Постанова

від 11.09.2024 по справі 761/36749/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 761/36749/23 Головуючий у суді І інстанції Саадулаєв А.І.

Провадження № 22-ц/824/10982/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо позову - Служба у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та у її вихованні та про стягнення моральної шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо позову - Служба у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та у її вихованні та про стягнення моральної шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Позов обґрунтувала тим, що вона безпідставно обмежена у спілкуванні зі своїм сином - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , лише чотирма годинами на тиждень (у середу та неділю - з 18:00 год. до 20:00 год.) та лише за місцем проживання дитини з відповідачем. Такі обмеження встановлені рішенням № 87 від 07 березня 2023 року, прийнятим виконавчим комітетом Обухівської міської ради Київської області саме на вимогу відповідача, що за твердженнями позивачки обмежує доступ дитини до матері та само по собі є перешкодою у їй спілкуванні з дитиною та у її вихованні.

Вимоги позову про стягнення моральної шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення, позивачка мотивувала тим, що 15 квітня 2020 року відповідачем були нанесені їй тілесні ушкодження, що підтверджується ухвалою від 11 серпня 2022 року, постановленою Обухівським районним судом Київської області у справі № 372/3617/20, якою задоволено клопотання сторони захисту та звільнено від кримінальної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 125 КК України на підставі ч. 1 ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, кримінальне провадження, внесене в ЄРДР за № 12020110230000548 від 16 квітня 2020 року, закрито.

З огляду на викладене позивачка просила суд:

зобов`язати ОСОБА_1 не чинити перешкоди щодо участі ОСОБА_2 у вільному спілкуванні та вихованні сина - малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

встановити (змінити) спосіб участі ОСОБА_2 у спілкуванні та вихованні сина - малолітнього ОСОБА_3 шляхом визначення ОСОБА_2 днів та години для спілкування з ОСОБА_3 без присутності будь-яких уповноважених осіб та без присутності будь-яких інших осіб з боку батька ОСОБА_1 , враховуючи його самого, визначивши ОСОБА_2 спосіб та порядок участі у спілкуванні та вихованні сина - ОСОБА_3 за наступним графіком побачень з дитиною поза межами місця проживання ОСОБА_1 :

- кожні другі та четверті вихідні у період відвідування Лірником Рінатом дитячого садка (іншого дошкільного приватного чи державного освітнього навчального закладу, або подібної, відповідної віку дитині, установи), починаючи з 19:00 год. п`ятниці, що йде перед такими вихідними, до 19:00 год. неділі, з можливістю відвідування Лірником Рінатом місця проживання його матері ОСОБА_2 , її матері (бабусі ОСОБА_4 ) та інших місць в Україні за бажанням ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , без присутності ОСОБА_1 , а також встановити, що ці умови застосовуються у випадку, якщо ОСОБА_5 з будь-яких причин не буде відвідувати садок або будь-який інший дошкільний приватний чи державний освітній навчальний заклад, або подібну, відповідну до віку дитини установу;

- кожні другі та четверті вихідні у період відвідування Лірником Рінатом школи (іншого відповідного її віку освітнього навчального закладу), починаючи з 19:00 год. п`ятниці, що йде перед такими вихідними, до 09:00 год. понеділка, що йде після таких вихідних ( ОСОБА_2 відводить ОСОБА_4 в такий понеділок до школи або повертає ОСОБА_1 , якщо ОСОБА_5 з будь-яких причин не йде в цей день до школи), з можливістю відвідування Лірником Рінатом місця проживання ОСОБА_2 , її матері (бабусі ОСОБА_4 ) та інших місць в України за бажанням ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , без присутності ОСОБА_1 , а також встановити, що ці умови застосовуються у випадку, якщо ОСОБА_5 з будь-яких причин не буде відвідувати школу або будь-який інший відповідний його віку освітній навчальний заклад;

з метою оздоровлення Лірника Ріната ОСОБА_2 має право на спільний з ним відпочинок (в тому числі на перебування ОСОБА_4 відведений час вдома у ОСОБА_2 ), без присутності ОСОБА_1 :

- кожного року у літній час: друга половина червня - 15 днів; друга половина липня - 15 днів, друга половина серпня - 15 днів: з 10:00 год. першого дня вказаного періоду до 20:00 год. останнього дня вказаного періоду, без присутності ОСОБА_1 , з повідомленням ОСОБА_2 ОСОБА_1 про місце перебування ОСОБА_4 під час реалізації ОСОБА_2 права на контакт з Лірником Рінатом; за результатами домовленості між батьками періоди можуть бути змінені;

- кожного року, один раз на рік такий п`ятнадцятиденний літній період ОСОБА_2 має право провести з Лірником Рінатом на спільному відпочинку за межами територіального кордону України (в іншій(их) країні(ах)), без присутності ОСОБА_1 , з повідомленням ОСОБА_2 . ОСОБА_1 про місце перебування ОСОБА_4 в такий період відпочинку. У разі потреби, ОСОБА_1 зобов`язаний надавати ОСОБА_2 відповідний дозвіл на виїзд з Лірником Рінатом за межі територіального кордону України в іншу(і) країну(и) та її переміщення з дитиною у країнах перебування кожного разу, коли такий дозвіл буде потрібен;

- кожного року другу половину осінніх, зимових та весняних шкільних канікул з 10:00 год. першого дня вказаного періоду до 20:00 год. останнього дня вказаного періоду, без присутності ОСОБА_1 , з повідомленням ОСОБА_2 ОСОБА_1 про місце перебування ОСОБА_4 під час реалізації ОСОБА_2 права на контакт із сином; за результатами домовленості між батьками періоди можуть бути змінені;

в дні офіційних державних свят, які відповідно до постанов Кабінету Міністрів України будуть визнані вихідними днями в державі, у непарні роки (2023, 2025, 2027 і т.п.) з 10:00 год. до 20:00 год. з можливістю відвідування Лірником Рінатом місця проживання ОСОБА_2 , її матері (бабусі ОСОБА_4 ), інших місць в України за бажанням ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , без присутності ОСОБА_1 ;

у дні народження ОСОБА_4 у парні роки (2024, 2026, 2028 і т.п.) з 10:00 год. до 20:00 год., з можливістю відвідування Лірником Рінатом місця проживання ОСОБА_2 , її матері (бабусі ОСОБА_4 ), інших місць в Україні за бажанням дитини та матері, без присутності ОСОБА_1 ;

в день народження ОСОБА_2 з можливістю відвідування Лірником Рінатом місця проживання матері з 10:00 год. до 19:00 год.;

зобов`язати ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкод у спілкуванні з Лірником Рінатом засобами телефонного, поштового, електронного чи будь-якого іншого засобу зв`язку;

зобов`язати ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкод у особистій участі щодо відвідування дитячих дошкільних/шкільних/навчальних закладів, позашкільних зібрань, гуртків, заходів, які проводяться за участю ОСОБА_4 , для забезпечення його інтересів;

зобов`язати ОСОБА_1 у разі погіршення стану здоров`я ОСОБА_4 негайно повідомляти про це матір дитини - ОСОБА_2 ;

стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 000 000,00 грн моральної шкоди, заподіяної внаслідок вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення у вигляді нанесення ним 15 квітня 2020 року тілесних ушкоджень ОСОБА_2 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 04 березня 2024 року позов задоволено частково.

Встановлено спосіб участі ОСОБА_2 у спілкуванні та вихованні сина - малолітнього ОСОБА_4 шляхом визначення їй днів та години для спілкування із сином Рінатом без присутності будь-яких уповноважених осіб та без присутності будь-яких інших осіб з боку батька ОСОБА_1 , враховуючи його самого, визначивши позивачці спосіб та порядок участі у спілкуванні та вихованні сина - ОСОБА_4 за наступним графіком побачень з дитиною поза межами місця проживання ОСОБА_1 :

- кожні другі та четверті вихідні у період відвідування Лірником Рінатом дитячого садка (іншого дошкільного приватного чи державного освітнього навчального закладу, або подібної, відповідної віку дитині, установи), починаючи з 19:00 год. п`ятниці, що йде перед такими вихідними, до 19:00 год. неділі, з можливістю відвідування Лірником Рінатом місця проживання ОСОБА_2 , її матері (бабусі ОСОБА_4 ) та інших місць в Україні за бажанням ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , без присутності ОСОБА_1 , а також встановлено, що ці умови застосовуються у випадку, якщо ОСОБА_5 з будь-яких причин не буде відвідувати садок або будь-який інший дошкільний приватний чи державний освітній навчальний заклад, або подібну, відповідну до віку дитини установу;

- кожні другі та четверті вихідні у період відвідування Лірником Рінатом школи (іншого відповідного її віку освітнього навчального закладу), починаючи з 19:00 год. п`ятниці, що йде перед такими вихідними, до 09:00 год. понеділка, що йде після таких вихідних ( ОСОБА_2 відводить ОСОБА_4 в такий понеділок до школи або повертає ОСОБА_1 , якщо ОСОБА_5 з будь-яких причин не йде в цей день до школи), з можливістю відвідування Лірником Рінатом місця проживання ОСОБА_2 , її матері (бабусі ОСОБА_4 ) та інших місць в України за бажанням ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , без присутності ОСОБА_1 , а також встановлено, що ці умови застосовуються у випадку, якщо ОСОБА_5 з будь-яких причин не буде відвідувати школу або будь-який інший відповідний його віку освітній навчальний заклад.

З метою оздоровлення Лірника Ріната ОСОБА_2 має право на спільний з ним відпочинок (в тому числі на перебування ОСОБА_4 відведений час вдома у ОСОБА_2 ), без присутності ОСОБА_1 :

- кожного року у літній час: друга половина червня - 15 днів; друга половина липня - 15 днів, друга половина серпня - 15 днів: з 10:00 год. першого дня вказаного періоду до 20:00 год. останнього дня вказаного періоду, без присутності ОСОБА_1 , з повідомленням ОСОБА_2 ОСОБА_1 про місце перебування ОСОБА_4 під час реалізації ОСОБА_2 права на контакт з ОСОБА_3 ; за результатами домовленості між батьками періоди можуть бути змінені;

- кожного року другу половину осінніх, зимових та весняних шкільних канікул з 10:00 год. першого дня вказаного періоду до 20:00 год. останнього дня вказаного періоду, без присутності ОСОБА_1 , з повідомленням ОСОБА_2 ОСОБА_1 про місце перебування ОСОБА_4 під час реалізації ОСОБА_2 права на контакт з ОСОБА_3 ; за результатами домовленості між батьками періоди можуть бути змінені.

В дні офіційних державних свят, які відповідно до постанов Кабінету Міністрів України будуть визнані вихідними днями в державі, у непарні роки (2023, 2025, 2027 і т.п.) з 10:00 год. до 20:00 год. з можливістю відвідування Лірником Рінатом місця проживання ОСОБА_2 , її матері (бабусі ОСОБА_4 ), інших місць в України за бажанням ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , без присутності ОСОБА_1 .

У дні народження Лірника Ріната у парні роки (2024, 2026, 2028 і т.п.) з 10:00 год. до 20:00 год., з можливістю відвідування Лірником Рінатом місця проживання ОСОБА_2 , її матері (бабусі ОСОБА_4 ), інших місць в Україні за бажанням дитини та матері, без присутності ОСОБА_1 .

В день народження ОСОБА_2 з можливістю відвідування Лірником Рінатом місця проживання ОСОБА_2 з 10:00 год. до 19:00 год.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10 000,00 грн моральної шкоди, заподіяної внаслідок вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення у вигляді нанесення 15 квітня 2020 року тілесних ушкоджень ОСОБА_2 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням в частині задоволених позовних вимог, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що рішення виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області № 87 від 07 березня 2023 року не містить розумного балансу на участь позивачки у вихованні дитини, суперечить інтересам дитини, яка суттєво обмежена у повноцінному спілкуванні зі своєю матір`ю, враховуючи ставлення дитини до матері.

Вважає такий висновок суду необґрунтованим, оскільки суд не зазначив, в чому саме визначений виконавчим комітетом графік суперечить інтересам дитини.

Наголошує на тому, що суд першої інстанції не дав оцінки доказам, які були подані відповідачем, а саме психолого-педагогічної характеристики Лірника Ріната, складену ТОВ «Інноваційний дитячий центр «КІДСВУД», а також протоколу психологічної консультації дитини, складеному 20 жовтня 2023 року приватним психологом ОСОБА_6 . Відповідно до вказаного висновку дитина демонструє прив`язаність до батька, у дитини гарні довірливі стосунки з батьком і він цілком відповідає потребам дитини в прив`язаності та забезпечує їй емоційний контакт, безпечне середовище та догляд.

Відповідач визнає, що позивачка є матір`ю ОСОБА_7 , має права щодо дитини, в тому числі і на спілкування. В цьому праві відповідач позивачку не обмежує, жодних перешкод не чинить і доказів зворотного матеріали справи не містять.

Дійсно, спілкування матері із сином відбувається за місцем проживання ОСОБА_7 (без присутності батька), що обумовлено рядом причин:

- рішення про такий спосіб спілкування прийнято Службою у справах дітей на підставі звернення позивачки, шляхом дослідження обставин життя батьків дитини, способу життя, випадків, які мали місце щодо вивозу ОСОБА_2 сина в 2021 році до російської федерації на підставі підробленої згоди ОСОБА_1 , здоров`я Ріната тощо;

- у ОСОБА_1 є обґрунтовані підстави вважати, що ОСОБА_2 спроможна вчинити вивіз дитини-без його згоди повторно;

- ОСОБА_2 зникла з життя сина на 8 місяців, коли уклала шлюб з громадянином російської федерації і не спілкувалася із сином, не цікавилася його життям, станом здоров`я тощо;

- ОСОБА_1 займається вихованням сина, забезпеченням навчання, організацією дозвілля, медичним забезпеченням, духовним та спортивним розвитком сином; в той час як все спілкування ОСОБА_2 із сином зводяться до виставлення фото та відео на власній сторінці в мережі Інстаграм;

- у ОСОБА_4 діагностовано цукровий діабет, тому обов`язковим є дотримання дієти, постійне вимірювання рівня цукру в крові (чим займається виключно батько дитини);

- ОСОБА_2 не має постійного місця проживання, за останні декілька років змінила більше п`яти місць проживання, в тому числі в Іспанії. Постійну зміну місця проживання позивачки неодноразово констатували і суди в рішеннях у справі № 752/6099/20. Позивачкою постійно укладаються все нові й нові договори оренди, більшість з яких взагалі не передбачає можливості проживати у приміщенні з дитиною;

- ОСОБА_2 не має постійного місця роботи, має мінімальний офіційний дохід і джерела її інших доходів незрозумілі;

- ОСОБА_2 неодноразово на тривалий час перетинала межі на виїзд з України та протягом періоду перебування в інших державах не спілкувалась з сином, на що суд апеляційної інстанції та Служба у справах дітей звертали увагу при розгляді справи про визначення місця проживання;

- ОСОБА_5 проживає в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , з моменту свого народження, це є постійним місцем проживання для нього, комфортним;

- син постійно проживає з батьком із березня 2020 року, тобто більше, ніж 4 роки (більшу частину свого життя): батьком організовано все необхідне для проживання, розвитку, виховання сина, що встановлено рішеннями судів у справі № 752/6099/20 і проігноровано судом першої інстанції при ухваленні рішення у справі.

Таким чином, судом прийнято рішення про спосіб участі позивачки у вихованні сина без повного дослідження обставин справи, без врахування пояснень відповідача про необхідність спілкування позивачки з сином саме за місцем проживання останньої.

Оскаржуючи рішення в частині задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, відповідач зазначає, що позивачкою не додано до позову жодного доказу на підтвердження наступних фактів та обставин: заподіяння їй відповідачем тілесних ушкоджень; заподіяння внаслідок дій відповідача моральних чи фізичних страждань, розміру моральної шкоди. Задовольняючи частково вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 10 000,00 грн, суд не навів жодного мотивування розміру та підстав її стягнення.

Крім того, відповідач вважає, що мало місце штучне об`єднання позивачкою позовних вимог для зміни підсудності з метою подання позову в порядку частини третьої статті 28 ЦПК України до Шевченківського районного суду м. Києва. Позовні вимоги ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та зобов`язання вчинити дії безпосередньо виникають із сімейних правовідносин та пов`язані з участю матері у вихованні дитини. На правовідносини, з якими пов`язані відповідні позовні вимоги, поширюється дія вимог Сімейного кодексу України. Водночас, вимоги про стягнення моральної шкоди врегульовано статтями 23, 1167 ЦК України («підстави відповідальності за завдану моральну шкоду»). Тобто позивачкою заявлено абсолютно не пов`язані між собою позовні вимоги, які у разі їх окремого розгляду належали б до підсудності різних судів: вимоги про усунення перешкод у спілкуванні - до підсудності Голосіївського районного суду м, Києва, вимоги про стягнення моральної шкоди - до підсудності Шевченківського районного суду м. Києва.

Також відповідач вважав, що суд безпідставно залишив без задоволення його заяву про залишення позову без розгляду у зв`язку із зловживанням позивачкою процесуальними правами, які полягали у здійсненні дій направлених на маніпулювання авторозподілом справ між суддями. Так, позивачка подала аналогічний позов до Шевченківського районного суду м. Києва 21 серпня 2023 року, в цей же день здійснено автоматичний розподіл, визначено головуючого суддю Савицького О.А. Проте 22 серпня 2023 року, тобто на наступний день після подання позову, позивачка звернулась до суду із заявою про відкликання позовної заяви. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 23 серпня 2023 року у справі № 761/29876/23 позовну заяву було повернуто. Заяву в даній справі позивача подала до Шевченківського районного суду м. Києва 09 жовтня 2023 року і 10 жовтня 2023 року судом було відкрито провадження у справі. Такі дії свідчать про подання позову з метою маніпулювання автоматичним розподілом справи та визначення конкретного судді.

При цьому суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без руху, оскільки позивачка не сплатила у повному обсязі судовий збір.

Відповідач зазначає, що справа розглянута неповноважним судом, оскільки були підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 про відвід судді Саадулаєва А.І. Так, ухвалою суду від 08 грудня 2023 року заяву про відвід було залишено без задоволення із зазначенням, що доводи вказаної заяви зводяться до незгоди сторони відповідача з процесуальними рішеннями судді щодо розгляду його клопотань, що є лише їх суб`єктивним сприйняттям обставин справи, а незгода з процесуальними рішеннями судді не може бути підставою для відводу.

29 січня 2024 року ОСОБА_1 повторно звернувся до суду із заявою про відвід головуючого судді. В заяві зауважив, що наведені ним порушення не є незгодою з судовими рішеннями судді, або суб`єктивним сприйняттям обставин справи. За загальним правилом судді повинні персонально бути повністю звільненими від відповідальності стосовно претензій, що пред`являються їм у зв`язку з добросовісним здійсненням ними своїх функцій. Судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду і визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції. Проте порушення, допущені суддею, зокрема, щодо безпідставного відкриття провадження або щодо відмови в роз`єднанні штучно об`єднаних вимог, не можуть бути виправлені в подальшому судом апеляційної інстанції. Ухвалою суду від 30 січня 2024 року в задоволенні заяви було відмовлено.

Обидві ухвали суду про відмову у задоволенні заяви про відвід, на думку ОСОБА_1 , містять загальні фрази. Проте відповідач вважає, що були наявні підстави для відводу судді, оскільки подані ним заяви були обґрунтовані.

У зв`язку із вищенаведеним, ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати, позов ОСОБА_2 в частині усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, встановлення способу участі у спілкуванні з дитиною та зобов`язання вчинити дії направити до Голосіївського районного суду м. Києва за підсудністю, а позов в частині стягнення моральної шкоди залишити без задоволення.

На апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції надійшов відзив від ОСОБА_2 .

Щодо тверджень відповідача про штучне об`єднання позовних вимог позивачка зазначає, що позовні вимоги мали розглядатись в одному провадженні, оскільки вона зазнала моральних страждань внаслідок неправомірних дій відповідача (нанесення тілесних ушкоджень) під час реалізації нею права на участь у спілкуванні та вихованні дитини. Крім того, частина доказів на підтвердження позовних вимог про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною також є доказами на підтвердження позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та навпаки, а тому заявлені позовні вимоги взаємопов`язані між собою та підлягають розгляду в одному провадженні.

Щодо тверджень відповідача про маніпулювання автоматичним розподілом позивач зазначає, що її дії не підпадають під приписи статті 44 ЦПК України, в якій йдеться саме про подачу декількох позовів. Позивачкою не було подано одночасно декілька позовів, натомість було подано позови з проміжком в часі майже в два місяці. ОСОБА_1 звинувачував ОСОБА_2 в незаконному вивезенні сина Ріната за межі України на підставі підроблених документів. Тож, хоча позивачка і подала в серпні 2023 року першу позовну заяву, але після цього вирішила, що така подача є передчасною і слід дочекатись вироку суду у справі № 359/1694/22, тому нею було ініційовано повернення першої позовної заяви, а після ухвалення 20 вересня 2023 року Бориспільським міськрайонним судом Київської області виправдувального вироку позивачка додала копію такого вироку до позовної зави і повторно звернулись до суду. Вирішення цієї кримінальної справи могло вплинути на визначенні судом способу участі ОСОБА_2 у вихованні сина. Отже, метою повторної подачі позову була потреба дочекатись ухвалення Бориспільським міськрайонним судом Київської області вироку у справі № 359/1694/22, тому ніякого маніпулювання не відбулось, а твердження відповідача є хибними.

ОСОБА_2 не погоджується із твердженням ОСОБА_1 про те, що у суду першої інстанції не було підстав змінювати своїм рішенням графік участі у спілкуванні та вихованні дитини, запропонований органом опіки та піклування, який полягає в тому, то дитина може бачитись з мамою 4 години на тиждень (2 години в середу та 2 години в неділю з 18:00 до 20:00) виключно на території домоволодіння батька.

Позивачка спростовує доводи відповідача щодо можливості спілкування матері із дитиною лише на території його домоволодіння у зв`язку із тим, що мав місце вивіз нею сина в 2021 році за межі кордону України на підставі підроблених документів. Наголошує на тому, що вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 вересня 2023 року у справі № 359/1694/22 ОСОБА_2 було визнано невинуватою (зараз справа переглядається апеляційним судом), отже звинувачення відповідача не мають документального підтвердження.

Неможливість зустрічей позивачки з дитиною за межами домоволодіння відповідач обґрунтовує тим, що у дитини діагностовано цукровий діабет. При цьому відповідних доказів про хворобу до матеріалів справи не додано. Консультативним висновком дитячого ендокринолога від 20 жовтня 2023 року, доданим відповідачем до відзиву на позовну заяву підтверджується, що у Ріната оцінка фізичного розвитку нормальна, діагноз клінічний - преддіабет (порушення толерантності до вуглеводів). А довідкою № 044/09749528885288 від 20 жовтня 2023 року, наданою ТОВ «Медичний центр «Добробут-Поліклініка», підтверджується, що Ріната оглянув дитячій ендокринолог з діагнозом преддіабет 1 типу, за результатами огляду лікар виснував, що на даний момент Рінат здоровий, може відвідувати дитячій колектив. Отже, самими документам наданими відповідачем підтверджується, що Рінат зараз здоровий, твердження відповідача про захворювання дитини на діабет не підтверджуються.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що ОСОБА_2 не має постійного місця проживання та постійно змінює своє місце проживання не можуть бути сприйняті судом як підстава для скасування рішення суду, оскільки ці обставини не характеризують відповідачку з негативної сторони. В апеляційній скарзі відповідач не вказує, як та обставина, що протягом останніх років ОСОБА_2 неодноразово змінювала власне місце проживання негативно впливає на її можливість зустрічатись та спілкуватись із сином поза межами його місця проживання. Також ОСОБА_1 не наведено прикладу того, що ця обставина реально вже несла в минулому, чи несе станом на сьогодні якісь негативні наслідки в контексті взаємовідносин мами та дитини.

При цьому ОСОБА_2 звертає увагу суду на те, що ОСОБА_1 також зареєстрований за однією адресою ( АДРЕСА_2 ), а проживає за іншою ( АДРЕСА_1 ). Позивачка наголошує на тому, що вона, як і тисячі інших людей, не маючи власної квартири, проживає в столиці в орендованому житлі. Такий спосіб життя в Україні та в цілому в світі не забороняється. Одночасно, люди з різних причин міняють орендоване житло і тут теж немає нічого дивного.

Кожне орендоване житло, в якому позивачка проживала протягом останніх років (квартира за адресою: АДРЕСА_3 , квартира в Барселоні в Королівства Іспанії, будинок за адресою: АДРЕСА_4 та квартира за адресою: АДРЕСА_5 , квартира за адресою: АДРЕСА_6 ), має належний необхідний для проживання людини стан і головне, в кожному з приведеного житла позивачка створювала для Ріната всі необхідні умови, що перевірено необхідними службами (окрім квартири в Барселоні), хоча Рінат, зусиллями його батька, в жодному з приведеного житла ніколи не бував.

На підставі викладеного, просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У судове засідання суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його представник - адвокат Старовойтова Д.А. не з`явились, остання 09 вересня 2024 року подала через відділ прийому громадян Київського апеляційного суду заяву про відкладення судового розгляду у зв`язку із її зайнятістю в іншому судовому засіданні у Вінницькому міському суді Вінницької області 10 та 12 вересня 2024 року.

Вирішуючи клопотання сторони відповідача, колегія суддів дійшла висновку про відмову в його задоволенні з урахуванням наступного.

Особи, які беруть участь у справі, мають право, зокрема брати участь у судових засіданнях, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб (стаття 43 ЦПК України).

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Отже, процесуальним законом суду апеляційної інстанції надано право розгляду справи за відсутності сторін, які належним чином повідомлені про розгляд справи, незалежно від причин їх неявки.

Так, матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 повідомлявся Київським апеляційним судом належним чином про призначення розгляду справи на 11 вересня 2024 року, про що свідчить судова повістка-повідомлення, яка направлялась 23 липня 2024 року на електронну адресу позивача starovoitovadarina@ukr.net, яку він зазначив в апеляційній скарзі для направлення процесуальних документів у справі (а.с. 181, т. 5), та звіт про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду, відповідно до якого судова повістка була доставлена того ж дня.(а.с. 182, т. 5).

Колегія суддів не вважає поважною причину відсутності в даному судовому засіданні відповідача та його представника, якою є зайнятість представника відповідача у іншому судовому засіданні. Про судове засідання відповідач був повідомлений завчасно. Договір про надання правової допомоги ОСОБА_1 уклав не з адвокатом Старовойтовою Д.А., а з адвокатським об`єднанням «Веріті Груп», отже адвокатське об`єднання могло забезпечити участь іншого адвоката в судовому засіданні у випадку неможливості участі в нього одного із його адвокатів, яка була представником відповідача в суді першої інстанції.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу; заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.

ЄСПЛв рішенні від 10 липня 1984 року у справі «Гінчо проти Португалії» зазначив, що держави-учасниці Ради Європи зобов`язані організовувати свою правову систему таким чином, щоб забезпечити додержання положень пункту 1 статті 6 Конвенції та вимог щодо судового розгляду упродовж розумного строку.

Також ЄСПЛ виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді (рішення у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).

У рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Шульга проти України», заява № 16652/04).

Колегія суддів, вирішуючи питання про можливість відкладення розгляду справи, взяла до уваги, що у разі відкладення розгляду справи наступне судове засідання, з врахуванням призначених до розгляду інших справ, може відбутися не раніше другої половини листопада місяця цього року, що значно порушує строки розгляду справи судом апеляційної інстанції. Спір в даній справі стосується прав малолітньої особи на участь у його вихованні обома батьків, отже затягування розгляду справи колегія суддів вважає невиправданим.

Апеляційним судом також враховано, що стороною відповідача викладено свої доводи і міркування щодо незгоди з оскаржуваним судовим рішенням. Також сторона відповідача скористалась своїм правом на подання низки клопотань, які можуть бути розглянуті і без присутності відповідача в судовому засіданні. Ні в апеляційній скарзі, ні в клопотанні про відкладення розгляду справи не зазначено жодних нових обставин, які унеможливлюють розгляд справи за наявними матеріалами за відсутності сторони відповідача.

Крім того, відмовляючи у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи апеляційний суд виходить із тих обставин, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

Представником ОСОБА_1 - адвокатом Старовойтовою Д.А. не вказані причини, які унеможливлюють вирішення спору за їх відсутності.

Представник третьої особи - Служби у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Обухівської міської ради в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.

На підставі статті 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності її учасників, що не з`явились.

В судовому засіданні ОСОБА_2 та її представник - адвокат Кулигін А.Є. заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили залишити рішення суду першої інстанції без змін.

ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснила, що її право на участь у вихованні сина порушене, оскільки встановлений органом опіки та піклування графік не надає можливості їй повноцінно брати участь у вихованні дитини. Зустрічі із сином проходять два рази на тиждень по дві години за місцем проживання відповідача. При цьому ці зустрічі проходять навіть не в кімнаті дитини, оскільки доступу до кімнати сина вона немає, а в окремому приміщенні, яке виділено відповідачем для цих цілей. В літній період ці зустрічі можуть відбуватись на подвір`ї домоволодіння під наглядом відеокамер. Вона хоче брати участь у вихованні дитини, але для цього недостатньо чотирьох годин на тиждень в обмеженому просторі. Вона хоче відвідувати разом із дитиною музеї, знайомити дитину із пам`ятниками архітектури, хоче підвищувати рівень володіння дитини українською мовою, оскільки дитина росте в російськомовній сім`ї. Проте, вона обмежена у цьому. Позивачка зазначала, що вона пропонувала відповідачу, якщо він не бажає, щоб вона самостійно виїжджала за межі домоволодіння відповідача, відвезти її із сином в ті місця, які вона хоче відвідати разом із дитиною і почекати їх в автомобілі, однак на цю пропозицію він також не пристає. Також ОСОБА_2 зазначила, що дитина любить батька, проживає в хороших умовах, проте більшу частину свого часу дитина проводить разом із нянями та бабусею (матір`ю відповідача). Дитина також любить маму і хоче з нею проводити більше часу в тому числі і за межами місця свого проживання і дитина дуже чекає цього дня, коли мама приведе його до свого дому, вони разом зможуть провести час поза межами будинку відповідача.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторони позивача в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзивів на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягаєзадоволенню з таких підстав.

За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд першої інстанції встановив, що 14 лютого 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали шлюб, який зареєстрований Печерським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві за актовим записом № 298.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у подружжя народився син - ОСОБА_3 .

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 01 червня 2020 року у справі № 752/19669/19 шлюб між сторонами розірваний.

21 січня 2020 року ОСОБА_1 наніс ОСОБА_2 тілесні ушкодження, а саме наніс удари по обличчю. Стосовно цієї події 22 січня 2020 року було відкрито кримінальне провадження, що підтверджується витягом з ЄРДР за № 12020100040000470, правова кваліфікація ч. 1 ст. 125 Кримінального кодексу України - умисне легке тілесне ушкодження. Матеріали вказаного кримінального провадження на розгляд до суду ще не передано.

15 квітня 2020 року ОСОБА_1 були нанесені тілесні ушкодження ОСОБА_2 . Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 11 серпня 2022 року у справі № 372/3617/20 звільнено ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК України на підставі ч. 1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, кримінальне провадження закрито.

Вказаною ухвалою суду, а також обвинувальним актом по кримінальному провадженню № 12020110230000548 встановлено, що ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що 15.04.2020 близько 13 години 30 хвилин, перебуваючи в гаражному приміщенні, що розташоване на території домоволодіння АДРЕСА_1 , маючи умисел, спрямований на завдання тілесних ушкоджень, на ґрунті тривалих сімейних суперечок, що викликані різними поглядами щодо виховання спільної малолітньої дитини, під час словесної сварки зі своєю дружиною ОСОБА_2 , усвідомлюючи протиправність своїх діянь, наніс останній не менше двох ударів ногою по тулубу та нижніх кінцівках, після чого наніс руками удари по верхніх кінцівках потерпілої ОСОБА_2 , від чого остання отримала тілесні ушкодження у вигляді синців на фоні набряку м`яких тканин в потиличній ділянці, синців в проекції правої ключиці та в правій підключичній області, на правому плечі та передпліччі, на лівому плечі в області лівої лопатки, в підлопатковій області справа, в області правого кульшового суглобу, на правому та лівому стегні, на правій та лівій гомілці, які за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22 листопада 2021 року у справі № 752/6099/20, яке набрало законної сили, в задоволенні позову ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з матір`ю було відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено та місце проживання малолітнього Ріната визначено з батьком за адресою: АДРЕСА_1 .

Ужгородським районним управлінням поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області проводиться досудове розслідування в рамках кримінального провадження № 12022078030000505 щодо факту незаконного вивезення в березні 2022 року за межі України ОСОБА_1 малолітнього Ріната, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10 травня 2022 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 332 КК України (з врахуванням зміни кваліфікації), тобто за ознаками незаконного переправлення осіб через державний кордон України, що підтверджується копією постанови про зміну кваліфікації кримінального правопорушення від 25 жовтня 2022 року.

Вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 вересня 2023 року у справі № 359/1694/22 ОСОБА_2 визнано невинуватою у пред`явлених обвинуваченнях щодо вчинення нею кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3, 4 ст. 358 КК України та ч. 1 ст. 332 КК України і виправдано.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_8 , яка є нянею Лірника Ріната, надала показання, в яких зазначила, що мати дитини приїжджає за графіком, для неї є окрема кімната, де мати перебуває з дитиною, літом вони можуть бути на вулиці. Щодо вчинення ОСОБА_1 перешкод матері у вихованні дитини свідок не знає. Все необхідне для дитини виконує батько. Минулого тижня ОСОБА_2 перебувала 4 години з дитиною, хоча буває і менше 2 годин, буває і більше, ніж визначено графіком. ОСОБА_2 привозить подарунки коли відвідує дитину. Няні завжди чергують біля кімнати дитини. Підвищення цукру у крові було один раз, коли дитина захворіла. Між дружиною ОСОБА_1 та дитиною є спілкування. Відомо, що ОСОБА_1 завжди контактує з дитиною. Дзвінки ОСОБА_2 до дитини відбуваються за домовленістю з ОСОБА_1 та його ставлять до відома. Якщо дитина просить зателефонувати матері, то завжди телефонують.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_9 , яка є нянею ОСОБА_4 , надала показання, в яких зазначила, що мати приїжджає до дитини та йдуть до окремої кімнати, де грають 2 і більше годин. Ніколи не було щоб приходив ОСОБА_1 та завершував зустріч. Для дитини є дієта, вимірюють цукор в крові 2-3 рази на день. Вихованням займається батько. Мати проводить час з дитиною в іграх та свідок ніколи не чула, щоб мати займалась навчанням з дитиною. ОСОБА_1 займається з дитиною навчанням, походами до лікаря та все інше. Ніхто не обмежує ОСОБА_2 в поході на кухню та вбиральню. Якщо мати хоче повечеряти з дитиною, то їм завжди подають у кімнату. Ввечері батько завжди спілкується з дитиною. Десь пів року матері не було.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_2 і визначаючи спосіб участі позивачки у вихованні малолітнього сина ОСОБА_7 , суд першої інстанції виходив з того, що рішення органу опіки та піклування Обухівської міської ради Київської області № 87 від 07 березня 2023 року не містить розумного балансу на участь позивачки у вихованні дитини, фактично суперечить інтересам дитини, яка суттєво обмежена у повноцінному спілкуванні зі своєю матір`ю. Згідно рішення участь матері у вихованні дитини становить всього чотири години на тиждень, що, на думку суду, суперечить інтересам дитини, враховуючи ставлення дитини до матері.

На підставі встановлених обставин, суд відхилив доводи відповідача про те, що при встановленні графіку спілкування матері з дитиною, який просить позивачка, остання може викрасти дитину та вивезти її за межі України з огляду на те, що суд вважає ці доводи не підтвердженими певними засобами доказування, отже є припущеннями відповідача.

Щодо доводів відповідача про те, що позивачка протягом останніх років неодноразово змінювала власне місце проживання, то суд їх відхилив виходячи з того, що позивачка обирала зручне місце проживання, з урахуванням місця проживання дитини з батьком, для можливості здійснювати відвідування дитини, належно виконуючи встановлений графік спілкування з дитиною.

Суд також критично поставився до наданих відповідачем відеодоказів в підтвердження аморальної поведінки ОСОБА_2 , оскільки суд не зміг встановити дату та час запису даних відео, а саме чи відбувались події на відеозаписах до народження дитини, чи після народження дитини. На деяких відеозаписах неможливо точно ідентифікувати особу ОСОБА_2 та крім того більша частина записів, на яких можливо встановити особу ОСОБА_2 , не містять в собі ознак, які свідчать про аморальну поведінку позивачки під час виконання своїх батьківських обов`язків або вчинки здійснюються в присутності дитини, а також, що її поведінка впливає на виховання дитини та ставлення дитини до матері.

В той же час відеозаписи, які подані позивачкою, свідчать про близькі взаємовідносини між ОСОБА_2 та дитиною, бажання дитини більше часу проводити з матір`ю, стурбованістю дитини, що позивачка має покинути дитину, оскільки закінчився час спілкування із матір`ю і цього часу вкрай мало дитині для спілкування з матір`ю.

Крім того, суд першої інстанції врахував, що під час розгляду справи не встановлено, що за весь час ОСОБА_2 без поважних причин порушувала встановлений графік спілкування з дитиною та не було встановлено, що ОСОБА_2 не виконувала свої батьківські обов`язки або ухилялась від їх виконання.

Стягуючи з відповідача моральну шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, суд першої інстанції виходив з того, що після набрання ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 11 серпня 2022 року законної сили, факт побиття відповідачем ОСОБА_2 на ґрунті тривалих сімейних суперечок, що викликані різними поглядами щодо виховання спільної малолітньої дитини, вважається доведений і доказуванню не підлягає.

Суд вважав заявлений позивачкою розмір моральної шкоди значно завищеним та, виходячи із засад виваженості, розумності та справедливості, визначив розмір моральної шкоди, яка підлягає до стягнення з відповідача на користь позивачки, в сумі 10 000,00 грн.

В частині відмови у задоволенні позовних вимог рішення суду першої інстанції не оскаржується, отже мотиви ухвалення такого рішення в даній постанові не наводяться і судом апеляційної інстанції не перевіряються.

Колегія суддів в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог з огляду на наступне.

Щодо доводів апеляційної скарги про розгляд справи суддею, якому було заявлено обґрунтований відвід

Статтею 36 ЦПК України визначено перелік підстав відводу (самовідводу) судді і розширеному тлумаченню ця норма не підлягає.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості та об`єктивності судді.

Згідно з частиною третьою статті 39 ЦПК України, відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Після спливу вказаного строку заявляти відвід (самовідвід) дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів із дня, коли заявник дізнався про таку підставу.

Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу (абзац другий частини третьої статті 40 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що наявність безсторонності відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно суб`єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного. Стосовно об`єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (BELUKHA v. UKRAINE, N 33949/02, § 49 - 52, ЄСПЛ, від 09 листопада 2006 року).

ЦПК України не встановлює вичерпного переліку обставин, які свідчать про необ`єктивність судді, проте визначає, що такі підстави повинні бути обґрунтовані особою, яка ініціює питання про відвід судді. Презумпція особистої неупередженості судді діє допоки не з`являться докази на користь протилежного.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

08 грудня 2023 року представник відповідача - адвокат Старовойтова Д.А. заявила відвід головуючому у справі - судді Саадулаєву А.І. з підстав наявності у відповідача сумнівів в неупередженості цього судді. Обґрунтовуючи свою заяву, посилалась на те, що у судовому засіданні 08 грудня 2023 року суд відмовив у задоволенні ряду клопотань відповідача, що є порушенням принципу рівності сторін. Окрім того зазначала, що позовна заява надійшла до суду 09 жовтня 2023 року і вже 10 жовтня 2023 року суддею Саадулаєвим А.І. було відкрите провадження у справі. При цьому, як стало відомо з порталу «Судова влада», ОСОБА_2 зверталась з аналогічним позовом до Шевченківського районного суду м. Києва 21 серпня 2023 року і автоматичним розподілом було визначено головуючим суддю Савицького О.А. Проте 22 серпня 2023 року позивачка відкликала свою позовну заяву і ухвалою суду від 23 серпня 2023 року позовну заяву було повернуто. Такі дії позивачки, на думку представника відповідача -адвоката Старовойтової Д.А., свідчать про подання позову з метою маніпулювання автоматичним розподілом справи та визначення конкретного судді;

ухвалою Шевченківського районного суду від 08 грудня 2023 року заява адвоката Старовойтової Д.А. про відвід судді Саадулаєва А.І. була залишена без задоволення виходячи з того, що доводи вказаної заяви зводяться до незгоди сторони відповідача із процесуальними рішеннями судді під час розгляду клопотань сторони відповідача, що є лише суб`єктивним сприйняттям обставин справи, а незгода з процесуальними рішеннями судді не може бути підставою для відводу;

29 січня 2024 року ОСОБА_1 подав заяву про відвід судді Саадулаєва А.І., в якій навів ті самі обставини, що і в заяві його представника - адвоката Старовойтової Д.А. Крім того, акцентував увагу на тому, що позивачкою було штучно об`єднано в одному позові різні позовні вимоги, які мали б розглядатись різними судами за правилами територіальної підсудності, проте суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про їх роз`єднання на два провадження і направлення позову в частині усунення перешкод у спілкуванні і вихованні дитини до Голосіївського районного суду м. Києва. Таким чином судом прийнято до провадження позов з порушенням правил територіальної підсудності, а на стадії апеляції ці помилки суду не можуть бути виправлені. Тому відповідач наголошував на тому, що ці обставини ставлять під сумнів неупередженість і безсторонність судді Саадулаєва А.В. при розгляді даної справи;

ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 30 січня 2024 року у складі судді Савицького О.А. в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Саадулаєва А.І. було відмовлено.

Колегія суддів не вбачає підстав для визнання відводу, заявленого головуючому у справі ОСОБА_10 обґрунтованим.

Так, суддя Саадулаєв А.І. правомірно, у встановлені законом строки відкрив провадження у справі 10 жовтня 2023 року. Підстави для відмови у відкритті провадження були відсутні, оскільки у судді були відсутні дані про вчинення позивачкою дій, направлених на маніпулювання авторозподілом справ.

В подальшому судом були розглянуті клопотання відповідача про роз`єднання позовних вимог, про призначення психологічної експертизи, про зупинення провадження у справі, про залишення позовної заяви без руху, про визнання дій позивачки зловживанням процесуальними правами та повернення позову без розгляду і в їх задоволенні відмовлено, а було задоволено лише клопотання про виклик свідків.

Перевіривши доводи апеляційної скарги щодо того, що суддя Саадулаєв А.І. безпідставно не задовольнив клопотання про роз`єднання позовних вимог і направлення справи із позовними вимогами про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною до Голосіївського районного суду м. Києва, що давало відповідачу підстави сумніватись у неупередженості суду колегія суддів з ними не погоджується з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 181 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Частинами третьою та четвертою вказаної статті встановлена заборона на об`єднання вимог, які належать розглядати в порядку різного судочинства, а також тих щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.

Таким чином, у разі об`єднання позивачем в одному позові вимог, за виключенням наведених в частинах третій та четвертій статті 188 ЦПК України питання про доцільність такого об`єднання може вирішити суд за правилами частини шостої статті 188 ЦПК України, а саме за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи.

Колегія суддів звертає увагу, що вказаною нормою передбачено право, а не обов`язок суду роз`єднувати позовні вимоги в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання цивільного судочинства. Наведеною нормою також передбачено, що розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог.

Отже, суд першої інстанції не був зобов`язаний задовольняти клопотання відповідача про роз`єднання позовних вимог, норм процесуального закону не порушив, а тому в цьому не вбачається упередженості судді.

Крім того, у випадку задоволення такого клопотання відповідача роз`єднанні провадження підлягали до розгляду саме судом, який ухвалив рішення про таке роз`єднання, отже не досягло би цілі, яку ставив перед собою відповідач щодо направлення самостійного провадження на розгляд до Голосіївського районного суду м. Києва.

З врахуванням наведеного, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що судді Саадулаєву А.І. були заявлені обґрунтовані відводи, оскільки такі відводи були розглянуті у спосіб, передбачений нормами ЦПК України, в тому числі й іншим суддею та у їх задоволенні було обґрунтовано відмовлено, оскільки заявник не надав суду жодних належних доказів та обґрунтувань упередженості судді при розгляді цієї справи, а незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу (частина четверта статті 36 ЦПК України).

Щодо вирішених позовних вимог про встановлення способу участі матері у спілкуванні з дитиною та у її вихованні

Статтею 18 Конвенції ООН про права дитини визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (пункти 1 і 3 статті 9 Конвенції ООН про права дитини).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» контакт з дитиною є реалізацією матір`ю, батьком, іншими членами сім`ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання їм інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.

Згідно зі статтею 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

За статтею 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Частинами першою та другою статті 159 СК України передбачено, що якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Отже, системний аналіз наведених міжнародних правових норм та норм внутрішнього законодавства України вказує на те, що питання виховання дитини вирішуються батьками спільно.

Той із батьків, який проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має беззаперечне право на особисте спілкування з дитиною, враховуючи його ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків, прихильність дитини до батька, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Той із батьків, який проживає разом з дитиною, не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.

Визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини (частина восьма статті 7 СК України, стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства).

Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізувалося Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Hunt v. Ukraine» («Хант проти України») від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (§ 54) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі «Johansen v. Norway» («Йогансен проти Норвегії») від 07 серпня 1996 року, § 78).

Таким чином, положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини.

У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Таким чином, зміна графіку участі у спілкуванні та вихованні малолітньої дитини запропонований органом опіки та піклування, може обґрунтовуватися тим, що при встановленні способу спілкування суд має дотримуватися розумного балансу на участь обох батьків у вихованні дитині.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції в тому, що встановлений органом опіки та піклування графік зустрічей матері з дитиною не є прийнятним ані для матері, ані для дитини, оскільки судом не встановлені обставини, за яких зустрічі матері з дитиною не можуть відбуватись поза межами місця проживання дитини, а саме за місцем проживання матері (бабусі дитини), а також щодо більшого часу спілкування матері з дитиною ніж чотири години на тиждень.

Всі доводи апеляційної скарги на спростування висновків районного суду зводяться до того, що саме батько забезпечує догляд і лікування сина, а позивачка не має власного житла, постійно змінює орендовані квартири.

Разом із тим, ці обставини могли мати значення при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, однак не мають визначального значення для вирішення спору про участь матері у вихованні дитини. Обмеження матері і дитини у спілкуванні протягом 4 годин на тиждень за встановлених обставин даної справи очевидно є суттєвим порушенням їх прав.

Наведеними вище нормами законодавства передбачено як право матері та дитини на спілкування, так і обов`язок матері брати участь у вихованні дитини.

При цьому зустрічі матері та дитини в обмеженому просторі протягом чотирьох годин на тиждень обмежує матір у виконанні обов`язку щодо виховання дитини, а також обмежує право дитини на отримання такого виховання від матері.

Колегія суддів звертає увагу, що виховання дитини це система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості. В процесі виховання батьки передають дитині свої практичні знання і духовні цінності. Батьки виховують дитину шляхом передання дитині певних знань, вмінь, навичок так і шляхом особистого прикладу її духовному та фізичному розвитку, становлення її свідомості та сприйняття світу

Матір повинна мати можливість розвивати дитину духовно і фізично, брати участь у становленні її свідомості та сприйняття світу. Для цього необхідно разом проводити більше часу, відвідувати місця відпочинку, театри та кінотеатри, дитячі майданчики, освітні заклади, в яких знаходиться дитина. Не можна говорити про виховання, про закладення життєвих принципів у свідомість дитини, про розширення її світогляду, будучи обмеженим лише стінами однієї кімнати в будинку відповідача.

Дитина має право відвідувати місце проживання матері, бачити як мама організовує свій побут, як вирішує виниклі проблемні ситуації, як спілкується із іншими людьми, оскільки це також є елементом виховання. При цьому та обставина, що матір проживає в орендованому житлі не характеризує матір з поганого боку і не може бути підставою для того, щоб дитина не відвідувала це місце.

Також дитина має право святкувати свій день народження не тільки разом із татом, а також і з мамою, а тому вимога матері про почергове святкування такого дня дитини разом із мамою через один рік є доцільною.

Не можна погодитись із доводами апеляційної скарги в тому, що лише батько може надати медичну допомогу синові у разі виникнення такої потреби.

Як вбачається із матеріалів справи, батько не є медичним працівником, отже володіє загальними знаннями щодо виміру цукру у крові дитини, з чим також може впоратись і мама дитини. Крім того, як вбачається із матеріалів справи позивачка пройшла курс педіатричний базовий курс життєзабезпечення, що підтверджується копією сертифіката № 06/14-04 від 14 червня 2020 року (а.с. 18, т. 3).

Між тим, як вбачається із пояснень свідків, допитаних в судовому засіданні, протягом дня дитиною опікуються няні, а не батько, а тому його твердження про те, що саме він обізнаний з тим, як поводитись із дитиною у разі її хвороби не є такими, які заслуговують на увагу суду і можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Позивачка надала суду докази того, що за місцем її проживання по АДРЕСА_6 створені всі умови для можливості перебування у помешканні дитини. Такими доказами є акт обстеження умов проживання від 15 листопада 2023 року, складений Службою у справах дітей та сім`ї Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, та договір оренди житла (а.с. 148-167, т. 3).

Отже, перешкод для того, щоб дитина проводила за місцем проживання матері декілька днів на місяць, судом не встановлено.

Щодо можливості вивозу позивачкою дитини за межі країни, то ця обставина також не може бути підставою для того, щоб дитина спілкуючись із мамою, не покидала стіни домоволодіння відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, саме відповідач не лише без згоди позивачки, а навіть не поставивши її до відома, вивозив дитину за межі України і матір дитини змушена була самостійно розшукувати місце знаходження дитини і звертатись для захисту до суду Іспанського королівства.

Разом із тим, звинувачення відповідачем позивачки про вивіз дитини за межі України за підробними документами без згоди батька на час ухвалення рішення є голослівними. Відповідач посилається на те, що вирок суду, яким позивачку виправдано за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 332 КК України ще не набрав законної сили, отже це питання ще остаточно не вирішено. Проте відповідач не дав суду і зворотніх доказів на доведення своїх тверджень.

Отже, у суду першої інстанції були відсутні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог про порядок участі матері у вихованні дитини шляхом проведення зустрічей з дитиною за місцем проживання матері з огляду на те, що позивачка в незаконний спосіб вивезе дитину за межі країни.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції в тому, що наданими відповідачем доказами не доведено, що порядок участі у спілкуванні та вихованні дитини, який просить встановити позивачка, суперечить інтересам дитини.

У справі встановлено, що дитина і матір люблять один одного, хочуть проводити разом більше часу і бути вільними у визначенні того, як його проводити, матір створила всі умови для того, щоб дитина за місцем її проживання проводила свій час у комфорті і безпеці. Всі інші мотиви, за яких відповідач заперечує проти такого порядку, викликані не турботою про дитину, а особистими неприязними стосунками між сторонами.

Щодо вирішених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону (частина перша статті 1177 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року у справі № 398/571/15-ц (провадження № 61-1059св20) зроблено висновок про те, що звільнення від кримінальної відповідальності в контексті розглядуваного правового інституту не свідчить про виправдання особи, про визнання її невинною у вчиненні злочину. У такому випадку КК України виходить із встановлення факту вчинення особою кримінально-караного діяння, а тому вказані підстави звільнення від кримінальної відповідальності є нереабілітуючими.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2019 року у справі № 140/1625/14-ц (провадження № 61-26548св18) кримінальне провадження відносно відповідача закрите не у зв`язку відсутністю події злочину або складу злочину у його діях, а у зв`язку із закінченням строків давності притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності, тобто з нереабілітуючих відповідача підстав, а тому апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 серпня 2022 року у справі № 346/4425/18 (провадження № 61-7008св21) зроблено висновок про те, що звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 284 КПК України є нереабілітуючими обставинами, тому відповідач повинен відшкодувати позивачу заподіяну з його вини шкоду.

Суд першої інстанції встановив, що відповідач у квітні 2020 року наніс позивачці легкі тілесні ушкодження, що підтверджується ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 11 серпня 2022 року у справі № 372/3617/20, якою звільнено ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК України на підставі ч. 1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, кримінальне провадження закрито.

Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчиненні вони цією особою.

Оскільки кримінальна справа закрита з нереабілітуючих підстав, обставини заподіяння ОСОБА_1 тілесних ушкоджень ОСОБА_2 шляхом нанесення ударів є доведеними.

Виходячи з наведених вище правових висновків Верховного Суду, які в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України обов`язкові до врахування при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог в частині відшкодування позивачці за рахунок відповідача моральної шкоди.

ЄСПЛ вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (справа «Станков проти Болгарії», № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац 2 частини третьої статті 23 ЦК України).

Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначає суд у рішенні, а не психолог у висновку. Висновок останнього може слугувати для судді орієнтиром у пізнанні глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин, які мають істотне значення, зокрема й можливого грошового еквівалента таких страждань. Проте розмір відповідного відшкодування незалежно від наявності висновку психолога суддя повинен встановити, враховуючи вимоги розумності та справедливості (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 372/1652/18 (провадження № 14-115цс21)).

Суд першої інстанції при ухваленні рішення в цій частині обґрунтовано виходив з того, що з урахуванням встановлених обставин справи, моральна шкода може бути визначена у розмірі 10 000,00 грн.

Колегія судів погоджується із судом першої інстанції в тому, що визначений ним розмір відшкодування є розумним, виваженим і справедливим, відповідає обсягу душевних, фізичних та психологічних страждань, ступеню моральних переживань, яких зазнала позивачка внаслідок неправомірних дій, які вчинив відповідач, не будучи виправданим у встановленому законом порядку.

Доводи апеляційної скарги цих висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків районного суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а аргументи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 49, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого відповідачем судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.

Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 березня 2024 року у даній справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 13 вересня 2024 року.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: Т.А. Слюсар

Д.О. Таргоній