Постанова

від 09.09.2024 по справі 638/18687/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 638/18687/21

провадження № 61-7042св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Головне управління Держпродспоживслужби в Харківській області, Люботинська міська державна лікарня ветеринарної медицини,

третя особа - начальник Головного управління Держпродспоживслужби

в Харківській області Богінський Олег Валерійович,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби

в Харківській області на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова

від 06 листопада 2023 року у складі судді Щепіхіної В. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року у складі колегії суддів:

Яцини В. Б., Бурлака І В., Маміної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області (далі - Управління), Люботинської міської державної лікарні ветеринарної медицини, третя особа - начальник Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області Богінський О. В., про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позов мотивований тим, що позивачка з 27 серпня 2013 року працювала начальником міської державної лікарні ветеринарної медицини - лікарем ветеринарної медицини в Люботинській міській державній лікарні ветеринарної медицини, яка підпорядковується Головному управлінню Держпродспоживслужби в Харківській області. Наказом відповідача від

27 жовтня 2021 року № 1791-к її було звільнено відповідно до пункту 3 статті 40 КЗпП України (за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення).

Звільнення з посади вважала незаконним, оскільки за весь час роботи

у ветеринарній медицині до неї не було застосовано жодних заходів дисциплінарного чи громадського стягнення, не було порушень, невиконання обов`язків, що на неї покладалися, порушень правил трудового розпорядку; взяті на себе зобов`язання позивач виконувала сумлінно і добросовісно відповідно до посадових обов`язків.

Вказувала, що у робочий день 27 жовтня 2021 року її викликали до Управління на 11:00 год, де повідомили, що 25 жовтня 2021 року вона була відсутня на робочому місці та у зв`язку з цим її звільнено з посади, оскільки на час звільнення до неї вже було застосовано дисциплінарне стягнення за прогул. До її трудової книжки на день складання позову не внесені належні записи про звільнення. Позивачці не дали можливості пояснити, що 25 жовтня 2021 року вона підписувала пакет документів до Управління ДКС України у м. Люботині Харківської області, що підтверджує відсутність прогулу. Також 25 жовтня

2021 року вона перебувала у відрядженні згідно з наказом по лікарні від

23 жовтня 2021 року № 12-к. В цей день позивачка їздила у службових справах до м. Харкова за вогнегасниками, що підтверджується відповідними доказами. Крім того, 25 жовтня 2021 року на 16:00 год позивачку викликали до Управління для вирішення робочих питань, вона прочекала там півтори години, після чого їй повідомили, що зателефонують та призначать інший день. Ніхто їй не повідомив, що в цей день на неї складено акт засвідчення факту відсутності на робочому місці.

Також вказувала, що при звільненні їй не було виплачено компенсацію за невикористану відпустку 114 днів. Діями відповідача порушено її законні права та інтереси, зокрема право на працю, позбавлено єдиного джерела доходу, завдано душевних страждань.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила скасувати наказ Управління від

25 жовтня 2021 року № 1783-к «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 »; скасувати наказ Управління від 27 жовтня 2021 року № 1791-к «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновити її на посаді начальника Люботинської міської державної лікарні ветеринарної медицини; зобов`язати Управління розрахувати та відшкодувати компенсацію за невикористану відпустку за 114 днів; стягнути з Управління на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 жовтня 2021 року до дня поновлення на роботі.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 листопада 2023 року позовні вимоги задоволено частково.

Скасовано наказ начальника Управління О. Богінського від 25 жовтня 2021 року № 1783-к «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 », згідно з яким до начальника Люботинської міської державної лікарні ветеринарної медицини ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення

у вигляді оголошення догани.

Скасовано наказ начальника Управління О. Богінського від 27 жовтня 2021 року № 1791-к «Про звільнення ОСОБА_1 », згідно з яким ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Люботинської міської державної лікарні ветеринарної медицини з 27 жовтня 2021 року у зв`язку із систематичним невиконанням без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором, і правил внутрішнього трудового розпорядку, відповідно до пункту 3 статті 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на попередній роботі на посаді начальника Люботинської міської державної лікарні ветеринарної медицини або рівнозначній цій посаді.

Стягнено з Люботинської міської державної лікарні ветеринарної медицини на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу

з 27 жовтня 2021 року до дати ухвалення судового рішення, тобто до

06 листопада 2023 року, у розмірі 216 714,75 з утриманням з цієї суми передбачених законом податків і зборів.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та в частині присудження ОСОБА_1 заробітної плати за 1 (один) місяць.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із порушення відповідачем норм КЗпП України під час звільнення позивачки

з роботи, оскільки факт відсутності ОСОБА_1 на робочому місці 29 вересня 2021 року більше трьох годин протягом дня належним чином не зафіксований. Позивачка спростувала порушення нею правил внутрішнього трудового розпорядку та підтвердила належними і допустимими доказами поважність її відсутності на своєму робочому місці 25 жовтня 2021 року, тобто залишення нею свого робочого місця відбулося у законний спосіб.

Постановою Харківського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року,

з урахуванням ухвали Харківського апеляційного суду від 22 квітня 2024 року про виправлення описки, апеляційну скаргу Управління залишено без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2023 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився

з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

14 травня 2024 року Управління подало до Верховного Суду касаційну скаргу,

у якій, з урахуванням уточненої редакції, просить скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 листопада 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року й ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачка не спростувала факт відсутності її на робочому місці, а суди не надали належної оцінки складу дисциплінарного проступку. Факт відсутності позивачки на робочому місці

29 вересня 2021 року зафіксовано актом від 20 вересня 2021 року, згідно з яким ОСОБА_1 з 10:00 год до 16:00 год на робочому місці не з?являлась, до виконання посадових обов?язків не приступала. В акті від 30 вересня 2021 року зафіксовано факт ненадання та відмови від надання письмових пояснень. Вказує, що Управління дотримало процедурні правила дисциплінарного провадження. Доводи позивачки є необґрунтованими.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 липня

2020 року у справі № 554/9493/17, від 27 червня 2018 року у справі

№ 664/2820/15-ц, від 20 травня 2020 року у справі № 754/4355/17,

від 14 липня 2020 року у справі № 461/3277/15-а, від 26 липня 2021 року у справі № 643/10816/17, від 15 листопада 2021 року у справі № 212/9516/19, від

20 грудня 2021 року у справі № 761/7661/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи інших учасників справи

15 червня 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є обґрунтованими та ухвалені на підставі належно досліджених доказів. Суди врахували всі обставини справи.

Додаткові аргументи заявника

25 червня 2024 року Управління подало до Верховного Суду відповідь на відзив, у якій просить скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 листопада 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від

10 квітня 2024 рокуй ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, оскільки доводи позивачки є необґрунтованими і такими, що не можуть бути задоволені. Управління дотримало процедурні правила дисциплінарного провадження.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Дзержинського районного суду м. Харкова.

01 липня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу та у відповіді на відзив, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

ОСОБА_1 з 27 серпня 2013 року працювала начальником міської державної лікарні ветеринарної медицини - лікарем ветеринарної медицини

в Люботинській міській державній лікарні ветеринарної медицини, яка підпорядковується Головному управлінню Держпродспоживслужби

в Харківській області.

Відповідно до наказу начальника Люботинської міської державної лікарні ветеринарної медицини ОСОБА_1 від 23 жовтня 2021 року № 12-к «Про відрядження» начальник відбуває у відрядження до ДП «ХС Формат» КП «ХСС», яке розташоване за адресою: вул. М. Батицького, 8, м. Харків, для отримання вогнегасників після їх перезарядки, акта повірки та повернення 2-го екз. договору після повірки вогнегасників терміном на один день 25 жовтня

2021 року, а також у відрядження на 16:00 год до Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області для вирішення виробничих питань.

25 жовтня 2021 року Управління видало наказ № 1783-к, згідно з яким до начальника Люботинської міської державної лікарні ветеринарної медицини ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді оголошення догани у зв?язку з відсутністю її 29 вересня 2021 року на робочому місці з 10:00 год до 16:00 год.

Підставою винесення вказаного наказу зазначено: акт засвідчення факту відсутності на робочому місці від 29 вересня 2021 року та акт засвідчення факту ненадання та відмови від надання письмових пояснень від 29 вересня

2021 року.

27 жовтня 2021 року Управління видало наказ № 1791-к, яким звільнено

ОСОБА_1 , начальника Люботинської міської державної лікарні ветеринарної медицини, з роботи з 27 жовтня 2021 року у зв?язку із систематичним невиконанням без поважних причин обов?язків, покладених на неї трудовим договором, і правил внутрішнього трудового розпорядку, відповідно до пункту 3 статті 40 КЗпП України, у зв?язку з відсутністю її 25 жовтня 2021 року на робочому місці з 09:00 год до 15:00 год.

Підставою винесення вказаного наказу зазначено: акт засвідчення факту відсутності на робочому місці від 25 жовтня 2021 року, акт засвідчення факту ненадання та відмови від надання письмових пояснень від 27 жовтня 2021 року, наказ Управління від 25 жовтня 2021 року № 1783-к «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 ».

Цього ж дня позивачці було запропоновано надати письмові пояснення щодо її відсутності 25 жовтня 2021 року на робочому місці. Таким чином, позивач фактично 27 жовтня 2021 року дізналась про застосування до неї дисциплінарного стягнення за невиконання трудових обов`язків у вересні

2021 року та в цей же день (27 жовтня 2021 року) дізналась, що стосовно неї складено акт про відсутність її на робочому місці 25 жовтня 2021 року.

Згідно з актом від 27 жовтня 2021 року, затвердженим начальником Управління Богінським О. В., 27 жовтня 2021 року, працівниками Управління - начальником Управління безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини

ОСОБА_2 , начальником Управління персоналом та організаційного розвитку ОСОБА_3 , начальником відділу роботи з персоналом Управління персоналом та організаційного розвитку ОСОБА_4 в приміщенні Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області: м. Харків, пр. Науки, 40 складено акт на засвідчення факту ознайомлення начальника Люботинської міської державної лікарні ветеринарної медицини ОСОБА_1 А.

з наказом Управління від 27 жовтня 2021 року № 1791-к «Про звільнення ОСОБА_1 », її відмови від підпису в цьому наказі та отримання його копії.

Згідно з табелем обліку використання робочого часу за жовтень 2021 року, копію якого Управління долучило до відзиву на позовну заяву, щодо

ОСОБА_1 міститься відмітка про відпрацювання нею 25 жовтня 2021 року

8 годин робочого дня.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений

у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови

у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно

і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами

і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення (стаття 147 КЗпП України).

Статтею 149 КЗпП України встановлено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного та громадського стягнення.

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або

з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; до працівника раніше протягом року вже застосовувалися заходи дисциплінарного або громадського стягнення;

з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.

У справі, що переглядається, суди надали оцінку актам, що були підставою для видачі оскаржуваних наказів, встановили незаконність накладення на позивачку дисциплінарного стягнення та її звільнення, а тому дійшли правильного висновку про недоведеність відповідачем факту відсутності ОСОБА_1 29 вересня 2021 року на робочому місці більше трьох годин протягом дня, оскільки такий прогул належним чином не зафіксований.

Водночас позивачка довела законність підстав відсутності її на роботі 25 жовтня 2021 року (перебування у відряджені згідно з наказом від 23 жовтня 2021 року № 12-к). При цьому недоведеність відповідачем факту відсутності ОСОБА_1 29 вересня 2021 року на робочому місці виключає ознаку системності невиконання позивачкою обов?язків.

За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про непідтвердження відповідачем підстав для звільнення ОСОБА_1 за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Встановивши незаконність звільнення позивачки, суди правильно задовольнили похідні позовні вимоги про поновлення її на роботі та стягнули з Управління на користь позивачки середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених

у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, наведених заявником у касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої й апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє

в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Дзержинського районного суду м. Харкова

від 06 листопада 2023 року та постанови Харківського апеляційного суду від

10 квітня 2024 року- без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

З огляду на те що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби

в Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 листопада 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 10 квітня 2024 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

Є. В. Коротенко

М. Є. Червинська