Постанова

від 21.01.2025 по справі 910/9205/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2025 р. Справа№ 910/9205/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Барсук М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Руденко М.А.

при секретарі Овчинніковій Я.Д.;

за участю представників сторін:

від позивача: Матвійчук А.С.;

від відповідача 1: Тюріна Л.А.;

від відповідача 2: Бровченко Б.Ю. , Нахратьян К.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2024 (повний текст складено 16.09.2024)

у справі №910/9205/23 (суддя Головіна К.І.)

за позовом ОСОБА_2

до

1) Міністерства економіки України;

2) Приватного акціонерного товариства "Експортно-кредитне агентство",

про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними записів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_2 звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства економіки України та Приватного акціонерного товариства "Експортно-кредитне агентство" про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними записів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди.

Позов обґрунтований тим, що в оспорюваному наказі зазначено, що ОСОБА_2 звільнена за рішенням загальних зборів товариства (на підставі підпункту 5.4.3.1 пункту 5.4 контракту № 15/04/21 від 15.04.2021), проте, на загальних зборах ПрАТ "Експортно-кредитне агентство" рішення про припинення її повноважень не приймалося, наказ про звільнення позивача підписаний міністром економіки України, до повноважень якого не належить прийняття рішень щодо звільнення членів правління ПрАТ "Експортно-кредитне агентство".

Також ОСОБА_3 зазначила, що оскільки її роботодавцем є ПрАТ "Експортно-кредитне агентство", правом на звільнення наділене лише товариство в особі уповноважених органів чи осіб. У свою чергу розірвання трудового договору з членом правління господарського товариства можливе лише за наявності попереднього припинення таких повноважень посадової особи за п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України у порядку, визначеному законодавством про корпоративні відносини.

Крім цього ОСОБА_2 вказала, що відповідачі порушили її гарантії, як працівника, передбачені ч. 3 ст. 40 КЗпП України, оскільки звільнення відбулося під час її тимчасової непрацездатності, яка тривала з 22.12.2022 по 30.12.2022.

У зв`язку з тим, що робота в ПрАТ "Експортно-кредитне агентство" була єдиним джерелом доходу родини ОСОБА_2 , на її утриманні перебувають мати, яка є особою з інвалідністю II групи, та батько, який є пенсіонером за віком, зважаючи на складну економічну ситуацію, рівень безробіття, які склалися у країні через воєнну агресію російської федерації, незаконне звільнення та втрата єдиного джерела доходу спричинили їй сильні душевні хвилювання та стрес, що завдало позивачу моральної шкоди.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.09.2024 у справі №910/9205/23 (з урахуванням ухвали від 18.09.2024 про виправлення описок) позовні вимоги задоволено частково.

Визнано недійсними записи №50 та № 1 від 02.01.2023 у трудовій книжці ОСОБА_2 про її звільнення.

Змінено підставу звільнення ОСОБА_2 з посади тимчасово виконуючої обов`язки члена правління Приватного акціонерного товариства "Експортно-кредитне агентство" з п. 8 ч. 1 статті 36 КЗпП України на п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

Змінено дату звільнення ОСОБА_2 з посади тимчасово виконуючої обов`язки члена правління Приватного акціонерного товариства "Експертно-кредитне агентство" з 22 грудня 2022 року на 02 січня 2023 року.

В решті позовних вимог відмолено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виснував, що звільнення позивача було здійснено правомірно, а тому відсутні підстави для визнання незаконним та скасування наказу відповідача-1 № 139-П від 22.12.2022.

В той же час, суд дійшов до висновку про необхідність змінити формулювання у наказі про звільнення позивача, вказавши підставу звільнення - п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, а саме "припинення повноважень", оскільки формулювання підстави звільнення ОСОБА_2 за п. 8 ч. 1 статті 36 КЗпП України є неправильним, адже остання займала посаду т.в.о. члена правління, тобто була посадовою особою товариства, повноваження якої були припинені за рішенням уповноваженого органу у зв`язку із достроковим припиненням дії строкового контракту, а отже, враховуючи вищезазначені норми та встановлену судами практику вірним формулюванням підстав для звільнення ОСОБА_2 є п. 5 ч. 1 статті 41 КЗпП України.

Також, за висновком суду першої інстанції, звільнення позивача було здійснено з порушенням гарантій, встановлених ч. 3 ст. 40 КЗпП України, а тому наявні підстави для визнання недійсним записів № 50 та № 50 у трудовій книжці позивача.

Решта вимог судом першої інстанції не задоволена з підстав того, що звільнення позивача відбулося у порядку, визначеному діючим законодавством, за рішенням уповноваженого органу у зв`язку із достроковим припиненням дії строкового контракту та повноважень члена правління.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/9205/23 від 05.09.2024 частково та прийняти нове, яким:

- визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства економіки України з особового складу № 139-П від 22.12.2022 "Про звільнення ОСОБА_2 ";

- визнати незаконним та скасувати наказ Приватного акціонерного товариства "Експортно-кредитне агентство" № 1/К від 02.01.2023 "Про розрахунок ОСОБА_4 у зв`язку із звільненням";

- змінити дату звільнення з 02 січня 2023 на ту, що відповідає даті закінчення Контракту - 14 квітня 2024 року;

- стягнути з Приватного акціонерного товариства "Експортно-кредитне агентство" на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період 02.04.2024 по 14.04.2024 у сумі 1 014 240,50 грн.;

- стягнути з Приватного акціонерного товариства "Експортно-кредитне агентство" як роботодавця на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у вигляді одноразової грошової виплати у сумі 200 000,00 грн.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги на рішення зводяться до наступного:

- умовою для звільнення працівника, який є посадовою особою, за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України є припинення повноважень цієї посадової особи, яке має відбуватися відповідно до законодавства та передувати звільненню;

- змінюючи формулювання для звільнення, суд не звернув уваги на те, що відповідачі не пов`язували звільнення позивача з припиненням її повноважень, як посадової особи та в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що вони помилилися у формулюванні підстав звільнення;

- суд змінив не формулювання причин звільнення, а його підстави, що свідчить про неправильне застосуванням судом норм матеріального права;

- з огляду на те, що звільнення апелянта відбулося без законної підстави та вона підлягала б поновленню на посаді, та згідно з гарантіями, передбаченими ч.2 ст. 235 КЗпП України, ОСОБА_2 має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

- оскільки на час розгляду справи строк контракту закінчився, а тому належним способом захисту є зміна дати звільнення на ту, яка відповідає даті закінчення контракту - 14.04.2024;

- оскільки судом було встановлено порушення прав позивача в частині неправильного визначення відповідачами підстав звільнення, внаслідок чого ОСОБА_2 була позбавлена можливості отримати вихідну допомогу у розмірі шестимісячного середнього заробітку, передбачену ч.1 ст. 44 КЗпП України, то вона має право на відшкодування моральної шкоди, незалежно від того, чи визнані судом першої інстанції накази про звільнення незаконними та чи підлягає особа поновленню на посаді.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/9205/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Барсук М.А. - головуюча суддя; судді - Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.

Ухвалою суду від 21.10.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2024 у справі №910/9205/23 та призначено справу до розгляду на 19.11.2024.

Засідання суду, призначене на 19.11.2024, не відбулося у зв`язку з перебуванням головуючої судді Барсук М.А. на лікарняному.

Ухвалою суду від 02.12.2024 розгляд справи призначено на 21.01.2025.

Позиції учасників справи

06.11.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача 2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги і просив відмовити у її задоволенні.

07.11.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача 1 надійшов о відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги і просив відмовити у її задоволенні.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

13.04.2021 на позачерговому засіданні наглядової ради ПрАТ "Експортно-кредитне агентство" ОСОБА_2 було обрано на посаду тимчасово виконуючої обов`язки члена правління ПрАТ "Експортно-кредитне агентство" з 15 квітня 2021 року.

15.04.2021 між ПрАТ "Експотно-кредитне агентство" та позивачем був укладений контракт № 15/04/21 із тимчасово виконуючою обов`язки члена правління Приватного акціонерного товариства "Експортно-кредитне агентство" ОСОБА_2 .

Відповідно до п. 1.1 указаного контракту він є особливою формою строкового трудового договору, що регулює особливості трудових відносин між товариством (ПрАТ "Експортно-кредитне агентство") та т.в.о. члена правління ( ОСОБА_2 ).

Згідно з п. 1.2 контракту т.в.о члена правління зобов`язується безпосередньо та через правління товариства здійснювати управління поточною діяльністю товариства в межах компетенції правління товариства, забезпечувати ефективне використання і збереження закріпленого за ним державного майна, а товариство зобов`язується створювати належні умови для матеріального забезпечення та організації праці т.в.о члена правління.

Цей контракт набуває чинності з дати його підписання і залишається чинним по 14.04.2024 включно, якщо його дію не буде припинено раніше відповідно до п. 5.4 цього розділу (п. 5.1 контракту).

При цьому в п. 5.4.3 сторони узгодили, що цей контракт припиняється до закінчення строку дії контракту: 5.4.3.1 - за рішенням наглядової ради та/або загальних зборів товариства.

13.12.2022 ПрАТ "Експортно-кредитне агентство" звернулося з листом до Міністерства економіки України, у якому ініціювало питання про припинення повноважень тимчасово виконуючої обов`язки члена правління ПрАТ "Експортно-кредитне агентство" ОСОБА_2 з метою забезпечення належного функціонування правління товариства на виконання вимог постанови Національного банку України від 24.12.2021 № 153 "Про затвердження Положення про ліцензування та реєстрацію надавачів фінансових послуг та умови провадження ними діяльності з наданням фінансових послуг".

Наказом Міністерства економіки України від 22 грудня 2022 року № 139-П ОСОБА_2 було звільнено із займаної посади відповідно до пунктів 64, 70, підпункту 14 пункту 91, пункту 112 Статуту ПрАТ "Експертно-кредитне агентство", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2018 № 65 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18.08.2021 № 874), з підстав, передбачених контрактом, а саме: підпунктом 5.4.3.1 пункту 5.4 контракту № 15/04/21, пункт 8 частини першої статті 36 КЗпП України, та припинено дію контракту від 15.04.2021 № 15/04/21.

Наказом ПрАТ "Експертно-кредитне агентство" від 02 січня 2022 року № 1\К "Про розрахунок ОСОБА_4 у зв`язку із звільненням" встановлено провести повний розрахунок із ОСОБА_2 та виплатити усі суми, що належать останній від ПрАТ "Експортно-кредитне агентство" у зв`язку із звільненням з посади тимчасово виконуючої обов`язки члена правління ПрАТ "Експортно-кредитне агентство", у тому числі виплатити грошову компенсацію за 18 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки, заробітну плату за січень 2023 року та допомогу по тимчасовій непрацездатності за електронним листом непрацездатності № 6185052-2011732435-1 від 22.12.2022 за період тимчасової непрацездатності з 22 по 26 грудня 2022 року; сформувати та видати ОСОБА_2 розрахунок з інформацією про нараховані суми, належні їй при звільненні, перед виплатою зазначених суми та довідку про заробітну плату та інші виплати за 2022 рік; внести належні записи про звільнення ОСОБА_2 до її трудової книжки; ознайомити ОСОБА_2 з цим наказом та наказом Міністерства економіки України від 22.12.2022 № 139-11 "Про звільнення ОСОБА_2 " під особистий підпис та видати їй належним чином завірену копію цього наказу та копію наказу Міністерства економіки України від 22.12.2022 № 139-П "Про звільнення ОСОБА_2 ".

У подальшому, 02.01.2023, начальником Управління забезпечення ПрАТ "Експортно-кредитне агентство" ОСОБА_5 було внесено до трудової книжки ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 запис № 50 "Звільнено на підставі пп. 5.4.3.1 п. 5.4 контракту № 15/04/21, п. 8 ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю"; підстава: наказ Міністерства економіки України від 22.12.2022 № 139-П; наказ ПрАТ "Експортно-кредитне агентство" від 02.01.2023 № 1/К".

Того ж дня запис № 50 від 02.01.2023 начальником Управління забезпечення ПрАТ "Експортно-кредитне агентство" ОСОБА_5 визнано недійсним та внесено новий запис "Звільнено на підставі пп. 5.4.3.1 п. 5.4 контракту № 15/04/21, п. 8 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю"; підстава: наказ Міністерства економіки України від 22.12.2022 № 139-П; наказ ПрАТ "Експортно-кредитне агентство" від 02.01.2023 № 1/К".

ОСОБА_2 , вважаючи, що наказ Міністерства економіки України з особового складу від 22.12.2022 № 139-П про звільнення та наказ ПрАТ "Експортно-кредитне агентство" від 02.01.2023 № 1/К про розрахунок у зв`язку із звільненням є такими, що прийняті з порушенням норм чинного законодавства та незаконними, звернулася з даним позовом до господарського суду.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

За приписом частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання із ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоч такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

Схожа правова позиція наведена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2018 у справі №667/1/16, від 23.02.2021 у справі №753/17776/19.

Конституційний Суд України у Рішенні від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів») зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.

Згідно із статтею 97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи.

Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про забезпечення масштабної експансії експорту товарів (робіт, послуг) українського походження шляхом страхування, гарантування та здешевлення кредитування експорту" (тут і далі в редакції станом на момент звільнення позивача) передбачено, що Експортно-кредитне агентство утворюється та провадить свою діяльність відповідно до Закону України "Про акціонерні товариства", цього Закону, інших законодавчих актів, а також міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Управління корпоративними правами, що належать державі у статутному капіталі ПрАТ "Експортно-кредитне агентство", здійснює Кабінет Міністрів України через уповноважений ним орган управління (абз. 2 ч. 3 ст. 2 Закону України Про забезпечення масштабної експансії експорту товарів (робіт, послуг) українського походження шляхом страхування, гарантування та здешевлення кредитування експорту").

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2018 № 65 "Питання утворення Експортно-кредитного агентства" утворено Приватне акціонерне товариство "Експортно-кредитне агентство", а також затверджено статут цього товариства (далі - Статут).

Пунктом 12 Статуту (в редакції від 18.08.2021) встановлено, що товариство провадить свою діяльність відповідно до законодавства, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та цього Статуту. Відповідно до п. 23 Статуту майно товариства формується, в тому числі, за рахунок майна, коштів та нематеріальних активів, переданих йому засновником як вклади (внески) до статутного капіталу.

Пунктом 63 Статуту встановлено, що засновником та акціонером товариства, якому належить 100 відсотків акцій товариства, є держава в особі Кабінету Міністрів України.

При цьому п. 64 Статуту встановлює, що до прийняття в установленому порядку рішення про приватизацію акцій, що належать державі у статутному капіталі товариства, функції з управління корпоративними правами держави здійснює Кабінет Міністрів України через уповноважений ним орган управління - Мінекономіки.

Згідно з п. 70 Статуту загальні збори акціонерів товариства є вищим органом управління товариством. Функції загальних зборів товариства здійснює уповноважений орган управління.

Відповідно до пп. 14 п. 91 Статуту до виключної компетенції наглядової ради належить обрання та припинення повноважень голови і членів правління товариства. Повноваження голови та членів правління припиняються за рішенням наглядової ради. Підстави припинення повноважень голови та членів правління встановлюються законом та відповідним контрактом, що укладається між товариством та кожним із членів правління (п. 112 Статуту).

Пунктом 92 Статуту також визначено, що питання, які належать до компетенції наглядової ради, не можуть вирішуватися іншими органами товариства, крім загальних зборів акціонерів, за винятком випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України "Про акціонерні товариства" до товариства з одним акціонером не застосовуються положення ст. 33-48 цього Закону щодо порядку скликання та проведення загальних зборів акціонерного товариства.

Абзацом 4 ч. 2 ст. 51 Закону України "Про акціонерні товариства" встановлено, що у приватному акціонерному товаристві у разі відсутності наглядової ради її повноваження здійснюються загальними зборами.

Згідно з ч. 4 ст. 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" у разі якщо держава є єдиним акціонером (учасником) господарської організації, функції з управління корпоративними правами держави виконуються відповідно до цього Закону безпосередньо, без скликання загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства.

Відповідно до абз. 2 п. 2 Порядку надання завдань на голосування представникам держави на загальних зборах господарського товариства, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 № 678, рішення суб`єктів управління, що виконують повноваження загальних зборів безпосередньо, без скликання зборів акціонерів з питань, що належать до компетенції загальних зборів, видаються ними у формі наказу.

У даному випадку, враховуючи те, що Держава є єдиним акціонером (учасником) ПрАТ "Експортно-кредитне агентство", чинним законодавством передбачено обрання представника держави без проведення загальних зборів акціонерного товариства.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, на день звільнення позивача (22.12.2022) наглядова рада ПрАТ "Експортно-кредитне агентство" не була сформована (не функціонувала), докази зворотного в матеріалах справи відсутні.

А тому, є вірним висновок суду першої інстанції, що Міністерство економіки України, як уповноважений орган управління, що здійснює функції загальних зборів ПрАТ "Експортно-кредитне агентство" відповідно до п. 60, 70, підпункту 14 пункту 91, абзацу 2 пункту 92 та пункту 112 Статуту ПрАТ "Експортно-кредитне агентство" було наділене повноваженнями щодо обрання та припинення повноважень голови і членів правління відповідно до умов контракту, зокрема, на підставі підпункту 5.4.3.1 пункту 5.4 контракту № 15/04/21від 15.04.2021 - щодо дострокового припинення дії контракту.

А тому суд першої інстанції правомірно відхилив доводи позивача про порушення установленого законом порядку її звільнення з посади т.в.о. члена правління ПрАТ "Експортно-кредитне агентство".

Доводи апелянта, що дія Закону України «Про управління об`єктами державної власності» не поширюється на відносини з управління ПрАТ «Експортно-кредитне агентство» є необґрунтованими, оскільки згідно ч.3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення масштабної експансії експорту товарів (робіт, послуг) українського походження шляхом страхування, гарантування та здешевлення кредитування експорту» на відповідача 2 не поширюються вимоги Закону України "Про управління об`єктами державної власності" щодо обов`язкової виплати дивідендів. Тобто в іншій частині положення Закону України «Про управління об`єктами державної власності» поширюються на відносини з управління відповідачем 2.

Щодо підстав звільнення позивача з указаної посади на підставі п. 8 ч. 1 статті 36 КЗпП України суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 8 ч.1 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені трудовим договором з нефіксованим робочим часом, контрактом.

Згідно з пунктами 59, 60 Статуту посадовими особами органів товариства є фізичні особи - голова та члени наглядової ради, ревізійної комісії та правління. Правління є постійно діючим колегіальним виконавчим органом товариства, що здійснює керівництво поточною діяльністю та несе відповідальність за ефективність його роботи згідно із законодавством та цим статутом. Кількісний склад правління - п`ять осіб. Правління обирається строком на три роки. До складу правління входять голова правління, його заступники та інші члени правління (п. 102 Статуту).

Відповідно до наказу № 139-П від 22.12.2022 ОСОБА_2 було звільнено з підстав, передбачених контрактом, а саме: підпункту 5.4.3.1 пункту 5.4 контракту № 15/04/21 від 15.04.2021, пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України. Згідно з п. 2 цього наказу контракт № 15/04/21 від 15.04.2021 вважається припиненим 22 грудня 2022 року.

Так, підпунктом 5.4.3.1 пункту 5.4 контракту № 15/04/21 від 15.04.2021 сторони узгодили, що цей контракт припиняється до закінчення строку дії контракту за рішенням наглядової ради та/або загальних зборів товариства. Тобто відповідно до умов укладеного сторонами строкового контракту сторони узгодили умови про його дострокове припинення.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, правовий статус членів виконавчого органу господарського товариства чи одноособового його керівника значно відрізняється від статусу інших працівників, що обумовлено специфікою його трудової діяльності, яка полягає у виконанні ним функцій з управління товариством.

З 01.06.2014 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів" від 13.05.2014, відповідно до пп. 1 п. 1 якого частину 1 ст. 41 КЗпП України доповнено п. 5 такого змісту: "5) припинення повноважень посадових осіб", а також частину 3 цього Закону доповнено ч. 3 ст. 99 ЦК України: "3. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень".

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10.04.2019 у справі № 510/456/17, припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання з ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.

У постанові від 15.09.2020 у справі № 205/4196/18 Велика Палата Верховного Суду зробила узагальнюючий висновок щодо розмежування юрисдикційності спорів між керівниками чи членами органу управління суб`єктів господарювання. За правилами цивільного судочинства розглядаються спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за пунктом 5 частини першої статті 41 цього Кодексу (припинення повноважень за частиною третьою статті 99 ЦК України).

Також Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12.01.2010 № 1-2/2010 у справі про офіційне тлумачення ч. 3 статті 99 ЦК України роз`яснив, що реалізація учасниками акціонерного товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього товариства стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.

У зв`язку з цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України пов`язується з дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

Зміст частини третьої статті 99 та частини четвертої статті 145 ЦК України треба розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства відкликати члена виконавчого органу від виконання обов`язків, які він йому визначив. Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 562/304/17 (провадження № 14-471цс18).

Водночас згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб.

Тобто пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України кореспондується з частиною третьою статті 99 ЦК України щодо припинення повноважень члена виконавчого органу.

При цьому, як вже зазначалось, зміни до статті 41 КЗпП України, а саме: доповнення ч. 1 цієї статті пунктом 5, були внесені Законом України від 13 травня 2014 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів", який набрав чинності з 01.06.2014. Згідно з пояснювальною запискою до проекту вказаного Закону передбачається, що така підстава розірвання трудового договору забезпечить "можливість розірвання трудового договору без наведення підстав при припиненні повноважень посадових осіб", а в якості компенсації для захисту інтересів останніх гарантує мінімальний розмір вихідної допомоги в розмірі середньої заробітної плати за шість місяців.

Отже здійснення компетентним органом господарюючого суб`єкта права на усунення від посади відповідно до статті 99 ЦК України можливе в порядку реалізації ним своїх корпоративних прав у разі, якщо інше не передбачене статутом, і як підстава такого звільнення може бути зазначене посилання на пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Таким чином підставою звільнення члена колегіального виконавчого органу є, зокрема, рішення загальних зборів товариства, оскільки такі правовідносини мають пріоритетне регулювання саме нормами цивільного права (ч. 3 ст. 99 ЦК України). Вказаний висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду в аналогічних справах, що викладені в постановах від 27.06.2018 у справі № 750/4070/17 та від 07.02.2018 у справі № 711/5711/16-ц.

Таким чином, умовою для звільнення працівника, який є посадовою особою, за цією статтею КЗпП України є припинення повноважень цієї посадової особи, яке має відбуватися відповідно до законодавства.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, повноваження позивача були припинені наказом № 139-П від 22.12.2022 "Про звільнення ОСОБА_2 ", як наслідок дострокового припинення дії строкового контракту № 15/04/21 від 15.04.2021, що було прийняте уповноваженим органом (Міністерством економіки України).

Оскільки суд першої інстанції здійснив вірний висновок про правомірність звільнення позивача із займаної посади, а тому відсутні підстави для визнання незаконним та скасування наказу відповідача-1 № 139-П від 22.12.2022 "Про звільнення ОСОБА_2 ", а також відсутні підстави для поновлення ОСОБА_6 на посаді тимчасово виконуючої обов`язки члена правління ПрАТ "Експортно-кредитне агентство".

У той же час, згідно з ч. 1 та 2 статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У спірних правовідносинах суд вважає, що формулювання підстави звільнення ОСОБА_2 за п. 8 ч. 1 статті 36 КЗпП України є неправильним, адже остання займала посаду т.в.о. члена правління, тобто була посадовою особою товариства, повноваження якої були припинені за рішенням уповноваженого органу у зв`язку із достроковим припиненням дії строкового контракту, а отже, враховуючи вищезазначені норми та встановлену судами практику вірним формулюванням підстав для звільнення ОСОБА_2 є п. 5 ч. 1 статті 41 КЗпП України.

Відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Таким чином, з урахуванням наведеного, суд першої інстанції правомірно змінив формулювання у наказі про звільнення позивача, вказавши підставу звільнення - п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, а саме "припинення повноважень", поклавши обов`язок на відповідача щодо видачі відповідного наказу із занесенням змін у трудову книжку з формулюванням "Звільнено із займаної посади відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України".

Доводи апелянта, що змінюючи формулювання причин звільнення, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ані Міністерство економіки України, як уповноважений орган управління власника, ані ПрАТ «Експортно-кредитне агентство», як роботодавець не пов`язували звільнення апелянта з припиненням її повноважень, як посадової особи, колегія суддів відхиляє, оскільки у пункті 1 наказу № 139-П від 22.12.2022 зазначено спочатку підпункт 5.4.3.1 пункту 5.4. Контракту № 15/04/21, який передбачає припинення Контракту до закінчення строку його дії за рішенням Наглядової ради та/або Загальних зборів Товариства, що кореспондується із приписами п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України щодо можливості розірвання трудового договору з ініціативи власника у випадку припинення повноважень посадової особи.

Доводи апелянта, що позивача було звільнено з роботи не її роботодавцем, а Міністерством економіки України, а змінивши підставу звільнення суд першої інстанції зробив підміну такого поняття на «припинення повноважень», хоча «припинення повноважень» не є тотожним поняттю «звільнення», колегія суддів відхиляє, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постановах від 15.09.2020 у справі № 205/4196/18, від 13.10.2020 у справі №683/351/16-ц та від 12.01.2021 у справі № 127/21764/17, від 23.02.2021 у справі №753/17776/19 виклала правову позицію, відповідно до якої при розгляді спору щодо розірвання трудового договору на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України має значення не наявність підстав для припинення повноважень (звільнення) посадової особи, а дотримання органом управління (загальними зборами, наглядовою радою) передбаченої цивільним законодавством та установчими документами юридичної особи процедури ухвалення рішення про таке припинення.

Більше того, колегія суддів враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.02.2020 року у справі № 915/540/16 також виснувала, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

Отже, за змістом частини третьої статті 99 ЦК України компетентному (уповноваженому) органу товариства надано право припинити повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.

Стосовно визначення дати звільнення колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ст. 51 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від незаконного звільнення.

У п. 17 постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" зазначається, що правила про недопустимість звільнення працівника у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП) стосуються як передбачених ст. ст. 40, 41 КЗпП, так і інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку.

Водночас згідно з ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Виключенням із цього правила є лише випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Проте 04.09.2019 Конституційний Суд України ухвалив рішення № 6-р (II)/2019 у справі № 3-425/2018 (6960/18) щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 3 ст. 40 КЗпП України. У цьому рішенні КС України, зокрема, вказав, що положення ч. 3 ст. 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини (абз. 15 п. 3 мотивувальної частини рішення).

Тобто звільнення позивача було здійснено з порушенням гарантій, встановлених ч. 3 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, сформованого у постанові від 15.09.2020 при розгляді справи № 205/4196/18 (14-670 цс 19), у разі порушення гарантій, встановлених ч. 3 ст. 40 КЗпП України, негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).

З цих підстав, суд першої інстанції вірно усунув порушення трудових прав позивача шляхом зміни дати звільнення, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності, а саме: 02.01.2023.

Доводи позивача щодо необхідності визначення дати звільнення з 14.04.2024, що відповідає даті закінчення Контракту є необґрунтованими як із встановлених вище обставин, так і з того, що відповідних вимог позивач у суді першої інстанції не заявляв.

Відповідно до ч.5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Із огляду на встановлені вище обставини суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що наказ № 139-П від 22.12.2022 "Про звільнення ОСОБА_2 " є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства як в частині підстав звільнення, так і в частині визначення дати звільнення, а отже, позовні вимоги щодо визнання недійсними записів № 50 та № 51 від 02.01.2023 у трудовій книжці ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 про її звільнення правомірно були задоволені.

Доводи апелянта, що оскільки відповідачами неправомірно визначено правові підстави та дату звільнення апелянта, чим порушено порядок її звільнення з займаної посади, то таке звільнення є незаконним, а ОСОБА_2 в силу ч.1 ст. 235 КЗпП підлягає поновленню на посаді із наступною виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Так, відповідно до частин 1, 2 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 235 КЗпП України, поновлення на попередній роботі та оплата вимушеного прогулу має місце у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу.

Оскільки, як вірно встановив суд першої інстанції, звільнення позивача відбулося у порядку, визначеному діючим законодавством, за рішенням уповноваженого органу у зв`язку із достроковим припиненням дії строкового контракту та повноважень члена правління, тому вимушеного прогулу, як зазначає позивач, не сталося, а тому вимога про поновлення на роботі та зобов`язання відповідача-2 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу були правомірно відхилені судом першої інстанції.

Стосовно вимоги про відшкодування моральної шкоди у сумі 200 000,00 грн колегія суддів зазначає наступне.

Згідно статті 237-1 Кодексу законів про працю України, відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Отже, за змістом статті 237-1 Кодексу законів про працю України підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно абзацу 2 частини 3 статті 23 Цивільного кодексу України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

В той же час, позивачем не обґрунтовано які саме дії спричинили моральну шкоду, не надано доказів, які підтверджують позовні вимоги в частині моральних страждань, а також не викладено обставини, якими вона обґрунтовує свої вимоги в частині розміру моральної шкоди: з яких міркувань виходила, визначаючи такий розмір, які негативні наслідки мають місце та у чому саме полягають моральні витрати та наявність причинного зв`язку між шкодою і діями відповідачів.

Більше того, стаття 237-1 Кодексу законів про працю України пов`язує можливість відшкодування моральної шкоди із фактом порушення прав працівника у сфері трудових відносин (зокрема незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо), чого у даному випадку встановлено не було.

Та обставина, що дата звільнення збіглася із датою відкриття позивачем лікарняного не може розглядатися як умисні дії відповідачів.

Враховуючи той факт, що зазначена обставина була усунена судом шляхом зміни дати звільнення, та за відсутності фактів моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи додаткових зусиль для організації свого життя, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про необґрунтованість вимог в частині відшкодування моральної шкоди.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2024 у справі № 910/9205/23 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування чи зміни в межах доводів та вимог апеляційних скарг не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, судові витрати за подання апеляційної скарги покладається на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2024 у справі № 910/9205/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2024 у справі № 910/9205/23 залишити без змін.

4. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

5. Матеріали справи № 910/9205/23 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 29.01.2025

Головуючий суддя М.А. Барсук

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Руденко