Постанова

від 16.09.2024 по справі 905/642/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2024 року м. Харків Справа № 905/642/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Гетьман Р.А. , суддя Хачатрян В.С.

за участю секретаря судового засідання Бессонової О.В.,

за участю представника Товариства з обмеженою відповідальністю Леарт

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ефективне вуглевидобування» (вх. №1880 Д/1) та Товариства з обмеженою відповідальністю Леарт (вх. №1896 Д/1) на рішення Господарського суду Донецької області від 09.07.2024 у справі №905/642/24 (повний текст рішення складено 17.07.2024, суддя О.В. Кротінова)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Леарт, м.Дніпро, код ЄДРПОУ 41861420,

до Товариства з обмеженою відповідальністю Ефективне вуглевидобування, смт Олександрівка Краматорського району Донецької області, код ЄДРПОУ 42602776,

про стягнення 5170276,07 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Леарт» звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою б/н від 12.04.2024 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ефективне вуглевидобування» про стягнення 5170276,07 грн, у тому числі:

- сума боргу в розмірі 3735786,18 грн на підставі договору поставки №12/10/2023 від 12.10.2023;

- штраф в розмірі 1194843,82 грн на підставі п.8.2 договору поставки №12/10/2023 від 12.10.2023;

- пеня в розмірі 199804,98 грн на підставі п.8.2 договору поставки №12/10/2023 від 12.10.2023;

- сума 3% річних у розмірі 20252,99 грн на підставі ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України;

- інфляційні втрати у розмірі 19588,10 грн на підставі ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем умов договору поставки №12/10/2023 від 12.10.2023 в частині оплати за поставлений товар, внаслідок чого утворилась заборгованість та виникли підстави для її стягнення у судовому порядку, а також нарахування штрафу, пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 09.07.2024 у справі №905/642/24 позовні вимоги задоволено частково. Зменшено розмір стягуваної суми штрафу до 716906,29 грн. та пені до 114300,83 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ефективне вуглевидобування» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Леарт» 4604322,38 грн, у тому числі: сума боргу в розмірі 3735786,18 грн, штраф в розмірі 716906,29 грн, пеня в розмірі 114300,83 грн, 3% річних у розмірі 19307,68 грн, інфляційні втрати у розмірі 18021,40 грн, а також відшкодування сплаченого судового збору у розмірі 77376,91 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Під час розгляду справи Господарський суд Донецької області встановив, що матеріалами справи підтверджується наявність у замовника за договором основного боргу в розмірі 3735786,18 грн.

Щодо заявлених позивачем до стягнення нарахувань на вказану суму в порядку ст.625 ЦК України, господарський суд зазначив, що, беручи до уваги встановлені обставини розрахунків між сторонами, заборгованість за видатковими накладними №№336-337 від 24.11.2024 є повністю погашеною 13.02.2024, відтак, періодом для нарахування 3% річних (беручи до уваги заявлені позивачем межі періодів) є 16.12.2023 18.01.2024 на суму 932349,65 грн та з 19.01.2024 по 12.02.2024 (у цій частині за умовами договору нарахування, як то до дня фактичної оплати, не передбачено) на суму 195471,61 грн; також правомірним є нарахування інфляційних втрат за видатковими накладними №336-337 від 24.11.2023 на суму 932349,65 грн за січень 2024 року, тоді як у лютому 2024 року сума заборгованості не підлягає інфляційному збільшенню. З урахуванням викладеного, здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат, за допомогою програми «Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій ЛІГА:ЗАКОН», господарський суд зазначив, що 3% річних становлять 19307,68 грн, а інфляційні втрати - 18021,40 грн.

Щодо нарахованого позивачем штрафу в розмірі 1194843,82 грн за несвоєчасне виконання зобов`язань з оплати вартості поставленого товару, господарський суд погодився з правильністю здійснених позивачем розрахунків, а стосовно пені вказав, що, беручи до уваги встановлені обставини розрахунків між сторонами, заборгованість за видатковими накладними №№336-337 від 24.11.2024 є повністю погашеною 13.02.2024, відтак, періодом для нарахування пені (беручи до уваги заявлені позивачем межі періодів) є 16.12.2023 18.01.2024 на суму 932349,65 грн та з 19.01.2024 по 13.02.2024 (у цій частині за умовами договору, як то до дня фактичної оплати) на суму 195471,61 грн; здійснивши перерахунок пені за допомогою програми «Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій ЛІГА:ЗАКОН», суд першої інстанції дійшов висновку про її розмір у сумі 190501,39 грн.

Одночасно суд першої інстанції зазначив про необхідність зменшення розміру заявлених штрафних санкцій на 40%, а саме на 477937,63 грн, тобто на розмір виконаного відповідачем зобов`язання за договором поставки за спірними видатковими накладними із застосуванням округлення.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ефективне вуглевидобування» з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати в частині задоволення позовних вимог і ухвалити нове у відповідній частині, згідно з яким зменшити розмір стягуваної суми штрафу, пені та 3% річних на 85% від заявленої суми позивачем. У разі задоволення апеляційної скарги просить стягнути з позивача витрати по справі.

В обґрунтуванні апеляційної скарги вказує про неможливість виконувати свої зобов`язання перед позивачем саме через війну та руйнацію потужностей ПАТ «Центренерго».

Товариство з обмеженою відповідальністю Леарт з рішенням суду першої інстанції також не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Леарт до Товариства з обмеженою відповідальністю Ефективне вуглевидобування про стягнення штрафу у сумі 477937,53 грн, пені у сумі 85504,15 грн, 3% річних у сумі 945,31 грн, інфляційних втрат у сумі 1566,70 грн та зменшенні розміру стягуваної суми штрафу до 716906,29 грн та пені до 114300,83 грн, ухваливши в цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. ТОВ Леарт просить викласти п. 3 резолютивної частини рішення Господарського суду Донецької області від 09.07.2024 року по справі №905/642/24 в наступній редакції: "Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Ефективне вуглевидобування (84000, Донецька обл., Краматорський р-н, селище міського типу Олександрівка, Олександрівська ТГ(з), вул. Ювелірна, будинок 19, код ЄДРПОУ 42602776) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Леарт (49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вулиця Гоголя, будинок 14, квартира 30, код ЄДРПОУ 41861420) 5170276,07 грн у тому числі: сума боргу в розмірі 3735786,18 грн, штраф в розмірі 1194843,82 грн, пеня в розмірі 199804,98 грн, 3% річних у розмірі 20252,99 грн, інфляційні втрати у розмірі 19588,10 грн, а також відшкодування сплаченого судового збору у розмірі 77554,15 грн. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги позивач просить покласти на відповідача.

В обґрунтуванні апеляційної скарги позивач зазначає, що не погоджується зі здійсненим судом першої інстанції розрахунком пені за прострочення оплати вартості товару за видатковими накладними № 336-337 від 24.11.2024, оскільки, за твердженням позивача, суд неправомірно вважав повністю погашеною заборгованість за вказаними накладними 13.02.2024, хоча заборгованість по сьогоднішній день становить 195471,61 грн. Тобто, як вказує заявник скарги, суд першої інстанції неправомірно визначав залишок заборгованості та період нарахування пені лише по 13.02.2024, те ж саме й стосується нарахувань судом 3% річних та суми інфляційного збільшення заборгованості, які суд першої інстанції неправомірно нараховував на іншу суму залишку заборгованості за вказаними видатковими накладними й припинив нарахування 13.02.2024. Також апелянт не погоджується зі зменшенням розміру штрафу та пені на 40%, адже вважає що відсутні підстави для такого зменшення.

Детально рух у справі відображено у процесуальних документах.

У судове засідання від 16.09.2024 року з`явився представник Товариства з обмеженою відповідальністю Леарт. Представник Товариства з обмеженою відповідальністю Ефективне вуглевидобування у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання по справі № 905/642/24 належним чином повідомлений.

На початку судового засідання колегією суддів з підстав оскарження Товариством з обмеженою відповідальністю «Ефективне вуглевидобування» та Товариством з обмеженою відповідальністю Леарт одного судового рішення, було об`єднано розгляд апеляційних скарг в одне апеляційне провадження.

Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів встановила такі обставини спору.

12.10.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Леарт» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ефективне вуглевидобування» (покупець) укладено договір поставки №12/10/2023 строком дії до 31.12.2023, відповідно до умов п.1.1 якого, постачальник зобов`язується у порядку та строки, встановлені цим договором постачати (передавати у власність) покупцю металопродукцію (товар), а покупець зобов`язується прийняти товар, у порядку та строки встановлені договором оплатити вартість товару.

Кожна партія товару визначається специфікацією, що є невід`ємною частиною цього договору (додаток №1) в якій зазначається: найменування (асортимент, номенклатура за сортами, марками, типами, розмірами) кількість, ціна за одиницю, загальна сума товару, що поставляється за цим договором, а також умови, терміни поставки та оплати (п.1.2 договору).

Постачальник зобов`язаний здійснити передачу товару покупцеві відповідно до розділу 4 цього договору (п.3.1.1 договору).

В подальшому, згідно з додатковою угодою від 19.01.2024 строк дії договору було продовжено до 31.12.2024.

Пунктом 8.2 договору встановлено, у разі невиконання або неналежного виконання покупцем зобов`язань по оплаті за цим договором він несе відповідальність у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період її нарахування, за кожен день прострочення з дня виникнення заборгованості до дня фактичної оплати, сплачує заборгованість з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також сплачує штраф у розмірі 20% відсотків від суми заборгованості.

На виконання вказаного договору було здійснено поставку товару згідно з видатковими накладними:

-№336 від 24.11.2023 на суму 764000,04 грн з ПДВ; міститься посилання на договір поставки №12/10/2023 від 12.10.2023, специфікацію №4 від 24.11.2023 та рахунок на оплату №475 від 24.11.2023;

- №337 від 24.11.2023 на суму 169149,61 грн з ПДВ; міститься посилання на договір поставки №12/10/2023 від 12.10.2023, специфікацію №4 від 24.11.2023 та рахунок на оплату №475 від 24.11.2023;

- №382 від 28.12.2023 на суму 842386,44 грн з ПДВ; міститься посилання на договір поставки №12/10/2023 від 12.10.2023, специфікацію №5 від 25.12.2023 та рахунок на оплату №540 від 25.12.2023;

- №383 від 28.12.2023 на суму 842310,05 грн з ПДВ; міститься посилання на договір поставки №12/10/2023 від 12.10.2023, специфікацію №5 від 25.12.2023 та рахунок на оплату №540 від 25.12.2023;

- №32 від 22.01.2024 на суму 820000,08 грн з ПДВ; міститься посилання на договір поставки №12/10/2023 від 12.10.2023, специфікацію №1 від 19.01.2024 та рахунок на оплату №46 від 19.01.2024;

- №33 від 22.01.2024 на суму 879614,09 грн з ПДВ; міститься посилання на договір поставки №12/10/2023 від 12.10.2023, специфікацію №1 від 19.01.2024 та рахунок на оплату №46 від 19.01.2024;

- №86 від 14.02.2024 на суму 615308,83 грн з ПДВ; міститься посилання на договір поставки №12/10/2023 від 12.10.2023, специфікацію №2 від 13.02.2024 та рахунок на оплату №109 від 13.02.2024;

- №87 від 14.02.2024 на суму 294000,00 грн з ПДВ; міститься посилання на договір поставки №12/10/2023 від 12.10.2023, специфікацію №2 від 13.02.2024 та рахунок на оплату №109 від 13.02.2024;

- №100 від 26.02.2024 на суму 748250,08 грн з ПДВ; міститься посилання на договір поставки №12/10/2023 від 12.10.2023, специфікацію №3 від 21.02.2024 та рахунок на оплату №120 від 21.02.2024.

Дані первинні документи скріплено підписами та печатками з боку постачальника та покупця, остання відображає найменування підприємств та код ЄДРПОУ.

Матеріали справи містять рахунки на оплату на виконання умов специфікацій №4 від 24.11.2023 та №5 від 25.12.2023:

- №475 від 24.11.2023 на суму 777624,71 грн;

- №540 від 25.12.2023 на суму 1403913,74 грн.

Позивачем вказано, що вартість товару за видатковими накладними №382 та №383 від 28.12.2023 згідно зі специфікацією №5 від 25.12.2023, є частково сплаченою на суму 1601155,00 грн 13.02.2023, залишком заборгованості з 13.02.2024 визначено 83541,49 грн.

На підтвердження факту здійснення відповідачем оплати у розмірі 1601155,00 грн позивачем додано платіжну інструкцію №1812_00000/ed0a41 ff-dfd8-418c-aa0b-b715375f3bce від 13.02.2024 з призначенням платежу «оплата за профіль для крепі гірничих виробок, зг.рах. №540 від 25.12.2023».

Одночасно, позивачем зазначено, що вартість товару за видатковими накладними №336 та №337 від 24.11.2023 згідно з специфікацією №4 від 24.11.2023, є частково сплаченою на суму 736878,04 грн 19.01.2024. З урахуванням залишку оплати минулих поставок товару на суму 800,00 грн, загальна сума оплат за цим зобов`язанням дорівнює 737678,04 грн, у зв`язку з чим заборгованість у цій частині з 19.01.2024 визначено у розмірі 195471,61 грн.

Відповідно до складеного та підписаного позивачем акта звіряння взаємних розрахунків за період з 12.10.2023 по 11.04.2024 за договором поставки №12/10/2024 у бухгалтерському обліку відображено оплати з боку відповідача: 21.11.2023 на суму 1100000,00 грн, 24.11.2023 на суму 223500,00 грн, 27.11.2023 на суму 277528,48 грн, 26.12.2023 на суму 300000,00 грн, 27.12.2023 на суму 700000,00 грн, 19.01.2024 на суму 864150,44 грн та 736878,04 грн, 13.02.2024 на суму 1601155,00 грн та 398844,90 грн; сальдо початкове - 0, сальдо кінцеве 3735786,18 грн.

У зв`язку з тим, що за відповідачем рахується заборгованість у загальній сумі 3735786,18 грн, внаслідок несплати грошових коштів за отриманий товар за договором поставки №12/10/2023 від 12.10.2023, позивач звернувся до господарського суду з даним позовом, для захисту свого порушеного права.

Як уже зазначалося, місцевий господарський суд оскаржуваним рішенням задовольнив позов частково з наведених вище підстав.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначає таке.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання. Господарські зобов`язання можуть виникати: зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч.1 ст.174 Господарського кодексу України)

З огляду на приписи ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.525, 615 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як було встановлено вище, факт виникнення у відповідача заборгованості перед позивачем за укладеним між сторонами договором та розмір суми основного боргу 3735786,18 грн визнається обома сторонами, і в частині стягнення цієї суми рішення господарського суду в даній справі не оскаржується.

Разом з тим, позивач в апеляційній скарзі не погоджується зі здійсненим місцевим господарським судом перерахунку розміру пені, відсотків річних та інфляційних втрат, наполягаючи на тому, що у позові правильно визначено період їх нарахування.

Зокрема, позивач наводить наступне обґрунтування: загальна вартість поставленого товару до 24.11.2023 року (до дати підписання спірних видаткових накладних по цій справі) становить 3863223,82 грн. згідно наданого Акту звірки взаємних розрахунків за період з 12.10.2023 11.04.2024 (16.10.2023 р. на суму 785000,04 грн., 16.10.2023 р. на суму 816028,44 грн., 08.11.2023 р. на суму 857742,84 грн., 08.11.2023 р. на суму 207014,58 грн., 08.11.2023 р. на суму 333287,48 грн., 22.11.2023 р. на суму 864150,44 грн.), загальна сума оплат до 19.01.2024 р. за видаткові накладні до 24.11.2203 р. становить 2601028,48 грн., а також окремо Відповідачем 13.02.2024 р. було здійснено оплату вартості поставленого товару за 08.11.2023 р. на суму 398844,90 грн. (в призначенні платежу зазначено оплата рахунку № 422 від 06.11.2023 р.), загалом на суму 2999873,38 грн; залишок заборгованості з оплати вартості поставленого товару до 24.11.2023 року у сумі 863350,44 грн. було оплачено Відповідачем з наступної оплати вже 19.01.2024 р. (з 1601028,48 грн.), відповідно залишок з оплати за 19.01.2024 р. у сумі 737678,04 грн. (1601028,48 863350,44 грн.) правомірно зарахований Позивачем в рахунок оплати вартості Товару за наступними видатковими накладними № 336, 337 від 24.11.2023 р., як Позивачем й зазначено в поданому позові, відповідно залишок заборгованості за видатковими накладними № 336, 337 від 24.11.2023 р. становить саме 195471,61 грн, заборгованість за видатковими накладними № 382, 383 від 28.12.2023 р. оплачена Відповідачем саме 13.02.2024 р. у сумі 1601155,00 грн. (в призначені платежу зазначено оплата згідно рахунку № 540 від 25.12.2023 р.), відповідно залишок заборгованості за видатковими накладними № 382, 383 від 28.12.2023 р. становить 83541,49 грн, як і зазначено у позові.

Із посиланням на вказані обставини позивач стверджує, що суд першої інстанції неправомірно визначав залишок заборгованості та період здійснення нарахувань лише по 13.02.2024.

Стосовно наведених аргументів колегія суддів зазначає наступне.

Виходячи з п. 37, п. 41 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління Національного банку України №163 від 29.07.2022, та додатку до неї, отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу.

Отже, погашення черговості сплачених відповідачем сум ставиться в залежність від змісту реквізиту платіжного доручення Призначення платежу, яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов`язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів з чітким призначенням платежу щодо погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), то сплачені кошти спрямовуються саме на погашення боргу (оплата товару, робіт, послуг) за конкретним актом. У випадку, якщо платіж буде отриманий без реквізиту Призначення платежу або чи якщо зазначена загальна підстава - на виконання договору чи погашення кредиторської заборгованості, зарахування сплачених коштів, за загальним правилом, здійснюється в порядку черговості, яка виникла хронологічно раніше.

З пункту 6.9 укладеного між сторонами договору вбачається, що сторони погодили у випадку наявності заборгованості у покупця з оплати вартості поставленого товару, то отримана від покупця оплата вартості товару за наступними поставками товару буде зараховуватися постачальником у рахунок погашення заборгованості за товар, отриманий раніше в порядку черговості виникнення заборгованості, незалежно від призначення платежу, зазначеного в платіжному доручені покупцем. При цьому вказане зарахування здійснюється постачальником без додатково письмового повідомлення покупця.

При цьому, виходячи з вказаного положення договору, застосування такого порядку не визначається, як можливість постачальника вчинити таку дію, а визначено саме у якості порядку зарахування сплачених коштів на погашення кредиторської заборгованості у випадку наявності заборгованості за отриманій раніше товар.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, позивачем здійснено поставку товару відповідачу за видатковими накладними на суму 5975019,22 грн, сума відшкодування транспортних послуг за поставку товару складає 99600,00 грн.

Отже, за викладених обставин, виконання обов`язку щодо передачі товару у відповідності до норм статті 664 Цивільного кодексу України та у межах вказаного договору поставки є доведеним.

Відповідачем виконані оплати за спірний період на суму 6202056,86 грн, а саме:

21.11.2023 1100000,00 грн.

24.11.2023 223500,00 грн.

27.11.2023 277528,48 грн.

26.12.2023 300000,00 грн.

27.12.2023 700000,00 грн.

19.01.2024 864150,44 грн.

19.01.2024 736878,04 грн.

13.02.2024 1999999,90 грн.

Суд першої інстанції, врахувавши п.6.9 Договору, правильно визначив, що частина цих оплат була зарахована на погашення заборгованості за видатковими накладними №336-337 від 24.11.2023. Після цього залишок боргу станом на 19.01.2024 склав 594 316,51 грн.

Як зазначено вище, 13.02.2024 відповідач оплатив 1 999 999,90 грн, що дозволило повністю погасити заборгованість у розмірі 594 316,51 грн.

Залишок оплати в розмірі 1 405 683,39 грн був зарахований на погашення боргу за видатковими накладними №382-383 від 28.12.2023, де загальна заборгованість становила 1 684 696,49 грн. Таким чином, після цих оплат, залишкова заборгованість за накладними №382-383 станом на 13.02.2024 склала 279 013,10 грн.

Однак, відповідач не погасив борг за товар, поставлений за видатковими накладними №32, №33 від 22.01.2024, №86, №87 від 14.02.2024, та №100 від 26.02.2024, на загальну суму 3 357 173,08 грн.

З огляду на викладені обставини, за період поставок товару відповідач погасив 2 338 833,04 грн, що становить 39,14% від загальної вартості поставленого товару. Залишкова заборгованість відповідача перед позивачем, з урахуванням усіх часткових оплат, складає 3 636 186,18 грн. До цієї суми додається 99 600,00 грн за відшкодування транспортних послуг, що разом утворює загальну заборгованість у розмірі 3 735 786,18 грн.

Отже, суд першої інстанції, правильно застосував положення п.6.9 Договору поставки №12/10/2023 від 12.10.2023 щодо порядку зарахування оплат на погашення заборгованості.

Зокрема, відповідно до п.6.9 Договору, при наявності заборгованості за раніше поставленим товаром, оплати відповідача за наступними поставками підлягали автоматичному зарахуванню на погашення боргу в порядку черговості виникнення заборгованості. Суд першої інстанції правильно розрахував черговість зарахування платежів відповідача за видатковими накладними, що відповідає умовам договору та загальним нормам зобов`язального права.

Позивач в ході апеляційного провадження не навів жодних доводів в обґрунтування наявності підстав для незастосування наведеного пункту договору, зокрема, на думку колегії суддів, посилання у платіжних документах на призначення платежу не може бути визнано обставиною, яка б спростовувала обов`язковість застосування саме положень договору.

Тому колегія суддів не погоджується з доводами Товариства з обмеженою відповідальністю Леарт, щодо неправильного розрахунку судом першої інстанції розміру заборгованості та порядку оплат відповідачем вартості поставленого товару, адже суд першої інстанції правильно розрахував суму боргу та застосував положення п.6.9 Договору щодо черговості погашення заборгованості. Розрахунки суду є обґрунтованими і відповідають вимогам договору та законодавству України.

Отже, розмір нарахувань на суму основного боргу у вигляді штрафу та пені за умовами п.8.2 договору, а також відсотків річних та інфляційних втрат в порядку ст.625 ЦК України, судом першої інстанції визначено правильно.

Водночас, як зазначено вище, судом першої інстанції частково прийнято до уваги доводи відповідача та зменшено розміру штрафу та пені на 40%.

Відповідач в апеляційній скарзі просить зменшити розмір стягуваної суми штрафу, пені та 3% річних на 85% від заявленої суми позивачем, посилаючись на важкий матеріальний стан підприємства та військову агресію рф проти України, тоді як позивач в апеляційній скарзі не погоджується зі зменшенням цих сум взагалі та наполягає на їх стягненні у повному обсязі.

З огляду на це, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.233 Господарського кодексу України, якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України встановлює загальне правило про те, що кредитор має право на стягнення неустойки у всіх випадках порушення боржником зобов`язання, незалежно від того, виникли чи ні у зв`язку з цим порушенням збитки на стороні кредитора. Проте, частина 3 ст.551 Цивільного кодексу України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розмір неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов`язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки - аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 29.09.2020 у справі №909/1240/19 (909/1076/19).

Водночас слід також взяти до уваги те, що для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (пункт 8.24) та від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (пункт 85).

Конституційний Суд України у Рішенні від 11.07.2013 у справі № 7-рп/2013 зазначив, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

У постанові від 30.03.2021 у справі № 902/538/18 суд касаційної інстанції при вирішенні питання про зменшення розміру пені, відзначив, що зменшення неустойки (зокрема пені) є протидією необґрунтованому збагаченню однієї із сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення пені спрямоване на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагента на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

Отже, вирішуючи питання стосовно зменшення неустойки (відхилення відповідного клопотання про зменшення), суди мають враховувати, серед іншого, її мету, яка полягає у стимулюванні боржника до виконання основного зобов`язання та не покликана на отримання кредитором внаслідок стягнення штрафних санкцій невиправданих додаткових прибутків.

Відповідні висновки викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 17.10.2023 у справі № 913/162/22.

Щодо відсотків річних, як неодноразово зазначав Верховний Суд, за змістом положень пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509, статті 611, частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17 тощо).

При цьому, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).

Отже, визначене частиною другою статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг). Відповідні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 20.02.2023 у справі № 910/15411/21, від 11.07.2023 у справі 910/15410/21 тощо.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (на яку посилається відповідач в апеляційній скарзі) виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Разом з тим, як вбачається зі змісту вказаної постанови, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про можливість зменшення суми відсотків річних лише із однієї підстави. А саме, у справі № 902/417/18 встановлено, що сторони в договорі змінили розмір процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її у розмірі 40 % річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96 % річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев`яноста календарних днів до дня повної оплати, тому Велика Палата Верховного Суду у справі № 902/417/18 дійшла висновку про те, що фактично визначені договором 96 % річних є саме способом отримання кредитором доходу, а тому з метою запобігання такому безпідставному збагаченню розмір належної до стягнення з відповідача у зазначеній справі суми відсотків річних було обмежено. Отже, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що сума неустойки, штрафу і процентів річних у справі № 902/417/18 перевищують майже в два рази суму прострочення та очевидно є неспівмірними, оскільки наслідки невиконання боржником зобов`язань вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання. За таких обставин, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 дійшла висновку щодо обмеження розміру санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовила у стягненні процентів річних саме з цих підстав.

Натомість у даній справі №905/642/24 позивач заявив до стягнення відсотки не у збільшеному сторонами в договорі розмірі (як у справі №902/417/18), а у розмірі 3%, який передбачено законом (ч.2 ст.625 ЦК України), тобто в даному випадку не вбачається очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних, щодо яких місцевим господарським судом також було здійснено обгрунтований перерахунок та зазначено, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних у розмірі 19307,68 грн.

Отже, на думку колегії суддів, сума відсотків річних у даному випадку зменшенню не підлягає.

Також, враховуючи ступінь виконання зобов`язання боржником, з огляду на те, що порушення строків виконання зобов`язання відбувалось у 2023-2024 роках, а частина кредиторської заборгованості не є погашеною по теперішній час, колегія суддів зазначає про відсутність фактичних та правових підстав для задоволення вимоги відповідача щодо зменшення штрафних санкцій на 85%.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо зменшення розміру штрафу та пені на 40%, з огляду на таке.

Факт збройної агресії російської федерації 24.02.2022 проти України є загальновідомим і доказуванню не підлягає.

В апеляційній скарзі ТОВ «Ефективне вуглевидобування» зазначає, що внаслідок військової агресії з боку РФ за останні місяці виведено з ладу значну кількість електростанцій, які працювали на вугіллі, в тому числі, видобутому відповідачем, фактично, знищено і вугільну промисловість України, відповідач немає покупців товару на ринку. Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 10.06.2022 №666 «Про внесення змін у додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 №1424, внесено зміни, доповнивши його: найменування товару вугілля кам`яне, антрацит; брикети, котуни та аналогічні види твердого палива, одержані з кам`яного вугілля обсяг квоти/одиниця виміру 0 тонн. Тобто реалізовувати на експорт вугілля заборонено, реалізація на внутрішньому ринку неможлива через відсутність покупців ТЕЦ. 30.05.2024 дозволено експорт вугілля згідно з Постановою Кабінету Міністрів України №610, якою встановлено квоту на експорт вугілля 1153000 тонн.

Тому суд апеляційної інстанції зважає на зазначені обставини, пов`язані з військовою агресією Російської Федерації проти України, які вплинули на діяльність відповідача.

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано врахував вищевказані докази та зазначив в оскаржуваному рішенні про доцільність зменшення розміру штрафу та пені на 40%.

У зв`язку з цим колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю Леарт та Товариства з обмеженою відповідальністю Ефективне вуглевидобування. Доводи апеляційних скарг не спростовують наведені висновки суду першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційні скарги не підлягає задоволенню з підстав викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Донецької області від 09.07.2024 у справі №905/642/24 має бути залишене без змін.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційних скарг, судові витрати понесені заявниками апеляційних скарг, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 74, 76-79, 126, 129, 269, п.1 ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Леарт залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Ефективне вуглевидобування залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Донецької області від 09.07.2024 у справі №905/642/24 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки касаційного оскарження передбачено ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 17.09.2024

Головуючий суддя В.В. Россолов

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.С. Хачатрян