Рішення

від 03.09.2024 по справі 758/6241/24

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/6241/24

Категорія 75

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2024 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Петрова Д.В.,

при секретарі судового засідання Сіренко Б.В.,

за участю

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Цермолонського І.М. ,

представника відповідача Казьмірової І.В. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника адвоката Цермолонського Івана Миколайовича до Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,

У С Т А Н О В И В :

У травні 2024 року ОСОБА_1 в особі представника адвоката Цермолонського І.М. звернулась до Подільського районного суду м. Києва із позовною заявою про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. В обґрунтування заявлених вимог представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 працювала завідувачем загальноуніверситетської лабораторії прекурсорів Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського».

30.06.2022 наказом виконуючого обов`язки першого проректора університету позивачку відсторонено від роботи на час проведення досудового розслідування кримінального провадження № 12021105090004682 з 30.06.2022. Не погоджуючись з вказаним рішенням позивачка оскаржила до Подільського районного суду м. Києва наказ виконуючого обов`язки першого проректора університету про відсторонення її від роботи.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 22.09.2023, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду м. Києва від 22.02.2024, позов ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи задоволено.

23.02.2024 наказом проректора з науково-педагогічної роботи Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» скасовано наказ про відсторонення ОСОБА_1 № 1428-л від 30.06.2022 та останню поновлено на роботі.

Однак, при поновлені на роботі , враховуючи скасування незаконного наказу про відсторонення, роботодавець не провів оплату праці позивачки за період вимушеного прогулу.

В зв`язку з наведеним, позивачка звертається до суду із позовною заявою про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в розмірі 335 666 грн 60 коп., а також стягнення з відповідача на користь позивача судові витрати.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 30.05.2024 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом сторін).

18.06.2024 від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву.

В обгрунтування своїх заперечень представник відповідача зазначає, що останній не погоджується з позовними вимогами, вважає їх таким, що не підлягають задоволенню. Вказує на те, що при винесенні рішення про визнання незаконним та скасування наказу від 30.06.2022 № 1428-л, яким позивача було відсторонено від роботи, суд як орган, який розглядав трудовий спір, одночасно не приймав рішення про виплату позивачу середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, оскільки позивачем такі позовні вимоги не заявлялись. Окрім цього, при зверненні до суду з позовом про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу позивачем було пропущено строк звернення, оскільки чинний на той момент КЗпП України встановлював тримісячний строк з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права. Позивач зазначала, що дізналась про порушення своїх прав у зв`язку з її відстороненням від роботи з 30.06.2022, однак з позовом про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу звернулася до суду лише 23.05.2024, тобто зі значним пропуском тримісячного строку, встановленого ст. 233 КЗпП України.

В судовому засіданні позивач та її представник обґрунтовували позовні вимоги, просили їх задовільнити. Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши обставини в їх сукупності, надавши оцінку зібраним по справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об`єктивному та всебічному з`ясуванні обставин справи, суд прийшов до висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно зі ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен громадянин має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду діяльності, а також гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала завідувачем загальноуніверситетської лабораторії прекурсорів Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського».

30.06.2022 року виконуючим обов`язки першого проректора О. Жученком видано наказ №1428-л, яким позивачку відсторонено від роботи на час проведення досудового розслідування кримінального провадження №12021105090004682.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 22.09.2023 позов ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ виконувача обов`язків першого проректора Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» О. Жученка №1428-л від 30.06.2022 року «Про відсторонення від роботи», яким ОСОБА_1 , завідувача загальноуніверситетської лабораторії прекурсорів у складі хіміко-технологічного факультету, відсторонено від роботи з 30.06.2022 року на час проведення досудового розслідування кримінального провадження №12021105090004682.

Постановою Київського апеляційного суду м. Києва від 22.02.2024 вищезгадане рішення було залишено без змін.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання відповідного рішення суду відповідачем було видано наказ № 37-л від 23.02.2024 і позивач вважалась такою, що приступила до роботи з 23.02.2024. Однак, при поновлені на роботі , враховуючи скасування незаконного наказу про відсторонення, роботодавець не провів оплату праці позивачки за період вимушеного прогулу.

27.02.2024 позивач звільнилась за власним бажанням, згідно копії наказу № 394-л від 27.02.2024. Однак, при поновлені на роботі , враховуючи скасування незаконного наказу про відсторонення, роботодавець не провів оплату праці позивачки за період вимушеного прогулу, а тому на її користь підлягають стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Разом з цим, відповідно до ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (в редакції станом на 25.04.2024) Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Суд зауважує, що позивач дізналася про порушення своїх прав у зв`язку з її відстороненням від роботи з 30.06.2022, що підтверджується її зверненням до суду із позовом про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи.

Суд враховує, що Прикінцевими положеннями КЗпП України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до Постанови КМУ в ід 27 червня 2023 р. № 651 вирішено відмінити з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, позов про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу міг бути поданий позивачем до 01.10.2023.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивач звернулася до суду з відповідним позовом лише 23.05.2024, тобто із пропуском тримісячного строку, встановленого ст. 233 КЗпП України.

Про наявність поважних причин пропуску такого строку в період з 01.10.2023 23.05.2024 (час звернення до суду) позивач не вказав.

Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (частина перша статті 233 КЗпП України).

Отже, повторюючи загальне правило про те, що строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, стаття 233 КЗпП України конкретизує це правило стосовно випадків звільнення працівника і встановлює альтернативу: у такому випадку строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки, залежно від того, яку з цих дій було вчинено раніше.

У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц вказано, що: «строки звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано нормами КЗпП України. Зазначені строки звернення до суду застосовуються виключно щодо спорів, які за своєю юридичною природою належать до трудового права. Так, частина перша статті 233 КЗпП України підтверджує визнання тримісячного строку як загального строку для звернення за захистом суб`єктивних трудових прав працівників. Разом з тим виняток ця стаття встановлює для спорів про звільнення. Спір про звільнення - це спір за заявою про поновлення на роботі. Для звернення з позовами про поновлення на роботі встановлено місячний строк… якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку».

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення (див. постанови Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі № 243/9604/18 (провадження № 61-14423св19), від 02 грудня 2020 року у справі № 203/2276/19 (провадження № 61-8269св20), від 29 червня 2021 року у справі № 588/1672/18 (провадження № 61-9199св20).

У постанові Верховного Суду від 30 липня 2021 року у справі № 263/6538/18 (провадження № 61-1619св20) зазначено, що у статті 234 КЗпП України не передбачений перелік поважних причин для поновлення строку, їх поважність визначається судом в кожному випадку залежно від конкретних обставин.

Як поважні причини пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами. Поважними причинами пропуску строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волі заявника і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами».

Тому суд приходить до висновку, що позивачем не доведено наявності обставин, які б об`єктивно перешкоджали йому, як звільненому працівнику, в реалізації його права на звернення до суду з відповідним позовом, тому в задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити у зв`язку з пропуском установленого статтею 233 КЗпП України строку звернення до суду з цим позовом.

Підстав для визнання строку пропущеним із поважних причин судом не встановлено, не посилалася на будь-які причини пропуску такого строку й позивачка.

Окрім цього, згідно ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 29.09.2022 зверталась до Подільського районного суду м. Києва з позовною заявою про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи. Однак, як вбачається при винесенні по справі № 758/8692/22 рішення про визнання незаконним та скасування наказу від 30.06.2022 № 1428-л, яким позивача було відсторонено від роботи, суд, як орган, який розглядав трудовий спір, одночасно не приймав рішення про виплату позивачу середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, оскільки позивачем такі позовні вимоги не заявлялись. Отже, поновлення позивача на роботі 23.02.2024 не змінює моменту з якого позивач дізналась чи повинна була дізнатись про порушення своїх прав, враховуючи що остання відсторонена від роботи 30.06.2022 і вже тоді дізналась про порушення своїх прав.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено та не надано доказів, які б стали підставою для задоволення позову, а тому у позовних вимогах слід відмовити.

У порядку ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що судом ухвалено рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 12, 13, 81, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 в особі представника адвоката Цермолонського Івана Миколайовича до Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ;

відповідач - Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», місцезнаходження: 03056, м. Київ, просп. Берестейський, буд. 37, код ЄДРПОУ 02070921.

Суддя Дмитро ПЕТРОВ