Постанова

від 12.09.2024 по справі 910/14950/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/14950/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жайворонок Т. Є. - головуючої, Ємця А. А., Колос І. Б.,

за участю секретаря судового засідання - Іщука В. В.,

за участю представників:

позивача Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» - Юрченко Н. П.,

відповідача Приватного підприємства «АЙ ТІ ПІ АВІА» - Дробязко К. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу позивача Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2024 (колегія суддів: Станік С. Р. (головуючий), Тарасенко К. В., Шаптала Є. Ю.),

у справі

за позовом Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»

до Приватного підприємства «АЙ ТІ ПІ АВІА»

про стягнення 222 557,20 грн та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2023 Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі - ДП «МА «Бориспіль», аеропорт, позивач) звернулося до суду з позовом до Приватного підприємства «АЙ ТІ ПІ АВІА» (далі - ПП «АЙ ТІ ПІ АВІА», підприємство, відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 219 190,28 грн, з яких: 27 540,00 грн основного боргу, 6 796,55 грн пені, 417,02 грн - 3 % річних, 636,71 грн інфляційних втрат, 183 800,00 грн неустойки, та зобов`язати відповідача виконати зобов`язання встановлені у підпункті 2.2.24. пункту 2.2. Генеральної угоди № 02.1-14/4-05 від 06.08.2020, а саме: надати ДП «МА «Бориспіль» довідки про кількість рейсів за звітний місяць: березень 2022 рік, квітень 2022 рік, травень 2022 рік, червень 2022 рік, липень 2022 рік, серпень 2022 рік, вересень 2022 рік, жовтень 2022 рік, листопад 2022 рік, грудень 2022 рік, січень 2023, лютий 2023 року, березень 2023 року, квітень 2023 року.

В обґрунтування позовних вимог ДП «МА «Бориспіль» зазначало про неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Генеральною угодою № 02.1-14/4-05 від 06.08.2020 про умови здійснення господарської діяльності.

Господарський суд міста Києва рішенням від 11.01.2024 позовні вимоги ДП «МА «Бориспіль» задовольнив частково. Стягнув з ПП ««АЙ ТІ ПІ АВІА» 29 160,00 грн заборгованості, 8 600,91 грн пені, 549,51 грн - 3% річних, 414,72 грн інфляційних втрат, 149 700 грн неустойки та 5 510,38 грн судового збору. Зобов`язав ПП «АЙ ТІ ПІ АВІА» виконати підпункт 2.2.24. пункту 2.2. Генеральної угоди № 02.1-14/4-05 від 06.08.2020 про умови здійснення господарської діяльності, а саме: надати ДП «МП «Бориспіль» довідки про кількість рейсів за звітний місяць: березень 2022 року, квітень 2022 року, травень 2022 року, червень 2022 року, липень 2022 року, серпень 2022 року, вересень 2022 року, жовтень 2022 року, листопад 2022 року, грудень 2022 року, січень 2023 року, лютий 2023 року, березень 2023 року, квітень 2023 року, травень 2023 року, червень 2023 року, липень 2023 року. В решті позову відмовив.

Північний апеляційний господарський суд постановою від 23.05.2024 вказане рішення місцевого господарського суду скасував. У справі ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ДП «МА «Бориспіль» відмовив у повному обсязі. Стягнув з позивача на користь відповідача 8 257,56 грн судового збору за подачу апеляційної скарги. Судовий збір за подачу позовної заяви залишено за відповідачем.

Не погоджуючись з прийнятою апеляційним господарським судом постановою, ДП «МА «Бориспіль» подав до Касаційного господарського суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктами 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції від 23.05.2024, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду від 18.07.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 910/14950/23 з підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 12.09.2024.

08.08.2024 від ПП «АЙ ТІ ПІ АВІА» до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ДП «МА «Бориспіль», в якому позивач заперечив доводи касаційної скарги, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 06.08.2020 між ДП «МА «Бориспіль» (далі - Аеропорт) та ПП «АЙ ТІ ПІ АВІА» (Компанія) укладено Генеральну угоду № 02.1-14/4-05 про умови здійснення господарської діяльності (далі - Угода).

Згідно з пунктом 1.1. Генеральної угоди Аеропорт забезпечує Компанії можливість здійснювати авіаційну діяльність (надання послуг з наземного адміністрування) на території аеропорту «Бориспіль» з використанням інфраструктури Аеропорту, а Компанія зобов`язується сплачувати Аеропорту плату за це.

Пунктом 1.2. Угоди встановлено, що кожна із Сторін повністю бере на себе витрати за виконання своїх обов`язків за цією Угодою.

За умовами пункту 2.1. Генеральної угоди Сторони зобов`язані: виконувати цю Угоду та обов`язки, що встановлені цією Угодою, належним чином, на основі принципу добросовісності (пункт 2.1.1.); надавати одна одній інформацію, яка може впливати на належне виконання Сторонами взятих на себе зобов`язань за цією Угодою (пункт 2.1.2.); не розголошувати третім особам будь яку інформацію, яка вважається комерційною таємницею та носить конфіденційний характер (пункт 2.1.3.).

Згідно з пунктом 2.2.23. Угоди крім зазначених у пункті 2.1. Угоди Компанія додатково зобов`язана: у строки, визначені Параграфом 3 Угоди, сплачувати рахунки-фактури (надалі - рахунки) Аеропорту та підписувати і повертати Акти приймання-здачі виконаних послуг (надалі - Акт), складені згідно з Угодою та Акти про забруднення перонів.

Компанія зобов`язана у строки, визначені Параграфом 3 Угоди, надавати до Аеропорту довідку про кількість рейсів за звітний місяць (далі - Довідка) (пункт 2.2.24.).

Згідно з пунктом 3.1. Угоди розмір плати, яку має сплачувати Компанія за створення та підтримання Аеропортом необхідних правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення Компанією господарської діяльності в ДП «МА «Бориспіль» з надання послуг з наземного адміністрування з використанням інфраструктури Аеропорту у відповідності з Правилами та на умовах цієї Угоди становить: 1 350, 00 грн (без ПДВ) за 1 рейс, на якому Компанія здійснювала діяльність з наземного адміністрування, але не менше ніж 1 350,00 грн (без ПДВ) в місяць. Нарахування ПДВ здійснюється відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до умов пункту 3.2. Угоди кількість рейсів визначається із Довідки, яка надається Компанією за звітний місяць. Дана Довідка повинна бути підписана керівником, головним бухгалтером Компанії та скріплена печаткою (у разі її наявності). Довідка направляється офіційним листом на адресу Аеропорту до 3 числа місяця, що слідує за звітним. При цьому, Аеропорт має право перевірити кількість рейсів, які були обслуговані Компанією за звітний місяць, на підставі власної інформації (згідно з Заявками Компанії на обслуговування). У разі виявлення невідповідностей, або у разі відсутності (ненадання Компанією) Довідки у визначені строки, Аеропорт має право використовувати власну інформацію для виставлення рахунків.

Згідно з Пунктом 3.3. Угоди протягом 3 (трьох) робочих днів після отримання Довідки, Аеропорт виписує Компанії рахунок та Акт.

Пунктом 3.4. Угоди встановлено, що представник Компанії самостійно отримує в бухгалтерії Аеропорту рахунок на здійснення плати згідно з пунктом 3.1. цієї Угоди та Акт в строк до 10 (десятого) числа місяця, що слідує за звітним. У разі неотримання представником Компанії рахунків у строки, що вказані вище, Аеропорт направляє рахунки та Акти Компанії на електронну адресу e-mail: accounting@itpavia.com. Сторони домовились, що датою отримання рахунку та Акту буде вважатися кожне 10-е (десяте) число місяця, що слідує за звітним місяцем, незалежно від дати їх фактичного отримання представником Компанії.

Згідно з пунктом 3.5. Угоди оплата рахунків Аеропорту здійснюється Компанією протягом 3 (трьох) календарних днів з дати їх отримання. Оплата здійснюється на відповідний поточний рахунок Аеропорту, що вказаний в параграфі 11 Угоди.

У разі наявності простроченої заборгованості у Компанії перед Аеропортом, Аеропорт нараховує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. Пеня нараховується у порядку, встановленому чинним законодавством України, та до повного погашення заборгованості за цією Угодою (пункт 3.7. Угоди).

При відсутності оплати з урахуванням пені більше, ніж 25 календарних днів з моменту отримання рахунку Компанією, Аеропортом додатково стягується штраф у розмірі 5 % від суми несвоєчасно оплаченого рахунку. Штраф нараховується на кожний рахунок, який не сплачений Компанією більше, ніж 25 календарних днів з моменту його отримання.

У випадку несплати рахунків Аеропорту понад 3 календарні місяці, Аеропорт має право розірвати Угоду в односторонньому порядку, попередньо повідомивши Компанію про це за 10 (десять) календарних днів до дати розірвання. Сторони домовились, що такий лист буде вважатися невід`ємною частиною Угоди та Угоду буде розірвано з дати, зазначеної у листі. При цьому Сторони визнають юридичну чинність такого листа та не здійснюють жодних дій щодо внесення змін до Угоди.

Відповідно до пункту 3.8. Угоди, у випадку порушення строків надання довідки за звітний місяць Компанія сплачує Аеропорту неустойку у розмірі 100,00 (сто) грн (без ПДВ) за кожен календарний день прострочення терміну.

Згідно з пунктом 4.1. ця угода набуває чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2020 року (включно). Сторони домовились, що відповідно до частини третьої статті 631 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, умови даної Угоди застосовуються до відносин сторін, які виникли з 01.07.2020 року.

Якщо за 60 днів до закінчення терміну дії Угоди жодна із Сторін офіційно не повідомить іншу сторону про припинення строку дії Угоди, Угода вважається продовженою на кожний наступний календарний рік (пункт 4.2.).

Відповідно до умов пункту 7.1. Угоди Сторони звільняються від відповідальності за повне та або часткове невиконання та/або неналежне виконання своїх зобов`язань за цією Угодою, якщо таке невиконання чи неналежне виконання сталися внаслідок настання зовнішніх надзвичайних обставин, відсутніх на момент підписання даної Угоди, які не можна було ані передбачити, ані запобігти жодними розумними заходами. До таких обставин відносяться стихійні лиха, екстремальні погодні умови, пожежі, страйки, військові дії, громадські безпорядки, тощо.

Достатнім доказом дії зазначених обставин є документ, виданий уповноваженим органом України, і лише наявність такого документа буде свідчити як доказ існування форс-мажорних обставин та їх тривалість (пункт 7.2. Угоди).

На виконання умов вказаної Угоди позивач сформував акти на загальну суму 29 160,00 грн приймання-здачі виконаних послуг: від 31.12.2022 на суму 17 820,00 грн, від 31.01.2023 на суму 1 620,00 грн, від 28.02.2023 на суму 1 620,00 грн, від 31.03.2023 на суму 1 620,00 грн, від 30.04.2023 на суму 1 620,00 грн, від 31.05.2023 на суму 1 620,00 грн, від 30.06.2023 на суму 1 620,00 грн, від 31.07.2023 на суму 1 620,00 грн, та виставленими позивачем рахунками-фактури № 72/75 від 31.12.2022 за лютий- грудень 2022 на суму 17 820, 00 грн; № 72/6 від 31.01.2023 за січень 2023 на суму 1 620, 00 грн; № 72/24 від 28.02.2023 за лютий 2023 на суму 1 620, 00 грн; № 72/39 від 31.03.2023 за березень 2023 на суму 1 620, 00 грн, № 72/55 від 30.04.2023 за квітень 2023 на суму 1 620, 00 грн, № 72/59 від 31.05.2023 за травень 2023 на суму 1 620, 00 грн, № 72/67 від 30.06.2023 за червень 2023 на суму 1 620, 00 грн, № 72/74 від 31.07.2023 за липень 2023 на суму 1 620, 00 грн. Вказані акти відповідно до вимог пункту 3.4. Угоди були надіслані відповідачу на адресу електронної пошти: accounting@itpavia.com у зв`язку з тим, що відповідач самостійно не отримав акти та рахунки в бухгалтерії Аеропорту для здійснення оплати.

08.11.2023 ДП «МА «Бориспіль» подав до суду заяву про зміну предмета позову у зв`язку з несплатою відповідачем 1 620,00 грн за липень 2023 за умовами Угоди згідно з виставленим рахунком-фактури № 72/74 від 31.07.2023. Просив стягнути з відповідача на його користь 222 557,20 грн заборгованості, з яких: 29 160,00 грн - основний борг, 8 609,52 грн - пеня, 572,96 грн - 3 % річних, 414,72 грн - інфляційні втрати та 183 800,00 грн - неустойка. Просив також зобов`язати ПП «АЙ ТІ ПІ АВІА» виконати зобов`язання, обумовлені сторонами у підпункті 2.2.24. пункту 2.2. Угоди, а саме: надати позивачу довідки про кількість рейсів за звітний місяць: березень 2022 року, квітень 2022 року, травень 2022 року, червень 2022 року, липень 2022 року, серпень 2022 року, вересень 2022 року, жовтень 2022 року, листопад 2022 року, грудень 2022 року, січень 2023 року, лютий 2023 року, березень 2023 року, квітень 2023 року, травень 2023 року, червень 2023 року, липень 2023 року.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 07.12.2023 вказану заяву визнав такою, що відповідає вимогам статті 46 ГПК України та прийняв її до розгляду, оскільки позивачем додатково заявлено до стягнення борг за несвоєчасне виконання зобов`язань за Угодою за липень 2023 року та, відповідно, доповнено немайнову вимогу щодо зобов`язання відповідача надати довідку про кількість рейсів, зокрема й за липень місяць 2023 року.

Відповідач зазначені позовні вимоги заперечив та вказав, що заявлені позивачем обставини невиконання зобов`язань за Угодою відбулося у зв`язку з наявністю форс-мажорних обставин, що підтверджується наданим ним сертифікатом Торгово-промислової палати України (далі - ТППУ) № 3100-23-1812.

Частково задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач не надав суду: доказів належного виконання зобов`язань щодо оплати послуг, наданих позивачем; заперечень щодо факту надання/ненадання позивачем таких послуг; доказів неможливості виконання ним своїх зобов`язань внаслідок настання форс-мажорних обставин.

З урахуванням цього та відповідно до вимог статей 525, 526 ЦК України та статті 193 Господарського кодексу (далі - ГК) України суд дійшов висновку, що задоволенню підлягають вимоги позивача про стягнення з ПП «АЙ ТІ ПІ АВІА»:

- 29 160,00 грн заборгованості;

- 8 600,91 грн пені, яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання за періоди: з 23.01.2023 до 25.10.2023 нарахована на суму боргу 17 820, 00 грн; з 24.02.2023 до 25.10.2023 нарахована на суму боргу 1 620, 00 грн; з 27.04.2023 по 25.10.2023 нарахована на суму боргу 1 620,00 грн; з 17.04.2023 до 25.10.2023 нарахована на суму боргу 1 620, 00 грн; з 16.05.2023 до 25.10.2023 нарахована на суму боргу 1 620, 00 грн; з 14.06.2023 до 25.10.2023 нарахована на суму боргу 1 620, 00 грн; з 14.07.2023 по 25.10.2023 нарахована на суму боргу 1 620, 00 грн та з 15.08.2023 по 25.10.2023 нарахована на суму боргу 1 620, 00 грн;

- 549,51 грн - 3% річних, які розраховані з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання за вказані вище періоди,

- 414,72 грн інфляційних втрат, що нараховані, за періоди: з 23.01.2023 до 25.10.2023 на суму боргу 17 820, 00 грн та з 24.02.2023 до 25.10.2023 - на суму боргу 1 620, 00 грн;

- 149 700 грн неустойки, розрахованої згідно з умовами пункту 3.8. Угоди, яка на думку суду першої інстанції, має ознаки як пені (яка обраховується за кожен день прострочення), так і штрафу, що не виключає можливості її встановлення в укладеному сторонами договорі відповідно до вимог статей 230, 231 ГК України та статті 6 ЦК України, відповідно до приписів якої сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Зобов`язуючи відповідача виконати підпункт 2.2.24. пункту 2.2. Угоди, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач зобов`язання щодо надання довідок виконав з простроченням строку, обумовленого Угодою.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові у повному обсязі, виходив з того, що місцевий господарський суд безпідставно у порушення вимог статей 2, 14, 161 ГПК України не прийняв як доказ заяву (пояснення) відповідача та сертифікат № 3100-23-1812 про форс-мажорні обставини, подані до суду 31.12.2023 у цій справі, розгляд по суті якої було призначено на 11.01.2024. Вказаним сертифікатом підтверджувалась неможливість виконання відповідачем зобов`язань за Угодою, оскільки директор ПП «АЙ ТІ ПІ АВІА» з 05.03.2022 перебуває на військовій службі у відповідній військовій частині, що підтверджується довідкою від 13.06.2023 № 1384, у зв`язку з чим діяльність відповідача та дії трудових договорів з працівниками призупинено. А тому, відповідно до умов підпункту 7.2. пункту 7. Угоди та статті 617 ЦК України, відповідач звільняється від відповідальності за неналежне виконання зобов`язань за Генеральною угодою, прострочення виконання яких сталося у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин: військової агресії російської федерації, введенням воєнного стану на території України, закриттям українських аеропортів на вхід/вихід та припиненням цивільного авіасполучення.

У касаційній скарзі ДП «МА «Бориспіль» оскаржує постанову суду апеляційної інстанції від 23.05.2024 з підстави, передбаченої пунктами 3, 4 статті 287 ГПК України.

Згідно з частиною першою статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3); якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу (пункт 4).

При цьому частина третя статті 310 ГПК України встановлює, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення судом норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 310 цього Кодексу).

Оскаржуючи судові рішення з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, ДП «МА «Бориспіль» посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме: статей 509, 526, 611, частин першої та другої статті 614, статей 617, 625, 629 ЦК України, частин першої та другої статті 193, статей 216, 218, 219 ГК України та статей 73, 76, частини третьої статті 80, статті 86, частини другої статті 207 та частини третьої статті 269 ГПК України, та відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах.

Обґрунтовуючи наявність підстави оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вказує, що судом апеляційної інстанції не виконано обов`язку щодо встановлення обставин та дослідження доказів, що стосуються фактів, на які посилався ПП «АЙ ТІ ПІ АВІА», оскаржуючи рішення суду першої інстанції, що є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України, а саме, безпідставно врахував:

- сертифікат про форс-мажорні обставини (його оригінал не було подано відповідачем у встановлені договором строки);

- докази, які були надані до суду першої інстанції з пропуском строку відповідно до вимог статті 207 ГПК України;

- довідку про перебування директора ПП «АЙ ТІ ПІ АВІА» на військовій службі від 13.06.2023 № 1384, яка була подана до суду лише у грудні 2023 року, та необґрунтував в чому полягала неможливість її вчасної подачі;

- не встановив та не дослідив обставини, які підтверджували б можливість директора відповідача покласти виконання своїх повноважень на іншу особу, призначити на посади інших працівників та розірвати договір або внести до нього зміни у зв`язку з неможливістю виконання ним зобов`язань, що має значення для правильного вирішення справи.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Щодо доводів касаційної скарги стосовно відсутності правового висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах колегія суддів зазначає таке.

Положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, укладена сторонами у справі, що розглядається, Генеральна угода № 02.1-14/4-05 від 06.08.2020 про умови здійснення господарської діяльності, є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з частиною другою статті 901 ЦК України визначено, що положення глави 63 цього Кодексу можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до вимог статті 902 ЦК України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. У разі, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 903 ЦК України).

Відповідно до приписів статей 6 та 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до приписів статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог частини першої статті 216 та статті 218 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбаченими цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями відповідно до вимог статті 230 ГК України встановлено, що цим Кодексом визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Отже, Господарським кодексом України та Цивільним кодексом України передбачено, що неустойка встановлюється договором або законом.

Разом з тим, відповідно до вимог частин першої та другої статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до приписів частини першої статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Статтею 218 ГК України також встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Отже, виходячи зі змісту наведених вище норм права для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: наявність обставин непереборної сили; їх надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками.

Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19 та від 21.03.2024 у справі № 910/6185/23.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним. Відповідно до статті 617 ЦК України, форс-мажор звільняє лише від відповідальності за порушення зобов`язання, що сталося внаслідок такого форс-мажору, але не звільняє від виконання відповідного зобов`язання і не є підставою для припинення зобов`язань.

Разом з тим, форс-мажор є окремою, самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов`язань, яка характеризується тим, що обставини форс-мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов`язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (частина друга статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні»).

Ураховуючи викладене, Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 щодо застосування статті 14-1 ЗУ «Про торгово-промислові палати в Україні» зазначив, що:

- ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом;

- наявність форс-мажорних обставин засвідчується ТППУ та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 ЗУ «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем 31.12.2023 було подано до суду першої інстанції та надіслано позивачу додаткові пояснення разом з належним чином завіреним сертифікатом № 3100-23-1812 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), виданим ТППУ. Вказаним сертифікатом було підтверджено унеможливлення виконання відповідачем зобов`язань за Генеральною угодою № 02.1-14/4-05 від 06.08.2020, зокрема у зв`язку з неможливістю здійснення виробничої діяльності ПП «АЙ ТІ ПІ АВІА» внаслідок воєнної агресії російської федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану, закриття повітряного простору України для цивільної авіації, призупинення надання аеронавігаційних послуг у повітряному просторі України, а також призупинення діяльності відповідача.

Пунктом 7.3. Угоди передбачено, що сторона, яка не може виконувати зобов`язання за Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна у термін, що не перевищує 3 діб з моменту їх виникнення письмово сповістити іншу сторону про їх настання.

Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач листами від 17.04.2023 № 003/23 та від 07.06.2023 № 004/23 (з порушенням 3-денного строку, встановленого пунктом 7.3. Угоди) повідомив позивача про виникнення обставин непереборної сили через воєнну агресією російської федерації і тимчасове закриття повітряного простору України для цивільної авіації та просив тимчасово призупинити дію Угоди, оскільки підприємство змушене було припинити свою виробничу діяльність.

На підтвердження виникнення форс-мажорних обставин та виконання вимог пункту 7.2. Угоди відповідач надав виправлений сертифікат ТППУ № 3100-23-1812 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили). 13.04.2023 ТППУ видано сертифікат про форс-мажорні обставини з технічною помилкою, у якому замість Приватного підприємства було зазначено, що сертифікат видано Товариству з обмеженою відповідальністю «АЙ ТІ ПІ АВІА».

Апеляційним судом встановлено, що крім сертифікату ТППУ відповідач подав до суду: довідку від 13.06.2023 № 1384 про перебування на військовій службі директора ПП «АЙ ТІ ПІ АВІА» у військовій частині у складі Збройних Сил (далі - ЗС) України з 05.03.2022 року, що позбавило можливості директора розірвати Угоду або запропонувати внести зміни до неї; наказ ПП «АЙ ТІ ПІ АВІА» № 01-2 від 30.03.2022 «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким призупинено дію трудових договорів з працівниками підприємства на час виключення можливості надання та виконання роботи у зв`язку з військовою агресією росії проти України.

З урахуванням наданих доказів апеляційний суд дійшов висновку про неможливість покладення чи делегування обов`язків директора на іншу особу у зв`язку з їх відсутністю на підприємстві.

Скаржник не погоджується з таким висновком і зазначає, що відповідач вчасно відповідно до умов Угоди не повідомив про настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) та не надав сертифікат ТППУ, затверджений уповноваженим органом, а тому відповідно до вимог пункту 7.3. Угоди не має права на них посилатися.

Статтею 3.3 Регламенту засвідчення ТППУ та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 №44(5) (далі - Регламент), вказано, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - документ встановленої ТППУ форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТППУ або регіональною ТПП згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Згідно зі статтею 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за особистим зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та / чи іншим зобов`язанням / обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Верховний Суд звертає увагу на те, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов`язання. Через це сертифікат ТППУ може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з`ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин.

Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

Водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор).

Положення укладеного сторонами Договору, у справі, що розглядається, прямо не передбачають юридичні наслідки того, що постачальник не повідомив замовника в строки, визначені Договором, про факт настання таких обставин (із посиланням на відповідний сертифікат ТПП чи без нього).

Про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення має бути прямо зазначено в договорі.

Подібний за змістом правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21.

Аналогічний підхід міститися в узагальнених нормах європейського звичаєвого права. Так, у Принципах міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА в редакції 2016 року) у частині третій статті 7.1.7 «Непереборна сила (форс-мажор)» вказано, що сторона, яка не виконала зобов`язання, має повідомити іншу сторону про виникнення перешкоди та її вплив на здатність виконувати зобов`язання. Якщо повідомлення не отримане іншою стороною протягом розумного строку після того, як сторона яка не виконала дізналася або могла дізнатися про перешкоду, вона несе відповідальність за збитки, які стали результатом неотримання повідомлення. У Принципах Європейського договірного права (стаття 8.108(3)), присвяченій питанням форс-мажору, вказано, що невиконуюча зобов`язання сторона має впевнитися у тому, що повідомлення про перешкоду та її вплив на виконання отримане іншою стороною впродовж розумного строку після того, як невиконуюча сторона дізналася або повинна була дізнатися про ці перешкоди. Інша сторона має право на компенсацію збитків, завданих внаслідок неотримання такого повідомлення.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем було повідомлено іншу сторону Угоди про виникнення форс-мажорних обставин у розумний строк, ураховуючи, зокрема, призупинення діяльності підприємства, перебування директора відповідача на військовій службі, а також видачу ТППУ сертифіката про форс-мажорні обставини з технічною помилкою, внаслідок чого відповідач змушений був повторно звертатись до ТППУ про видачу сертифіката.

Відповідно до вимог частини третьої статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У постановах від 18 червня 2020 року у справі № 909/965/16, від 03 квітня 2019 року у справі № 913/317/18 Верховний Суд висловив правову позицію щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, відповідно до якої єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - відповідача).

Як підтверджується наявними матеріалами справи відповідач надав до суду першої інстанції додаткові пояснення та докази на їх підтвердження, зокрема належним чином завірений сертифікат № 3100-23-1812 про форс-мажорні обставини, який також було надіслано позивачу. Проте, суд першої інстанції не прийняв до розгляду вказані пояснення та докази, посилаючись на те, що вони подані з пропуском строку, а саме на стадії розгляду справи по суті, та у порушення вимог статті 207 ГПК України відповідачем не доведено поважність причин їх неподання у підготовчому провадженні під час розгляду справи у суді першої інстанції.

Апеляційний суд прийняв нові докази відповідно до вимог статей 2, 269 ГПК України, подані позивачем до відзиву на апеляційну скаргу (а. с. 49 - 57, т. 2) з метою обґрунтування спростування доводів апелянта стосовно спірних правовідносин, а саме: лист позивача від 20.02.2023 № 03-22-430 (стосовно необхідності виконання відповідачем своїх зобов`язань за Угодою)(а. с. 65, т. 2); лист відповідача від 17.04.2023 № 003/23 (про надання сертифікату № 3100-23-1812 від 13.04.2023 про форс-мажорні обставини та призупинення діяльності за Угодою) (а. с. 66, т. 2), сертифікат № 3100-23-1812 від 13.04.2023 (в якому невірно зазначено організаційну форму відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю, замість Приватне підприємство) (а. с. 67- 68, т. 2); лист позивача від 29.05.2023 № 02.1-22-20 (стосовно невідповідності сертифікату та відсутність підстав для звільнення відповідача від виконання зобов`язань за Угодою) (а. с. 69, т. 2); лист позивача від 07.06.2023 № 004/23 (про виправлення технічної помилки у сертифікаті, разом з наданням виправленого сертифікату № 3100-23-1812 від 13.04.2023) (а. с. 70 - 72, т. 2); лист позивача від 12.07.2023 № 02.1-22-32 (про необхідність проведення спільної зустрічі щодо призупинення Угоди) (а. с. 73, т. 2).

Відповідачем до матеріалів справи разом з поясненнями через систему «Електронний суд» 31.12.2023 було подано до суду апеляційної інстанції сертифікат № 3100-23-1812 про форс-мажорні обставини, яким підтверджено унеможливлення виконання відповідачем зобов?язань за генеральною угодою № 02.1-14/4-05 від 06.08.2020 про умови здійснення господарської діяльності.

Приймаючи до справи наведені вище докази, суд апеляційної інстанції врахував Указ Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, яким у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, та Указ Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, яким строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб, і в подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався відповідними указами і триває на даний час.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

ТППУ на своєму сайті в мережі Інтернет було розміщено лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, адресований «Всім кого це стосується», згідно з яким відповідно до вимог статей 14, 14-1 ЗУ «Про торгово-промислові палати в Україні», ТППУ засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до вищевказаного Указу Президента України. ТППУ підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Оскільки форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, та від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21.

Сторони відповідно до підпункту 7.1. пункту 7. Угоди звільняються від відповідальності за повне та/або часткове невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цією Угодою, якщо таке невиконання чи неналежне виконання сталися внаслідок настання зовнішніх і надзвичайних обставин відсутніх на момент підписання даної угоди, які не можна було ані передбачити, ані запобігти жодними розумними заходами (стихійні лиха, екстремальні погодні умови, пожежі, страйки, військові дії, громадські безпорядки тощо).

Як встановлено апеляційним судом та підтверджується матеріалами справи, відповідач дійсно не мав можливості виконувати зобов`язання через знаходження директора відповідача на військовій службі у відповідній військовій частині; призупинення діяльності відповідача, призупинення дії трудових договорів з працівниками.

Відповідно до вимог підпункту 7.2. пункту 7 Угоди, у якому обумовлено, що достатнім доказом дії зазначених обставин є документ, виданий уповноваженим органом України, і лише наявність такого документа буде свідчити як доказ існування форс-мажорних обставин та їх тривалість, відповідачем надано, завірений належним чином сертифікат ТППУ про настання форс-мажорних обставин, строк дії яких настав з 24.02.2022 і триває станом на 04.04.2023.

Отже, відповідно до вимог частини першої статті 617 ЦК України, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення його виконання.

Ураховуючи наведене та специфіку Угоди, укладеної між ДП «МА «Бориспіль» та ПП «АЙ ТІ ПІ АВІА» про надання послуг наземного адміністрування, доступ до користування якими був закритий у зв`язку з встановленням заборони для польотів цивільних повітряних суден, апеляційний суд у цій справі дійшов висновку про те, що відповідач звільняється від відповідальності за неналежне виконання своїх зобов`язань за вказаною Угодою, оскільки їх прострочення сталося не з вини відповідача, а саме у зв`язку настанням форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) - військової агресії російської федерації проти України, внаслідок якої на території України було введено воєнний стан, припинено цивільне авіасполучення, закрито українські аеропорти на вхід/вихід та встановлено охорону аеропортових засобів та суден.

Наведені обставини щодо діяльності аеропорту «Бориспіль» є загальновідомими (частина третя статті 75 ГПК України).

Отже, суд апеляційної інстанції, згідно з умовами, обумовленими Угодою, та відповідно до вимог статті 617 ЦК України дійшов правильного висновку про відсутність підстав для притягнення відповідача до відповідальності за порушення ним строків виконання своїх зобов?язань, передбачених статтею 218 ГК України.

Окрім наведеного, судом апеляційної інстанції встановлено відсутність підстав для стягнення з відповідача 27 540,00 грн заборгованості за період з лютого по червень 2023 року за надані послуги з наземного адміністрування пов?язаних з діяльністю саме аеропорту, та зобов`язання відповідача надати довідки про кількість рейсів у звітні місяці з березня 2022 - червень 2023 року, оскільки послуги на вказану спірну суму 27 540,00 грн позивачем не надавались у зв`язку з закриттям повітряного простору для польотів цивільних повітряних суден шляхом повідомлень для польотів NOTAM, що підтверджується листом Державної авіаційної служби України № 1.15-1153-23 від 16.03.2023, копії якого було долучено відповідачем до пояснень.

Посилання скаржника на акти приймання-здачі виконаних послуг за спірні місяці, які не були підписані та скріплені печаткою відповідачем, не свідчать про виникнення у відповідача обов`язку відповідно до статей 901, 902 ЦК України зі сплати вказаних сум з огляду на вищевикладене.

З огляду на встановлені обставини справи та враховуючи специфіку спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції встановив винятковість обставин, які стали вирішальними для прийняття рішення на стадії апеляційного провадження.

Отже, відповідно до встановлених судом апеляційної інстанції обставин винятковості справи, що розглядається, суд дійшов висновку про прийняття у даному конкретному випадку доказів, поданих відповідачем разом з відзивом на апеляційну скаргу позивача з огляду на те, що неприйняття таких доказів призведе до ухвалення незаконного та несправедливого рішення у цій справі.

Окрім наведеного, ураховуючи специфіку спірних правовідносин у справі, що розглядається, та форс-мажорних обставин (введення воєнного стану), що обмежує безперешкодне провадження господарської діяльності між суб`єктами господарювання у сфері надання послуг наземного адміністрування, та є загальновідомою обставиною про те, що польоти цивільної авіації призупинені до закінчення воєнного стану на території України, Суд вважає, що позивачем у цій справі не доведено факт надання послуг за умовами Угоди, укладеної між сторонами. Оскільки визначальним для оплати послуг є саме факт їх надання, ураховуючи похідний характер штрафних санкцій та специфіку спірних правовідносин, Суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ДП «МА «Бориспіль» у повному обсязі.

Ураховуючи, що апеляційний господарський суд не встановив факт порушення відповідачем грошового зобов`язання, висновок про відсутність підстав для відповідальності за статтею 625 ЦК України також є законним та обґрунтованим.

Не може бути скасоване законне судове рішення суду апеляційної інстанції з огляду на встановлені судом обставини справи.

Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права під час касаційного провадження не підтвердилися, оскільки доводи касаційної скарги стосуються виключно необхідності переоцінки доказів та зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, а також перегляду вже здійсненої оцінки доказів у справі.

Отже, зважаючи на встановлені судами обставини справи, у Верховного Суду відсутні підстави для надання правового висновку щодо застосування вказаних скаржником норм права у подібних правовідносинах

Ураховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав задоволення касаційної скарги за пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Доводи скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, а тому підстав для скасування оскаржуваної постанови Суд не вбачає.

Відхиляючи доводи скаржника, Суд враховує висновки, викладені в рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Проніна проти України», згідно з яким пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).

Саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, оскільки згідно з імперативними приписами статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.

Звертаючись до Касаційного господарського суду, скаржник, в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, вказує, що судом апеляційної інстанції не виконано обов`язку щодо встановлення обставин та дослідження доказів, що стосуються фактів, на які посилався відповідач оскаржуючи рішення суду першої інстанції. А тому наявні підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України.

Вказує, що суд апеляційної інстанції безпідставно врахував докази, подані відповідачем з порушенням строку на їх подання. А саме: сертифікат про форс-мажорні обставини (його оригінал не було подано відповідачем у встановлені договором строки); докази, які були надані до суду першої інстанції з пропуском строку відповідно до вимог статті 207 ГПК України; довідку про перебування директора ПП «АЙ ТІ ПІ АВІА» на військовій службі від 13.06.2023 № 1384, яка була подана до суду лише у грудні 2023 року, та необґрунтував в чому полягала неможливість її вчасної подачі; не встановив та не дослідив обставини, які підтверджували б можливість директора відповідача покласти виконання своїх повноважень на іншу особу, призначити на посади інших працівників та розірвати договір або внести до нього зміни у зв`язку з неможливістю виконання ним зобов`язань, що має значення для правильного вирішення справи.

Як вбачається із оскаржуваної постави, відповідачем доведено наявність об`єктивних обставин, які унеможливлювали своєчасне подання відповідних доказів, а суд апеляційної інстанції, прийнявши додаткові докази, надані ПП «АЙ ТІ ПІ АВІА», навів відповідне обґрунтування. Тобто, суд апеляційної інстанції встановив наявність таких критеріїв як «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи» для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів.

Суд звертає увагу на те, що апеляційна інстанція також прийняла до розгляду докази, які надав позивач.

Враховуючи викладене та з метою всебічного, вірного та повного встановлення всіх обставин справи, а також беручи до уваги, що спір має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення, апеляційним господарським судом прийнято до увагу надані відповідачем додаткові докази, а причини їх не подання визнано поважними та обґрунтованим.

Отже, вказані вище доводи скаржника відхиляються Судом, оскільки Суд надав відповідь на заперечення скаржника в цій частині.

Інші доводи скаржника, які наведені в касаційній скарзі, зводяться до власного тлумачення норм законодавства та безпосередньо пов`язані із встановленням фактичних обставин справи та оцінкою доказів у ній, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішеннях судів попередніх інстанцій чи відхилені ними. Тому по`вязані з наведеним аргументи скаржника не можуть бути прийняті Касаційним господарським судом з огляду на статтю 300 ГПК України.

З урахуванням того, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК не підтвердилася, відсутні підстави для задоволення касаційної скарги за пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК (частина третя статті 310 ГПК України).

Верховний Суд вважає, що учасникам справи було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

За таких обставин касаційну скаргу позивача ДП «МА «Бориспіль» слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, як таку, що відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Судовий збір за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2024 у справі № 910/14950/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Є. Жайворонок

Суддя І. В. Булгакова

Суддя І. Б. Колос