Ухвала

від 09.09.2024 по справі 761/27895/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 761/27895/22

провадження № 61-10554ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Олійник А. С.,

Фаловської І. М.,

розглянув касаційну скаргу Релігійної організації «Об`єднання іудейських релігійних організацій України» на постанову Київського апеляційного суду від 21 травня 2024 року у справі за позовом Релігійної організації «Об`єднання іудейських релігійних організацій України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: державний реєстратор Покровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Замфір Олег Миколайович, Товариство

з обмеженою відповідальністю «Фортон», Кабінет Міністрів України, Київська міська рада, Департамент охорони культурної спадщини, про скасування рішень про державну реєстрацію прав на нерухоме майно,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2022 року Релігійна організація «Об`єднання іудейських релігійних організацій України» (далі - РО «Об`єднання іудейських релігійних організацій України») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: державний реєстратор Покровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Замфір О. М., Товариство

з обмеженою відповідальністю «Фортон» (далі - ТОВ «Фортон»), Кабінет Міністрів України, Київська міська рада, Департамент охорони культурної спадщини, про скасування рішень про державну реєстрацію прав на нерухоме майно.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 12 червня

2023 року позов РО «Об`єднання іудейських релігійних організацій України» задоволено.

Скасовано рішення державного реєстратора Покровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Замфіра О. М.

від 22 вересня 2017 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

(з відкритого розділу) про реєстрацію права власності за ТОВ «Фортон» на двоповерхову нежитлову будівлю та терасу за адресою: м. Київ,

вул. Жилянська, 97-А.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції вважав незаконною проведену державну реєстрацію на об`єкт нерухомості за ТОВ «Фортон», яка

в подальшому стала підставою для набуття права власності на вказану будівлю за відповідачами.

Постановою Київського апеляційного суду від 21 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 червня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції керувався тим, що позивач пред`явив позов до неналежних відповідачів, оскільки предметом спору є реєстрація права власності на спірну будівлю

за ТОВ «Фортон», до якого позивачем вимога не пред`являлась, та який

у цій справі є третьою особою, а не відповідачем (співвідповідачем).

22 липня 2024 року представник Релігійної організації «Об`єднання іудейських релігійних організацій України» - адвокат Бондар А. В. через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 21 травня 2024 року.

У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати постанову апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме суд апеляційної інстанції постановив оскаржуване рішення без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15 листопада 2023 року

у справі № 916/1174/22 від 30 листопада 2022 року у справі № 466/5453/19, від 24 березня 2021 року у справі № 759/4679/13, від 21 січня 2021 року

у справі № 925/1222/19.

Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2024 року касаційну скаргу

РО «Об`єднання іудейських релігійних організацій України» залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме подати нову редакцію касаційної скарги та її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, із належним обґрунтуванням пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, на які заявник посилається, як на підставу касаційне оскарження судового рішення.

Вимоги вказаної ухвали заявник виконав.

Також заявник просить суд касаційної інстанції поновити строк на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 390 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення (частина друга статті 390 ЦПК України).

Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу (частина третя статті 390 ЦПК України).

У частині першій статті 127 ЦПК України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Клопотання заявника підлягає задоволенню, оскільки копію повного тексту постанови Київського апеляційного суду від 21 травня 2024 року заявник отримав 22 червня 2024 року, що підтверджується доданими доказами до матеріалів касаційної скарги, та звернувся до суду касаційної інстанції

22 липня 2024 року, тобто протягом тридцяти днів з дня отримання копії повного тексту судового рішення.

Згідно із частиною першою статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.

Суд першої інстанції встановив, що постановою Кабінету Міністрів України № 1242 від 26 вересня 2001 року в безоплатне користування

РО «Об`єднання іудейських релігійних організацій України» передано будівлю колишньої синагоги за адресою: м. Київ, вул. Жилянська, 97.

Зазначену будівлю було передано позивачу на підставі акта

приймання-передачі нерухомого майна від 06 листопада 2001 року за підписом голови правління Відкритого акціонерного товариства «Київський електротехнічний завод «Транссигнал», який діяв на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року та за дорученням Міністерства транспорту України, та виконавчого директора Об`єднання іудейських релігійних організацій України.

Розпорядженням Шевченківської районної державної адміністрації

у м. Києві № 259 від 26 березня 2004 року будівлі синагоги було присвоєно поштову адресу: м. Київ, вул. Жилянська, 97-А.

Рішенням Х сесії IV скликання Київської міської ради від 21 квітня 2005 року № 290/2865 «Про передачу об`єднанню іудейських релігійних організацій України земельної ділянки для експлуатації та обслуговування будівлі колишньої Галицької синагоги на вул. Жилянська, 97-А у Шевченківському районі» вирішено затвердити проект відведення земельної ділянки об`єднанню іудейських релігійних організацій України для експлуатації та обслуговування будівлі колишньої Галицької синагоги на вул. Жилянська, 97-А та передати у довгострокову оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,13 га для експлуатації та обслуговування будівлі колишньої Галицької синагоги на вул. Жилянська, 97-А за рахунок земель, відведених відповідно до рішення Київської міської ради від 29 червня 2001 року

№ 204/925 «Про надання та вилучення земельних ділянок» та право користування якими посвідчено договором на право тимчасового користування землею від 26 січня 2001 року № 88-5-00070, у зв`язку

з переходом права власності на будівлю.

За фактом заволодіння невстановленими особами приміщенням Галицької синагоги, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Жилянська, 97-А , шляхом підроблення офіційних документів, Шевченківським управлінням поліції Головного управління Національної поліції проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №12022105100000865

від 25 квітня 2022 року за частиною четвертою статті 190 КК України.

Відповідно до інформаційної довідки № 307044143 від 10 серпня 2022 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, ОСОБА_3 є власником 15/100 частини будівлі №97-А, на вул. Жилянській у м. Києві , на підставі договору купівлі-продажу 15/100 часток у праві спільної часткової власності

від 04 жовтня 2017 року.

Іншим власником 85/100 частини спірної будівлі є ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу 85/100 часток у праві спільної часткової власності від 04 жовтня 2017 року.

Відповідно до деталізованої інформації про право власності, підставою для внесення запису є рішення реєстратора Покровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Замфіра О. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 22 вересня

2017 року.

Згідно з вказаними договорами купівлі-продажу, відповідачі придбали спірну будівлю у ТОВ «Фортон», право власності якого було зареєстровано на підставі рішення державного реєстратора Покровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Замфіром О. М.

від 22 вересня 2017 року, на підставі договору на право тимчасового короткострокового користування землею, акта про прийняття

в експлуатацію завершеного будівництвом об`єкта, розпорядження про прийняття в експлуатацію нежитлової будівлі.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У частині першій статті 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позов - це звернена через суд до відповідача матеріально-правова вимога про поновлення порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, який здійснюється в певній, визначеній законом процесуальній формі.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом

і обов`язком відповідача.

Згідно з частиною 50 ЦПК України позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц роз`яснив, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (подібні висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)).

Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

У постанові Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі

№ 707/2462/17 зазначено, що у разі пред`явлення позову не до всіх належних відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і щодо тих відповідачів, які зазначені в ньому. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим, установлення належності відповідачів

й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Відповідно до вимог статті 51 ЦПК України належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Матеріально-правовою вимогою позову РО «Об`єднання іудейських релігійних організацій України» є скасування рішення державного реєстратора Покровської районної державної адміністрації Замфіра О. М. від 22 вересня 2017 року, про державну реєстрацію права власності за

ТОВ «Фортон» на двоповерхову нежитлову будівлю за адресою: м. Київ,

вул. Жилянська, 97-А.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що предметом спору є реєстрація права власності на спірну будівлю за

ТОВ «Фортон», до якого позивачем вимога не пред`являлась, та який у цій справі є третьою особою, а не відповідачем (співвідповідачем).

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що позивач пред`явив позов до неналежних відповідачів, а тому висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог є помилковим.

Крім того, апеляційний суд правильно звернув увагу, що суд першої інстанції під час постановлення рішення не врахував, що відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння,

є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

Такий правовий висновок сформульований, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20) (пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі

№ 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) (пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) (пункт 76).

Верховний Суд відхиляє доводи заявника про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 від 30 листопада 2022 року

у справі № 466/5453/19, від 24 березня 2021 року у справі № 759/4679/13, від 21 січня 2021 року у справі № 925/1222/19, оскільки вказані висновки, ухвалені за інших встановлених судами фактичних обставин, з огляду на різну правову природу правовідносин сторін.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Касаційна скарга не має обґрунтованих посилань на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а зводиться до незгоди заявника з ухваленими судовими рішеннями, законність та обґрунтованість яких доводами касаційної скарги не спростована.

З огляду на викладене у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосовування судами попередніх інстанцій норм матеріального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Поновити Релігійній організації «Об`єднання іудейських релігійних організацій України» строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 21 травня 2024 року.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Релігійної організації «Об`єднання іудейських релігійних організацій України» на постанову Київського апеляційного суду від 21 травня

2024 року у справі за позовом Релігійної організації «Об`єднання іудейських релігійних організацій України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: державний реєстратор Покровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Замфір Олег Миколайович, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фортон», Кабінет Міністрів України, Київська міська рада, Департамент охорони культурної спадщини, про скасування рішень про державну реєстрацію прав на нерухоме майно.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

А. С. Олійник

І. М. Фаловська