Ухвала

від 13.09.2024 по справі 523/12464/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

У х в а л а

13 вересня 2024 року

м. Київ

Справа № 523/12464/22

Провадження № 61-7057ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження

за касаційною скаргою ОСОБА_1 (далі - скаржник), інтереси якого представляє адвокат Драгун Ангеліна Святославівна (далі - адвокат),

на рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 13 грудня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 квітня 2024 року

у справі за позовом ОСОБА_2 (далі - матір) до скаржника за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Органу опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради - про визначення місця проживання дитини з матір`ю,

за зустрічним позовом скаржника до матері за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Органу опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради - про визначення місця проживання дитини з батьком і

в с т а н о в и в:

1. У жовтні 2022 року матір звернулася до суду з позовом, у якому просила визначити місце проживання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - дитина) - разом із нею.

У грудні 2022 року скаржник звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив визначити місце проживання дитини разом із ним.

2. 13 грудня 2023 року Суворовський районний суд міста Одеси ухвалив рішення, згідно з яким позов матері задовольнив: визначив місце проживання дитини разом із матір`ю; у задоволенні зустрічного позову відмовив; вирішив питання про розподіл судових витрат.

3. 15 квітня 2024 року Одеський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою рішення суду першої інстанції залишив без змін.

4. 14 травня 2024 року адвокат в інтересах скаржника сформувала у системі «Електронний суд» касаційну скаргу (вх. № 16674/0/220-24 від 15 травня 2024 року), у якій просить скасувати зазначені судові рішення й ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову матері та про задоволення позову скаржника, а «у разі невстановлення підстав для скасування оскаржуваних судових рішень - направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції». Мотивував так:

- підстави касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій визначені у пунктах 1, 3 і 4 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України);

- суди попередніх інстанцій не врахували висновків, які сформульовані у постановах:

(1) Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 квітня 2018 року у справі № 756/2109/16-ц (провадження № 61-5487св18) і Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17 (провадження № 61-9074св20), про те, що тривалість часу, проведеного з батьком, може стати важливим чинником під час визначення найкращих інтересів дитини; скасування судових рішень про визначення місця проживання дітей із батьком, з яким вони проживають тривалий період часу, може призвести до вкрай негативних і непередбачуваних психологічних травм для дітей, а тому не відповідає їхнім інтересам щодо зростання у передбачуваній емоційно-стабільній атмосфері;

(2) Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 жовтня 2023 року у справі № 208/4667/20 (провадження № 61-6229св23), про те, що проживання дитини з батьком, не позбавляє матір батьківських прав та не звільняє від виконання батьківських обов`язків. Матір дитини, яка безсумнівно відіграє важливу роль у її житті, має право брати участь у її вихованні незалежно від того, з ким із батьків дитина буде проживати;

(3) Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2021 року у справі № 204/8432/19 (провадження № 61-14486св21), про те, що, якщо мати не надала суду переконливих доказів на підтвердження того, що проживання дитини з батьком суперечитиме найкращому забезпеченню інтересів дитини, а суд не встановив обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини з матір`ю матиме позитивніший вплив на дитину, ніж залишення її проживати разом із батьком у звичному для неї середовищі, то це є підставою для визначення місця проживання дитини з батьком;

(4) Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18), про те, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини з огляду на вимоги статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року;

(5) Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц (провадження № 61-12667св20), про те, що, визначаючи місце проживання дитини з батьком, розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суд, вирішуючи спір, має надати першочергове значення саме найкращим інтересам дитини, яка досить тривалий час проживає разом із батьком;

(6) Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) та Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 жовтня 2023 року у справі № 751/7360/21 (провадження № 61-6262св23), про те, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я й інші обставини, що мають істотне значення; до таких інших обставин можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним із батьків і дитиною (як батьки виконують батьківські обов`язки щодо дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним із батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання та розвитку;

(7) Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20 (провадження № 61-7187св22) і від 14 грудня 2022 року у справі № 742/2571/21 (провадження № 61-10119св22), про те, що, вирішуючи спір між розлученими батьками про визначення місця проживання дитини, суд має повноваження розглянути можливість і доцільність застосування такої моделі фізичної опіки як спільна опіка з почерговим проживанням дитини у помешканні кожного із батьків за відповідним графіком;

(8) Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 лютого 2019 року у справі № 127/15879/17-ц (провадження № 61-37587св18), від 7 серпня 2019 року у справі № 635/382/17-ц (провадження № 61-9559св19), від 13 квітня 2020 року у справі № 531/300/18-ц (провадження № 61-20051св19), від 16 листопада 2020 року у справі № 313/310/18 (провадження № 61-4263св20), Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 523/13088/17 (провадження № 61-45478св18), від 14 липня 2020 року у справі № 127/28537/18 (провадження № 61-7403св20), від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17 (провадження № 61-9074св20), від 22 грудня 2021 року у справі № 204/8432/19 (провадження № 61-14486св21), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 травня 2020 року у справі № 587/2134/17 (провадження № 61-37492св18), про необхідність врахування найкращого інтересу дитини під час визначення її місця проживання;

(9) Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 343/1500/15-ц (провадження № 61-23861св18), від 6 вересня 2018 року у справі № 644/9094/16-ц (провадження № 61-9745св18), від 4 квітня 2018 року у справі № 756/2109/16-ц (провадження № 61-5487св18), від 30 травня 2018 року у справі № 343/1500/15-ц (провадження № 61-23861св18), від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18), Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року у справі № 308/422/17-ц (провадження № 61-974св18), від 28 лютого 2018 року у справі № 465/1455/16-ц (провадження № 61-1164св17), від 27 червня 2018 року у справі № 662/1006/16-ц (провадження № 61-19289св18), про те, що у законодавстві України немає норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною;

(10) Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2022 року у справі № 766/17903/19 (провадження № 61-10379св21), про те, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги: ставлення батьків до виконання батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я й інші обставини, що мають істотне значення; орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвитку дитини;

(11) Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 квітня 2023 року у справі № 274/576/20 (провадження № 61-6867св22), про те, що під час вирішення спорів про визначення місця проживання дитини суди враховують, зокрема: спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; стосунки між дитиною і батьками в минулому; бажання батьків бути опікунами; збереження стабільності в оточенні дитини (йдеться про місце проживання, школу, друзів); бажання дитини; безпекові питання; органи державної влади мають враховувати, чи страждатиме дитина через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки одного з батьків;

- суди помилково виснували, що скаржник самовільно змінив місце проживання дитини та перешкоджає матері брати участь у вихованні дитини, бо в матеріалах справи немає відповідних доказів. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України);

- апеляційний суд порушив вимоги частини п`ятої статті 12 ЦПК України, яка зобов`язує суд сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 759/3547/17 (провадження № 61-12358св19)). Зокрема безпідставно відмовив скаржнику у задоволенні клопотання про забезпечення доказів шляхом призначення судово-психологічної експертизи, метою якої було визначення впливу кожного з батьків на виховання дитини, на її психологічний стан і розвиток, оцінка особливостей ставлення кожного з батьків до дитини, її психоемоційного стану та наслідків впливу на такий стан у разі зміни її місця проживання. Визначаючи місце проживання дитини, суди зобов`язані враховувати психологічний стан дитини, проте лише за умови призначення судово-психологічної експертизи у встановленому законом порядку у разі необхідності із урахуванням встановлених обставин справи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2023 року у справі № 710/1678/18 (провадження № 61-8345св22));

- апеляційний суд проігнорував клопотання скаржника і його адвоката про відкладення розгляду справи у зв`язку із перебуванням скаржника на лікуванні та тимчасовою втратою працездатності адвоката, чим порушив право на справедливий суд, принципи рівності сторін та змагальності процесу. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 7 жовтня 2020 року у справі № 477/2755/18 (провадження № 61-20319св19)). Апеляційний суд не застосував загальні засади цивільного права - принципи справедливості, добросовісності та розумності, - а також застосування однієї з аксіом цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», що означає: «У всіх юридичних справах правосуддя та справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права» (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 листопада 2020 року у справі № 405/812/19 (провадження № 61-5723св20));

- суди безпідставно виснували, що скаржник позбавив дитину належної опіки і виховання з боку матері та порушив їхнє право на прямі контакти, коли дитина була переміщена з міста Одеси до міста Ужгорода разом із батьками скаржника. Таке переміщення відбулося за спільною згодою скаржника та матері. Після цього саме матір напала на батьків скаржника, застосувала до них фізичне насильство у присутності дитини;

- мати не виявляє бажання зустрічатися з дитиною, не комунікує з нею та не узгоджує час для зустрічей;

- суди попередніх інстанцій неналежно оцінили докази, які позитивно характеризують матір дитини;

- у матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують наявність у матері постійного житла та умов проживання для дитини;

- у провадженні Суворовського районного суду міста Одеси є справа № 523/17524/23 за заявою скаржника про визнання матері недієздатною та призначення опікуна.

5. 24 червня 2024 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою залишив касаційну скаргу без руху та встановив для усунення недоліків останньої десятиденний строк із дня вручення копії тієї ухвали. Скаржник мав надати суду докази того, що надіслав матері цінним листом з описом вкладення всі додатки до касаційної скарги, які не відправив їй раніше.

6. 15 липня 2024 року адвокат в інтересах скаржника сформувала в системі «Електронний суд» заяву про усунення недоліків (вх. № 23840/0/220-24 від 16 липня 2024 року), до якої приєднала: описи вкладення у листи про відправлення документів (касаційної скарги, ордера, копії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, копії постанови апеляційного суду від 15 квітня 2024 року з доказами її отримання) матері та третім особам, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, список № 7057 згрупованих відправлень «Укрпошта Стандарт», поданих у відділення № 49 в Одесі, копію квитанції від 15 липня 2024 року про сплату за послуги з пересилання згрупованих відправлень згідно зі списком № 7057, а також квитанції № 1380093, № 1380094, № 1380095 від 15 липня 2024 року про доставку документів (заяви про усунення недоліків касаційної скарги та додатків до неї) до зареєстрованих електронних кабінетів третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, і представника матері.

7. Одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження) (частина перша статті 394 ЦПК України).

8. Верховний Суд вважає, що є підстави для відкриття касаційного провадження. Касаційна скарга подана у передбачений законом строк і з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України. У касаційній скарзі є доводи, які потребують перевірки, щодо передбачених пунктами 1 і 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав для касаційного оскарження. Щодо підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, то скаржник не навів жодного обґрунтування, щодо якої норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду. Тому підстав для відкриття касаційного провадження за цією підставою немає.

9. 15 травня 2024 року адвокат в інтересах скаржника сформувала у системі «Електронний Суд» заяву (вх. № 16818/0/220-24 від 16 травня 2024 року) про зупинення до завершення касаційного розгляду виконання рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 13 грудня 2023 року, яке залишив без змін апеляційний суд згідно з постановою від 15 квітня 2024 року. Обґрунтував так: у матеріалах справи є висновок від 29 травня 2023 року № 05/23 на замовлення скаржника, у якому, серед іншого, експерт вказав, що скаржник «з урахуванням його індивідуально-психологічних властивостей, інтелекту, властивостей емоційно-вольової сфери, спрямованості особистості має необхідні для виховання дитини психолого-педагогічні якості», «зміна умов проживання, виховання та оточення дитини негативно позначиться на її психологічному стані та подальшому розвитку, у випадку передачі дитини від батька до матері»; з 10 травня 2024 року скаржнику почали надходити листи від адвоката матері з вимогою виконати рішення суду першої інстанції та повернути дитину матері (копію одного з них від 10 травня 2024 року вих. № 1-1.3/10.05/24 скаржник приєднав до заяви (далі - лист № 1-1.3/10.05/24)); внаслідок виконання рішення суду матір поверне дитину до себе, але у разі скасування оскаржених судових рішень дитина перебуватиме у стані напруги та невизначеності; у провадженні Суворовського районного суду міста Одеси перебувають дві справи: № 523/17524/23 (за позовом скаржника до матері про позбавлення її батьківських прав відносно дитини) та № 523/17524/23 (за заявою скаржника про визнання матері недієздатною і призначення їй опікуна).

9.1. За наявності клопотання особи, яка подала касаційну скаргу, суд у разі необхідності вирішує питання про зупинення виконання рішення (ухвали) суду або зупинення його дії (абзац другий частини восьмої статті 394 ЦПК України).

9.2. Суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала (частини перша та друга статті 436 ЦПК України).

9.3. За змістом наведених приписів у заяві про зупинення виконання чи дії оскаржених судових рішень має бути обґрунтування необхідності такого зупинення. Скаржник не підтвердив доказами, зокрема, те, що суд першої інстанції видав виконавчий лист на примусове виконання рішення, а виконавець відкрив відповідне виконавче провадження, розпочав вчинення виконавчих дій тощо. Лист № 1-1.3/10.05/24 не є таким доказом, бо адвокат матері надіслав його з метою спонукання скаржника до добровільного виконання рішення суду першої інстанції. Тому заява є немотивованою. Скаржник належне обґрунтування не навів і доказів на підтвердження доводів не надав. Отже, у задоволенні заяви слід відмовити.

Керуючись статтями 260, 261, 389, 394, 395, 436 ЦПК України, Верховний Суд

у х в а л и в :

1. Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 13 грудня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Органу опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради - про визначення місця проживання дитини з матір`ю, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Органу опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради - про визначення місця проживання дитини з батьком.

2. Витребувати із Суворовського районного суду міста Одеси цивільну справу № 523/12464/22.

3. Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 13 грудня 2023 року, яке залишив без змін Одеський апеляційний суд згідно з постановою від 15 квітня 2024 року.

4. Роз`яснити учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, впродовж десяти днів із дня отримання цієї ухвали.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Судді Д. А. Гудима Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко