Рішення

від 16.09.2024 по справі 910/9205/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.09.2024Справа № 910/9205/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К. І., при секретарі судового засідання Олексюк О. В., розглянувши у порядку загального позовного провадження господарську справу

за позовною заявою ОСОБА_1

до 1) Міністерства економіки України;

2) Приватного акціонерного товариства "Експортно-кредитне агентство"

про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними записів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди

за участю представників:

від позивача: Хлопузян Р.Д.;

від відповідача-1: Тюріна Л.А.

від відповідача-2: Бровченко Б.Ю. , Нахратьян К.В.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства економіки України (далі - Мінекономіки, відповідач-1) та Приватного акціонерного товариства "Експортно-кредитне агентство" (далі - ПрАТ "Експортно-кредитне агентство", відповідач-2) про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними записів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди.

Позов обґрунтований тим, що наказом Міністерства економіки України з особового складу № 139-П від 22.12.2022 ОСОБА_1 була звільнена з посади тимчасово виконуючої обов`язки члена правління Приватного акціонерного товариства "Експортно-кредитне агентство" за п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України з підстав, передбачених контрактом, а наказом ПрАТ "Експортно-кредитне агентство" № 1/К від 02.01.2023 вирішено провести повний розрахунок з позивачем. Зазначені накази є незаконними, оскільки згідно з пунктом 112 Статуту ПрАТ "Експортно-кредитне агентство" повноваження голови та членів правління припиняються рішенням наглядової ради, а відповідно до пункту 92 Статуту ПрАТ "Експортно-кредитне агентство" питання, які належать до компетенції наглядової ради, не можуть вирішуватися іншими органами товариства, крім загальних зборів акціонерів. Так, в оспорюваному наказі зазначено, що ОСОБА_1 звільнена за рішенням загальних зборів товариства (на підставі підпункту 5.4.3.1 пункту 5.4 контракту № 15/04/21 від 15.04.2021), проте, на загальних зборах ПрАТ "Експортно-кредитне агентство" рішення про припинення її повноважень не приймалося, наказ про звільнення позивача підписаний міністром економіки України, до повноважень якого не належить прийняття рішень щодо звільнення членів правління ПрАТ "Експортно-кредитне агентство". Також ОСОБА_1 зазначила, що оскільки її роботодавцем є ПрАТ "Експортно-кредитне агентство", правом на звільнення наділене лише товариство в особі уповноважених органів чи осіб. У свою чергу розірвання трудового договору з членом правління господарського товариства можливе лише за наявності попереднього припинення таких повноважень посадової особи за п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України у порядку, визначеному законодавством про корпоративні відносини.

Крім цього ОСОБА_1 вказала, що відповідачі порушили її гарантії, як працівника, передбачені ч. 3 ст. 40 КЗпП України, оскільки звільнення відбулося під час її тимчасової непрацездатності, яка тривала з 22.12.2022 по 30.12.2022. При цьому наказ від 02.01.2023 про розрахунок позивача у зв`язку зі звільненням був виданий ПрАТ "Експортно-кредитне агентство" без належного розпорядчого документа уповноваженого органу управління товариства (належної підстави), про що свідчить той факт, що дата звільнення згідно з наказом Мінекономіки від 22.12.2022 та дата фактичного припинення трудових відносин, повного розрахунку та видачі трудової книжки не співпадають, чим порушено вимоги ч. 1 статті 47 та статті 116 КЗпП України.

У зв`язку з тим, що робота в ПрАТ "Експортно-кредитне агентство" була єдиним джерелом доходу родини ОСОБА_1 , на її утриманні перебувають мати, яка є особою з інвалідністю II групи, та батько, який є пенсіонером за віком, зважаючи на складну економічну ситуацію, рівень безробіття, які склалися у країні через воєнну агресію російської федерації, незаконне звільнення та втрата єдиного джерела доходу спричинили їй сильні душевні хвилювання та стрес, що завдало позивачу моральної шкоди.

У позові ОСОБА_1 просить: визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства економіки України з особового складу № 139-П від 22.12.2022 «Про звільнення ОСОБА_1 »; визнати незаконним та скасувати наказ ПрАТ «Експортно-кредитне агентство» № 1/К від 02.01.2023 «Про розрахунок ОСОБА_1 у зв`язку зі звільненням»; визнати недійсними записи № 50 та № 51 від 02.01.2023 у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 про її звільнення; поновити ОСОБА_1 на посаді тимчасово виконуючої обов`язки члена правління ПрАТ «Експортно-кредитне агентство»; стягнути з ПрАТ «Експортно-кредитне агентство» середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02.01.2022 та по день прийняття рішення судом; стягнути з ПрАТ «Експортно-кредитне агентство», як роботодавця, моральну шкоду у вигляді одноразової грошової виплати у сумі 200 000, 00 грн.

У строк, визначений законом, відповідач-1 (Міністерство економіки України) надав суду відзив на позов, у якому проти заявлених вимог заперечив, вказав на їх необґрунтованість, оскільки на день звільнення позивача (22.12.2022) наглядова рада ПрАТ "Експортно-кредитне агентство" не була сформована, відповідно, Мінекономіки, як орган управління вказаного товариства, єдиним акціонером якого є держава, в межах своєї компетенції прийняло законне рішення про звільнення ОСОБА_1 у формі наказу. Також відповідач-1 зазначив, що ОСОБА_1 , підписуючи контракт № 15/04/21 від 15.04.2021, погодилася з його умовами, в тому числі з додатковими підставами для його дострокового припинення з ініціативи роботодавця, тому доводи позивача зводяться до особистої незгоди з рішенням Мінекономіки, що не може бути підставою для задоволення позову судом. Крім того покладення тимчасового виконання обов`язків члена правління ПрАТ "Експортно-кредитне агентство" за своєю правовою природою є тимчасовим заходом, який передбачає виконання відповідних обов`язків в обмежений у часі термін, а саме до моменту призначення органом управління на цю посаду керівника та укладення з ним відповідного контракту або ж покладення виконання обов`язків керівника на іншу особу, що узгоджується із нормами трудового законодавства. Оскільки позивач, будучи призначеним на вакантну посаду члена правління тимчасовим виконуючим обов`язки, в подальшому у встановлені законом порядку та строки на відповідну посаду не був призначений, сам по собі факт незаконного його звільнення з посади тимчасово виконуючого обов`язки не може бути підставою для поновлення його на цій посаді, при цьому питання виконання обов`язків члена правління, що є у державній власності, віднесено до повноважень вищого органу управління таким підприємством і здійснюється у передбаченому законом порядку на період до призначення на постійній основі.

Також на думку відповідача-1, враховуючи те, що між сторонами виник спір із приводу припинення трудового договору з працівником з підстав, передбачених п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, а не у зв`язку зі звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, норми ч. 3 ст. 40 КЗпП України щодо заборони звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності не поширюються на правовідносини, що виникли між сторонами у даній справі.

Щодо стягнення моральної шкоди відповідач-1 зазначив, що позивач, у своїй заяві не вказав, які саме дії завдали моральної шкоди, не надав доказів, якими підтверджуються обставини спричинення моральних страждань, не виклав обґрунтувань стосовно розміру такої шкоди, не вказав, які негативні наслідки настали та в чому полягають моральні втрати, не довів наявність причинного зв`язку між шкодою і діями відповідача. Просив відмовити у позові.

Відповідач-2 (ПрАТ "Експортно-кредитне агентство") позов не визнав з аналогічних підстав, зазначених відповідачем-1. У відзиві на позовну заяву також зазначив, що Міністерство економіки України, як уповноважений Кабінетом Міністрів України орган управління, що здійснює функції загальних зборів ПрАТ "Експортно-кредитне агентство" мав та має належну/необхідну компетенцію та повноваження на прийняття рішення про дострокове звільнення позивача з посади тимчасово виконуючого обов`язки члена правління за п. 8 ст. 36 КЗпП України з підстав невідповідності ОСОБА_1 вимогам, що пред`являються до особи, що претендує на посаду члена правління, в частині наявності досвіду роботи у фінансовому секторі (як на дату звільнення, так і на дату звернення з позовом), що унеможливлює її перебування у складі виконавчого органу ПрАТ "Експортно-кредитне агентство".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2023 вказаний позов був прийнятий до розгляду, справу вирішено розглядати в порядку господарського судочинства за правилами загального позовного провадження.

У підготовчому засіданні (25.07.2023) відповідач-2 подав клопотання про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду у зв`язку з тим, що у проваджені Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду перебуває справа № 750/695/23 між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що і в даному позові.

Розглянувши зазначене клопотання та заслухавши думку представників сторін, суд ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 01.08.2023, відмовив у його задоволенні як у безпідставному з огляду на наступне.

Згідно з п. 3 ст. 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Судом встановлено, що 18.01.2023 ОСОБА_1 звернулась до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовною заявою до Міністерства економіки України, ПрАТ «Експортно-кредитне агентство» про визнання незаконними та скасування наказу Мінекономіки № 139-П від 22.12.2022 «Про звільнення ОСОБА_1 » та наказу ПрАТ «Експортно-кредитне агентство» № 1/к від 02.01.2023 «Про розрахунок ОСОБА_1 у зв`язку зі звільненням», поновлення на посаді тимчасово виконуючої обов`язки члена правління ПрАТ «Експортно-кредитне агентство», стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди (справа № 750/695/23).

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 21.03.2023 у вказаній справі, залишеною без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 24.05.2023, провадження у справі № 750/695/23 за позовом ОСОБА_1 було закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України та роз`яснено позивачу, що розгляд такої справи віднесений до компетенції господарського суду.

У свою чергу ухвала Деснянського районного суду м. Чернігова від 21.03.2023 та постанова Чернігівського апеляційного суду від 24.05.2023 була оскаржена позивачем до Верховного Суду та останнім вирішувалося питання щодо юрисдикції даного спору.

Таким чином доводи відповідача-2 щодо наявності справи між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що і в даному позові, є безпідставними, адже Верховним Судом не вирішувався спір по суті, а вирішувалося питання щодо підвідомчості даного спору.

У подальшому, за клопотанням позивача, ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 провадження у справі було зупинено до набрання законної сили рішенням Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 750/695/23.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 провадження у справі поновлено у зв`язку з усуненням підстав для зупинення провадження.

У судовому засіданні 05.09.2024 представник позивача заявлені вимоги підтримав та обґрунтував, просив їх задовольнити.

Представники відповідача-1 та відповідача-2 в судовому засіданні заперечили проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзивах.

Суд, розглянувши заяви учасників справи по суті спору, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням наступного.

Установлено, що 13.04.2021 на позачерговому засіданні наглядової ради ПрАТ "Експортно-кредитне агентство" ОСОБА_1 було обрано на посаду тимчасово виконуючої обов`язки члена правління ПрАТ "Експортно-кредитне агентство" з 15 квітня 2021 року.

15.04.2021 між ПрАТ "Експотно-кредитне агентство" та позивачем був укладений контракт № 15/04/21 із тимчасово виконуючою обов`язки члена правління Приватного акціонерного товариства «Експортно-кредитне агентство» ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 1.1 указаного контракту № 15.04.21 від 15.04.2021 цей контракт є особливою формою строкового трудового договору, що регулює особливості трудових відносин між товариством (ПрАТ «Експортно-кредитне агентство») та т.в.о. члена правління ( ОСОБА_1 ).

Згідно з п. 1.2 контракту т.в.о члена правління зобов`язується безпосередньо та через правління товариства здійснювати управління поточною діяльністю товариства в межах компетенції правління товариства, забезпечувати ефективне використання і збереження закріпленого за ним державного майна, а товариство зобов`язується створювати належні умови для матеріального забезпечення та організації праці т.в.о члена правління.

Цей контракт набуває чинності з дати його підписання і залишається чинним по 14.04.2024 включно, якщо його дію не буде припинено раніше відповідно до п. 5.4 цього розділу (п. 5.1 контракту).

При цьому в п. 5.4.3 сторони узгодили, що цей контракт припиняється до закінчення строку дії контракту: 5.4.3.1 - за рішенням наглядової ради та/або загальних зборів товариства.

Також встановлено, що 13.12.2022 ПрАТ "Експортно-кредитне агентство" звернулося з листом до Міністерства економіки України, у якому ініціювало питання про припинення повноважень тимчасово виконуючої обов`язки члена правління ПрАТ "Експортно-кредитне агентство" ОСОБА_1 з метою забезпечення належного функціонування правління товариства на виконання вимог постанови Національного банку України від 24.12.2021 № 153 "Про затвердження Положення про ліцензування та реєстрацію надавачів фінансових послуг та умови провадження ними діяльності з наданням фінансових послуг".

Наказом Міністерства економіки України від 22 грудня 2022 року № 139-П ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади відповідно до пунктів 64, 70, підпункту 14 пункту 91, пункту 112 Статуту ПрАТ "Експертно-кредитне агентство", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2018 № 65 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18.08.2021 № 874), з підстав, передбачених контрактом, а саме: підпунктом 5.4.3.1 пункту 5.4 контракту № 15/04/21, пункт 8 частини першої статті 36 КЗпП України, та припинено дію контракту від 15.04.2021 № 15/04/21.

Наказом ПрАТ "Експертно-кредитне агентство" від 02 січня 2022 року № 1\К «Про розрахунок ОСОБА_1 у зв`язку із звільненням» встановлено провести повний розрахунок із ОСОБА_1 та виплатити усі суми, що належать останній від ПрАТ «Експортно-кредитне агентство» у зв`язку із звільненням з посади тимчасово виконуючої обов`язки члена правління ПрАТ «Експортно-кредитне агентство», у тому числі виплатити грошову компенсацію за 18 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки, заробітну плату за січень 2023 року та допомогу по тимчасовій непрацездатності за електронним листом непрацездатності № 6185052-2011732435-1 від 22.12.2022 за період тимчасової непрацездатності з 22 по 26 грудня 2022 року; сформувати та видати ОСОБА_1 розрахунок з інформацією про нараховані суми, належні їй при звільненні, перед виплатою зазначених суми та довідку про заробітну плату та інші виплати за 2022 рік; внести належні записи про звільнення ОСОБА_1 до її трудової книжки; ознайомити ОСОБА_1 з цим наказом та наказом Міністерства економіки України від 22.12.2022 № 139-11 «Про звільнення ОСОБА_1 » під особистий підпис та видати їй належним чином завірену копію цього наказу та копію наказу Міністерства економіки України від 22.12.2022 № 139-П «Про звільнення ОСОБА_1 ».

У подальшому, 02.01.2023, начальником Управління забезпечення ПрАТ «Експортно-кредитне агентство» Бубновою Н.О. було внесено до трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 запис № 50 «Звільнено на підставі пп. 5.4.3.1 п. 5.4 контракту № 15/04/21, п. 8 ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю»; підстава: наказ Міністерства економіки України від 22.12.2022 № 139-П; наказ ПрАТ «Експортно-кредитне агентство» від 02.01.2023 № 1/К».

Того ж дня запис № 50 від 02.01.2023 начальником Управління забезпечення ПрАТ «Експортно-кредитне агентство» Бубновою Н.О. визнано недійсним та внесено новий запис «Звільнено на підставі пп. 5.4.3.1 п. 5.4 контракту № 15/04/21, п. 8 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю»; підстава: наказ Міністерства економіки України від 22.12.2022 № 139-П; наказ ПрАТ «Експортно-кредитне агентство» від 02.01.2023 № 1/К».

ОСОБА_1 , вважаючи, що наказ Міністерства економіки України з особового складу від 22.12.2022 № 139-П про звільнення та наказ ПрАТ «Експортно-кредитне агентство» від 02.01.2023 № 1/К про розрахунок у зв`язку із звільненням є такими, що прийняті з порушенням норм чинного законодавства та незаконними, звернулася з даним позовом до господарського суду.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 21 КЗпП України встановлено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. За змістом ч. 1 ст. 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, встановленого законом (постанова Верховного Суду України від 21.05.2014 у справі № 6-33цс14).

Поряд з цим корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами. Управління товариством здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (ст. 97 ЦК України).

За змістом ст. 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Як вбачається із матеріалів справи. управління корпоративними правами, що належать державі у статутному капіталі ПрАТ «Експортно-кредитне агентство», здійснює Кабінет Міністрів України через уповноважений ним орган управління (абз. 2 ч. 3 ст. 2 Закону України «Про забезпечення масштабної експансії експорту товарів (робіт, послуг) українського походження шляхом страхування, гарантування та здешевлення кредитування експорту»).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про забезпечення масштабної експансії експорту товарів (робіт, послуг) українського походження шляхом страхування, гарантування та здешевлення кредитування експорту» передбачено, що Експортно-кредитне агентство утворюється та провадить свою діяльність відповідно до Закону У країни «Про акціонерні товариства», цього Закону, інших законодавчих актів, а також міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2018 № 65 «Питання утворення Експортно-кредитного агентства» утворено Приватне акціонерне товариство «Експортно-кредитне агентство», а також затверджено статут цього товариства (далі - Статут).

Пунктом 12 Статуту (в редакції від 18.08.2021) встановлено, що товариство провадить свою діяльність відповідно до законодавства, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та цього Статуту. Відповідно до п. 23 Статуту майно товариства формується, в тому числі, за рахунок майна, коштів та нематеріальних активів, переданих йому засновником як вклади (внески) до статутного капіталу.

Пунктом 63 Статуту встановлено, що засновником та акціонером товариства, якому належить 100 відсотків акцій товариства, є держава в особі Кабінету Міністрів України.

При цьому п. 64 Статуту встановлює, що до прийняття в установленому порядку рішення про приватизацію акцій, що належать державі у статутному капіталі товариства, функції з управління корпоративними правами держави здійснює Кабінет Міністрів України через уповноважений ним орган управління - Мінекономіки.

Згідно з п. 70 Статуту загальні збори акціонерів товариства є вищим органом управління товариством. Функції загальних зборів товариства здійснює уповноважений орган управління.

Відповідно до пп. 14 п. 91 Статуту до виключної компетенції наглядової ради належить обрання та припинення повноважень голови і членів правління товариства. Повноваження голови та членів правління припиняються за рішенням наглядової ради. Підстави припинення повноважень голови та членів правління встановлюються законом та відповідним контрактом, що укладається між товариством та кожним із членів правління (п. 112 Статуту).

Пунктом 92 Статуту також визначено, що питання, які належать до компетенції наглядової ради, не можуть вирішуватися іншими органами товариства, крім загальних зборів акціонерів, за винятком випадків, встановлених законом.

Статтею 172 Господарського кодексу України передбачено, що відносини, пов`язані з управлінням корпоративними правами держави, регулюються Законом України «Про управління об`єктами державної власності», іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про акціонерні товариства» до товариства з одним акціонером не застосовуються положення ст. 33-48 цього Закону щодо порядку скликання та проведення загальних зборів акціонерного товариства.

Абзацом 4 ч. 2 ст. 51 Закону України «Про акціонерні товариства» встановлено, що у приватному акціонерному товаристві у разі відсутності наглядової ради її повноваження здійснюються загальними зборами.

Згідно з ч. 4 ст. 11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» у разі якщо держава є єдиним акціонером (учасником) господарської організації, функції з управління корпоративними правами держави виконуються відповідно до цього Закону безпосередньо без скликання загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства.

Відповідно до абз. 2 п. 2 Порядку надання завдань на голосування представникам держави на загальних зборах господарського товариства, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 № 678, рішення суб`єктів управління, що виконують повноваження загальних зборів безпосередньо, без скликання зборів акціонерів з питань, що належать до компетенції загальних зборів, видаються ними у формі наказу.

У даному випадку, враховуючи те, що Держава є єдиним акціонером (учасником) ПрАТ «Експортно-кредитне агентство», чинним законодавством передбачено обрання представника держави без проведення загальних зборів акціонерного товариства.

При цьому судом встановлено, що на день звільнення позивача (22.12.2022) наглядова рада ПрАТ «Експортно-кредитне агентство» не була сформована (не функціонувала), докази зворотного в матеріалах справи відсутні, а тому суд приходить до висновку, що Міністерство економіки України як уповноважений орган управління, що здійснює функції загальних зборів ПрАТ «Експортно-кредитне агентство» відповідно до п. 60, 70, підпункту 14 пункту 91, абзацу 2 пункту 92 та пункту 112 Статуту ПрАТ «Експортно-кредитне агентство» було наділене повноваженнями щодо обрання та припинення повноважень голови і членів правління відповідно до умов контракту, зокрема, на підставі підпункту 5.4.3.1 пункту 5.4 контракту № 15/04/21від 15.04.2021 - щодо дострокового припинення дії контракту.

За таких обставин суд вважає, що доводи позивача про порушення установленого законом порядку її звільнення з посади т.в.о. члена правління ПрАТ «Експортно-кредитне агентство» в цій частині є необґрунтованими.

Щодо підстав звільнення позивача з указаної посади на підставі п. 8 ч. 1 статті 36 КЗпП України суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 8 ч.1 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені трудовим договором з нефіксованим робочим часом, контрактом.

Згідно з пунктами 59, 60 Статуту посадовими особами органів товариства є фізичні особи - голова та члени наглядової ради, ревізійної комісії та правління. Правління є постійно діючим колегіальним виконавчим органом товариства, що здійснює керівництво поточною діяльністю та несе відповідальність за ефективність його роботи згідно із законодавством та цим статутом. Кількісний склад правління - п`ять осіб. Правління обирається строком на три роки. До складу правління входять голова правління, його заступники та інші члени правління (п. 102 Статуту).

Відповідно до наказу № 139-П від 22.12.2022 ОСОБА_1 було звільнено з підстав, передбачених контрактом, а саме: підпункту 5.4.3.1 пункту 5.4 контракту № 15/04/21 від 15.04.2021, пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України. Згідно з п. 2 цього наказу контракт № 15/04/21 від 15.04.2021 вважається припиненим 22 грудня 2022 року.

Так, підпунктом 5.4.3.1 пункту 5.4 контракту № 15/04/21 від 15.04.2021 сторони узгодили, що цей контракт припиняється до закінчення строку дії контракту за рішенням наглядової ради та/або загальних зборів товариства. Тобто відповідно до умов укладеного сторонами строкового контракту сторони узгодили умови про його дострокове припинення.

При розгляді даної справи судом вже встановлено наявність повноважень у Міністерства економіки України щодо дострокового припинення контракту № 15/04/21 від 15.04.2021, враховуючи фактичну відсутність наглядової ради, наслідком чого є припинення і повноважень ОСОБА_1 як т.в.о члена правління ПрАТ "Експертно-кредитне агентство".

При цьому суд зважає на те, що правовий статус членів виконавчого органу господарського товариства чи одноособового його керівника значно відрізняється від статусу інших працівників, що обумовлено специфікою його трудової діяльності, яка полягає у виконанні ним функцій з управління товариством.

Разом з цим слід зазначити, що 01.06.2014 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів" від 13.05.2014, відповідно до пп. 1 п. 1 якого частину 1 ст. 41 КЗпП України доповнено п. 5 такого змісту: "5) припинення повноважень посадових осіб", а також частину 3 цього Закону доповнено ч. 3 ст. 99 ЦК України: "3. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень".

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10.04.2019 у справі № 510/456/17, припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання з ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.

У постанові від 15.09.2020 у справі № 205/4196/18 Велика Палата Верховного Суду зробила узагальнюючий висновок щодо розмежування юрисдикційності спорів між керівниками чи членами органу управління суб`єктів господарювання. За правилами цивільного судочинства розглядаються спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за пунктом 5 частини першої статті 41 цього Кодексу (припинення повноважень за частиною третьою статті 99 ЦК України).

Також Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12.01.2010 № 1-2/2010 у справі про офіційне тлумачення ч. 3 статті 99 ЦК України роз`яснив, що реалізація учасниками акціонерного товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього товариства стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.

У зв`язку з цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України пов`язується з дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.

Зважаючи на вказане, зміст частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав. Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

Зміст частини третьої статті 99 та частини четвертої статті 145 ЦК України треба розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства відкликати члена виконавчого органу від виконання обов`язків, які він йому визначив. Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 562/304/17 (провадження № 14-471цс18).

Водночас згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб.

Тобто пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України кореспондується з частиною третьою статті 99 ЦК України щодо припинення повноважень члена виконавчого органу.

При цьому, як вже зазначалось, зміни до статті 41 КЗпП України, а саме: доповнення ч. 1 цієї статті пунктом 5, були внесені Законом України від 13 травня 2014 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів", який набрав чинності з 01.06.2014. Згідно з пояснювальною запискою до проекту вказаного Закону передбачається, що така підстава розірвання трудового договору забезпечить "можливість розірвання трудового договору без наведення підстав при припиненні повноважень посадових осіб", а в якості компенсації для захисту інтересів останніх гарантує мінімальний розмір вихідної допомоги в розмірі середньої заробітної плати за шість місяців.

Отже здійснення компетентним органом господарюючого суб`єкта права на усунення від посади відповідно до статті 99 ЦК України можливе в порядку реалізації ним своїх корпоративних прав у разі, якщо інше не передбачене статутом, і як підстава такого звільнення може бути зазначене посилання на пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Таким чином підставою звільнення члена колегіального виконавчого органу є, зокрема, рішення загальних зборів товариства, оскільки такі правовідносини мають пріоритетне регулювання саме нормами цивільного права (ч. 3 ст. 99 ЦК України). Вказаний висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду в аналогічних справах, що викладені в постановах від 27.06.2018 у справі № 750/4070/17 та від 07.02.2018 у справі № 711/5711/16-ц.

Крім того розірвання трудового договору згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за наявності попереднього припинення повноважень посадової особи, тобто рішення вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників. Для звільнення за вказаною нормою мають бути присутні обставини: звільнений працівник повинен бути посадовою особою товариства; повинно заздалегідь відбутись припинення його повноважень, що в наступному є підставою для розірвання з ним трудового договору в порядку, передбаченому чинним законодавством України та статутними документами господарського товариства.

Таким чином, умовою для звільнення працівника, який є посадовою особою, за цією статтею КЗпП України є припинення повноважень цієї посадової особи, яке має відбуватися відповідно до законодавства та передувати звільненню, оскільки поняття "припинення повноважень" не є тотожним поняттю "звільнення". Означена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2023 справа № 766/23789/19.

У даному випадку судом встановлено, що повноваження позивача були припинені наказом № 139-П від 22.12.2022 «Про звільнення ОСОБА_1 », як наслідок дострокового припинення дії строкового контракту № 15/04/21 від 15.04.2021, що було прийняте уповноваженим органом (Міністерством економіки України).

За таких обставин, враховуючи, що звільнення позивача було здійснено правомірно, суд приходить до висновку, що відсутні підстави для визнання незаконним та скасування наказу відповідача-1 № 139-П від 22.12.2022 «Про звільнення ОСОБА_1 », а також відсутні підстави для поновлення ОСОБА_7 на посаді тимчасово виконуючої обов`язки члена правління ПрАТ «Експортно-кредитне агентство».

У той же час, згідно з ч. 1 та 2 статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У спірних правовідносинах суд вважає, що формулювання підстави звільнення ОСОБА_1 за п. 8 ч. 1 статті 36 КЗпП України є неправильним, адже остання займала посаду т.в.о. члена правління, тобто була посадовою особою товариства, повноваження якої були припинені за рішенням уповноваженого органу у зв`язку із достроковим припиненням дії строкового контракту, а отже, враховуючи вищезазначені норми та встановлену судами практику вірним формулюванням підстав для звільнення ОСОБА_1 є п. 5 ч. 1 статті 41 КЗпП України.

Відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Таким чином, з урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне змінити формулювання у наказі про звільнення позивача, вказавши підставу звільнення - п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, а саме "припинення повноважень", поклавши обов`язок на відповідача щодо видачі відповідного наказу із занесенням змін у трудову книжку з формулюванням "Звільнено із займаної посади відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України".

Далі, як вбачається із заявлених позовних вимог, позивач також не погоджується з датою її звільнення - 22.12.2022, адже відповідно до наказу ПрАТ «Експортно-кредитне агентство» № 1/К від 02.01.2023 «Про розрахунок ОСОБА_1 у зв?язку із звільненням» остання перебувала на лікарняному з 22.12.2022 по 30.12.2022.

Дійсно, відповідно до ст. 51 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від незаконного звільнення.

У п. 17 постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.92 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" зазначається, що правила про недопустимість звільнення працівника у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП) стосуються як передбачених ст. ст. 40, 41 КЗпП, так і інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку.

Водночас згідно з ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Виключенням із цього правила є лише випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Проте 04.09.2019 Конституційний Суд України ухвалив рішення № 6-р (II)/2019 у справі № 3-425/2018 (6960/18) щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 3 ст. 40 КЗпП України. У цьому рішенні КС України, зокрема, вказав, що положення ч. 3 ст. 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини (абз. 15 п. 3 мотивувальної частини рішення).

Тобто звільнення позивача було здійснено з порушенням гарантій, встановлених ч. 3 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, сформованого у постанові від 15.09.2020 при розгляді справи № 205/4196/18 (14-670 цс 19), у разі порушення гарантій, встановлених ч. 3 ст. 40 КЗпП України, негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).

Таким чином суд приходить до висновку, що зазначені порушення трудових прав позивача слід усунути шляхом зміни дати звільнення, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності, а саме: 02.01.2023.

Із огляду на встановлені вище обставини суд дійшов висновку, що наказ ПрАТ "Експортно-кредитне агентство" № 139-П від 22.12.2022 «Про звільнення ОСОБА_1 » є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства як в частині підстав звільнення, так і в частині визначення дати звільнення, а отже, позовні вимоги щодо визнання недійсними записів № 50 та № 51 від 02.01.2023 у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 про її звільнення підлягають задоволенню.

Одночасно суд вважає, що вимога про поновлення на роботі ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, оскільки, як вже встановлено судом, її звільнення відбулося у порядку, визначеному діючим законодавством, за рішенням уповноваженого органу у зв`язку із достроковим припиненням дії строкового контракту та повноважень члена правління, тому вимушеного прогулу, як зазначає позивач, не сталося.

Відповідно, оскільки позовні вимоги в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді тимчасово виконуючої обов`язки члена правління ПрАТ «Експортно-кредитне агентство» є необґрунтованими, а вимоги про зобов`язання відповідача-2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди є похідними від позовних вимог про визнання наказу Міністерства економіки України № 139-П від 22.12.2022 «Про звільнення ОСОБА_1 » протиправним, то вказані позовні вимоги також задоволенню не підлягають.

Крім того суд зазначає, що позивачем не доведено, що неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало подальшому працевлаштуванню ОСОБА_1 , а тому відсутні підстави щодо задоволення позовних вимог в частині виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із статтями 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Схожий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

У даному випадку, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу судом не досліджувались, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині визнання недійсними записів № 50 та № 51 від 02.01.2023 у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 про її звільнення, в іншій частині - заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 129 ГПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з урахуванням часткового задоволення позову (2 вимоги немайнового характеру) сума стягнення судового збору на користь позивача, яка складає 5 368,00 грн. підлягає стягненню з відповідачів пропорційно розміру задоволених вимог у солідарному порядку.

На підставі викладеного, керуючись ст. 73-79, 129, 236-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Міністерства економіки України, Приватного акціонерного товариства "Експортно-кредитне агентство" про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними записів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати недійсними записи № 50 та № 51 від 02.01.2023 у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 про її звільнення.

Змінити підставу звільнення ОСОБА_1 з посади тимчасово виконуючої обов`язки члена правління Приватного акціонерного товариства "Експортно-кредитне агентство" з п. 8 ч. 1 статті 36 КЗпП України на п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади тимчасово виконуючої обов`язки члена правління Приватного акціонерного товариства "Експертно-кредитне агентство" з 22 грудня 2022 року на 02 січня 2023 року.

У решті вимог - відмовити.

Стягнути солідарно з Міністерства економіки України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2, ідентифікаційний код 37508596) та Приватного акціонерного товариства "Експортно-кредитне агентство" (01103, м. Київ, бульвар Дружби Народів, 28, ідентифікаційний код 42644659) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору у сумі 5 368 (п`ять тисяч триста шістдесят вісім) грн. 00 коп.

Рішення ухвалене в нарадчій кімнаті, його вступну та резолютивну частини оголошено в судовому засіданні 05 вересня 2024 року.

Повний текст рішення складений 16 вересня 2024 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головіна К.І.