Окрема думка

від 12.09.2024 по справі 910/13396/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

12 вересня 2024 року

м. Київ

судді Верховного Суду Губенко Н. М. до постанови Верховного Суду від 12.09.2024 у справі № 910/13396/23

Суть спору

04 червня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Алтаюр", як постачальником, та Акціонерним товариством "Укрпошта", як покупцем був укладений договір поставки № 040621-01/198ПсЕ (далі по тексту - договір, договір поставки), відповідно до пункту 1.1. якого Постачальник зобов`язався поставити Покупцю у власність товар, найменування, якість та технічні характеристики, кількість та ціна якого визначаються у специфікації, яка є додатком № 1 до договору (далі - товар), а Покупець зобов`язався прийняти товар і оплатити його в порядку та на умовах договору.

Згідно з пунктом 2.1 договору Постачальник повинен поставити Покупцю товар, якість якого та якість матеріалів (сировини) виготовлення цього товару повинні відповідати вимогам, які зазначені у додатку № 1 до договору. Постачальник гарантує, що товар не має недоліків та дефектів, що пов`язані із якістю матеріалів, з яких він (товар) виготовляється та/або із технологією його (товару) виробництва, відповідає всім необхідним вимогам охорони праці, екології, пожежної безпеки та санітарно-гігієнічним вимогам.

У пункті 2.6 договору сторони передбачили, що якщо протягом гарантійного строку будуть виявлені недоліки: невідповідність товару повністю або частково умовам договору, постачальник зобов`язується за свій рахунок усунути всі виявлені дефекти шляхом заміни дефектного товару новим товаром відповідно до умов цього договору протягом 20 (двадцяти) календарних днів з моменту направлення покупцем письмового повідомлення постачальнику.

Покупець інформує постачальника про дефекти або невідповідність поставленого товару умовам договору письмово, включаючи опис дефекту невідповідності одним із способів, визначених умовами договору. Всі витрати, пов`язані з транспортуванням товару, згідно із гарантійним строком, визначеного в цьому пункті, покладаються на постачальника.

Відповідно до пункту 4.25. договору у випадку виявлення прихованих дефектів товару покупець має право пред`явити постачальнику претензію та за власним вибором вимагати заміну дефектного товару або усунення виявлених дефектів або відмовитись від товару та повернути кошти, сплачені за такий товар. Постачальник на підставі претензії покупця в строк, що не перевищує 20 (двадцяти) календарних днів з дати отримання такої претензії, якщо інше не встановлено в самій претензії, здійснює власними силами та за свій рахунок заміну дефектного товару на якісний, або усуває виявлені дефекти або повертає покупцю сплачені за товар кошти, за вибором покупця.

Згідно з пунктом 5.2 договору за порушення строків поставки товару або умов якості товару постачальник несе відповідальність та сплачує позивачу штрафні санкції в розмірі відповідно до статті 231 Господарського кодексу України.

На виконання умов договору поставки постачальник поставив, а покупець прийняв товар відповідно до таких видаткових накладних:

- від 02 вересня 2021 року № 293 - ціна за одиницю товару: 13 675,20 грн з ПДВ; кількість - 50;

- від 10 вересня 2021 року № 303 - ціна за одиницю товару: 13 360,33 грн з ПДВ; кількість - 120;

- від 21 вересня 2021 року № 307 - ціна за одиницю товару: 13 351,72 грн з ПДВ; кількість - 420;

- від 27 вересня 2021 року № 315 - ціна за одиницю товару: 13 322,56 грн з ПДВ; кількість - 120;

- від 29 вересня 2021 року № 318 - ціна за одиницю товару: 13 290,06 грн з ПДВ; кількість - 120;

- від 30 вересня 2021 року № 324 - ціна за одиницю товару: 13 292,84 грн з ПДВ; кількість - 120;

- від 12 жовтня 2021 року № 338 - ціна за одиницю товару: 13 195,92 грн з ПДВ; кількість - 240;

- від 13 жовтня 2021 року № 340 - ціна за одиницю товару: 13 190,99 грн з ПДВ; кількість - 60;

- від 21 жовтня 2021 року № 349 - ціна за одиницю товару: 13 127,63 грн з ПДВ; кількість - 60;

- від 22 жовтня 2021 року № 350 - ціна за одиницю товару: 13 124,84 грн з ПДВ; кількість - 60;

- від 27 жовтня 2021 року № 363 - ціна за одиницю товару: 13 222,39 грн з ПДВ; кількість - 60;

- від 28 жовтня 2021 року № 364 - ціна за одиницю товару: 13 200,95 грн з ПДВ; кількість - 60;

- від 02 листопада 2021 року № 366 - ціна за одиницю товару: 13 165,99 грн з ПДВ; кількість - 120;

- від 04 листопада 2021 року № 367 - ціна за одиницю товару: 13 143,47 грн з ПДВ; кількість - 120;

- від 12 листопада 2021 року № 383 - ціна за одиницю товару: 13 080,24 грн з ПДВ; кількість - 370.

Після отримання товару покупець виявив приховані недоліки у поставлених 26-ти одиницях товару на загальну суму 343 086,89 грн, про що були складені акти прийому-передачі (повернення) товару від 10 лютого 2022 року № 10 та від 18 лютого 2022 року № 11, підписані сторонами.

З урахуванням положень пункту 2.6 договору постачальник мав усунути недоліки товару або замінити його на новий товар за актом № 10 - не пізніше 02 березня 2022 року та за актом № 11 - не пізніше 10 березня 2022 року.

Покупець звернувся до постачальника з листом від 12 липня 2022 року № 412-7 про повернення товару. Проте, у зазначені строки постачальник не усунув недоліки товару та не здійснив заміну товару на новий.

У подальшому покупець виявив приховані недоліки у поставлених 47-ти одиницях товару, про що комісія покупця склала акт про встановлення ймовірних недоліків товару від 27 липня 2022 року № б/н. Крім того, покупець звернувся до постачальника з листом від 27 липня 2022 року № 412-8 про забезпечення явки представника постачальника для здійснення огляду товару, у відповідь на який отримав відповідь постачальника від 03 серпня 2022 року № 85-2022 про неможливість такої явки у зв`язку з воєнним станом, введеним в Україні.

Також покупець склав акт про виявлені недоліки у поставлених 47-ти одиницях товару вартістю 623 669,93 грн з ПДВ від 02 серпня 2022 року б/н та звернувся до постачальника з листом від 18 серпня 2022 року № 101.004.002.001.-5003-22 про усунення недоліків та повернення товару з усуненими недоліками.

З урахуванням положень пункту 2.6 договору постачальник мав усунути недоліки товару або замінити його на новий товар за вказаним повідомлення не пізніше 08 вересня 2022.

Однак, постачальник не здійснив у зазначений строк усунення недоліків / заміни поставленого позивачу товару, з огляду на що покупець у серпні 2023 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до постачальника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Алтаюр" про:

- стягнення 1 404 417,08 грн, з яких: 966 756,82 грн - вартість поставлених товарів неналежної якості, 176 635,92 грн - пеня, 193 351,36 грн - штраф за поставку неякісного товару та 67 672,98 грн - штраф за порушення строків усунення дефектів товару понад 30 днів;

- зобов`язання відповідача отримати та забрати (вивезти) за свій рахунок товар, поставлений позивачу (персональні комп`ютери в кількості 47 одиниць, недоліки якого встановлені в акті про виявлені недоліки товару від 02 серпня 2022 року), за адресою: м. Київ, вул. Митрополита А. Шептицького, 16/4, в повному обсязі в п`ятиденний строк з дати набрання рішенням суду законної сили.

Короткий зміст судових рішень

Господарський суд міста Києва рішенням від 04 березня 2024 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21 травня 2024 року, позов задовольнив частково: стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Алтаюр" на користь Акціонерного товариства "Укрпошта" вартість поставлених товарів неналежної якості в сумі 966 756,82 грн, пеню в сумі 175 949,74 грн, штраф за поставку неякісного товару в сумі 193 35136 грн, штраф за порушення строків усунення дефектів товару понад 30 днів в сумі 67 672,98 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 23 739,96 грн, зобов`язав Товариство з обмеженою відповідальністю "Алтаюр" отримати та забрати (вивезти) за свій рахунок товар, поставлений Акціонерному товариству "Укрпошта" (персональні комп`ютери в кількості 47 одиниць, недоліки якого встановлені в акті про виявлені недоліки товару від 02 серпня 2022 року), за адресою: м. Київ, вул. Митрополита А. Шептицького, 16/4, в повному обсязі в п`ятиденний строк з дати набрання рішенням суду законної сили. У задоволенні решти вимог - відмовив повністю.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що обставини поставки відповідачем позивачу товару, частина якого мала приховані недоліки, є доведеними наявними в матеріалах справи доказами, зокрема актами прийому-передачі (повернення) товару від 10 лютого 2022 року № 10 та від 18 лютого 2022 року № 11, підписаними сторонами, та актами про виявлені недоліки від 27 липня 2022 року та від 02 серпня 2022 року, складеними позивачем, щодо яких відповідач заперечень не надав та не спростував інформації, яка міститься в цих актах.

Суд апеляційної інстанції додатково зазначив про те, що підписанням актів № 10 та № 11 відповідач визнав наявність недоліків поставленого ним позивачу товару та прийняв на себе передбачене пунктом 2.6 договору зобов`язання усунути недоліки поставленого товару або заміни його новим товаром.

Врахувавши те, що відповідач не виконав свого обов`язку, передбаченого пунктом 2.6 договору, щодо усунення недоліків поставленого товару або заміни його новим товаром у встановлений договором строк, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача вартості поставлених товарів неналежної якості. А також відповідно до частини 2 статті 231 Господарського кодексу України та пункту 5.2 договору має сплатити штраф за порушення умов договору щодо якості товару, пеню та штраф за порушення строків виконання зобов`язання із заміни дефектного товару. Однак, встановивши те, що проведений позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми пені є арифметично неправильним, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, провів власний розрахунок цієї суми та задовольнив цю позовну вимогу частково.

Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Алтаюр" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Підставами касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначив пункти 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме, суди попередніх інстанцій:

1) не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах:

- об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 щодо застосування статті 629 Цивільного кодексу України стосовно обов`язковості договору;

- Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 грудня 2018 року у справі № 908/2624/17, від 20 липня 2023 року у справі № 910/14003/21 щодо застосування статей 687, 688 Цивільного кодексу України;

- Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 березня 2023 року у справі № 904/8414/21 щодо застосування статті 268 Господарського кодексу України та статті 673 Цивільного кодексу України;

- Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 910/6981/19, від 25 червня 2020 року у справі № 924/233/18 та від 05 грудня 2023 року у справі № 905/691/21 щодо застосування статей 80, 236 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Вищого господарського суду України, викладених у постанові від 14 листопада 2017 року у справі № 904/3684/17 щодо застосування статті 687 Цивільного кодексу України;

2) помилково взяли до уваги як належні та допустимі докази у цій справі акти прийому-передачі (повернення) товару від 10 лютого 2022 року № 10 та від 18 лютого 2022 року № 11 та акти про виявлені недоліки від 27 липня 2022 року та від 02 серпня 2022 року та дійшли помилкового висновку про доведення обставин наявності недоліків у поставленому товарі, залишили поза увагою те, що акти від 10 лютого 2022 року № 10 та від 18 лютого 2022 року № 11 не містять згоди відповідача з наявністю дефектів поставленого товару та інформації про прийняття відповідачем на себе зобов`язань замінити такий товар, а також те, що акти від 27 липня 2022 року та від 02 серпня 2022 року про виявлені недоліки були складені в односторонньому порядку позивачем, а акт від 27 липня 2022 року стосується виявлення саме ймовірних недоліків та не фіксує виявлених недоліків;

3) залишили поза увагою обставини порушення позивачем встановленого договором порядку підтвердження наявності недоліків у поставленому товарі та те, що надані позивачем суду акти не є тими актами, що повинні складатись згідно з пунктом 4.22 договору, ці акти припускають наявність несправностей, а не встановлюють їх, а також обставини того, що відповідач не згоден з виявленими порушеннями, а позивач в порушення пунктів 2.7 та 4.22 договору не залучив представника незалежної організації для підтвердження дефектів товару;

4) не перевірили доводів відповідача про те, що викладені в актах зауваження позивача не стосуються недоліків товару, не встановили, чи дійсно викладені зауваження є наслідком невідповідності товару умовам договору, а тому зробили висновки про поставку товару неналежної якості з порушенням статті 673 Цивільного кодексу України.

Основні мотиви, викладені в постанові Верховного Суду

Постановою Верховного Суду від 12.09.2024 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 04 березня 2024 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21 травня 2024 року у справі № 910/13396/23. Справу № 910/13396/23 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

У даній постанові підставами для скасування судових рішень зазначено:

- позовна вимога про стягнення вартості поставлених товарів неналежної якості заявлена позивачем на підставі пункту 4 частини 1 статті 708 Цивільного кодексу України (правова підстава позову). Місцевий господарський суд, задовольняючи зазначену вимогу також послався на положення пункту 4 частини 1 статті 708 Цивільного кодексу України, а суд апеляційної інстанції, хоча і не послався в оскаржуваній постанові на цю норму закону, проте погодився з висновками місцевого господарського суду про задоволення позову в цій частині;

- суди попередніх інстанцій не перевірили, чи правильно позивач кваліфікував спірні правовідносини на підставі пункту 4 частини 1 статті 708 Цивільного кодексу України, та залишили поза увагою принцип jura novit curia ("суд знає закони") при вирішення питання щодо правового регулювання спірних правовідносин у цій справі. У зв`язку з цим поза увагою судів залишилися положення статті 678 Цивільного кодексу України, якою визначені правові наслідки передання товару неналежної якості, що є загальною нормою, яка регулює правовідносин купівлі-продажу (поставки), незалежно від призначення використання придбаного товару;

- вимоги щодо якості товару визначаються сторонами в договорі або встановлюються законом. У разі відсутності таких вимог у договорі чи законі на продавця покладається обов`язок передати товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Такі висновки Верховного Суду викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 березня 2023 року у справі № 904/8414/21, на які послався відповідач у касаційній скарзі. Однак, суди попередніх інстанцій не врахували ці висновки Верховного Суду, не дослідили належним чином умови укладеного між сторонами у цій справі договору та не встановили, чи визначили сторони у договорі умови щодо якості товарів, які саме вимоги щодо якості товару були визначені сторонами у договорі поставки (якщо такі вимоги були визначені у договорі), яка мета використання товару була передбачена договором. Не встановивши ці обставини, суди не з`ясували з достовірністю, чи відповідав поставлений відповідачем позивачу товар вимогам щодо якості товару, встановленим у договорі, меті його використання;

- як встановили суди попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, за умовами укладеного між сторонами у цій справі договором постачальник (відповідач) надав гарантії щодо якості товару. У випадку встановлення недоліків товару, на який надана гарантія щодо якості (встановлено гарантійний строк експлуатації) (частина 2 статті 679 Цивільного кодексу України), існує презумпція вини постачальника (виробника). У такому випадку для звільнення себе від відповідальності саме постачальник (виробник) повинен довести, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу. З огляду на викладене, враховуючи те, що у спірних правовідносинах постачальник (відповідач) надав гарантії щодо якості товару, Верховний Суд не бере до уваги посилання відповідача у касаційній скарзі на те, що саме позивач як покупець, який виявив недоліки товару після його отримання, має довести виникнення недоліків товару до його передання покупцю;

- суди попередніх інстанцій залишили поза увагою встановлену частиною 2 статті 679 Цивільного кодексу України презумпцію вини постачальника (виробника) та не з`ясували, чи посилався відповідач в обґрунтування підстав для звільнення його від відповідальності за поставку неякісного товару на обставини порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання отриманого товару;

- суди з огляду на доводи відповідача не встановили, який порядок встановлення недоліків товару, виявлених після його прийняття позивачем, був передбачений умовами укладеного між сторонами договору, чи був дотриманий сторонами цей порядок, чи підтверджують надані позивачем докази факт наявності у поставленому йому відповідачем товарі недоліків, чи є ці недоліки істотними, чи підтверджують доводи відповідача, наведені в заперечення позовних вимог, наявність підстав для звільнення його від відповідальності за поставку неякісного товару в розумінні частини 2 статті 679 Цивільного кодексу України.

При прийнятті зазначеної постанови мною, ОСОБА_1 , висловлено окрему думку наступного змісту.

Суть окремої думки

Щодо мотивів викладених у постанові про те, що суди попередніх інстанцій не перевірили, чи правильно позивач кваліфікував спірні правовідносини на підставі пункту 4 частини 1 статті 708 Цивільного кодексу України, та залишили поза увагою принцип jura novit curia ("суд знає закони") при вирішення питання щодо правового регулювання спірних правовідносин у цій справі, вважаю за необхідне зазначити таке.

Як вбачається з постанови суду апеляційної інстанції, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, застосував до спірних правовідносин положення статей 268, 269 Господарського кодексу України, на які не посилався позивач, але які регулюють спірні правовідносини. Тобто, застосував принцип jura novit curia ("суд знає закони").

У постанові Верховного Суду у складі палати Касаційного господарського суду для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав і цінних паперів від 13.12.2019 у справі № 904/5002/18 викладено висновок щодо застосування статті 269 Господарського кодексу України, відповідно до якого у випадку встановлення недоліків товару, на який надана гарантія щодо якості (встановлено гарантійний строк експлуатації), існує презумпція вини постачальника (виробника). У такому випадку для звільнення себе від відповідальності саме постачальник (виробник) повинен довести, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що за умовами укладеного між сторонами у цій справі договору постачальник (відповідач) надав гарантії щодо якості товару.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що положеннями пункту 2.6 договору передбачено, що якщо протягом гарантійного строку будуть виявлені недоліки: невідповідність товару повністю або частково умовам договору, відповідач зобов`язується за свій рахунок усунути всі виявлені дефекти шляхом заміни дефектного товару новим товаром відповідно до умов цього договору протягом 20 (двадцяти) календарних днів з моменту направлення позивачем письмового повідомлення відповідачу.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що після отримання товару (під час гарантійного строку) позивачем виявлені приховані недоліки такого товару на загальну суму 343 086,89 грн, про що складено акти прийому-передачі (повернення) товару від 10.02.2022 № 10 та від 18.02.2022 № 11, які підписані сторонами без зауважень. Зокрема, відповідно до зазначених актів покупець передає, а постачальник приймає для усунення недоліків або заміни на новий якісний аналогічний товар системні блоки з наступними виявленими недоліками: не вмикається, не працює, не запускається, проблема з SSD, синій екран, проблеми з блоком живлення, постійно перезавантажується і т. п.

При цьому судом встановлено, що враховуючи положення пункту 2.6 договору відповідач мав усунути недоліки або замінити товар на новий за актом № 10 - не пізніше 02.03.2022, за актом № 11 - не пізніше 10.03.2022. Проте, у зазначені строки відповідачем не здійснено усунення недоліків товару та не здійснено заміну такого товару на новий.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем також були виявлені приховані недоліки 46 позицій товару, про що складено акт від 27.07.2022 № б/н, і позивач звернувся до відповідача з листом від 27.07.2022 № 412-8 про забезпечення явки представника відповідача з метою здійснення огляду товару, у відповідь на який отримана відповідь від 03.08.2022 № 85-2022 про неможливість такої явки у зв`язку з воєнним станом.

В подальшому, позивачем складено акт про виявлені недоліки товару від 02.08.2022 № б/н, вартість якого становить 623 669,93 грн з ПДВ. Зокрема, відповідно до зазначеного акта персональні комп`ютери не працюють або працюють некоректно (вмикаються, але операційна система не завантажується; під час роботи самовільно вимикаються, перезавантажуються; і т. п.).

Водночас, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем не спростовано інформацію, що міститься в акті про виявлені недоліки товару від 02.08.2022 № б/н, враховуючи презумпцію вини постачальника.

Отже, з огляду на те, що сторонами підписано акти від 10.02.2022 № 10 та від 18.02.2022 № 11 без зауважень, та не спростування відповідачем інформації, викладеної в акті про виявлені недоліки товару від 02.08.2022, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача 966 756,82 грн - вартості поставлених товарів неналежної якості.

Постанова Верховного Суду у цій справі не містить як мотивів, за якими суд касаційної інстанції не погодився із висновками апеляційного господарського суду щодо застосування положень статті 269 Господарського кодексу України, так і не містить доводів щодо непогодження із висновками суду апеляційної інстанції про те, що факт поставки неякісних товарів, зоркема, підтверджується підписаними сторонами без зауважень актами від 10.02.2022 № 10 та від 18.02.2022 № 11.

Водночас, у постанові Верховного Суду у цій справі зазначено, що суди не встановили чи підтверджують доводи відповідача, наведені в заперечення позовних вимог, наявність підстав для звільнення його від відповідальності за поставку неякісного товару в розумінні частини 2 статті 679 Цивільного кодексу України.

Так, частиною 2 статті 679 Цивільного кодексу України якщо продавцем надані гарантії щодо якості товару, продавець відповідає за його недоліки, якщо він не доведе, що вони виникли після його передання покупцеві внаслідок порушення покупцем правил користування чи зберігання товару, дій третіх осіб, випадку або непереборної сили.

Дана норма як і частина 6 статті 269 Господарського кодексу України передбачає презумпцію вини постачальника у випадку встановлення недоліків товару, на який надана гарантія щодо якості (встановлено гарантійний строк експлуатації).

Як вже було мною зазначено, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивачем не спростовано доводи позивача щодо якості поставленого товару, і постанова Верховного Суду не містить мотивів, за якими суд касаційної інстанції не погодився із висновками апеляційного господарського суду щодо застосування положень статті 269 Господарського кодексу України.

Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи, відповідач як в заявах поданих до судів попередніх інстанцій так і в касаційній скарзі не посилався на те, що недоліки товару виникли внаслідок порушення покупцем правил користування чи зберігання товару.

Натомість, відповідач посилався лише на те, що відповідно до умов пунктів 2.7, 4.22 договору, якщо представник постачальника не направив представника для складання акту або не згоден з наявністю недоліків, обов`язок усунути виявлені недоліки у відповідача виникає саме на підставі висновку незалежної організації та акту про виявлені недоліки, складеного з участю представників незалежних організацій. Тобто, відповідач посилався на недотримання позивачем умов договору щодо фіксації виявлених недоліків.

Так, пунктом 2.7 договору передбачено, що покупець має право звернутися в будь-яку незалежну компетентну організацію для підтвердження невідповідності товару умовам договору. Висновок такої організації зобов`язує постачальника усунути дефекти в порядку і на умовах договору. У разі відсутності вини покупця у дефектах, що виникли, витрати по залученню незалежної компетентної організації для підтвердження невідповідності товару умовам договору несе постачальник.

Відповідно до пункту 4.22 договору у випадку, якщо постачальник не прибув або прибув з порушенням встановленого умовами договору строку або відмовляється підписувати акт про невідповідність якості/кількості/асортименту поставленого товару умовам цього договору, або за наявності спірних питань між сторонами про відповідність поставленого товару умовам договору, покупець має право для перевірки відповідності кількості товару залучити представника громадськості, а для перевірки якості/асортименту товару - представника незалежної організації (Торгово-промислової палати України (далі - ТПП) або іншої організації, узгодженої Сторонами). У цьому випадку акт за участю представника громадськості, висновок незалежної організації є підставою для виникнення у сторін прав та обов`язків, передбачених цим договором. постачальник зобов`язується замінити неякісний, невідповідного асортименту товар на якісний, відповідного асортименту, протягом 20 (двадцяти) календарних днів з дати направлення висновку незалежної організації покупцем постачальнику. Вимога направляється постачальнику у 14 (чотирнадцяти) денний строк після надання висновку незалежною організацією покупцю. Витрати, у тому числі транспортні, по заміні товару покладаються на постачальника. У випадку, якщо висновком незалежної організації був підтверджений факт невідповідності поставленого товару умовам договору, всі витрати, пов`язані із залученням представника незалежної організації, покладаються на постачальника.

Отже, умовами пунктів 2.7, 4.22 договору передбачено право позивача зафіксувати виявлені недоліки у спосіб передбачений цими пунктами, а не його обов`язок зафіксувати недоліки товару тільки у такий спосіб.

Відтак, доводи відповідача про те, що позивачем не доведено факту наявності недоліків через недотримання умов договору щодо їх фіксації є безпідставними.

Крім того, в постанові Верховного Суду у цій справі зазначено, що поза увагою судів залишилися положення статті 678 Цивільного кодексу України, якою визначені правові наслідки передання товару неналежної якості.

Також, в постанові Верховного Суду у цій справі зазначено, з посиланням на висновки Верховного Суду у справах №№ 910/7195/21, 921/765/20, 910/10585/23, що у разі застосування судом частини 2 статті 678 Цивільного кодексу України для вирішення спору слід з`ясовувати обставини істотності порушення вимог щодо якості товару. Виявлення у проданому товарі звичайних (несуттєвих) недоліків не надає покупцеві право відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар суми або вимагати заміни товару.

Вважаю за необхідне зазначити, що неправильне застосування (не застосування) положень статті 678 Цивільного кодексу України до даних правовідносин не було предметом касаційного оскарження.

Разом з тим, вважаю, що судом апеляційної інстанції не порушено норми статті 678 Цивільного кодексу України з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 678 Цивільного кодексу України покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

Згідно із частиною 2 статті 678 Цивільного кодексу України у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов`язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з`явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару.

Як вже було зазначено, у цій справі недоліки товару були виявлені у межах гарантійного строку на товар.

При цьому, частина 2 статті 679 Цивільного кодексу України та частина 6 статті 269 Господарського кодексу України передбачають презумпцію вини постачальника у випадку встановлення недоліків товару, на який надана гарантія щодо якості (встановлено гарантійний строк експлуатації).

Відтак, у даному випадку для звільнення себе від відповідальності саме постачальник повинен доводити, що недоліки товару є звичайні (несуттєві).

Однак, відповідач (постачальник) під час розгляду даного спору не доводив того, що недоліки поставленого товару є звичайні (несуттєві). А лише посилався на недотримання позивачем умов договору щодо фіксації виявлених недоліків.

Крім того, вважаю, що застосовані у постанові висновки Верховного Суду, викладені у справах №№ 910/7195/21, 921/765/20, 910/10585/23, є нерелевантними до даних правовідносин, оскільки: у справі № 910/7195/21 відмовлено у позові про зобов`язання замінити товар, оскільки постачальником доведено поставку товару належної якості; у справі № 921/765/20 задоволено позов про стягнення сплаченої за товар грошової суми, оскільки продавцем не доведено належними доказами відсутність його вини у неналежному виконанні взятих на себе зобов`язань щодо якості поставленого товару (плуга), на який ним надана гарантія щодо якості (встановлено гарантійний строк); у справі № 910/10585/23 відмовлено у позові про стягнення сплаченої за товар грошової суми, оскільки покупець, всупереч договору та умовам гарантії не забезпечив доступність генератора для діагностики та ремонту, тим самим створив перешкоди для підтвердження експлуатації ним генератора відповідно до умов та рекомендацій, викладених в паспорті виробника, встановлення причин виходу його з ладу та існування у цьому випадку у постачальника обов`язку з безоплатного проведення відновлювальних робіт (гарантійний ремонт).

Щодо висновків, викладених у постанові в цій справі, про те, що підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме судами не враховано висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 28 березня 2023 року у справі № 904/8414/21, вважаю за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) відсутня постанова Верховного Суду про відступлення від такого висновку; (3) висновок Верховного Суду стосується правовідносин, які є подібними.

При цьому, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.

Так, у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства:

- термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші (пункт 24 постанови);

- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями (пункт 25 постанови);

- подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність. З огляду на значення слова "подібний" не завжди означає тотожність (пункт 28 постанови);

- у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини) (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).

Здійснена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови).

Так, у справі № 904/8414/21, яка переглядалася Верховним Судом, зокрема, предметом первісного позову були вимоги про стягнення 2 027 000, 00 грн вартості поставленого товару та штрафу в розмірі 405 400,00 грн. Позов мотивовано реалізацією позивачем, як покупцем, права на відмову від договору відповідно до пункту 1 частини 2 статті 678 Цивільного кодексу України, що є підставою для повернення відповідачем сплаченої за товар грошової суми та штрафу, оскільки було допущено істотне порушення вимог щодо якості товару (невідповідність технічних параметрів (якості) поставленого товару, визначених в умовах договору та опитувальному листі, що встановлено під час виконання пусконалагоджувальних робіт на виробничому об`єкті). Судами першої та апеляційної інстанцій задоволено первісний позов в частині стягнення вартості поставленого товару. Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій в цій частині, виходив з того, що: - суди попередніх інстанцій встановили істотні порушення вимог щодо якості товару, зокрема: невикористання обладнання з лютого 2020 року (проводились ремонтні роботи, обладнання було вимкнене та мали бути проведені пусконалагоджувальні роботи) (недоліки, усунення яких пов`язане із затратами часу); недосягнення технічних характеристик обладнання (виявлення недоліків, які не можна усунути), неодноразове проведення ремонтних робіт (акти про демонтаж від 23.06.2020 і 26.08.2020, лист відповідача від 19.08.2020 № 2) (недоліки, які виявилися неодноразово чи з`явилися знову після їх усунення); - у покупця була відсутня можливість використовувати поставлений товар, що свідчить про недоліки, які виявилися неодноразово; - оскільки суди попередніх інстанцій встановили, що товар є неналежної якості, недоліки якого були виявлені під час пусконалагоджувальних робіт і такі недоліки являються дефектом самого товару, то, з урахуванням положень частини 4 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", частини 1 статті 673 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 268 Господарського кодексу України, дійшли правильного висновку, що якість вакуумного насосу не відповідає умовам договору. При цьому, Верховний Суд зазначив, що під час розгляду справи суди встановили невідповідність саме технічних параметрів (якості) поставленого товару, визначених в умовах договору та опитувальному листі.

Натомість, у цій справі № 910/13396/23 позивач не обґрунтовував підстави позову тим, що товар не відповідає технічним параметрам, визначеними умовам договору, або меті його використання. Тобто, у справі № 910/13396/23 не є предметом дослідження питання щодо відповідності товару технічним параметрам, визначеними умовам договору, або меті його використання. Водночас, позивач обґрунтовуючи підстави позову зазначав, що ним були виявлені приховані недоліки комп`ютерної техніки (вмикається, але операційна система не завантажується; під час роботи самовільно вимикається, перезавантажується; проблема з SSD; синій екран; проблеми з блоком живлення; постійно перезавантажується; не вмикається), і відповідач не усунув виявлені приховані недоліки.

Тобто, справа № 904/8414/21 та справа № 910/13396/23 не є подібними за змістовим критерієм.

Разом з тим, погоджуюсь із аргументами Верховного Суду, викладеними в постанові у цій справі, що інші постанови Верховного Суду, на неврахування яких послався скаржник у касаційній скарзі, є також нерелевантними для цієї справи.

Таким чином, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Водночас, щодо доводів касаційної скарги зазначених скаржником про те, що судами першої та апеляційної інстанцій неповністю досліджено зібрані у справі докази, то Суд зазначає таке.

Відповідно до частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

За змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Однак, підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримала підтвердження, після відкриття касаційного провадження, у зв`язку із чим такі доводи як неналежне дослідження зібраних у справі доказів мають бути відхилені.

Враховуючи викладене, вважаю, що у Верховного Суду були відсутні підстави для скасування рішень судів попередніх інстанцій, та передачі справи № 910/13396/23 на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суддя Верховного Суду Губенко Н. М.