Рішення

від 22.08.2024 по справі 910/3664/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.08.2024Справа № 910/3664/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Яременко Т.Є., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БІГБОРД"

про стягнення 9 384 638, 32 грн.

Представники:

від позивача: Джига В.І. (в режимі відеоконференції);

від відповідача: Кліндухов П.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальна установа "Одесреклама" Одеської міської ради (далі-позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БІГБОРД" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 10 235 578, 65 грн, з яких: 6 464 700, 15 грн - основний борг, 3 422 504, 63 грн - пеня та 348 373, 87 грн - плата за розміщення незаповнених сюжетом рекламних засобів.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № 524-рд на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів від 25.11.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 02.05.2024.

25.04.2024 до суду надійшло клопотання позивача про участь у судовому засіданні 02.05.2024 та в усіх подальших судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

26.04.2024 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому, зокрема зазначає, що у зв`язку з початком збройної агресії рф проти України та введенням в Україні воєнного стану господарська діяльність підприємства була практично повністю зупинена. Відповідач зазначає, що у зв`язку з покращенням на даний час ситуації на рекламному ринку, він, починаючи з листопада 2023 року в повному обсязі сплачує на користь позивача поточні зобов`язання за договором. Тож, відповідач частково визнає позов в сумі основного боргу - 5 661 381, 41 грн та просить суд розстрочити виконання рішення в частині сплати суми основного боргу у розмірі 5 666 381, 41 грн на 12 місяців із сплатою щомісячно рівними частинами до 28 числа кожного місяця, починаючи з місяця набуття законної сили рішенням суду.

Підготовче засідання призначене на 02.05.2024 не відбулося у зв`язку із перебуванням судді Щербакова С.О. у відпустці.

06.05.2024 до суду надійшла відповідь позивача на позовну заяву, в якій позивач, зокрема зазначає, що нарахування відповідачу плати за договором № 524-рд від 25.11.2019 проводились згідно бухгалтерського розрахунку плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів з урахуванням кількості розміщеної ним щомісячно соціальної реклами та виявлених і зафіксованих випадків розміщення незаповнених сюжетом рекламних засобів. Також, позивач зазначає, що відповідачем за весь період воєнного стану не було надано будь-яких доказів, які зумовили неможливість виконання ним своїх зобов`язань за договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва 06.05.2024 клопотання Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду - задоволено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2024 призначено підготовче судове засідання на 30.05.2024.

У судовому засіданні 30.05.2024, заслухавши клопотання відповідача про поновлення пропущеного строку на подання відзиву, враховуючи характер спірних правовідносин, необхідність дослідження всіх обставин справи, суд вважає за необхідне поновити Товариству з обмеженою відповідальністю "БІГБОРД" процесуальний строк на подання відзиву на позовну заяву.

Також, у судовому засіданні 30.05.2024 оголошено перерву до 13.06.2024.

12.06.2024 до суду надійшла заява Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради про зміну предмету позову, в якій позивач з урахуванням здійснених відповідачем сплат за договором № 524-рд на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів від 25.11.2019 після подання позову, просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 9 384 638, 32 грн, з яких: 5 613 759, 82 грн - основний борг, 3 422 504, 63 грн - пеня та 348 373, 87 грн - плата за розміщення незаповнених сюжетом рекламних засобів.

12.06.2024 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав клопотання про долучення доказів, в саме копії платіжних доручень про часткову сплату заборгованості.

У судовому засіданні 13.06.2024, розглянувши подану позивачем заяву про зміну предмету позову, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Слід зазначити, що правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Отже зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Разом з тим, частиною 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження;

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Враховуючи наведене, оскільки у даному випадку зменшується кількісний показник за тією ж самою вимогою про стягнення з відповідача заборгованості, з якою позивач звернувся до суду, внаслідок її часткової сплати відповідачем, після подання позову, суд розцінює подану заяву про зміну предмету позову, як заяву про зменшення розміру позовних вимог, визнає подану заяву такою, що відповідає вимогам ст. 46 ГПК України у зв`язку з чим приймає її до розгляду.

За таких обставин, суд розглядає справу, виходячи з нової ціни позову, а саме 9 384 638, 32., з яких: 5 613 759, 82 грн - основний борг, 3 422 504, 63 грн - пеня та 348 373, 87 грн - плата за розміщення незаповнених сюжетом рекламних засобів.

Також, у судовому засіданні 13.06.2024 оголошено перерву до 27.06.2024.

26.06.2024 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав клопотання про долучення доказів, а саме копій платіжних доручень про часткову сплату заборгованості та копію висновку Торгово-промислової палати України.

У судовому засіданні 27.06.2024 дослідивши подане відповідачем клопотання про долучення доказів, враховуючи що відповідачем надані докази часткової сплати заборгованості за договором після подання позову та зменшення позивачем розміру позовних вимог, суд на місці ухвалив задовольнити вказане клопотання та долучає до матеріалів справи надані відповідачем докази.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/3664/24 призначено на 22.08.2024.

10.07.2024 до суду надійшли додаткові пояснення Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради щодо наданого відповідачем висновку Торгово-промислової палати України від 18.06.2024 № 1470/15-71.

У цьому судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача надав докази часткового погашення заборгованості, а саме платіжні інструкції № 20948 від 09.08.2024 на суму 284 806, 00 грн та № 20646 від 24.07.2024 на суму 315 441, 75 грн. Також, відповідач визнав позовні вимоги в частині основного боргу у розмірі 4 813 512, 07 грн та заперечив проти задоволення позовних вимог в частині стягнення плати за розміщення незаповнених сюжетом рекламних засобів та пені.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 22.08.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Як зазначає позивач, Комунальна установа «Одесреклама» Одеської міської ради (далі- КУ «Одесреклама», позивач) відповідно до Статуту створена шляхом перетворення Комунального підприємства «Одесреклама» Одеської міської ради (далі- КП «Одесреклама) відповідно до чинного законодавства України. З 11.05.2018 КУ «Одесреклама» є правонаступником прав та обов`язків КП «Одесреклама».

У відповідності до п. 1.5. Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі, затверджених рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради № 434 від 22.04.2008 (із змінами і доповненнями, в редакції чинній на момент укладання спірного договору) (далі Правила № 434) КП «Одесреклама» - комунальне підприємство «Одесреклама», створене для реалізації господарської компетенції органів місцевого самоврядування у сфері зовнішньої реклами, виконання інших завдань та функцій, визначених цими Правилами, іншими актами органів місцевого самоврядування та міського голови.

Такі самі функції перейшли до позивача. Так, відповідно п. 1.5. Правил № 434 у діючій редакції, КУ «Одесреклама» - Комунальна установа «Одесреклама» Одеської міської ради, створена для реалізації господарської компетенції органів місцевого самоврядування у сфері зовнішньої реклами, виконання інших завдань та функцій, визначених цими Правилами, іншими актами органів місцевого самоврядування та міського голови. Комунальна установа «Одесреклама» Одеської міської ради є уповноваженою особою власника місць розміщення рекламних засобів комунальної власності територіальної громади м. Одеси у сфері укладання договорів на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів.

Згідно п. 4.1. Правил № 434 (у редакції, чинній на момент укладання спірного договору) КП «Одесреклама» було наділено завданнями із забезпечення економічно ефективного використання місць, що перебувають у комунальній власності, для розміщення зовнішньої реклами; забезпечення повноти надходжень до бюджету міста Одеси плати за користування вказаними місцями; укладання договорів з розповсюджувачами зовнішньої реклами на право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів у випадках, передбачених цими Правилами.

Чинною редакцією п. 4.1. Правил № 434 передбачено, що КУ «Одесреклама» на виконання своїх завдань і функцій, зокрема, забезпечує повноту надходжень до бюджету міста Одеси плати за тимчасове користування місцями для розміщення рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Одеси; укладає договори з розповсюджувачами зовнішньої реклами на право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів у випадках, передбачених цими Правилами.

Статутом КУ «Одесреклама» передбачено, що основною метою установи є задоволення міських, суспільних потреб шляхом реалізації господарської компетенції органів місцевого самоврядування в галузі формування сучасного міського дизайну, у тому числі у сфері зовнішньої реклами.

У відповідності до п. 2.2. Статуту завданнями установи є, зокрема:

- забезпечення економічно ефективного використання місць, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Одеси, для розміщення засобів зовнішньої реклами, а також повноти надходжень до бюджету міста плати за користування вказаними місцями (пп. 2.2.1.);

- укладання договорів з розповсюджувачами зовнішньої реклами на право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів, які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Одеси, для внесення плати суб`єктами господарювання за вказаними договорами відповідно до визначеного порядку (пп. 2.2.6.).

25.11.2019 між Комунальною установою "Одесреклама" Одеської міської ради (далі - установа) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БІГБОРД" (далі - користувач) укладено договір № 524-рд на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів, умовами якого передбачено, що установа надає користувачу право за плату тимчасово використовувати для розташування рекламних засобів місця на територіях, будівлях, спорудах, що є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси, або інших об`єктах, що перебувають на утриманні органів, підприємств, установ та/або організацій Одеської міської ради та не передані у власність іншим особам.

Місця для розташування рекламних засобів та розрахунок плати за їх використання визначаються у відповідних додатках до цього Договору (п. 2.2. договору).

Користувач використовує надані йому місця виключно за цільовим призначенням з дня укладання сторонами цього договору та відповідного додатку до нього, сплачує вартість користування цими місцями в порядку та на умовах, визначених цим договором (п. 2.3. договору).

У відповідності до пп. 4.2.4. договору, користувач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати кошти за цим договором.

Відповідно до п.п. 5.1. та 5.2. договору, плата за цим договором визначається на підставі пункту 14.6 Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі у новій редакції. Користувач вносить плату за цим договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів до бюджету міста Одеса на відповідний рахунок, відкритий в органах Державної казначейської служби України, зазначений в цьому договорі.

Згідно п. 6.2. договору, у випадку прострочення платежів, передбачених п.п. 5.1., 5.2. цього договору, Користувач сплачує на користь установи пеню від суми простроченого платежу за кожен день прострочення в розмірі подвійної ставки Національного банку України.

За умовами п. 6.3. договору, нарахування пені не припиняється через шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 6.4. договору сторони визначили, що позовна давність щодо стягнення плати за цим договором та пені, передбачених п.п. 5.1., 6.1. договору, встановлюється строком в 4 (чотири) роки.

Договір укладений з 25.11.2019 по 02.06.2024 (п. 8.3. договору).

Так, додатком № 24 від 14.07.2021 до договору № 524-р від 25.11.2019, сторони узгодили «Перелік рекламних засобів, їх кількість та місця розташування» та «Бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів». У відповідності до бухгалтерського розрахунку розмір щомісячної плати за тимчасове користування складає 393 032, 23 гривень.

Як зазначає позивач, відповідач користується місцями для розташування рекламних засобів, проте оплату за таке користування здійснює не у повному обсязі.

Тож, за розміщення відповідачем сюжетів соціальної реклами та незаповнених сюжетом рекламних засобів, за Товариством з обмеженою відповідальністю "БІГБОРД" утворилась заборгованість у розмірі 5 613 759, 82 грн за розміщення рекламних засобів за період з 01.05.2022 по 29.02.2024 та у сумі 348 373, 87 грн за розміщення незаповнених сюжетом рекламних засобів.

Позивачем було виставлено відповідачу на оплату наступні рахунки за розміщення незаповнених сюжетом рекламних засобів: № 269 від 31.07.2022 на суму 383, 23 грн, № 275 від 31.08.2022 на суму 2 299, 35 грн, № 289 від 30.09.2022 на суму 6 228, 00 грн, № 311 від 31.10.2022 на суму 6 480, 00 грн, № 335 від 30.11.2022 на суму 6 840, 00 грн, № 354 від 31.12.2022 на суму 13 624, 02 грн, № 19 від 31.01.2023 на суму 21 621, 58 грн, № 57 від 28.02.2023 на суму 24 861, 60 грн, № 86 від 31.03.2023 на суму 24 861, 60 грн, № 108 від 28.04.2023 на суму 25 113, 50 грн, № 167 від 31.05.2023 на суму 26 638, 38 грн, № 276 від 30.06.2023 на суму 25 941, 60 грн, № 312 від 31.07.2023 на суму 25 941, 60 грн, № 471 від 31.08.2023 на суму 24 729, 91 грн, № 699 від 30.09.2023 на суму 24 563, 52 грн, № 895 від 31.10.2023 на суму 24 607, 28 грн, № 1178 від 30.11.2023 на суму 27 696, 60 грн, № 1290 від 31.12.2023 на суму 26 817, 10 грн, № 9 від 31.01.2024 на суму 27 519, 78 грн та № 57 від 29.02.2024 на суму 24 331, 58 грн.

Також, позивачем на адресу відповідача направлялась вимога № 1138/01-27 від 14.12.2023 про сплату заборгованості за договором № 524-рд на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів від 25.11.2019, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідач на вищезазначену претензію відповідь не надав.

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов`язання щодо оплати наданих послуг, зокрема, щодо погашення заборгованості, у зв`язку з чим просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 5 613 759, 82 грн за розміщення рекламних засобів за період з 01.05.2022 по 29.02.2024 та у сумі 348 373, 87 грн за розміщення незаповнених сюжетом рекламних засобів.

Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 422 504, 63 грн - пені з період з 01.01.2020 о 29.02.2024.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Суд зазначає, що правовідносини, пов`язані з розміщенням зовнішньої реклами регулюются, зокрема Законом України "Про рекламу", Типовими правилами з розміщення зовнішньої реклами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 2067 від 29.12.2003 р. та розробленими відповідно до них Правилами розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі, затвердженими рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради № 434 від 22.04.2008 р. (зі змінами та доповненнями).

У відповідності до статті 1, частини першої статті 16 Закону України "Про рекламу" зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.

Відповідно до п. 1.5 Правил № 434, договір на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів - двосторонній договір, укладений між розповсюджувачем зовнішньої реклами та КУ "Одесреклама" Одеської міської ради, що визначає їх взаємні права та обов`язки щодо користування місцями для розміщення зовнішньої реклами, які перебувають у комунальній власності.

Згідно п. 4.11. Правил № 434 розмір плати за тимчасове користування місцями, які перебувають у комунальній власності міста, для розташування рекламних засобів встановлюється виконавчим комітетом Одеської міської ради, а місцями, що перебувають у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою).

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що між Комунальною установою "Одесреклама" Одеської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "БІГБОРД" було укладено договір № 524-рд на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів від 25.11.2019.

Додатком № 24 від 14.07.2021 до договору № 524-р від 25.11.2019, сторони узгодили «Перелік рекламних засобів, їх кількість та місця розташування» та «Бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів». У відповідності до бухгалтерського розрахунку розмір щомісячної плати за тимчасове користування складає 393 032, 23 гривень.

Тож, відповідач користується місцями для розміщення рекламних засобів на підставі договору укладеного з позивачем.

Згідно п. 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою). При цьому площа місця розташування рекламного засобу визначається як сума площі горизонтальної проекції рекламного засобу на це місце та прилеглої ділянки завширшки 0,5 метра за периметром горизонтальної проекції цього засобу. Для неназемного та недахового рекламного засобу площа місця дорівнює площі вертикальної проекції цього засобу на уявну паралельну їй площину.

Відповідно до п. 14.1 Правил № 434, розмір плати за тимчасове користування місцями, які перебувають у комунальній власності міста, для розташування рекламних засобів встановлюється виконавчим комітетом Одеської міської ради, а місцями, що перебувають у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою).

З дати прийняття виконавчим органом рішення про надання дозволу на розміщення зовнішньої реклами розмір плати за тимчасове користування місцем, що перебуває у комунальній власності, становить 100 відсотків, згідно із затвердженими базовими платами, та справляється з розповсюджувача зовнішньої реклами у встановленому порядку. Підставою для нарахування та внесення розповсюджувачем реклами відповідної плати є договір на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів, що укладається відповідно до порядку, встановленого підпунктом 7.5 цих Правил - п. 14.2 Правил № 434.

Відповідно до п.п. 5.1. та 5.2. договору, плата за цим договором визначається на підставі пункту 14.6 Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі у новій редакції. Користувач вносить плату за цим договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів до бюджету міста Одеса на відповідний рахунок, відкритий в органах Державної казначейської служби України, зазначений в цьому договорі.

Так, згідно п. 14.6. Правил № 434, площа місця розміщення рекламного засобу визначається як сума площі горизонтальної проекції рекламного засобу на це місце та прилеглої ділянки (завширшки 0,5 м) за периметром горизонтальної проекції цього засобу.

Розмір плати за право тимчасового користування місцями, які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Одеси, визначається на основі площі місця розміщення рекламного засобу, розміру базової плати, співвідношення розміру площі рекламної площини до площі місця розміщення рекламного засобу, зонального коефіцієнту та коефіцієнту типу конструкції за формулою:

Рп = Sмр * Sрп / Sмр * Бп * kз * kт, де

Рп - розмір плати (у гривнях за місяць);

Sмр - розмір площі місця розміщення;

Sрп - розмір площі рекламної площини, яка визначається шляхом множення довжини рекламної площини на її ширину;

Бп - базова плата за 1 кв. м площі рекламної площини, що визначається виконавчим органом Одеської міської ради (додаток 2);

kз - зональний коефіцієнт, що враховує територіальну прив`язку рекламного засобу, яка визначається цими Правилами;

kт - коефіцієнт типу конструкції (використовується для окремих типів рекламних конструкцій, таких як «тривіжн», «скролер», «сіті-лайт», дахова конструкція, навісна відеореклама, наземна одностороння відеореклама) або на основі розміру базової плати за одиницю чи адресу.

Для рекламоносіїв типу «сіті-лайт», дахова конструкція, навісна відеореклама, наземна одностороння відеореклама розмір kт = 2.

Для неназемного та недахового рекламного засобу площа місця дорівнює площі вертикальної проекції цього рекламного засобу на уявну паралельну їй площину.

При підрахунку площі рекламоносія плата за неповний квадратний метр береться за фактичну площу.

Відповідно до п. 14.12 Правил № 434, до незаповненого сюжетом рекламного засобу незалежно від типу (пуста площина) застосовується коефіцієнт - 2.

Проте, відповідач оплату за користування місцями для розміщення рекламних засобів у повному обсязі не провів, внаслідок чого за розміщення відповідачем сюжетів соціальної реклами та незаповнених сюжетом рекламних засобів, за Товариством з обмеженою відповідальністю "БІГБОРД" утворилась заборгованість у розмірі 5 613 759, 82 грн - за розміщення рекламних засобів за період з 01.05.2022 по 29.02.2024 та у сумі 348 373, 87 грн - за розміщення незаповнених сюжетом рекламних засобів.

Крім того, позивачем було виставлено відповідачу на оплату рахунки за розміщення незаповнених сюжетом рекламних засобів.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, відповідач у відзиві на позовну заяву вказує про неможливість виконання своїх зобов`язань за договором в повному обсязі, з огляду на настання форс-мажорних обставин, а саме введення в Україні воєнного стану з 24.02.2022.

Щодо вказаних заперечень відповідача, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

За змістом частини другої статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Так, частина друга статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 904/6463/14 (3-216гс15)).

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17, зазначив, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати (пункт 75).

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних (пункт 76).

Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (пункт 77).

Таких саме висновків дотримуються колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та у постанові від 09.11.2021 у справі №913/20/21.

Отже, для звільнення від відповідальності внаслідок настання форс-мажорних обставин (обставинами непереборної сили) відповідач зобов`язаний надати не лише сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а й довести, що такі обставини об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, зокрема, підтвердити нездійснення господарської діяльності у спірний період.

Відповідно до ч. 4 ст. 219 ГК України сторони зобов`язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов`язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Суд зазначає, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався.

Господарський суд наголошує, що форс-мажор (у даному випадку військова агресія проти України) повинен бути у причинному зв`язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.

Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Так, відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Наразі Торгово-промислова палата України ухвалила рішення спростити процедуру засвідчення форс-мажорних обставин та з метою позбавлення обов`язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП і підготовки пакету документів у період дії воєнного стану, на сайті Торгово-промислової палати України розміщено загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин.

Зокрема, листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований «Всім кого це стосується», Торгово-промислова палата України на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Разом з цим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов`язання невиконане саме у зв`язку з воєнними діями.

13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що в період дії воєнного стану у разі порушення зобов`язань згаданий вище лист від 28.02.2022 можна роздрукувати із сайту ТПП України та долучати до повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання договірних зобов`язань у встановлений термін, для спроможності обґрунтованого перенесення строків виконання зобов`язань та вирішення спірних питань мирним шляхом. Також вказується, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.

З огляду на це, загальний лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією російської федерації проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання (а доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим).

Суд відзначає, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Іншими словами, сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.

Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Вищенаведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.

Тож, доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Так, відповідно до п. 7.1. договору, сторони погодилися, що у випадку виникнення форс-мажорних обставин (дія непереборної сили, що не залежить від волі Сторін), що роблять неможливим виконання Сторонами передбачених даним договором зобов?язань, а також пожеж, повеней, іншого стихійного лиха чи сезонних природних явищ, Сторони звільняються від відповідальності за несвоєчасне, повне або часткове невиконання своїх зобов?язань на час дії зазначених обставин та приймають зобов`язання виконати свої зобов?язання після подолання перешкод у строк, який продовжується на період вказаних обставин.

Згідно п. 7.2 договору, обставинами непереборної сили вважаються: війна чи воєнні дії, повстання, мобілізація, блокади, ембарго, інших міжнародних санкцій, валютних обмежень, епідемії, пожежі, вибухи, дорожні та природні катастрофи, а також інші події, котрі визнані такими, компетентними державними органами.

Сторона, яка не в змозі виконати свої зобов?язання за Договором в силу причин, зазначенних пп. 7.1. цього Договору, протягом 20 (двадцяти) діб інформує іншу Сторону про наявність, виникнення і припинення дії форс-мажорних обставин з обов?язковим офіційним підтвердженням, виданим Торгово-промисловою палатою України або іншим уповноваженим на це державним органом (п. 7.3. договору).

Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження повідомлення Товариством з обмеженою відповідальністю "БІГБОРД" позивача про настання форс - мажорних обставин у строк, визначений п.7.3 договору, як і не містять доказів укладення сторонами додаткової угоди, якою продовжено виконання сторонами своїх зобов`язань за договором внаслідок дії обставин непереборної сили, а тому суд не приймає до уваги доводи відповідача в цій частині.

Крім того, суд вважає безпідставним посилання відповідача на висновок Торгово-промислової палати № 1470/15-71 від 18.06.2024, оскільки останній був наданий відповідачем поза межами строку визначеного у п. 7.3. договору, а саме після звернення позивача до суду з вказаним позовом.

З огляду на викладене вище, суд зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю "БІГБОРД" не надано доказів неможливості виконання ним свого зобов`язання з оплати місць для розташування рекламних засобів у визначений договором № 524-рд від 25.11.2019 строк внаслідок настання форс-мажорних обставин та внесення плати за розміщення незаповнених сюжетом рекламних засобів згідно п. 14.12 Правил № 434.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно приписів ст.ст. 598, 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, враховуючи п 5.2. договору та приписи ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, суд зазначає, що відповідач зобов`язаний був здійснити оплату не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, тож починаючи з 28 числа кожного місяця, за який вноситься плата відбувалося прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що після відкриття провадження у справі відповідачем здійснено оплату заборгованості за договором № 524-рд на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів від 25.11.2019, а саме перераховано позивачу кошти у загальному розмірі 800 247, 75 грн за тимчасове користування місцями для розташування рекламних засобів, що підтверджується платіжними інструкціями № 20115 від 20.06.2024 на суму 200 000, 00 грн, № 20646 від 24.07.2024 на суму 315 441, 75 грн та № 20948 від 09.08.2024 на суму 284 806, 00 грн.

Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі № 910/3664/24 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення основного боргу у розмірі 800 247, 75 грн., які були сплачені відповідачем в рахунок погашення заборгованості після відкриття провадження у справі, за відсутністю предмету спору.

Таким чином, на день прийняття рішення у справі несплаченою залишалась заборгованість за тимчасове користування місцями для розташування рекламних засобів у розмірі 4 813 512, 07 грн.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов`язання щодо оплати у повному обсязі за тимчасове користування місцями для розташування рекламних засобів та внесення плати за розміщення незаповнених сюжетом рекламних засобів, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору № 524-рд на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів від 25.11.2019, Правил № 434 та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 4 813 512, 07 грн. за користування місцями для розташування рекламних засобів за період з 01.05.2022 по 29.02.2024 та заборгованості у розмірі 348 373, 87 грн - плата за розміщення незаповнених сюжетом рекламних засобів.

Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 422 504, 63 грн - пені з період з 01.01.2020 о 29.02.2024.

Згідно п. 6.2. договору, у випадку прострочення платежів, передбачених п.п. 5.1., 5.2. цього договору, Користувач сплачує на користь установи пеню від суми простроченого платежу за кожен день прострочення в розмірі подвійної ставки Національного банку України.

За умовами п. 6.3. договору, нарахування пені не припиняється через шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 6.4. договору сторони визначили, що позовна давність щодо стягнення плати за цим договором та пені, передбачених п.п. 5.1., 6.1. договору, встановлюється строком в 4 (чотири) роки.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року)

Оскільки положення договору містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій не припиняється зі сплином 6 місяців.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені та встановив, що в останньому допущено помилки у визначенні періоду та, відповідно, розміру нарахування пені, оскільки позивачем здійснено нарахування пені починаючи з 01.01.2020, в той час як заявлено до стягнення у даній справі заборгованість, яка виникла починаючи з 01.05.2022. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази наявності заборгованості у відповідача перед позивачем до травня 2022.

Тож, за розрахунком суду обгрунтованою до стягнення є сума пені у розмірі 3 350 883, 36 грн., яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 28.05.2022 по 29.02.2024, а тому вимога в цій частині підлягає частковому задоволенню.

З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.

Щодо заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду, в якій відповідач просить суд у разі задоволення судом позовних вимог розстрочити виконання судового рішення в частини сплати основного боргу 4 813 512, 07 грн на 12 місяців із сплатою щомісячно рівними частинами до 28 числа кожного місяця починаючи з місяця набуття законної сили рішенням суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 239 Господарського процесуального кодексу України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Згідно ч. 1 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Частиною 3 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Згідно ч. 4 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову (ч.ч. 5-6 Господарського процесуального кодексу України).

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Тобто, розстрочення виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком, а обґрунтування пов`язаних з цим обставин та подання доказів, які свідчать про наявність обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, покладається на зацікавлену особу.

Можливість розстрочення або відстрочення виконання рішення суду залежить виключно від винятковості обставин, які виникли у процесі виконання рішення суду.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду".

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру..", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання відстрочки виконання рішення суду повинні бути об`єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Із підстав, умов та меж надання розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) зазначено, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені у статті 6 Конвенції.

Отже, питання щодо надання розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі. Господарські суди повинні досліджувати та оцінювати не тільки доводи боржника, а і заперечення кредитора, зокрема, щодо і його фінансового стану. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

Подібна за своїм змістом правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2020 у справі №910/1180/19 та від 03.09.2020 у справі №905/30/16.

За змістом ст.ст. 73, 74 Господарського просувального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю "БІГБОРД" у відзиві на позовну заяву не наведено існування виняткових обставин, які перешкоджають виконанню рішення суду у даній справі, як і не надано доказів на підтвердження скрутного фінансового становища - відсутності грошових коштів на банківських рахунках, в матеріалах справи відсутні відповідні банківські виписки по рахунках відповідача.

При цьому, судом враховано, що Європейський суд з прав людини, рішення якого відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судом як джерело права, неодноразово наголошував щодо недопустимості невиконання або затягування виконання рішення національного суду в порушення прав іншої сторони, якою у даному випадку є позивач - Комунальна установа "Одесреклама" Одеської міської ради.

Як передбачено ст. 42 Господарського кодексу України, підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до п. 1, абз. 4 ст. 44 Господарського кодексу України, підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.02.2018 р. у справі № 910/15430/16, від 27.04.2018 р. у справі № 910/313/17 та від 02.05.2018 р. у справі № 910/3816/16.

Суд також звертає увагу на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 21.01.2020 р. у справі № 910/1180/19 та від 03.09.2020 р. у справі № 905/30/16.

Так, касаційним судом зазначено, що питання про розстрочення виконання рішення суду господарські суди мають вирішувати із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення.

Підставою для встановлення розстрочки виконання рішення суду може бути доведена належними та допустимими доказами обставина, яка робить виконання такого рішення неможливим. Більше того, заявник має довести повну відсутність грошових коштів та майна, за рахунок якого можливо задовольнити вимоги.

Господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту скрутного економічного становища відповідача, зокрема звіт про рух грошових коштів, банківських виписки, оскільки з наданих позивачем фінансових звітів суд не може дійти до беззаперечного висновку про скрутне фінансове становище відповідача за відсутності банківських виписок по рахунках відповідача.

Тобто, як зазначено судом вище. у даному випадку, відповідачем не надано суду жодного доказу, який би підтверджував складний фінансовий стан відповідача.

Доказів відсутності у відповідача коштів для виконання рішення суду у даній справі також не надано.

Отже, відповідач не довів належними та допустимими доказами наявність виключних обставин, які можуть бути підставою для надання розстрочки.

За таких обставин, враховуючи матеріальні інтереси обох сторін та приймаючи до уваги що відповідачем всупереч приписам частини 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України не надано належних доказів неможливості чи утруднення на даний час виконання рішення суду, відсутності коштів та винятковості випадку, з наявністю якого процесуальний закон пов`язує можливість надання розстрочення виконання судового рішення, суд приходить до висновку, що заявлене у відзиві клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "БІГБОРД" про розстрочення виконання рішення суду у даній справі в частині основного боргу не підлягає задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Тож, витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а в частині закриття провадження - на відповідача, оскільки спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій відповідача.

Крім того, суд відзначає, що при подачі позову до Господарського суду міста Києва позивачем було сплачено судовий збір в сумі 122 823, 94 грн., однак враховуючи зменшення розміру позовних вимог, судовий збір у розмірі 10 211, 28 грн. підлягає поверненню позивачу.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; повернення заяви або скарги; відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі; залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням); закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Таким чином, приймаючи до уваги положення ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", враховуючи що позивачем заявлено клопотання про повернення зайво сплаченої суми судового збору, суд вважає за можливе повернути Комунальній установі "Одесреклама" Одеської міської ради з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 10 211, 28 грн., сплачений відповідно до платіжної інструкції № 993 від 20.03.2024.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі № 910/3664/24 в частині стягнення 800 247, 75 грн. основного боргу - закрити на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, за відсутністю предмету спору.

2. Позовні вимоги Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради - задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БІГБОРД" (вул. Ігорівська, буд. 14 А, м. Київ, 04070, ідентифікаційний код - 32386534) на користь Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради (вул. Косовська, буд. 2-Д, м. Одеса, 65022, ідентифікаційний код - 25830211) 4 813 512 (чотири мільйона вісімсот тринадцять тисяч п`ятсот дванадцять) грн 07 коп. - основного боргу, 348 373 (триста сорок вісім тисяч триста сімдесят три) грн 87 коп. - плата за розміщення незаповнених сюжетом рекламних засобів, 3 350 883 (три мільйона триста п`ятдесят тисяч вісімсот вісімдесят три) грн 36 коп. - пені та 111 756 (сто одинадцять тисяч сімсот п`ятдесят шість) грн 20 коп. - судового збору.

4. В іншій частині позову - відмовити.

5. Повернути Комунальній установі "Одесреклама" Одеської міської ради (вул. Косовська, буд. 2-Д, м. Одеса, 65022, ідентифікаційний код - 25830211) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 10 211 (десять тисяч двісті одинадцять) грн. 28 коп., сплачений відповідно до платіжної інструкції № 993 від 20.03.2024.

6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено: 16.09.2024.

Суддя Щербаков С.О.