Постанова

від 04.09.2024 по справі 214/9588/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 214/9588/21

провадження № 61-4275 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - комунальний заклад спеціалізованої мистецької освіти «Школа мистецтв № 1» Криворізької міської ради Дніпропетровської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 , комунального закладу спеціалізованої мистецької освіти «Школа мистецтв № 1» Криворізької міської ради Дніпропетровської області на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 жовтня 2022 року у складі судді Малаховської І. Б. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 березня 2023 року у складі колегії суддів: Хейло Я. В., Мірути О. А., Тимченко О. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до комунального закладу спеціалізованої мистецької освіти «Школа мистецтв № 1» Криворізької міської ради Дніпропетровської області (далі - КЗ СМО «Школа мистецтв № 1») про визнання наказу про відсторонення від роботи незаконним та його скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи.

Позовна заява обґрунтована тим, що він був прийнятий на роботу викладачем по класу гітари у КЗ СМО «Школа мистецтв № 1».

Вказував, що у листопаді 2021 року він стикнувся із грубим порушенням конституційного права на роботу з боку відповідача, яке полягало у вимаганні від нього медичної інформації щодо вакцинації експериментальною вакциною від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та обмеженням його прав, як працівника, щодо повноцінної роботи.

Так, 12 листопада 2021 року йому було вручено наказ про відсторонення від роботи з підстав відсутності вищевказаного щеплення до усунення причин, що його зумовили, без збереження заробітної плати.

Вважав, що відсторонення від роботи через відсутність щеплення є незаконним, наказ про відсторонення підлягає скасуванню, оскільки відповідач фактично примушував його до участі у клінічному дослідженні проти його волі, адже після щеплення можливий прояв побічної реакції, яка може призвести навіть до смерті. Вказував, що через незаконне відсторонення від роботи він позбавлений можливості реалізувати своє конституційне право на працю.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним та стасувати наказ від 12 листопада 2021 року № 89 про його відсторонення від роботи; стягнути на свою користь невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення за період 12 листопада 2021 року по 14 березня 2022 року у розмірі 63 537, 08 грн

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 жовтня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ директора КЗ СМО «Школа мистецтв № 1» Клочкової О. від 12 листопада 2021 року № 89 про відсторонення від роботи викладача ОСОБА_1

Стягнуто з КЗ СМО «Школа мистецтв № 1» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення від роботи у розмірі 62 908, 66 грн.

Допущено до негайного виконання рішення в частині стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення мотивовано тим, що у статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» чітко визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, відсторонюються від виконання зазначених видів робіт у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом. Тобто відмова цих працівників від обов`язкових профілактичних щеплень має відбутись саме у порядку, який встановлений законом.

Відповідачем не надано жодних доказів, що у позивача було достатньо часу для проходження щеплення і останній у встановленому законом порядку відмовився від профілактичного щеплення від COVID-19. Таким чином суд дійшов висновку, що відсторонення позивача від роботи є таким, що не відповідає вимогам закону.

Суд також зазначив, що з відповідача на користь позивача слід стягнути суму середнього заробітку за період незаконного відсторонення з 12 листопада 2021 року по день фактичного допущення до роботи 14 березня 2022 року в розмірі 62 908, 66 грн (із розрахунку 629, 08 х 100), відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 березня 2023 року апеляційну скаргу КЗ СМО «Школа мистецтв № 1» залишено без задоволення; апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області 28 жовтня 2022 року змінено й викладено його мотивувальну частину у такій редакції: «Стягнути з КЗ СМО «Школа мистецтв № 1» Криворізької міської ради Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення від роботи у розмірі 62 908, 66 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків та зборів».

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив, що ОСОБА_1 з 12 листопада 2021 року по 14 березня 2022 року був незаконно відсторонений від виконання своїх посадових обов`язків із зупиненням виплати йому заробітної плати, а тому обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час відсторонення від роботи. Проте суд першої інстанції у резолютивній частині рішення не визначив, що середній заробіток підлягає стягненню з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків та зборів.

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу належить змінити, доповнивши абзац третій резолютивної частини рішення тестом наступного змісту: «з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків та зборів».

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У березні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати частково рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 жовтня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 березня 2023 року і ухвалити нове судове рішення у мотивувальній частині з урахуванням його аргументів щодо порядку проведення клінічних випробувань вакцин від COVID-19, не передаючи справу на новий розгляд.

Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

У квітні 2023 року КЗ СМО «Школа мистецтв № 1» Криворізької міської ради Дніпропетровської області подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 жовтня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 березня 2023 року й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Підставами касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15 тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); недослідження зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 травня 2023 року касаційне провадження за касаційною скаргою КЗ СМО «Школа мистецтв № 1» відкрито, витребувано цивільну справу № 214/9588/21 із Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

У червні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 липня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 липня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, щосуди першої та апеляційної інстанцій залишили поза увагою, що основними документами, що регламентують проведення клінічних досліджень в Україні і в світі, є: належна клінічна практика (GOOD Clinical Practice - GCP); Гельсинська декларація; Конвенція про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини; наказ МОЗ від 23 вересня 2009 року № 690 «Про затвердження Порядку проведення клінічних випробувань лікарських засобів та експертизи матеріалів клінічних випробувань і Типового положення про комісії з питань етики»; Закон України «Про лікарські засоби». Вказаними правовими актами унормовано проведення клінічних випробувань вакцин та ліків, зокрема, і від коронавірусу, та визначено, що будь-які клінічні досліди і випробування над людиною провадяться лише після отримання її добровільної згоди. Відтак примус до клінічних досліджень та відсторонення від роботи без збереження заробітної плати через відмову у дослідженні є протизаконним.

Вказаним обставинам та правовим актам суди не надали належної оцінки, допустили формальний підхід до з`ясування обставин справи та застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини. У зв`язку з цим вважає, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення, з урахуванням його аргументів щодо порядку проведення клінічних випробувань вакцин від COVID-19.

Касаційна скарга КЗ СМО «Школа мистецтв № 1» мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили усіх обставин справи, не врахували, що позивача було відсторонено від роботи з 12 листопада 2021 року наказом № 89, як такого, що не вакцинований без поважної причини, до усунення причини відсторонення. 05 листопада 2021 року позивача було повідомлено про необхідність проведення вакцинації або надання документів, що підтверджують наявність протипоказань до щеплення, проте він не надав відповідних документів, вакцинуватися відмовився.

Відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти «COVID-19», було передбачено законом, а роботодавцем дотримано усіх вимог законодавства з питань відсторонення позивача від роботи. При цьому на час виникнення спірних правовідносин законодавство та нормативні акти не надавали можливості в обов`язковому порядку змінювати режим роботи для невакцинованих працівників.

Суди попередніх інстанцій не врахували, що позивач за своїми функціональними обов`язками мав прямий зв`язок з дітьми, проводив навчання очно, а тому його відмова від вакцинації є порушенням прав інших працівників та дітей на здорове та безпечне середовище для роботи і навчання.

Отже, в даному випадку відсторонення позивача від роботи ґрунтувалось на вимогах закону, здійснено у спосіб, передбачений законом, переслідувало правомірну мету щодо збереження здоров`я та життя людей.

Вважає, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб, є виправданою та не є дискримінацією.

Посилається на відповідні правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , у якому зазначено, що доводи касаційної скарги КЗ СМО «Школа мистецтв № 1» є безпідставними, просить касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом комунального позашкільного мистецького навчального закладу «Криворізька міська школа мистецтв № 1» від 01 вересня 2010 року № 83-К ОСОБА_1 прийнятий на посаду викладача по класу гітари з 01 вересня 2010 року (а. с. 8-10, зворот).

Наказом директора КЗ СМО «Школа мистецтв № 1» Клочкової О. від 12 листопада 2021 року № 89 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороби» від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ, наказу МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням від 04 жовтня 2021 року № 2153, підпункту 2 пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09 грудня 2020 року № 1236, викладача ОСОБА_1 з 12 листопада 2021 року відсторонено від роботи за відмову від профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. В наказі зазначено про допущення позивача до роботи після усунення причин відсторонення.

Копія наказу вручена позивачу під підпис 12 листопада 2021 року, з яким позивач не погодився, про що зазначив у наказі (а. с. 7).

Наказом директора КЗ СМО «Школа мистецтв № 1» Клочкової О. від 09 березня 2022 року № 7-к з 14 березня 2022 року припинено відсторонення від роботи та допущено до роботи викладача ОСОБА_1 до завершення воєнного стану в Україні (а. с. 93).

Згідно з довідкою КЗ СМО «Школа мистецтв № 1» від 24 жовтня 2022 року № 16, ОСОБА_1 у закладі на посаді викладача гітари з 01 вересня 2010 року по теперішній час; з 01 вересня 2021 року по 11 листопада 2021 року працював 6 днів на тиждень з педагогічним навантаженням 32 години (а. с. 100).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга КЗ СМО «Школа мистецтв № 1» - задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Термін «законодавство» широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV Перехідних положень Конституції України). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

У рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 ЦК України, якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частина друга статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (частини четверта-шоста статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Наказом МОЗ від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ від 04 жовтня 2021 № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який введено в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 1236 (далі - Постанова № 1236), зокрема на період воєнного стану:

- фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19;

- фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;

- закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану;

- пункт 41-6 Постанови № 1236 було доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».

Указане вище свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19. Відповідачем застосовано до позивача відсторонення від роботи до набрання чинності вказаними нормативно-правовими актами.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом МОЗ від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).

Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»).

Відповідно до пункту 2.3. Інструкції № 66, з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ України від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5. пункту 1.2. Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2. Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5. Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7. Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язкуз відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників у межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом.

Положення законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

У кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач працює на посаді викладача по класу гітари у КЗ СМО «Школа мистецтв № 1», а отже належить до працівників, які підлягають обов`язковому профілактичному щепленню від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Наказом директора КЗ СМО «Школа мистецтв № 1» Клочкової О. від 12 листопада 2021 року № 89 ОСОБА_1 відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 12 листопада 2021 року у зв`язку з відмовою від профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, до усунення причин такого відсторонення та надання підтверджуючих документів.

Підставою видання зазначеного наказу слугувала та обставина, що позивач не надав роботодавцю підтверджуючого документа про отримання обов`язкового профілактичного щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, або копії медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19.

Наказ про відсторонення позивача від роботи видано на підставі статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу МОЗ № 2153, пункту 41-6 Постанови № 1236.

Держава зобов`язана здійснити ефективні заходи - зокрема, правове регулювання та відповідну адміністративну практику - з метою захисту людини і суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19. Через поширення хвороби під загрозою опинилося життя і здоров`я людей, фундаментальні конституційні цінності.

Під час протидії пандемії право на життя і право на охорону здоров`я є найбільш тісно пов`язаними. Відповідно до частини першої статті 27 Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя.

Згідно із частиною першою статті 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Зв`язок між цими конституційними правами полягає в тому, що недостатні, несвоєчасні та неефективні заходи держави у сфері охорони здоров`я в умовах пандемії можуть означати безпосереднє посягання на право кожної людини на життя.

Ураховуючи характер виконуваних позивачем, як викладачем КЗ СМО «Школа мистецтв № 1» посадових обов`язків, які пов`язані з безпосереднім контактом із з іншими людьми: працівниками дошкільного навчального закладу, а також дітьми, тобто умови його роботи передбачали взаємодію з необмеженою кількістю людей, унаслідок чого позивач мав підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню, з огляду на попередження позивача про необхідність обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, спричиненого коронавірусом SARS-CoV-2, або надання медичного висновку щодо наявності протипоказань проти щеплення, та факт ухилення ОСОБА_1 від здійснення таких дій, відповідач (роботодавець) обґрунтовано, з дотриманням чинного законодавства, відсторонив його від роботи з 12 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19.

Верховний Суд враховує, що ознайомлення позивача із змінами до законодавства та встановленням обов`язку у роботодавця з 08 листопада 2021 року контролювати дотримання протиепідемічних заходів та відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, до яких належав позивач, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, не свідчить про порушення прав ОСОБА_1 .

Позивач, будучи повідомленим про необхідність до 11 листопада 2021 року пройти профілактичне щеплення проти COVID-19 або надати висновок лікаря про наявність протипоказань до такого щеплення (а. с. 149), мав достатньо часу для надання відповідних документів роботодавцю задля дотримання вимог наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, у редакції, яка набрала чинності з 08 листопада 2021 року.

Факт повідомлення позивача про необхідність здійснення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 та факт його ухилення від зазначених дій не спростовується останнім, з огляду на доводи позовної заяви щодо обізнаності позивача про необхідність здійснення такого щеплення, а також щодо протиправності примусової вакцинації працівників та незаконності наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв, та організацій працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», як такого, що порушує конституційні права людини та громадянина.

В даному випадку держава, передбачивши відсторонення від виконання роботи, зокрема викладача дошкільного навчального закладу, який не має профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі дітей. Право позивача на працю у дошкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси. Отже, тимчасове відсторонення позивача від роботи можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення, недопущення поширення небезпечного коронавірусу; відсторонення мало об`єктивні підстави та було виправданим. Таке обмеження переслідувало законні цілі, було тимчасовим та пропорційним.

У цьому контексті колегія суддів також зауважує, що недостатні, несвоєчасні та неефективні заходи держави у сфері охорони здоров`я, особливо в умовах пандемії можуть свідчити про невиконання державою позитивних зобов`язань із гарантування право кожної людини на життя. Держава зобов`язана здійснити ефективні заходи, зокрема правове регулювання та відповідну адміністративну практику, з метою захисту людини і суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19. Через поширення хвороби під загрозою опинилося життя і здоров`я людей.

З огляду на те, що за позивачем на період відсторонення зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, нарахування заробітної плати відновляється одразу після усунення позивачем причин, що зумовили його відсторонення від роботи та після його допуску до роботи (виконання робіт).

Верховний Суд враховує, що ОСОБА_1 допущено до роботи з 14 березня 2022 року, а тому порушення права позивача на працю, передбачене у статті 43 Конституції України, не встановлено.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 472/5/22 (провадження № 61-41св23), від 18 квітня 2023 року у справі № 130/3573/21 (провадження № 61-5570св22), від 13 грудня 2023 року у справі № 133/3961/21 (провадження № 61-9771св23).

З огляду на зазначене, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли неправильного висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 та скасування наказу про відсторонення, що є підставою для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій. При цьому Верховний Суд вважає, що обмеження прав особи може відбуватися в інтересах держави і суспільства і повинно бути обумовленим насамперед необхідністю поваги таких самих прав і свобод інших людей, а також необхідністю нормального функціонування суспільства і держави.

Відповідно до частин першої-третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, а касаційну скаргу КЗ СМО «Школа мистецтв № 1» - задовольнити, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частинами першою, другою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , тому з нього на користь КЗ СМО «Школа мистецтв № 1» підлягає стягненню 7 443 грн (1 488, 60 + 5 954, 40) на відшкодування сплаченого судового збору у судах апеляційної та касаційної інстанцій.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Касаційну скаргу комунального закладу спеціалізованої мистецької освіти «Школа мистецтв № 1» Криворізької міської ради Дніпропетровської області задовольнити.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 жовтня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 березня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до комунального закладу спеціалізованої мистецької освіти «Школа мистецтв № 1» Криворізької міської ради Дніпропетровської області про визнання наказу про відсторонення від роботи незаконним та його скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь комунального закладу спеціалізованої мистецької освіти «Школа мистецтв № 1» Криворізької міської ради Дніпропетровської області 7 443 (сім тисяч чотириста сорок три) гривні на відшкодування сплаченого судового збору у судах апеляційної та касаційної інстанцій.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович