Постанова

від 12.09.2024 по справі 910/13396/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/13396/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Губенко Н. М., Мамалуя О. О.,

за участю секретаря судового засідання Москалика О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Алтаюр"

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Балаца С. В.

від 04 березня 2024 року

та на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Коротун О. М., Майданевича А. Г., Суліма В. В.,

від 21 травня 2024 року (повний текст складений 30 травня 2024 року)

у справі за позовом Акціонерного товариства "Укрпошта"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алтаюр"

про стягнення 1 404 417,08 грн

за участю представників:

від позивача: Гоч В. М.

від відповідача: Носик Б. М.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У серпні 2023 року Акціонерне товариство "Укрпошта" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алтаюр» про:

- стягнення 1 404 417,08 грн, з яких: 966 756,82 грн - вартість поставлених товарів неналежної якості, 176 635,92 грн - пеня, 193 351,36 грн - штраф за поставку неякісного товару та 67 672,98 грн - штраф за порушення строків усунення дефектів товару понад 30 днів;

- зобов`язання відповідача отримати та забрати (вивезти) за свій рахунок товар, поставлений позивачу (персональні комп`ютери в кількості 47 одиниць, недоліки якого встановлені в акті про виявлені недоліки товару від 02 серпня 2022 року), за адресою: м. Київ, вул. Митрополита А. Шептицького, 16/4, в повному обсязі в п`ятиденний строк з дати набрання рішенням суду законної сили.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за укладеним з позивачем договором поставки № 040621-01/198ПсЕ від 04 червня 2021 року поставив позивачу товар (персональні комп`ютери), частина якого на загальну суму 966 756,82 грн була неналежної якості, містила приховані недоліки, відповідач у встановлені договором строки виявлені дефекти товару не усунув, не здійснив заміну дефектного товару новим, з огляду на що відповідно до пункту 4 частини першої статті 708 Цивільного кодексу України зобов`язаний сплатити позивачу вартість товару неналежної якості та забрати у позивача неякісний товар, а також відповідно до частини другої статті 231 Господарського кодексу України та пункту 5.2. договору має сплатити штраф за порушення умов договору щодо якості товару, пеню та штраф за порушення строків виконання зобов`язання із заміни дефектного товару.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

04 червня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Алтаюр", як постачальником, та Акціонерним товариством "Укрпошта", як покупцем був укладений договір поставки № 040621-01/198ПсЕ (далі по тексту - договір, договір поставки), відповідно до пункту 1.1. якого Постачальник зобов`язався поставити Покупцю у власність товар, найменування, якість та технічні характеристики, кількість та ціна якого визначаються у специфікації, яка є додатком № 1 до договору (далі - товар), а Покупець зобов`язався прийняти товар і оплатити його в порядку та на умовах договору.

Згідно з пунктом 2.1. договору Постачальник повинен поставити Покупцю товар, якість якого та якість матеріалів (сировини) виготовлення цього товару повинні відповідати вимогам, які зазначені у додатку № 1 до договору. Постачальник гарантує, що товар не має недоліків та дефектів, що пов`язані із якістю матеріалів, з яких він (товар) виготовляється та/або із технологією його (товару) виробництва, відповідає всім необхідним вимогам охорони праці, екології, пожежної безпеки та санітарно-гігієнічним вимогам.

У пункті 2.6. договору сторони передбачили, що якщо протягом гарантійного строку будуть виявлені недоліки: невідповідність товару повністю або частково умовам договору, Постачальник зобов`язується за свій рахунок усунути всі виявлені дефекти шляхом заміни дефектного товару новим товаром відповідно до умов цього договору протягом 20 (двадцяти) календарних днів з моменту направлення Покупцем письмового повідомлення Постачальнику.

Покупець інформує Постачальника про дефекти або невідповідність поставленого товару умовам договору письмово, включаючи опис дефекту невідповідності одним із способів, визначених умовами договору. Всі витрати, пов`язані з транспортуванням товару, згідно гарантійного строку, визначеного в цьому пункті, покладаються на Постачальника.

Відповідно до пункту 4.25. договору у випадку виявлення прихованих дефектів товару Покупець має право пред`явити Постачальнику претензію та за власним вибором вимагати заміну дефектного товару або усунення виявлених дефектів або відмовитись від товару та повернути кошти, сплачені за такий товар. Постачальник на підставі претензії Покупця в строк, що не перевищує 20 (двадцяти) календарних днів з дати отримання такої претензії, якщо інше не встановлено в самій претензії, здійснює власними силами та за свій рахунок заміну дефектного товару на якісний, або усуває виявлені дефекти або повертає Покупцю сплачені за товар кошти, за вибором Покупця.

Згідно з пунктом 5.2. договору за порушення строків поставки товару або умов якості товару Постачальник несе відповідальність та сплачує позивачу штрафні санкції в розмірі відповідно до статті 231 Господарського кодексу України.

На виконання умов договору поставки Постачальник поставив, а Покупець прийняв товару відповідно до таких видаткових накладних:

- від 02 вересня 2021 року № 293 - ціна за одиницю товару: 13 675,20 грн з ПДВ; кількість - 50;

- від 10 вересня 2021 року № 303 - ціна за одиницю товару: 13 360,33 грн з ПДВ; кількість - 120;

- від 21 вересня 2021 року № 307 - ціна за одиницю товару: 13 351,72 грн з ПДВ; кількість - 420;

- від 27 вересня 2021 року № 315 - ціна за одиницю товару: 13 322,56 грн з ПДВ; кількість - 120;

- від 29 вересня 2021 року № 318 - ціна за одиницю товару: 13 290,06 грн з ПДВ; кількість - 120;

- від 30 вересня 2021 року № 324 - ціна за одиницю товару: 13 292,84 грн з ПДВ; кількість - 120;

- від 12 жовтня 2021 року № 338 - ціна за одиницю товару: 13 195,92 грн з ПДВ; кількість - 240;

- від 13 жовтня 2021 року № 340 - ціна за одиницю товару: 13 190,99 грн з ПДВ; кількість - 60;

- від 21 жовтня 2021 року № 349 - ціна за одиницю товару: 13 127,63 грн з ПДВ; кількість - 60;

- від 22 жовтня 2021 року № 350 - ціна за одиницю товару: 13 124,84 грн з ПДВ; кількість - 60;

- від 27 жовтня 2021 року № 363 - ціна за одиницю товару: 13 222,39 грн з ПДВ; кількість - 60;

- від 28 жовтня 2021 року № 364 - ціна за одиницю товару: 13 200,95 грн з ПДВ; кількість - 60;

- від 02 листопада 2021 року № 366 - ціна за одиницю товару: 13 165,99 грн з ПДВ; кількість - 120;

- від 04 листопада 2021 року № 367 - ціна за одиницю товару: 13 143,47 грн з ПДВ; кількість - 120;

- від 12 листопада 2021 року № 383 - ціна за одиницю товару: 13 080,24 грн з ПДВ; кількість - 370.

Після отримання товару Покупець виявив приховані недоліки у поставлених 26-ти одиницях товару на загальну суму 343 086,89 грн, про що були складені акти прийому-передачі (повернення) товару від 10 лютого 2022 року № 10 та від 18 лютого 2022 року № 11, підписані сторонами.

З урахуванням положень пункту 2.6. договору Постачальник мав усунути недоліки товару або замінити його на новий товар за актом № 10 - не пізніше 02 березня 2022 року та за актом № 11 - не пізніше 10 березня 2022 року.

Покупець звернувся до Постачальника з листом від 12 липня 2022 року № 412-7 про повернення товару. Проте, у зазначені строки Постачальник не усунув недоліки товару та не здійснив заміну товару на новий.

У подальшому Покупець виявив приховані недоліки у поставлених 47-ти одиницях товару, про що комісія Покупця склала акт про встановлення ймовірних недоліків товару від 27 липня 2022 року № б/н. Крім того, Покупець звернувся до Постачальника з листом від 27 липня 2022 року № 412-8 про забезпечення явки представника Постачальника для здійснення огляду товару, у відповідь на який отримав відповідь Постачальника від 03 серпня 2022 року № 85-2022 про неможливість такої явки у зв`язку з воєнним станом, введеним в Україні.

Також Покупець склав акт про виявлені недоліки у поставлених 47-ти одиницях товару вартістю 623 669,93 грн з ПДВ від 02 серпня 2022 року б/н та звернувся до Постачальника з листом від 18 серпня 2022 року № 101.004.002.001.-5003-22 про усунення недоліків та повернення товару з усуненими недоліками.

З урахуванням положень пункту 2.6. договору Постачальник мав усунути недоліки товару або замінити його на новий товар за вказаним повідомлення не пізніше 08 вересня 2022.

Однак, Постачальник не здійснив у зазначений строк усунення недоліків / заміни поставленого позивачу товару, з огляду на що Покупець у серпні 2023 року звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Постачальника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Алтаюр» про:

- стягнення 1 404 417,08 грн, з яких: 966 756,82 грн - вартість поставлених товарів неналежної якості, 176 635,92 грн - пеня, 193 351,36 грн - штраф за поставку неякісного товару та 67 672,98 грн - штраф за порушення строків усунення дефектів товару понад 30 днів;

- зобов`язання відповідача отримати та забрати (вивезти) за свій рахунок товар, поставлений позивачу (персональні комп`ютери в кількості 47 одиниць, недоліки якого встановлені в акті про виявлені недоліки товару від 02 серпня 2022 року), за адресою: м. Київ, вул. Митрополита А. Шептицького, 16/4, в повному обсязі в п`ятиденний строк з дати набрання рішенням суду законної сили.

3. Короткий зміст оскаржуваних рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду, мотиви їх ухвалення.

Господарський суд міста Києва рішенням від 04 березня 2024 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21 травня 2024 року, позов задовольнив частково: стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Алтаюр" на користь Акціонерного товариства "Укрпошта" вартість поставлених товарів неналежної якості в сумі 966 756,82 грн, пеню в сумі 175 949,74 грн, штраф за поставку неякісного товару в сумі 193 35136 грн, штраф за порушення строків усунення дефектів товару понад 30 днів в сумі 67 672,98 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 23 739,96 грн, зобов`язав Товариство з обмеженою відповідальністю "Алтаюр" отримати та забрати (вивезти) за свій рахунок товар, поставлений Акціонерному товариству "Укрпошта" (персональні комп`ютери в кількості 47 одиниць, недоліки якого встановлені в акті про виявлені недоліки товару від 02 серпня 2022 року), за адресою: м. Київ, вул. Митрополита А. Шептицького, 16/4, в повному обсязі в п`ятиденний строк з дати набрання рішенням суду законної сили. У задоволенні решти вимог - відмовив повністю.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що обставини поставки відповідачем позивачу товару, частина якого мала приховані недоліки, є доведеними наявними в матеріалах справи доказами, зокрема актами прийому-передачі (повернення) товару від 10 лютого 2022 року № 10 та від 18 лютого 2022 року № 11, підписаними сторонами, та актами про виявлені недоліки від 27 липня 2022 року та від 02 серпня 2022 року, складеними позивачем, щодо яких відповідач заперечень не надав та не спростував інформації, яка міститься в цих актах.

Суд апеляційної інстанції додатково зазначив про те, що підписанням актів № 10 та № 11 відповідач визнав наявність недоліків поставленого ним позивачу товару та прийняв на себе передбачене пунктом 2.6. договору зобов`язання усунути недоліки поставленого товару або заміни його новим товаром.

Врахувавши те, що відповідач не виконав свого обов`язку, передбаченого пунктом 2.6. договору, щодо усунення недоліків поставленого товару або заміни його новим товаром у встановлений договором строк, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача вартості поставлених товарів неналежної якості. Крім того, суди дійшли висновку про те, що відповідач відповідно до пункту 4 частини першої статті 708 Цивільного кодексу України зобов`язаний сплатити позивачу вартість товару неналежної якості та забрати у позивача неякісний товар, а також відповідно до частини другої статті 231 Господарського кодексу України та пункту 5.2. договору має сплатити штраф за порушення умов договору щодо якості товару, пеню та штраф за порушення строків виконання зобов`язання із заміни дефектного товару. Однак, встановивши те, що проведений позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми пені є арифметично неправильним, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, провів власний розрахунок цієї суми та задовольнив цю позовну вимогу частково.

Також суди дійшли висновку про те, що позовні вимоги були заявлені у межах строку позовної давності, який згідно із Законом України № 540-ІХ був продовжений на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та не зараховується при обчисленні цього строку.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Алтаюр» просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04 березня 2024 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21 травня 2024 року у цій справі та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог повністю.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

Як на підставу касаційного оскарження зазначених судових рішень скаржник послався на пункти 1 та 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суди попередніх інстанції:

1) не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах:

- об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 щодо застосування статті 629 Цивільного кодексу України стосовно обов`язковості договору;

- Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 грудня 2018 року у справі № 908/2624/17, від 20 липня 2023 року у справі № 910/14003/21 щодо застосування статей 687, 688 Цивільного кодексу України;

- Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 березня 2023 року у справі № 904/8414/21 щодо застосування статті 268 Господарського кодексу України та статті 673 Цивільного кодексу України;

- Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 910/6981/19, від 25 червня 2020 року у справі № 924/233/18 та від 05 грудня 2023 року у справі № 905/691/21 щодо застосування статей 80, 236 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Вищого господарського суду України, викладених у постанові від 14 листопада 2017 року у справі № 904/3684/17 щодо застосування статті 687 Цивільного кодексу України;

2) помилково взяли до уваги як належні та допустимі докази у цій справі акти прийому-передачі (повернення) товару від 10 лютого 2022 року № 10 та від 18 лютого 2022 року № 11 та акти про виявлені недоліки від 27 липня 2022 року та від 02 серпня 2022 року та дійшли помилкового висновку про доведення обставин наявності недоліків у поставленому товарі, залишили поза увагою те, що акти від 10 лютого 2022 року № 10 та від 18 лютого 2022 року № 11 не містять згоди відповідача з наявністю дефектів поставленого товару та інформації про прийняття відповідачем на себе зобов`язань замінити такий товар, а також те, що акти від 27 липня 2022 року та від 02 серпня 2022 року про виявлені недоліки були складені в односторонньому порядку позивачем, а акт від 27 липня 2022 року стосується виявлення саме ймовірних недоліків та не фіксує виявлених недоліків;

3) залишили поза увагою обставини порушення позивачем встановленого договором порядку підтвердження наявності недоліків у поставленому товарі та те, що надані позивачем суду акти не є тими актами, що повинні складатись згідно з пунктом 4.22. договору, ці акт припускають наявність несправностей, а не встановлюють їх, а також обставини того, що відповідач не згоден з виявленими порушеннями, а позивач в порушення пунктів 2.7. та 4.22. договору не залучив представника незалежної організації для підтвердження дефектів товару;

4) не перевірили доводів відповідача про те, що викладені в актах зауваження позивача не стосуються недоліків товару, не встановили, чи дійсно викладені зауваження є наслідком невідповідності товару умовам договору, а тому зробили висновки про поставку товару неналежної якості з порушенням статті 673 Цивільного кодексу України.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить касаційне провадження у справі № 910/13396/23 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Алтаюр", відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити, касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Алтаюр" залишити без задоволення, а оскаржувані постанову апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду залишити без змін, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків по суті спору з правильним застосуванням та дотриманням норм матеріального та процесуального права. Позивач також посилається на те, що висновки Верховного Суду, на неврахування яких послався відповідач у касаційній скарзі, зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах та є нерелевантними для цієї справи.

Позиція Верховного Суду

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанцій.

Верховний Суд, обговоривши доводи сторін, наведені у касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи, дослідивши правильність застосування та дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Як правильно встановили суди попередніх інстанцій спірні правовідносини між сторонами у цій справі виникли на підставі укладеного між ними договору поставки № 040621-01/198ПсЕ від 04 червня 2021 року.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).

Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому (частина перша статті 656 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Аналіз статей 669, 671, 673, 682 Цивільного кодексу України свідчить про те, що предмет договору купівлі-продажу (поставки), зокрема майно (товар), характеризується певними критеріями (ознаками), встановленим у договорі: кількістю, асортиментом, якістю, комплектністю.

Отже, товар має відповідати вимогам щодо асортименту, комплектності, кількості та якості, тари та (або) упаковки товару у відповідності до умов договору, і тільки в цьому випадку вважається, що продавець належним чином виконав свій обов`язок щодо передачі товару у власність.

При цьому, поняття асортимент, комплектність, кількість, якість не є тотожними поняттями. Вони різняться за юридичним змістом, правовою природою, а також і за обсягом прав покупця. Аналогічні висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 02 лютого 2023 року у справі № 916/604/21.

Як вбачається, позивач, звертаючись з позовом у цій справі, послався на те, що частина поставленого йому відповідачем товару, а саме: 73 одиниці персональних комп`ютерів, була неналежної якості, містила приховані недоліки, з огляду на що заявив до суду вимоги про стягнення з відповідача як з постачальника вартості поставлених товарів неналежної якості та неустойки (пені та штрафу) за поставку неякісного товару та за порушення строків усунення дефектів товару понад 30 днів, а також заявив вимогу про зобов`язання відповідача отримати та забрати (вивезти) за свій рахунок поставлений позивачу неякісний товар (персональні комп`ютери в кількості 47 одиниць, недоліки якого встановлені в акті про виявлені недоліки товару від 02 серпня 2022 року).

Як правильно встановили суди попередніх інстанцій відповідно до заявлених позивачем предмету та підстав позову спірні правовідносини, що склалися між сторонами у цій справі, стосуються такого критерію товару, як якість, тобто стосуються поставки відповідачем позивачу товару неналежної якості, що мав приховані недоліки.

Як вбачається, позовна вимога про стягнення вартості поставлених товарів неналежної якості заявлена позивачем на підставі пункту 4 частини першої статті 708 Цивільного кодексу України (правова підстава позову).

Місцевий господарський суд, задовольняючи зазначену вимогу також послався на положення пункту 4 частини першої статті 708 Цивільного кодексу України, а суд апеляційної інстанції, хоча і не послався в оскаржуваній постанові на цю норму закону, проте погодився з висновками місцевого господарського суду про задоволення позову в цій частині.

Однак, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій передчасно застосували положення частини першої статті 708 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин з огляду на таке.

Як вбачається, положення пункту 4 частини першої статті 708 Цивільного кодексу України містяться у параграфі 2 глави 54 «Купівля-продаж» підрозділу 1 розділу ІІІ Цивільного кодексу України, що регулюють відносини роздрібної купівлі-продажу.

За договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов`язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов`язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його (частина перша статті 698 Цивільного кодексу України).

Отже, договір роздрібної купівлі-продажу є різновидом договору купівлі-продажу, що має певні характерні ознаки, а саме:

- за суб`єктним складом: продавцем за договором роздрібної купівлі-продажу виступає особа, яка здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару;

- за предметом договору: предметом цього договору є не будь-який продаж товарів, а тільки продаж вроздріб. Товар за договором роздрібної купівлі-продажу характеризується тим, що він звичайно призначений для особистого, сімейного, домашнього чи іншого використання, не повґязаного з підприємницькою діяльністю. Цей критерій окреслює сферу застосування норм Цивільного кодексу України про договір роздрібної купівлі-продажу - щодо товарів, використання яких не пов`язане з підприємницькою діяльністю. Отже, ці норми закону не регулюють відносини з приводу купівлі-продажу (поставки) товарів, призначених для використання у підприємницькій діяльності.

Стаття 42 Господарського кодексу України передбачає, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

При цьому, слід зазначити, що об`єктом підприємницької діяльності може бути все те, що виступає предметом купівлі-продажу на ринку.

Однак, суди попередніх інстанцій не врахували особливостей застосування норм права, що містяться у параграфі 2 глави 54 «Купівлі-продаж» підрозділу 1 розділу ІІІ Цивільного кодексу України, з огляду на що не проаналізували характер спірних правовідносин, що склалися між сторонами у цій справі, та не з`ясували, чи мають спірні правовідносини ознаки відносин роздрібної купівлі-продажу, чи має укладений між сторонами договір ознаки договору роздрібної купівлі-продажу. У зв`язку з цим суди залишили поза увагою умови укладеного між сторонами у цій справі договору та не з`ясували мету використання Покупцем товару, що закуповувався за цим договором, не встановили, чи призначався цей товар для використання у підприємницькій діяльності.

Не встановивши зазначені обставини, суди попередніх інстанцій не з`ясували, чи правильно позивач визначив правові підстави позову, чи регулюються спірні правовідносини положенням статті 708 Цивільного кодексу України, що стосується відносин роздрібної купівлі-продажу, з огляду на що передчасно застосували при вирішенні спору у цій справі положення пункту 4 частини першої статті 708 Цивільного кодексу України.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на необхідності застосування принципу jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справ. За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеного зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 15 червня 2021 року у справі № 916/585/18 (916/1051/20), відповідно до принципу jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 квітня 2023 року у справі № 910/15551/20 зазначила про те, що зважаючи на положення статей 14, 162 Господарського процесуального кодексу України суд вирішує спір у межах заявлених позивачем вимог, а саме: виходячи зі змісту заявлених вимог та обставин, якими їх обґрунтовує позивач; при цьому, користуючись принципом "суд знає закони", при вирішенні спору суд може застосувати до спірних правовідносин інші норми права, ніж ті, які зазначив позивач як правову підставу позову.

Однак, суди попередніх інстанцій не перевірили, чи правильно позивач кваліфікував спірні правовідносини на підставі пункту 4 частини першої статті 708 Цивільного кодексу України, залишили поза увагою зазначений принцип jura novit curia ("суд знає закони") при вирішення питання щодо правового регулювання спірних правовідносин у цій справі.

У зв`язку з цим поза увагою судів залишилися положення статті 678 Цивільного кодексу України, якою визначені правові наслідки передання товару неналежної якості, що є загальною нормою, яка регулює правовідносин купівлі-продажу (поставки), незалежно від призначення використання придбаного товару.

За положеннями частин першої та другої статті 678 Цивільного кодексу України покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов`язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з`явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару.

Отже, вимагати відшкодування вартості товару або його заміни покупець має право лише у випадку, якщо недоліки товару є істотними (постанова Верховного Суду від 07 вересня 2023 року у справі № 910/7195/21).

Для застосування частини другої статті 678 Цивільного кодексу України покупець, який вимагає повернення сплаченої за неякісний товар грошової суми, важливим є встановлення: чи має місце істотне порушення вимог щодо якості товару, зокрема, чи були наявні у товарі недоліки, які виявилися неодноразово або з`явилися знову після їх усунення. Подібні висновки Верховного Суду викладені у постанові від 26 січня 2022 року у справі № 921/765/20, а також у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 910/10585/23, в якій суд касаційної інстанції зазначив про те, що покупець має право вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми або його заміни відповідно до частини другої статті 678 Цивільного кодексу України лише у випадку, якщо недоліки товару є істотними.

Отже, у разі застосування судом зазначеної норми права для вирішення спору слід з`ясовувати обставини істотності порушення вимог щодо якості товару. Виявлення у проданому товарі звичайних (несуттєвих) недоліків не надає покупцеві право відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар суми або вимагати заміни товару.

Крім того, як уже зазначалося вище по тексту цієї постанови, спірні правовідносини, що склалися між сторонами у цій справі, стосуються такого критерію, як якість товару, тобто поставки відповідачем позивачу товару неналежної якості, що мав приховані недоліки.

Положення, що стосуються якості товару закріплені, зокрема у стаття 268, 269 Господарського кодексу України та статтях 673 - 681-1 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин першої - третьої статті 268 Господарського кодексу України якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам (у разі наявності), іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів.

Номери та індекси стандартів, технічних умов (у разі наявності) або іншої документації про якість товарів зазначаються в договорі. Якщо вказану документацію не опубліковано у загальнодоступних виданнях, її копії повинні додаватися постачальником до примірника договору покупця на його вимогу.

У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості.

Відповідно до статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.

Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети.

Якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, який відповідає цим вимогам.

Продавець і покупець можуть домовитися про передання товару підвищеної якості порівняно з вимогами, встановленими законом.

Отже, умова договору щодо якості продукції характеризує предмет купівлі-продажу (поставки) з точки зору придатності до використання за цільовим призначенням. Якість продукції - це сукупність властивостей і характеристик, які відображають рівень новизни, надійність, довговічність, економічність продукції (товарів) і зумовлюють її здатність задовольнити відповідно до свого призначення потреби споживача. Предметом договору купівлі-продажу (поставки) може бути річ тільки належної якості, що обумовлена договором.

Зі змісту наведених норм вбачається, що вимоги щодо якості товару визначаються сторонами в договорі або встановлюються законом. У разі відсутності таких вимог у договорі чи законі на продавця покладається обов`язок передати товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.

Такі висновки Верховного Суду викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 березня 2023 року у справі № 904/8414/21, на які послався відповідач у касаційній скарзі.

Однак, суди попередніх інстанцій не врахували ці висновки Верховного Суду, не дослідили належним чином умови укладеного між сторонами у цій справі договору та не встановили, чи визначили сторони у договорі умови щодо якості товарів, які саме вимоги щодо якості товару були визначені сторонами у договорі поставки (якщо такі вимоги були визначені у договорі), яка мета використання товару була передбачена договором.

Не встановивши ці обставини, суди не з`ясували з достовірністю, чи відповідав поставлений відповідачем позивачу товару вимогам щодо якості товару, встановленим у договорі, меті його використання.

Згідно з частинами першою та другою статті 675 Цивільного кодексу України товар, який продавець передає або зобов`язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу.

Договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк).

Як встановили суди попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, за умовами укладеного між сторонами у цій справі договором Постачальник (відповідач) надав гарантії щодо якості товару.

Відповідно до частин першої, п`ятої, шостої статті 269 Господарського кодексу України строки і порядок встановлення покупцем недоліків поставлених йому товарів, які не могли бути виявлені при звичайному їх прийманні, і пред`явлення постачальникові претензій у зв`язку з недоліками поставлених товарів визначаються законодавством відповідно до цього Кодексу.

Постачальник (виробник) гарантує якість товарів у цілому. Гарантійний строк на комплектуючі вироби і складові частини вважається рівним гарантійному строку на основний виріб, якщо інше не передбачено договором або стандартами, технічними умовами (у разі наявності) на основний виріб.

Постачальник (виробник) зобов`язаний за свій рахунок усунути дефекти виробу, виявлені протягом гарантійного строку, або замінити товари, якщо не доведе, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу. У разі усунення дефектів у виробі, на який встановлено гарантійний строк експлуатації, цей строк продовжується на час, протягом якого він не використовувався через дефект, а при заміні виробу гарантійний строк обчислюється заново від дня заміни.

Згідно зі статтею 679 Цивільного кодексу України продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту. Якщо продавцем надані гарантії щодо якості товару, продавець відповідає за його недоліки, якщо він не доведе, що вони виникли після його передання покупцеві внаслідок порушення покупцем правил користування чи зберігання товару, дій третіх осіб, випадку або непереборної сили.

Отже, за загальним правилом, закріпленим у частині другій статті 679 Цивільного кодексу України, відповідальність продавця за недоліки товару може наступати у випадках, якщо недоліки виникли до передання товару покупцеві або якщо їх виникнення обумовлене причинами, що виникли до передачі товару. І відповідно, коли недоліки товару виявлені після переходу до покупця ризику випадкової загибелі та випадкового знищення товару, саме на покупця у такому випадку покладається обов`язок доведення того, що недоліки чи їх причини виникли до передачі йому товару.

Водночас, у випадку встановлення недоліків товару, на який надана гарантія щодо якості (встановлено гарантійний строк експлуатації) (частина друга статті 679 Цивільного кодексу України), існує презумпція вини постачальника (виробника). У такому випадку для звільнення себе від відповідальності саме постачальник (виробник) повинен довести, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу.

Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 679 Цивільного кодексу України викладена у постановах Верховного Суду від 13 грудня 2019 року у справі № 904/5002/18, від 30 вересня 2020 року у справі № 927/787/19, від 29 липня 2021 року у справі № 904/5217/19.

З огляду на викладене, враховуючи те, що у спірних правовідносинах Постачальник (відповідач) надав гарантії щодо якості товару, Верховний Суд не бере до уваги посилання відповідача у касаційній скарзі на те, що саме позивач як покупець, який виявив недоліки товару після його отримання, має довести виникнення недоліків товару до його передання покупцю.

У зв`язку з цим Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20 липня 2023 року у справі № 910/14003/21, оскільки у спірних правовідносинах, що склалися між сторонами у зазначеній справі № 910/14003/21, були відсутні обставини надання продавцем гарантій якості товару та правовідносини регулювалися частиною першою, а не другою статті 679 Цивільного кодексу України. Отже, висновки Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 679 Цивільного кодексу України, викладені у постанові від 20 липня 2023 року у справі № 910/14003/21, є нерелевантними для цієї справи № 910/13396/23.

Разом з цим, Верховний Суд зазначає про те, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою встановлену частиною другою статті 679 Цивільного кодексу України презумпцію вини постачальника (виробника) та не з`ясували, чи посилався відповідач в обґрунтування підстав для звільнення його від відповідальності за поставку неякісного товар на обставини порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання отриманого товару.

Як вбачається з оскаржуваних судових рішень місцевий господарський суд встановив, що відповідач в заперечення позовних вимог у цій справі посилався на те, що позивач не довів наявності дефектів в отриманому від відповідача товарі, не підтвердив наявність недоліків товару в порядку, передбаченому договором, оскільки не залучив до перевірки відповідності товару представника незалежної організації, здійснив передачу відповідачу лише окремих частин техніки, внаслідок чого провести перевірку недоліків не вбачається за можливе. Суд апеляційної інстанції у пункті 4 оскаржуваній постанови зазначив про те, що відповідач в обґрунтування вимог апеляційної скарги послався на те, що акти № 10 від 10 лютого 2022 року та № 11 від 18 лютого 2022 року стосуються передачі товару із заявленими (можливими) несправностями, а не виявленими недоліками та містять загальний опис заявлених несправностей, що не дозволяє встановити, в чому вони полягають, чи пов`язані вони з недоліками товару, або недбалим використанням товару працівниками позивача.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При ухваленні рішення суд вирішує чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються (пункт 1 частини першої статті 237 Господарського процесуального кодексу України)

Згідно з пунктом 5 частини четвертої статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику;

Однак, оскаржувані відповідачем судові рішення у цій справі зазначеним вимогам не відповідають. Суди попередніх інстанцій, встановивши зміст заперечень відповідача, не надали цим доводам відповідача належної правової оцінки. Рішення місцевого господарського суду не містить мотивованої оцінки зазначених доводів відповідача, а суд апеляційної інстанції обмежився лише посиланням на те, що відповідач не спростував інформацію, що міститься в акті про виявлені недоліки від 02 серпня 2022 року, та не надав доказів поставки товару належної якості.

Зокрема суди з огляду на доводи відповідача не встановили, який порядок встановлення недоліків товару, виявлених після його прийняття позивачем, був передбачений умовами укладеного між сторонами договору, чи був дотриманий сторонами цей порядок, чи підтверджують надані позивачем докази факт наявності у поставленому йому відповідачем товарі недоліків, чи є ці недоліки істотними, чи підтверджують доводи відповідача, наведені в заперечення позовних вимог, наявність підстав для звільнення його від відповідальності за поставку неякісного товару в розумінні частини другої статті 679 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд у постанові від 25 червня 2020 року у справі № 924/233/18 зазначив про те, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

За змістом пунктів 1 - 3 частини першої статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Однак, суди попередніх інстанцій не врахували зазначені висновки Верховного Суду щодо застосування статей 80, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України, про що обґрунтовано зазначив скаржник, а ухвалені судами попередніх інстанцій у цій справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, оскільки суди не визначили правову кваліфікацію спірних правовідносин, неповністю з`ясували фактичні обставини у справі, не дослідили докази, що мають значення для правильного вирішення спору.

Разом з цим Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21 грудня 2018 року у справі № 908/2624/17, оскільки правовідносини у зазначеній справі виникли з приводу недопоставки продукції та не стосувалися наслідків поставки товару неналежної якості, що свідчить про неподібність правовідносин у справі № 908/2624/17 та про нерелевантність висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21 грудня 2018 року у справі № 908/2624/17, правовідносинам у цій справі № 910/13396/23.

Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, на які послався скаржник, також є нерелевантними для цієї справи № 910/13396/23, оскільки зроблені у правовідносинах щодо стягнення страхового відшкодування та компенсації моральної шкоди за договором добровільного страхування фінансових ризиків та не стосуються правовідносин поставки товару та застосування наслідків поставки товару неналежної якості, тобто зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах.

Безпідставними є також і посилання скаржника на висновки Вищого господарського суду України, оскільки відповідно до норм чинного Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин судом підлягають врахуванню висновки щодо застосування норм права, викладені саме у постановах Верховного Суду, а висновки Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики та не є обов`язковими для врахування при застосуванні судами норм права.

Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на висновки Верховного Суду щодо оцінки доказів у справі, викладені у постановах від 28 січня 2020 року у справі № 910/6981/19 та від 05 грудня 2023 року у справі № 905/691/21, оскільки у наведених постановах відсутні висновки, зазначені скаржником у касаційній скарзі. Скаржник, посилаючись на висновки Верховного Суду у зазначених справах, наводить цитати з постанов Верховного Суду з відповідними висновками. Однак, здійснивши аналіз змісту зазначених постанов, суд касаційної інстанції встановив, що постанови Верховного Суду 28 січня 2020 року у справі № 910/6981/19 та від 05 грудня 2023 року у справі № 905/691/21 не містять висновків, що були процитовані скаржником у касаційній скарзі.

Решта доводів скаржника судом касаційної інстанції до уваги не беруться, оскільки не охоплюються визначеними відповідачем у касаційній скарзі підставами касаційного оскарження судових рішень, передбаченими пунктами 1 та 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а стосуються підстав касаційного оскарження, які скаржник не визначив підставами подання касаційної скарги, та які, як наслідок, не були визначені підставами відкриття касаційного провадження у цій справі.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 310 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на те, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору у цій справі неправильно застосували та порушили норми матеріального і процесуального права, враховуючи те, що заявлені скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбачені пунктами 1 та 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, знайшли своє підтвердження та є обґрунтованими, Верховний Суд, враховуючи межі розгляду справи в суді касаційної інстанції, дійшов висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 04 березня 2024 року та постанова Північного апеляційного господарського суду від 21 травня 2024 року у цій справі підлягають скасуванню, а справа № 910/13396/23 - передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

9. Судові витрати.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 315 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною чотирнадцятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи те, що судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа передається на новий розгляд до місцевого господарського суду, розподіл судових витрат у справі, в тому числі й судового збору, сплаченого за подання апеляційної та / або касаційної скарги, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Алтаюр" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04 березня 2024 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21 травня 2024 року у справі № 910/13396/23 скасувати.

3. Справу № 910/13396/23 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді Н. Губенко

О. Мамалуй