Ухвала

від 03.10.2024 по справі 904/1649/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

УХВАЛА

про відмову у розстроченні виконання рішення суду

03.10.2024м. Дніпро№ 904/1649/24

Господарський суд Дніпропетровської області

у складі судді Дупляк С.А.,

за участю секретаря судового засідання Євтушенка Д.Є.,

представників учасників справи: не з`явилися,

розглянувши заяву відповідача про розстрочення виконання судового рішення у справі №904/1649/24

за позовом: Акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК"

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІДРА-СЕРВІС"

про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в:

1. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Через систему "Електронний суд" 20.09.2024 від відповідача надійшла заява від 20.09.2024 за вих. №б/н про розстрочення виконання рішення суду, у якій відповідач просить розстрочити виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2024 року по справі №904/1649/24, а саме суми залишку заборгованості у розмірі 78 757,84 грн. на дванадцять місяців наступними частинами, а саме: 1. до 15.10.2024 року у сумі 6.563,19 грн.; 2. до 15.11.2024 року у сумі 6.563,15 грн; 3. до 15.12.2024 року у сумі 6.563,15 грн; 4. до 15.01.2025 року у сумі 6.563,15 грн; 5. до 15.02.2025 року у сумі 6.563,15 грн; 6. до 15.03.2025 року у сумі 6.563,15 грн; 7. до 15.04.2025 року у сумі 6.563,15 грн; 8. до 15.05.2025 року у сумі 6.563,15 грн; 9. до 15.06.2025 року у сумі 6.563,15 грн; 10. до 15.07.2025 року у сумі 6.563,15 грн; 11. до 15.08.2025 року у сумі 6.563,15 грн; 12. до 15.09.2025 року у сумі 6.563,15 грн.

Ухвалою від 20.09.2024 відкладено вирішення питання щодо розстрочення виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2024 до повернення матеріалів справи №904/1649/24 на адресу Господарського суду Дніпропетровської області.

Після повернення матеріалів суд ухвалою від 30.09.2024 заяву відповідача про розстрочення виконання рішення суду прийнято до розгляду та призначено на 03.10.2024.

У судове засідання 03.10.2024 учасники справи не з`явилися, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.

Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, та зважаючи на процесуальні строки розгляду заяви, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності вказаних представників.

Відповідно до ст. 233 ГПК України ухвала постановлена у нарадчій кімнаті за результатами оцінки фактичних обставин справи.

Стислий виклад позиції відповідача (заявника)

Заявник зазначає, що ТОВ «Гідра-Сервіс» наразі стикається зі значними труднощами, які ускладнюють виконання рішення суду, зокрема через воєнний стан, що був введений в Україні з 24 лютого 2022 року у зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації. Через регулярні обстріли, ракетні загрози та повітряні тривоги підприємство практично припинило свою господарську діяльність, що призвело до суттєвих збитків.

Під час повітряних тривог працівники ТОВ «Гідра-Сервіс» змушені переривати роботу та перебувати в укриттях, що призводить до втрат часу і доходів. У результаті цього, підприємство не має змоги функціонувати в повному обсязі. На сьогоднішній день підприємство не отримує доходів і фактично не здійснює господарської діяльності. Це підтверджується, зокрема, випискою з рахунку ТОВ «Гідра-Сервіс» у АТ «СЕНС БАНК» за 16 липня 2024 року, яка свідчить про відсутність операцій.

Крім того, ТОВ «Гідра-Сервіс» має значний податковий борг у розмірі 219.583,21 грн, який утворився внаслідок несплати податкових зобов`язань, визначених у деклараціях. Частина боргу виникла через несплату податків на прибуток та податку на додану вартість у визначені строки. Загалом, фінансовий стан підприємства вкрай важкий, що не дозволяє йому своєчасно виконати зобов`язання перед кредиторами та державою.

Не зважаючи на це, ТОВ «Гідра-Сервіс» намагається погасити заборгованість, встановлену рішенням суду. Станом на дату подання заяви, підприємство добровільно сплатило 56.972,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями від 5 квітня 2024 року на суму 25.000,00 грн, від 09 серпня 2024 року на суму 11.972,00 грн, а також від 5 вересня 2024 року на суму 20.000,00 грн.

Таким чином, заборгованість ТОВ «Гідра-Сервіс» за рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11 червня 2024 року у справі №904/1649/23 зменшилася до 78.757,84 грн.

Ураховуючи важкий фінансовий стан та намагання підприємства виконати рішення суду, одноразове стягнення всього залишку боргу може призвести до банкрутства ТОВ «Гідра-Сервіс». Позивач, отримавши виконавчий наказ, може звернутися до виконавчої служби, яка арештує рахунки та майно підприємства, що остаточно погіршить його стан.

На думку заявника, він довів свою готовність добровільно виконувати рішення суду, здійснюючи часткові платежі, проте повна виплата наразі неможлива через складні обставини.

Стислий виклад позиції позивача

Позивач письмових пояснень не надав.

2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2024 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІДРА-СЕРВІС" на користь Акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК" 128.330,39 грн (сто двадцять вісім тисяч триста тридцять грн 39 к.) заборгованості за кредитом, 3.022,79 грн (три тисячі двадцять дві грн 79 к.) процентів, 1.580,00 грн (одну тисячу п`ятсот вісімдесят грн 00 к.) винагороди, 2.796,66 грн (дві тисячі сімсот дев`яносто шість грн 66 к.) судового збору. В задоволенні решти позовних вимог (про стягнення штрафу у розмірі 1.000,00 грн (фіксована складова) та штрафу у розмірі 10.000,00 грн (змінна складова) відмовити.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 17.09.2024 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2024 залишено без змін.

30.09.2024 на виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2024 було видано наказ.

Через систему "Електронний суд" 20.09.2024 від відповідача надійшла заява від 20.09.2024 за вих. №б/н про розстрочення виконання рішення суду, у якій просить розстрочити виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2024 року по справі №904/1649/24, а саме суми залишку заборгованості у розмірі 78 757,84 грн. на дванадцять місяців наступними частинами, а саме: 1. до 15.10.2024 року у сумі 6.563,19 грн.; 2. до 15.11.2024 року у сумі 6.563,15 грн; 3. до 15.12.2024 року у сумі 6.563,15 грн; 4. до 15.01.2025 року у сумі 6.563,15 грн; 5. до 15.02.2025 року у сумі 6.563,15 грн; 6. до 15.03.2025 року у сумі 6.563,15 грн; 7. до 15.04.2025 року у сумі 6.563,15 грн; 8. до 15.05.2025 року у сумі 6.563,15 грн; 9. до 15.06.2025 року у сумі 6.563,15 грн; 10. до 15.07.2025 року у сумі 6.563,15 грн; 11. до 15.08.2025 року у сумі 6.563,15 грн; 12. до 15.09.2025 року у сумі 6.563,15 грн.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Відповідно до п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України обов`язковість рішень суду відноситься до основних засад судочинства.

Частиною 1 ст. 239 ГПК України встановлено, що суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.

Розстрочення судового рішення - це виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі.

Підставою для розстрочення можуть бути конкретні існуючі, об`єктивні, виключні обставини, що ускладнюють виконання судового рішення у встановлений строк або фактично унеможливлюють таке.

При розгляді заяв щодо розстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об`єктивної необхідності виконання рішення частками. Наявність підстав для розстрочення має бути доведена боржником. Строки розстрочення знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку для повного виконання рішення суду. Надання такого не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника, натомість повинне базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.

Оцінюючи доводи заяв про розстрочення виконання судового рішення, суди повинні враховувати, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилятися від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише реальний майновий стан боржника, але й його наміри, що свідчать про бажання виконати рішення.

Отже, розстрочення виконання рішення суду є таким законодавчо врегульованим механізмом відтермінування поновлення порушеного права стягувача, який ґрунтується на об`єктивних, виняткових обставинах, застосування яких не призводить до шкоди сутності права на суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ратифікованою Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України №16-рп/2009 від 30.06.2009, виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.

Суд відзначає, що Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.12 Конституційного суду України по справі № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.12. Конституційного суду України по справі № 11-рп/2012). Аналогічну позицію наведено в рішенні від 26.06.2013 Конституційного Суду України у справі № 1 7/2013.

Виходячи з того, що згідно із ст. 1 Конституції України Україна є правовою державою, то обов`язковість виконання судових рішень є обов`язковою гарантією, дотримання якої є визначальним для утвердження авторитету України.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд відзначає, що введення в Україні воєнного стану не є універсальною підставою для звільнення від оплати стягнутої судом заборгованості. Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для неможливості виконання зобов`язання.

Як зазначає заявник, ТОВ «Гідра-Сервіс» має фінансові труднощі через воєнний стан, що призвело до значного скорочення господарської діяльності та збитків. Відповідач вже частково погасив заборгованість на суму 56.972,00 грн. Наразі залишок боргу становить 78.757,84 грн.

Враховуючи важкий фінансовий стан та намагання підприємства виконати рішення суду, одноразове стягнення всього залишку боргу може призвести до банкрутства ТОВ «Гідра-Сервіс».

Позивач, отримавши виконавчий наказ, може звернутися до виконавчої служби, яка арештує рахунки та майно підприємства, що остаточно погіршить його стан.

На думку заявника, він довів свою готовність добровільно виконувати рішення суду, здійснюючи часткові платежі, проте повна виплата наразі неможлива через складні обставини.

Однак такі доводи відповідача суд не може повною мірою оцінити в розрізі їх впливу на об`єктивну можливість виконати судове рішення у визначений строк або в строк встановлений у разі задоволення заяви, оскільки заявником не конкретизовано та не описано, як кожна з наведених обставин впливає на можливість виконання зазначеного рішення.

При цьому суд бере до уваги, що позивач також здійснює свою діяльність в умовах воєнного стану.

Більш того, приймаючи рішення про можливість розстрочення виконання судового рішення суд врахував і те, що судове рішення ухвалено ще 11.06.2024.

Саме відповідач подав апеляційну скаргу у зв`язку із власною незгодою з винесеним рішенням суду. Апеляційне провадження тривало до 17.09.2024.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 17.09.2024 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2024 залишено без змін.

Відтак, лише 30.09.2024 на виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2024 було видано наказ.

Отже, наказ суду було видано майже через чотири місяці після ухвалення рішення суду, що уже було фактичним відстроченням його виконання для боржника.

Стаття 42 ГК України визначає підприємництво як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

При цьому здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.

Відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів. Таким чином, судом розцінюється критично посилання відповідача на його незадовільний фінансовий стан та дані фінансової звітності також з огляду на те, що майновий стан відповідача є наслідком його господарської діяльності, а також, наслідком його власного комерційного розрахунку та ризику.

Отже суд розцінює критично посилання відповідача на його незадовільний фінансовий стан.

За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 по справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду".

У зв`язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при їх наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру..", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути оправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Крім того довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю, у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).

Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення від 19.03.1997 у справі Горнсбі проти Греції, Reports 1997-II, пункт 40; рішення у справі Бурдов проти Росії, заява № 59498/00, пункт 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06.03.2003 у справі Ясюнієне проти Литви, заява №41510/98).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі оправданої затримки виконання рішення суду залежить зокрема від складності виконавчого провадження, суми та характеру що визначено судом.

Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.

З огляду на вищевикладене, невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № П-рп/2012).

Таким чином "державний орган або інша юридична особа не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням" (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Півень проти України" від 29.06.2004).

Із підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

При цьому господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки як для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, так і для стягувача при затримці виконання рішення.

Оскільки господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення, та не допускати їх настання, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено належними доказами, що розстрочення виконання рішення суду зробить реальною можливість отримання боргу позивачем і не зашкодить матеріальним інтересам та фінансовому стану останнього.

Окремо суд звертає увагу на те, що відповідачем не надано належних доказів можливості виконання рішення суду на умовах розстрочення.

Системний аналіз чинного законодавства свідчить, що підставою для розстрочення, можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Господарсько-процесуальне законодавство не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання.

Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами, встановленими Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.04.2018 у справі №920/199/16.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України та статей 73, 74, 77, 79 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Зважаючи на викладені вище обставини та виходячи з положень статей 76, 77, 91 ГПК України, суд приходить до висновку, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів перебування підприємства-відповідача у більш скрутному фінансовому становищі ніж позивач; судом також не встановлено наявності інших суттєвих причин та доказів неможливості або складності виконання рішення суду, які могли б слугувати підставою для розстрочення виконання рішення суду.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до таких висновків:

- заявником не надано доказів, які б підтверджували наявність виключних обставин, що унеможливлюють виконання судового рішення. Надані вибіркові документи не дають можливості зробити однозначний висновок щодо фінансового стану боржника, а також проаналізувати вплив негайного виконання судового рішення на такий стан;

- заявником не надано доказів того, що він зможе виконати рішення суду на умовах розстрочення;

- посилання заявника на скрутне фінансово-економічне становище не є винятковою обставиною в розумінні частини 3 ГПК України, за наявності якої можливе надання відстрочення виконання рішення;

- скрутне фінансово-економічне становище заявника утворилось внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу певних об`єктивних обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим;

- розстрочення виконання рішення суду призведе до надання переваг відповідачу у порівнянні з позивачем за відсутності для цього підстав;

- із підстав, умов та меж надання розстрочення виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання розстрочення без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим. Надання за вищезазначених обставин боржникові можливості тимчасово не виконувати рішення суду (розстрочення) буде порушенням права власності позивача у розумінні частини 1 статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;

З огляду на викладене, оцінивши надані відповідачем докази у сукупності з фактичними обставинами справи, суд доходить висновку, що вимоги відповідача про надання розстрочення виконання судового рішення не підлягають задоволенню, оскільки обставини справи не дають змоги зробити обґрунтований висновок про те, що розстрочення виконання призведе до покращення фінансового стану відповідача /докази зворотного суду не надані/, а тому сплив дії розстрочення не буде гарантією належного виконання судового рішення у справі.

При цьому, господарський суд також зауважує, що рішення у справі №904/1649/24 ухвалено 11.06.2024, а тому надання розстрочки виконання рішення на 13 місяців (до 15.09.2025 зі сплатою 6.563,15 кожного місця) суперечить приписам частини 5 статті 331 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Також суд звертає увагу заявника на те, що сторони справи не позбавлені можливості укласти мирову угоду в процесі виконання рішення суду в порядку ст. 330 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 234, 331 ГПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви відповідача про розстрочення виконання судового рішення відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Повний текст ухвали складений 03.10.2024.

Суддя С.А. Дупляк