсуд, починаючи з 7-го дня порушення будь-якого із зобов`язань, має право змінити умови цього договору, встановивши інший термін повернення кредиту. При цьому, банк направляє позичальнику письмове повідомлення із зазначенням дати терміну повернення кредиту. У випадку непогашення позичальником заборгованості за цим договором у термін, зазначений у повідомленні, уся заборгованість, починаючи з наступного дня дати, зазначеної у повідомленні, вважається простроченою. У випадку погащення заборгованості у період до закінчення 7 днів ( включно) з моменту порушення будь-якого із зобов`язань, кінцевим терміном повернення кредиту є 16.08.2024р..

В підтвердження своїх позовних вимог, Позивач послався на виписку за кредитом № 20.84.0000000551, станом на 02.04.2024р..

Наявною в матеріалах справи банківською випискою по особовому рахунку відповідача, за період з 18.08.2023р. по 31.03.2024р., підтверджується факт користування відповідачем кредитними коштами, наданими позивачем за спірним Договором.

За твердженням Позивача, станом на 13.03.2024р. кількість днів прострочення за кредитом склала 146 днів.

Відповідно до п. 2.3.2 Кредитного Договору, при настанні будь-якої з наступних подій: - порушенні Позичальником будь-якого із зобов`язань, передбачених умовами цього Договору, у т.ч. у випадку порушення цільового використання кредиту, Банк, на свій розсуд, має право: змінити умови цього Договору- зажадати від Позичальника дострокове повернення кредиту, сплати процентів за його користування, виконання інших зобов`язань за цим Договором у повному обсязі шляхом відправлення повідомлення. При цьому, згідно зі ст. 212. 611, 651 ЦКУ за зобов`язаннями, терміни виконання яких не наступили, терміни вважаються такими, що наступили, у зазначено в повідомленні дату. У цю дату Позичальник зобов`язується повернути Банку суду кредиту у повному обсязі, проценти за фактичний строк його користування, повністю виконати інші зобов`язання за цим Кредитом.

Отже, умовами договору, сторони передбачили право Банку змінити умови цього Договору щодо строку повернення кредиту, сплати процентів за його користування, виконання інших зобов`язань за цим Договором.

Відтак, доводи Скаржника щодо передчасності звернення Позивача до суду із вимогою про стягнення боргу за Кредитним договором №20.98.0000000851 від 18.08.2023 р. колегія суддів відхиляє, як безпідставні.

Як вже зазначалось вище, позовні вимоги Позивача містять вимоги до Відповідача, сформовані станом на 02.04.2024р., про стягнення загального залишку заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), у розмірі 128330,39 грн., залишку заборгованості за процентами, у сумі 3022,79 грн. та залишку заборгованості за винагородою, у сумі 1580,00 грн.

Матеріали справи свідчать, що 15.03.2024р. позивач направив відповідачу вимогу від 13.03.2024р. щодо оплати поточної заборгованості за кредитом до 20.03.2024р. у зв`язку із настанням прострочення за кредитним договором щодо оплати кредиту відповідачем, що підтверджується описом вкладення у цінний лист (ф.107), списком згрупованих відправлень (ф.103А) та фіскальним чеком від 15.03.2024р. (а.с. 21).

Доказів сплати суми боргу матеріали справи не містять.

З огляду на зазначене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у Банка права вимагати стягнення із відповідача заборгованості за тілом кредиту, а також заборгованість за процентами та комісією.

Доводи Скаржника щодо необгрунтованої відмови судом першої інстанції у задоволенні клопотання Відповідача про витребування оригіналів письмових доказів, які долучені Позивачем до позовної заяви в якості доказів відхиляються колегією суддів, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2, 4 ст. 91 ГПК України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Частиною 5 ст. 91 ГПК України визначено, що учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Відповідно до ч. 6 ст. 91 ГПК України, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Колегія суддів зазначає, що витребування оригіналів документів для огляду є правом суду, яким він може скористатись за наявності у нього будь-яких сумнівів.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції відмовив відповідачеві у задоволенні клопотання про витребування оригіналів документів у позивача, у зв`язку з тим, що відповідачем не наведено, а судом не встановлено, обставин, які б викликали сумнів у поданих позивачем доказах, суд не знайшов підстав для задоволення клопотання відповідача про витребування оригіналів письмових доказів, які долучені до позовної заяви, оскільки в матерілах справи містяться їх копії, належним чином засвідчені відповідно до вимог закону.

Крім того, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про відсутність підпису на копіях документів, наданих позивачем, оскільки відповідні твердження спростовуються безпосередньо копіями відповідних документів, наявних у матеріалах справи. В той же час, колегія суддів звертає увагу, що всі документи додані до позовної заяви завірені представником позивача, відповідно до вимог законодавства.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив йому у задоволенні клопотання про розгляд справи в порядку загального провадження з викликом сторін також є безпідставними, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 250 ГПК України, якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про: залишення заяви відповідача без задоволення; розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Частини 2-6 ст. 250 ГПК України не застосовуються, якщо відповідно до цього Кодексу справа підлягає розгляду тільки в порядку спрощеного провадження (ч. 7 ст. 250 ГПК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справ і матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до ч 6 ст. 252 ГПК України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов:1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

У даному випадку, позов заявлено про стягнення з відповідача 143933,18 грн., що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням або викликом сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи. При цьому, як вірно зазначив суд першої інстанції, відповідачем у поданій заяві не було обґрунтовано які саме докази додані до позовної заяви є неналежними та яка існує неможливість перевірки розрахунку позивача без проведення судового засідання.

Разом з тим, суд першої інстанції вірно зауважив на тому, що під час спрощеного провадження сторони не позбавлені права подавати суду свої пояснення, з приводу обставин справи викладені в письмовій формі, а суд має можливість і зобов`язаний надати оцінку таким доводам та документам, що є в справі.

Інші доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до вимог ст.ст. 74, 76 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 77 вказаного кодексу, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги підтвердження матеріалами справи факту невиконання відповідачем зобов`язань за Кредитним договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, а також те, що на момент прийняття рішення доказів сплати заборгованості не надано, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість вимог позивача та наявність правових підстав для задоволення позову в оскаржуваній частині.

Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.

Викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги Відповідача.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р.).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

За змістом ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Звертаючись із апеляційною скаргою, Скаржник не спростував наведених висновків суду першої інстанції та не довів неправильного застосування судом норм процесуального права, як необхідної передумови для зміни чи скасування прийнятого ним судового рішення.

З урахуванням викладеного, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення місцевого господарського суду в оскаржуваній частині у даній справі має бути залишено без змін.

10. Судові витрати

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, на підставі ст. 129 ГПК України, покладаються на Скаржника.

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІДРА-СЕРВІС" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2024 р. у справі № 904/1649/24 залишити без змін.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на Апелянта Товариство з обмеженою відповідальністю "ГІДРА-СЕРВІС".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддяІ.М. Кощеєв

Суддя О.В. Чус

Суддя М.О.Дармін